Життя прекрасне (фільм, 1997)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Життя прекрасне.
Життя прекрасне
італ. La vita è bella
Жанркомедія / драма / мелодрама
РежисерРоберто Беніньї
ПродюсерGianluigi Braschid[1][2] і Elda Ferrid[1][2]
СценаристРоберто Беніньї
Вінченцо Черамі
У головних
ролях		Роберто Беніньї
Ніколетта Браскі
Горст Бухгольц
ОператорТоніно Деллі Коллі
КомпозиторНікола Пйовані
ХудожникДаніло Донаті
КінокомпаніяMelampo Cinematografica
Cecchi Gori Group Tiger Cinematografica
Дистриб'юторMiramax Films, iTunes і Disney+
Тривалість116 хв.
МоваІталійська
КраїнаІталія Італія
Рік1997
Кошторис19 000 000 $
Касові збори230 098 753 $[3] і 57 563 264 $[3]
IMDbID 0118799
РейтингMPAA: PG-13 / IMDb: 8.6/10 stars
Офіційний сайт

«Життя прекрасне» (італ. La vita è bella) — італійська трагікомедія 1997 року. У головних ролях Роберто Беніньї, Ніколетта Браскі. Роберто також виступив режисером фільму. Фільм розповідає про життєрадісного італійського єврея Гвідо Орефіс, який є власником книжного магазину. Він закохується у жінку на ім'я Дора, з якою пізніше одружується та заводить родину разом зі сином, на ім'я Джозуе. В один день, його та дружину з сином депортують нацисти з Італії до концтабору. Попри жахливу обстановку, Гвідо всіма силами намагається розвеселити свого сина, аби вберегти від жорстокої реальності.

Відразу після виходу картина отримала широке міжнародне визнання. При бюджетті в 20 млн доларів фільм зміг зібрати 229 млн у світовому прокаті[4][5]. У 1998 році фільму був присуджений Гран-прі Каннського кінофестивалю, в тому ж році кінострічка була представлена на Оскар в семи номінаціях («Найкраща музика», «Найкраща чоловіча роль», «Найкращий фільм», «Найкращий іноземний фільм», «Найкращий сценарій», «Найкраща режисура», «Найкращий монтаж»). Дві статуетки Оскара отримав Роберто Беніньї, як Найкращий актор і як режисер Найкращого іноземного фільму, за музику до кінофільму Оскар отримав Нікола Пйовані[4]. Частково зйомки фільму проходили в Ареццо, на батьківщині режисера.

Заголовок фільму походить з записок Лева Троцького. У Мексиці, передчуваючи швидку смерть від рук агентів НКВС, він писав:

Життя прекрасне. Нехай прийдешні покоління очистять його від зла, гніту, насильства і насолоджуються ним повністю.

Станом на 1 березня 2024 року займає 26-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb[6].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Акт перший

[ред. | ред. код]

Фашистська Італія, 1939 рік. Із села до міста Ареццо приїжджає життєрадісний та обдарований надзвичайним почуттям гумору італійський єврей на ім'я Гвідо до свого дядька Елізео, який працює у ресторані готелю. Випадково зустрівши шкільну вчительку Дору, він з першого погляду закохується в неї. Наступного разу він бачить її з чоловіком на ім'я Рудольфо, багатим, але жадібним місцевим політиком. Поступово він завойовує її своїми «чарівними» фантазіями, своєю безмежною щирістю і неймовірним почуттям гумору. Дора і Гвідо одружуються, відкривають свою книжкову крамничку і незабаром у сім'ї з'являється син Джозуе. Фільм у першій своїй частині здається доброю і романтичною казкою.

Акт другий

[ред. | ред. код]

Та невдовзі вибухає Друга світова війна, починаються переслідування євреїв, після окупації Північної Італії нацистськими військами, і коли Дори не було вдома, Гвідо, його сина і старого дядька Елізео забрали, щоб відправити до концентраційного табору разом з іншими євреями. Хоч Дора не була єврейкою, вона добровільно сідає на той самий поїзд, щоб бути разом з сім'єю. Чоловіків та жінок розміщують в окремих вагонах, тому Гвідо та Дора не бачили одне одного протягом своєї подорожі. У таборі старших немічних чоловіків і жінок, а також малих дітей, вбивають у газових камерах. Дядько Гвідо вмирає у газовій камері незабаром після прибуття до табору. Джозує принципово відмовляється іти разом з іншими дітьми до душової кабіни, коли їм наказували іти, оскільки сам не любить приймати душ. Насправді душові кабіни потім виявляються газовими камерами, в яких заводили малих дітей та вбивали. Щоб врятувати сина і щоб він не боявся, Гвідо пояснює йому, що все, що відбувається навколо — це гра на виконання різних завдань, призом у якій буде справжній танк. Для отримання головного призу необхідно набрати 1000 балів, які даються при безумовному виконанні ряду правил: забороняється показуватися на очі солдатам, плакати, скаржитися і просити їсти. Натомість бути тихим та ховатись від охоронців табору надається додаткові бали. Дитина вірить своєму татові, та продовжує гру, коли той переконує його продовжувати, попри смерть, біль і кров навколо, що це тільки гра.

Гра триває доти, поки не надходить звістка, що американські війська наближаються до табору, що спричиняє паніку серед начальства табору. Гвідо каже синові, що вони набрали 1000 балів та дає останнє завдання сховатися і не виходити, поки всі не підуть та не прибуде обіцяний танк. Гвідо знаходить свою дружину, але його ловить німецький солдат та відводить його для страти. В момент коли Джозуе ховається, німецький охоронець відводить Гвідо до кутка та застрелює його. Американські війська на танках звільняють табір, одного з них зустрічає Джозуе, радіючи, що він переміг в грі та виграв танк, не знаючи, що його батько загинув. Американський солдат дозволяє Джозуе проїхатись з ним на танку.

Подорожуючи до безпечного місця разом з іншими в'язнями та американськими солдата, Джозуе зустрічає свою маму та возз'єднується з нею. Поки молодий Джозуе з радістю розповідає мамі, про те як він виграв танк, дорослий Джозує на задньому плані монологом розповідає, як його батько пожертвував собою заради його життя і який подарунок він йому зробив.

В ролях

[ред. | ред. код]
 Актор(ка)   Роль 
Роберто Беніньї … Ґвідо Орефіче
Ніколетта Браскі … Дора Орефіче
Джорджіо Кантаріні … Джозуе Орефіче
П'єтро Де Сілва … Бартоломео
Амеріго Фонтані ... Рудольфо
Клаудіо Альфонсі ... друг Рудольфо
Джустіно Дурано … Елісео Орефіче
Франческо Ґуццо … Вітторіо
Раффаелла Леббороні … Елена
Сергіо Вустік ... Феруссіо
Г'юліяна Лоходісе ... директорка
Маріса Паредес … мати Дори
Горст Бухгольц … доктор Лессінг
Лідія Альфонсі … Ґвіччіардіні
Річард Самель ... військовий Вафен-СС
Омеро Антонуті ... оповідач

Процес створення

[ред. | ред. код]

Фільм знімався між листопадом 1996 та квітнем 1997 року в таких містах як Ареццо, Монтеваркі, Кастільйон-Фьорентіно, Рим та Папіньо[7].

Режисер Роберто Беніньї разом Вінченцо Черамі надихались історією Рубіно Салмоні та його книгою В кінці, я переміг Гітлера, яка містила в собі елементи іронії та чорної комедії[8]. Поштовх до написання сценарію надав Рубіно Сальмоні, який розповів Беніньї свою історію в'язня концтабору Аушвіц, яка була потім описана у його книжці. Салмоні був італійським євреєм, який пережив Голокост та возз'єднався зі своєю родиною, однак його брат був вбитий.

Режисер також в основу історії взяв історію свого батька. Він провів близько двох років у концентраційному таборі Берген-Бельзен разом зі своїми дітьми та намагався їх вберегти від жорстокої реальнотсі, фільм частково базується на його розповідях. Його батько був членом Італійської армії у 1943. Роберто бен так розповідав про свою філософію: "Я казкар: суть справи в тому, щоб досягти краси, поезії, неважливо, це комедія чи трагедія. Вони однакові, якщо ви досягнете краси ".

Концентраційним табором для фільму стала стара фабрика недалеко від Папіньо (провінція Терні). При створенні фільму режисер покладався на розповіді історика Марчелло Пецетті та Шломо Венеціа, який пережив Аушвіц. Його друзі не радили знімати фільм, оскільки він комік, а не єврей, і Голокост не цікавив його встановлених слухачів[9]. Через те що він язичник, Беніньї консультувався з Центром документування сучасного юдаїзму у Мілані[10] та використав історичні неточності, щоб відрізнити свою історію від справжнього Голокосту, про що він сказав що тільки документальні фільми та інтерв'ю тих, хто вижив, можуть забезпечити «правду»[11].

Вихід

[ред. | ред. код]

Фільм вийшов на екрани в грудні 1997 р. тривалістю 122 хвилини. Потім Беніньї скоротив фільм до 116 хвилин та додав у кінці голос Джозуе дорослого (у виконанні Омеро Антонутті). Власне ця версія і була представлена на Каннському кінофестивалі у 1998 році та вийшла на закордонні екрани й доступна в DVD версії.

Музика до фільму

[ред. | ред. код]

Автор музики Нікола Пйовані був нагороджений Оскаром за найкращу музику у 1999 році[11]. Композиція Життя прекрасне була записана (з текстом) ізраїльською співачкою Ноа під назвою «Beautiful That Way». Альбом зі саундтреком виграв Премія «Оскар» за найкращу музику до фільму[12] та був номінований на премію Греммі, як "Найкраща інструментальна композиція, написана для кінофільму, телебачення або інших візуальних медіа".

Треки

[ред. | ред. код]
  1. Buon Giorno Principessa
  2. La vita è bella
  3. Viva Giosuè
  4. Grand hotel valse
  5. La notte di favola
  6. La notte di fuga
  7. Le uova nel cappello
  8. Grand hotel fox
  9. Il treno nel buio
  10. Arriva il carro armato
  11. Valsa Larmoyante
  12. L'uovo di struzzo-Danza etiope
  13. Krautentang
  14. Il gioco di Giosuè
  15. Barcarola
  16. Guido e Ferruccio
  17. Abbiamo vinto (кінцеві титри)

Прокат

[ред. | ред. код]

На екрани італійських кінотеатрів фільм вийшов 19 грудня 1997 року й одразу завоював прихильність публіки та критиків.

В США глядачі побачили фільм у вересні 1998 року, щоправда, деякі епізоди були вирізані та відсутній персонаж Лідії Альфонсі. Американські критики також позитивно відгукнулися на фільм, який зібрав 57 мільйонів доларів.

23 серпня 1999 року американські глядачі побачили Життя прекрасне, дубльоване англійською, проте ця версія зазнала невдачі. Голос Беніньї замінив американський актор Джонатан Ніколс, дубляж Дори виконала неаполітанка Іларія Бореллі, а Джозуе — напівіталієць і напівамериканець Джеймс Фальцоне.

10 січня 1999 р. Папа Іван-Павло II побачив фільм під час приватного перегляду з Роберто Беніньї та назвав його одним з п'яти його улюблених фільмів[13].

Вперше на широкі телеекрани фільм вийшов 22 жовтня 2001 р. на телеканалі Rai 1, і його переглянуло 16 080 000 глядачів, тим самим побивши рекорд перегляду на італійському телебаченні. Попередній рекорд протримався з 1988 року і належав фільму «Il nome della rosa» (Ім'я троянди) — 14 672 000 глядачів.

Критика

[ред. | ред. код]

На відміну від інших фільмів Роберто Беніньї, які часто сприймалися контроверсійно, «Життя прекрасне» отримало схвальні відгуки. На сайті Internet Movie Database фільм отримав оцінку 8.5 з 10. На сайті Rotten Tomatoes фільм отримав 81 % "свіжості", сумарно з 93 ліцензіями зі середньою оцінкою 7.5/10, водночас фільм отримав 91 % "свіжості" від простих глядачів[14]. На сайті Metacritic фільм отримав 58 балів зі 100, базуючись на 32 оцінках критиків в категорії "змішані та середні", водночас базуючись на 349 оцінках звичайних глядачів, фільм має оцінку у 77 балів з 100[15].

Американський кінокритик Роджер Еберт заявив:[16]

У Каннах вона образила деяких лівих критиків своїм використанням гумору у зв'язку з Голокостом. Що може бути найбільш образливим для обох крил, так це обійти політику на користь простої людської винахідливості. Фільм знаходить правильні ноти для обговорення своєї делікатної теми... Фільм насправді трохи пом'якшує Голокост, щоб взагалі зробити гумор можливим. У справжніх таборах смерті Гвідо не мав би ролі. Але життя прекрасне не про нацистів і фашистів, а про людський дух. Йдеться про порятунок того, що добре і сподівається від уламків снів. Про надію на майбутнє. Про необхідне людське переконання, або омани, що все буде краще для наших дітей, ніж зараз. "[17] Майкл Вілмінгтон з Chicago Tribune дав фільму оцінку 100/100, назвавши його: Глибоко зворушливе поєднання холодного терору і захоплюючої веселості. З любов'ю створений провідним коміком Італії і найпопулярнішим режисером, це та рідкісна комедія, яка бере на себе сміливу і амбітну тему і доводить, що гідна цього.

Річард Счікель для журналі Time написав[18]:

"Є згадки про масове знищення, але ця брутальна реальність ніколи не подається яскраво ". Він зробив висновок, що «навіть натяк на правду про Голокост розчавить комедію». Оуен Глейберман з Entertainment Weekly дав йому B- , назвавши його "безсумнівно якимось подвигом - першим добре почуттям Голокосту. Минуло багато часу ". Однак Гліберман заявив: "Є тільки одна проблема. Як постріл, це виглядає як гра".

Нелл Мінов для організації Common Sense Media написав[19]:

«Цей чудовий фільм дає нам уявлення про Голокост, але він дійсно про любов і незграбність людства навіть серед нелюдяності»

Водночас, у 2006 американський режисер та сценарист єврейсього походження Мел Брукс негативно висловився щодо фільму у німецькій газеті Der Spiegel, назвавши його тим, що це тривіалізувало страждання в концтаборах[20].

Єврейський письменник та художній критик Кобі Нів написати книгу Життя прекрасне, але не для євреїв, яка була опублікована у 2000 на івриті та через три роки перекладена на англійську, в якій він аналізує фільм з точки зору критика та зазнав, що наявний посил фільму є шкідливим наративом для євреїв[21].

ФІльм також піддався критиці через сцену з американськими військовими та танком M4 Sherman у кінці фільму зі звільненням концетраційного табору. Однак, в реальності концтабір Аушвіц був звільнений Червною армією, в той час як Берген-Бельзен був звільнений британськими солдатами[22]. Хоча чимало користувачів інтернету стверджували, що це був історичний ревізіонізм для перемоги на Оскарі, сам Роберто Беніньї заперечив ці ствердження[23].

Касові збори

[ред. | ред. код]

Фільм посів 4 місце серед фільмів з найбільшими касовими зборами в Італії, заробивши 48.7 млн. доларів. До 2011 та виходу фільму Кекко Джалоне "Який прекрасний день", він вважався найприбутковішим фільмом Італії[24]. В усьому світі фільм зібрав 229 900 000 доларів. По касовим зборам того часу обійшов фільм італійського виробництва "Поштар" та на той час став найприбутковішим іноземним фільмом у США до виходу фільму "Тигр підкрадається, дракон ховається", який вийшов у 2000[25][26].

Визнання

[ред. | ред. код]
  • 1999 — Асоціація кінокритиків Чикаго (Chicago Film Critics Association Award)
    • Найкращий іноземний фільм
    • Номінація найкращий фільм
    • Номінація найкраща чоловіча роль (Роберто Беніньї)
  • 1999 — Critics' Choice Movie Award
    • Найкращий іноземний фільм
    • Номінація найкращий фільм
  • 1999 — Kansas City Film Critics Circle Awards
    • Найкращий іноземний фільм

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б http://www.sinemalar.com/film/1011/hayat-guzeldir
  2. ↑ а б https://web.archive.org/web/20200301174238/https://www.europeanfilmawards.eu/en_EN/film/life-is-beautiful.5482
  3. ↑ а б Box Office Mojo — 1999.
  4. ↑ а б Життя прекрасне (укр.), 28 березня 2019, процитовано 13 травня 2024
  5. ↑ Life Is Beautiful. Box Office Mojo. Процитовано 13 травня 2024.
  6. ↑ IMDb Top 250 Movies. IMDb (амер.). Процитовано 31 березня 2024.
  7. ↑ Life truly is beautiful in Tuscany’s underappreciated Arezzo. The Globe and Mail (en-CA) . 30 травня 2016. Процитовано 19 липня 2024.
  8. ↑ Life Is Beautiful Nazi death camp survivor dies aged 91 - Telegraph. web.archive.org. 23 березня 2016. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 31 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  9. ↑ CNN - 'Life Is Beautiful' through Roberto Benigni's eyes - October 23, 1998. edition.cnn.com. Процитовано 31 березня 2024.
  10. ↑ Stone, Alan A. Escape from Auschwitz.
  11. ↑ а б Does this man really think the Holocaust was a big joke?. The Guardian (брит.). 29 січня 1999. ISSN 0261-3077. Процитовано 31 березня 2024.
  12. ↑ The 71st Academy Awards | 1999. www.oscars.org (англ.). 18 листопада 2016. Процитовано 13 травня 2024.
  13. ↑ Stone, Alan A. (1 квітня 1999). Escape from Auschwitz. Boston Review (амер.). Процитовано 13 травня 2024.
  14. ↑ Life Is Beautiful | Rotten Tomatoes. www.rottentomatoes.com (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
  15. ↑ Life Is Beautiful. www.metacritic.com (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
  16. ↑ Movie Monitor: Life Is Beautiful. moviemonitor.com. Процитовано 13 травня 2024.
  17. ↑ Ebert, Roger (30 жовтня 1998). Life Is Beautiful. Rogerebert.com. Архів оригіналу за 25 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.
  18. ↑ Schickel, Richard (9 листопада 1998). Cinema: Fascist Fable. Time (амер.). ISSN 0040-781X. Процитовано 13 травня 2024.
  19. ↑ Movie & TV reviews for parents. Life Is Beautiful Movie Review | Common Sense Media. www.commonsensemedia.org (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
  20. ↑ SPIEGEL Interview with Mel Brooks: “With Comedy, We Can Rob Hitler of his Posthumous Power”. Der Spiegel (англ.). 16 березня 2006. ISSN 2195-1349. Процитовано 13 травня 2024.
  21. ↑ Кобі Нів. Life is Beautiful, But Not for Jews Another View of the Film by Benigni.
  22. ↑ Life Is Beautiful - Internet Movie Firearms Database - Guns in Movies, TV and Video Games. www.imfdb.org. Процитовано 13 травня 2024.
  23. ↑ Tedesco, Lucia (20 грудня 2017). La vita è bella: il capolavoro di Roberto Benigni compie 20 anni. Cinematographe.it (it-IT) . Процитовано 13 травня 2024.
  24. ↑ Checco Zalone supera Benigni. "Che bella giornata", incassi record - spettacolo -Tgcom - pagina 1. web.archive.org. 20 грудня 2016. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 13 травня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  25. ↑ Home. Box Office Mojo. Процитовано 13 травня 2024.
  26. ↑ Cox, Benedict Carver,Dan; Carver, Benedict; Cox, Dan (22 березня 1999). ‘Life’ shows there’s life for foreign pix. Variety (амер.). Процитовано 13 травня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Життя_прекрасне_(фільм,_1997)&oldid=43255194