Джин Артур
| Джин Артур | ||||
|---|---|---|---|---|
| англ. Jean Arthur | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | англ. Gladys Georgianna Greene | |||
| Народилася | 17 жовтня 1900[2][3][…] Платтсбург (Нью-Йорк), Нью-Йорк, США | |||
| Померла | 19 червня 1991[2][3][…] (90 років) Кармел-бай-зе-Сі, Монтерей, Каліфорнія, США | |||
| Громадянство |  США | |||
| Діяльність | кіноакторка, викладачка університету, акторка театру, телеакторка | |||
| Відомі учні | Меріл Стріп | |||
| Заклад | Коледж Вассара | |||
| Роки діяльності | 1923—1975 | |||
| IMDb | ID 0000795 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Джин Артур у Вікісховищі | ||||
Джин А́ртур (англ. Jean Arthur, справжнє ім'я Ґле́діс Джорджіа́на Ґрін; 17 жовтня 1900 — 19 червня 1991) — американська акторка та викладачка університету, одна з провідних комедійних акторок у 1930-х і 40-х роках.
Найвідоміші ролі виконала у трьох фільмах Френка Капри: «Містер Дідс переїжджає до міста» (1936), «З собою не забрати» (1938) та «Містер Сміт вирушає до Вашингтона» (1939). 1944 року була номінована на премію Оскар за найкращу жіночу роль у фільмі «Чим більше, тим веселіше» (1943)[5][6]. Джеймс Гарві у книзі про ту епоху писав: «Ніхто не був так тісно пов'язаний з ексцентричною комедією, як Джин Артур. Вона була частиною всього цього, настільки її статус зірки визначався цим, що сам стиль ексцентричної комедії просто неможливо уявити без її участі»[7].
Її остання роль у фільмі Джорджа Стівенса «Шейн» (1953) була яскравою і незабутньою. 1944 року Артур номінувалася на премію «Оскар» за роль Констанс Мілліган у фільмі «В тісноті та не в образі».
Джин Артур воліла вести замкнутий спосіб життя. Вона відмовлялася від інтерв'ю, уникала фотографів, не бажала брати участь в жодній рекламі[8]. Журнал «Лайф» у статті 1940 року писав: «Як і Ґарбо, Джин Артур уособлювала собою голлівудську зірку, оповиту непроникною таємницею»[9].
Ґледіс Джоржіана Ґрін народилася у Платтсбурзі, штат Нью-Йорк, в протестантській сім'ї Йоганни Нельсон та Г'юҐріна Ґріна. Її бабуся і дідусь були переселенцями з Норвегії[10], що оселилися на американському Заході. Вона також мала далеких предків з Англії. Мала старших братів Дональда Г'юберта (1891), Роберта Б. (1892) і Альберта Сідні (1894), а також сестер. З 1908 по 1915 рік сім'я жила у Вестбруці, штат Мен, в цей час батько працював фотографом в портретній галереї Lamson Studios у Портленді. Сім'я часто переїжджала. Шкільні роки Ґледіс провела в околицях Вашингтон-Гайтс, на 159-й вулиці верхнього Мангеттена, неподалік від мальовничої річки Гудзон. У 1915 році вони переїхали до Нью-Йорка, і їй довелося припинити навчання «за сімейними обставинами»[11].
Під час Першої світової війни Ґрін, володіючи знаннями стенографії, працювала стенографісткою на Бонд-стріт у нижньому Мангеттені. До закінчення війни у 1918 році вона жила з матір'ю: батько, брати і сестри пішли на фронт, брат Альберт помер від травм, отриманих в бою[12].
Працюючи моделлю у Нью-Йорку на початку 1920-х, Ґледіс Ґрін привернула увагу студії «Fox Film», що шукала нових красивих, динамічних і сексуальних зірок, покликаних привернути молоду аудиторію епохи джазу. Підписавши зі студією однорічний контракт, Ґрін з матір'ю вирушила до Каліфорнії. Там дебютувала у німому фільмі «Камео Кірбі» (1923) режисера Джона Форда. Сценічне ім'я акторка взяла від двох улюблених героїв: Жанна д'Арк і Король Артур[13]. Після невеликої ролі в «Камео Кірбі» Артур виконала свою першу головну роль у фільмі «Храм Венери» (1923), безсюжетній казці про групу танцюючих німф. Незадоволений її грою, режисер Генрі Отто на третій день зйомок замінив Артур на більш досвідчену на його думку 19-річну акторку Мері Філбін. Артур планує покинути кіноіндустрію назавжди, але неохоче залишається через підписаний контракт. Вона знімається для модельних каталогів Лос-Анджелеса, а також у рекламному ролику нового нічного клубу «Енсіно». Однак це не приносить популярності[14].
Все змінилося, коли Артур з'явилася на фірмі «Action Pictures», що знімала малобюджетні вестерни «категорії B»[en]. Вона справила враження на власника, Лестера Ф. Скотта мол., і в результаті за два роки знялася у понад 20 вестернах. Маючи гонорар у всього 25 доларів за картину, Артур страждала від важких умов, в яких була змушена працювати: «Зйомки велися, як правило, в одному і тому ж місці, часто в пустелі поблизу Лос-Анджелеса, під палючим сонцем. Все це пісилювалося майже постійною відсутністю питної води та елементарних навісів, під якими можна було б сховатися від сонячних променів. До того ж, у цих фільмах знімалися звичайні ковбої, грубі і неосвічені люди, тому молодій акторці в професійному плані від них не було ніякої користі»[15]. Крім участі у фільмах студії «Action Pictures», з 1924 по 1926 роки Артур знялася ще в кількох незалежних вестернах («Аптечний ковбой», 1925), а також у вестернах для «Poverty Row». Виступила також в епізодичній ролі у фільмі Бастера Кітона «Сім шансів» (1925)[16]
У 1927 Артур привертає увагу, знявшись з Мей Буш і Чарльзом Делані у фільмі «Мисливці на мужів». Згодом працює у фільмі «Підкови» (1927), що приніс непогану касу: за участь у ньому Артур отримала 700 доларів гонорару[17]. Режисер Річард Воллес, ігноруючи прохання боса студії Фокса взяти досвідченішу акторку, надає Артур головну жіночу роль в підлітковій комедії «Бідний горіх» (1927). Збентежена напрямком, якого набуває її кар'єра, Артур робить перерву в інтерв'ю. Вона налаштована досить скептично, підписуючи контракт на роль у «Розминці» (1928) студії Famous Players-Lasky, з Річардом Діксом у головній ролі. Проте будучи першим звуковим фільмом студії, картина отримала широку увагу преси, і роботу Артур хвалили. У «Вар'єте» писали, що «Дікс і Артур були просто блискучими, незважаючи на убогість матеріалу», журнал «Screenland» написав, що Артур «є однією з найчарівніших молодих акторок, що коли-небудь працювали з Діксом. Вона виглядає і діє не так, як звичайні героїні. Вона дійсно хороша дівчина і має талант». Після успіху в «Розминці» Артур підписала контракт зі студією, що згодом стане відомою як Paramount Pictures.
З появою звукового кіно в кінці 1920-х Артур була однією з багатьох акторів «Paramount Pictures», які спочатку не бажали адаптуватися до участі у звукових фільмах[18]. Усвідомивши, що повальне захоплення звуковим кіно не є тимчасовим, вона зв'язалася зі звукорежисером Роєм Помроєм. Незвичайний хриплуватий голос Артур сприяв її навчанню в Бродвейському театрі на початку 1930-х, що зрештою допомогло їй стати зіркою звукового екрану. Дебютувала у звуці фільмом «Справа про вбивство канарки» (1929) з Вільямом Павеллом і Луїзою Брукс. Пізніше Артур говорила, що в ті часи вона була «дуже поганою акторкою… їй страшенно хотілося стати кращою, але… позначався брак досвіду і відсутність справжньої школи»[19].
У перші роки звукового кіно «Paramount» брав на контракт досвідчених акторів з хорошим вокалом і значними заслугами. Артур не входила до їх числа і мусила боротися за визнання у кіноіндустрії. Будучи в стосунках з виконавчим продюсером Девідом Селзніком (який мав відносини з Ірен Селзнік), вона стає популярною. У 1929 році обрана однією з WAMPAS Baby Stars[en]. Після німого вестерну «категорії В» «Сходи з піску» (1929) Артур зіграла головну роль у «Таємничому докторі Фу Манчу» (1929), заробивши схвальні відгуки критики[20]. Артур стає відомою і вимушена позувати фотографам і давати інтерв'ю попри свою нелюбов до публічності[20].
Завдяки Селзніку Артур отримує свою найкращу на той момент роль — у фільмі «Дитя суботнього вечора» (1929) з Кларою Боу, тогочасним секс-символом Голлівуду[21]. З двох акторок у фільмі більш помітною була Артур. Продюсер Едвард Сазерленд говорив: «Артур виконувала свою роль так добре, що нам довелося різати і різати відзняте, інакше весь успіх дістався б їй одній»[22]. Пізніше Артур розповідала про роботу з Боу: «Вона була дуже щедрою, анітрохи не зарозумілою, нічого такого. До мене вона ставилася чудово»[23]. Фільм мав помірний успіх, і у\ «Нью-Йорк Таймс» написали, що фільм «міг би залишитися звичайним середняком, якби не Джин Артур, яка з великою майстерністю виконала свою роль»[24].
Далі грала у фільмі «На півдорозі до раю» (1929) з популярним на той час Чарльзом Роджерсом. Журнал Variety написав про фільм, що «кар'єра Джин була б значно успішнішою, якби вона постаралася виглядати більш сексуально». Отримала від Селзніка роль у фільмі «Вулиця удачі» (1930). Однак режисер картини Джон Кромвель лишився незадоволеним, порадив Артур залишити думки про Голлівуд і повернутися до Нью-Йорка.
До 1930 року стосунки Джин Артур і Селзніка закінчилися, після чого її кар'єра у «Paramount» похитнулася[25]. Після кількох незначних ролей інженю у посередніх фільмах Артур дебютувала в маленькій ролі на сцені «Pasadena Playhouse» у десятиденному шоу «Пісня весни». Повернувшись до Голлівуду, Артур бачить, що її кар'єра погіршується, і перефарбовується у блондинку в спробі уникнути порівняння з успішнішою Мері Брайан. Однак до середини 1931-го закінчився її трирічний контракт з «Paramount». Продовжувати його не стали — зокрема, через фінансові труднощі на студії, що виникли з приводу Великої депресії[26].
Наприкінці 1931 року Артур повернулася до Нью-Йорку, де з допомогою агента Бродвею отримала роль в адаптації п'єси «Лісістрати», поставленої в «Театрі Рів'єра» 24 січня 1932 року. Через кілька місяців Артур дебютувала у бродвейській виставі «Іноземні романи» з Дороті Гіш і Осгудом Перкінсом. Попри успіх і хорошу гру Артур, театр закрився після 23 виступів. Тим не менш, критика була вражена її роботою на сцені[27]. Незабаром Артур зіграла жіночу роль у виставі «Чоловік, який вправляв собі мізки», прем'єра якої відбулася 8 вересня 1932 року в Бродхерстському театрі. Через негативні відгуки театр довелося закрити[28]. Після цього акторка повертається до Каліфорнії для відпочинку. Там вона отримує свою першу за два роки кінороль у фільмі «Минуле Мері Голмс» (1933) студії RKO Pictures.
Повернувшись на Бродвей, Артур продовжує з'являтися у невеликих п'єсах, які не мали особливого успіху. Однак критика продовжувала хвалити її в оглядах, відзначаючи, що Артур набуває все більшої впевненості. Порівнюючи свою кар'єру в Голлівуді і Нью-Йорку, Артур говорила:
|
Я не думаю, що Голлівуд — це те місце, де ти можеш бути самою собою. Людина повинна знайти себе ще до приїзду сюди. На сцені я знайшла себе, відчула себе у іншому світі. Тут враховували мою індивідуальність. Режисер повірив у мене, і я зрозуміла, яке це — бути самою собою. [..] Я дізналася, що означає опинитися лицем до лиця з глядачами і забути про них, граючи роль. Бачити вогні рампи — і не помічати їх, бачити реакцію сотень людей відразу, але зануритися у роль настільки, що просто не звертати на це уваги. Оригінальний текст (англ.) I don't think Hollywood is the place to be yourself. The individual ought to find herself before coming to Hollywood. On the stage I found myself to be in a different world. The individual counted. The director encouraged me and I learned how to be myself. [..] I learned to face audiences and to forget them. To see the footlights and not to see them; to gauge the reactions of hundreds of people, and yet to throw myself so completely into a role that I was oblivious to their reaction.[29] |
|
- Ім'я Джин Артур вибите на Алеї Слави у Голлівуді.
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1923 | ф | Камео Кірбі | Cameo Kirby | Енн Плейделл |
| 1924 | ф | Залізний кінь | The Iron Horse | Репортер (в титрах не вказана) |
| 1925 | ф | Сім шансів | Seven Chances | Портьє в заміському клубі (в титрах не вказана) |
| 1927 | ф | Переможці пустелі | Winners of the Wilderness | (в титрах не вказана) |
| 1928 | ф | Братська любов | Brotherly Love | Мері |
| 1928 | ф | Жовтофіолі | Wallflowers | Сандра |
| 1930 | ф | Вулиця удачі | Street of Chance | Джудіт Марсден |
| 1931 | ф | Таємниця юриста | The Lawyer's Secret | |
| 1935 | ф | Все місто говорить | The Whole Town's Talking | Міс Кларк |
| 1936 | ф | «Містер Дідс переїжджає до міста | Mr. Deeds Goes to Town | Луїза Беннет |
| 1937 | ф | Історію роблять уночі | History Is Made at Night | Айрін Вейл |
| 1938 | ф | З собою не забрати | You Can't Take It With You | Еліс Сікамор |
| 1939 | ф | Тільки в янголів є крила | Only Angels Have Wings | Бонні Лі |
| 1939 | ф | Містер Сміт вирушає до Вашингтона | Mr. Smith Goes to Washington | Кларисса Сондерс |
| 1941 | ф | Диявол і міс Джонс | The Devil and Miss Jones | Мері Джонс |
| 1942 | ф | Все місто говорить | The Talk of the Town | Міс Нора Шеллі |
| 1943 | ф | Чим більше, тим веселіше | The More the Merrier | Констанс Мілліган |
| 1948 | ф | Іноземний роман | A Foreign Affair | Фібі Фрост |
| 1953 | ф | Шейн | Shane | Меріан Старрет |
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Internet Broadway Database — 2000.
- ↑ (англ.) The 16th Academy Awards. Academy of Motion Picture Arts and Sciences. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 15 липня 2015.
- ↑ (англ.) Soares, Andre. Jean Arthur/Joel McCrea/The More the Merrier Screening. Alternative Film Guide. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 15 липня 2015.
- ↑ Harvey 1987, с. 351.
- ↑ Oller 1997, с. 2.
- ↑ Oller 1997, с. 1.
- ↑ (англ.) Genealogy: Jean Arthur. RootsWeb.ancestry.com. Архів оригіналу за 4 січня 2008. Процитовано 15 липня 2015.
- ↑ Oller 1997, с. 34.
- ↑ Vermilye 2012, с. 4
- ↑ Vermilye 2012, с. 5
- ↑ Oller 1997, с. 42.
- ↑ Oller 1997, с. 43.
- ↑ Seven Chances (1925) - Three Movie Buffs Review (англ) . Three Movie Buffs. 18 травня 2011. Архів оригіналу за 17 березня 2015. Процитовано 19 липня 2015.
- ↑ Oller 1997, с. 45.
- ↑ Oller 1997, с. 51.
- ↑ Oller 1997, с. 53.
- ↑ а б Oller 1997, с. 58.
- ↑ Drowne, Kathleen Morgan; Huber, Patrick (2004). The 1920's. Greenwood Publishing Group. с. 237. ISBN 0-313-32013-6.
- ↑ Stenn 1988, с. 178.
- ↑ Stenn 1988, с. 179.
- ↑ Oller 1997, с. 61.
- ↑ Oller 1997, с. 62
- ↑ Oller 1997, с. 64.
- ↑ Oller 1997, с. 69.
- ↑ Oller 1997, с. 70.
- ↑ Oller 1997, с. 71.
- Harvey, James (1998). Romantic Comedy in Hollywood: From Lubitsch to Sturges (англійською) . New York: Da Capo Press. с. 734. ISBN 0-30680-832-3.
- Oller, John (2004). Jean Arthur: The Actress Nobody Knew (англійською) . New York: Limelight Editions. с. 358. ISBN 0-87910-278-0.
- Vermilye, Jerry (2012). Jean Arthur: A Biofilmography (англійською) . Bloomington: AuthorHouse. с. 164. ISBN 978-1467043274.
- Джин Артур на сайті All Movie Guide (англ.)
- Джин Артур на сайті Internet Broadway Database (англ.)
