Снігурка
| Снігурка рос. Снѣгурка[1] рос. Снѣгурочка[2] | |
|---|---|
 Снігурка. Картина В. Васнецова, 1899 р. | |
| Заняття | fictional young girl, вигаданий персонаж |
| Батько | Дід Мороз[3][4] |
| Родичі | Дід Мороз |
| Пов'язані персонажі | Дід Мороз |
| Пов'язані події | Новий рік |
| Частина від | міський фольклорd, російський фольклорd і Novy Godd[5] |
| Похідна робота | The Snow Maidend |
| Персонаж твору | The Winter Fairy Taled, When Christmas Trees Light Upd, Снігуронька[d], Снігуронька (фільм, 1968), Снігуронька (опера), Снігуронька[d], Весняна казка, Снігуронька[d] і Snegurochkad |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Снігу́рка, зменш.-пестл. Снігу́ронька, Снігу́рочка[6] (рос. Снегурочка, рідко Снегурка) — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, згодом у пострадянських державах, онука Діда Мороза. За типовим сценарієм виступає як посередник між дітьми й Дідом Морозом. На новорічних урочистостях з'являється іноді раніше за свого дідуся, а потім разом із дітлахами закликає його на ялинку[7].
Снігуронька не зафіксована у слов'янській міфології[7]. Однак вона фігурує у російському фольклорі як персонаж народної казки про зроблену зі снігу дівчинку Снігурку (рос. Снегурка, Снежевиночка). Цей сюжет був оброблений і опублікований 1869 року О. Афанасьєвим у «Поэтических воззрениях славян на природу»[8].
1873 року О. Островський написав п'єсу «Снігуронька». У ній Снігурка — дочка Діда-Мороза та Весни-Красни, яка гине під час ритуалу вшанування бога сонця Ярила. Має вигляд гарної блідолицьої світловолосої дівчини. Одягнена в біло-блакитну шубку з хутряною опушкою, хутряну шапку, рукавиці.
1882 року за мотивами п'єси М. Римський-Корсаков поставив однойменну оперу, яка мала величезний успіх[7].
На рубежі XIX—ХХ ст. образ Снігуроньки отримав подальший розвиток. Її фігурками прикрашали ялинку, дівчатка вбирались у костюм Снігуроньки, інсценувались фрагменти з п'єси Островського або опери.
Під час антирелігійної кампанії у 1920-х роках Снігуронька була заборонена. Однак вже 1937 року офіційно з'явилась разом з Дідом Морозом у московському Будинку Союзів[7].
Дослідники й збирачі фольклору фіксували казки про Снігурку також і на території України. Першим подібний народний твір опублікував М. Максимович у «Трех сказках и одной побасенке»[9].
Сюжети відомих російських і білоруських казок, зокрема й «Снігурку», до української дійсності й культурного середовища адаптував 1886 року Борис Грінченко[10]:
- Ліпить дід ніжки із снігу
- І головку, й рота,
- І очиці, й вушка ліпить -
- Швидко йде робота.
- Тільки що це? Мов одразу
- Губоньки маленькі
- Розкриваються, і очі,
- Як блакить синенькі,
- Теж розплющились... Мара це?
- Ні, он пара біла
- З уст малих, уже червоних,
- Повилась-злетіла;
- Оченята занялися,
- Дивлються, сміються...
- У старих серця з надії
- В грудях б'ються, б'ються...
- І ось, бачуть: перед їми
- Мовби оживає
- Їх снігурка, ось неначе
- Голову здіймає...[11]
Ще один варіант зафіксований у селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області:
Жили собі дід і баба. Добре жили, у мирі. Тіко одна біда була — не було в них діточок. Вийшли вони якось взимку на вулицю, дивляться, малі діти бавляться, у сніжки грають. Дід підняв сніжку і каже бабі:
— Була б оце у нас доця така біленька, як ця снігова грудочка.
Тяжко зітхнула баба і пішла до хати. Дід приніс грудочку до хати, поклав його на підвіконня у горщик. Зійшло сонечко, пригріло горщик. Підійшли старі і бачать, що там дівчинка лежить біленька, наче сніг.
— Я дівчинка-снігуронька, — каже, — з біленького снігу скачана, ясним сонечком пригріта.
Скоро й літо прийшло, вже й суниці достигають. Кличуть подружки Снігуроньку до лісу ягоди збирати.
Одного разу пішли дівчата до лісу і загубили Снігуроньку. Злякалася вона, стала кликати подружок, та ніхто не відзивався. Тоді дівчинка вилізла на дерево й почала кликати. Недалеко ведмідь проходив та й питає:
— Кого ти кличеш, кого виглядаєш?
Вона вже й розказала йому. Ведмідь вислухав та й пішов геть. Тут прибігла лисичка, солодко забалакала до дівчинки, погладила по голівці. Та розказала їй про своє лихо. Аж ось почувся собачий гавкіт. Лисиця, як почула, відразу дременула геть. А Снігуроньку побачив Жучка, прибіг і почав лащитися. Разом вони вийшли з дрімучого лісу.[12]
- ↑ https://books.google.com/books?id=8HIEAAAAYAAJ&pg=PA71
- ↑ https://books.google.com/books?id=iw0YAAAAYAAJ&pg=PA5
- ↑ Островский А. Н. Снегурочка: Весенняя сказка в четырёх действиях с прологом // Вестник Европы: журнал историко-политических наук / под ред. М. М. Стасюлевич, Д. Н. Овсянико-Куликовский — СПб: Михаил Матвеевич Стасюлевич, Овсянико-Куликовский, Дмитрий Николаевич, 1873.
- ↑ Снегурочка — 1850.
- ↑ https://www.wikidata.org/wiki/Q2673302
- ↑ Снігурочка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б в г Елена Душечкина. Дед Мороз и Снегурочка [Архівовано 5 листопада 2011 у Wayback Machine.]// Отечественные записки. — М.: 2003. — № 1.
- ↑ Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу. — М.: ИНДРИК, 1994.
- ↑ Максимович М. Три сказки и одна побасенка. — К., 1845
- ↑ Цалапова О. М. Міфосвіт казок Бориса Грінченкаpdf
- ↑ Грінченко Б. Снігурка [Архівовано 2010-03-24 у Wayback Machine.]
- ↑ Дівчина-снігуронька. Українська народна казка Полтавщини