Ukrainian film

This thesis is dedicated to the cinema art of Kira Muratova with the focus on the theme of grotesque. Kira Muratova shot films of different genres; mixing styles, creating a new reality of cinema, mixing audio-visualization of people with animals, classical literature with slang, including photography and pornography, installation, performance, opera and ballet. Due to this fact, her films provide rich objects of research in Visual Culture Studies. This study is concerned with the audio-visual effects, images and scenes connected to the theme of grotesque in the auteur cinema of Kira Muratova.

Deliberately departing from the possible socio-historical context, the author of the project presents intertextuality of Muratova's film.This thesis includes a detailed analysis of images and shots of several films with a focus on grotesque and along with general description of the director’s main devices. It searches for meanings, denotations and connotations in the films’ images as the essential elements of the films. In addition to an overview of the whole art of director and auteur features, the project deals in more details with two recent films by Muratova— Two in One (2006) and Melody for a Street Organ (2009). Both films are examples of post-modern cinema, and represent ironically, controversially, abruptly, painfully, but truthfully, many important cultural and philosophical issues and essences: arts, man and his place in the world, his relation to other living beings. Semiotics, auteur theory, other theories of film studies, linguistics and psychoanalysis in their postmodern appearances have been applied to the analysis of Kira Muratova's film.

Аґнєшка Матусяк ВИЙТИ З МОВЧАННЯ Деколоніальні змагання української культури та літератури ХХІ століття з посттоталітарною травмою "Мовчання" в назві цієї книжки символізує змісти, витіснені з української суспільної свідомості у сферу колективного несвідомого, і це переміщення, слідуючи за фройдівською думкою, стає причиною появи соціальних травм, трансльованих у культурних практиках. Я вважаю, що ця травма, пережита українським суспільством під впливом тоталітаризму та його посттравматичних симптомів, що після краху совєтської імперії проявилися у низці наративів, політичних, економічних, соціальних і культурних досвідів, належить до центральних соціокультурних проблем, що властиві й іншим країнам колишнього східного блоку, будучи водночас однією з найзанедбаніших дослідницьких царин сучасних українських студій-і вдома, і за кордоном. Драматичні події, що мали місце в Україні від кінця 2013 року-Революція Гідності, анексія Криму та війна у східноукраїнських реґіонах-трагічним чином оновили й активізували цю проблему. Вони продемонстрували, в який спосіб неопрацьовані / притлумлені травми тоталітарного гніту-особливо часів Другої світової війни, коли екстремальний вплив двох тоталітарних режимів-совєтизму та нацизму-накопичилися в Україні, якоюсь мірою симбіотично позначаючись впродовж майже всього повоєнного десятиліття. Цей вплив певним чином "проклав шлях" для конфлікту в соціальному просторі сучасної України, в якій царина пам'яті стала початком для імплементації неоімперських ідей путінської Росії. У цьому аспекті я вважаю свою книжку скромним внеском до актуальної дискусії в Україні, що намагається знайти відповіді на питання про те, що складає суть і специфіку процесів, феноменів і механізмів емансипації української культури від тоталітарного та посттоталітарного домінування-совєтського спадку, того, якої форми набуває досвід українства нині, і які процеси й механізми справляють вирішальний вплив на цю форму? За якими метафорами, символами, фігурами, наративами й дискурсами криється її досвід і який імаґінарій її зумовлює. Однак у цій розвідці мене цікавить не дослідження

This article discusses the use of multiple spoken languages in Ukrainian cinema, situating it in the context of global and comparative scholarship on multilingualism and film. It traces the historical origins of the practice in early sound film in Soviet Ukraine in the first half of the 1930s, reviews language politics of filmmaking in Ukraine during the rest of Soviet rule, and surveys the dominant practices during the post-Soviet period, highlighting in particular developments since the Euromaidan.

While the "ethnic" cinematic traditions of the Soviet Union are receiving increasing recognition in recent years, they remain little studied and little appreciated as examples of World War II-centered films, even though one such non-Russian Soviet republic, Ukraine, provided a key locus both in the establishment of the genre of World War II documentary (in the work of Alexander Dovzhenko) and in the making of the paradigm of guerrilla fighter ("partisan") films with Mark Donskoi's The Rainbow (1943, rel. 1944). 1 The latter film established the presentation of Nazi-occupied Soviet territory through the fate of women characters that became a paradigmatic feature of a large number of both films and literary works. It also gave us the classic images of the noble suffering maternal female character (Natalia Uzhvii's Olena), the immoral hedonist collaborator (Nina Alisova's Pusia), and the selfless partisan fighter (Ol'ha, Pusia's sister, played by Vera Ivashova, best known for her role as Ol'ga Danilovna, the Novgorod beauty in Eisenstein's Alexander Nevsky). It is Dovzhenko's films, however, that inaugurated a Ukrainian response to the events of the war. With his trilogy of wartime documentary films, for all the genre and content limitations of official Soviet wartime chronicle, he built narrative and visual bridges to the first golden age of Ukrainian cinema during the VUFKU years, * I would like to thank Dr. Sander Brouwer, the organizer of the conference from which this volume has resulted, as well as the fellow conference participants, for the helpful feedback. 1 With the exception of Donskoi's Rainbow, a widely acknowledged classic, no Ukrainian World War II films are even mentioned in such influential and important studies as Woll 2000 or Youngblood 2007.