Добра стаття
Перевірена версія

Римський-Корсаков Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Андрійович Римський-Корсаков
рос. Николай Андреевич Римский-Корсаков
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження6 (18) березня 1844(1844-03-18)
Місце народженняТихвін, Новгородська губернія
Дата смерті8 (21) червня 1908(1908-06-21) (64 роки)
Місце смертімаєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область
Причина смертіінфаркт міокарда
ПохованняТихвінське кладовищеd
ГромадянствоРосійська імперія
Національністьросіянин
Віросповіданняправослав'я
Професіїкомпозитор, диригент, музикознавець, автобіограф, музичний педагог, теоретик музики, викладач університету, військовослужбовець, лібретист
ОсвітаМорський кадетський корпус
ВчителіБалакирев Мілій Олексійович
Відомі учніІгор Стравінський, Аренський Антон Степанович, Якименко Федір Степанович, Гречанінов Олександр Тихонович[1][2], Petr Petrovich Evstafʹevd[3][4], Yuliya Veysbergd[5], Глазунов Олександр Костянтинович, Март Саар, Климов Михайло Георгійович, Амані Микола Миколайович, Паліашвілі Іван Петрович і Баланчивадзе Мелітон Антонович
Інструментифортепіано
Жанропера, симфонія
Magnum opusШехеразада, Symphony No. 1d і Золотий півник
ЧленствоМогутня купка
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
БатькоAndrey Petrovich Rimskiy-Korsakovd
МатиSofia Vasilievna Skaryatinad
У шлюбі зNadezhda Rimskaya-Korsakovad
Діти (7[6])Andrey Rimsky-Korsakovd, Mikhail Rimsky-Korsakovd, Vladimir Rimsky-Korsakovd і Q124808633?
Брати, сестриVoin Rimsky-Korsakovd[7]
Автограф
WS: Твори у Вікіджерелах

Q: Цитати у Вікіцитатах

CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Римський-Корсаков.

Мико́ла Андрі́йович Ри́мський-Корсако́в (рос. Николай Андреевич Римский-Корсаков; 6 (18) березня 1844(18440318), Тихвін, Новгородська губернія — 8 (21) червня 1908, маєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область) — російський композитор, педагог, диригент, громадський діяч, музичний критик; член Могутньої купки, автор 15 опер, 3 симфоній, симфонічних картин, камерно-інструментальної музики.

Українське коріння Римських-Корсакових

[ред. | ред. код]

Предок Римського-Корсакова, смоленський шляхтич Михайло Корсак, перебрався на Стародубщину у 2-й половині XVII ст., коли у цьому багатому краю Гетьманщини легко можна було поповнити свій капітал. Вдало одружившись з дочкою стародубського полковника, гетьманича Семена Самойловича, Михайло Корсак не лише оволодів значними маєтками, але й зміг їх зберегти після опали російського уряду на українського гетьмана та його родину. Мало того, Михайло Корсак отримав від уряду Петра І-го царську грамоту на володіння всіма маєтками тестя, у збиток іншому спадкоємцю, Григорію Гамалію. Таким чином син Михайла, Максим Корсак став уже одним з найбагатших стародубських можновладців. Діти Максима стали писатися Римськими-Корсаковими, вигадавши, що їхній рід нібито походить з самого Риму[8]. Частина Римських-Корсакових перебралася на службу до Росії, частина ж залишилася на Стародубщині, тут вони володіли маєтками у ХІХ столітті[9]. Микола Римський-Корсаков народився у Росії, в Новгородській губернії, але написав на українські мотиви оперу «Травнева ніч» за Гоголем, та оперу-колядку «Ніч перед Різдвом».

Біографія

[ред. | ред. код]

Микола Римський-Корсаков народився у провінційному містечку Тихвіні за 200 км від Санкт-Петербурга. Батько композитора — Андрій Петрович Римський-Корсаков (1784—1862) походив з дворянського роду[10], деякий час служив новгородським віце-губернатором, а потім Волинським цивільним губернатором[11], мати — Софія Василівна — дочка кріпачки і багатого поміщика Скарятіна, була досить освіченою жінкою. Сильний вплив на майбутнього композитора мав і його старший брат Воїн Андрійович — контр-адмірал, реорганізатор системи військово-морської освіти.

Роки навчання

[ред. | ред. код]

В дитинстві вчився грати на фортепіано вдома, пізніше — в пансіоні (де М. А. Римському-Корсакову викладали загальноосвітні дисципліни, а також продовжив оволодіння грою на фортепіано). Але батьки майбутнього композитора хотіли бачити свого сина морським офіцером, і 1856 року віддали його навчатися до петербурзького Морського корпусу.

Навчаючись у Морському корпусі, Римський-Корсаков, однак, не втрачає інтересу до музики. У 1859 році він почав брати уроки у піаніста Ф. А. Канілле, який в 1861 році познайомив Римського-Корсакова з М. О. Балакірєвим, навколо якого починав гуртуватися музичний гурток, що пізніше увійде в історію під назвою «Могутня купка». Вже на той час з Балакірєвим товаришували молоді композитори Мусоргський, Кюї, а також музикознавець Володимир Стасов. Знайомство з цими композиторами мало вирішальний вплив на формування особистості та естетичних поглядів Римського-Корсакова.

1862 року Римський-Корсаков закінчує морський корпус і бере участь у плаванні на кліпері «Алмаз» (1862—65), завдяки чому мав можливість побувати в багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, США, Бразилії, Іспанії, Франції, Норвегії. Ця подорож стала для нього джерелом творчої фантазії на багато років. В 1864 році Римський-Корсаков отримав звання мічмана.

1870-ті — 1880-ті роки

[ред. | ред. код]
у своєму кабінеті, 1908 рік

Після повернення до Петербургу Римський-Корсаков продовжив інтенсивні заняття музикою. Під впливом і керівництвом М. О. Балакірєва він створив 1-у симфонію (1861–1865), «Сербську фантазію» (1867), симфонічну музичну картину «Садко» (1867), 2-у симфонію «Антар» (1868), ряд романсів тощо. На початку 1870-х Римський-Корсаков звернувся до оперного жанру, який згодом став провідним у його творчості. Так, 1872 року була завершена його перша опера — «Псковитянка», за драмою Л. О. Мея.

1872 року композитор одружився з піаністкою Надією Пургольд, яка народила двох синів — Андрія (1878—1940) та Григорія (1901—1965) і доньку Надію (1884—1971).

1871 року Римського-Корсакова запросили викладати до Петербургської консерваторії. Як згадував пізніше композитор, "Якби я хоч трішечки повчився, якби я хоч на крапельку знав більше, ніж знав насправді, то мені було б ясно, що я не можу і не маю права братися за запропоноване мені діло, що піти в професори було б з мого боку і нерозумно, і недобросовісно…[12]

Оригінальний текст (рос.)
Если б я хоть капельку поучился, если б я хоть на капельку знал более, чем знал в действительности, то для меня было бы ясно, что я не могу и не имею права взяться за предложенное мне дело, что пойти в профессора было бы с моей стороны и глупо, и недобросовестно».

Відчуваючи прогалини в своїй освіті, композитор інтенсивно вивчає музично-теоретичні дисципліни. Він веде класи практичної композиції та інструментування, пише свою Третю симфонію — C-dur. Згодом діяльність Римського-Корсакова розширюється. У 1873—84 Римський-Корсаков працював інспектором духових оркестрів Морського відомства, в 1874—81 — директором Безкоштовної музичної школи, з 1874 виступає як симфонічний диригент, а пізніше і як диригент оперних спектаклів. У 1883-94 виконував обов'язки помічника керівничого Придворною співочою капелою. Серед найвідоміших його творів кінця 1870-х — 1880-х років — «Казка» (1880), Сімфонієтта (1885) і Фортепіанний концерт (1883), «Іспанське капричіо» (1887), «Шехеразада» (1888), а також опери «Травнева ніч» (1879) і «Снігуронька» (1881).

Попри те, що до кінця 1870-х років «Могутня купка» як згуртована група перестала існувати, Римський-Корсаков не втрачав активності у спілкуванні з колегами та у пропагуванні їхньої творчості. Своєрідним продовженням «Могутньої купки» у 1880-х роках став так званий Біляївський гурток, що об'єднувався навколо мецената Біляїва[13]. Римський-Корсаков став художнім керівником видавничої та концертно-організаторської діяльності Біляїва, а після смерті мецената разом із композиторами Олександром Глазуновим та Лядовим увійшов до опікунської ради з керування всіма справами.

1890-ті — 1900-ті роки

[ред. | ред. код]
Могила М. А. Римського-Корсакова та його дружини у Петербурзі

З 1889 року Римський-Корсаков зосереджується на оперній творчості. В наступні роки постають опери «Млада» (1889—1890), «Ніч перед Різдвом» (1895), «Садко» (1896), пролог до «Псковитянки» — одноактна «Бояриня Віра Шелога» і «Царева наречена» (обидві — 1898). У 1900-і рр. створюються «Казка про царя Салтана» (1900), «Сервілія» (1901), «Пан воєвода» (1903), «Легенда про невидимий град Кітеж» (1904) і «Золотий півник» (1907). У цей період композитор вивчав філософію, писав статті, переглянув і відредагував деякі зі своїх попередніх творів. Останні роки свого життя Римський-Корсаков працював над книжкою своїх спогадів, яку назвав «Літопис мого музичного життя».

Під час Революції 1905—07 Римський-Корсаков активно підтримав вимоги студентів-страйкарів, відкрито засудив дії реакційної адміністрації Петербурзької консерваторії, за що був звільнений з консерваторії, і поновлений на роботі лише після надання консерваторії часткових автономних прав і зміни керівництва.

Помер у маєтку Любенськ, поблизу Луги, нині Псковська область. Похований у Новодівочому монастирі в Петербурзі. В 1937 його прах був перенесений до Ленінградського пантеону-некрополя при Олександро-Невській лаврі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Творчість Римського-Корсакова глибоко самобутня і разом з тим спирається на класичні традиції. Гармонійністю світосприймання, ясністю музичного мислення, витонченим артистизмом він є близьким до Глінки. Пов'язаний із передовими ідейно-художніми течіями 1860-х рр., Римський-Корсаков виявляв великий інтерес до народної творчості (склав збірник «Сто російських народних пісень», 1877; гармонізував пісні, зібрані Т. І. Філіпповим, — «40 народних пісень», 1882). Композитор використовує справжні зразки музичного фольклору й органічно обробляє пісенні інтонації у власних мелодіях. Захоплення фольклором, давньослов'янською міфологією, народними обрядами відобразилися в операх «Травнева ніч» (за М. В. Гоголем, 1879), «Снігуронька» (за О. М. Островським, 1881) — улюблений музичний твір Римського-Корсакова, який він вважав своїм найкращим, «Млада» (1890), «Ніч перед Різдвом» (за М. В. Гоголем, 1895).

Опери

[ред. | ред. код]

15 опер Римського-Корсакова демонструють розмаїтість жанрових (билина, казка, легенда, історико-побутова драма, лірико-побутова комедія), стильових, драматургійних, композиційних рішень (твори, що тяжіють до номерної структури й до безперервного розвитку, опери з масовими сценами й камерні, з розгорнутими ансамблями й без них). Найповніше дарування Римського-Корсакова виявилося в творах, пов'язаних зі світом казковості, з різноманітними формами російської народної творчості. Тут розкриваються його мальовничо-образотворчий талант, чистота лірики — щирої, але трохи споглядальної, без підвищеної емоційної напруженості.

Увага до внутрішнього світу людини, до психологічного розкриття образів виявилося в камерній опері «Моцарт і Сальєрі» (на текст О. С. Пушкіна, присвячена О. С. Даргомижському, 1897), в одноактній опері «Бояриня Віра Шелога» (пролог до «Псковитянки», 1898) і особливо в драмі на історико-побутовий сюжет «Царева наречена» (1898). Нові тенденції, характерні для російського мистецтва початку 20 ст., відобразилися в опері «Казка про царя Салтана» (за О. Пушкіним, 1900) з її підкреслено театральною умовністю й елементами стилізації народного лубка, в «осінній казочці» «Кощій Безсмертний» (1902), у якій казкова тематика трактується алегорично. Високі морально-філософські проблеми підняті в опері-легенді «Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію» (1904). Остання опера композитора — «небилиця в особах» «Золотий півник» (за О. Пушкіним, 1907) — нещадна сатира на царське самодержавство.

Основою оперної виразності Римський-Корсаков вважав спів. Важливу драматургійну роль у його операх виконує й оркестр, якому нерідко доручаються самостійні симфонічні картини, антракти, наприклад «Три дива» («Казка про царя Салтана»), «Битва при Керженці» («Сказання про невидимий град Китеж…»). Розглядаючи оперу насамперед як музичний твір, Римський-Корсаков також велике значення надавав її літературній основі — лібрето. Плідною була співдружність композитора з лібретистом В. І. Бєльським.

Симфонічні твори

[ред. | ред. код]

Симфонічна творчість Римського-Корсакова в порівнянні з оперною не настільки багатопланова. Образна конкретність музичного мислення композитора визначила його схильність до програмного й жанрового симфонізму. Звідси перевага таких типів і форм, як увертюра (фантазія), симфонічна картина, сюїта. Найвидатніші твори Римського-Корсакова для оркестру — «Іспанське капричіо» (1887) і симфонічна сюїта «Шехерезада» (1888). Композитор розширив і збагатив колористичні можливості цих жанрів, створив свою систему ладово-гармонійних засобів, в основі якої — складні лади (зокрема характерний звукоряд — гама Римського-Корсакова), оркестрування поєднує барвистість, блиск із ясністю, прозорістю.

Вокальні твори

[ред. | ред. код]

Вагоме місце у творчій спадщині Римського-Корсакова займає камерно-вокальна лірика. Написав 79 романсів, серед них — вокальні цикли «Навесні», «Поетові», «Біля моря».

Просвітницька і педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]

Різнобічна діяльність Римського-Корсакова мала велике просвітницьке значення, насамперед, у пропагуванні творів російських композиторів. Зокрема, 1889 року Римський-Корсаков виступав з концертами на Паризькій Всесвітній виставці, де під його орудою прозвучали твори Глінки, Даргомижського, Бородіна, Мусоргського, Лядова. Завдяки редакторській роботі, були опубліковані й виконані опери «Кам'яний гість» Даргомижського, «Князь Ігор» Бородіна, «Борис Годунов» і «Хованщина» М. Мусоргського; Римський-Корсаков також підготував і видав, разом з Балакірєвим і А. К. Лядовим, оперні партитури М. Глінки.

Поштовая марка до 100-ліття композитора, (СРСР, 1944)

Виняткове значення мала його педагогічна діяльність. Творець композиторської школи, Римський-Корсаков виховав 200 композиторів, диригентів, музикознавців, серед яких — О. К. Глазунов, А. К. Лядов, А. С. Аренський, М. М. Іпполітов-Іванов, І. Ф. Стравінський, О. В. Оссовський[14], В. Й. Малішевський, М. Я. Мясковський, С. С. Прокоф'єв, М. А. Баланчивадзе, Я. Вітолс, М. В. Лисенко, О. О. Спендіаров. Серед його учнів — полтавський викладач музики Микола Іванович Шванвич, батько вченого-ентомолога Б. М. Шванвича.

Частковим узагальненням педагогічного досвіду були його підручники гармонії й оркестровки, цінним історичним документом є автобіографічна книга «Літопис мого музичного життя» (1906).

Пам'ять

[ред. | ред. код]

В 1944 у місті Тихвін відкрито Дім-музей, в 1971 у Ленінграді — Музей-квартира Римського-Корсакова. Ім'я Римського-Корсакова носить Петербурзька консерваторія, в 1952 біля її будівлі, що на Театральній площі, встановлено пам'ятник композиторові.

Ім'я композитора носить Дитяча музична школа № 1 в Миколаєві, в 1978 році біля школи встановлено бюст.

На його честь названо астероїд 4534 Римський-Корсаков[15].

Список творів

[ред. | ред. код]

Опери:

  • Псков'янка (1873,2-а редакція 1878; 3-я редакція 1892, постановка 1895, Петербург),
  • Травнева ніч (Майская ночь) (1880)
  • Снігуронька (Снегурочка) (1892)
  • Млада (1892)
  • Ніч перед Різдвом (1895)
  • Садко (1897)
  • Моцарт і Сальєрі (1898),
  • Бояриня Віра Шелога (пролог до Псковитянки) (1898),
  • Царева наречена (Царская невеста) (1899)
  • Казка про царя Салтана (Сказка о царе Салтане) (1900)
  • Сервілія (1902)
  • Кощій Безсмертний (1902)
  • Пан-Воєвода (1904)
  • Сказання про невидиме місто Кітеж і діву Февронію (Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии) (1904)
  • Золотий півник (Золотой петушок) (1907)

Кантати

  • Світезянка (1897),
  • «Песнь о вещем Олеге» (1899)

та інші

Для оркестру:

  • 3 симфонії (1865, нова редакція 1884; 2-а — "Антар", 1868, нова редакція 1897; 1873, нова редакція 1886),
  • Музична картина "Садко" (1867, редакція 1892),
  • Сербська фантазія (1867, редакція 1889),
  • Казка (1880),
  • Симфонієтта на російські теми (1885),
  • Іспанське капричіо (1887),
  • Сюїта "Шехеразада" (1888),
  • Світле свято (Светлый праздник, Воскресная увертюра, 1888),
  • «Дубінушка» (зі змішаним хором ad libitum, 1906)

та інші

Інше

  • Концерт для фортепіано з оркестром (1883),
  • Фантазія для скрипки з оркестром (1886),
  • Серенада для віолончелі з оркестром (1893) та ін.;
  • твори для інструментів з духовим оркестром;
  • камерно-інструментальні ансамблі;
  • фортепіанні п'єси;
  • хори з оркестром та a cappella;
  • камерно-вокальні ансамблі;
  • 79 романсів для голосу з фортепіано;
  • обробки народних пісень.


Вокальні твори, перекладені українською

[ред. | ред. код]
М. Римський-Корсаков. "Дзвінко жайвір знов співає"
в українському перекладі Юрія Отрошенка. Виконує Наталія Кречко.
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.
У перекладі Бориса Тена
«Захід тане рожевими тінями» («Запад гаснет в дали бледно — розовой…»)[16],
«Ненастный день потух»[17]
У перекладі Юрія Отрошенка[18]
«Всі рідшає хмарин летюча череда» («Редеет облаков летучая гряда…»),
«Дзвінко жайвір знов співає» («Звонче жаворонка пенье…»),
«Не вітер — листя з висоти» («Не ветер, вея с высоты… »)

Книги

[ред. | ред. код]

Музичні приклади

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Г. Риман Гречаниновъ // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 398.
  2. ↑ Э. Римский-Корсаков // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1112–1115.
  3. ↑ Г. Риман Евстафьев // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1513.
  4. ↑ Евстафьев, Петр Петрович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1905. — Т. доп. Iа. — С. 723.
  5. ↑ Taruskin R. https://books.google.fr/books?id=IpYkDQAAQBAJ&printsec=frontcover&dq=Stravinsky+and+the+Russian+Traditions:+A+Biography+of+the+Works+Through&hl=fr&sa=X&ved=0ahUKEwjdouTm4bLlAhX56eAKHbC4BgcQ6AEIKzAA#v=onepage&q=Stravinsky%20and%20the%20Russian%20Traditions%3A%20A%20Biography%20of%20the%20Works%20Through&f=false — UC Press, 1996. — Vol. 2. — P. 1121. — ISBN 0-520-07099-2
  6. ↑ https://ria.ru/20140318/999176205.html
  7. ↑ https://es.wikipedia.org/wiki/Voin_Rimski-K%C3%B3rsakov
  8. ↑ Олександр Лазаревський. Дневникъ генеральнаго хоружаго Николая Ханенка (1727—1753 г.) [Архівовано 12 лютого 2019 у Wayback Machine.]. К., 1884, прим. 88, стор. 27-28.(рос.)
  9. ↑ Катерина Чеплянська. Стародубский уезд. Сёла и их жители. Стор. 3. [Архівовано 18 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ О. Грачёва. Из дворянского рода Корсаковых [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Римский-Корсаков Н. Летопись моей музыкальной жизни. — Москва, 1955.
  12. ↑ Цитовано за [belcanto.ru]
  13. ↑ Про наступність цих гуртків детальніше див. у статтях Могутня купка
  14. ↑ Оссовский, Олександр Вячеславович (1871 — 1957), видатний музикознавець та критик, двоюрідний брат композитора Миколи Вілінського, див. Оссовський Олександр В'ячеславович
  15. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  16. ↑ Римський-Корсаков М. Захід тане рожевими тінями /Укр. пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво, 1954. — 7 с.
  17. ↑ Римський-Корсаков Н. Ненастный день потух: Романс Укр. пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво, (Б.г.). −7с.- Лит. текст: рус.> укр.
  18. ↑ Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Образцова Инна Михайловна. Николай Андреевич Римский—Корсаков. 1844—1908. Краткий очерк жизни и творчества. Книжка для юношества. — Ленинград : «Музыка», 1964. — 112 с. — 27 000 прим. (рос.)
  • Оперы Римского-Корсакова. Путеводитель, М., 1976. (рос.)
  • Рацкая Ц. С. Н. А. Римский-Корсаков. Изд. 2-е, перераб. — М., Музыка, 1977. — 112 с. 50.000 экз. (рос.)
  • Римский-Корсаков Н. А. Летопись моей музыкальной жизни. М., 1982. (рос.)
  • Кунин И. Ф. Н. А. Римский-Корсаков. М., 1988. (рос.)
  • Gilseder Pals N. van, N. A. Rimsky-Korsakow, Lpz., 1914; его же, N. A. Rimsky-Korsakow.
  • Opernschaffen nebst Skizze über Leben und Wirken, P.—Lpz., 1929; Markevitch I., Rimsky-Korsakov, P., 1934.
  • Abraham G. H., Rimsky-Korsakov. A short biography, L., 1945.
  • Burian К. V., N. A. Rimskij-Korsakov, Praha, 1949.
  • Stromenger K., Mikotaj Rimski-Korsakow, Wroclaw, 1950.
  • Hofmann R. M., Rimski-Korsakov, sa vie, son œuvre, P., 1958; Feuer M., Rimszkij-Korszakov, Bdpst, 1966.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. http://maysterni.com/publication.php?id=114556 [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
  2. http://maysterni.com/publication.php?id=147172 [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] (У зв'язку з оперою «Садко» Римського-Корсакова.)
  3. Сторінка, присвячена композиторові [Архівовано 7 грудня 2010 у Wayback Machine.]
  4. Аудіозаписи, список творів [Архівовано 7 жовтня 2006 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. Зміст опер М. А. Римського-Корсакова на сайті «100 опер» (рос.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Николай Андреевич Римский-Корсаков
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Римський-Корсаков_Микола_Андрійович&oldid=37401912