Колодій Віталій Дем'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колодій.
Колодій Віталій Дем'янович
Народився19 січня 1939(1939-01-19) (85 років)
Первомайськ, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Помер29 березня 2016(2016-03-29) (77 років)
Чернівці
ПохованняЧернівці
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьпоет, прозаїк, журналіст, перекладач
Alma materЧернівецький державний університет
Мова творівукраїнська
Жанрпоезія, поетична драматургія, проза, публіцистика
Magnum opusДиспут, Найлюбіша в світі панна
ПреміїЛітературна премія імені Дмитра Загула
Літературна премія імені Міхая Емінеску

Колоді́й Віта́лій Дем'я́нович (нар. 19 січня 1939, Первомайськ — пом. 29 березня 2016, Чернівці) — український поет, прозаїк, журналіст і перекладач.

Біографія

[ред. | ред. код]

Колодій Віталій Дем'янович народився 19 січня 1939 року в місті Первомайську Одеської (тепер Миколаївської) області в родині робітника. Батько, тяжко поранений на війні, помер у травні 1946 р. Навчався в Первомайській середній школі № 17. Перші вірші почав писати в 3-му класі. Разом зі своїм старшим товаришем Миколою Вінграновським відвідував засідання літературного об'єднання.

Після закінчення школи вступив на механічне відділення Одеського технікуму нафтової і газової промисловості. Отримавши диплом механіка, працював на нафтобазі міста Сторожинець.

В 1963 році закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету.

Друкуватися почав у 1965 році. В 1967 році вийшла друком перша збірка поезій «Зажинки». Член Національної спілки письменників України з 1968 року.

Працював завідувачем відділу культури чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Був у числі засновників газети «Молодий буковинець», започаткував часописи «Буковинське віче» (1990—1991) та «Літературно-мистецька Буковина» (1997—1998).

У 1970-х роках мешкав у місті Одеса, де обіймав посади відповідального секретаря обласної газети «Чорноморська Комуна», головного редактора видавництва «Маяк».

З 1979 року жив і працював у місті Чернівці. З 1992 по 1996 рік був директором Музею буковинської діаспори. Близько 20-ти років очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки письменників України.

Помер 29 березня 2016 року в Чернівцях, де і похований.

Твори

[ред. | ред. код]

Список видань (хронологічно)

[ред. | ред. код]
    • Зажинки (1967)
    • Слов'янська дума (1969)
    • Серпень і птиці (1973)
    • Північний вирій (1979)
    • Зоряне дерево (1982)
    • Птахи на вітрах (1983)
    • Погляд за видиму грань (1986[1])
    • Вечірній сніг (1989)
    • Найлюбіша в світі панна (1998)
    • Сонети (1998)
    • При сповідальних свічах (1999)
    • Біла квітка осені (українською і румунською мовами, 2001)
    • Сто сонетів (2002)
    • Прощальна сльоза ранку (українською і румунською мовами, 2002)
    • Забинтовані квіти (2004)
    • Псалом на чорно-білому (2006)
    • Ріка, в яку ми входимо (2007)
    • Диспут (книга поем, 2007)
    • Ангел на камені (книга віршів, 2008)
    • Зоря над прірвою (книга прози, 2008)
    • З вогню і квітів (книга перекладів, 2008)
    • Перо в облозі часу (книга публіцистики, 2009)
    • Неопалима висота (2011)
    • Слова осипалися з літа (книга у відсвіті жнив, 2013)
    • У світлотінях летючої миті: афоризми і максими буднів (2014)
    • Сонети (2017) / упоряд., передмова О. Колодій // http://www.strelbooks.com [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.]

Перехресні думки. Переконання

[ред. | ред. код]

* * *

Коли неславу правлять, а народ

мовчить — біда народу.

* * *

…Ніколи

Душі всієї до останку рабство

Не сполоняє — суть її найкраща

Завжди від рабства вільна…

* * *

Ти — в дорозі. У невпиннім русі.

Через терни випадає йти.

Впевненість твоя — це ще не успіх.

В сумнівах — ти ближче до мети.

* * *

Політичний імідж, соціально-економічний стан держави чи народу є вирішальними факторами при світовому визнанні та популяризації особистості і її творіння, зокрема у літературно-мистецькій галузі. Українці зродили не лише незрівнянний за художнім рівнем, унікальним багатством мелосу пісенний масив, а й видали чимало шедеврів у прозі, поезії, драматургії, які, за об'єктивними критеріями, не поступаються номінованим на Нобелівську чи інші найвищі премії та усепланетні нагороди. Але ми — то бездержавні, то різнорідні натовпи на роздоріжжях…

Премії і нагороди

[ред. | ред. код]

Про творчість

[ред. | ред. код]

Творчий доробок Віталія Колодія високо оцінюють побратими по перу, літературознавці:

  • Мірча Лютик, член Національних спілок України, Румунії та Молдови:
«Письменник визначної вдачі та яскравої виразності, філософ буття, який з усією відповідальністю осмислює прояви людського єства, відчайдушний проповідник етилізму як доктрини спільноти та особистості в її суспільних проявах, Віталій Колодій пронизує своїм гострим, естетично витонченим та громадянськи гартованим пером глибинні пласти самобутності роду і тим самим постає не тільки як один із найяскравіших українських письменників Буковини, але й як елітна індивідуальність української літератури і загальнонаціонального масштабу. Він є однаковою мірою і помітним взірцем блискучої творчої інтелектуальності, і філігранним майстром художніх цінностей, який суверенно живе у «словесному роздоллі» (так каже сам поет в одному зі своїх сонетів), і невсипущою совістю українства в цей дуже відповідальний момент анагенезису етнічного організму, зараженого манкуртизмом та яничарством, і послідовним оборонцем одвічних набутків, що забезпечують історичну спадкоємність нації.»
  • Петро Скунць, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Віталій Колодій — це та література, яка є власне літературою, а не обслугою часу. З високою культурою письма. І з вірою у високе людське призначення.

…Новели Віталія Колодія серед нинішньої літературної вульгарщини — наче принесені з іншого світу, де живе душа. Так, вони про жорстокий світ, але не вподобляють людську суть цьому жорстокому часові, не вивітрюють її з нашого життя, не догоджають грубій силі. Це новели, де біль — не ознака хвороби, а ознака людського здоров'я».

  • Володимир Солоухін, російський письменник: (рос.)
«Я знаю, как трудно написать венок сонетов, но перевести его во много раз труднее и сложнее… Ваш перевод, насколько могу судить, — получился великолепно!..»
  • Семен Абрамович, доктор філологічних наук, професор, академік Академії ВО України:
«Віталій Колодій — ім'я, яке не потребує суєслов'я. У хорі голосів поетів, талановитих і менш талановитих, які занадто часто відчувають себе лише якоюсь частиною буття (запам'яталось мені чиєсь смиренне: «я — пагінок рідної землі»), голос Колодія звучить усе ж таки на октаву вище…

Гегель сказав: драма — цариця жанрів; непросто її написати. Прекрасна побудова драматичного конфлікту у Колодія, потужне ліплення характерів, відчуття складності психології та історичного вибору українця, поетична монументалізація історії, неослабний інтерес, з яким читається поема, карбована мова — усе це робить твір непересічним.»

«Один словесний штрих, легенький доторк і — спалах! І ти або німієш, стримуючи сльозу співчуття, або гірко усвідомлюєш заслужену кару за скоєне зло, чи вдячно усміхаєшся автору за збережену віру в те, що не все важке, страшне, жорстоке, навіть мерзенне, яке трапляється з людиною на траверсах життєвих окопів, здатне спотворити її душу.»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Абліцов, Віталій (1 грудня 2018). БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКІ ЗМІ ЗАГОСТРЮЄТЬСЯ. Український інформаційний простір. Т. 0, № 2. с. 238—245. doi:10.31866/2616-7948.2.2018.152096. ISSN 2617-1244.

Література

[ред. | ред. код]
  1. Абрамович С. Д. Сповідальний час лірика в диспуті з епічним рухом історії: творчість Віталія Колодія. Слово і час. 2013. № 11. С. 98-106.
  2. Абрамович С. Д. Художня книга в епоху електроніки: живі води пам*яті. Наукові праці Кам*янець-Подільського нац. ун-ту ім. Івана Огієнка. Кам*янець-Подільський : Аксіома, 2010. Вип. 2.
  3. Бінкевич О. Сумління, що спілкується з вічністю. Слова осипалися з літа. Чернівці, 2013. С. 290—293.
  4. Віталій Колодій : біобібліографічний покажчик (до 80-річчя від дня народж.) / укл. Н.М. Майборода. Миколаїв : МОБЮ, 2019. 28 с.
  5. Глебова И. «Перельоти людських доль». О прозе Виталия Колодия. Пространство литератури : сборник научн. трудов. Харьков, 2009.
  6. Дячков В. З витоків почуттів і вчинків. Буковина. 2007. 11 вересня.
  7. Ісаченко Л. Ніч із сотнею сонетів. Час 2000. 2003. 14 лютого.
  8. Кирилюк С. Довга дорога української історії на чорно-білому тлі… Слово Просвіти. 2006. 6-12 лютого.
  9. Колодій О. «Від прагнення добра і чистоти». Молодий буковинець. 2018. № 5 (18 січ.). С.14; Буковинський журнал. 2018. № 1(108). С. 233-240; Відродження. 2018. 12 березня. С.10-11; Дзвін. 2018. № 5. С.146-152; Українська літературна газета. 2019. № 2 (25 січня). С. 6-7; Літературна Україна. 2019. № 5 (2 лютого). С. 6.
  10. Колодій О. Зостався невпольований ніким. Буковинський журнал. 2019. № 1. С. 181-183; Молодий буковинець. 2019. січень.
  11. Літургія Поетові: Віршовані присвяти Віталієві Колодію. Чернівці : Букрек, 2019. 64 с.
  12. Лазарук М. «Прекрасна жінка в строгому убранні». Молодий буковинець. 2002. 12 грудня.
  13. Лютик М. Елітна постать української літератури. Погляд. 2011. 20 січня.
  14. Полякова И. «На чистій совісті снігів». Слова осипалися з літа. Чернівці, 2013. С. 304—307.
  15. Пушик С. Овіяний степовими, морськими, гірськими вітрами і вітром шістьдесятих ХХ ст. : Роздуми про п*ятикнижжя Віталія Колодія. Блискавиці б*ють у найвищі дерева. Івано-Франківськ, 2011. С. 174—202.
  16. Севернюк Т. «Є час для молитов і є для вчинків…» Роздуми над прочитаним. Літературна Україна. 2000. 27 квітня.
  17. Скунць П. Зустріч при сповідальних свічах… З післямовою поета. Ангел на камені. Чернівці, 2008. С. 316—321.
  18. Туз-Максимець Д. «А поцілунки гострі, мов шаблі…» Буковина. 2008. 8 лютого.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колодій_Віталій_Дем%27янович&oldid=43245010