Координати: 48°38′15″ пн. ш. 38°38′36″ сх. д. / 48.63750° пн. ш. 38.64333° сх. д. / 48.63750; 38.64333
Очікує на перевірку

Голубівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Голубівка
Герб Голубівки Прапор Голубівки
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Алчевський район
Тер. громада Кадіївська міська громада
Засноване 1764 як селище Голубівське
Статус міста з 1962 року
Населення 27 703 (01.01.2017)[1]
Агломерація Алчевсько-Кадіївська
Площа 34,96 км²
Густота населення 792 осіб/км²
Поштові індекси 93880—889
Телефонний код +380-6446
Координати 48°38′15″ пн. ш. 38°38′36″ сх. д. / 48.63750° пн. ш. 38.64333° сх. д. / 48.63750; 38.64333
Висота над рівнем моря 189 м
Водойма р. Лугань
Назва мешканців голубівча́нин, голубівча́нка, голубівча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Голубівка
До станції 4 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 122 км
 - автошляхами 59,2 км
До Києва
 - залізницею 862 км
 - автошляхами 722 км
Міська влада
Рада Кіровська міська рада
Адреса 93800, Луганської обл., м. Голубівка, вул. 23 партз'їзду, 7
Міський голова Патюта Володимир Васильович

Голубівка у Вікісховищі

Карта
Голубівка. Карта розташування: Україна
Голубівка
Голубівка
Голубівка. Карта розташування: Луганська область
Голубівка
Голубівка
Мапа

Голубі́вка (до 1944 року — Голубівський Рудник; у 19622016 роках — Кіровськ) — місто в Україні, у Кадіївській міській громаді Алчевського району Луганської області.

Кіровській міській раді підпорядковані 2 смт (Донецький і Криничанське).

З 2014 року під окупацією російською терористичною організацією «Луганська народна республіка».

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області» увійшло до складу Кадіївської міської громади.[2]

Географія

[ред. | ред. код]

Голубівка розташована на річці Лугані, поблизу залізничної станції Голубівка. Сусідні населені пункти: міста Сокологірськ (примикає) на південному заході (вище за течією Лугані) і Ірміно на південному південно-заході, Кадіївка на півдні, селища Криничне на південному сході, Тавричанське, села Весняне, Бердянка на сході; селище Сентянівка і село Дачне на північному сході, місто Золоте на північному заході, селище Голубівське і село Березівське на півночі (всі чотири нижче за течією Лугані).

Історія

[ред. | ред. код]

Засновано у 1764 році (як село Голубівка) полковником російської армії та емігрантом з Сербії (на той час турецького володіння) Петром Голубом, перше населення склали привезені Голубом з Росії кріпаки. У 1830-х роках місцеві селяни відкрили розміщені майже на поверхні землі поклади кам'яного вугілля і почали їхній видобуток у примітивних шахтах — «копанках» (тодішній поміщик — нащадок П.Голуба не виявив зацікавленості до нового джерела доходів). Першим ринком збуту голубівського вугілля стали солеварні Бахмута. З 1890-х років (на тлі швидкого зростання важкої промисловості України та розбудови залізничного транспорту) до Голубівки приходять іноземні (переважно французькі та бельгійські) інвестиції, завдяки яким створюються великі шахти з тисячами робітників та новітнім обладнанням (хоча становище шахтарів залишалося дуже важким). Робітники, приваблені відносно високими заробітками, приїздили з багатьох губерній Російської імперії (власне російських, українських, білоруських). Поруч із селом Голубівка (що існує досі й не є частиною міста Голубівка) виникло нове робітниче селище, назване Рудник Голубівський.

Під час громадянської війни 1918-1920-х років у Руднику Голубівському багаторазово змінювалася влада, а економіка селища занепала (хоча повністю видобуток вугілля не припинявся). 1942 року селище окуповане німецькою армією, визволене 3 вересня 1943 року. У 1944-1949-х роках знищені під час Другої світової війни шахти відбудовано. 1944 року утворений Голубівський район Кадіївки; 1962 року перетворено на місто обласного підпорядкування та перейменовано на Кіровськ (хоча С. М. Кіров не відіграв якоїсь помітної ролі в історії міста). 1989 року шахтарі Голубівки (тоді Кіровська) брали активну участь у страйках, що охопили Донбас.

Повноваження місцевого самоуправління покладені на міську раду та міського голову. З 1990 року міськими головами Голубівки обиралися: О. І. Матвієнко (1990—1994 та 1998—2002), В. І. Костомаров (1994—1998) та В. В. Патюта (2002—2006 та з 2006).

12.05.2016 року ВРУ постановила повернути місту історичну назву Голубівка[3][4]. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування.

Війна на сході України

[ред. | ред. код]

Попри «режим припинення вогню», українських військових обстрілюють з 14 вересня 2014 під Кіровськом важкою артилерією; ведеться прицільний обстріл — міномети та гаубиці, з 1-ї години ночі до 6-ї. Українські військові у відповідь не стріляють. Станом на 21 вересня у військових 4 доби немає води, перебитий водогін у таборі[5].

Станом на 25 вересня 2014 року місто знаходиться під контролем бойовиків та російських військових[6].

У квітні 2016 року ГУ розвідки МО України виявило мобільні комплекси «Свет-КУ» на озброєнні російських бойовиків у цьому місті та суміжних населених пунктах — Сміле та Первомайськ[7].

Склад населення

[ред. | ред. код]

42,3 тис. осіб у 1959 р., 40 тис. осіб — у 1979 р., 41,3 тис. осіб — у 1989 р.

Населення: 44,9 тис. осіб, із них 20,4 тис. чоловіків і 24,5 тис. жінок (за переписом 2001 року, населення склало 43,8 тис. осіб). Найпоширеніша конфесія — православ'я (парафія організована навколо церкви святого Миколи), є також громади баптистів та Свідків Єгови.

Етнічний склад населення міста на 2001 рік був представлений наступним чином:

За даними перепису 2001 року 14,94 % населення міста вказали українську мову рідною, 84,57 % — російську, 0,49 % — інші мови[9].

Економіка

[ред. | ред. код]

Економічне становище міста є важким, оскільки більшість шахт, що були впродовж століття основним місцем роботи та джерелом доходів мешканців, закриті — з більш ніж десятка залишилися лише дві — ім. Кірова та «Голубівська», але й вони є нерентабельними та перебувають під загрозою закриття.

З не пов'язаних з видобутком вугілля великих підприємств лише металообробний завод «Центрокуз» стабільно працює, решта (завод металопорошків, швейна фабрика) багаторазово скоротили обсяги виробництва у порівнянні з 1980-ми роками. Існують малі та середні підприємства (переважно торговельні), які так само не здатні забезпечити зайнятість більшої частини населення. З 25,5 тисяч працездатних голубівців за станом на 2001 рік лише 3093 особи були зайняті в промисловості, а 2054 — в бюджетній сфері.

Освіта

[ред. | ред. код]

Кіровський транспортний технікум, професійно-технічне училище, 8 шкіл (із них одна гімназія з українською мовою викладання, решта шкіл є частково чи повністю російськомовними).

Культура

[ред. | ред. код]

Працюють міська та дитяча бібліотеки, міське радіо (мовить кілька десятків хвилин на тиждень), виходить щотижнева газета «Рабочее слово».

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 22 лютого 2022.
  3. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 23 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
  4. UNIAN. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
  5. Українські військові під Кіровськом просять про допомогу. Архів оригіналу за 22 вересня 2014. Процитовано 21 вересня 2014.
  6. Москаль заявляє про різке погіршення ситуації на Луганщині і порушення режиму перемир'я. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 26 вересня 2014.
  7. Разведка определила новые подразделения армии РФ в Донбассе. ЛІГА.Новости. 26.04.2016. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 26 квітня 2016.
  8. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. — 490 с.
  9. Банк даних — перепис 2001

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.