Polish and Ukrainian History

Review of the collected volume "The Intermarium as the Polish-Ukrainian Linchpin of Baltic-Black Sea Cooperation" by Francesco Trupia. The review was published in Eastern European Politics (https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/21599165.2020.1715367) on January 21, 2020.

Незважаючи на численні невдачі, поразки і втрати нашого народу на жорстоких роздоріжжях української історії, ми усе-таки маємо усі підстави заявити: "Ми -щасливі! Ми одна з найсильніших націй серед світової спільноти!" Історія Національно-Визвольних Змагань найпереконливіше засвідчує це. Козацькі війни під проводом гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського, інших полководців, гайдамацькі повстання на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою, боротьба проти більшовицько-комуністичного режиму в 10-20-х і 40-50-х роках ХХ століття під проводом Симона Петлюри, Степана Бендери, Євгена Коновальця, Всеукраїнське повстання 2004 року -то яскраві приклади спадкоємності національно-визвольних ідей, незнищенності духа українського народу, його волі до Свободи і Незалежності. Однією з вражаючих сторінок цієї історії є й Холодний Яр кінця 10-х -поч. 20-х років минулого століття.

Гай-Нижник П. Переосмислення ролі С.Петлюри та значення військово-політичного союзу України з Польщею (1920) в сучасній українській історичній пам'яті // Спадщина Пілсудського та Петлюри. Минуле, сьогодення та майбутнє партнерства Польщі та України. Монографія. – Київ: Ніка-Центр; Люблін: Видавництво УМКС, 2021. – С.60–78.

Ця книга є першим системним науково-популярним викладом історії Черкащини, здійсненим на концептуальних засадах історичної регіоналістики. Історію краю розглянуто від часів творіння земної тверді до сьогодення в контекстах різночасових державних утворень, але крізь призму прагнення до власного політичного самовизначення (україноцентризму). Стверджується, що територіальна локалізація й регіональна специфіка були зумовлені не тільки природно-ландшафтним середовищем Середньої Наддніпрянщини, а й спільною історичною долею. Простежено зміну геополітичного та ментального статусу регіону, його антропологічного виміру. Описано політичну, адміністративно-територіальну приналежність краю, господарську структуру, культурний розвиток його людності. Звернуто увагу на відображення регіональних особливостей у масовій колективні пам’яті та на трансформацію регіональної ідентичності.

This article describes the course of the war between the armies of the Polish Republic
and the Ukrainian People’s Republic in Volhynia between November 1918 (capture of
Włodzimierz Wołyński by the Poles) and March 1919 (expedition to Poryck and Torczyn).
The most important battles of this campaign included: Polish-Ukrainian fighting for
Włodzimierz Wołyński (19–24 January 1919), capture of Kowel by the Poles (4 February),
expedition of Polish troops against the Bolshevik forces concentrated at Maniewicze (16
February), battle of Hołoby won by the Poles (21–24 February), and defeating Ukrainian
forces at Poryck and Torczyn by Polish troops commanded by Maj. Leopold Lis-Kula
in early March 1919. As a result the Polish side retained control of the western part of
Volhynia.

The problem of origin and existence of Karaites was investigated in the article with a focus on the interwar period. The main theories of the origin of this ethnoreligious community were given and analyzed and also presented the author’s understanding of Karaite ethnogenesis appealing to the context of Galicia.

Over the centuries Karaite communities have undergone constant socio-cultural transformations under the influence of cultures and religions among which they lived. However, Karaites managed to consistently adhere to their own biblical ethos presenting its religious tradition as a real, unaltered or supplemented orthodox form of Jewish civilization. The purpose of the research is to find out who Karaites are, when and under what conditions they came to Galicia; how Karaites managed to preserve their identity and separateness for many centuries; to learn the peculiarities of the public governance of Galician Karaite religious community during the 1920s and 1930s, their traditions and practices of network communication and institutional management within Galicia and interwar Poland in general.

Research methods. While writing the scientific article the research dialectical principle of learning and evaluating objects and phenomena in their historical development (the principle of historism) was used. To verify involved information a comparative method was used, content-analysis and discourse-analysis were performed. In the process of combining and reconciling archival materials and historiographical information the method of complex analysis was applied.

The source basis of the research is the materials of the journal «Myśl karaimska» — a leading intellectual platform where humanitarians presented their Karaims studios — historical, ethnographic, linguistic, religious, anthropological and cultural studies as well as chronicles of the most important events from life of the Karaite communities in interwar Poland, including Galicia. Due to the fact that this journal has not been available to Ukrainian researchers for many decades most of the information contained in its pages has not previously been used in major studies which determines relevance and novelty of this research. After all it allowed a new look at the old research questions as well as to identify new research tasks.

Keywords: Karaites, Karaism, Myśl karaimska, Galicia, interwar period, Gaham, Karaite religious union.

Ця книга є першим системним науково-популярним викладом історії Черкащини, здійсненим на концептуальних засадах історичної регіоналістики. Історію краю розглянуто від часів творіння земної тверді до сьогодення в контекстах різночасових державних утворень, але крізь призму прагнення до власного політичного самовизначення (україноцентризму). Стверджується, що територіальна локалізація й регіональна специфіка були зумовлені не тільки природно-ландшафтним середовищем Середньої Наддніпрянщини, а й спільною історичною долею. Простежено зміну геополітичного та ментального статусу регіону, його антропологічного виміру. Описано політичну, адміністративно-територіальну приналежність краю, господарську структуру, культурний розвиток його людності. Звернуто увагу на відображення регіональних особливостей у масовій колективні пам’яті та на трансформацію регіональної ідентичності.

This paper analyzes the mass-murder of Poles in Volhynia in Western Ukraine during World War II. The mass murder of Poles by the Ukrainian Insurgent Army (UPA) and the Stepan Bandera faction of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN-B) during the Nazi occupation of Volhynia in 1943 became an important political issue in Poland and Ukraine after the collapse of communism. Previous studies by Polish, Ukrainian, and Western researchers offered different and often divergent theories of this historical event. It is often presented in Ukraine as a mutual Ukrainian-Polish conflict. In contrast, in Poland, the mass murder of Poles in Volhynia is often characterized as genocide. A research question is whether this was a Ukrainian-Polish conflict, ethnic cleansing or genocide. This study analyzes a variety of archival documents, historical studies, and eyewitness accounts. It offers an estimate of Polish casualties derived from analysis of OUN-UPA, Polish, and Soviet, and sources and demographic data. This study concludes that the mass murder of the Polish minority in Volhynia by the OUN-B, the UPA, and their security service (SB) represented not a mutual Ukrainian-Polish conflict or genocide of Poles but that it was a part of ethnic cleansing.

Договір про державний кордон мав підсумувати завершення заходів з так званого “обміну населенням”, який у жовтні 1944 року розпочала радянська та польська сторона на підставі Угоди між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 9 вересня 1944 року. Проте заходи з так званої масової “евакуації населення” по обидві сторони кордону затягнулася до літа 1946 року і мали для українського населення переважно примусовий характер, а не добровільний, як це декларувалося в офіційних документах та радянській пропаганді. В результаті насильного виселення у 1944-1946 роках до УРСР було депортовано близько 80% українців, які до війни проживали у Любачівському повіті. Решта з тих, кому вдалося уникнути “евакуації” до радянської України, були депортовані в рамках акції “Вісла” влітку 1947 року на так звані “повернені території” (пол. Ziemie Odzyskane) - колишні німецькі землі, які Польська Народна Республіка отримала після ДСВ як компенсацію за втрачені так звані Східні Креси (пол. Kresy Wschodnie). Незважаючи на те, що в офіційних радянських документах для позначення цих масових переміщень цивільного населення використовується евфемізм “евакуація”, ми вживатимемо поняття “депортація” або “примусове переселення”, щоб більш точно передати суть цих історичних процесів.

Поява у 1945 році радянсько-польського кордону, котрий лежить в основі сучасного українсько-польського, розділив доти політично цілісну територію Галичини. Поділ її на східну і західну частину, який раніше мав історичні передумови, набув інституційного виміру після прокладання державного кордону. Але поява двох самостійних держав на території колись спільного простору обох народів на уявному пограниччі не зняла проблем межовостей, що існували між поляками й українцями задовго до цього та котрі проявляють себе сьогодні.

Neither whataboutism, nor negationism, isolationism or escapism will help Ukrainians to alleviate the accumulating embarrassment that Kyiv’s glorification of war-time ultra-nationalists creates among its friends in the EU, North America and other world regions. The various lapses of Ukraine’s misconceived memory policies, especially during the last two-and-half years, are now hitting back, as they provide plenty of convenient manipulation material for the Kremlin’s propagandists, proxies and sympathisers. They undermine the trust of Ukraine’s major foreign partners in Kyiv’s project for a modern European Ukrainian state, at a time when Ukrainians need their help most.

Після завершення депортації українського населення до УРСР 1944-1946 років у комуністичної влади Польщі постало питання, що робити з українцями у південного-східних прикордонних повітах, яким вдалося уникнути репатріації до УРСР. Оскільки Радянський Союз відмовився надалі приймати переселенців з Польщі у Варшаві почали обдумувати наступний та остаточний етап депортації усього українського населення. Як правову підставу для внутрішньо польського варіанту депортації українців на так звані “повернені землі” (пол. Ziemie Odzyskane) збиралися використати положення довоєнного санаційного законодавства про проживання у прикордонній смузі.

Списки українців для депортації були складені до жовтня 1946 року і згодом були використані під час акції “Вісла”. За тодішніми помилковими розрахунками на терені так званого Закерзоння залишалося 4 876 українських родин або 20 306 осіб, з яких 500 родин або 2 011 осіб у межах Любачівського повіту.

Загалом протягом квітня - липня 1947 року в рамках акції “Вісла” за офіційними даними було депортовано 140 575 українців. З-поміж них 10 151 особу було примусово виселено з Любачівського повіту. У результаті депортацій 1944-1947 років у Любачівському повіті залишалося проживати 592 українців або 1% українського населення від довоєнного періоду, а також 18 021 осіб польського населення, котрі залишилися.

Praca z „trudną pamięcią” w społecznościach lokalnych.
Polsko-ukraińska wymiana doświadczeń.
Materiały seminaryjne
Робота з «важкою пам’яттю» в місцевих спільнотах».
Польсько-український обмін досвідом.
Матеріали семінару
Lublin 2010 / Люблін 2010

В роботі комплексно досліджуються особливості становища римо-католицької церкви в  Житомирі в кінці XVIIІ – на початку XX століття, особливості становлення та розвитку Житомирського єпископату, органи управління Луцько-Житомирської дієцезії, центром якої був Житомир, значення існування в місті монастиря отців-бернардинів та присутності костьолу при ньому, добродійна діяльність згромадження сестер Непорочного серця Марії та сестер – шариток, становище духовної семінарії в Житомирі. Всебічне вивчення цього періоду конче необхідно для відтворення цілісної картини розвитку історичного краєзнавства в Житомирі й в Україні загалом. Історія римо-католицької церкви в Житомирі є важливою частиною не лише історії римо-католицької церкви на Волині, а й усієї історії України. Без врахування діяльності духовенства неможливо вичерпно охарактеризувати політичний, соціально-економічний, культурний розвиток суспільства у той чи інший період його історичного розвитку.

На межі Сходу і Заходу: Україна в італійських текстах XV-XVII ст. Вступ Образ (чи гетерообраз, тобто «образ Чужого») певної країни та народу в текстах іноземних є цікавою проблемою, яка виходить далеко за межі імагології-компаративістики-та й філології в цілому. Людина сприймає через призму усталених уявлень навіть речі, до яких може доторкнутися повсякденно-і обʼєктивність такого сприйняття є зажди відносною. Що вже казати про уявлення стосовно обʼєктів, віддалених у просторі та часі-навіть при сучасному розвитку засобів масової інформації вікові стереотипи продовжують своє існування. А уявлення однієї нації про іншу, часто побудовані на давній літературній традиції-але ж увібрані змалку на рівні генетичному-здатні породити серйозні соціально-політичні проблеми. Картина України як безкрайого пшеничного поля, «житниці Європи», і досі живе в уяві середнього італійця, так само як і віра у постійні морози та хутряні шапки у Москві, навіть якщо нині там влітку-спека сильніша за італійську. Це, звичайно, приклади анекдотичні, але ж часто стереотипи заважають контакту між соціумами. У нашій роботі ми не маємо, у будь-якому разі, наміру торкатися проблем сучасної політики та соціології, а натомість спробуємо проаналізувати витоки і формування одного з «національних образів»-образу України в літературі Італії XV-XVII ст. на матеріалах переважно венеційського кола. Венеція довгий час була визнаним центром творення, публікації та поширення творів історико-георафічних, тож венеційські матеріали є, на нашу думку, показовими. Проблема відображення у літературі й образотворчому мистецтві образу «іншого» етносу та землі почала комплексно вивчатися українськими науковцями порівняно недавно, приблизно з 80-х рр. ХХ ст. Як відомо предметом імагології-галузі літературознавчої компаративістики, що визначилася в другій половині ХХ ст., є саме літературні образи (іміджі, imago) інших країн та іноземців-гетерообрази, що створюються в певній національній чи регіональній свідомості й відбиваються в літературі 1. Як зазначає Д. С. Наливайко, на сучасну імагологію особливий вплив чинять філософсько-етичні студії Свого-Іншого (Чужого), автентичності й ідентичності, причому з усіх корелятів Іншого імагологію найбільше цікавить Інше як етнокультурне-а відтак, проблеми відносин з 1 Наливайко Д. С. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. / Д. С. Наливайко-К.: Основи, 1998.-578 с.-С. 91.

Łomsk zawsze wierny. Identyfikacja narodowa Polaków z Tomaszgrodu Polesie jest regionem, który na stałe wpisał się w polską "mitologię kresową". Kojarzone z dzikimi kniejami i odwiecznymi bagnami, poprzecinanymi drżącymi i pogruchotanymi mostami, miało być kolebką niezwykle archaicznej i fascynującej kultury ludowej Poleszuków (Ruszczyk, Engelking 1996, s. 29). Był to też teren pogranicza i stykania się kilku kultur. Obecność Polaków na tych terenach sięga XV wieku, okresu pierwszej Unii Polsko-Litewskiej. Osadnictwo polskie w rejonie Polesia trwało nieprzerwanie aż do XX wieku. Pomimo rutenizacji 1 części z dawnych kolonistów, zaborów oraz dramatycznych wydarzeń II wojny światowej -do dziś przetrwały tam niewielkie skupiska ludności polskiej. Do tak długiego trwania "polskości" na tych terenach przyczynił się fakt, że w okresie dwudziestolecia międzywojennego znalazły się one w granicach nowo powstałej Drugiej Rzeczypospolitej. Ówczesne władze kładły duży nacisk na szerzenie i utrwalanie wśród miejscowej ludności poczucia polskiej identyfikacji narodowej (Mędrzecki 1988, s. 122). Znajdowało to wyraz zarówno w działalności społecznej, politycznej, jak i ekonomicznej. Polacy byli w tym czasie i na tych terenach grupą dominującą, mającą poczucie wyższości.

The claim of a “civilizing mission” is usually associated with Western colonialism and the establishment of the mandate system after the First World War. This chapter aims to show how such “civilizing mission” discourses were used in another geographic region, East-Central Europe, and how they collided with the principle of national self-determination. I will first detail how influential members of the Polish delegation at the Paris Peace Conference in 1919, and other Polish statesmen, employed the argument of a “Polish civilizing mission” to contest the establishment of a Ukrainian state and claim control over territories, where Polish rule would secure the development of other nations through Poles’ supposed cultural superiority. I will also consider the response of Ukrainian statesmen and authors who, while appropriating nativist and anti-colonial rhetoric,  portrayed their nation as a victim of Polish occupation and colonization.

References to the idea of a “Polish civilizing mission” emerge from primary sources, meaning that it is not simply a modern research term imposed on the past. For contemporary authors, “mission” referred to transferring the cultural tenets of “civilization” from an allegedly “superior” to an “inferior” nation. As Maciej Janowski notes, the “civilizing mission” was often evoked to legitimize political power in modern East-Central European history. The quality of being a so-called "Kulturnation" brought with it the entitlement to bring “civilization” to “non-civilized” peoples and to retain their territories under a paternal administrative regime that sought to promote progress. I will be using a broad range of source materials, including international legal documents, diplomatic correspondence, newspaper articles, philosophical literature, and map collections, in order to examine this political and legal discourse and how it was used to shape the post-1919 Polish-Ukrainian border.

The article presents the activities of the Ordinate of Ołyka Janusz Radziwiłł on behalf of the Catholic Church in Volhynia. This activity had several dimensions. The first concerned his political involvement in the situation of the Church by supporting the expansion of its influence in the Borderlands. This was particularly important in the case of Volhynia Voivodeship. The duke had such an opportunity because, as an emissary and later a senator and collaborator of Józef Piłsudski, he was one of the most influential politicians in Poland. The second dimension of his activity is material support for various initiatives of the diocese of Łutsk and financial assistance for specific churches. The third concerned his activity within the Diocesan Institute of Catholic Action, of which he was the president, the creation of a brotherhood called the Religious Union of Landowners for the Defence of Faith and Morals and the organisation of the Congress of Polish Catholic Intelligentsia in Volhynia in 1939. The text also describes an unknown thread of Radziwiłł's unsuccessful talks with Bishop Stanisław Łukomski, Secretary General of the Polish Episcopal Conference, on the Church’s support for the Nonpartisan Bloc for Cooperation with the Government during the 1935 parliamentary elections.

Kondratiew I. Wyznaczanie granic międzypaństwowych i administracyjnych na ziemi czernihowsko-siewierskiej w XVI–XVII wieku // Realne i wyobrażone granice i rubieże Wielkiego Księstwa Litewskiego / pod red. Doroty Michaluk; Muzeum Rolnictwa im. ks. Krzysztofa Kluka w Ciechanowcu, Instytucja Kultury Wojewуdztwa Podlaskiego, Archiwum Głуwne Akt Dawnych. – Ciechanowiec, 2021. – S.131-150.

The article is devoted to the analysis of the military campaigns of the Piasts into the lands of the Rurikids with further siege, assault and the capture of the Ruthenian towns or entry into them without any resistance. In general considering very active interdynasty dialogue in all possible planes, at the same time we emphasize the high intensity of the invasions of the Poles into the neighboring eastern lands. The total number of the campaigns that ended during the 11 th-14 th centuries with the devastation of the towns of the Rurikids or their environs was at least 24. In addition, the Poles more than 10 times entered in Rus', appearing in certain cities as a defenders, an allies, a guardians, a protectors of the local Ruthenian princes, especially during the first decades of the 13 th century. Among the most dramatic in the aftermath of the looting were the entry of Boleslav the Brave into Kyiv in 1018, the capture of Volhynian Volodymyr by Leszek the White in 1207/8, and also by Leszek the Black in 1280-Lviv and Perevoresk. The example of the capture of Lviv by Casimir III in 1340-should be consider separately. At the same time, with the exception of the description of the siege in August 1245 by Yaroslav, we do not have any other evidence of the engineering thought, tactics and strategy of the preparing for an assaults and the capture of Rus'ian fortifications by the Piast. It is quite possible that the sources simply did not attach much importance to this.

The article deals with the nonconformist subculture among Polish-Ukrainian gentry – kozakophilism (kozakofil’stvo). Abandoning traditional approaches that consider kozakophiles as romantic writers, including “Ukrainian school” in Polish literature, or isolated eccentrics-nobles, the article reconstructs the common features of kozakophile style and worldview in the Ukrainian society of the former Polish–Lithuanian Commonwealth in the first third of nineteenth century. The participation of the kozakophiles in the Polish uprising against the Russian Empire in 1831 noted the lack of convergence of this subculture with the lower layers of the folk masses starting from the bottom that did not support the uprising. A new subculture – balagulschyna which was formed after the November Uprising, testifies Cossacophilism transformation.

The Hoard of Medieval Coins from the Village Stizhok. In the spring of 2011, a clay pot was found in a field nearby the village Stizhok (Shumsk district, Ternopil’ region,Ukraine). The pot contained about 2500 silver coins struck in the Golden Horde, Crimean Khanate, Caffa, Principalities of Wallachia and Moldavia, and Lithuania. The significant part of oriental coins bears the Tartar, Moldavian and Lithuanian countermarks. Most likely, the treasure was hidden during the Tartar military expansion atthe end of 15th and beginning of 16th centuries.

Keywords. Numismatics, medieval numismatics, coin hoard, Genoese colonies in Crimea,  Genoese history, Poland, Ukraine, Golden Horde, Grand Duchy of Lithuania, Moldova, Romania, Wallachia, Asprokastron, 15th century.

Дещо подібно до подій після 1918 року в Центрально-Східній Европі від 1991 року ідея Інтермаріюму також перебуває в сфері дискусій, спекуляцій і прокламацій. Як наслідок, незалученість країн «сірої зони» до значущих безпекових об’єднань залишає низькими ризики та затрати військової інтервенції Росії в Грузію, Молдову чи Україну. Навіть після доленосних подій 2014 року вибудування коаліцій у Східній Европі не просунулося. Три держави Східного партнерства тепер отримують певну політичну, економічну і військову підтримку від НАТО й ЕС. Однак загалом вони все-таки перебувають сам на сам у військовій конфронтації з Кремлем. Уроки і міжвоєнного, і раннього пострадянського періодів показують: така ситуація не є сталою для міжнарод- них відносин у Східній Европі.

[in:] Україна–Європа–Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини, Вип. 18, Тернопіль, 2016, с. 215–237.

Yandrus, antek, makhabunda and others. Ukrainian and local receptions of batyar subculture on the background of modern myth and old marginality (second half of the 19th century – 1939)
The article examines the phenomenon of batyar subculture in urban space of Austrian and Polish Eastern Galicia in the second half of XIX – early XX centuries. It is analyzed local variants of batyar subculture, that was created in different cities. It is touched by the issue of nationalization of batyars in Polish and Ukrainian reception.

Artykuł dotyczy zbrodni popełnionej przez polskie podziemie na ukraińskich cywilach w Sahryniu i in. miejscowościach 10 marca 1944 r. oraz głównej narracji na temat tego wydarzenia, propagowanej w Polsce. Autor próbuje w oparciu o wszystkie dostępne źródła postawić nowe pytania badawcze.

Temat numeru: Polonistyka i język polski na Ukrainie
Redaktorzy numeru:  Ałła Krawczuk, Monika Rusin, Jolanta Tambor

W numerze:
Prescriptum
Polsko-ukraiński dialog literacki:
Sływynski Ostap: Źródła i metamorfozy poetyki personizmu: szkoła nowojorska – polski o´haryzm – poezja ukraińska XXI wieku
Nachik Jarosław: Pustka istnienia oraz topos samotnej duszy w poezji Kazimierza Przerwy-Tetmajera i Piotra Karmańskiego
Nachlik Ołesia: Tworzenie Europy: ukraińsko-polski dialog międzykulturowy
Ukraińska interpretacja polskiej literatury:
Suchomłynow Lech Aleksy: W poszukiwaniu własnego ego. Nowe odczytane powieści Jarosława Iwaszkiewicza Ucieczka do Bagdadu
Łobas Natalia: Tekstowe realizacje modeli karnawałowych w Ferdydurke Witolda Gombrowicza
Cichowska Ellina: Metafizyka poezji Leopolda Staffa: ostatnie tomiki poezji Wiklina (1954) oraz Dziewięć muz (1958)
Język polski w badaniach ukraińskich językoznawców:
Wojcewa Helena: Ewolucja nazw jednostek pływających w języku polskim na tle języków słowiańskich
Bielyayeva Inna: Semantyczna i derywacyjna motywacja nie podstawowych nazw barwy zielonej w językach słowiańskich
Baranivska Oksana: Wpływy wschodniosłowiańskie (ukraińskie) w nazwiskach mieszkańców województwa kujawsko-pomorskiego
Ohorilko Oksana: Wybrane osobliwości składniowe tekstów lwowskiej pracy polskojęzycznej. Na materiale „Gazety Lwowskiej”
Sahata Julia: Ptaki we frazeologii polskiej i ukraińskiej
Łozińska Oksana: Jak Polacy „patrzą spode łba”? Frazeologizm a znak mimiczny patrzeć spode łba w korpusach tekstów języka polskiego
O nauczaniu języka polskiego na Ukrainie:
Krawczuk Ałła: Błędy leksykalne i leksykalno-stylistyczne w polszczyźnie Ukraińców
Makiejew Aleksander: Wybrane aspekty analogiczno-asocjatywnego podejścia do nauczania języka polskiego na uczelni technicznej
Ukraińska polonistyka:
Radyszewśkyj Rostysław: Krótkie podsumowanie ukraińskiej polonistyki literaturoznawczej
Dowżok Teriana: Katedra Polonistyki Uniwersytetu Narodowego im. Tarasa Szewczenki w Kijowie
Kozyckyj Andrij: 190 lat historii katedr filologii polskiej na Uniwersytecie Lwowskim
Krawczuk Ałła, Petruchina Ludmiła: Nauczanie filologii polskiej na polonistyce lwowskiej. Narodowy Uniwersytet Lwowski im. Iwana Franki
Łesiuk Mykoła, Busiło Samanta: Polonistyka na Uniwersytecie Przykarpackim im. Wasyla Stefanyka w Iwano-Frankowsku
Popadyniec Anna, Hrabyńska Aleksandra: Polonistyka na Wydziale Filologicznym Państwowego Uniwersytetu Pedagogicznego im. Iwana Franki w Drohobyczu
Wojcewa Helena: O specjalizacji „Język polski” na Odeskim Uniwersytecie Narodowym im. Ilii Miecznikowa
Mokłycia Andrij: Polonistyka na Wołyńskim Uniwersytecie Narodowym im. Łesi Ukrainki
Sowtys Natalia: Polonistyka w Równem
Kratiuk Julia, Sowtys Natalia: Język polski w Akademii Ostrogskiej
Gulczyn Michał: O nauczaniu języka polskiego w Chersoniu. Stan obecny
Tkaczowa Natalia, Dacenko Irena: Polonistyka w Tarnopolu
Misyac Natalia: Centrum Polonijne Państwowego Uniwersytetu w Żytomierzu – część składowa polsko-ukraińskiego dialogu kultur
Zabołotna Oksana, Krywoszeja Igor: Działalność Umańskiego Państwowego Uniwersytetu Pedagogicznego im. Pawła Tyczyny na polu polsko-ukraińskiej współpracy naukowo-edukacyjnej
Sołdatenko Tamara: Język polski na Państwowym Uniwersytecie Pedagogicznym w Berdiańsku
Rożdestweńska Irina: Język polski w ramach lektoratów w Akademii Celnej Ukrainy
Makiejew Aleksander, Morgun Kateryna, Buzuk Anetta: Analiza motywacji nauki dodatkowego języka obcego na uczeni technicznej
Łozińska Oksana: Nauka języka polskiego w Lwowskiej Akademii Komercyjnej
Petruchin Witalij: Nauczanie języka polskiego na wyższych uczelniach grekokatolickich we Lwowie
Liczkewycz Wiktoria: Język polski na Ukraińskim Uniwersytecie Państwowym w Kamieńcu Podolskim
Romanowa Neonila: Język polski i studia polonistyczne na Kijowskim Uniwersytecie Slawistycznym
Szkolnictwo i organizacje polonijne na Ukrainie:
Chłopek Adam: Zarys szkolnictwa polskiego na Ukrainie
Suchomłynow Lech Aleksy: Działalność Centrum Języka i Kultury Polskiej w Berdiańsku
Meniok Wiera: Nota o Polonistycznym Centrum Naukowo-Informacyjnym im. Igora Menioka Państwowego Uniwersytetu Pedagogicznego im. Iwana Franki w Drohobyczu
Galas Maria, Gorodyska Oresta: Drohobyckie Polskie Kulturalno-Oświatowe Stowarzyszenie „Odrodzenie”