Конституція Ірану
Конституція Ісламської республіки Іран набрала чинності 3 грудня 1979, після схвалення на референдумі 99,5 % людей, що брали участь у голосуванні[1]. У 1989 до конституції були внесені серйозні поправки.
У преамбулі описується шлях Ірану до Ісламської революції. Там також зазначається, що «Конституція створює умови для продовження революції в країні та за її межами та намагається шляхом розвитку відносин з іншими ісламськими та народними рухами знайти шлях утворення єдиної світової ісламської умми».
- Глава I — Основні принципи
- Глава II — Мова, алфавіт, історія та державний прапор країни
- Глава III — Права народу
- Глава IV — Економіка та фінанси
- Глава V — Суверенітет народу й органи влади, засновані на ньому
- Глава VI — Законодавча влада
- Глава VII — Ради
- Глава VIII — Лідер країни або Рада з керівництва країною
- Глава IX — Виконавча влада
- Глава X — Зовнішня політика
- Глава XI — Судова влада
- Глава XII — Телерадіомовлення
- Глава XIII — Вища рада національної безпеки
- Глава XIV — Перегляд Конституції
- ↑ Nohlen, D, Grotz, F & Hartmann, C (2001) Elections in Asia: A data handbook, Volume I , p72 ISBN 0 -19-924958-X
- Текст конституції Ірану [Архівовано 24 квітня 2008 у Wayback Machine.]
- Текст конституції Ірану (російською) [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.]
| Незалежні держави |
Азербайджан • Афганістан • Бангладеш • Бахрейн • Бруней • Бутан • Вірменія • В'єтнам • Грузія² • Єгипет¹ • Ємен • Ізраїль • Індія • Індонезія • Ірак • Іран • Йорданія • Казахстан² • Камбоджа • Катар • Кіпр • Киргизстан • КНР • КНДР • Корея • Кувейт • Лаос • Ліван • Малайзія • Мальдіви • Монголія • М'янма • Непал • ОАЕ • Оман • Пакистан • Росія² • Саудівська Аравія • Сінгапур • Сирія • Східний Тимор • Таджикистан • Таїланд • Туркменістан • Туреччина² • Узбекистан • Філіппіни • Шрі-Ланка • Японія |  |
|---|---|---|
| Невизнані і частково визнані держави | ||
