Координати: 48°53′22″ пн. ш. 26°51′25″ сх. д. / 48.88944° пн. ш. 26.85694° сх. д. / 48.88944; 26.85694
Перевірена версія

Дунаївці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дунаївці
Герб міста Дунаївців Прапор міста Дунаївців
  • Зверху донизу: Вид на лютеранську кірху, відділ освіти, Михайлівська церква, міський парк розваг, стадіон Колос, панорама центру Дунаївців.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район Кам'янець-Подільський район
Тер. громада Дунаєвецька міська громада
Засноване —
Перша згадка 1403
Магдебурзьке право 1592
Статус міста від 1958 року
Населення ▼ 15 914 (01.01.2020) [1]
 - повне ▼ 15 914 (01.01.2020) [1]
Площа 13,036[2] км²
Густота населення 1 249,31 осіб/км²
Поштові індекси 32400—32408
Телефонний код +380-3858
Координати 48°53′22″ пн. ш. 26°51′25″ сх. д. / 48.88944° пн. ш. 26.85694° сх. д. / 48.88944; 26.85694
Висота над рівнем моря 300 м
Водойма річка Тернава, р. Студениця
Назва мешканців дунаївча́нин, дунаївча́нка, дунаївча́ни
Міста-побратими Польща Польща: Турек,
Чехія Чехія: Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеслав
День міста третя неділя вересня
Номери автомобілів 23, BХ, ХМ, НХ
Відстань
Найближча залізнична станція Дунаївці
До станції 22 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 75 км
Міська влада
Адреса 32400, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, м. Дунаївці, вул. Шевченка, 50
Вебсторінка Офіційний сайт Дунаєвецької міської ради

CMNS: Дунаївці у Вікісховищі

Мапа
Дунаївці. Карта розташування: Україна
Дунаївці
Дунаївці
Дунаївці. Карта розташування: Хмельницька область
Дунаївці
Дунаївці
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дунаївці (значення).

Дуна́ївці — місто в Україні, центр Дунаєвецької міської громади у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Розташоване на річці Тернава, за 22 км від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці—Ларга та за 68 км від Хмельницького. Населення — 15 914 мешканців (2020 рік).

Дунаєвецькій міській раді підпорядковується також село Мушкутинці, розташоване на південному сході від міста.[3] Населення Дунаївців разом з селом Мушкутинці станом на 2001 рік становило 17 310 мешканців.

Перша згадка про місто датується 1403 роком, у 1592 році король Сигізмунд III Ваза надав Дунаївцям магдебурзьке право, підтверджене 1605 року королем Сигізмундом III. На 1870-ті роки припав значний промисловий і торговельний розвиток Дунаївців. Від 1923 року Дунаївці — райцентр, від 1958 року — місто районного підпорядкування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Дунаївці внесено до списку історичних населених місць України[4]. 2003 року місто відзначило свій 600-літній ювілей.

Назва

Окрім сучасної назви «Дуна́ївці», мешканцями міста вживається зрідка «Дунайо́вце», що походить від назви міста польською мовою Dunajowce та, російськомовними мешканцями, — «Дуна́євци» (рос. Дунаевцы).

Заставський став — один з численних ставків м. Дунаївці

Очевидно, що назва «Дунаївці» (до початку XVIII століття — «Дунайгород») не має нічого спільного з назвою річки Дунай, адже місто розташоване далеко від неї. Є щонайменше три версії походження назви «Дунаївці».[5][6][7]

Згідно з першою з них, вважається, що в основі слова «дунай» лежить корінь «дану», «дуна», «дон». Цей корінь вживався в мові індоєвропейських народів (давньоіндійській, готській та кельтській) та означало «воду, річку». Оскільки на території Дунаївців і досі є багато ставків та річка Тернава, то це могло стати основою походження назви міста. Тим більше, що в українських народних піснях та думах слово «дунай» якраз і зустрічається в значенні «вода, велика вода, розлив води».[5][6][7]

Інша ж версія стверджує, що назва, можливо, пішла від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.[5][6][7] Третя версія спирається на той факт, що в Україні є села Дунаїв (Тернопільська область), Дунаївка (Запорізька область), а тому переселенці із населених пунктів з такою назвою могли назвати своє нове поселення за старим, рідним серцю зразком.[8] Починаючи з кінця 20-х років XIX століття та до Незалежності України, Дунаївці були також відомі в народі як місто сукнарів.[9]

Згідно з орфографічним словником[10] назва міста «Дуна́ївці» (множина) у родовому відмінку має форму «Дуна́ївців», давальному — «Дуна́ївцям», знахідному — «Дуна́ївці», орудному — «Дуна́ївцями», місцевому — «на/у Дуна́ївцях» та кличному — «Дуна́ївці». Однак, серед мешканців міста і в регіоні в цілому існує стала традиція відмінювати назву міста в родовому відмінку як «Дуна́євець».

Географія

Місто розташоване практично в географічному центрі Дунаєвецького району, на півдні Хмельницької області (за 68 км від центру області (Хмельницького)), на лівій притоці Дністра — річці Тернаві та за 22 км від залізничної станції Дунаївці.[3][11] Місто межує на заході та північному заході з селом Заставля, яке є практично передмістям Дунаївців. Найближчими сусідніми селами міста є: Січинці (на півдні), Мушкутинці (на південному сході), Дем'янківці (на сході), Ганнівка (на півночі).

Координати міста: 48°53'22" пн. ш. та 26°51'25" сх. д. Висота над рівнем моря: 300 м.[12] Дунаївці розташовані в зоні лісостепу на Подільській височині.[13]

Територія міста становить 12,84 км², з них 2,15 км² — площа забудованих земель, а сукупна площа всіх зелених насаджень та масивів в місті становить 0,483 км². Протяжність проїздів, вулиць, набережних — 93,8 км.[3][11]

Населення

Динаміка змінюваності чисельності населення м. Дунаївці

В 1629 році в Дунайгороді було вже 630 садиб та близько 3 тисяч мешканців.[14] За переписом 1909 року тут проживало 13 733 особи. З них 8 966 євреїв, 2 349 православних, 1 266 лютеранів, 1 188 католиків, 4 вірних Вірменської апостольської церкви. 1911 року в Дунаївцях налічувалося понад 13 тисяч жителів і 553 будинків.

За переписом 1989 року в Дунаївцях налічувалося 17 482 мешканці.[15]

За переписом 2001 року населення було 16 448 мешканців.[15]

За даними Хмельницької обласної ради чисельність населення міста Дунаївці у 2006 році складала 16 223 мешканці, у 2007 — 16 187 мешканців, у 2008 — 16 094 мешканці, у 2009 — 16 140 мешканців, у 2010 — 16 181 мешканець,[13] у 2011 — 16 219.[16] Як видно з графіку динаміки змінюваності чисельності населення, кількість мешканців є стабільною протягом століття.

У національному складі населення теперішніх Дунаївців (як і району) переважну більшість (понад 95 %) складають українці. До інших національних груп, що представлені в населенні, належать росіяни, поляки, євреї[17]. За статевим складом переважають жінки — вони становлять 55 % населення району.[17]

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[18]:

Національність Відсоток
українці 96,57%
росіяни 2,71%
євреї 0,16%
білоруси 0,14%
поляки 0,14%
інші/не вказали 0,28%

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[19][20]:

Мова Чисельність, осіб Відсоток
Українська 15 910 97,01%
Російська 455 2,77%
Польська 6 0,04%
Білоруська 3 0,02%
Вірменська 3 0,02%
Румунська 1 0,01%
Інші/Не вказали 22 0,13%
Разом 16 400 100%

Історія

Докладніше: Історія Дунаївців

В околицях міста були знайдені залишки поселення трипільської культури, яку дають підставу вважати, що територія сучасного міста була заселена ще в III тисячолітті до н. е.[14]

Від першої згадки до кінця XIX століття

Перша згадка про Дунаївці зустрічається 1403 року в реєстрі димів, як про село, що складалось з трьох частин і мало 72 дими. Спершу Дунаївці належало Великому князівству Литовському, а згодом Речі Посполитій[21]. 1577 року Дунаївці перейшли у власність Ельжбети Лянцкоронської з роду магнатів Гербуртів — дружини галицького каштеляна Станіслава Лянцкоронського (†1592).

Маєток Красінських в Дунаївцях. 1871–1873. Малюнок Наполеона Орди
Маєток Красінських в Дунаївцях. Сьогодення

За проханням Ельжбети Лянцкоронської у 1592 році король Сигізмунд III Ваза надав Дунаївцям статус міста, магдебурзьке право[21] і назвав його Дунайгородом[14] (пол. Dunajgród):

Позаяк земля подільська постійними нападами татар та інших ворогів плюндрується, внаслідок чого вкривається пустками, дозволяю Е. Лянцкоронській, вдові каштеляна галицького, свій маєток — село Дунаївці — перелаштувати на місто, що відтепер має називатись Дунайгородом, у якому б жителі мали постійний захист та охорону

За цим наказом король дозволив торговицю в місті[22] — базари щочетверга і ярмарки
у день Св. Іоана Хрестителя і в День Усіх Святих.

1597 року Лянцкоронська знову вийшла заміж і подарувала[14] свої володіння королівському ротмістрові Міхалу Станіславському. Незабаром татари зруйнували місто, але в 1605 році Сигізмунд III Ваза підтвердив магдебурзьке право, дозволив заснувати цехи і проводити ще один, третій, ярмарок на рік в день Св. Станіслава, а базари в понеділок.

Під час повстання 1648 — 1654 років під керівництвом Богдана Хмельницького 27 червня 1649 року кримська орда під час руху до Збаража спустошила містечко, майже всі жителі Дунаївців загинули. Наприкінці 17 століття в (1672–1699) місто знаходилося на території Османської імперії, а згодом — Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі в 1793 році місто відійшло до Російської імперії, а від 1797 року — воно перебувало в складі Подільської губернії[21].

Приблизно в ці роки в Дунаївцях були побудовані підземні ходи, датування яких — XVII—XVIII століття. Лише за Незалежності Володимиром Захар'євим було досліджено три їхніх географічних місць. Підземні ходи були виявлені в різних районах міста при будівельних роботах. Один з них поблизу колишнього капуцинського монастиря являє собою 30-метровий відрізок підземної галереї, що була викопана на глибині близько 3,5 метрів в материковій глині. Висота цього ходу — 1,25—1,27 м, ширина — 0,8—0,95 м. Склепіння галереї аркоподібне складене «в замок», а стіни обмуровані каменем мають товщину в пів метра. Підлога хода теж вимощена каменем. Достемене призначення ходів не відоме, але існує дві версії: ходи могли використовуватися як для відводу ґрунтових вод, так і для прихованого переміщення людей.[23],[24]

В другій половині XVIII століття Дунаївці переходять із рук в руки різних польських власників[14]. Близько 1782 року містечко перейшло до опіногурського старости Яна Красінського. Для розвитку ремесла і торгівлі він запросив колоністів з Німеччини, які були спеціалістами у виробництві сукна та іншої продукції. Перша фабрика з виробництва сукна вступила в дію у 1829 році. 1819 року Антоніна[25] Анна[26] Красінська (до шлюбу Чацька, сестра Тадеуша, дружина Яна Красінського та бабуся Зигмунта Красінського) записала маєток в місті Дунаївці своєму онукові, якому було тоді 7 років. Згодом за невідомих обставин 1826 р. маєток був переписаний на батька Зигмунта Вінцентія Красінського, що в 1838 р. було підтверджено листом самого Зигмунта.[27]

Пік промислового піднесення припадає на 70-ті роки XIX століття, коли в місті діяло 54 фабрики і велася торгівля з Києвом, Москвою, Варшавою, Кишиневом, Харковом, Полтавою, Херсоном, Лодзю, Ярмолинцями.

Від 1862 року Дунаївці — волосний центр Ушицького повіту[22].

Дунаївці наприкінці XIX — на початку XX ст.

Наприкінці XIX — на початку XX століття містечко продовжувало зростати, збільшилася чисельність його жителів, попри скорочення виробництва сукна та кількості підприємств. 1891 року поміщик Василь Завойко придбав Дунаївці у Броніслава Скибневського, разом з Січинцями, Панасівкою, Заставлям, Мушкутинцями, Антонівкою та Вінцентівкою (загалом близько 2000 десятин землі).

На початку XX століття в Дунаївцях проживали близько 15 тисяч жителів, з яких дві третини складали євреї. Головним заняттям міщан було фабрично-заводське виробництво, зокрема суконні фабрики виробляли щорічно продукції майже на два мільйони рублів, крім того працювали механічні та шкіряний заводи, також процвітала торгівля хлібом, лісом, мануфактурними виробами. Дунаївці за кількістю населення й господарським розвитком значно переважали повітове місто Нову Ушицю.

Загальний вид Дунаївців, 1910

В 1907 році була невдала спроба отримати статус міста. Цей епізод історії містечка добре досліджений й описаний відомим хмельницьким істориком та краєзнавцем Сергієм Єсюніним[28]. Новий землевласник і володар Дунаївців В. Завойко чітко усвідомив, що містечковий статус гальмує розвиток, і від 1904 року за підтримки губернської адміністрації та особисто тодішнього подільського губернатора Ейлера почав впливати на громадську думку й готувати документи для зміни статусу Дунаївців із містечка на місто. Однак якщо селян вдалося переконати, то буквально за день до громадських зборів несподівано проти зміни статусу містечка повстала численна громада єврейського населення — власники крамниць і торгових лавок, розміщених на старій містечковій площі, що побоювалися, що з можливим будівництвом адміністративних установ, їхні торгові ряди перемістять на нове місце. Відтак, розпочалася тяганина клопотань проти зміни статусу, що тривала майже 3 роки, і писанина дійшла до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора та Міністерства внутрішніх справ Російської імперії. Врешті-решт власник Василь Завойко відмовився від свого задуму — він змінив своє рішення про безплатну передачу Дунаївцям 200 десятин землі й сказав, що цю землю погодиться лише продавати її забудовникам. З огляду на подібну ситуацію, 7 травня 1907 року Міністерство внутрішніх справ поставило крапку в цій справі, направивши генерал-губернатору резолюцію про «неможливість подальшого руху справи у встановленому порядку».

У роки першої світової війни Дунаївці були прифронтовою зоною. Від початку грудня 1917 до січня 1918 року місто входило до складу Української Народної Республіки.[14] Згодом влада у Дунаївцях змінювалась декілька разів, у тому числі українською вона була ще раз від 3 червня до грудня 1919 року[22].

Радянський період

Після поразки українських визвольних змагань (1917—21) в містечку встановилась влада більшовиків — 16 листопада 1920 року Дунаївці зайняли частини 45-ї дивізії під командуванням Йони Якіра[22].

Від 1923 року місто стало райцентром Кам'янецького округу[22].

Не обминув Дунаївці голодомор 1932 — 1933 років[29]. Місто пережило роки червоного терору та сталінські репресії[14]. З 1932 року місто належало до Вінницької області[30], а з 1937 року — до Кам'янець-Подільської області (з 1954 року — Хмельницька область).[31]

11 липня 1941 року Дунаївці захопили німецькі війська. Було утворено Дунаєвецький ґебіт. Нацисти створили табір для військовополонених і гетто, куди зігнали єврейське населення міста та зі Смотрича, Шатави, Балина та інших населених пунктів. Було закатовано близько 12 тисяч осіб[14], а вивезено з району до Німеччини півтори тисячі жителів[14]. Місто було звільнено від окупації 31 березня 1944 року[21].

З 1958 року Дунаївці — місто районного підпорядкування.

У повоєнний час у Дунаївцях було створено сучасну міську інфраструктуру, зведено низку соціальних та промислових об'єктів. Дунаївці набули також важливого військового значення, оскільки в них розташували Командно-вимірювальний комплекс (КВК), що разом з аналогічним КВК та Центром управління польотами (ЦУП) в м. Євпаторії складають Наземний комплекс управління (НКУ).[32] Також у Дунаївцях розташовувалося до Незалежності України 2 полки, які також займалися обслуговуванням шахтних пускових установок, що знаходилися в кількакілометровому радіусі від шахтного командного пункту в Дунаївцях.

Дунаївці у незалежній Україні

З 24 серпня 1991 року місто Дунаївці входить до складу незалежної України.

30 листопада 1999 року 19-та ракетна дивізія була розформована, оскільки до 1996 року з допомогою США ядерна зброя була ліквідована, а до 1998 року були знищені також і шахтні пускові установки.[33]

Закрилася Дунаєвецька суконна фабрика, скоротилося виробництво ТОВ «Дунаєвецького арматурного заводу» — у приміщеннях цих підприємств нині розташовуються численні торговельні точки. Завдяки вдалому розташуванню на магістральній автодорозі Житомир — Чернівці в місті активно розвивається торгівля.

Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року місто занесено до списку історичних населених пунктів України.[4]

1995 року Дунаївці увійшли до складу Асоціації міст Хмельниччини, а 1999 року — до складу Асоціації міст України.

2003 року Дунаївці відсвяткували 600-річчя.

13 травня 2015 року територію міста Дунаївці збільшено на 614,77 гектара земель. Межі міста збільшили за рахунок 28,52 гектара земель, що перебувають у віданні Дем'янковецької сільської ради, 577,80 гектара земель — Дунаєвецької міської ради, 8,45 гектара земель — Чаньківської сільської ради.

У 2022 році в Дунаївцях запрацював український ЦУП. 13 січня 2022 року він встановив зв'язок з українським супутником Січ-2-30.[34][35]

25 жовтня 2023 року в місті парафія церкви Святої Праведної Анни перейшла з Московського патріархату в Православну Церкву України. Вперше, в місцевій церкві пролунала молитва українською мовою.

Символіка

Символи Дунаївців на пам'ятній стелі навпроти Дунаєвецької центральної районної аптеки № 19
Докладніше: Герб Дунаївців та Прапор Дунаївців

Дунаєвецька міська рада

Дунаєвецькій міській раді, крім міста Дунаївці, підпорядковане також село Мушкутинці.

Докладніше: Дунаєвецька міська рада

Міським головою, що очолює виконавчу владу в місті, є Небельський Станіслав Борисович[36]. До міської ради входить 25 депутатів. Останнє 5 скликання ради за результатами виборів 26 березня 2006 року сформували 7 депутатів від БЮТу, 6 — від блоку партій «Нашої України», по 2 депутати — від НДП, Народного блоку Литвина, Блоку Юрія Кармазіна, СПУ та Партії регіонів, по 1-му депутату в органі представлено від Українського народного блоку Костенка і Плюща та Громадянського блоку «Пора—ПРП»[37].

Економіка

Частка міста в економіці Дунаєвецького району у виробництві промислової продукції становить 88,9 %, товарах народного споживання — 69,4 %, товарообігу 63,3 %. Обсяг експорту на одну особу — 42 долари США, а сальдо зовнішньої торгівлі товарами — 1,8 мільйона доларів США (за 2008 рік).[13]

Промисловість

За радянських часів місто було відоме на всьому просторі СРСР завдяки Дунаєвецькій суконній фабриці[38]. Фабрика виробляла дві третини промислової продукції всього Дунаєвецького району, а на підприємстві працювало понад 2 тисяч працівників. На базі підприємства було створене професійно-технічне училище. За часів Незалежності України Дунаєвецька суконна фабрика перестала існувати, а її двохтисячний колектив став безробітним.[14] Однак, згодом підприємство було реорганізована й отримало нову назву — ТОВ «Маровоір», хоча соціальна проблема вирішена не була — із двохтисячного колективу на роботі залишилося в сорок разів менше, тобто лише 50 осіб. Зараз підприємство випускає близько 50 різних видів текстильної продукції, основними споживачами якої є бюджетні установи.[9]

ТОВ «Дунаєвецький арматурний завод»

Іншим відомим підприємством було ТОВ «Дунаєвецький арматурний завод», який продовжує працювати і до сьогодні[39].

Деякі інші підприємства (з 67 зареєстрованих на 2010 рік) м. Дунаївці та Дунаєвецького району[39]:

  • Сільськогосподарське ТОВ «Агрофірма „Україна“»;
  • ТОВ «Відродження»;
  • ЗАТ «Дунаєвецька меблева фабрика»;
  • ДП «Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів»;
  • ЗАТ «Дунаєвецький маслозавод»;
  • ВАТ «Дунаєвецьке підприємство сільгосптехніка»;
  • ЗАТ «Дунаєвецький ремонтно-механічний завод».

Від 2008 року в місті з'явилося підприємство «Центр інноваційно-будівельних технологій», яке має виробляти поліматеріали (пінопласт), однак відтоді, у тому числі завдяки діям активістів ініціативної громадської організації «Контроль громади», що представляє екологічні інтереси дунаївців, обстоює здоров'я містян, завод так і не розпочав діяльність своїх промислових потужностей. За цей час мешканці міста вже не раз перекривали трасу Хмельницький—Чернівці, пікетували Хмельницьку облдержадміністрацію, стояли під стінами Адміністрації Президента, Міністерства охорони навколишнього середовища та Кабінету Міністрів України[40].

За даними державного реєстру станом на 1 січня 2002 року на території міста було зареєстровано 116 малих підприємств та товариств з обмеженою відповідальністю.

Сфера послуг

В приміщені колишньої Дунаєвецької суконної фабрики, окрім ТОВ «Маровоір», розташовані численні торговельні центри

Торгівля є однією з пріоритетних галузей економіки — у місті працює 5 ринків.[41] Значно збільшилася й кількість підприємств роздрібної торгівлі — 147 магазинів і 48 кіосків, підприємств громадського харчування — 16 (на 1 листопада 2008 року), дозволена сезонна лоткова торгівля[42] закладів побутового обслуговування — 7 перукарень, 4 пункти ремонту взуття, 2 пункти ремонту годинників.[41]

Серед комунальних підприємств в Дунаївцях працює два ЖЕКи, комунальне підприємство по водопостачанню та водовідведенню МКП «Джерело» та комунальне підприємство теплових мереж Дунаєвецької міської ради.[43],[44]

Сільське господарство та корисні копалини

Корисних копалин на території міста не виявлено. Лише за 7 км від Дунаївців знайдені поклади фосфоритів, видобуток яких був припинений ще перед радянсько-німецькою війною. Сільське господарство зосереджене в приватному секторі. Кліматичні умови дозволяють вирощувати цукрові буряки, картоплю, пшеницю, ячмінь, жито, овес, просо, кукурудзу, а також різноманітні овочі, кормові культури та плодові дерева.[13] Населення також вирощує домашню птицю (курей, гусей, качок, індиків), тримає велику рогату худобу та свиней. ЗАТ «Дунаєвецький маслозавод» приймає від населення молоко.

Транспорт

Вулиця Шевченка. Автошлях Н 03 минає просто повз місто

Через Дунаївці проходить автомобільний шлях Н03 національного значення Житомир — Чернівці. В місті є автобусна станція та Дунаєвецький автопарк, який здійснює пасажирські та транспортні перевезення. Регулярно курсують рейсові автобуси з Дунаївців в села Дунаєвецького району, а також через місто в Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Чернівці, Вінницю, Київ тощо. Загальний річний обсяг пасажирських перевезень становить більше ніж мільйон чоловік.[45] В місті працюють також численні приватні таксі та існує три служби радіотаксі.

Загальна протяжність автомобільних доріг в місті становить 103,7 км, з них 9 км загальнодержавного значення.[13] В місті працює п'ять АЗС та одна газова заправка[42].

Неподалік від міста є також дві залізничні станції — Дунаївці (за 22 км від міста автодорогами) та Балин (за 15 км від міста). Є також і аеропорт.[13]

І чергу обходу розпочали будувати у 2004 році, аби транзитний транспорт оминав Дунаївці, через чотири роки 2,7 км автодороги було завершено, вартість роботи склала 21,5 млн гривень. До наступної ІІ черги, протяжністю 1,9 км, приступили у тому ж таки 2008, а ось закінчити вдалося аж за десять років — у 2018. Участь області в митному експерименті, коли частина коштів від перевиконання плану митних зборів направлялася на будівництво та ремонт доріг, дала можливість нарешті завершити цю ділянку, вартість якої на той час склала 35 млн гривень. А цілковитого завершення об'єкта Дунаївці дочекалися лише 2020 році. На будівництво III черги обходу м. Дунаївці, протяжністю 3,12 км було спрямовано 206 млн гривень.

Відстань від Дунаївців до окремих міст (автошляхами)[46]
Тернопіль ~ 169 км Хмельницький ~ 66 км Київ ~ 440 км
Івано-Франківськ ~ 208 км Вінниця ~ 63 км
   Дунаївці    
Кам'янець-Подільський ~ 33 км Румунія Ботошані ~ 214 км Одеса ~ 599 км

Охорона здоров'я

Пологовий будинок Дунаєвецької ЦРЛ (вид через один з лікарняних ставків)

Вже в 1870-х роках в місті працювала земська лікарня. 1911 року вона мала 15 ліжок.

На початку 20 століття була відкрита ще одна лікарня. Всього там працювало три лікарі, акушерка та два фельдшери. Було також три аптеки — з них дві приватні. Перед радянсько-німецькою війною, в 1938 році, у двох лікарнях налічувалося вже 130 ліжок, була поліклініка, станція швидкої допомоги, водолікарня. Після війни, у роки восьмої п'ятирічки (1966 — 1970 роки) Дунаєвецька центральна районна лікарня (ЦРЛ) мала 275 ліжок, протитуберкульозний диспансер, санітарно-епідеміологічну станцію та п'ять фельдшерсько-акушерських пунктів.[14]

Станом на 2010 рік Дунаєвецька ЦРЛ та поліклініка налічує 320 лікарів, у місті функціонує 11 аптек.[13] Лікар Садлій Володимир Степанович 12 вересня 2003 року отримав звання «Почесний громадянин міста Дунаївці» (рішенням № 5 8 сесії IV скликання).[47] Головний лікар Дунаєвецького району Понцак Іван Миколайович (заслужений лікар України), зробив багато для ремонту приміщень лікарні та закупівлі сучасного обладнання.[48] На базі Дунаєвецької ЦРЛ у 80 роках була створена потужна школа післядипломної підготовки лікарів, які потім стали висококваліфікованими спеціалістами і працюють в Чернівецькій, Хмельницькій та інших областях України та за кордоном.

Освіта

Дунаєвецький районний відділ освіти
Будинок творчості школяра

Вже до 1795 року в місті існувала школа грамоти для дівчаток при греко-католицькій церкві (після 1795 року — православній).

На початку XX століття в Дунаївцях діяли багато освітніх закладів: євангельсько-лютеранське та земське двокласні училища, однокласне початкове народне училище, парафіяльна школа та десять єврейських молитовних шкіл. Так, у двокласному міністерському (земському) училищі перед Першою світовою війною навчалося 285 хлопчиків та дівчаток.[49]

У теперішній час організацію та контроль за освітньою галуззю міста здійснює Дунаєвецький районний відділ освіти.

Дошкільні навчальні заклади

В місті існує також п'ять дошкільних навчальних закладів (дитсадків) (дані на 2010 рік)[50]:

№ Назва ДНЗ Завідувачка Кількість дітей Кількість педагогів
1 Дунаєвецький ДНЗ № 1 «Ромашка» Веренчук Галина Михайлівна 141 15
2 Дунаєвецький ЦРД «Пролісок» Давиденко Галина Леонідівна 207 22
3 Дунаєвецький ДНЗ № 3 «Берізка» Курочкіна Алла Валентинівна 140 11
4 Дунаєвецький ДНЗ № 4 «Теремок» Ружицька Ірина Романівна 154 15
5 Дунаєвецький ДНЗ № 5 «Усмішка» Тріцька Антоніна Борисівна 95 10

Дунаєвецькій міській раді також підпорядковується Мушкутинецький ДНЗ с. Мушкутинці (завідувачка Дзендзюр Світлана Антонівна, 3 педагоги), яку відвідують 35 дошкільнят.[51]

Загальноосвітні школи

Дунаєвецька НВК гімназія
Дунаєвецька станція юних туристів

Учні міста мають змогу навчатися в чотирьох наступних загальноосвітніх закладах (дані за 2010 р.)[50],[52],[53],[54],[55]:

№ Назва школи Директор Кількість учнів Кількість вчителів
1 Дунаєвецька НВК гімназія Чекман Юрій Петрович 755 64
2 Дунаєвецька ЗОШ I—III ст. № 2 Прокопов Іван Григорович 495 44
3 Дунаєвецька ЗОШ I—III ст. № 3 Ковальчук Леонід Максимович 588 51
4 Дунаєвецька ЗОШ I—III ст. № 4 Антюк Олег Петрович 367 38

Всього в них навчається 2205 учні, а навчальний процес забезпечують 197 учителів. Найбільшою за кількістю учнів та педагогів є Дунаєвецька НВК гімназія, а найменшою — Дунаєвецька ЗОШ № 4.

В селі с. Мушкутинці, що підпорядковується Дунаєвецькій міській раді, також є Мушкутинецька загальноосвітня школа І—III ст. (директор Черватюк Володимир Григорович, 24 вчителі), яку відвідують 149 учнів.[50],[51],[56]

Позашкільні заклади та училище

Окрім цього, у вільний час школярі мають змогу відвідувати такі позашкільні заклади, як Будинок творчості школярів, Станцію юних натуралістів, Станцію юних туристів та Спортивну школу[50].

Учні після завершення 9 класів мають змогу здобувати професійну освіту в Дунаєвецькій філії вищого професійного училища № 36 с. Балин Дунаєвецького району (колишня Дунаєвецька філія Хмельницького професійного ліцею сфери послуг до 2010 року).[57]

Талановиті діти в Дунаївцях мають змогу навчатися у дитячій школі мистецтв (вул. Гагаріна, 20) та дитячо-юнацькій спортивній школі (вул. Дунайгородська). Також працює навчально-профорієнтаційний центр.

Засоби масової інформації

У Дунаївцях 1930 року було започатковано видання районної газети[58][59].

Логотип газети «Дунаєвецький вісник»

Це був орган райкому Компартії України та районної ради. Газета чимало разів змінювала назву і підпорядкування — «Ленінським шляхом», «За суцільну колективізацію», «Сталінським шляхом», «Дунаєвецькі вісті», «Урядові Дунаєвецькі вісті»[60][61], допоки 1991 року не отримала сучасну назву — «Дунаєвецький вісник»[62].

Докладніше: Дунаєвецький вісник

Засновниками «Дунаєвецького вісника» є Дунаєвецька районна рада та трудовий колектив редакції. Як і раніше, газета є єдиним офіційним друкованим періодичним виданням міста і району. На початку 2010 року наклад тижневика становить 1 800 примірників. Виконувач обов'язків редактора газети — Любов Іванівна Лемешко. Від початку 2010 року в Інтернеті (на вебсторінці газети) доступними є версії видання в електронному вигляді.[62]

На ультракоротких хвилях (частоти 70,76 МГц[коли?] та 104,6 МГц) приймаються програми Хмельницької обласної державної телерадіокомпанії «Поділля-центр»[63].

Іншою газетою, що регулярно висвітлює події в Дунаївцях та Дунаєвецькому районі та розповсюджується там, є «Фортеця», яка видається в Кам'янці-Подільському. В місті також є власний телеканал «Контакт-ФНБ», що транслюється телерадіокомпанією «FNB», яка також є постачальником кабельного кабельного телебачення[64] та надає послуги Інтернету (інтернет-провайдер «FNB Net»[65], окрім CrazyNetwork,[66] Укртелекому та ХмельницькІнфокому[67]) за сумісництвом[68].

Культура

Заклади культури і парки

Міська бібліотека

Заклади культури міста[3],[69]:

  • районний центр культури, дозвілля і мистецтва — головний культурний осередок Дунаєвеччини;
  • 2 бібліотеки, у тому числі Дунаєвецька центральна районна бібліотека, що ще в червні 1998 року стала лауреатом республіканської премії імені Д. Яворницького, і це був перший лауреат цієї премії серед районних бібліотек України[70];
  • кінотеатр «Мир» (районна кіновідеомережа)[71];
  • Будинок творчості школярів — тут проводиться чимало культурних заходів, працює низка творчих колективів. Так, духовому оркестру та ляльковому театру «Капітошка» Дунаєвецького Будинку творчості школярів згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України № 472 від 21 червня 2006 року «Про присвоєння та підтвердження почесних звань „Народний художній колектив“ і „Зразковий художній колектив“» присвоєне звання «Зразковий художній колектив»[72].

У Дунаївцях є 2 парки. Зокрема, на території Лікарняного парку розташована центральна районна лікарня, а наприкінці XIX — на початку XX століття це був маєток пана Завойка. Основу паркових насаджень становлять дерева місцевих порід. Вони сьогодні досягли значних розмірів: сосна звичайна — обхватом 1,98 м, ясен звичайний — 3,03 м, липа серцелиста — 5,06 м, клен звичайний — 2,60 м, акація біла (робінія звичайна) — 2,86 м. У парку селиться багато видів птахів[13].

Музеї та краєзнавство

Стенд «Дунаєвеччина туристична» на тлі будівлі Музею історії освіти Дунаєвеччини
«Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій», вип. III, 2003

У Дунаївцях функціонує 3 музеї (в тому числі 1 державний):

  • Дунаєвецький районний історико-краєзнавчий музей (майже 2 тисячі експонатів[73]) — розташований в історичній будівлі по вулиці Шевченка, 31; державний музей, висвітлює історію Дунаєвецького краю[74].
  • Музей історії суконної фабрики, створений 1967 року, розповідає про історію становлення й продукцію Дунаєвецької суконної фабрики[75].
  • Музей історії освіти Дунаєвеччини — відкритий на початку жовтня 2009 року музей на громадських засадах розповідає переважно світлинами й документами зі стендів про розвиток освітянської галузі на Дунаєвеччині[76].

У місті тривалий час працює видний культурний діяч Віктор Степанович Прокопчук, який не лише зробив і робить чимало для розвитку культури міста й району, зокрема стояв безпосередньо біля джерел створення місцевого історико-краєзнавчого музею, а й організував краєзнавчу роботу на місцях[77].

27 травня 1993 року в місті під егідою Інституту історії України НАН України, Всеукраїнської спілки краєзнавців за участю викладачів Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту відбулася наукова краєзнавча конференція «Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля». Надалі такі конференції стали регулярними, і 2003 року відбулася п'ята (ювілейна) науково-краєзнавча конференція, присвяченої 600-річчю першої згадки про місто Дунаївці та 80-річчю утворення Дунаєвецького району. Недаремно кам'янець-подільський дослідник Лев Баженов відзначає, що зараз спостерігається «небачений розвій нинішнього краєзнавства [на Хмельниччині], який за більшістю показників перевершив попередні здобутки в цій галузі»[78]. Нарешті, 18 вересня 2008 року в Дунаївцях відбулася чергова Всеукраїнська науково-краєзнавча конференція «Дунаєвеччина в контексті історії України», присвячена 605-ій річниці з часу першої згадки про місто Дунаївці і 85-річчю утворення Дунаєвецького району. Її організаторами виступали Дунаєвецькі районна рада, районна державна адміністрація, міська рада, районна бібліотека і районна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців, а також Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка — Центр дослідження історії Поділля Інституту історії України, що функціонує на його базі, університетська наукова бібліотека. На заході виступили 65 доповідачів, і вже традиційно за його результатами було видано черговий (уже IV-й) випуск наукових праць «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій»[79].

Фольклор і література

Поділля і, зокрема Дунаєвеччина, є відносно добре вивченим регіоном фахівцями української фольклористики, — тут у різний час було записано низку фольклорних творів, зокрема історичних переказів і легенд, у першу чергу, про найпопулярнішого персонажа подільської народної творчості Кармалюка, а також про оборону рідного краю від татарських і османо-турецьких нападників, про Визвольну війну українського народу (1648—54)[80]. Так, у сами́х Дунаївцях, у період 1955—56 років від пенсіонерки Ф. Ю. Агафонової С. М. Бурштейну вдалося записати декілька переказів з циклу про Устима Кармалюка, один з яких «Він чоловік добрий» жінка чула від своєї бабусі Г. Г. Павловської, яка особисто бачила Кармалюка, та й дія цього переказу про зустріч двох жінок з народним месником відбувається безпосередньо в містечку[81].

У наш час у Дунаївцях творять поетичні таланти. Так, на 13-му Всеукраїнському фестивалі поезії та авторської пісні «Сліва-фест», що відбувався 13 лютого 2009 року в приміщенні планетарію в Києві[82] зусиллями подільського громадського діяча Сергія Пантюка і за сприяння Мистецького об'єднання «Остання барикада» та Благодійного фонду «Смолоскип»[83], взяли участь відразу дві поетеси з Дунаївців — Людмила Весела і Ольга Остапчук[84], що презентували, збірки власних поезій, відповідно, «Кленовий пасьянс»[85] і «Награда за нежность».

З нагоди 605-річчя Дунаєвеччини був випущений в електронному вигляді альбом «Дунаєвиччина 2008», у якому, зокрема, було вміщено вірш Гімн Дунаївцям[86]:

Місто квітне на славу і щастя.
Дух козацький у наших серцях.
Віра й правда, як перше причастя.
Не померкне ніколи в віках.

Бережемо традиції роду,
В творчих пошуках люди мої.
Ми під прапором волі народу.
Ми за злагоду й мир на землі.

Хай у полі видзвонює колос
І на чатах стоять журавлі.
І лунає Дунаєвець голос
На подільській квітучій землі.

Приспів:
Славне місто України,
Пісня маршем в серце лине
Про Дунаївці, про Дунаївці
Найрідніші на землі
Це Дунаївці мої!
Це Дунаївці!

Релігія

Зовнішні відеофайли
1. Чому українці досі будують російські храми? // «Обличчя Незалежності»
Церква Різдва Христового (ПЦУ)
Кірха

В місті проживають представники численних релігійних конфесій, що мирно співіснують. Так, офіційно зареєстровано вісім наступних релігійних громад[3],[87],[88]:

Протягом історії в містечку діяли культові споруди різних релігій, які сповідувало місцеве населення — православні церкви святого Іоана Богослова, Різдва Христова та Знесіння, католицькі кляштор капуцинів і костьол святого Михаїла, протестантська кірха та інші — католицькі святині припинили своє існування ще в XIX столітті, а після Жовтневого перевороту (1917) було закрито останній православний храм[89].

Сучасні культові споруди Дунаївців:

Спорт

Міський стадіон «Колос»

Дунаївці відомі значними успіхами у волейбольних чемпіонатах України. Сотні волейболістів-вихованців Дунаєвецької дитячої юнацької спортивної школи (ДЮСШ) виступають у багатьох волейбольних клубах в усьому світі. Так, щороку в місті Дунаївці проводиться Міжнародний турнір з волейболу пам'яті тренера Ігоря Андрійовича Бєлаєва, завдяки тренерській діяльності якого значною мірою й була започаткована волейбольна школа району.[91]

Місцевий футбольний клуб «Нива-Текстильник» ставав чемпіоном Хмельницької області з футболу у 1994 та 2004 роках. Крім того, серед здобутків дунаєвецьких футболістів в роки незалежності кілька призових місць обласної першості, а саме: срібні медалі 2007, 2008, 2009 та бронза 1992 та 2001 років). З 2014 року команда бере участь у змаганнях під назвою ФК «Дунаївці»

У чемпіонатах ААФУ в 2009 та 2010 роках виступав аматорський футбольний клуб «Верест-ІНАПІК» (який виступав в 2008 році під назвою «ПТП ІНАПіК»).[92]

В місті є стадіон «Колос», побудований ще в 1962 році.[14]

Пам'ятки та пам'ятники

Бюст Владислава Заремби

Місто не має багато історико-архітектурних пам'яток, однак декілька зразків історичної забудови збереглися. Зокрема, значну цінність являють залишки садиби Красінських, хоча й спотворені пізнішими прибудовами[93].

У Дунаївцях встановлено низку пам'ятників, як за СРСР, так і за незалежності України.

Перед будинком райдержадміністрації до 20 лютого 2014 року стояв пам'ятник Володимиру Леніну, який повалили у ніч з 20 на 21 лютого 2014 року під час масових протестів у рамках революційних подій Євромайдану[94].

У 1990—2000-х роках у місті з'явилися погруддя Владислава Заремби (уродженця Дунаївців), погруддя Тараса Шевченка та пам'ятник Жертвам Голодомору.

19 листопада 1997 року в ході проведення наукової краєзнавчої конференції «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій» на фасаді приміщення міської ЗОШ № 2 в урочистій обстанові було відкрито меморіальну дошку на честь видатного вченого, доктора історичних наук, члена-кореспондента НАН України, уродженця Дунаївців Федора Шевченка[95].

Відомі люди

Уродженці міста

Уродженцями міста є багато видатних людей, серед них[96]:

Інші особи

Див. також: Персоналії Дунаєвецького району

Інші відомі люди, чия доля була пов'язана з містом Дунаївці[96]:

Міста-побратими

Костьол в місті Турек
Аерофотознімок міста Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеслав

Дунаївці мають два міста-побратима — Турек (Польща Польща) та Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеслав (Чехія Чехія). Партнерські контакти між Туреком та Дунаївцями тривають від 2000 року, а між чеським містом — від 10 травня 2010 року.

Зв'язки із Туреком були налагодженні завдяки вчительці-пенсіонерці пані Ірені Буді, яка навчала дунаєвецьких школярів польської мови у місті Турек. А вже на весні 2010, з метою розширення громадських, культурних і підприємницьких зв'язків, до дунаєвець завітала велика представницька група з чеського міста Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеслав. До делегації, очолюваної старостою міста Ондреєм Преносилом, увійшли представники різних кіл і структур Брандіса — Мілан Вавра, Мирослав Пісачка, Богуміл Явурек, Зденек Когутчи і Михайло Сегеті.

У жовтні 2005 року в місті Дунаївці перебувала делегація міста Турек у складі віцестарости Турекського повіту Кшиштофа Колєнди, заступника бургомістра міста Турек Мирослава Менькарськи та представника міського Господарського дому Веслава Мєлчарека. Під час візиту було підписано договір про співпрацю між містами у галузі культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, місцевого самоврядування та господарської діяльності.

15 червня 2006 року з відповідним візитом до Туреку відбула делегація дунаївчан у складі міського голови Небельського С. Б., секретаря міської ради Панасевич Г. І., депутата міської ради, керівника Дунаєвецької філії КБ «ПриватБанк» Баранюка В. О., учасників художньої самодіяльності району, митців та підприємців. Делегація взяла участь у святкуванні 665-ліття міста Турек[99].

Перша делегація із міста Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеслав завітала у Дунаївці 9 травня 2010 року на 65-у річницю перемоги у німецько-радянській війні. А вже 10 травня у залі засідань міськради за участі мера Дунаєвець Станіслава Небельського та старости Брандіса-над-Лабем-Стара-Болеслав Ондрея Преносила було підписано спільний об'ємний документ — декларацію про співпрацю. Згідно з договором, передбачається наступне: створення і втілення підприємницьких проєктів, обміни в культурно-мистецькій сфері, проведення спільних спортивних змагань і турнірів. Також, згідно з окремим пунктом декларації буде впроваджено доволі об'ємний туристичний обмін, особливо — школярів і молоді.[100],[101]

Цікаві факти

Світлини

Див. також

Примітки

  1. ↑ Статистичний збірник: Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF). Державна служба статистики України. 2020. Архів оригіналу (PDF) за 2 січня 2020. Процитовано 3 серпня 2024.
  2. ↑ Постанова ВРУ 400-VIII від 13.05.2015
  3. ↑ а б в г д Ділові Дунаївці (Про місто). Архів оригіналу за 21 лютого 2010. Процитовано 7 березня 2010.
  4. ↑ а б Кабінет Міністрів України. Про затвердження списку історичних населених місць України. Постанова від 26 липня 2001 р. № 878 Київ. «Урядовий кур'єр» 2001, 9 серпня.
  5. ↑ а б в Сайт Хмельницької обласної бібліотеки для дітей. Архів оригіналу за 21 лютого 2010. Процитовано 9 березня 2010.
  6. ↑ а б в Прокопчук В. С. Дунаївці: Краєзнавчий нарис. — Львів: Каменяр, 1989. — 79 с.: іл.
  7. ↑ а б в Малінь П. В історії ніколи не можна ставити крапку: Дунаївці та їх роль в історії Поділля// Майбуття. — 1993. — № 5.
  8. ↑ Походження назви м. Дунаївці [Архівовано 2010-12-23 у Wayback Machine.] на www.tcdc.com.ua [Архівовано 23 грудня 2010 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б Дунаєвецький вісник, № 45-46 (10432-433), С. 3, від 10 червня 2010 р.
  10. ↑ Український лінгвістичний портал. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 15 березня 2010.
  11. ↑ а б Офіційний сайт Дунаєвецької міської ради. Архів оригіналу за 25 березня 2010. Процитовано 23 лютого 2009.
  12. ↑ Дунаївці [Архівовано 27 липня 2010 у Wayback Machine.] на www.meteoprog.ua/ [Архівовано 13 вересня 2009 у Wayback Machine.]
  13. ↑ а б в г д е ж и м. Дунаївці[недоступне посилання з квітня 2019] на Хмельницька обласна рада (офіційний сайт)[недоступне посилання з квітня 2019]
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м н Історія міста та міської ради [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.] на www.dunrada.org.ua [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  15. ↑ а б Українські міста та найбільші селища. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 15 березня 2010. на world-gazetteer.com (англ.). Архів оригіналу за 9 березня 2001. Процитовано 7 березня 2010.
  16. ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
  17. ↑ а б www.2001.ukrcensus.gov.ua [Архівовано 30 квітня 2013 у Wayback Machine.] (Дані Всеукраїнського перепису населення України 2001 року)
  18. ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  19. ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  20. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  21. ↑ а б в г Маньковська Р. В. Дунаївці [Архівовано 4 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2., стор. 496
  22. ↑ а б в г д Гарнага І. В. Дунаївці // Радянська енциклопедія історії України. Том 2., стор. 100
  23. ↑ Ридуш Б. Т. ПОДЗЕМНЫЕ ХОДЫ НА ТЕРРИТОРИЯХ ПОДОЛЬЯ, ГАЛИЦИИ И БУКОВИНЫ.— Черновцы: Троглодит). Спелестологический Ежегодник РОСИ 1999 [Архівовано 17 червня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  24. ↑ Захар'єв В. А. Давні підземні комунікації Дуаєвець. — Дунаївці: Рукопис, 1998. — С. 4.
  25. ↑ П. Даниляк. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні / Український історичний журнал.— К., № 2 (485) за березень-квітень 2009.— С. 52. ISSN 0130-5247
  26. ↑ Władysław Konopczyński. Czacki Feliks (Szczęsny), (1723—1790) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— Т. IV/1, zeszyt 16.— S. 141—142. (пол.)
  27. ↑ а б в г Дунаївці [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.] на Замки та храми України [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Як Дунаївці та Меджибіж намагалися стати містами [Архівовано 8 лютого 2011 у Wayback Machine.] на Сайт, присвячений Красилову [Архівовано 12 червня 2019 у Wayback Machine.]
  29. ↑ Сохатюк О. Згадуючи голодні 32-33-ті роки // стаття в газеті «Дунаєвецький вісник» № 89-90, див. Проведені заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні [Архівовано 23 березня 2014 у Wayback Machine.] на Хмельницька обласна державна адміністрація [Архівовано 28 березня 2009 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Сергій Єсюнін Адміністративно-територіальний поділ Заславщини наприкінці XVIII — початку ХХІ ст. на www.myslenedrevo.com.ua [Архівовано 20 листопада 2008 у Wayback Machine.]
  31. ↑ [1] [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.] Характеристика району на www.dun.org.ua [Архівовано 11 березня 2010 у Wayback Machine.]
  32. ↑ Звіт Національного космічного агентства України про використання коштів державного бюджету за 2005 рік. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 4 липня 2019.
  33. ↑ Хмельницька обласна газета «Поділля»: Ракетний щит на Хмельниччині. Вип. від 29 грудня 2009 року, № 52 (1370)[недоступне посилання з липня 2019]
  34. ↑ На ракеті Маска | Україна — знову в космічній грі. Шість важливих фактів про український супутник Січ-2-30 [Архівовано 14 січня 2022 у Wayback Machine.], Ліга, 13 січня 2022
  35. ↑ Український супутник встановив зв'язок з центром на Хмельниччині [Архівовано 13 січня 2022 у Wayback Machine.], УП, 13 січня 2022
  36. ↑ Керівний склад ради [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька міська рада (Офіційний сайт) [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  37. ↑ Склад міської ради [Архівовано 30 червня 2010 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька міська рада (Офіційний сайт) [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  38. ↑ ВАТ «Дунаєвецька суконна фабрика». Архів оригіналу за 21 листопада 2009. Процитовано 8 березня 2010.
  39. ↑ а б Підприємства Дунаєвеччини. Архів оригіналу за 1 березня 2010. Процитовано 8 березня 2010.
  40. ↑ Швидець Георгій Врятуйте від пінопласту! Мешканці районного центру на Хмельниччині вимагають прибрати небезпечне виробництво [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Україна Молода» № 161 за 2 вересня 2010 року, стор. 3
  41. ↑ а б Місто Дунаївці[недоступне посилання з липня 2019] на Асоціація міст України [Архівовано 8 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  42. ↑ а б Бізнес-середовище [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.] на www.dunrada.org.ua [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Перелік власності громад району [Архівовано 25 лютого 2010 у Wayback Machine.] на www.rda.dn.km.ua [Архівовано 23 лютого 2010 у Wayback Machine.]
  44. ↑ Комунальні підприємства [Архівовано 30 червня 2010 у Wayback Machine.] на www.dunrada.org.ua [Архівовано 30 червня 2010 у Wayback Machine.]
  45. ↑ Транспорт [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька районна державна адміністрація (офіційний сайт) [Архівовано 23 лютого 2010 у Wayback Machine.]
  46. ↑ Розрахунок відстаней між містами. Архів оригіналу за 21 червня 2009.
  47. ↑ Почесні громадяни міста Дунаївці [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька міста рада (Офіційний сайт) [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  48. ↑ who-is-who.com.ua (Український видавничий портал)[недоступне посилання з липня 2019]
  49. ↑ www.dun.org.ua (Цікаві факти). Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  50. ↑ а б в г www.rda.dn.km.ua/osvita.htm. Архів оригіналу за 25 лютого 2010. Процитовано 6 березня 2010.
  51. ↑ а б http://www.dunrada.org.ua/socsphera.php [Архівовано 30 червня 2010 у Wayback Machine.] Офіційний сайт Дунаєвецької міськради (Соціальна сфера)
  52. ↑ Офіційний сайт Дунаєвецької НВК гімназії. Архів оригіналу за 18 лютого 2009. Процитовано 10 березня 2010.
  53. ↑ Офіційний сайт Дунаєвецької ЗОШ № 2
  54. ↑ Офіційний сайт Дунаєвецької ЗОШ № 3. Архів оригіналу за 20 лютого 2010. Процитовано 10 березня 2010.
  55. ↑ Офіційний сайт Дунаєвецької ЗОШ № 4. Архів оригіналу за 21 лютого 2010. Процитовано 26 березня 2010.
  56. ↑ Офіційний сайт Мушкутинецької ЗОШ. Архів оригіналу за 12 жовтня 2010. Процитовано 26 березня 2010.
  57. ↑ www.dun.at.ua/news/
  58. ↑ Колендзян В. К. Дунаєвецький район // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — 551, [1] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с., стор. 495
  59. ↑ Районні газети України. Офіційні видання райрад і райдержадміністрацій. Архів оригіналу за 21 січня 2015. Процитовано 22 квітня 2010.
  60. ↑ див., наприклад, перелік газет 1941—1945 років[недоступне посилання з травня 2019] на сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
  61. ↑ № 29-30(10416-417) 15 квітня 2010 року «Дунаєвецький вісник» — «Дунаєвецькому віснику — 80!»[2] [Архівовано 20 червня 2010 у Wayback Machine.]
  62. ↑ а б Дунаєвецький вісник на Ділові Дунаївці [Архівовано 17 червня 2010 у Wayback Machine.]
  63. ↑ Частоти мовлення [Архівовано 28 січня 2013 у Wayback Machine.] на Офіційна вебсторінка Хмельницької обласної державної телерадіокомпанії «Поділля-центр» [Архівовано 23 травня 2013 у Wayback Machine.]
  64. ↑ ТРК FNB. Архів оригіналу за 1 квітня 2013. Процитовано 15 березня 2010.
  65. ↑ Інтернет-провайдер FNB. Архів оригіналу за 24 березня 2010. Процитовано 15 березня 2010.
  66. ↑ Інтернет-провайдер CrazyNetwork. Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 19 липня 2012.
  67. ↑ ХмельницькІнфоком. Архів оригіналу за 1 березня 2009. Процитовано 7 березня 2010.
  68. ↑ ТОВ «ТРК FNB», ISP «FNB Net». Архів оригіналу за 20 червня 2010. Процитовано 7 березня 2010.
  69. ↑ Перелік підприємств, організацій та установ спільної власності територіальних громад району [Архівовано 25 лютого 2010 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька районна державна адміністрація (офіційний сайт) [Архівовано 23 лютого 2010 у Wayback Machine.]
  70. ↑ Інформація про Хмельниччину в Центрі прийому і обробки спеціальної інформацію та контролю навігаційного поля[недоступне посилання з липня 2019]
  71. ↑ Культурно-образотворча діяльність (її об'єкти у Хмельницькій області) [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.] на Вебсторінка Хмельницького державного центру науково-технічної і економічної інформації [Архівовано 12 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
  72. ↑ Наказ Міністерства освіти і науки України № 472 від 21 червня 2006 року «Про присвоєння та підтвердження почесних звань „Народний художній колектив“ і „Зразковий художній колектив“». Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 21 квітня 2010.
  73. ↑ Хмельниччина — земля любові нашої: довідник юного краєзнавця для користувачів-учнів 5-9 класів (Хмельницькій області — 70 років). [Архівовано 21 лютого 2010 у Wayback Machine.] на Хмельницька обласна бібліотека для дітей ім. Т. Г. Шевченка [Архівовано 14 листопада 2011 у Wayback Machine.]
  74. ↑ Координати музею на prostir.museum («Музейний простір України»)
  75. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року N 1766 «Про затвердження переліку музеїв, що перебувають у віданні підприємств, установ та організацій, де зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України» [Архівовано 28 вересня 2010 у Wayback Machine.] на www.uazakon.com («Закони України». Інформаційно-правовий портал) [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.]
  76. ↑ Відкриття музею історії освіти Дунаєвеччини на Дунаєвецький райметодкабінет [Архівовано 4 грудня 2010 у Wayback Machine.]
  77. ↑ Баженов Л. В. Покликаний служити освіті, науці, культурі і людям. Професору Віктору Степановичу Прокопчуку — 65! на Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (офіційний сайт) [Архівовано 15 серпня 2012 у Wayback Machine.]
  78. ↑ Баженов Л. В. Краєзнавчий поступ на Хмельниччині в роки незалежності (1991—2001) [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.] на Національний природний парк «Подільські Товтри» (офіційний сайт) [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.]
  79. ↑ Прокопчук В. С. Науково-краєзнавча конференція в Дунаївцях на www.nbuv.gov.ua [Архівовано 15 серпня 2012 у Wayback Machine.] (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)
  80. ↑ див., зокрема, Євшан-Зілля. Легенди та перекази Поділля. (зібрав та впорядкував Дмитро Медведик)., Лв.: «Червона калина», 1992, 287 с.
  81. ↑ а б див. Народ про Кармалюка. Збірник фольклорних творів., Видавництво Академії наук УРСР, К., 1961
  82. ↑ Шахрай Наталія Завершився фестиваль поезії та авторської пісні «Сліва-фест»[недоступне посилання], інф. за 16 лютого 2009 року від Укрінформ (рос.)
  83. ↑ Сергій Пантюк презентує «Сліва-фест-2009» на www.bukvoid.com.ua. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 15 березня 2010.
  84. ↑ Фото: Поетеси Хмельниччини Ольга Остапчук і Людмила Весела (з Сергієм Пантюком) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] на artvertep.com («Арт-Вертеп», вебресурс української культури) [Архівовано 16 березня 2010 у Wayback Machine.]
  85. ↑ Рецензія Тетяни Землякової на збірку поезій «Кленовий пасьянс» Людмили Веселої на www.inlit.com.ua («Інша література») [Архівовано 2 квітня 2010 у Wayback Machine.]
  86. ↑ «Дунаєвеччина 2008». Альбом в електронному вигляді[недоступне посилання з липня 2019](PDF)
  87. ↑ Релігійні громади міста Дунаївці на www.dun.org.ua. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  88. ↑ а б в г д е ж и к Релігійні громади [Архівовано 8 липня 2012 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька міська рада (Офіційний сайт) [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  89. ↑ Жарких М. І. Храми Поділля. Довідник. [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.]
  90. ↑ Храм Святого Михайла Архангела у Дунаївцях [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] на Кам'янець-Подільська дієцезія Римсько-католицької церкви в України (вебпредставництво) [Архівовано 26 квітня 2010 у Wayback Machine.]
  91. ↑ Волейбол в Дунаївцях[недоступне посилання]
  92. ↑ Чемпіонат України з футболу серед аматорських команд на офіційному сайті ААФУ. Архів оригіналу за 6 травня 2011. Процитовано 9 липня 2011.
  93. ↑ Дунаївці [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.] на www.castles.com.ua («Замки і храми України») [Архівовано 13 грудня 2017 у Wayback Machine.]
  94. ↑ У Дунаївцях повалили пам'ятник Леніну. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 21 лютого 2014.
  95. ↑ Прокопчук Віктор Вшанування пам'яті Ф. П. Шевченка на його батьківщині у м. Дунаївці [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] на Інститут історії НАН України [Архівовано 8 березня 2010 у Wayback Machine.] (PDF)
  96. ↑ а б Ділові Дунаївці (Відомі дунаєвчани). Архів оригіналу за 21 лютого 2010. Процитовано 7 березня 2010.
  97. ↑ Волошина Н. (доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, заслужений діяч науки і техніки України) Магера Микола. Письменник, педагог і патріот Микола Никанорович Магера. [Архівовано 13 січня 2010 у Wayback Machine.] // стаття на www.ukrlit.vn.ua (Українська література. Каталог авторів, письменників, поетів, літераторів) [Архівовано 6 березня 2013 у Wayback Machine.]
  98. ↑ П. Даниляк. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні… С. 61
  99. ↑ Місто-побратим Турек (Польща) [Архівовано 24 березня 2010 у Wayback Machine.] на Дунаєвецька міська рада (офіційний сайт) [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.]
  100. ↑ Дунаєвецький вісник: На місто-побратим побільшало (№ 37—38 від 13 травня 2010 року, сторінка 2) [Архівовано 15 серпня 2011 у Wayback Machine.](PDF)
  101. ↑ Офіційний сайт Дунаєвецької райради: Делегація Брандіса-над-Лабем-Стара-Болеслав у Дунаївцях на День Перемоги. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 24 травня 2010.
  102. ↑ Camino Podolico ОФІЦІЙНА ДІЛЯНКА ШЛЯХУ СВЯТОГО ЯКОВА В УКРАЇНІ

Джерела та література

Посилання

Дунаївці
у сестринських Вікіпроєктах
wikt: Означення у Вікісловнику?
s: Теми у Вікіджерелах?
voy: Дунаївці у Вікімандрах?
П: Проєкт «Населені пункти України»
CMNS: Дунаївці у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дунаївці&oldid=43920631