I-181

Історія
Японія
Назва:	I-181
Будівник:	верф ВМФ у Куре
Закладений:	11 листопада 1941
Спуск на воду:	2 травня 1942
Отриманий:	24 травня 1943
Доля:	16 січня 1944 потоплений біля Нової Гвінеї
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу KD7
Водотоннажність:	1630 над водою, 2602 при зануренні
Довжина:	105,5 м
Ширина:	8,3 м
Осадка:	4,6 м
Двигуни:	2 дизелі потужністю 5,9 МВт 2 електромотори потужністю 1,3 МВт
Швидкість:	23,1 вузла (над водою), 8 вузлів (при зануренні)
Дальність плавання:	15 000 км при швидкості 16 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	80 м
Екіпаж:	86
Озброєння:	6 × 533 мм торпедних апаратів (усі носові), запас 12 торпед 1 × 120 мм палубна гармата 2 х 25 мм зенітні гармати

16.01.44

Район потоплення I-181

I-181 — підводний човен Імперського флоту Японії, який брав участь у бойових діях Другої світової війни.

Початок історії корабля

Човен, який належав до типу KD7, спорудили у 1943 році на верфі ВМФ у Куре.

По завершенні І-181 включили для проведення тренувань до 11-ї ескадри підводних човнів, а в середині серпня 1943-го підпорядкували 22-й дивізії підводних човнів, яка базувалась на атолі Трук у центральній частині Каролінських островів (тут ще до війни створили потужну базу японського ВМФ, з якої до лютого 1944-го провадились операції в низці архіпелагів). 35 серпня — 1 вересня І-181 пройшов з Куре на Трук.

Перший похід

7 вересня 1943-го І-181 вийшов для бойового патрулювання в районі острова Еспіриту-Санто (архіпелаг Нові Гебриди) та Соломонових островів. Наприкінці місяця човен перенаправили для дій у Торресовій протоці, яка відділяє Австралію та Нову Гвінею. 14 жовтня він двічі атакував тут конвой, проте не зміг поцілити його. 20 жовтня І-181 повернувся на Трук.

Другий похід

11 листопада 1943-го І-181 вирушив для бойового патрулювання на заході Соломонових островів у районі острова Бугенвіль (тут ще 1 листопада висадився десант союзників).

У ніч проти 25 листопада в бою біля мису Сент-Джордж були потоплені три японські есмінці, які займались постачанням гарнізону Бугенвіля. І-181 взяв участь у порятунку вцілілих членів екіпажів та підібрав 11 моряків, яких 29 листопада доставив у Рабаул (головна передова база в архіпелазі Бісмарка, з якої здійснювались операції на Соломонових островах та сході Нової Гвінеї).

Транспортні рейси

З грудня 1943-го І-181 залучили до постачання заблокованих гарнізонів (дедалі більш типове завдання для японських підводних човнів з другої половини 1942-го). 7 грудня човен вирушив з 44 тоннами вантажу для розміщеного на Новій Гвінеї гарнізону Сіо (північне узбережжя півострова Хуон). 9 грудня І-181 розвантажився в Сіо, при цьому спершу йому довелось ухилятись за допомогою екстреного занурення від атаки ворожих літаків, які скинули півтора десятка бомб. 11 числа корабель повернувся в Рабаул.

16 грудня 1943-го І-181 вирушив з вантажем для гарнізону Бугенвіля, при цьому місцем доставки була Бука (порт на однойменному острові біля північного узбережжя Бугенвіля). 21 грудня човен вийшов у другий рейс до Буки, проте не зміг провести розвантаження.

На початку січня 1944-го І-181 здійснив ще один транспортний рейс на Нову Гвінею (при цьому за добу до його повернення в Рабаул союзники висадились в Сайдорі, західніше від Сіо, та обійшли таким чином гарнізон останнього пункта). На підході до бази І-181 підібрав збитого американського пілота.

7—8 січня 1944-го човен здійснив третій транспортний рейс до Буки, а 13 січня вирушив з подібним завданням до новогвінейського Галі (західніше від Сіо та за три десятки кілометрів на південний схід від Сайдору). 16 січня у протоці Вітязь човен перехопили та потопили ворожі кораблі, при цьому бій спостерігав гарнізон Галі. Разом з І-181 загинули всі 89 членів екіпажу.