Piano rock
Піано-рок, або фортепіано-рок (англійською - Piano rock) — це різновид року, в якому замість гітари провідним інструментом є фортепіано. Представниками даного напрямку є такі знамениті гурти, як Keane, The Fray, Augustana, Jack's Mannequin, Coldplay, Five For Fighting, The Hush Sound, The Last Goodnight, OneRepublic, Ben Folds Five[1], Muse, The Dresden Dolls[2][3] і The Whitlams, а також виконавці, такі як Кейт Буш, Руфус Уейнрайт, Джефф Рейнголдс і Aqualung[4].
Ранній «піано-рок-н-рол» був заснований на таких музичних напрямках, як бугі-вугі і блюз, але грав швидше, жвавіше і жорсткіше. Все більше і більше піаністів починають захоплюватися новим музичним джазовим стилем бугі-вугі, який набув широкої популярності в кінці 1930-х - 1950-x років в Америці.
Джеррі Лі Льюїс з Луїзіани просто вразив світ своєю грою на фортепіано. Будучи піаністом і не маючи можливості відходити від свого інструменту, Льюїс направляв всю свою енергію в гру, часто доповнюючи її ударами по клавішах ногами і головою. Неперевершеним також був Літл Річард зі своїми шаленими виступами. Він був одним із перших, хто приніс театральний стиль у рок-н-рол. Так само як і Джеррі Лі він засновував свій стиль на роздутому звуці «Бугі-вугі».
У 1953 році Чак Беррі заснував Johnnie Johnson Trio, з якого і почалася співпраця Беррі з піаністом Джонні Джонсоном. Фортепіано в Johnnie Johnson Trio грало роль підтримки гітарі. Це стало зразком для багатьох рок-гуртів, які стали наслідувати цей приклад.
Елементи «фортепіано-року» почали з'являтися в кінці 40-их років. У першу чергу це було пов'язано з першим забійником Фетса Доміно "Товста Людина", в 1949 році. Ті ж елементи були запозичені у Амоса Мілберна та інших блюзових піаністів (блюз-піано), які перед цим запозичили їх у бугі-вугі-піаністів. У цей час і стає широковідомим американський музикант Джеррі Лі Льюїс.
Піано-рок став популярним напрямком з 1970-их років, починаючи з таких виконавців як Елтон Джон і Біллі Джоел, і продовжує бути таким донині з гуртами Keane і Ben Folds, Торі Амосом...
- ↑ Ben Folds Five - Whatever and Ever Amen. punknews.org. 5 травня 2009. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 3 вересня 2011.
- ↑ Jordan Harper (5 травня 2005). River Front Times - May 5, 2005. Riverfront Times. Архів оригіналу за вересень 27, 2011. Процитовано 28 серпня 2011.
Clearly, the Dolls are doing something right. Actually, they're doing almost everything right, bringing cabaret theatrics back to piano rock and mixing crowd-pleasing angst with real songwriting
[Архівовано 2011-09-27 у Wayback Machine.] - ↑ Stéphane Leguay. The Dresden Dolls. Premonition Magazine. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 28 серпня 2011.
Amanda Palmer and Brian Viglione build and un-build a new form of piano-rock, sometimes burlesque (Coin-Operated Boy), or full of adrenalin (Girl Anachronism), sometimes perverse (Missed Me) or melancholic (Truce).
[Архівовано 2011-10-06 у Wayback Machine.] - ↑ Luerssen, John D.. Piano rock на сайті AllMusic. Процитовано 1 січня 2013. (англ.)