Шахар (спільнота)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інгуські товариства (шахари) - середньовічні територіальні об'єднання інгушів, засновані на географічному об'єднанні кількох селищ і призначені для умовного адміністративно-територіального розмежування інгушського етносу. Формування та функціонування більшості з них відноситься до пізнього Середньовіччя (XVI-XIX ст.). Протягом цього періоду їх межі, число та назви змінювалися. Виділялися такі інгушські суспільства: Джейрахське, Кістінське (Фяпінське, Чулхоєвське), Галгаєвське (або Хамхінське), Цорінське, Галашевське, Назранівське, Орстхойці[Коментарі: 1].

Назви товариств в основному походили від найменувань місцевості їхньої локалізації, тобто в їх основі лежав географічний принцип[1][2]. Незважаючи на те, що в зазначений період інгуші мешкали в відносно замкнутих умовах гірських ущелин, що сприяло більш розмежуванню за територіальністю, ніж згуртуванням навколо єдиного центру, вони зберігали самосвідомість єдиного етносу, засновану на спільній культурі та єдиній мові[3]..

Інгуські суспільства в літературі іноді називаються «шахарами» (від інгуш. шахар, що означає «суспільство», «район»). Термін «шахар» позначав у давніх державах Передньої Азії уділи, куди вони адміністративно і територіально ділилися. Суспільства (шахи) середньовічної Інгушетії так само були територіальними одиницями[4]. Також існує версія, що шахар — запозичення з перської мови.

Історична довідка

[ред. | ред. код]

Розпад Аланської держави у XIII ст. і відтік її населення у гори, що закріпилося на схід і захід від Дар'яла шляхом будівництва фортець, послужили основою формування нових етнотериторіальних спільнот. Селища, розташовані в гірській зоні, групувалися в основному локальними ущелинами, що сприяло їх етнополітичній консолідації в відокремлені територіальні товариства/райони (інгуш. шах'яраш). До кінця XVI ст., мабуть, вже склалися основні територіальні товариства інгушів. Грунтуючись на даних російських джерел XVI-XVII ст., називають кілька територіальних товариств інгушів, робиться висновок, що в Інгушетії і в XV ст. існувало приблизно така сама кількість територіальних товариств, кожне з яких об'єднувало кілька селищ[5], делается вывод, что в Ингушетии и в XV в. существовало приблизительно такое же количество территориальных обществ, каждое из которых объединяло несколько селений[6][7].

Згодом кількість і кордони товариств змінювалися, це відбувалося внаслідок міграційних процесів інгушомовного населення, зокрема пов'язаних із переселенням інгушів на площину (рівнину). Вони почалися досить рано, вже невдовзі після відходу Тимура з Північного Кавказу. Вони на ранньому етапі мали характер окремих військово-політичних акцій, що вживаються інгушами на рівнинних землях з метою протидії закріпленню ними зайвих кочових народов. Окремі епізоди, пов'язані з цим часом, відбито в одному з інгушських переказів, записаному в XIX ст. етнографом Албастом Тутаєвим, де фігурують представники Галгаєвського товариства Гірської Інгушетії. Також народна пам'ять зберегла найважливіші епізоди з подій, пов'язаних із освоєнням площинних земель. Зокрема, в записаному в гірському селищі Пхамат І. А. Дахкільговому переказі розповідається про те, як зібралися імениті чоловіки з територіальних громад Інгушетії з метою об'єднання країни. Присутні ухвалили, що відтепер всі вони іменуватимуться єдиним ім'ям — «Галга», припинять чвари й почнуть організовано виселятися на площину. Ймовірно, ці події були пов'язані з освоєнням земель у верхів'ях Сунжі та Камбіліївки, де й виникли найстаріші у цьому районі населені пункти інгушів Ахкі-Юрт та Ангушт.

Зміна назв та кількості товариств відбувалося також через перенесення сільських правлінь з одного селища до іншого. Так, наприклад, Кистинське (Фяппінське) суспільство почало називатися Мецхальським, а Галгаєвське суспільство поділилося на два — Цорінське і Хамхінське.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Орстхойці, у тому числі під назвами «карабулаки», «галашівці», «мереджинці», як інгушське суспільство вказують: «Огляд політичного стану Кавказу 1840 року», «Військово-статистичний огляд Російської імперії: що видається за найвищим наказом -му відділенні Департаменту Генерального штабу », Н. А. Волконський, І. І. Пантюхов, Ф. І. Горепекін, П. І. Ковалевський, Г. До .Мартіросіан, Є. І. Крупнов, О. С. Павлова
  1. Горепекин, 2006, с. 23.
  2. Долгиева, Картоев, Кодзоев, Матиев, 2013, с. 147.
  3. Долгиева, Картоев, Кодзоев, Матиев, 2013, с. 151.
  4. До ингушської термінології: терміни «район», «місто», «вулиця». // Материалы научной конференции, посвящённой культуре и истории ингушского народа «Гӏалгӏайче—Хьо—Со—МоцагӀе—Даимле» : Научный журнал. — Назрань, 1999. — Вип. 1.
  5. Пиотровский Б.Б. {{{Заголовок}}}.
  6. История народов Северного Кавказа, 1988.
  7. Долгиева, Картоев, Кодзоев, Матиев, 2013, с. 146.