Жовтий імператор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жовтий імператор
кит. 黃帝
1-й Імператор Китаю
бл. 2600 до н. е.
Наступник: Шао Хао
 
Народження: 2711 до н. е.
Смерть: 2597 до н. е.
Поховання: Мавзолей Хуан-ді
Країна: Youxiongd
Батько: Шао-даньd
Мати: Фубаоd
Шлюб: Nüjied, Лей Цзу і Momud
Діти: Шао Хао і Changyid

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Жовтий імператор або Хуан-ді (кит. 黄帝, трансліт. huángdì)[1] — легендарний правитель Китаю, культурний герой та персонаж традиційної китайської релігії. Вважається пращуром усіх китайців, борцем зі злими богами, духами й варварами, засновником даосизму та винахідником багатьох культурних благ. Головна фігура китайського фундаційного міфу. Сима Цянь запровадив традицію вважати Хуан-ді першим історичним правителем Китаю.

Імена

[ред. | ред. код]

Власне ім'я цього персонажа — Ґунсунь Сюаньюань (кит. 公孫軒轅). Також знаний як Сюаньюань-ши (кит. 轩辕氏) чи Юсюн-ши (кит. 有熊氏)[2]. Ім'я Хуан-ді, що зазвичай перекладається як Жовтий імператор, пов'язане з символічним кольором землі, зі стихією якої ототожнювалася епоха його правління[3]. За династії Хань його почали величати Жовтим богом, так само, як і верховного бога Шан-ді[4].

Хуан-ді в міфах і легендах

[ред. | ред. код]

Культурний герой

[ред. | ред. код]

Його матір'ю була Фубао чи Юцяо з племені юцзяо[5][6], батьком іноді вказується вождь Шао-дань[6]. Ґунсунь Сюаньюань був зачатий блискавкою, що вдарила з сузір'я Великого Ковша[7], його мати була вагітна 26 місяців, а народившись, хлопчик одразу вмів розмовляти[8][9]. Згідно з апокрифічними текстами, що супроводжують «Карту жовтої річки», Ґунсунь Сюаньюань походив від частки сутності Шан-ді[10]. Місцем його народження вважається Цюйфу[11]. Іноді описується, що він мав чотири обличчя. За деякими переказами бог сонця та вогню Ян-ді був його братом і обоє поділили Піднебесну між собою порівну[9].

Ґунсунь Сюаньюань ріс землеробом у Чжуолу, де приборкав шістьох звірів: чорного й бурого ведмедів, тигра, та міфічних пі, чу і сю[11] (ведмедів, тигрів, лисиць, пантер і рисей за іншими згадками)[6]. Успадкувавши трон, отримав ім'я Хуан-ді. Винайшов сокиру, ступку, лук і стріли, халат і черевики. Він навчив людей копати колодязі, майструвати вози і човни, виготовляти музичні інструменти. Йому також приписується винайдення органів влади і монет. Хуан-ді продовжив справу Шень-нуна з вивчення лікарських рослин[12][13]. Літописець Хуан-ді на ім'я Цан-цзє винайшов ієрогліфічну писемність[2], а Жун Чен створив календар. За деякими переказами, Хуан-ді перший став розділяти одяг на чоловічий і жіночий. Богиня Сюань-нюй навчила Хуан-ді даоських сексуальних практик для збереження молодості, та законів ведення війни[14]. Здійснивши подорож на схід до моря, Хуан-ді зустрів звіра Байцзе, котрий розповів йому всі таємниці про злих духів[15]. Хуан-ді приписується проголошення основ даосизму, що потім були використані Лао-цзи[16].

Боротьба з Чі-ю

[ред. | ред. код]

Якось бог сонця Ян-ді відмовився сплатити Хуан-ді данину. Жовтий імператор зібрав звірів — тигрів, ведмедів та інших хижаків, яких раніше приборкав, і вирушив на битву з Ян-ді, У якій переміг. Місце тієї битви відоме як Баньцюань[17].

У Ян-ді був міністр чи нащадок на ім'я Чі-ю, напів-людина, напів-звір, видатний чаклун і винахідник 5-и видів зброї. Часом згадується, що Чі-ю мав людське тіло, шість пташиних ніг, вісім рук, чотири ока і ріг. Він збунтувався проти Ян-ді, узурпував владу в його володіннях і пішов війною на Хуан-ді[18]. За іншою версією, він задумав помститися за вбивство Ян-ді. Чі-ю зібрав армію з 81-го чи 88-и шестируких братів-велетнів і 9-и племен південних варварів[19]. Біля міста Чжуолу відбулася битва армії Чі-ю проти армії Хуан-ді, що складалася з безлічі союзних людей і духів. Однак, сили Чі-ю переважали, він наслав на ворогів триденний туман і Хуан-ді опинився на межі поразки[20]. Проте мудрець Фен-хоу[21] (за іншими версіями сам Жовтий імператор) змайстрував механічний компас — «візок, який вказує південь», із допомогою якого вивів військо з туману[2]. За допомогою своєї дочки, богині посухи Но-ба (інакше знана як просто Ба), Хуан-ді розвіяв туман[8][19]. На бік Жовтого імператора став бог вітру Фен-бо, котрий замів ворогам шлях, а бог дощу Ю-ши перетворив пил на бруд[22]. Подекуди стверджується, що Фен-бо бився на боці Чі-ю[18].

Тоді Чі-ю з допомогою своїх підданих зачаклував армію Хуан-ді звуками, змусивши заціпеніти. Хуан-ді у свою чергу наказав грати в роги, звук яких нагадував ревіння дракона. Злякавшись, союзники Чі-ю відступили. Хуан-ді наказав розшукати одноногого бика куя, вбити його і зробити зі шкури барабан, а з його кісток — палички. Б'ючи в цей барабан, Хуан-ді спричинив такий гуркіт, що ворожі сили розбіглися, а Чі-ю втратив здатність чаклувати[8].

Зазнавши поразки, Чі-ю заручився підтримкою велетня Куа-фу (або племені велетнів із такою ж назвою). Хуан-ді звернувся за допомогою до богині Сюань-нюй, аби вона навчила його таємниць ведення війни. Вона вручила Хуан-ді численні чарівні речі та навчила його як правильно воювати[14]. Дракон Ін-лун здолав Куа-фу та братів-велетнів Чі-ю[8]. Хуан-ді схопив лиходія та стратив його на горі Лішан. Його кінцівки відрубали та розкидали по різних землях, де потім було споруджено гробниці[18]. Там, де викинули зброю Чі-ю, виріс гай червоних кленів, у якому відтоді чутно нарікання Чі-ю на несправедливе покарання. Тіло та голову Чі-ю закопали під пагорбами в Шендуні[20] та Січжоу. Соляне озеро біля Січжоу через це стало червоним і з нього піднімалися червоні випари. Місцеві жителі вшановували Чі-ю ще в часи династії Хань, тобто, майже за 2 тис. років після його загибелі[18].

Також згадується, що після поразки Чі-ю, Ян-ді обернувся проти Хуан-ді. Той переміг знову та відібрав у Ян-ді владу[23]. Після війни з Чі-ю народ зазнав злиднів і задумав збунтуватися. Хуан-ді намалював Чі-ю і показав його бунтарям, після чого ті втихомирилися[20]. На честь перемоги Жовтий імператор влаштував святкування, та якому придумав танець з 10-и рухів, який зображав події битви з Чі-ю[8]. Богиня Ба, витративши свої сили, не могла більше повернутися на небо, тому лишилася на землі на горі Куньлунь. Коли вона спускалася звідти, наставала посуха[8].

Спадок і смерть

[ред. | ред. код]

У Хуан-ді було багато дружин і 25 синів, 14 із яких заснували великі роди[24]. Правління Хуан-ді тривало 300 років[9]. Незадовго до його смерті на землі з'явилися цілінь і фенікс, які означали, що той правив мудро. Наприкінці життя Хуан-ді зібрав мідь на горі Цзіншань і вилив з неї триногий глек. Тоді з неба спустився дракон, Хуан-ді вхопився за його вус і злетів на небо. Даоси вважали, що Хуан-ді перед цим пізнав Дао і став безсмертним. Тому в його могилі, за переказом, лежали тільки плащ і капелюх чи посох. Відомо про одразу два мавзолеї Хуан-ді в провінції Шенсі, а також по одній в Хенань, Хебей і Ганьсу[25].

Історичність Хуан-ді

[ред. | ред. код]

Сима Цянь в «Історичних записах» (94 до н. е.) запровадив традицію вважати Хуан-ді першим історичним правителем Китаю, тоді як відомості про раніших вважав надто легендарними[17]. У 79 році до н. е. сановник Лю Фуліна, Чжан Шоуван, вирахував, що Хуан-ді правив 6 тис. років тому. Проте імператорський двір відхилив визнання такого датування, дотримуючись думки, що минуло 3629 років[26]. Італійський єзуїт, місіонер Мартіно Мартіні в 1658 році опублікував своє дослідження, згідно з яким Хуан-ді зійшов на престол у 2697 році до н. е. На відміну від Сима Цяня, він вів відлік китайських історичних правителів від Фу-сі[27]. Думки про таке ж датування дотримувався місіонер Філіп Куплет у праці 1686 року[28]. Ці дослідження спричинили інтерес у Європі з огляду на їх порівняння з біблійною хронологією[29].

Із 1903 трапляється використання дати 2697 рік до н. е. як точки відліку китайського календаря[30]. На початку XX століття зустрічалися й інші датування. Так, революційна організація Тунменхой вважала першим роком 2696 до н. е.[31] Канонознавець Лю Шіпей вів відлік від 2711 до н. е.[32] У 1920-і такі історики, як Гу Цзеган стверджували, що Хуан-ді первісно був божеством, яке в Епоху воюючих царств стали раціонально описувати як обожненого правителя[33]. Французькі історики Анрі Масперо та Марсель Гране погоджувалися між собою, що Хуан-ді — це історизований персонаж легенд[34].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Скульптура Жовтого імператора в Забороненому місті
    Скульптура Жовтого імператора в Забороненому місті
  • Одна з двох 6-метрових черепах на місці народження Жовтого імператора (м. Цюйфу)
    Одна з двох 6-метрових черепах на місці народження Жовтого імператора (м. Цюйфу)
  • Шоу цю (Пагорб довголіття) на місці народження Жовтого імператора
    Шоу цю (Пагорб довголіття) на місці народження Жовтого імператора
  • Статуя Хуан-ді в його храмі в Сіньчжені
    Статуя Хуан-ді в його храмі в Сіньчжені
  • Скульптура Хуан-ді та його брата Ян-ді в Хенані
    Скульптура Хуан-ді та його брата Ян-ді в Хенані

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ «Huang Ti» [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Random House Webster's Unabridged Dictionary.
  2. ↑ а б в Dai, Yi.; Gong, Shuduo.; 戴逸.; 龔書鐸.; Zhongguo shi xue hui.; 中國史學會. (2002). Zhongguo tong shi xue sheng cai tu ban : Shi qian, Xia, Shang, Xi Zhou (вид. Xianggang di 1 ban xiu ding ben). Xianggang: Zhi neng jiao yu chu ban she. с. 33. ISBN 962-8792-80-6. OCLC 58654410.
  3. ↑ Walters, Derek, 1936- (2005). The complete guide to Chinese astrology : the most comprehensive study of the subject ever published in the English language. London: Watkins. с. 39. ISBN 1-84293-111-3. OCLC 56965195.
  4. ↑ Olberding, Amy.; Ivanhoe, P. J. (2011). Mortality in traditional Chinese thought. Albany: State University of New York Press. с. 13—36. ISBN 978-1-4416-9544-4. OCLC 729244807.
  5. ↑ Chung-kuo yen chiu (фр.). L'Association. 1990. с. 142.
  6. ↑ а б в Zhuo, Xinping (26 грудня 2017). Religious Faith of the Chinese (англ.). Springer. с. 51. ISBN 978-981-10-6379-4. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  7. ↑ compiled by Yves Bonnefoy ; translated under the direction of Wendy Doniger by Gerald Honigsblum [] та ін. (1993). Asian mythologies. Chicago: University of Chicago Press. с. 246. ISBN 0-226-06456-5. OCLC 26973661. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |last= (довідка)
  8. ↑ а б в г д е Chen, Lianshan (25 серпня 2011). Chinese Myths and Legends (англ.). Cambridge University Press. с. 52—60. ISBN 978-0-521-18679-7. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  9. ↑ а б в Yang, Lihui; An, Deming; Turner, Jessica Anderson (2008). Handbook of Chinese Mythology (англ.). Oxford University Press. с. 138. ISBN 978-0-19-533263-6. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  10. ↑ Lagerwey, John.; Kalinowski, Marc. (2009-). Early Chinese religion (22-28) . Leiden: Brill. ISBN 978-90-474-4242-4. OCLC 647892979.
  11. ↑ а б Dai, Yi.; Gong, Shuduo.; 戴逸.; 龔書鐸.; Zhongguo shi xue hui.; 中國史學會. (2002). Zhongguo tong shi xue sheng cai tu ban : Shi qian, Xia, Shang, Xi Zhou (вид. Xianggang di 1 ban xiu ding ben). Xianggang: Zhi neng jiao yu chu ban she. с. 32. ISBN 962-8792-80-6. OCLC 58654410.
  12. ↑ Birrell, Anne. (1999, ©1993). Chinese mythology : an introduction (вид. John Hopkins paperbacks ed). Baltimore: Johns Hopkins University Press. с. 48. ISBN 0-8018-6183-7. OCLC 41450453.
  13. ↑ Huangdi | Chinese mythological emperor. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2020.
  14. ↑ а б Cahill, Suzanne E. (1992-01). Sublimation in Medieval China: The Case of the Mysterious Woman of the Nine Heavens. Journal of Chinese Religions (англ.). Т. 20, № 1. с. 91—102. doi:10.1179/073776992805307692. ISSN 0737-769X. Процитовано 10 листопада 2020.
  15. ↑ Ge, Hong, (Jin); 葛洪, (晉) (2005[min 94]). Bao pu zi nei pian (вид. Er ban). Tai bei shi: Tai wan gu ji. с. 474. ISBN 986-7332-46-6. OCLC 82333353.
  16. ↑ Windridge, C. (2003). Tong Sing : the Chinese book of wisdom : based on the Ancient Chinese Almanac (вид. Rev. and updated ed). New York: Barnes & Noble Books. с. 59, 107. ISBN 978-0-7607-4535-9. OCLC 54439373.
  17. ↑ а б Shiji : Annals : Annals of the Five Emperors - Chinese Text Project. ctext.org (zh-CN) . Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
  18. ↑ а б в г Theobald, Ulrich. Chi You 蚩尤 (www.chinaknowledge.de). www.chinaknowledge.de (англ.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 10 листопада 2020.
  19. ↑ а б Wang, Hengwei.; 王恆偉. (2005). Zhongguo li shi jiang tang (вид. Chu ban). Xianggang: Zhonghua shu ju (Xianggang) you xian gong si. с. 11—13. ISBN 962-8885-24-3. OCLC 70287133.
  20. ↑ а б в Yang, Lihui; An, Deming; Turner, Jessica Anderson (2008). Handbook of Chinese Mythology (англ.). Oxford University Press. с. 93. ISBN 978-0-19-533263-6. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  21. ↑ Allan, Tony; Phillips, Charles (15 грудня 2011). Ancient China’s Myths and Beliefs (англ.). The Rosen Publishing Group, Inc. с. 58. ISBN 978-1-4488-5991-7. Архів оригіналу за 19 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  22. ↑ Glahn, Richard von; Glahn, University Richard Von (20 квітня 2004). The Sinister Way: The Divine and the Demonic in Chinese Religious Culture (англ.). University of California Press. с. 39—41. ISBN 978-0-520-23408-6. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  23. ↑ Haw, Stephen G. (2007). Beijing : a concise history. London: Routledge. с. 15—16. ISBN 978-0-203-96861-1. OCLC 85770905.
  24. ↑ Dikötter, Frank. (1997). The construction of racial identities in China and Japan : historical and contemporary perspectives. Honolulu: University of Hawai'i Press. с. 81—83. ISBN 0-8248-1919-5. OCLC 35637343.
  25. ↑ Mausoleums of the Yellow Emperor. www.china.org.cn. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 9 листопада 2020.
  26. ↑ Loewe, Michael. (2000). A biographical dictionary of the Qin, former Han and Xin periods, 221 BC - AD 24. Leiden: Brill. с. 691. ISBN 90-04-10364-3. OCLC 43641381.
  27. ↑ Mungello, D. E. (David Emil), 1943- (1989). Curious land : Jesuit accommodation and the origins of Sinology. Honolulu: University of Hawaii Press. с. 132. ISBN 0-8248-1219-0. OCLC 18560845. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
  28. ↑ Lach, Donald F. (Donald Frederick), 1917-2000. Asia in the making of Europe. Chicago. с. 1683. ISBN 0-226-46733-3. OCLC 295911.
  29. ↑ Mungello, D. E. (David Emil), 1943- (1989). Curious land : Jesuit accommodation and the origins of Sinology. Honolulu: University of Hawaii Press. с. 133. ISBN 0-8248-1219-0. OCLC 18560845. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
  30. ↑ Mungello, D. E. (David Emil), 1943- (1989). Curious land : Jesuit accommodation and the origins of Sinology. Honolulu: University of Hawaii Press. с. 116. ISBN 0-8248-1219-0. OCLC 18560845. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
  31. ↑ Wilkinson, Endymion Porter. (2013, ©2012). Chinese history : a new manual (вид. 2nd rev. ed). Cambridge, MA: Harvard University Asia Center. с. 519. ISBN 978-0-674-06715-8. OCLC 792887523.
  32. ↑ Kaske, Elisabeth. (2008). The politics of language in Chinese education, 1895-1919. Leiden, NE: Brill. с. 345. ISBN 90-474-2333-X. OCLC 317454513.
  33. ↑ Lagerwey, John.; Kalinowski, Marc. (2009-). Early Chinese religion. Leiden: Brill. с. 545. ISBN 978-90-474-4242-4. OCLC 647892979.
  34. ↑ Lagerwey, John.; Kalinowski, Marc. (2009-). Early Chinese religion. Leiden: Brill. с. 545—546. ISBN 978-90-474-4242-4. OCLC 647892979.

Література

[ред. | ред. код]
  • Anne Birell: Chinese Mythology. An introduction. Johns Hopkins University Press, Baltimore MD u. a. 1993, ISBN 0-8018-4595-5.

Посилання

[ред. | ред. код]


Даосизм Це незавершена стаття про даосизм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жовтий_імператор&oldid=42911921