Етерналізм
Етерналізм (англ. eternal — вічний, безкінечний, неперервний) — філософський підхід до онтологічної природи часу. Цей підхід заснований на прийнятій у фізиці методиці, за якою час описується як один із чотирьох вимірів. Онтологія часу постулюється аналогічною до онтології простору. Із такої аналогії з природою простору випливає, що об'єктивно «хід» часу відсутній, усі майбутні події вже існують.
Ця ідея може позначатися термінами «блок-час» або «блок-всесвіт», тому що ця теорія описує простір-час як статичний, незмінний «блок» на противагу традиційному світосприйняттю, де є тривимірний простір, а час «іде», «прямує» в майбутнє.
Феноменологічна інтерпретація етерналізму виражається в тому, що я як суб'єкт постійно «виявляю себе» в різний час у різному віці.
Основною передумовою виникнення етерналізму як напрямку стали проблеми теоретичного характеру, що спостерігаються при традиційному поділі часу на минуле, теперішнє і майбутнє. За такого поділу минуле вважається статичним і незмінним, а майбутнє — туманним і невизначеним. Такий підхід до філософії часу називають презентизмом, в якому час «іде», рухається вперед до майбутнього. При цьому момент, який був теперішнім, «з ходом часу» стає частиною минулого, а частина майбутнього в свою чергу стає теперішнім.
Проте така традиційна модель має низку складних філософських проблем, і, окрім того, видається складним примирити її з деякими прийнятими в сучасній науці теоріями, наприклад, з теорією відносності.
У спеціальній теорії відносності показано, що поняття одночасності не є універсальним. Спостерігачі у різних системах відліку по-різному сприймають послідовність подій, тому неможливо однозначно визначити момент універсального часу, який би був теперішнім. Тобто спеціальна теорія відносності не розрізняє минуле, теперішнє і майбутнє.
Її автор Альберт Ейнштейн щодо смерті свого друга написав наступне:[1]
|
Зараз він відійшов від цього дивного світу трохи раніше, ніж я. Це нічого не означає. Люди подібні до нас, які вірять у фізику, знають, що різниця між минулим, сьогоденням і майбутнім всього лиш стійка ілюзія.
Оригінальний текст (англ.) Now he has departed from this strange world a little ahead of me. That means nothing. People like us, who believe in physics, know that the distinction between past, present, and future is only a stubbornly persistent illusion. |
|
Немає жодних фундаментальних причин, чому якесь «теперішнє» має розглядатися як більш дійсне, ніж будь-який інший час. Спостерігачі через певний суб'єктивізм, характерний людям, завжди будуть розглядати себе як таких, що знаходяться в теперішньому, і розглядатимуть його як найбільш дійсне. В теоріях презентизму кожен момент стає в свою чергу теперішнім, отже, має спостерігатися симетричність. У той же час при розділенні часу на минуле, теперішнє і майбутнє, симетричність відсутня.
Можливість розглядати час за певною аналогією до простору дозволяє нам побачити внутрішнє протиріччя в ідеї «ходу часу». Це можна продемонструвати, поставивши запитання «як швидко йде час?». Це питання не мало б відрізнятися від питання «яка довжина метра?». Спеціальна теорія відносності допускає різні швидкості «ходу» часу, оскільки вимірювання часу залежить від системи відліку спостерігача. Про це свідчать також дані біології, психології.
Етерналізм розглядає всі моменти часу як однаково значимі системи відліку, вважає їх однаково «реальними».
Минуле і майбутнє не зникають як поняття, а вважаються напрямками, а не станами буття. Чи певний момент часу знаходиться в минулому, чи в майбутньому, залежить від системи відліку, яка використовується.
Суб'єктивна ілюзія «ходу часу» зберігається, оскільки людина пам'ятає лише те, що знаходиться в минулому. Така асиметрія описується як стріла часу. Сюди ж відносяться й такі незворотні події, які відбуваються лише в одному напрямку по осі часу, як зростання ентропії.
Один із напрямків етерналізму відкидає свободу волі, адже майбутні події статичні, незмінні, як і ті, що були в минулому.
Інший напрям допускає можливість випадкових змін. Всесвіт, в якому можливі випадкові зміни, може вважатися подібним до мультивсесвіту з Евереттівської багатосвітової інтерпретації квантової механіки, тобто такого всесвіту, в якому є велика кількість «блок-всесвітів» і «блок-часів».
Аргументом проти може слугувати теорія Дж. Мак-Таггарта. У своїй праці «Нереальність часу» він розділив час на А-послідовність, що описує події в «абсолютних» часових термінах (минуле, теперішнє, майбутнє) і В-послідовність, що описує події в термінах «позачасових» темпоральних відносин (до, під час, після). Мак-Таггарт стверджував, що В-послідовність не відображає сутності часу і не може бути реальною, оскільки не виражає змін. Процес зміни може виразити лише А-послідовність, але його характеристики суперечливі. З цього він робить висновок про нереальність часу загалом[2].
- Stanford Encyclopedia of Philosophy: Ned Markosian, Time [Архівовано 14 вересня 2006 у Wayback Machine.]
- Michael C. Rea: Four Dimensionalism [Архівовано 27 березня 2009 у Wayback Machine.], in: Michael J. Loux / Dean W. Zimmerman (Hgg.): The Oxford Handbook of Metaphysics, OUP, Oxford 2005, ISBN 0-19-928422-9.
- Nikolic, Hrvoje. Block time: Why many physicists still don't accept it? (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2012. Процитовано 15 грудня 2012.
- Petkov, Vesselin (2005). Is There an Alternative to the Block Universe View?. PhilSci Archive. Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2007. Процитовано 20 грудня 2006.
- Biswas, Shaw, Modak — Time in Quantum Gravity [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Игорь Гаспаров. Некоторые вопросы метафизики времени
- ↑ Цитата А. Эйнштейна. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 15 грудня 2012.
- ↑ С. В. Дзюба. Час і зміни: парадокс Д. Е. Мак-Таггарта. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 15 грудня 2012.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
