Північнокримський канал
| Північнокримський канал | |
|---|---|
 Водозабірна споруда Північнокримського каналу, Таврійськ, за 800 м від урізу Каховського водосховища в межах м. Таврійськ | |
| Країна |
 Україна |
| Відкрито | 1963 |
| Закрито |
2014 (лише до Криму, відновлено у лютому 2022 році), червень 2023 (подача води припинена через знищення Каховської ГЕС) |
| Початок | з Каховського водосховища, у західній частині міста Таврійськ |
| Координати | 46°45′55″ пн. ш. 33°23′40″ сх. д. / 46.765277777778° пн. ш. 33.394444444444° сх. д. |
| Гирло | водоочисні споруди міста Керч |
| Протяжність | 402,6 км км |
| Середньорічний стік | 380 м³/с |
| Споріднені канали | Каховський, Краснознам'янський |
 | |
| |
 Північнокримський канал у Вікісховищі
| |
Півні́чнокри́мський кана́л (колишній — Північно-Кримський канал імені ЛКСМУ[1]) — іригаційна споруда, зрошувально-обводнювальний канал на півдні України (Херсонська область та АР Крим). Одна з найбільших іригаційних споруд колишнього СРСР[2]. Бере води в річці Дніпро (Каховське водосховище)[1]. До 2014 року канал забезпечував до 85 % потреб Криму у прісній воді[3]. Не судноплавний[1].
З квітня 2014 по березень 2022 року був відключений на вході до Криму. 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного російського вторгнення в Україну, російські окупанти захопили Каховську ГЕС та початок каналу[4][5]. Після знищення греблі Каховського водосховища подача дніпровської води каналом була припинена[6].
У 1846 році директор Нікітського ботанічного саду Християн Стевен, згадуючи посуху і голодомор 1833 року, вперше запропонував використовувати води річки Дніпро в степовій частині Кримського півострова шляхом будівництва каналу. Проєкт передбачалося витратити 40 млн російських рублів, які так і не виділив уряд. 1916 року аналогічний проєкт запропонував начальник Нижньо-Дніпровських досліджень В. Чіков[7].
21 вересня 1950 року ухвалено рішення про будівництво Північнокримського каналу постановою ЦК ВКП(б) та Ради Міністрів СРСР про будівництво Каховської ГЕС на річці Дніпро, Південноукраїнського та Північнокримського каналів[8][7]. У лютому 1961 року пленум Кримського обкому партії оголосив будівництво Північнокримського каналу всенародним будівництвом, в якому взяли участь 10 тисяч будівельників. У 1963 році для організації будівництва зрошувальних систем було створено потужну будівельну організацію «Укрводбуд»[8]. Проєктні та вишукувальні роботи щодо будівництва Північнокримського каналу та його зрошувальних систем виконував колектив українського проєктно-вишукувального інституту «Укрдніпроводгосп» (м. Київ).
У 1957 році розпочалося будівництво каналу та зрошувальних систем, яке здійснювалось у три черги:
- 17 жовтня 1963 року, об 11:45, відбулося відкриття першої черги, вибухом було зруйновано останній земляний пересип на Перекопі[9]. Червону стрічку на відкритті перерізав перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов[10]. На згадку про цю подію у Красноперекопську зведено меморіальний комплекс «Три штурми Перекопу». У 1963 році вода самопливом почала транспортуватися до Красноперекопська[7], у вересні 1965 року — до Джанкоя, у 1971 році, за допомогою помпових станцій — до Керчі[1].
29 грудня 1975 року завершено будівництво каналу із введенням в експлуатацію Керченського водосховища. Проєктна площа зрошення — 187,7 тис. га Присиваської низовини, південного узбережжя Каркінітської затоки, центральної частини степового Криму, Тарханкутського плато[7][1]. Довжина магістралі 402,6 км; проєктна потужність 294 м³/с води; середня ширина — 10—15 м; максимальна глибина — до 6 м[9].
- У квітні 1979 року розпочалося будівництво другої черги[9]. Проєктна площа зрошення — 80 тис. га[2]. Головною метою цієї черги було забезпечення водою Сімферополя та Південного узбережжя Криму, поблизу села Скворцове зведено Міжгірне водосховище (50 млн м³)[9][7]. Будівництво другої черги було завершено у 1986 році[7]. З'єднувальний канал (завдожки 46 км) поєднав Роздольненський й Чорноморський канали 5 насосними станціями, що піднімали воду на висоту 88 м[7]. Заплановані водосховища Заповідне-1 і Заповідне-2, південніше Сімферополя, через брак коштів так і не були побудовані[9].
- 15 липня 1983 року розпочалося будівництво третьої черги каналу. Проєктна площа зрошення — 89,3 тис.га. Проєктна потужність 100 м³/с води. Через складну економічну ситуацію в СРСР у 1980-х роках третя черга залишилась недобудованою, а будівництво четвертої черги так і не розпочато[9].
Одночасно з будівництвом каналу та його зрошувальних систем розвивалась інфраструктура степових районів Криму та Херсонщини, збільшувалась чисельність сільського населення в районах інтенсивного зрошувального землеробства.
Головне управління ПКК розташоване у місті Таврійськ Херсонської області.
Канал використовувався для перекидання зарегульованого стоку Дніпра в посушливі степові райони Південної України з метою зрошування сільгоспугідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя, Судака, Феодосії та Керченського півострову[1].
У березні 2014 року, після анексії Криму Росією, українська влада перекрила канал зі свого боку, посилаючись на те, що за Женевською конвенцією забезпечення водою покладається на державу-агресора[11]. Місцева влада Криму не уклала відповідної угоди з Держводагентством України і не розрахувалася з боргами за перекачування води (близько 1,5 млн гривень). Натомість здійснювався несанкціонований забір води[3], що надходила самопливом[12]. Іншою підставою для перекриття було символічне значення каналу: він уособлював зв'язки, що раніше сполучали Росію та Україну[11].
Андрій Сенченко, який тоді виконував обов'язки заступника голови адміністрації президента України, ініціював спорудження дамби на каналі. На його думку, перекриття надходження води в Крим завдало Росії стільки ж збитків, скільки міг би спричинити військовий спротив[11]. Другу, додаткову, дамбу збудували українські фермери[13]. У травні 2014 року Україна почала будувати поблизу Каланчака, на мосту поблизу автошляху М17E97 (Херсон — Армянськ — Керч), пункт обліку подачі води до Криму й остаточно перекрила подачу води на півострів[12].
На думку почесного меліоратора України Георгія Капшука: «Якщо ще рік не буде використовуватися канал — прощавай, Північнокримський! Цей залізобетон — він як живий організм. Влітку, коли ґрунт нагрівається до 60°С, а води немає — його коробить, веде. 11 000 км каналів міжгосподарських, зрошувальних і трубопроводів! Як звідси до Аляски! Йому без води стояти влітку не можна»[14][15][16].
Задля забезпечення питною водою Судаксько-Феодосійського регіону за дорученням Уряду РФ та нелегитивної Ради Міністрів анексованого Криму «Рескомводгосп» організував у травні 2014 року перекидання частини стоку річки Біюк-Карасу (5 м³/с) до Північнокримського каналу, задля наповнення Феодосійського водосховища[17].
Припинення водопостачанням в анексований Крим завдало важких збитків сільському господарству. Господарство України також постраждало, особливо вирощування рису. В Криму ситуація стала критичною у 2020 році, коли через малу кількість опадів і малосніжну зиму сталася посуха[13].
Напруга через канал суттєво зросла останні місяці 2021 року. Захоплення Росією контролю над каналом розглядалося як один з приводів майбутньої відкритої війни з Україною[11].
Під час російського вторгнення в Україну 2022 року однією з першочергових цілей російських окупантів було захопити Каховську ГЕС, щоб відновити подачу води в анексований Крим. 24 лютого 2022 року вони захопили Каховську ГЕС[18][19]. Попри це подача води каналом так і не відбулася[20]. 25 лютого 2022 року нелегітимний голова Криму Сергій Аксьонов заявив, що для відновлення подачі води Північнокримським каналом на територію Кримського півострова необхідно два тижні[21]. 12 березня 2022 року Голова української військової розвідки Кирило Буданов повідомив, що канал складається з низки складних гідротехнічних споруд, тому одне лише захоплення Каховської ГЕС не може забезпечити Крим водою[21].
Задля забезпечення окупованого Росією Криму водою, 26 лютого 2022 року російські військові підірвали рукотворну дамбу на Херсонщині, що перегороджувала Північнокримський канал. Але вода стала надходити в Крим лише у другій половині березня 2022 року після того, як росіяни підірвали другу дамбу, зведену у 2017 році, не змігши відкрити її шлюзи (підйомні механізми шлюзів не були встановлені)[22].
За рішенням проросійської влади окупованого Криму, воду з Північнокримського каналу навесні 2022 року безкоштовно отримали аграрії, рибні господарства та великі промислові підприємства півострова. У 2023 році планувалося встановити платню за водокористування. Воду з Дніпра було спрямовано на вирощування водозатратних сільгоспкультур, таких, як рис і соя[23]. Проте за 8 років, що канал не наповнювався водою, він сильно замулився, насосні станції було зруйновано, а бетонні плити в деяких місцях прибрано. Як наслідок, у Міжгірне водосховище поблизу Сімферополя вода так і не надійшла[24]. Безконтрольне швидке наповнення каналу водою завдало йому суттєвих руйнувань. Великі обсяги води марнувалися[22].
У лютому 2023 року російський держкомітет з водного господарства та меліорації Криму доповів, що на півострові зрошувалося 12,2 тис. га — стільки ж, скільки у 2021 році без води із каналу. Через випаровування та фільтрацію в ґрунт, за різними оцінками, йшло 40-60 % об'єму води. Площа Міжгірського водосховища, що накопичувало воду з каналу у 2022 році складала 5 % від максимальної. Влітку 2022 року надлишок води із Сімферопольського водосховища було скинуто у річку Салгир. Через це рівень води в річці піднявся і вона підтопила декілька сіл у Сімферопольському районі[22].
Перекриття Північнокримського каналу розглядалося як українськими, так і американськими експертами (зокрема Олегом Ждановим і Бен Годжесом) як частина стратегії зі звільнення Криму[22].
Наприкінці лютого 2022 року частину каналу на Херсонщині було підірвано росіянами. Це унеможливило зрощування сільгоспземель на території Скадовського та Каховського районів Херсонської області. Процесом керували генерал-майор, заступник командувача Чорноморського флоту РФ, полковник, командир 11-ї інженерної бригади Південного військового округу. Вони віддали наказ солдатам РФ про замінування і підрив об'єкту в декількох місцях. 17 травня двоє офіцерів РФ отримали підозри[25].
6 червня 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, що спричинило стрімке зміління Каховського водосховища та затоплення берегів Дніпра нижче за течією. Внаслідок зміління водосховища вода перестала надходити до каналу[26].
Починався Північнокримський канал з Каховського водосховища (витрати води 294 м³/с[7]), від міста Таврійськ і простягався на південь, через Причорноморську низовину й Перекопський перешийок, до Криму[27]. Довжина каналу складала 402,6 км[1], ширина — від 110—120 м (до Краснознам'янського каналу) до 25-30 м (поблизу міста Джанкой), середня глибина — 4,6 м[28]. Максимальна пропускна здатність становить 380 м³/с. Перша ділянка каналу (завдожки 208,9 км) — самопливна, на інших ділянках працює чотирисхідчастий машинний водопідйом[1]. Площа систем з самопливним зрошенням — 35 тис. га. Далі вода по магістральному каналу подається за допомогою насосних станцій: № 1 Джанкой (висота підйому води — 9,2 м); № 2 селище Ічкі (висота підйому води — 25,6 м); № 3 та № 4 біля Зеленого Яру подають воду трубопроводом (завдовжки 30 км, діаметром 900 і 1200 мм) на водоочисні споруди міста Керч[9] та в резервне водосховище Станційне (Керченське).
Від магістрального Північнокримського каналу відходять Краснознам'янський канал, а на території Криму, наряду з іншими розподільчими каналами, — три великі зрошувально-обводнювальні гілки загальною довжиною 300 км: Роздольненська (яка далі переходить в З'єднувальний канал, від якого відходить Західно-Чорноморська гілка, та Сакський канал), Червоногвардійська гілка та Азовський рисовий канал[1]. В Криму загальна довжина канальної мережі систем зрошення Північно-Кримського каналу становить 10761,1 км[7]. З Північнокримського каналу одержує живлення також Чаплинська зрошувальна система Херсонської області (17,2 тис. га)[1].
На ділянках магістрального каналу, його відгалужень і розподільників, де у зв'язку з геологічними умовами втрати води на фільтрацію дуже великі, є захисні антифільтраційні екрани (бетонне облицювання (200 км[28]), поліетиленова плівка, прикрита монолітним або збірним залізобетоном, ущільнений суглинковий екран тощо), а в інших випадках канали проходять в природних ґрунтах[2][7]. Внутрішньогосподарські канали були виконані у залізобетонних лотках і закритих трубопроводах[2].
Загальний об'єм води, що подавався по каналу в радянські часи становив: для потреб побутового і технічного водопостачання, — 0,41 млрд м³, для зрошування — 3,51 млрд м³ на рік. Кожен рік (до 2014 року) на Кримський півострів на потреби питного водопостачання та зрошення каналом подавалось понад 1,2 млрд м³ дніпровської води, що становить 85 % від загального обсягу водоспоживання в Автономній Республіці Крим. Для забезпечення гарантованого водопостачання побудовано та наповнювалось 6 наливних водоймищ в Криму (Феодосійське, Фронтове, Юзмацьке (Ленінське), Самарлинське, Старокримське, Керченське (Станційне), Міжгірне)[2], 126 насосних станцій для подачі води на зрошувальні землі, 256 інших великих гідротехнічних споруд; здійснювалось телемеханічне керування гідротехнічними затворами й автоматичне керування великими насосними станціями[1]. Для запобігання підйому ґрунто-іригаційних вод та вторинного засолення ґрунтів у зоні зрошення Північнокримського каналу було побудовано дренажні системи[1], загальна довжина колекторно-дренажних мереж яких в АР Крим становить близько 14 000 км[7].
Канал працював сезонно — з березня по грудень.
Організація, що здійснювало технічну експлуатацію магістрального Північнокримського каналу — Управління ПКК (м. Таврійськ).
Вже перша черга Північнокримської зрошувальної системи збільшили вчетверо зрошувальні площі Кримської області УРСР[7]. Було започатковане рибництво, закладені садки та виноградники, врожайність зернових зросла в 4-5 разів[9]. У 1990 році виробництво зерна і м'яса в порівнянні з 1963 роком збільшилось в 2 рази, молока — в 2,7 рази, фруктів — в 5 разів, овочів — в 2,2 рази, кормів — в 3,3 рази (що дозволило збільшити поголів'я великої рогатої худоби в 1,4, а свиней — в 1,6 рази). Завдяки зрошуваному землеробству у 1990 році Крим виробляв 38 % винограду, 15 % плодів і ягід, 6 % овочів, 4,6 % м'яса СРСР[10]. 80 % води каналу використовувалося для потреб аграріїв, з них 60 % — для вирощування рису[29].
Для потреб іригації в Сімферополі був побудований Сімферопольський завод крапельного зрошення — «Сізакор»[10].
Недостатнє фінансування, відсутність постійного контролю за технічним станом каналу, несвоєчасне технічне обслуговування загрожували призвести до руйнування окремих ділянок каналу і виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаної із затопленням великих територій, руйнуванням будівель, загрозою загибелі людей. Тому вкрай необхідне термінове проведення технічного аудиту усіх зрошувальних систем[7]. Зношення каналу до часу його перекриття у 2014 році перетнуло межу 80 %[30], понад половина води втрачалася на шляху[31]. Реконструкція обійшлася б Росії в близько 16 млрд рублів (понад 4 млрд гривень) і потребувала б 5 років[30].
Станом на 2013 рік в АР Крим з 400 тис. зрошувальних земель використовувалось 141 тис. га; з 30 тис. га рисових чек — лише 15,5 тис. га.[10] Після перекриття каналу зрошуваність у Криму впала на 90 %[30]. Через це в Криму стало неможливо чи нераціонально вирощувати рис і сою. Брак води спонукає до фруктівництва, вирощування винограду та традиційного тваринництва[32].
Внаслідок пошкодження гідротехнічних споруд під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Україна втрачала води на 32 млн гривень щодня[33].
Вже в перші роки побудови зрошувальної системи внаслідок особливих гідрогеологічних умов під впливом зрошення рівні ґрунтових вод почали різко підніматися. Для локалізації цих шкідливих наслідків почали прокладати закритий горизонтальний дренаж. У побут увійшла фраза: «Зрошення на фоні дренажу»[9]. До 1981 року зрошувана площа з дренажем займала близько 100 тис. га[2]. Того ж року створене Міжрайонне управління колекторно-дренажних систем[9].
31 жовтня 1966 року на 92-му км Північнокримського каналу через недбалість при будівництві сталася аварія, внаслідок якої було затоплено 1,8 тис. га поблизу селища Ставки Херсонської області. Через 2 роки аварія трапилась у Джанкойському районі[10].
Рисові сівозміни (майже 25 тис. га) розміщені на зрошуваних солончакових землях, які раніше не використовувались у сільському господарстві[2]. Урожайність рису за часів Радянського Союзу становила пересічно 40—50 ц/га[2].
Загальні втрати води через випаровування на відкритих ділянках і просочування в ґрунт на земляних становлять 50 %[7].
Важливою проблемою залишається засолення ґрунтів, забруднення природних водойм мінеральними добривами (фосфатами) і гербіцидами[9].
Для компенсації нестачі води з каналу російська окупаційна влада використовує водосховище на річці Біюк-Карасу[31], хоча його недостатньо для досягнення рівня водопостачання, що був до 2014 року[32].
Утопічні проєкти пропонують транспортувати воду з Кубані, зокрема з річки Дон, облаштувавши в морі загородження, що не дозволяло б солоній і прісній воді змішуватися. Ідея базується на тому, що прісні води можуть переміщатися в солоному середовищі, подібно як течія Амазонки простежується на багато сотень кілометрів у бік Атлантики. Проте течія Дону менш потужна[32].
Звертаючись до далекого минулого кримських міст Херсонесу та Інкерману, російські спеціалісти пропонують збирати воду в Кримських горах або використовуючи штучне накопичення конденсату[32]. Можливе використання артезіанських свердловин, хоча підземних запасів води вистачить лише на 2-3 роки[31].
Як рішення розглядається також будівництво станції опріснення морської води, можливо в селищах Морське чи Веселе. Проте опріснення в усякому разі витратніше, ніж постачання одразу прісної води будь-яким способом, тому для сільськогосподарських потреб це було б нераціонально. До того ж найбільше води потребують регіони Криму, віддалені від моря. Отже, потрібно розробити ще й систему доставки води. Також проблемою є те, що окупність станцій опріснення повільна, а їхня робота потребує багато електроенергії. Щолкінська АЕС, що могла б слугувати для таких цілей, лишається недобудованою. Наявні станції опріснення надто малі, щоб забезпечити весь півострів[31].
Усі ці альтернативи потребують створення нової інфраструктури, тому відновлення постачання води Північнокримським каналом лишається єдиним реалістичним варіантом відродити економіку Криму[31].
У 1951 році Міністерство зв'язку СРСР випустило поштову марку, присвячену Північнокримському каналу. Ця марка має особливість — замість Каховської ГЕС, яка ще не існувала у 1951 році, автори марки поставили зображення Дніпровської ГЕС. На той час така маніпуляція не сприймалася негативно, але з часом набула певної одіозності.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Северо-Крымский канал // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ а б в г д е ж и Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ а б Україна перекрила канал надходження води до Криму. Українська правда. 26 квітня 2014.
- ↑ Російські окупанти захопили Північнокримський канал та Каховську ГЕС. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 лютого 2022.
- ↑ Мокляк, Аліна (24 лютого 2022). Північнокримський канал та Каховську ГЕС захопили окупанти. Суспільне | Новини (укр.). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 24 лютого 2022.
- ↑ Крим без дніпровської води. Крым.Реалии (укр.). 14 червня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Э. М Березовский. Северо-Крымский — дорога куда?. Архів оригіналу за 2 квітня 2013. Процитовано 7 червня 2014. (рос.)
- ↑ а б Історія розвитку меліорації і водного господарства в Херсонській області. Херсонського обласного управління водних ресурсів. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 7 червня 2014.
- ↑ а б в г д е ж и к л м З. Тимченко. Третий «штурм» Перекопа. Крымские известия. 27 листопада 2012. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 червня 2014.(рос.)
- ↑ а б в г д О. Мальцев. Третий штурм Перекопа. Коммунист Крыма. 17 жовтня 2013. (рос.)
- ↑ а б в г Між Україною та Росією може спалахнути війна за Північно-Кримський канал - NYT. BBC News Україна (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ а б Північнокримський канал припинив подачу води до Криму. Економічна правда. 13 травня 2014.
- ↑ а б Чому через перекриття Північнкримського каналу страждають фермери Херсонської області. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Перекрытая артерия жизни. 5 лютого 2017. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 18 серпня 2015.
- ↑ mirror Почему степной Крым может стать пустыней // Беседовала Алла Дружинович. «Крымский ТелеграфЪ» № 331 от 5 июня 2015 года. Фотоархив «КТ». bigmir.net. 8 червня 2015.
- ↑ Меліоратор: Крим чекає загибель без дніпровської води. Obozrevatel.com. 8 червня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 серпня 2015.
- ↑ До Феодосійського водосховища почали закачувати воду. Республіканський комітет Республіки Крим з водогосподарського будівництва і зрошуваному землеробству (рос.). [недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ БізнесЦензор. Каховську ГЕС та Північнокримський канал захопили російські окупанти. Бізнес. Цензор (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Агресор добрався до Північнокримського каналу (оновлено). Українська енергетика (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ У Крим, як і раніше, не надходить вода Північнокримським каналом. Крым. Реалии (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ а б Вода Північнокримським каналом у Крим «просто так не піде» — голова української військової розвідки. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ а б в г Рік із водою. Як у Криму використовують Північно-Кримський канал. Крым.Реалии (укр.). 22 березня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
- ↑ Наливають усім: як в окупованому Криму ділять захоплену Росією воду з Дніпра. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 17 травня 2022.
- ↑ Захоплена вода для Криму: тече, але повільно. DW.com (укр.). Процитовано 17 травня 2022.
- ↑ За підрив Північнокримського каналу двоє офіцерів РФ отримали підозри. РБК-Україна (рос.). Процитовано 17 травня 2022.
- ↑ До Криму незабаром перестане надходити вода. DW.com. 11 червня 2023. Архів оригіналу за 11 червня 2023. Процитовано 16 липня 2023.
- ↑ Словарь современных географических названий. Под общей редакцией академика В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006 (рос.)
- ↑ а б Северо-Крымский канал им. комсомола Украины / Сельскохозяйственная энциклопедия. Главные редакторы В. В. Мацкевич и П. П. Лобанов. 4-е изд., перераб. и доп. Том 5. «Природа» — Судза. — М., «Советская энциклопедия», 1974 (рос.)
- ↑ Крыму не грозит дефицит воды, сообщают в Минприроды РФ. РИА Новости. 22 березня 2014. (рос.)
- ↑ а б в Влада Криму не буде ремонтувати канал — Аксьонов. BBC News Україна (укр.). 23 травня 2014. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ а б в г д Будет ли альтернатива Северо-Крымскому каналу. Инвест-Форсайт (ru-RU) . 2 жовтня 2020. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ а б в г Альтернативы украинской воде в Крыму. ras.ru. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Росія «вкрала української води на майже 620 мільйонів гривень» — Держекоінспекція. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 17 березня 2022.
- З. Тимченко. Північно-Кримський канал. Історія будівництва. Історична правда. 13 травня 2014.
- А Зотиев, И. Мохнощеков. Канал изобилия. — Симферополь, 1964 (рос.)
- Мы строим Северо-Крымский. — Симферополь: Таврия, 1982 (рос.)
- Пуск Північнокримського каналу.
- Інститут історії України.
- Водні ресурси Херсонщини.
- Держводагентство нагадало Криму, звідки півострів отримує воду. УНІАН. 14 березня 2014.
- Вода и Крым. (рос.)
- Судохідний канал до Азовського моря та інші перспективи оборони півдня. Український мілітарний портал. 16 серпня 2018. Процитовано 16 серпня 2018.
- Частина 2: Судохідний канал до Азовського моря та інші перспективи оборони півдня. Український мілітарний портал. 19 серпня 2018. Процитовано 20 серпня 2018.
 | Вікісховище · відео на YouTube (рос.) · відео на YouTube (рос.) · відео на YouTube (рос.) · відео на YouTube (рос.) |
|---|---|
| Географія та географічні карти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль | FAST: 1300443 · Freebase: /m/0w2__hb · J9U: 987007537310005171 · LCCN: sh2003001752 · VIAF: 315141804 |