I-400

Історія
Японія
Назва:	I-400
Будівник:	верф ВМФ у Куре
Закладений:	18 січня 1943
Спуск на воду:	18 січня 1944
На службі:	30 грудня 1944
Доля:	4 червня 1946-го потоплений біля Перл-Гарбору як ціль
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу Сентоку (I-400)
Водотоннажність:	5307 на поверхні, 6670 при зануренні
Довжина:	122 м
Ширина:	12 м
Осадка:	7 м
Двигуни:	4 дизелі потужністю по 1,68 МВт 2 електромотори потужністю по 1,6 МВт
Швидкість:	18,7 вузла (над водою), 6,5 вузла (при зануренні)
Дальність плавання:	69 400 км при швидкості 14 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	100 м
Екіпаж:	144
Озброєння:	8 × 533 мм торпедних апаратів (усі носові), 20 торпед 1 × 140 мм палубна гармата / 40 калібрів Тип 11-го року зенітне озброєння 3 х 3 + 1 х 1 25-мм Тип 96 3 літаки Aichi M6A1 «Сейран»

I-400 — підводний човен Імперського флоту Японії, який брав участь у Другій світовій війні.

Початок історії човна

Корабель, який спорудили на верфі ВМФ у Куре, був першим у типі Сентоку (він же клас I-400). Це були найбільші авіаносні субмарини в історії, які могли приймати на борт три торпедоносці-бомбардувальники Aichi M6A1 «Сейран» (а також найбільші підводні човни до появи у 1960-х атомних ракетоносців). Сама концепція створення таких човнів передбачала їх використання у спеціальних операціях для ураження надзвичайно важливих віддалених об'єктів, тому тип Сентоку мав автономну дальність плавання понад 69 тисяч кілометрів.

Бойова служба

Первісно планувалось, що І-400 стане одним з п'яти підводних човнів, які забезпечать повітряну атаку на шлюзи Панамського каналу, що в разі успіху вивело б з ладу цю комунікацію на кілька місяців. Втім, у підсумку цю операцію скасували. За іншим варіантом І-400 хотіли залучити до нальоту на Сан-Франциско, але й цей план не дійшов до реалізації.

19 березня 1945-го під час першої атаки американського авіаносного з'єднання на Куре І-400 перебував у сухому доці та був підданий обстрілу з повітря, що призвело до загибелі одного члена екіпажу.

Тим часом логістична ситуація в Японській імперії стала настільки складною, що 14—27 квітня 1945-го І-400 здійснив рейс з Куре до Дайрену (наразі Далянь у Китаї) та назад з метою провести бункерування пальним (причому синтетичного або рослинного походження). У травні човен пройшов модернізацію зі встановленням шнорхелю, а 2—5 червня пройшов з Куре до затоки Нанао (на західному узбережжі Хонсю поблизу Тоями), де близько двох тижнів провадив тренування зі збирання та запуску літаків у нічний час.

У середині червня 1945-го японське командування визначило нову ціль для човнів типу І-400 — атаку на атол Уліті (західні Каролінські острови), де була велика якірна стоянка союзників. У середині липня два човни прибули до Майдзуру, де пройшли останні приготування до місії, а 20 липня вирушили в похід. З огляду на поточну воєнну ситуацію, вирішили виходити з Японського моря через протоку Цуґару, яка розділяє острови Хонсю та Хоккайдо. 22—23 липня човен побував у Омінато (важлива база японського ВМФ на північному завершенні Хонсю), де, зокрема, на його літаки нанесли американські розпізнавальні знаки. 5 серпня, вже під час перебування в районі на схід від Маріанських островів, на І-400 сталась пожежа, що спонукало сплисти на поверхню, але через наявність удалині ворожого конвою І-400 знову занурився. Втім, у цьому випадку удача перебувала на боці японського човна, оскільки ворожі кораблі не виявили його, а пожежу вдалось ліквідувати (хоча через задимлення човну все-таки довелось дещо присплисти та протягом п'яти годин провадити вентилювання через люки бойової рубки). Планувалось, що І-400 зустрінеться з іншою субмариною, яка несла літаки для атаки Уліті, в районі острова Понапе (східні Каролінські острови), проте 15 серпня японський імператор оголосив про капітуляцію, що призвело до скасування операції. 26 серпня на І-400 дістали наказ іти з прапором капітуляції, при цьому літаки та амуніцію скинули в море, а наступної доби човен здався американським есмінцям. 29 серпня І-400 повернувся до Японії.

У грудні 1945 — січні 1946 човен перегнали з Японії до Перл-Гарбору, а 4 червня 1946-го використали як ціль при випробуваннях торпед.