Координати: 48°55′26″ пн. ш. 22°56′25″ сх. д. / 48.92389° пн. ш. 22.94028° сх. д. / 48.92389; 22.94028

Либохора (Самбірський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Либохора
Панорама Либохори
Панорама Либохори
Панорама Либохори
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Самбірський район
Тер. громада Боринська селищна громада
Код КАТОТТГ UA46080030190065552
Основні дані
Засноване 1553
Населення 2302
Площа 5,7 км²
Густота населення 403,86 осіб/км²
Поштовий індекс 82555
Телефонний код +380 3269
Географічні дані
Географічні координати 48°55′26″ пн. ш. 22°56′25″ сх. д. / 48.92389° пн. ш. 22.94028° сх. д. / 48.92389; 22.94028
Середня висота
над рівнем моря
694 м
Водойми р. Либохора
Відстань до
районного центру
42 км
Найближча залізнична станція Турка
Відстань до
залізничної станції
42 км
Місцева влада
Адреса ради 82547, Львівська обл., Самбірський р-н, смт.Бориня
Карта
Либохора. Карта розташування: Україна
Либохора
Либохора
Либохора. Карта розташування: Львівська область
Либохора
Либохора
Мапа
Мапа

CMNS: Либохора у Вікісховищі

Либохо́ра — село Самбірського району Львівської області, розташоване в міжгір'ї Українських Карпат.

Географія

[ред. | ред. код]
Західна околиця Либохори. Вигляд з гори Журовки (1226 м), що на Верховинському Вододільному хребті.

Відстань до залізничної станції Сянки 17 км, до колишнього райцентру Турка — 41 км. Неподалік від села розташовані перевал Руський Путь, гора Пікуй і Либохорівський заказник.

У селі річка Смочельська впадає у Либохору.

Історія

[ред. | ред. код]

Засноване 1553 року. Стара назва населеного пункту — Алексанка.

У Радянсько-німецькій війні брали участь 207 селян, з них 71 загинув. 1967 року в селі у пам'ять про жертв війни встановлено обеліск.

Примусова колективізація з боку СРСР призвела до створення в Либохорі філії бітлянського радгоспу «Дружба».

Населення

[ред. | ред. код]

У селі проживає 2302 особи. У1921 році в селі мешкали 2082 особи.

Церкви

[ред. | ред. код]

Найдавнішою з церков, які дійшли до нашого часу, у Либохорі є дерев'яний храм Собору Пресвятої Богородиці, що стоїть на цвинтарі біля сільської дороги. Зведена 1798 року, церква входить до пам'яток архітектури національного значення.

Тридільна будова в неоукраїнському стилі, зведена на підмурівку. Складається з квадратних нави та віваря і прямокутного бабинця. При вівтарі з півдня розташоване невелике прямокутне захристя. Всі три зруби завершені наметовими банями на високих світлових восьмериках та увінчані сліпими ліхтарями і маківками з хрестами. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані виступи вінців зрубів. На початку 2000-х років стіни підопасання, надопасання та восьмериків були ошальовані вертикально пластмасовою вагонкою.

Поруч з церквою стоїть її дерев'яна дзвіниця, що датується кінцем XIX ст й також входить до переліку пам'яток архітектури національного значення. Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Перший ярус зрубний, а два інших — стовпової будови. Дзвіниця вкрита восьмибічним наметовим верхом.

Третім об'єктом, який входить до переліку пам'яток архітектури національного значення, є дзвіниця церкви святого Михаїла, зведена у XVIII ст. Вона квадратна у плані, вкрита восьмибічним наметовим дахом. Перший ярус зрубний, два інших — стовпової будови. Верхній ярус оперізує відкрита аркада.

Найновішим у селі є дерев'яний храм Успіння Пресвятої Богородиці, що постав 2002 року за проєктом турківських архітекторів Михайла Лофія та Івана Бесєдіна. Розташована церква при дорозі у центрі села. Споруда має багато відмінностей від церковної архітектури бойківського краю. Будівля має восьмибічну структуру, невеликий присінок зі сходу. Над великим восьмибічним, з приплюснутими банями, дахом здіймається п'ять четвериків (більший в центрі і менші по сторонах світу) завершених восьмериками (центральний — світловий), вкритими приплюснутими банями. Стіни восьмибічника ошальовані вертикально пластиковою вагонкою, а четвериків і восьмериків — дошками.

Господарство

[ред. | ред. код]

У радянські часи в селі був столярний цех районного побутового комбінату[1], взуттєва майстерня.

Село займалося вирощуванням льону і картоплі, а також м'ясо-молочним тваринництвом.

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]

Одинадцятирічна школа, два народні доми (на 250 та 200 місць), два ФАПи, дві бібліотеки (загалом 15 000 книг), поштове відділення, 8 крамниць.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — стор. 695
  2. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму.— Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с. 159