Кравчучка
Кравчу́чка — поширена в Україні розмовна назва візка для ручного перевезення вантажів, зробленого у вигляді L-подібної металевої рами з двома колесами (у всіх інших країнах — ручний візок).
Кравчучка — ручний візок — відрізняється від інших засобів перевезення (возики, сумки, валізи) компактністю та простотою виготовлення. На відміну від ручного возика, її можна скласти та перевозити у невеликому пакеті. Типово цей візок витримує навантаження до 100 кілограмів[1].
Кравчучки набули особливого поширення в Україні на початку дев'яностих років XX століття. Особливо часто використовувалися роздрібними торговцями (човниками) та дачниками.
Назва походить від прізвища тогочасного Президента України Леоніда Кравчука, в період правління якого такий промисел з таким знаряддям набув масового характеру.
Після зміни Президента в Україні з'явився модернізований різновид кравчучки, який в народі почали називати «кучмовіз». Це дещо більший за розмірами двоколісний возик для перевезення пакунків з одягом, речами, який може витримувати більшу за кравчучку вагу.[2] У багатьох регіонах України «кучмовозами» називали тролейбуси виробництва Південного машинобудівного заводу, парторгом і директором якого був Леонід Кучма. Поява цих тролейбусів на вулицях міста збіглася з появою Кучми на посту Президента.[3][4]
Кравчучки часто виготовлялись кустарним способом у домашніх умовах, проте найбільшого поширення набули возики заводського виробництва. Перші візки почали випускати на київському авіазаводі в 1991 році[1], згодом їх виробництво було налагоджено й на інших заводах, у тому числі військових, у рамках конверсії. Винахідником візка типу кравчучка є інженер-конструктор київського авіазаводу Олексій Сергеєв (1933—2011) [[1]]. Перший візок він розробив і змайстрував у 1983 році[1][5].
У 2011 році в Україні була винайдена «велокравчу́чка» [Архівовано 18 вересня 2011 у Wayback Machine.] — розбірний симбіоз ручного візка та велосипеда і в підсумку отримано універсальний вантажний велосипед.
Завдяки своїй зручності та компактності кравчучка набула великої популярності серед українців. Про неї поширювалось багато приказок, віршів та анекдотів.
На ринку жінка симпатична Лаштує тачку чи візок. Погодьтеся, картина звична: Малого бізнесу зразок. «Кравчучка», — хтось лукаво гляне, А жінка по прилавку — грюк: «Це — винахід мого Степана, І ні до чого тут Кравчук!» |
- Вадим Скомаровський[6]
На противагу цьому поетеса Ганна Чубач використовує образ «кравчучки» для осмислення історії і духовності українського народу[7].
Порозмивалися дороги, Котрі до Храмів нас вели. Не десь у світі, в себе вдома, Серед своїх бездушних орд, Важкі "кравчучки" й "кучмодроми” Волочить втомлений народ |
Згадує кравчучку і поет Іван Драч у вірші «Український perpetuum mobile, або Машина української незалежності»[8]:
Кравчучка стала кучмовозом. Іде вперед наш рідний край. |
||
— Іван Драч, „Сучасність“, 1995, No. 10 |
Перед парламентськими виборами 2006 року, у зв'язку з появою опозиційного блоку «Не так!», в який входив колишній Президент Л. Кравчук, набув поширення анекдот, що політрада СДПУ(о) вирішила перейменувати кравчучки. Відтепер вони будуть називатися «нетачками».
- ↑ а б в Першій «кравчучці» — 20 років // Волинь. — 2003. — № 122. Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 13 жовтня 2018.
- ↑ Леся Ставицька. «Арґо, жарґог, сленґ» // Київ. — 2005. — С. 314
- ↑ Вячеслав Рассыпаев. Троллейбусы, черти мои ненаглядные. Архів оригіналу за 3 березня 2009. Процитовано 3 квітня 2009.
- ↑ Т1 — От ракет к троллейбусам. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
- ↑ 35 років кравчучці. Як авіатор з Києва винайшов символ 90-х. УП. 8 червня 2018. Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 10.05.2020.
- ↑ Вадим Скомаровський, «Кравчучка». Альманах київських сатириків і гумористів. Архів оригіналу за 15 травня 2008. Процитовано 30 травня 2007.
- ↑ Ганна Чубач — поетеса Божою милістю [Текст]: поезії / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Бібліотека українця, 2001. — 190 с. — (Знані люди України). — ISBN 966-7419-54-1
- ↑ 1995, №10 (414) - «Сучасність» - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 20 вересня 2022.