Течичі
Течи́чі — вимерла карликова собака, яка проживала з народами месоамериканських цивілізацій із XV століття до н. е. до XVI століття н. е. Сучасні нащадки течичі — чихуахуа.
Течичі були більшими за чихуахуа, відрізнялися довшою шерстю та жили з тольтеками. Також вважають, що ще раніше цих собак одомашнили мая. Вони вирощували течичі для вживання в їжу та для жертвопринесень — собак муміфікували й ховали разом із господарями, як супутників у потойбічному житті[1]. Напевно, ці релігійні обряди мая згодом почали проводити тольтеки.
Історію течичі можна простежити за малюнками, різьбленими зображеннями по каменю, гончарним виробам, а також за численними похованнями, у яких виявили їхні останки. У найбільшому релігійному осередку тольтеків, у місті Чолула[en], була приблизно сотня пірамід, прикрашених золотом і дорогоцінним камінням. Спорудження однієї з найбільших пірамід почали ще ольмеки в II столітті до н. е., і пізніше будівництво продовжили тольтеки. На стінах піраміди зображували сцени із життя, у яких присутні й маленькі собаки. У XVI столітті францисканські ченці використовували кам'яні плити пірамід під час будівництва християнського монастиря у місті Уецоцінко[en] (оскільки побоювалися, що індіанці почнуть їх руйнувати й з економічної вигоди), тому вдалося зберегти зображення священних собак тольтеків.
У XII столітті н. е. племена ацтеків прибули з півночі та заселили землі тольтеків, зруйнувавши їхню цивілізацію. До XVI століття н. е. імперія ацтеків розташовувалася на території сучасної Мексики. Жертвопринесення було ключовим у культі ацтеків. У жертву приносили як людей, так і тварин — у тому числі й собак. Для жертвопринесень надавали перевагу течичі з червоною та рудою шиєю. Течичі вважалася рідкісною собакою, нею володіли тільки правителі, жрецтво й вельможі. Тому в деяких обрядах використовувалися скульптури замість справжніх собак.
Як мая й тольтеки, ацтеки також ховали собак разом з останками господарів. Вони вважали, що течичі допоможе своєму панові знайти шлях у потойбічний світ Міктлан. Подорож у Міктлан тривала чотири дні. Померлий проходив між двома горами, які ледь не розчавлювали його. Пройти треба було так, щоб уникнути і каменів, і нападу гігантського крокодила та змії. Потім покійник перетинав вісім пустель і підіймався на вісім гірських вершин. Наступне випробування — потужний крижаний вітер, який кидав у подорожнього гострі обсидіанові леза та величезні валуни. Потім небіжчик сідав на спину течичі, яка висвітлювала йому шлях своїми рубіновими очима, і переправлявся через широку підземну річку. Після цього померлий потрапляв до Міктлантекутлі — правителя царства мертвих — і приносив йому дари, які поклали в могилу родичі покійного. Міктлантекутлі відводив людині місце в одному з дев'яти пекл.
У 1521 році Ацтекську імперію знищили іспанські конкістадори на чолі з Ернаном Кортесом.
Першим європейцем, який побачив течичі в 1578 році, був іспанський дослідник Франциско Ернандес. Він зазначав, що індіанці їли їх так, як європейці їли звичайних кроликів. Собак уже не використовували тоді для жертвопринесень або святкових бенкетів, і ці звірі були повсякденними харчами[2]. Однак завойовники викорінювали все, що було пов'язано з релігійними уявленнями та культурними традиціями індіанських племен. Руйнували храми й знищували древні книги. Священну породу собак також винищували. Крім того, за наявними оцінками, м'ясо щонайменше 100 000 течичі завойовники з'їли під час експедицій до Нового Світу[2], через що собаки опинилися на межі зникнення. Але частині з них усе-таки вдалося сховатися в джунглях, де течичі здичавіли, вимушені рятуватися від людини. Археологічні розкопки показали, що течичі лазили по деревах, завдяки добре розвиненим фалангам пальців, що й допомогло їм вижити в дикій природі.
Збереглися свідчення кінця 1800 року, що кілька особин малих тварин виявили в оселях селян, які перебували неподалік від руїн стародавнього замку імператора Монтесуми — останнього з ацтекських монархів. Згодом тварин знайшли й в інших місцевостях країни.
Деякі історики вважають, що сучасна чихуахуа не є прямим нащадком течичі, а з'явилася шляхом схрещування течичі з китайською чубатою собакою, представники якої жили на іспанських кораблях як мисливці на щурів[1].
Сьогодні зображення течичі можна побачити в Національному музеї історії в Мехіко.
- ↑ а б History of the Chihuahua Breed (англ.). www.chihuahuawardrobe.com. Процитовано 11 листопада 2017.
- ↑ а б Desmond Morris. Dogs: The Ultimate Dictionary of Over 1,000 Dog Breeds. — Trafalgar Square Publishing, 2002. — ISBN 978-1570762192.
- Дневник первого путешествия Христофора Колумба.
- Klaus Brinkbäumer, Clemens Höger: «Die letzte Reise: der Fall Christoph Kolumbus». — München: DVA, 2004. — ISBN 3-421-05823-7.
- Gianni Granzotto: «Christoph Kolumbus: eine Biographie». — Reinbek: Rowohlt, 1988. — ISBN 3-499-12378-9.
- Субботин В. А. «Великие открытия: Колумб. Васко да Гама. Магеллан».