Народився Пон Джунхо 14 вересня 1969 року в місті Тегу, на південному сході Кореї. Він був наймолодшим із чотирьох дітей у сім'ї[2]. Батько Пона працював промисловим дизайнером, а мати — домогосподаркою[3]. Дід по материній лінії, Пак Тевон, був письменником, але у 1950 році перетнув 38-у паралель. Його старший брат викладає англійську в Сеульському національному університеті, а старша сестра викладає в Анянському університеті[en].
Коли Пон навчався у початковій школі, його сім'я переїхала у Сеул[4]. У 1988 році Пон почав вивчати соціологію в Університеті Йонсе[en][2]. У ті часи в Південній Кореї тривали демократичні протести проти деспотичного правління Чон Ду Хвана, приводом до яких стала новина про смерть закатованого поліцією студента Сеульського національного університету. Пон Джунхо згадує події так: «Демонстрації в університеті були щотижня… Щодня було те саме: протести протягом дня, пиятика вночі. Окрім кількох людей, ми тоді не надто довіряли професорам. Тож ми створили власні політичні, мистецькі та історичні навчальні групи. Ми пили до пізньої ночі, розмовляючи та дискутуючи. Я не з тих, що люблять вклинюватися до групи, тому навіть коли ми протестували, я йшов дивитися фільми. Організатори певно вважали мене поганим активістом». Протестувальники кидали каміння у поліцію, на що вони відповідали сльозогінним газом. Пон разом із іншими робив коктейлі Молотова на основі розчинника для фарби та води, що були менш небезпечні за звичні: «По той бік були такі ж діти, призвані в армію, тож ми насправді не хотіли їх травмувати».
Інший відомий режисер Імг Сан Су закінчив у 1989 році ту саму спеціальність Університету Йонсе, однак Пон стверджує, що вони не були тоді знайомі. У той же період Пак Чхан Ук навчався в Сеульському Університеті Соганг[en][5].
Два роки Пон служив в армії, після чого у 1992 році повернувся до навчання. Разом зі студентами з сусідніх університетів (Хонгік[en], Соганг, Жіночий університет Іхва) він співзаснував кіноклуб «Жовті двері»[2]. У ньому він зустрів майбутню дружину. Тоді ж він знімає перші короткометражні фільми: «У пошуках раю» і «Білий чоловік» (1994). У 1995 Пон завершив навчання у Йонсе.
На початку 90-х Пон був прийнятий на дворічну програму до Корейської академії кіномистецтва, яка вважається провідною кіношколою країни. Там він знімає дві короткометражні стрічки «Спогади у моїй рамці» та «Невідповідність» (1994)[6][7].
Після закінчення навчання Пон опинився у скрутному становищі. Його дружина завагітніла, й обоє були безробітні. Кілька років Пон Джунхо працював на різних позиціях у проєктах інших режисерів. Він написав сценарій до 15-хвилинного сегмента фільму «7 причин, чому пиво краще, ніж коханець» (1996)[8], був допоміжним режисером стрічки «Мотель Кактус» (1997) Пак Кі Йона й одним із сценаристів картини «Фантом: Субмарина» (1999). Згодом компанія Uno Film, яка займалася виробництвом цих фільмів, береться продюсувати повнометражний дебют Пона «Гавкітливі собаки не кусають» (2000). Стрічка слабко показала себе в прокаті та не отримала належної уваги критиків.
Його другий фільм «Спогади про вбивство» (2003) заснований на першому в історії Кореї[en] випадку серійних убивств. Картина отримала широке схвалення кінокритиків[9][10], ряд локальних нагород, премій міжнародних кінофестивалів і стала найпопулярнішою стрічкою року в корейському кінопрокаті (її переглянуло понад 5,1 млн людей)[11].
Третім фільмом Пона став науково-фантастичний трилер «Монстр» (2006). У 2006 році він став найкасовішим фільмом Південної Кореї, зібравши в домашньому прокаті 59 701 285 $[12]. Квентін Тарантіно вніс цей фільм до свого топ-20 фільмів, що вийшли після 1992 року[13]. «Монстр» також зайняв 81 позицію у списку 100 найкращих фільмів світового кінематографа від Empire[14].
Прем'єра четвертого фільму Пона, драми «Матір», відбулася в рамках секції Особливий поглядКаннського кінофестивалю. Стрічка розповідає про матір, що намагається врятувати розумово відсталого сина, якого звинувачують у вбивстві дівчини. Фільм отримав позитивну критику та ввійшов до списків найкращих фільмів року багатьох оглядачів[16].
«Крізь сніг» став першим англомовним фільмом режисера. Історія базується на графічному романі «Le Transperceneige» Жан Марка-Рошетта та Жака Лоба. Прем'єра відбулася в Сеулі 29 липня 2013 року. Як і попередні стрічки Джун Хо, «Крізь сніг» побив касові рекорди у домашньому прокаті[17] та отримав переважно схвальні відгуки кінокритиків[18]. У 2015-му було анонсовано наступний фільм Пона «Окча»[19]. Знімання розпочалися у квітні 2016 року[20]. Прем'єра відбулася на 70-му Каннському кінофестивалі. На преспоказі аудиторія демонструвала негативне сприйняття компанії Netflix, супроводивши сеанс вигуками обурення[21]. Показ до того ж почався з технічної помилки, через яку зображення проектувалося з неправильним розширенням[22][23]. До самого фільму кінокритики виявилися набагато прихильнішими[24].
Пон Джунхо та акторський склад фільму «Паразити», 2019 р.
Після двох співпраць з американськими студіями та акторами Пон Джунхо береться за повністю корейський фільм «Паразити»[25]. Картина отримала Золоту пальмову гілку 72-го Каннського кінофестивалю, на якому і відбулася її світова прем'єра[26].
«Паразити» став першим корейським фільмом, який отримав номінації та став лауреатом премії за найкращий фільм іноземною мовою на «Золотому глобусі»[33]. Фільм отримав нагороди за найкращий оригінальний сценарій та неангломовний фільм 73-ї премії БАФТА[34]. Вперше корейський фільм було номіновано на премію Американської академії кіномистецтв, ще й у шести номінаціях. На 92-гій церемонії вручення нагород премії «Оскар», 9 лютого 2020 року, Пон Джунхо отримав чотири нагороди (у категоріях Найкращий фільм, Найкращий режисер, Найкращий оригінальний сценарій і Найкращий міжнародний фільм).
↑Самусенко, Юрій (10 лютого 2020). «Оскар-2020»: усі переможці. Moviegram (українська) . Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 18 лютого 2020.
↑Whittaker, Richard (5 січня 2018). Korea’s Blue-Collar Heroes. The Austin Chronicle(амер.). Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
Південна Корея
Пон Джунхо у Вікісховищі
