Гусяче перо
Гусяче перо — перо гусака, яке використовували як письмовий інструмент протягом VII—XIX століть, до винаходу металевого пера. В сучасній культурі є неоголошеним символом літературної творчості та поезії.
Гусяче перо, на відміну від пір'я інших поширених птахів (найчастіше домашніх), являє собою товстий порожнистий стрижень, що має об'ємну пористу основу, тому перо «чіпке», тобто його зручно тримати в руці при написанні літер. При похилому зрізі кінчика пера ножем оголюється пориста серцевина, яка добре вбирає чорнило, що дозволяє рідше занурювати кінчик пера в чорнильницю. Помірно м'який кінчик пера добре зберігає свою форму при письмі, тим самим виключаючи необхідність частої заточки.
Однак крім гусячих пір'їн при письмі могли використовувати та пір'я інших птахів з жорстким пір'ям, а саме ворони, павича, індика, глухаря або лебедя.
Поява гусячого пера вперше зафіксована близько 600 року нашої ери в Севільї. Причинами появи настільки загальнодоступного інструменту для письма було здешевлення і поширення спершу пергаменту, а згодом і паперу. При використанні пера поступово змінився і стиль письма, воно зробилося прописним і похилим, з'явилися малі літери (до цього при написанні використовувалися тільки великі), а згодом різноманітні курсиви і рукописні шрифти, що з'явилися саме завдяки гусячому перу.
Після того, як в 1803 році було запатентовано металеве перо для ручки, гусяче перо починає поступово здавати свої позиції та, до кінця XIX століття ручки з металевим пером повністю витіснили гусячі пера, що були недовговічними і вимагали частої заміни. Таким чином, людство користувалося цим інструментом для письма упродовж 1200 років.
Для письма
Загострювання кінчика пера спеціальним ножем називається зачищенням (або заточенням, загостренням).
Перед зачищенням перо необхідно було піддати попереднім підготовчим операціям:
- з пера обрізалася частина борідки для того, щоб писарю було зручніше братися за стрижень;
- перо виварювалося в лугу для знежирення. Час варіння становив не менше за 10-15 хвилин;
- виварене і висушене перо обпалюють і гартують в гарячому піску з температурою не більше 60-65 ° С, після чого кінчик пера був готовий до зачищення.