Лубаантун

Лубаантун
16°16′52″ пн. ш. 88°57′54″ зх. д.
Країна	Беліз
Розташування	Толедо
Тип	населений пункт і археологічна пам'ятка
Лубаантун Лубаантун (Беліз)
Медіафайли у Вікісховищі

Руїни Лубаантуна

Лубаантун (Lubaantún) — руїни міста мая, що знаходяться на півдні Белізу. Сучасна назва міста мовою мая означає «Місце каміння, що впало», але назва міста часів його існування натепер ще невідома.

Історія

Цей маянський центр пізньокласичного періоду. На це місце люди прийшли після 700 року н. е. і заснували регіональну «столицю» в Лубаантуні, який функціонував як релігійний, адміністративний, політичний і комерційний центр регіону. Вважається, що Лубаантун був найбільшим доісторичним поселенням у південному Белізі з населенням в 20 тисяч осіб. При цьому велика частина населення жила в простих хатинах навколо городища. Люди в цьому місті мешкали протягом 100—200 років (тобто десь до 890—900 рр. н. е.).

Водночас це був великий торговельний центр. З гір надходило вулканічне каміння для сокир і зернотерток, велика дичина і шкіри; у підніжжя хребта жила основна частина населення, що вирощувала кукурудзу і боби, полюючи на оленів, пекарі, низинну паку і диких птахів; на прибережних рівнинах можна було вести полювання на великих звірів, пернату дичину, а в болотистих місцях знайти медичні трави і безліч плодів різних рослин, а також збирати з дерев смолу копав. Ріо-Гранде тече через прибережну рівнину прямо в Карибське море, і цю територію населяло друге за величиною населення, яке займалося полюванням на морських тварин, рибальством і збором молюсків. Їх вони переправляли на човнах вгору по річці в Лубаантун і в поселення, розташовані у підніжжя хребта, і виробляли обмін на маїс. Деякі з риб'ячих кісток належали глибоководним рибам, що вказує на те, що жителі узбережжя виходили в море далі коралових рифів і ловили такі риби як макрель-фрегат і акули. Деякі предмети завозилися з високогір'я Гватемали, насамперед жадеїт, обсидіан і зернотертки. Міновою монетою були какао-боби, які мешканці Лубаантуна вирощували у великій кількості.

Опис

Лубаантун розташований в окрузі Толедо, на північ від річки Колумбія, що проходить на відстані 500 м. Самі руїни містяться на хребті, що заввишки 61 м над рівнем моря. Лубаантун стоїть на відстані 3,2 км від села Сан-Педро-Колумбія, але доступу туди на громадському транспорті немає. Щоб дістатися до руїн городища необхідно здійснити 20-хвилинну пішу прогулянку через джунглі. Розміщення для туристів можливо в місті Пунта-Горда, який розташований в 42 км від Лубаантун або в селі Сан-Антоніо, розташованої в 9 км від городища.

Загалом місто представлено головними будівлями, згрупованими навколо 5 основних площ. Дослідження показало, що городище складається з 3 концентричних зон, які виконували різні функції: внутрішня зона з релігійними будівлями, потім церемоніальні будови разом з майданчиками для гри в м'яч і зона житлових будівель. При зведенні будівель як матеріали переважно використовувалися вапняк і пісковик.

Центр розташований на високому гірському хребті протяжністю 36 км. Не ставши вирівнювати вершину хребта. Була зроблена спроба систематичного підрівнювання і заповнення схилів землею, роблячи їх більш вертикальними і перетворюючи вершини в широкі пласкі платформи. Найвища будівля височіє на 11 м над площею і з його вершини відкривається чудовий вид на підніжжя гір і прибережну рівнину.

Відрізняється незвичайним стилем в архітектурі. Великі піраміди і резиденції оброблені кам'яними блоками, підігнаними один до одного без будівельного розчину. Оскільки у виявлених будовах не було знайдено дверей і проходів, було зроблено припущення, що на їхніх вершинах раніше стояли дерев'яні споруди-будівлі, і так як вони були зроблені з неміцних матеріалів, то тому не збереглися. У більшості своїй піраміди Лубаантуна являють собою кам'яні платформи. У той час як на пірамідальних платформах є сходи і тераси, різьбленого орнаменту та інших декорацій будівель немає. Вважається, що такі декорації були на дерев'яних спорудах пірамід. Крім тог отут немає і різьблених кам'яних монументів.

Будівлі, які були побудовані без допомоги будівельного розчину: кожен камінь, використаний при будівництві, був ретельно виміряно і чітко підігнано до іншого в кладці. Міцність будівель повністю залежала від точності підгонки каменів один до одного. Для багатьох будівель Лубаантуна характерні закруглені кути. Все це відрізняє будови Лубаантун від будівель мая класичного періоду в інших частинах маянської цивілізації.

На території розташовувалися також гробниці і 3 майданчики для гри в м'яч. Одну таку порожню гробницю, що нехарактерно для традицій мая, виявлено під величезним замковим каменем. Ще однією особливістю Лубаантуна є відсутність стел в городищі.

Було також знайдено безліч хитромудрих мініатюрних керамічних фігурок. Більшість з них мають розміри від 1 до 5 см і зроблені у формі свістулек. Вони примітні тим, що є раннім прикладом виготовлення подібних предметів за формою (трафаретом). Ці фігурки виконані з великою майстерністю і представляють зооморфні та людські істоти. Більше того, були знайдені кам'яні зернотертки, бірюза, черепашки і багато керамічних уламків. Серед знахідок є обсидіанові леза з нефритом — мінерали, які надходили з гватемальських гір.

Дослідження

Про Лубаантун вперше стало відомо наприкінці XIX століття від жителів поселення Толедо, що біля Пунта-Горда, а в 1903 році губернатор (Беліз тоді ще був колонією Великої Британії) направив на його дослідження Томаса Ганна. Останній дослідив і розкопав основні будови навколо площі IV і прийшов до висновку, що місто, мабуть, населяло велика кількість мешканців. Його звіт про роботу було опубліковано у Великій Британії у 1904 році.

У 1915 році Лубаантун досліджував Р. Е. Мервін з Гарвардського університету (США). Він виявив інші будівлі, а також майданчик для гри в м'яч і замалював перший план городища. Крім того, було зроблено перші фотографії Лубаантуна. Проводячи розкопки майданчика для гри в м'яч, Мервін виявив 3 різьблених кам'яних маркера, на кожному з яких були викарбувані двоє чоловіків, що грають у гру в м'яч. Ці маркери для майданчика для гри в м'яч були вивезені до музею Пібоді при Гарвардському університеті. Втім Мервін не встиг опублікувати звіт про виконану роботу.

У 1924 році Т. Ганн знову відвідав руїни поселення, провівши авантюриста Фредеріка-Альберта Мітчелл-Хеджеса. Останній заявив, що саме він виявив Лубаантун. Разом з тим Ганн зробив нову карту цього поселення. У 1925 році Мітчелл-Хеджес знову прибув до руїн як репортер газети Ільюстрейтед лондон ньюз.

У 1926 році Британський музей відправив до Лубаантуну експедицію на чолі із Т. А. Джойсом, а в 1927 році до експедиції приєднався Джон Ерік С. Томпсон, який потім став одним з провідних маяністів свого часу. Томпсон спростував версію Джойса про те, що архітектура Лубаантун була виконана в стилі «всередину і назовні», показавши, що поперемінно то виступаючі, то втоплені камені є наслідком впливу на них кореневих систем дерев. Томпсон розкопав кілька фаз зведення будівель, але наприкінці сезону його відправили на дослідження стели в Пусільхі.

Роботи в Лубаантун не поновлювалися до 1970 року, коли свої розкопки почав проводити Норман Хеммонд, на той момент докторантом Кембриджського університету. Вражений браком інформації з історії цього регіону, Хеммонд наніс на карту церемоніальний центр і навколишні його будівлі, дав свій період проживання людей на місці, і реконструював історію поселення.

• 
• 
  Маркер майданчику для гри у м'яч
• 
  Стіни міста
• 
  Кладка стіни
• 
• 
• 
  Платформи

Джерела

• Traxler, L.P.; Sharer, R.J. (2006). The Ancient Maya (6th ed.). Stanford University Press. pp. 494—495, 684—685. (англ.)

Посилання

• Мегалітичні споруди [Архівовано 1 січня 2011 у Wayback Machine.]
• Провідник по Белізу [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]