Новоазовськ

Новоазовськ
Герб Новоазовська
Святомиколаївська церква
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Кальміуський район
Тер. громада	Новоазовська міська громада
Засноване	1849
Статус міста	з 01.12.1966 року
Населення	▼ 11 440 (01.01.2017)
Площа	8 км²
Густота населення	1430 осіб/км²
Поштові індекси	87600—87605
Телефонний код	+380-6296
Координати	47°6′53″ пн. ш. 38°4′48″ сх. д.
Висота над рівнем моря	21 м
Водойма	Грузький Єланчик, Азовське море
Назва мешканців	новоазо́вець, новоазо́вка, новоазо́вці
Відстань
Найближча залізнична станція	Маріуполь
До станції	47,5 км
До обл./респ. центру
- фізична	99,4 км
- автошляхами	122 км
До Києва
- фізична	665 км
- автошляхами	823 км
Міська влада
Адреса	87600, м. Новоазовськ, Новоазовський район, вул. Гриценка, 92
Вебсторінка	Новоазовськ
Міський голова	Сидоренко Олег Валерійович
Новоазовськ у Вікісховищі Карта Новоазовськ Новоазовськ

Новоазо́вськ — місто в Кальміуському районі Донецької області України. Адміністративний центр Новоазовської міської громади. Розташоване на узбережжі Азовського моря, на схід від Маріуполя, поблизу від гирла річки Грузький Яланчик.

Підпорядковані населені пункти: Гусельщикове, Козлівка, Самсонове. За 10 км від міста на трасі E58 розташований пункт пропуску на кордоні з Росією Новоазовськ — Весело-Вознесенка.

З серпня 2014 року під час масованого вторгнення російських військ місто захопили терористи з «ДНР» (окуповане російсько-терористичними військами).

Населення

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	58,00%
росіяни	38,87%
греки	1,02%
білоруси	0,55%
татари	0,17%
грузини	0,15%
інші/не вказали	1,24%

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
російська	9756	76.68%
українська	2910	22.87%
білоруська	7	0.06%
грецька	4	0.03%
вірменська	3	0.02%
німецька	2	0.02%
гагаузька	1	0.01%
польська	1	0.01%
інші/не вказали	39	0.30%
Усього	12723	100%

За даними перепису 2001 року населення міста становило 12723 особи, з них 22,87 % зазначили рідною мову українську, 76,68 % — російську, 0,77 %— грецьку, 0,06 %— білоруську, 0,03 %— грецьку, 0,02 %— вірменську та німецьку, 0,01 %— гагаузьку та польську мови.

У 2013 році кількість населення становила 11760 осіб.

Історія

Комсомольська площа

Заснований у 1849 році під назвою станиця Новомиколаївська. До 1859 року в станиці було 128 дворів, 885 жителів. Місцерозташування на перетині морських і сухопутних шляхів сприяло тому, що в 70—80-х роках XIX століття поселення стало місцем активної торгівлі житом, худобою, рибою, сіллю. Тут побудували пристань із магазинами і складськими приміщеннями. Наприкінці XIX століття в станиці налічувалося вже 511 козацьких дворів. До 1914 року в Новомиколаївській у 701 дворі мешкало близько 7 900 чоловік. Працювали три цегляні заводи, поштово-телеграфна контора, ощадно-позикове товариство, два початкові училища. Щороку проводилися два ярмарки.

Визвольні змагання

На початку 1920 року Всевелике Військо Донське захоплено частинами Червоної армії, після чого частину його територій було передано в УРСР, у тому числі станицю Новомиколаївську — Донецькій губернії.

У складі СРСР

До 1923 року місто мало назву станиця Новомиколаївська, до 05.05.1958 — Будьоннівка. У 1929 році тут створено два колгоспи, які до 1931 року об'єднали 80 % дворів. Утворилися риболовецька артіль, радгосп. У 1933 році організована машинно-тракторна станція (МТС), але це не завадило комуністам провести тут терор голодом. Загинули сотні мешканців міста.

Згодом побудовані ферми: молочнотоварні, вівчарські, свинарські, птахівничі.

Напередодні Другої світової війни в місті працювали місцева електростанція, лікарня, дві загальноосвітні школи, районна бібліотека, будинок культури.

Із 1938 року — смт, з 1966 року — місто районного підпорядкування.

Війна на сході України

27 серпня 2014 в місто увійшли російські підрозділи і була оголошена влада «ДНР».

29 травня 2021 року російський комплекс РБ-636 «Свєт-КУ» потрапив на фото. Цього разу БПЛА дальнього радіусу дії його помітили біля окупованого міста Новоазовськ. Про це йдеться у текстовій частині звіту СММ ОБСЄ № 125/2021 від 1 червня 2021 року.

Економіка

ЗАТ «Новоазовська птахофабрика», ТОВ «Агрофірма „Россия“» (утворене у 1950 році з колгоспів імені Першої Будьонівської ради і «Революційної хвилі», до 1970 року називався колгоспом імені Будьонного), агроцех 27 Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, ТОВ «Новоазовський завод мінеральної води». Колишні рибрадгосп «Україна» (утворений в 1930 році, до 1958 року — рибрадгосп імені Ворошилова), племрадгосп імені Рози Люксембург. Колишній комбікормовий завод, колона тресту «Ждановсільбуд», «Сільгосптехніка».

Визначні пам'ятки

Міський пляж

• Професійно-технічний ліцей (вул. 50 років СРСР)
• Новоазовський районний палац культури (вул. Леніна)
• Єланчанський міський клуб (вул. Аврорська)
• Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років (відкрито 2008 року).

Соціальна сфера

Три загальноосвітніх школи, 5 дитсадків, професійно-технічне училище, районна лікарня, будинок культури, 2 бібліотеки. У літній період діють 2 дитячих оздоровчих табори, 3 пансіонати.

Відомі люди

• Ажина Василь Олександрович
• Дьяков Василь Аврамович
• Зось-Кіор Микола Валерійович (н. 1976) — український вчений, економіст, кандидат економічних наук, доцент.
• Зубов Микола Григорович
• Ковальов Олександр Володимирович (1980—2014) — прапорщик Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
• Кононов Іван Микитович — радянський колабораціоніст, майор РСЧА, оберст (полковник) вермахту, генерал-майор Збройних Сил Комітету визволення народів Росії.
• Курбатов Анатолій Андрійович
• Назаров Федір Дмитрович (1884—1930) — донський козак, голова загальнокозачого Фронтового з'їзду, який проходив в Києві.
• Поляков Анатолій Васильович — український театрознавець.
• Поляков Іван Олексійович
• Пресняков Володимир Миколайович (1988—2014) — молодший сержант Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.
• Сагацкій Іван Васильович
• Сагацкій Іван Іванович
• Хрещатицький Борис Ростиславович (1881—1940) — отаман Далекосхідного українського війська Зеленого Клину.

Джерела

• Новоазовськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)

Література

• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.