Перейти до вмісту

Жиричі

Координати: 51°41′5″ пн. ш. 24°24′32″ сх. д. / 51.68472° пн. ш. 24.40889° сх. д. / 51.68472; 24.40889
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Жиричі
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район Ковельський район
Тер. громада Ратнівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA07060310110072237
Облікова картка Жиричі 
Основні дані
Засноване 1565
Населення 2292 [1]
Площа 7,669 км²
Поштовий індекс 44141
Географічні дані
Географічні координати 51°41′5″ пн. ш. 24°24′32″ сх. д. / 51.68472° пн. ш. 24.40889° сх. д. / 51.68472; 24.40889
Середня висота
над рівнем моря
155 м
Відстань до
районного центру
8 км
Найближча залізнична станція Заболоття
Місцева влада
Адреса ради с. Жиричі, Ратнівський р-н, Волинська обл., 44141
Карта
Жиричі. Карта розташування: Україна
Жиричі
Жиричі
Жиричі. Карта розташування: Волинська область
Жиричі
Жиричі
Мапа
Мапа

Жи́ричі — село в Україні, в Ратнівській селищній громаді Ковельського району Волинської області за 8 км від смт Ратне та за 19 км від залізничної станції Заболоття. Населення згідно з переписом 2001 року становило 4560 жителів[2].

На території села знайдено потужне родовище самородної міді[3].

В селі працює школа 1-3 ст., у якій навчаються близько 400 учнів.

Історія

[ред. | ред. код]

Згадується вперше село під назвою Жиржиче (згодом Жириче) у люстрації 1500 року. У цьому році тут було 11 дворищ. 6 чоловік з цього села повинні нести повинність — зазначено в люстрації — працювати на будь-яких роботах в Ратнівському замку. Проживали тут такі поселяни: Гринь, Андрей, Мас, Ігнат, Кикич, Іванич, Хома, Нікон, Гринич, Нелькович.

Переказують, що ця назва пішла від гарних пасовищ і сіножатей, на яких тутешні селяни випасали вдосталь корів, овець, коней. Худоба паслася день і ніч на цих буйних травах і виглядала розкішною. А через те, що трав'яна паша колись тут звалася «жиром» тому й село набрало назву Жирище, а згодом Жиричі.

У документі 1565 року зазначено, що в селі осілих людей є немало, але однак тільки з чотирьох дворищ платять побори, що складаються з меду, двох «колід» вівса, по десять візків сіна, по два півні. Віддавали сир, масло й т.д. У селі було два порожніх дворища, тобто без осілих людей, і чотири менших, з яких бралися і відповідно менші побори.

Натомість відзначено, що рибалок, які мали влітку вільне ловіння малими сітями і вершами є аж сорок три і кожен з них сплачував в рік чиншу по гр. шість.

У 1898 році під час перепису населення зазначено, що в селі є 172 двори, проживає 1391 чол.

Населення в 1970 році становило 2656 чол., в 1997 р. — 2352. Всього тут є 722 індивідуальних господарства, які володіють 844 гектарами землі. Територія сільської ради охоплює 7413 гектарів. Перший голова сільської ради — Менько М. М.

У роки Другої світової війни нацисти в селі розстріляли 57 чол. 139 примусово вивезли в Німеччину, спалили 129 житлових будинків. До регулярної армії було призвано майже 150 чол. З них загинуло 71, у тому числі 23 пропало безвісти. У сімдесятих роках споруджено пам'ятник односельчанам, які не вернулися з фронтів.

У селі 8 осіб реабілітували як таких, що потерпіли від тоталітарного режиму.

Колгосп носив назву «Росія», мав 4527 га землі, у тому числі 1716 га орної, реформоване АПО в 1997 році володіло 3443 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1171 га орної землі.

У селі церковноприходську школу відкрили 9 березня 1887 року. У 1898 році там навчалося 18 хлопчиків. Збереглися в селі дані, що в 1897 році вчителем був Флячинський Леонтій.

Будувалося приміщення школи в 1912 році. Районна газета 11 червня 1963 року сповіщала, що споруджується нове приміщення Жиричівської семирічної школи. Вже виведено зруб, поставлені крокви на даху. Незабаром школу було добудовано.

Нинішнє приміщення побудоване в 1981 році[4][неавторитетне джерело].

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2328 осіб, з яких 1125 чоловіків та 1203 жінки.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2278 осіб.[6]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 99,56 %
російська 0,22 %
білоруська 0,17 %
молдовська 0,04 %

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Сайт села
  3. Наталія Кравчук (09.11.2017). Волинь має мільйони тонн самородної міді!. Високий Замок. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 26 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Жи́ричі // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.600