Неліньйо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Неліньйо
Неліньйо
Неліньйо
Неліньйо у 2014 році
Особисті дані
Повне ім'я Мануел Ресенде де Матос Кабрал
Народження 26 липня 1950(1950-07-26) (74 роки)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 180 см
Вага 80 кг
Громадянство  Бразилія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
1966-1969 Бразилія «Америка» (Ріо-де-Жанейро)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1969–1970 Бразилія «Америка» (Ріо) ? (?)
1970–1971 Португалія «Баррейренсі» 6 (0)
1971 Венесуела «Депортіво Ансоатегі» ? (?)
1972 Бразилія «Бонсусессо» 6 (6)
1972 Бразилія «Клуб Ремо» 10 (0)
1973–1980 Бразилія «Крузейру» 138 (30)
1980 Бразилія «Греміо» 6 (0)
1981–1982 Бразилія «Крузейру» 17 (4)
1982–1987 Бразилія «Атлетіко Мінейру» 77 (18)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1974–1980 Бразилія Бразилія 21 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1993 Бразилія «Атлетіко Мінейру»
1994 Бразилія «Крузейру»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Неліньйо (порт. Nelinho, нар. 26 липня 1950, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції захисника.

Виступав, зокрема, за «Крузейру» та «Атлетіко Мінейру», які потім очолював і як тренер. Також виступав за національну збірну Бразилії, з якою є бронзовим призером чемпіонату світу та дворазовим бронзовим призером Кубка Америки.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився 26 липня 1950 року в місті Ріо-де-Жанейро. Розпочав свою кар'єру в молодіжному складі клубу «Оларія»[1], звідки він перейшов в клуб «Америка» (Ріо-де-Жанейро), підписавши свій перший професійний контракт.

У 1970 році Неліньйо поїхав до Португалії, де провів сезон за клуб «Баррейренсі», потім повернувся до Південної Америки і виступав 9 місяців у венесуельському клубі «Депортіво Ансоатегі», а потім знову на батьківщині в клубах «Бонсусессо» та «Ремо».

1973 року Неліньйо перейшов у «Крузейру»[2] , куди його запросив тренер клубу Орландо Фантоні, відомий тим, що вмів знаходити таланти в невеликих клубах[3]. У складі «Крузейро» Неліньо виграв чотири чемпіонату штату Мінас-Жерайс і один Кубок Лібертадорес. Будучи в клубі, його також тричі відбирали до символічної збірної чемпіонату (Срібний м'яч), в 1975, 1979 і 1980 роках. Загалом він провів 411 матчів з «Крузейру» і забив 105 голів[4].

У 1980 році Неліньйо вирішив покинути «Крузейро» після критики з боку президента клубу Фелісіо Бранді і перейшов до клубу «Греміо», де провів наступні два сезони і виграв чемпіонат штату Ріу-Гранді-ду-Сул.

У 1982 році Неліньйо був куплений клубом «Атлетіко Мінейро», що заплатив за трансфер захисника 20 млн крузейро, порушивши домовленості між «Атлетіко» і «Крузейро» не купувати гравців, які виступали за ці протиборчі команди[5]. З «Атлетіко» Неліньо виграв 4 чемпіонати штату, ставши одним з найкращих гравців команди, а також вчетверте за кар'єру отримав Срібний м'яч. Він прийшов до клубу у віці 32 років, намагаючись довести президенту «Крузейро», що він ще може грати на високому рівні. У середині 80-х років Неліньйо сказав, що багато досвідчених футболістів в Бразилії, користуються дружбою президентів і тренерів клубу, які тільки через це ставлять їх до складу[6]. Свій останній матч Неліньйо зіграв 18 лютого 1987 року з клубом «Ріо-Бранко», що завершився внічию 0:0. Пізніше він зіграв прощальний матч, в якому «Атлетіко Мінейро» і «Крузейро» зустрічалися між собою, в тій грі Неліньйо забив 2 голи.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

28 квітня 1974 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Бразилії в товариському матчі з Грецією (0:0), а вже влітку поїхав з командою на чемпіонат світу 1974 року у ФРН, де зіграв у трьох матчах і посів з командою 4 місце.

Надалі у складі збірної був учасником Кубка Америки 1975 року, чемпіонату світу 1978 року в Аргентині та Кубка Америки 1979 року, і на усіх трьох команда здобула бронзові нагороди.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у її формі 21 матч, забивши 6 голів, один з яких на чемпіонаті світу 1978 року у ворота збірної Італії (2:1) приніс бразильцям перемогу і бронзові медалі першості.

Подальше життя

[ред. | ред. код]

З 1987 по 1990 рік Неліньйо працював депутатом штату Мінас-Жерайс. З 31 січня по 27 червня 1993 року тренував «Атлетіко Мінейро»[7], під його керівництвом клуб провів 27 матчів (перший з клубом «Унаї», виграний «Атлетіко» 2:0 в гостях, останній з клубом «Крузейро», програний 0:1 вдома), з яких виграв 17, 5 звів внічию і 5 програв[8]. Наступного року також недовго очолював «Крузейру».

З 2005 по 2008 рік Неліньйо працював футбольним коментатором на каналах TV Globo і SporTV.

По завершенні тренерської кар'єри відкрив спортзал для жінок Ванда Бамбірра, академією спорту і танців[9].

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Крузейру»: 1973, 1974, 1975, 1977
«Атлетіко Мінейру»: 1978, 1979, 1986, 1987
«Греміо» : 1980
«Крузейру»: 1976

Особисті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Профіль на 100anosgalo
  2. ↑ O craque disse e eu anotei: Nelinho. Futebol de Todos os Tempos (порт.). 22 березня 2013. Процитовано 23 вересня 2015.
  3. ↑ Nelinho e a parabola[недоступне посилання з жовтня 2018]
  4. ↑ Manoel Rezende de Mattos Cabral. Cruzeiropedia (порт.). 23 квітня 2015. Процитовано 23 вересня 2015.
  5. ↑ Профіль на galodigital.com.br. Архів оригіналу за 19 серпня 2009. Процитовано 3 вересня 2009.
  6. ↑ стаття на fcbarreirense.com
  7. ↑ Manoel Rezende de Matos Cabral. Galo Digital (порт.). 4 серпня 2014. Процитовано 23 вересня 2015.
  8. ↑ тренерський профіль на 100anosgalo
  9. ↑ Futebol, Memória e Patrimônio | Nelinho | CPDOC. Fundação Getúlio Vargas (порт.). 1 жовтня 2012. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 23 вересня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Неліньйо на сайті ФІФА (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Неліньйо&oldid=43096097