Очікує на перевірку

Лутугине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лутугине
Герб Лутугиного Прапор Лутугиного
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Луганський район
Тер. громада Лутугинська міська громада
Код КАТОТТГ UA44060030010090701
Засноване 1897
Статус міста з 3 січня 1965 року
Населення 17 738 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 92000—005
Телефонний код +380-6436
Координати 48°24′07″ пн. ш. 39°12′37″ сх. д.H G O
Водойма р. Вільхівка, Лутугинське водосховище
Назва мешканців луту́гинець, луту́гинка, луту́гинці
День міста 4 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Лутугине
До обл./респ. центру
 - автошляхами 23,1 км
До Києва
 - автошляхами 796 км

Лутугине у Вікісховищі

Карта
Лутугине. Карта розташування: Україна
Лутугине
Лутугине
Лутугине. Карта розташування: Луганська область
Лутугине
Лутугине
Мапа

Луту́гине (до 1925 — Шмідтівка) — місто в Україні, адміністративний центр Лутугинської міської громади Луганського району Луганської області. Розташоване на правому березі річки Вільхової, за 22 км від міста Луганська, залізнична станція на лінії «Лиха — Родакове». Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Красний Луч. Населення — 17,7 тис осіб.

Історія

[ред. | ред. код]

Населений пункт виник в кінці XIX століття в період підйому промислового виробництва в Російській імперії. Навколишні землі, багаті покладами кам'яного вугілля, вапна, піску, привернули увагу іноземних і місцевих капіталістів. Так у 1896 році у зв'язку з будівництвом Бельгійським акціонерним товариством залізничної станції і доменних печей заводу прокатних валків поблизу сіл Успенки та Коноплянівки виникло невелике заводське селище. Вісімнадцять років селище при заводі було безіменним але пізніше воно отримало назву — Шмідтівка — на честь німецького підприємця Шмідта. В кінці 1925 року селище, а залізничну станцію перейменували в селище Лутугинно, на честь відомого вченого-геолога і громадського діяча Леоніда Лутугіна.

У передвоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд міста. Виросли нові вулиці, завершилася електрифікація і радіофікація населеного пункту. Місто входило до складу Успенського району, у селі Успенка в приміщенні пошти знаходився перший радіовузол, інших засобів електрозв'язку до 1945 року в місті не було.

У роки сталінських репресій щонайменше 53 особи були заарештовані за засуджені та політичними статтями[2].

У роки радянсько-німецької війни 1217 лутугинців билися на фронтах на стороні Радянського Союзу. Післявоєнний період в історії міста Лутугиного характеризується прискореними темпами розвитку промисловості, розгортанням житлового та культурного будівництва та подальшим розвитком радіофікації міста та району.

3 січня 1965 року за Указом Президії Верховної Ради УРСР було створено Лутугинський район. 12 листопада 1965 року селище Лутугине отримало статус міста і тоді ж стало центром адміністративного району.

Сучасна історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Бої за Лутугине

Під час війни на сході України у місті точилися запеклі бої.

27 липня 2014 року українські збройні сили звільнили Лутугине, котре проросійські збройні формування контролювали з квітня 2014-го.

1 вересня українські війська під натиском регулярних російських частин відійшли з міста.

25 вересня з'явилася інформація, що російські бойовики і місцеві «ополченці» розстріляли 40 жителів за допомогу українській армії: в той час, коли бойовики увійшли до міста, у них уже були «розстрільні списки». Очевидці свідчили, що розстріл проводився в межах міста, тіла присипали землею, місце поховання утрамбовували важкою технікою[3].

Населення

[ред. | ред. код]

За переписом 2001 р., населення становило 18 883 особи (українців — 58 %, росіян — 38 %, вірмен — 2 %, білорусів — 1 %)[4].

Національний склад

[ред. | ред. код]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[5]:

Національність Відсоток
українці 66,63%
росіяни 31,00%
білоруси 0,70%
вірмени 0,41%
молдовани 0,12%
татари 0,11%
поляки 0,10%
інші/не вказали 0,93%

Мовний склад

[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Чисельність, осіб Відсоток
Російська 10 664 56,93%
Українська 7 933 42,35%
Вірменська 48 0,26%
Білоруська 11 0,06%
Румунська 4 0,02%
Інші/Не вказали 73 0,38%
Разом 18 733 100%

За даними перепису 2001 року 42,35 % населення міста вказали українську мову рідною, 56,93 % — російську, 0,72 % — інші мови[7].

Економіка

[ред. | ред. код]

Станом на 2013 рік, 46,3 % становить продукція чорної металургії у загальному обсязі промислового виробництва. Найбільше підприємство — «Лутугинський державний науково-виробничий валковий комбінат», відоме в багатьох країнах світу своєю якістю. Комбінат виробляє валки різних типів і розмірів для промисловості й валки для вироблення борошна[8].

Також у місті працює шахта «Лутугинська» державного підприємства «Луганськвугілля».

Соціальна інфраструктура

[ред. | ред. код]
  • Центральна районна лікарня
  • Районний будинок культури ім. Т. Г. Шевченка
  • Лутугинський районний військовий комісаріат
  • 2 автозаправки
  • Декілька церкв
  • Стадіон ФК «Лутугине»
  • Ринок
  • Декілька аптек
  • Дитячі майданчики
  • Парк шахти «Лутугинська»
  • Сквер біля музичної школи та памятника Лутугину
  • Центральний сквер
  • Памятник геологу Лутугину
  • Памятник Леніну

Освіта

[ред. | ред. код]
  • Школа № 1
  • Школа № 2
  • Лугугинська гімназія (під час бойових дій у гімназію влучив снаряд та повністю зруйнував її)
  • Лутугинський професійний коледж
  • Музична школа
  • Дитячо-юнацька спортивна школа
  • 2 дитячі садки
  • Ясла

Магазини

[ред. | ред. код]
  • АТБ
  • ТЦ «Лутугине»
  • Магазин «Шахтар»
  • Багато невеличких магазинів

Транспорт

[ред. | ред. код]

Через місто проходить автошлях Н21 Луганськ — Хрустальний.

Автостанція «Лутугине». Від автостанції ходять пасажирські автобуси до Луганська, населених пунктів Лутугинського району, а також по Луганській області.

Залізнична станція Лутугине. Ходять дизель-поїзди до Луганська та Родакового. Проходять вантажні поїзди .

Забудова

[ред. | ред. код]

Більша частина будинків — приватні. Іноді трапляються двоповерхові.

Багато п'ятиповерхівок. Одна дев'ятиповерхівка.

Спорт

[ред. | ред. код]

ФК «Лутугине» базується на стадіоні «Металург».

Дитячо-юнацька спортивна школа.

Стадіони двох шкіл та гімназії.

Відомі люди

[ред. | ред. код]
  • Калінеску Тетяна Василівна — доктор економічних наук, завідувачка кафедри оподаткування Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, професор, академік Академії економічних наук України.
  • Швайка Ігор Олександрович — український громадський діяч, юрист, голова Харківської обласної організації ВО «Свобода», народний депутат 7-го скликання.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Національний банк репресованих
  3. Терористи розстріляли 40 жителів міста Лутугине за допомогу українській армії — ЗМІ. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 25 вересня 2014.
  4. С. В. Гаврилов, В. П. Сафронов (2016). Лутугине — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 24.09.2017.
  5. Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  7. Банк даних — перепис 2001
  8. Сайт Луганської облдержадміністрації. Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 12 листопада 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 — 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.