Клод Лоррен
Клод Лоррен (фр. Claude Lorrain; справжнє прізвище Желлє, 1600 — 23 листопада 1682, Рим) — художник XVII століття, лотарингець за походженням. Видатний представник пейзажного живопису доби бароко. Робив офорти.
Лотарингія (Lorrain) була в XVII столітті незалежним князівством. Від назви князівства і походить прізвисько художника, що був лотарингцем за походженням. Лотарингія втратить свою державність в XVIII столітті і буде зарахована до складу Франції як провінція.
Народився в селянській родині і рано став сиротою. Серед родичів хлопця — гравер (старший брат). Ймовірно, він і дав початкові навички майбутньому художнику. В підлітковому віці він дістався Риму, аби навчитися художньому ремеслу. Не знаючи італійської мови, найнявся слугою в оселю художника-пейзажиста Агостіно Тассі (1578 — 1644). Тассі деякий час співпрацював з відомим римським майстром Ораціо Джентілєскі. Але на художню манеру Лоррена живопис караваджистів не вплинув. Вплив був на життєпис і події у біографії. Однак, у Неаполі працювала дочка Ораціо — Артемізія Джентілєскі, куди незабаром перебрався і Лоррен.
В 1617–1621 роках Лоррен мешкав в Неаполі, де працював в майстерні художника Готфріда Вальса, німця за походженням. Повернувся в Рим і в 1622–1625 роках працював помічником в майстерні Агостіно Тассі. Два роки прожив в столиці Лотарингії місті Нансі, де працював помічником у придворного живописця Клода Дерюе. Але Нансі після Риму не привабив молодого художника. Він повернувся в Рим, де пройшли всі роки життя і творчості художника.
Лоррен один з майстрів офорту XVII століття. Ще в Лотарингії в Нансі він зустрівся з Жаком Калло, відомим майстром офорту. Повернувшись в Рим, Лоррен познайомився з Йоахимом Зандрартом. Йоахим Зандрарт сам займався офортом і зробив у цій техніці портрет молодого Лоррена, що став єдиним прижиттєвим портретом художника. Техніку створення офортів Лоррен опанував під керівництвом Зандрарта і створив їх близько 40-ка.
Цікавими були і малюнки Лоррена. Різні за якостями, від швидких замальовок до добре пропрацьованих творів, вони були предметами колекціонування.
-
«Втеча до Єгипту», офорт, бл. 1630–1633 рр. -
«Пейзаж з грабіжниками», офорт, 1633 р. -
-
« Campo Vaccino (Forum Romanum)», офорт, 1636 р. -
«Повернення стада», офорт, 1650 р.
Він так і не одружився в Римі. Відомо, що його коханка народила від нього дочку в 1653 році. Художник мав визнання в Римі, де оселився біля площі Іспанії. Приятелював з Ніколо Пуссеном, французом за походженням,
що теж перебрався в Рим на постійне проживання. Дочка Лоррена, Агнесс, отримала по заповіту майно батька, де були також клавесин, верстат для друку офортів.
Відсутність освіти спонукала художника обмежуватись створенням тільки пейзажів. На ранніх картинах художника навіть фігурки людей малювали його приятелі — художники Я.Міль, Ф.Аллєгрі, Ф. Лаурі, Н. Колонбель. Стаффаж був потрібен для оживлення пустельних пейзажів і формального зв'язку з розповсюдженими сюжетами доби бароко в Італії (Аполлон і музи, Христос на шляху в Еммаус, Викрадення Європи, Парнас тощо).
На відміну від героїчних пейзажів Пуссена пейзажі Клода були більш ліричними, просякнутими різними настроями. Для католицького короля Іспанії Лоррен виконав пейзажі з усамітненими ченцями (Прадо, Мадрид). Найчастіше він малював берега річок чи затоки, сходи сонця на узбережжі, краєвиди в різному освітленні. Серія картин (Ранок, День, Вечір, Ніч) вважалась в числі найкращих.
Серед вельможних замовників художника були посол короля Франції при папському дворі, папа римський Урбан VIII, кардинал Бентівольо, князь Колонна.
Лоррен з тих художників, що мали визнання при житті. Ще у 1634 році він став членом римської Академії Св. Луки, що дало право на фахове заняття живописом. В 1650 році йому навіть запропонували посаду директора Академії. Але волелюбний Клод Лоррен відмовився.
Картини Лоррена мали великий попит в Англії 18 століття, де прикрашали зали багатьох маєтків знаті. В період виникнення пейзажного парку як типу в садово-парковому мистецтві, картини Лоррена слугували взірцем, по якому визначали красу подібних парків.
Як вже зазначалось, головну роль у мистецтві Лоррена займали пейзажі. Поскільки під час епох бароко і класицизму для мистецьких жанрів існувала жорстка ієрархія[7] (так, історичний і портретний живописи відносились до найшанованіших жанрів, у той час як пасторальний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний вважалися «низькими»), визнані художники Західної та Південної Європи рідко спеціалізувалися на менш престижних з них. Це пояснює те, чому, незважаючи на безперечну головну роль природи на працях Клода Лоррена, на них завжди можна побачити фігури людей, яких в переважній більшості випадків малював не сам митець, а його друзі-художники. Героями його картин ставали або міфологічні чи біблійні герої («Психея біля палацу Амура», «Меркурій, що краде биків Аполлона», «Прибуття цариці Савської» та інші»), або персонажі жанрового живопису(«Пейзаж з торгівцями», «Порт під час заходу сонця» тощо) або історичні особистості («Облога Ла-Рошелі Людовіком XIII», «Прибуття Клеопатри» і т. д.), але їх незначні для картини розміри і композиційне розташування не дозволяють віднести праці Клода Лоррена до історичного або жанрового живопису.[8] Проте варто додати, що сюжети, не дивлячись на їх другорядність, тісно пов‘язані з оточенням, у яке вони поміщені, і обирались для підсиленні того чи іншого настрою чи атмосфери. Як приклад, можна узяти картину «Прибуття Енея в Італію». На ній художник зображує фігури, яскраво опроміненні світанковим сонцем. Сюжет помітно перегукується з відтвореним ледь займаючимся ранком, адже зображує зародження Римської імперії.
Праці Клода Лоррена багато в чому близькі до творчості імпресіоністів: так, митець багато писав з натури. Про це пише, зокрема, німецький художник Йоахим фон Зандрарт, що мав значний вплив на Лоррена в ранній період його творчості. Так, Зандрарт зазначає, що саме наслідуючи його Лоррен спочатку почав малювати, а згодом і писати маслом з натури.[9] Ще однією рисою, яка ріднить творчість Лоррена з імпресіонізмом, є увага, яку митець приділяв у своїх працях світлу й загальній атмосфері. Перше виступало в його роботах чине найголовнішим єднальним елементом, пронзаючи усю їх композицію. Зазвичай Лоррен розміщував джерело освітлення позаду пейзажу, надаючи його елементам певної напівпрозорості й легкості. Сонце також найчастіше є композиційним центром полотен, адже митець у великій кількості випадків розміщує його в точці перетину перспективних ліній, що створювало особливу світлову «пульсацію». Лоррен також став одним з перших художників, який почав детально досліджувати зміни, які вносить в пейзаж світло різних частин доби: це, зокрема, можна побачити у його знаменитій серії картин «Чотири частини доби».[10]
На відміну від північних митців, на своїх пейзажах Клод Лоррен, незважаючи на надання ним значної важливості малюванню з натури, зображує не реальний світ, а ідеалізовану картину «золотого віку» — концепту популярного в період класицизму. Природа на них завжди прекрасна і гармонійна, величні будівлі яскраво свідчать про любов і захоплення, пов‘язані з античністю. Майстерна робота зі світлом надає картинам легкість і невагомість. Загальний настрій робіт — ліричний, дещо сповнений ностальгією, позбавлений епічності праць Пуссена. [9] Їх манеру написання картин часто порівнюють, поскільки обидва діяча є найвидатнішими пейзажистами свого часу, в один час жили в Римі й товарищували. Так, наприклад, порівнює їх стилі історик мистецтв Ентоні Блант:
«У Клода листя дерев рухається, а світло змінюється за секунду; у Пуссена листя має непорушність каменю, а світло — твердість полудня. Клод надає своїм будівлям щось на кштал ілюзорної якості дерев: Пуссен робить свої дерева такими ж статичними і твердими як храми. У цей шлях Пуссен, в істино класичній традиції, прагне досягнення постійності й незмінності навіть у мінливій природі; Клод вхоплює мінливий ефект спливаючої миті».[11]
-
Пастораль. Музей мистецтв Кімбелла -
Краєвид в Тіволі -
Полювання Асканіо, Музей Ашмола -
Пейзаж з царем Давидом. Лондонська Національна галерея -
- ↑ https://collections.frick.org/people/128/claude-lorrain/objects
- ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/gellee-claude-1
- ↑ Gezicht op de haven van Rotterdam
- ↑ Haven met een vuurtoren
- ↑ Smithsonian American Art Museum person/institution ID
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/316145
- ↑ Belton, Dr. Robert J. (1996). "The Elements of Art". Art History: A Preliminary Handbook.
- ↑ Radnóti S. Claude Lorrain: An Old Man on the Sea Shore //Acta Historiae Artium Academiae Scientiarum Hungaricae. – 2017. – Т. 58. – №. 1. – С. 115-125.
- ↑ а б Кларк К. Пейзаж в искусстве. – Азбука-классика, 2004.
- ↑ Бенуа А. Н. История живописи всех времён и народов. — СПб.: Шиповник. — Вып. 19. — 1913. — С. 204
- ↑ Blunt, Anthony: The Heroic and the Ideal Landscape in the Work of Nicolas Poussin, Journal of the Warburg and Courtauld Institutes 7. 1944. 164.
Гос. музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, каталог картинной галереи, М., 1986
Günther Bergmann: Claude Lorrain. Das Leuchten der Landschaft. Prestel, München 1999, ISBN 3-7913-2055-6.
Kurt Gerstenberg: Claude Lorrain. Landschaftszeichnungen, Woldemar Klein, Baden-Baden 1952.
Marcel Roethlisberger (Hrsg.): Im Licht von Claude Lorrain. Hirmer, München 1983, ISBN 3-7774-3500-7.
Werner Schade (Hrsg.): Claude Lorrain. Gemälde und Zeichnungen. Schirmer Mosel, München 1996, ISBN 3-88814-769-7.
Werner Schade: Claude Lorrain. Edition Nationale, Paris 1999, ISBN 2-7433-0271-2.
www.ClaudeLorrain.org [Архівовано 24 листопада 2009 у Wayback Machine.] 149 works by Claude Lorrain
Web Gallery of Art [Архівовано 15 травня 2019 у Wayback Machine.]
Клод Лоррен // Catholic Encyclopedia. — New York : Robert Appleton Company, 1913. (англ.)
Sterling and Francine Clark Art Institute 2007 exhibition, Claude Lorrain: The Painter as Draftsman [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.]
Лоррен Клод рисувальник і гравер [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
