Гілозоїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гілозоїзм (грец. ὕλη hyle — речовина, матерія і ζωή zoe — життя) — філософська концепція, яка визнає, що всі тіла космосу мають душу.

Гілозоїзм знімає принципові розходження, відмінності між неорганічною та живою природою.

Гілозоїзм — це учення натурфілософів (гілозоїстів), які дотримувалися матеріалістично-пантеїстичних поглядів і визначали субстанцію світу як одухотворену матерію, що має здатність до відчуття й мислення.

Історія терміна

[ред. | ред. код]

Термін увів Кедворт в 1678 для означення ранніх грецьких філософських концепцій, які визначали наявність душі — загальною властивістю матерії, притаманною як макро- так і мікрокосму (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен).

Соціокультурні витоки гілозоїзму сягають ранніх культур Заходу і Сходу, які вважали природу єдиним цілісним організмом.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Otto Gigon. Der Ursprung der griechischen Philosophie. Von Hesiod bis Parmenides, 2. Aufl. Basel/Stuttgart 1968
  • Присухін С. І. Філософія: Навч. посіб. — К.:КНЕУ, 2006. — 208 с.

Посилання

[ред. | ред. код]