Department of theory of law and state

In this article the author considers the right of a child, who is at the prenatal stage, subject to the right to life and proves it. The fact, that a human life begins at conception, is proven by biological, bioethical,
embryological sciences and should be taken into account by  jurisprudence. Current approaches, adopted by Ukraine regarding the recognition of new human life, do not meet moral requirements of humanity, religious norms and scientific facts.
International documents on human rights are whether confirming or not excluding the recognition of the right to life of the child before birth. For example, Convention on the Rights of the Child in Art. 1 determines a child as
“every human being below the age of eighteen years”. The Preamble of the Declaration of the Rights of the Child
highlights children’s need for special care and protection, “including appropriate legal protection, before as well
as after birth”. These formulations mean, the right to life of the unborn child is already recognized and protected by international law.
The Constitution of Ukraine also recognizes the inalienable right of every person to life. However, other legislative acts in Ukraine of lower level narrow the meaning of this norm and recognize the rights of the unborn
children only indirectly and insignificantly. In Ukraine, the abortion “at will” is allowed until the 12 weeks of pregnancy.
The right to life of the child should be recognized as the highest value both before and after birth. A woman's right to control her own body does not include the right of disposal of a child’s life, because a child is not a part of a woman’s body. From the moment of conception a new individual with unique genome arrives.
Women’s ability to dispose of the right to motherhood ends when the right to life of the unborn child begins.

In this article, with the use of a synergistic approach, staff leasing is considered as an existing interdisciplinary institute of law. Relations in the field of staff leasing are analyzed for legality. Ukraine still has not ratified the ILO Convention No. 181, and the project of new Labour Code does not include institute of staff leasing. This does not comply to Ukraine’s liabilities according to the Association Agreement between the European Union and the European Atomic Energy Community and their member states, of the one part, and Ukraine, of the other part.
At international level the relations on staff leasing are regulated by the Private Employment Agency Convention No. 181, which is already ratified by 31 countries, 13 of which are European Union countries. This Convention is still not ratified by Ukraine, though, according to the research of Ciett, countries, which have ratified this Convention, comparing to other countries have lower level of illegal labour, are more democratic, have higher level of cooperation with public and private employment services, etc. According to the Ukrainian statistics, the unemployment rate in Ukraine has tendency to growth. Thus, implementation of modern and flexible models of employment might help significantly to improve employment od Ukrainians, both within country and abroad.
However, staff leasing is being used in Ukraine, and parties regulate their relations by themselves with the use of contracts. This approach is based on the principle of freedom of contract and is considered to be legal and complying to law.
The institute of staff leasing is interdisciplinary, because it is regulated by civil, labor, and commercial law of Ukraine.
Ukrainian legislation does not prohibit staff leasing and international staff leasing. This practice is considered as advisable and valuable for Ukrainian society and government, and complying to national and international law.

A child in prenatal stage is a child from the moment of conception till birth. The legal status of the child in prenatal stage is not defined by law. From the legal point of view a child in prenatal stage cannot be a participant of any relations, however, real-life relations concerning inheritance involve a child in prenatal stage.
In Ukraine there are two types of notary proceedings involving a child in prenatal stage: notarization of will in favor of conceived but yet unborn child and issuing certificate of inheritance. Participation of a child in prenatal stage in relations of gift could be a perspective direction of further development of Ukrainian civil and notary law.
A notary, other participants of notarial process in Ukraine, except pregnant mother, do not have any access to official information on the fact of beginning of pregnancy, termination of pregnancy, facts of stillbirth etc. However, realization of inheritance rights of other heirs depends on such facts. This problem could be solved by entering information on pregnancy beginning and termination in the state registry.

The article researches the urgent need for establishing the mandatory notary form of the woman’s consent for operation (procedure) of artificial pregnancy termination in Ukraine. Relations on abortion refer not only to the private sphere but also include public element, as the woman’s private life is connected with her developing child in prenatal stage, who is not protected by law.
The legal woman’s consent for operation (procedure) of artificial pregnancy termination should be informative, volitional, willful, voluntary, and conscious. Currently, these characteristics are neither guaranteed nor controlled by the Ukrainian state. Qualifications, powers, and responsibility of the notary allow for providing informative, volitional, willful, voluntary, and conscious consent of a woman for artificial termination of pregnancy. Establishment of the mandatory notary form of the woman’s consent for operation (procedure) of artificial pregnancy termination would contribute to the stabilization of relations on abortion in Ukraine and provide for their legality. Notary form of the woman’s consent would also contribute to the improvement of the registration process in Ukraine, as well as to establishing spousal consent (consent of the child’s father in the case if the woman is married).

The article analyses modern transformations of a classical theory of legal capacity, in particular, the concept of partial capacity
and notional capacity; the shift of views on a legal capacity from a social to natural phenomenon. The article offers a concept of prenatal
capacity – the ability of a child in the prenatal stage to have rights and obligations; as well as the concept of prenatal rights and prenatal
obligations, that are necessary due to the specifics of the prenatal period. The relation between the rights of the child in prenatal stage
and the rights of its pregnant mother are analyzed.

This article describes the mandatory criteria of pregnant woman’s consent on the operation (procedure) of artificial unwanted pregnancy termination - awareness, validity, willfulness, voluntariness, and consciousness. It was determined that Ukrainian state does not provide or control that woman's consent meets these specified criteria. Lack of proper woman’s consent shall be an element of a qualified corpus delicti of illegal abortion. It is proposed to supplement the Criminal Code with article 134.1, "Forcing a woman to conduct the abortion."

Статья посвящена исследованию и анализу актуальных вопросов открытия нотариального производства по выдаче свидетельства о праве собственности на долю в общем имуще-стве супругов, выдаваемое в случае смерти одного из супругов. Указано на проблемные во-просы, имеющие место во время открытия данного нотариального производства. Обращено внимание на важность содержания заявления о выдаче данного свидетельства. Ключевые слова: нотариус, супруги, нотариальное производство, заявление, свиде-тельство о праве собственности на долю в общем имуществе супругов, выдаваемое в слу-чае смерти одного из супругов. The article is devoted to the study and analysis of current issues opening notarial proceedings for the issuance of certificate of right of ownership of the share in the common property of the spouses issued in the event of the death of a spouse. Specified on issues that take place during the opening of the notary proceedings. Attention is paid to the importance of the content of the application for a certificate. Key terms: notary, marriage, notary proceedings, application, certificate of ownership share in marital property, which appears to be the death of a spouse. Шрамова Олександра Сергіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка УДК 347.6–612.6 (477) НОТАРІАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ З ВИДАЧІ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВА НА СПАДЩИНУ У ВИПАДКУ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ СМЕРТІ ДИТИНИ, ЩО ВХОДИЛА ДО КОЛА СПАДКОЄМЦІВ У статті розглянуто поняття перинатальної смерті, її види та юридичні наслідки, а також документи, що можуть слугувати доказами перинатальної смерті дитини в нотаріальному процесі. Визначено, що у випадку ранньої неонатальної (постнатальної) смерті дитини вини-кає спадкова трансмісія, причому єдиним спадкоємцем першої черги зазвичай є матір дити-ни. Окреслено коло обставин, що можуть слугувати підставою для усунення від спадкування після дитини, що була зачата за життя спадкодавця, народжена живою після його смерті та померла на першому тижні життя. Ключові слова: спадкове право, перинатальна смерть, спадкова трансмісія, дитина на пренатальній стадії розвитку, усунення від спадкування.

The right to health of the child in prenatal stage to date is not recognized. This paper focuses on such issues as the right to health and its elements, links between maternal and prenatal rights to health and life. Such detrimental factors, as cigarette smoking,
alcohol use, drugs abuse, and other maternal harmful lifestyles and their impact on the child in prenatal stage are also considered in this research. Foreign countries’ experience, such as the USA, Greece and Romania, in addressing violations of the right to health of the child in prenatal stage, as well as the ECHR case law on this issue. Approaches of diverse courts when resolving cases on medical negligence, which have caused harm to health of the child in prenatal stage, were also analyzed in this article. The recognition of the child’s in prenatal stage legal personhood is offered as a prerequisite of protection of its subjective right to health.

Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини (ЄКПЛ) прояснює статус дитини на пренатальній стадії розвитку в європейській регіональній системі захисту прав людини. Оскарження до ЄСПЛ абортного законодавства, якщо воно не порушує права заявника безпосередньо, є несумісним з Конвенцією ratione personae. Батько абортованої дитини визнається жертвою у значенні нині ст. 34 Конвенції, однак виключення його з процесу прийняття рішень
щодо такої дитини не вважається дискримінацією. Для того, щоб ЄСПЛ визнав, що абортована дитина зазнала тортур у значенні ст. 3 Конвенції, необхідно надати суду докази. ЄКПЛ і ЄСПЛ не визначилися щодо того, чи охоплює Стаття 2 Конвенції («право на життя») життя дитини на пренатальній стадії розвитку. ЄСПЛ надає державам - учасницям Конвенції широкі межі розсуду при  встановленні справедливого балансу між правами матері та правами (інтересами) дитини на пренатальній стадії розвитку, при цьому захист прав дитини на пренатальній стадії розвитку визнається легітимною метою у значенні ч. 2 ст. 8 Конвенції. Ембріони не можуть бути «зменшені» до власності у розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.
Case-law of the European Court of Human Rights (ECHR) and the European Commission of Human Rights (Commission) clarifies status of the child in prenatal stage in the European regional human rights
protection system. Complaining to the ECHR of abortion legislation, if it does not violate the applicant's rights directly, is incompatible with the Convention ratione personae. The father of the aborted child is recognized as a victim in the sense of now art. 34 of the Convention, but excluding him from the decision-making process regarding
such a child does not constitute discrimination. In order for the ECHR to recognize that an aborted child was subject to torture in the sense of art. 3 of the Convention, it is necessary to submit evidence to the Court. The ECHR and the ECHR have not decided whether Article 2 of the Convention (“the right to life”) covers life of the child in the prenatal stage. The ECHR provides States parties to the Convention with broad discretion in establishing a fair balance between the rights of the mother and the rights (interests) of the child at the prenatal stage. Protection of the rights of the child in prenatal stage is recognized as a legitimate aim within the meaning of Art. 8(2) of the Convention. Embryos cannot be reduced to “possessions” in the sense of Art. 1 of Protocol No. 1 of the Convention.

Правило живонародження - це принцип загального права, вперше сформульоваий у 17-му столітті, відповідно до якого тільки людські істоти народжені живими є незалежними особами у правовому розумінні. Причинами виникнення цього правила були, по-перше, історично зумовлена неможливість доведення причинно-наслідкового зв'язку між шкодою, нанесеною дитині в утробі, та її смертю, якщо дитина народжувалася вже мертвою; по-друге, відсутність у дитини хрестильного ім'я; по-третє, було невідомо, є дитина монстром чи ні.  Правило живонародження досі існує і застосовується в країнах загального права, однак подекуди відкидається як застаріле.

Отчет подготовлен общественными организациямирезидентами Украины (ОО «Защита прав детей до рождения», ОО «Гладиаторы жизни», ОО «Родня» и ОО «Вся Украина») с целью оценки состояния доабортного консультирования в Украине и приведения его в соответствие с лучшими европейскими практиками с учетом национальных особенностей Украины.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка юридичний факультет кафедра нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури До захисту в ДЕК допустити зав. кафедрою нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури __________________ Фурса С.Я. _____ ______2017 р. МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА на тему: ДИТИНА НА ПРЕНАТАЛЬНІЙ СТАДІЇ РОЗВИТКУ У НОТІАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Студентки 2-го року навчання магістратури заочної форми Шрамової О.С. Науковий керівник: д.ю.н., проф. Фурса С.Я. Рецензент: Київ -2017 ВСТУП Актуальність теми дослідження має своєю першопричиною невизначеність правового статусу дитини, що перебуває на пренатальній стадії розвитку. Такий невизначений стан триває вже не одне десятиліття. Так, Рада Європи ще у Рекомендації № 1046, виданій у 1986 р., зазначала: «… прогрес зробив юридичний статус ембріона і плоду особливо ненадійним і в даний час їх юридичний статус не визначений законом» [1]. Останніми роками проблематика правового становища дитини на пренатальній стадії розвитку викликає жвавий інтерес вітчизняних та зарубіжних дослідників. Так, серед українських вчених, що останнім часом найбільш активно займаються дослідженням цієї проблеми, можна відзначити Т.В. Водоп'ян [2], О.В. Розгон [3 ;4], Л.Д. Любич [5], Б.В. Островську [6], К.М. Левандовскі [7] та ін. Серед російських вчених значний спектр питань у сфері правового становища дитини на пренатальній стадії розвитку розглянули у своїх дисертаціях Н.І. Бєсєдкіна [8], Л.О. Ертель [9], О.М. Журавльова [10], а на рівні наукових статей інтерес до цієї проблематики виявляли такі автори як, наприклад, О.Б. Крилова [11], С.Е. Шиндяпін [12] тощо. Слід відзначити і багатообіцяючі публікації у західній юридичній доктрині таких авторів, як Габріелла Граціані [13], Поль В. Херрінгтон [14], Моніка Каруселло тощо. Українське цивільне законодавство передбачає участь у спадкуванні дитини, що була зачата за життя спадкодавця, але народжена після його смерті. Відповідно, виникає і участь дитини на пренатальній стадії розвитку у нотаріальному процесі, а саме у нотаріальних процедурах щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Втім, на сьогоднішній день процесуальне законодавство щодо здійснення нотаріальних процедур недостатньо враховує можливість та 3 особливості участі у нотаріальному процесі дитини на пренатальній стадії розвитку, що має наслідком проблеми правозастосування на практиці. Об'єктом дослідження витупають суспільні відносини, що виникають в сфері участі дитини на пренатальній стадії розвитку у нотаріальному процесі. Предметом дослідження виступали норми, що регулюють суспільні відносини в сфері участі дитини на пренатальній стадії розвитку у нотаріальному процесі. Методологічну основу роботи склав діалектичний метод наукового пізнання. При дослідженні зарубіжного досвіду використовувався порівняльно-правовий метод, при тлумаченні норм права -формальнологічний метод. При дослідженні окремих судових рішень використовувався емпіричний метод. Оскільки проблема правового становища дитини на пренатальній стадії розвитку є на сьогоднішній день малодослідженою, її відголоски мають своїм проявом колізії у багатьох нормах. Виявлення цих розрізнених колізій, їх аналіз і спроба вирішення, зведення отримання інформації до загальних висновків здійснювалось за допомогою методу індукції. Метою дослідження є: 1) визначення сутності поняття дитини на пренатальній стадії розвитку, такого елементу її правового статусу, як здатність мати суб'єктивні права і обов'язки, особливостей цивільно-правого регулювання її становища у спадкових відносинах в Україні; 2) виявлення особливостей участі дитини на пренатальній стадії розвитку у нотаріальних провадженнях щодо спадкових правовідносин. Визначена мета роботи зумовила постановку наступних завдань:  визначити зміст поняття «дитина на пренатальній стадії розвитку», обґрунтувати доцільність його застосування;  проаналізувати передумови та визначити підстави визнання здатності дитини на пренатальній стадії розвитку мати права і обов'язки та їх обсяг; Розділ І. Правовий статус дитини на пренатальній стадії розвитку 1.1. Дитина на пренатальній стадії розвитку: поняття та цивільноправовий статус Терміни, застосовувані у юриспруденції, мають бути максимально точними та повними у відображенні суттєвих ознак позначуваного поняття. Однією з проблем першочергової важливості є визначення юридичного терміну для позначення дитини від моменту зачаття до народження. На сьогодні як в юридичній науці, так і в законодавстві такий термін не випрацюваний. В україномовній та російськомовній юридичній літературі для позначення дитини у період від зачаття до народження найчастіше застосовується термін «ненароджена дитина» [8; 5; 15], англомовною версією якого є "unborn child". Слід зазначити, що «ненароджений» -це пасивний дієприкметник доконаного виду, і, відповідно, носить характер закінченої діїненароджений, такий що не народився і вже не народиться. Саме тому даний термін асоціюється із жертвою аборту. З огляду на це вживання даного терміну для позначення дитини від зачаття до народження в позитивному значенні видається некоректним. Досить поширеним є також запозичення понять «ембріон» та «плід» з медичної науки. У західній правовій доктрині прижився навіть термін "fetal rights", що у дослівному перекладі означає «права плоду». Н.А. Білобрагіна, навпроти, відмічає: «У праві під ембріоном людини прийнято вважати організм з моменту зачаття до народження» [16, c. 35]. Між тим, поняття «ембріон» і «плід» тотожними не є, оскільки перший використовується в медицині, біології, ембріології для позначення більш ранньої стадії розвитку людського організму, а другий, тобто «плід» -для позначення наступної за ембріональною стадії. Слід зазначити, що в зазначених науках немає єдиного загальноприйнятого підходу щодо періодизації внутрішньоутробного розвитку людини. Так, В.С. Баранов, Т.В. Кузнєцова у своїй праці «Цитогенетика ембріонального розвитку людини» досить вдалим для позначення зачатої, але не народженої дитини в спадкових відносинах, в інших видах відносин він є нетрадиційним. У випадках умертвіння дитини до народження її тканини називають «фетальними матеріалами» [20] або «абортивним матеріалом» [21]. Таким чином, відносно одного і того ж самого суб'єкта -дитини у період від зачаття до моменту відділення від тіла матері застосовуються різні та протилежні по своїй суті системи оцінювання, а також різна термінологія. В Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини використовується термін «дитина до народження», що має нейтральне емоційне забарвлення і точно відображає єдність правового статусу дитини на всіх етапах розвитку від зачаття до народження. Втім, позначаючи кінцеву точку часу -«до народження», даний термін не уточнює початкову таку точку. Найбільш влучним і вдалим видається термін, запропонований російськими вченими І.В. Понкіним, В.В. Єремян, М.М. Кузнєцовим і О.О. Понкіною -«дитина на пренатальній стадії розвитку» [22]. Термін «пренатальний період розвитку» (від грецького pre -до; латинського natusнародження) охоплює період від моменту зачаття до народження дитини, і не є тотожним терміну «перинатальний» (від грецького peri -навколо; латинського natus -народження), який охоплює період з 22 повних тижнів вагітності і закінчується через сім повних діб після народження дитини [23].

У статті розглядається питання початку людського життя в кримінальному праві України на прикладі кримінальної спра-
ви. Дитина, отримавши травми внутрішньоутробно, була народжена живою і життєздатною, але померла через 35 годин внас-
лідок отриманих травм. Оскільки в кримінальному праві України початком людського життя вважається початок фізіологічних
пологів, суд не зміг визнати вбивством спричинення смерті дитини, яке сталося до початку фізіологічних пологів. У статті ана-
лізуються приклади регулювання аналогічних відносин в інших країнах та пропонуються зміни до Кримінального кодексу
України щодо захисту дитини на пренатальній стадії розвитку від посягань третіх осіб.
В статье рассматривается вопрос начала человеческой жизни в уголовном праве Украины на примере уголовного дела.
Ребенок, получив травмы внутриутробно, был рожден живым и жизнеспособным, но умер через 35 часов вследствие получен-
ных травм. Поскольку в уголовном праве Украины началом жизни считается начало физиологических родов, суд не смог при-
знать убийством причинение смерти ребенку, которое случилось до начала физиологических родов. В статье анализируется
регулирование аналогичных отношений в других странах и предлагаются изменения в Уголовный кодекс Украины относитель-
но защиты ребенка на пренатальной стадии развития от посягательств третьих лиц.
This article considers question of where human life begins for the criminal law of Ukraine with the help of a criminal case study.
The child, having received intrauterine traumas as a result of a third party assault, was prematurely born alive and viable. However, in
35 hours he died from traumas which were received prenatally. As in the criminal law of Ukraine beginning of human life is associated
with the beginning of physiological delivery, the court was not capable of recognising as a murder the attack to life of the child, which
took place before the commencement of physiological delivery.
In some countries, such as Greece, Romania and Poland, the child in prenatal stage is protected by the criminal law without being
recognised as a subject of law.
Some other countries apply the so called “born alive rule”, whereas prenatal harm to the child becomes legally significant only
in the case of subsequent live birth. In this approach, a perpetrator paradoxically is more likely to be held responsible for a less severe
harm. In case if assault leads to the death of the child prenatally, the assailant will not be recognised guilty of a murder.
In the majority of the US states, the statutes were gradually changed in order to overcome this rule in jurisprudence. Some states
recognise legal personhood of the child in prenatal stage for the purposes of criminal law. The US federal law as of 2004 also provides
for criminal law protection of the unborn children, establishing that violent offences against the unborn shall be punishable in the same
way as those committed against already born people.
This, however, does not mean that a pregnant woman must be held responsible for causing harm to her child prenatally. Doctors
who are acting in accordance with law and pregnant mothers are usually excluded from the scope of protection of the criminal law. In
case of the opposite, the threshold between the lawful and unlawful behavior is very uncertain.
Need for protection of the children in prenatal stage from third party assaults, on its part, is more than certain. Therefore, the
author suggests to introduce two articles into the Criminal code of Ukraine providing for responsibility for intentional and unintentional
injuries to a child in prenatal stage, except for cases when these injuries are caused by the mother or by the doctor committing a lawful
abortion or providing medical assistance to the woman or to her child in prenatal stage.

Children in prenatal stage today are the only living human beings generally not recognised as persons before the law. This leads to a vague status subject to abuse in different cases, such as medical negligence, third party assaults, vertical H.I.V. transmission and exposure to substances, which do not necessarily involve contentious abortion issues. Particular examples from cases considered by the Inter-American Court of Human Rights demonstrate how a child in prenatal stage is treated differently from children postnatally on the ground of live birth.

Шрамова О. С., аспірантка (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) ПРАВОВИЙ СТАТУС ДИТИНИ НА ПРЕНАТАЛЬНІЙ СТАДІЇ РОЗВИТКУ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Відповідно до п. 3 преамбули Декларації прав дитини 1959 р. [1], п. 9 преамбули Конвенції про права дитини 1989 р. [2], дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує належного правового захисту, у тому числі до народження. Враховуючи те, що кількість учасників Конвенції про права дитини сягнула 196-ти країн [3], включаючи Україну [4], правовий статус дитини на пренатальній стадії розвитку у порівняльно-правовому аспекті представляє особливий інтерес.

pdf (дата звернення 15.12.2021). Стешенко Олександра юристка приватної практики, PhD Ефективні національні засоби захисту у світлі усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо України по статтях 2 і 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Питання ефективних національних засобів захисту порушеного права є важливим для практикуючих юристів з огляду на цілий ряд причин. По-перше, вони слугують для власне відновлення порушеного права, що і є метою діяльності правозахисника. Подруге, у випадку необхідності звернення до Європейського суду з прав людини (надалі-«ЄСПЛ») заявник мусить вичерпати ефективні засоби національного захисту, щоб його заява відповідала умовам прийнятності. По-третє, вичерпання засобів національного захисту потребує часу. Якщо заявник піде хибним шляхом і буде вичерпувати ті засоби національного захисту, які ЄСПЛ не розцінить як ефективні, він може порушити інший критерій прийнятності-щодо подання заяви протягом шестимісячного строку від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні, оскільки таким остаточним рішенням ЄСПЛ вважатиме те, яке заявник отримав в результаті вичерпання ефективного національного засобу захисту. Ризики порушення цього критерію зростуть з 1-го лютого 2022 року, коли почнеться застосування 15-го Протоколу до Конвенції, відповідно до якого строк подання заяви скорочено з 6-ти до 4-х місяців [1, 38]. Почетверте, якщо ефективних національних захисту порушеного права у правовій системи державичлена Ради Європи немає, то ЄСПЛ може задовольнити скаргу за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі-«ЄКПЛ»), яка передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту. Класичним варіантом належного вичерпання національних засобів захисту є проходження всіх трьох судових інстанцій. Однак далеко не завжди звернення до суду має перспективи успішного розгляду справи та відновлення порушеного права. Таким чином, усталена практика ЄСПЛ щодо України стосовно ефективних національних засобів захисту представляє значний практичний інтерес. При цьому для вивчення такої усталеної практики можна використовувати рішення ЄСПЛ, винесені комітетами у складі трьох суддів. Саме до компетенції комітетів ЄКПЛ відносить розгляд справ, в основі котрих лежить питання щодо тлумачення чи застосування ЄКПЛ, що є предметом усталеної практики ЄСПЛ [2, 28-1 (b)]. Розглянемо усталену практику ЄСПЛ щодо України з питання ефективних національних засобів захисту по статтях 2 і 3 ЄКПЛ. Стаття 2 ЄКПЛ. З 2013 року [3] комітетами розглядаються справи, що стосуються процесуального аспекту статті 2 ЄКПЛ («Право на життя»), тобто зобов'язання держави провести ефективне офіційне розслідування смерті, смертельно небезпечних тілесних ушкоджень чи зникнення людини [4, с. 30]. У цьому випадку отримання рішень судів трьох інстанцій необхідним не є: достатньо, щоб заявник активно користувався своїми процесуальними правами, зокрема, оскаржував до суду та/або прокуратури процесуальні

Строки звернення до Європейського суду з прав людини в умовах воєнного стану в Україні Збройна агресія Російської Федерації проти України супроводжується масовими порушеннями прав людини, а їх жертви шукають можливостей для захисту своїх порушених прав. Звернення до Європейського суду з прав людини (надалі-«Суд»)дає таку можливість. Однак для того, щоб скаргу було прийнято і розглянуто по суті, заявник має подати її в межах строку, встановленого Європейською конвенцією з прав людини (надалі-«Конвенція»). Відповідно до ч. 1 ст. 35 Конвенції, однією з умов прийнятності є подання скарги «впродовж чотирьох місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні» [1]. З цього випливає, що момент відліку строку звернення до Суду пов'язаний з іншою умовою прийнятності скарг-вичерпанням засобів правового захисту на національному рівні. Тут необхідно виокремити два важливих аспекти. По-перше, мова йде про вичерпання засобів правового захисту держави-відповідача, тобто тієї держави, яка відповідає за порушення, а не іншої держави. По-друге, вимагається вичерпувати тільки ті засоби правового захисту на національному рівні, які є доступними та ефективними. Більш того, вичерпання неефективних засобів правового захисту не перериває перебіг чотирьохмісячного строку. Іншими словами, якщо заявник вдався до засобу правового захисту, неефективність якого відома або мала б бути відома заявнику, то час, витрачений на його вичерпання, може призвести до пропуску чотирьохмісячного строку звернення до Суду і до визнання скарги неприйнятною. Якщо з самого початку заявнику відомо, що адекватних засобів правового захисту на національному рівні в державі, яка відповідальна за порушення, немає, то строк звернення до Суду починає свій перебіг з дати оскаржуваних дій чи заходів, або з дати, коли заявник дізнався про них, або з дати, коли заявник дізнався, що порушення такі дії чи заходи порушили на права заявника [2, §157]. Таким чином, у випадку якщо з самого початку зрозуміло, що у держави-відповідача немає ефективних засобів правового захисту для заявника, то, за загальним правилом, строк звернення до суду почне свій перебіг з дати порушення. Якщо ж заявник не знав, що порушення сталося, то строк буде рахуватися з моменту, коли заявник вперше дізнався про порушення. Наприклад, якщо заявник перебував в іншому населеному пункті чи державі і не знав, що його майно та/або житло було пошкоджено чи зруйновано, то строк звернення до Суду буде підліковуватися з моменту, коли заявник вперше дізнався про руйнування. Може бути й так, що заявник знав про порушення, однак не знав, що воно впливає негативним чином на його права. Наприклад. Якщо ракета влучає в багатоквартирний будинок, а квартира заявника залишається неушкодженою, то заявник може сподіватися, що його право мирно володіти своїм майном та право на житло не були порушені. Однак з часом може виявитися, що ракетою були пошкоджені тримальніконструкції, і будинок підлягає знесенню повністю. У такому випадку строк звернення до Суду будуть рахувати з дати, коли заявник вперше дізнався про те, що його квартира непридатна для проживання і буде демонтована разом з усім будинком.