Очікує на перевірку

Сайкаку: життя жінки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сайкаку: життя жінки
яп. 西鶴一代女
Оригінальний японський постер до фільму
Жанрдрама
РежисерКендзі Мідзогуті
Продюсери
СценаристЙосіката Йода
На основі«Життя закоханої жінки» Іхари Сайкаку
У головних
ролях
Оператори
  • Йосімі Хірано
  • Йосімі Коно
КомпозиторІтіро Сайто
Кінокомпанія
Дистриб'юторToho
Тривалість148 хв.
Моваяпонська
КраїнаЯпонія Японія
Рік1952
Дата виходу17 квітня 1952 (Японія)[1]
IMDbID 0045112
РейтингIMDb: 8.2/10 stars
CMNS: Сайкаку: життя жінки у Вікісховищі

«Сайкаку: життя жінки» (яп. 西鶴一代女, Сайкаку ітідай онна, також «Життя Охару, куртизанки», в радянському прокаті — «Життя без щастя»)[2] — японський чорно-білий драматичний дзідайгекі фільм 1952 року, поставлений режисером Кендзі Мідзогуті за романом Іхари Сайкаку «Життя закоханої жінки» (яп. 好色一代女, Koshoku ichidai onna). Основною темою фільму є життя Охару (яп. お春), народженої в знатній сім'ї, але яка через низку подій перетворюється на вуличну повію. Фільм перебуває в суспільному надбанні.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Японія, XVII століття. Охару, стара повія, яка й досі працює, вдається до спогадів у храмі, серед статуй Будді, одна з яких схожа на першого коханця Охару. Вона народилася в сім'ї дрібного дворянина й повинна була вийти заміж за молодого сусіда-поміщика. Але вона поступилася залицянням Кацуноске — людини, яка служила цьому поміщикові. За походженням Кацуноске був нижчий Охару; її він добився хитрістю, але Охару давно захоплювалася нимм. Воїни поміщика застають їх разом, і з Охару поводяться як з повією. Її виганяють разом з сім'єю, а коханця страчують.

Кадр з фільму

Посланець глави клану Мацудайра шукає жінку для свого повелителя, який досі позбавлений спадкоємця. Повелитель дав посланцеві опис зовнішності жінки його мрії — такий точний, що знайти її здається завданням украй маловірогідним. Але відбувається диво, і посланець помічає серед танцюючих дівчат Охару: вона відповідає всім вимогам його хазяїна. Так Охару продають главі клану. Але варто їй народити спадкоємця, як її проганяють, давши лише трохи грошей в дорогу. Батько Охару застряг у боргах: адже він думав, що розбагатіє, оскільки його донька влаштувалася при дворі. Тепер він сам жене Охару в квартал повій. Там один клієнт, на перший погляд — дуже багатий, робить Охару пропозицію. Насправді він — фальшивомонетник, і незабаром його заарештовують. Охару повертається до батьків та поступає на службу до дружини сукнаря, і та відкриває їй свою таємницю: вона облисіла, але так і не знайшла в собі сміливості зізнатися чоловікові. Охару займається лише її перуками.

Дізнавшись про те, що Охару в минулому була куртизанкою, сукнар хоче скористатися ситуацією. Його дружина обурена тим, що в Охару нібито види на її чоловіка. Стараннями Охару кіт зриває перуку з голови дружини; після цього Охару йде з будинку. Вона виходить заміж за торговця віялами і нарешті готується до мирного і щасливого життя, але її чоловіка вбивають злодії. Не маючи ні кіпійки, Охару знаходить притулок у буддистському храмі. Сукнар приходить забрати тканини, куплені нею в кредит, і змушує Охару віддатися. Монашка з храму застає їх, і Охару виганяють. Деякий час вона живе зі слугою сукнаря, що пограбував свого хазяїна, але того незабаром хапають. Охару просить милостиню, а потім вуличні повії примушують її працювати на них. Одного разу якийсь чоловік платить їй, щоб вона показала себе групі паломників. «Дивіться, — говорить він, — що буває з тими, хто живе заради насолод».

Думки Охару повертаються до сьогодення. Вона знаходить овдовілу матір, яка вважала доньку померлою. Мати доглядає за важко хворою Охару. Глава клану Мацудайра помирає, і син займає його місце. Охару здається, що настав кінець її пригодам: відтепер вона зможе жити поряд із сином. Навпаки, її чекає нове вигнання: вона продовжує розплачуватися за помилки. Проте їй дозволяють подивитися на сина, коли кортеж проїжджає повз. Побачивши його, вона обманює стражників і втікає. Відтоді ніхто нічого не чув про неї: вона стала бродячою жрицею.

У ролях

[ред. | ред. код]
Кінуйо Танака в ролі Охару
• Кінуйо Танака … Охару
• Тосіро Міфуне … Кацуноске
• Macao Сімідзу … Кікуодзі
• Ітіро Сугай … Сіндзаемон
• Цукуе Мацуура … Томо
• Кійоко Цудзі … власник таверни
• Тосіакі Коное … Харутака Мацудайра
• Садако Савамура … Оваса
• Такасі Сімура … літній чоловік

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Про фільм

[ред. | ред. код]

Кендзі мідзогуті хотів зняти фільм за оповіданнями Сайкаку приблизно з 1945 року. Кінокомпанія Shochiku відмовила йому, і він перейшов в Сінтохо[ja][3][4].

У літературному першоджерелі падіння Охару відбувається через її невгамовний потяг до сексу; Мідзогуті гуманізував тему: доля спочатку доброчесної Охару є результатом несправедливості та байдужості суспільства[5]. Сам режисер говорив, що любить Іхару Сайкаку за «критику цивілізації»[4]. Більшість персонажів підкреслюють вади класового суспільства: благородного походження Охара продана батьком в будинок розпусти; низьконароджений фальшивомонетник отримує кращий сервіс за гроші[6]. Однією з ідей кінострічки є демонстрація буддійського принципу невідворотної розплати за гріхи[7], першою з яких була закоханість Охару в простолюдина. Після цієї події її життя починає все швидше котитися під укіс[8]. «Життя Охару» демонструє інфантилізацію жінок суспільством[9], від якої немає порятунку ні серед еліт, ні в низах[10]: навіть народивши довгоочікуваного спадкоємця впливовому Мацудайрі, Охару повинна говорити, що це було «їй дозволено»[11].

Загальний настрій фільму — меланхолійний роздум про минувшину[7]. Як і в інших фільмах Мідзогуті, тут багато довгих планів[12][13] і дуже мало крупних[14], а в акторській грі простежуються запозичення з традиції кабукі[7]. Камера зазвичай відсторонена від дії, проте це не створює відчуття відчуженості[15]. Зйомки фільму проходили в Кіото, а вартість фільму була приблизно в шість разів більшою середньої японської стрічки тих років[13].

Про К. Мідзогуті відгукувалися як про безжального до себе й команди режисера[16], який міг прочекати роки лише для того, щоб зняти найкращих акторів навіть у невеликих ролях[17]. «Сайкаку» вважається першим фільмом в завершальному, «золотому» періоді творчості Кендзі Мідзогуті, коли він нарешті перестав бути пов'язаним обмеженнями продюсерів[7] і зміг повернутися від кон'юнктурних патріотичних стрічок до своєї улюбленої теми жіночих страждань і класової нерівності[16]. Фільм став другою (після «Рашьомона» Акіри Куросави) японською кінострічкою, що отримала міжнародну нагороду, — приз за найкращу режисуру на Венеційському міжнародному кінофестивалі 1952 року[17]. У самій Японії кінострічка була прийнята дещо стриманіше[7]. Мідзогути ж вважав, що це його найкращий фільм[16].

Визнання

[ред. | ред. код]
Нагороди та номінації фільму «Сайкаку: життя жінки»[18]
Рік Кінофестиваль/Кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1952 Венеційський міжнародний кінофестиваль Золотий лев Сайкаку: життя жінки Номінація
Міжнародний приз за найкращу режисуру Кендзі Мідзогуті Перемога
1953 Премія «Майніті» Найкраща музика до фільму Ітіро Сайто Перемога

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 西鶴一代女 на сайті jmdb.ne.jp
  2. ↑ Кино, 1986, с. 522, 567.
  3. ↑ Mazur, 2011, с. 325.
  4. ↑ а б Phillips, 2007, The ending of O-Haru: Feminism in its historical context.
  5. ↑ Bowyer, 2004, с. 52.
  6. ↑ Bowyer, 2004, с. 54.
  7. ↑ а б в г д Klinowski, 2012, The life of Oharu.
  8. ↑ Fu та 1995, 147.
  9. ↑ Bowyer, 2004, с. 58.
  10. ↑ Berra, 2010, с. 155.
  11. ↑ Phillips, 2007, The ending of O-Haru: The social order as personal fate.
  12. ↑ Bordwell, 2005, с. 91.
  13. ↑ а б Dougill, 2006, с. 209.
  14. ↑ McDonald, 1984, с. 114.
  15. ↑ McDonald, 1984, с. 109.
  16. ↑ а б в Dougill, 2006, с. 208.
  17. ↑ а б Bowyer, 2004, с. 55.
  18. ↑ Нагороди та номінації фільму Сайкаку: життя жінки на сайті IMDb (англ.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сайкаку: життя жінки

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сайкаку:_життя_жінки&oldid=41769276