Голова Європейської ради
| Голова Європейської Ради англ. President of the European Council | |
|---|---|
 Емблема | |
| Очолює | Європейська рада |
| Офіційна резиденція | Брюссель, Бельгія |
| Кандидатуру призначає | Європейська Рада кваліфікованою більшістю голосів |
| Термін | 2 роки і 6 місяців з можливістю бути переобраним на 2 термін |
| Зарплата | €298 495,44 на рік |
| Сайт | President of the European Council |
Голова Європейської ради (також: Президент Європейської ради) — головний представник Європейського Союзу на світовій арені, а також очільник Європейської ради.[1] Посада Голови Європейської ради — одна з інституцій ЄС, яка забезпечує політичне керівництво Європейським Союзом (ЄС). Нинішній президент — колишній прем'єр-міністр Бельгії Шарль Мішель[2], який змінив на цій посаді колишнього прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска.[3]
Відповідно до Лісабонської угоди, статті 15 Маастрихтського договору, термін повноважень голови Європейської ради становить 2 роки і 6 місяців з можливістю продовження на 2-й термін. Призначення, а також зняття з посади голови, вимагає підтримки кваліфікованої більшості Європейської ради.
19 листопада 2009 року Європейська Рада вирішила, що її першим президентом в рамках Лісабонського договору стане Герман Ван Ромпей, експрем'єр-міністр Бельгії. Ван Ромпей вступив на посаду після набуття чинності Лісабонського договору.[4] 30 серпня 2014 року Головою Європейської ради був обраний Дональд Туск[5], який вступив на посаду 1 грудня 2014.
Перше засідання глав країн та урядів держав ЄС було проведене 1961 року як неформальний саміт, а 1974 року захід став офіційним, отримавши назву «Європейська рада». Автором назви став тодішній президент Франції Жискар д'Естен Валері. Головування в Європейській раді відбувалось за принципом головування у раді Європейського Союзу зі зміною керівної держави що шість місяців. Оскільки Європейська рада складається з національних лідерів, Рада працює під головуванням глави держави або уряду керівної держави[6][7][8]
Конституція ЄС та Конвенція про майбутнє Європи визначали посаду Президента Європейської ради як довгострокову і впливову посаду на довгий період головування.[9] Оскільки Конституція була відхилена Референдуми, пов'язані з Європейським Союзом#Європейська Конституція в 2 державах-членах ЄС, запропонована посада так і не була створена. На заміну непідтриманій Конституції (а одночасно з Конституцією була відхилена і Конвенція про майбутнє ЄС) прийшов Лісабонський договір, який набув чинності 1 грудня 2009 року.
Перший президент, як очікувалось, мав встановити принцип діяльності для майбутніх голів[10], однак не було чіткого уявлення про функціональні обов'язки Президента. Одним варіантом було те, що президент буде виконувати адміністративну роль, як зазначено в Договорі, головуватиме на засіданнях і забезпечувати нормальне функціонування зовнішньої політики ЄС.[11] Однак інший варіант передбачає більш активну роль президента в рамках Європейського Союзу і можливість здійснення ним зовнішньої політики. Ця посада мала бути, де-факто, посадою «Президента Європи», і, на відміну від першої моделі, особа, яка обійматиме цю посаду, мала представляти ЄС на міжнародній арені.
Лісабонський договір не визначає процесу висунення кандидатів на посаду Президента ради, унаслідок чого були запропоновані кілька офіційних і неофіційних кандидатів. На заключному засіданні Європейської ради за Лісабонським договором 19 листопада 2007 року президент Франції Ніколя Саркозі, попереджуючи можливі громадські спекуляції на тему кандидатів, назвав Тоні Блера, Феліпе Гонсалеса і Жана-Клода Юнкера гідними кандидатами[12]. Однак внутрішньоєвропейські конфлікти (наприклад, ставлення до Війни в Іраку), стали причиною того, що усі названі кандидати відмовились від цієї посади.
19 листопада 2009 року Герман Ван Ромпей, тоді — прем'єр-міністр Бельгії, був обраний на посаду першого постійного Голови (Президента) Європейської ради. Формальне рішення про призначення було прийнято після набуття чиності 1 грудня 2009 року Лісабонського договору[13]. Тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Ґордон Браун заявив, що Ван Ромпей отримав одностайну підтримку 27 лідерів ЄС на саміті в Брюсселі увечері 19 листопада 2009 року. Пан Браун також високо оцінив пана Ван Ромпея як
«будівельника» консенсусу, який приніс період політичної стабільності до своєї країни після кількох місяців невизначеності[14].
На пресконференції після свого призначення Ван Ромпей зазначив:
...кожна країна повинна вийти переможцем із переговорів. Переговори, які закінчуються програшем однієї зі сторін, ніколи не будуть плідними. Я буду враховувати інтереси кожного. Навіть якщо наша єдність є нашою силою, наше різноманіття залишається нашим багатством...
сказав він, підкресливши індивідуальність членів ЄС[15].
Перше засідання Ради Ван Ромпей провів у вигляді неформальної зустрічі у бібліотеці Solvay у Парку Леопольда, що в Брюсселі. Засідання відкрилось дебатами на тему довгострокових структурних економічних проблем, що стоять перед Європою.[16]
Ван Ромпей також запропонував проводити засідання Європейської ради щомісяця, що перетворює його на урядовий кабінет.
Він формалізував свої відносини з Європейським парламентом. Хоча Ван Ромпей формально не підзвітний депутатам Європарламенту, він звітує перед парламентом після кожного засідання Європейської ради, регулярно зустрічається з політичними лідерами фракцій і щомісяця — з головою Європарламенту. Крім того, він погодився відповідати на письмові запитання європарламентарів.[16]
Роль Голови Європейської ради без успіху виконували почергово голови держав-членів ЄС. Ці президентства змінюються кожні шість місяців, тобто новий президент Європейської ради обирався двічі на рік. Керівній країні також було дозволено мати додаткові переговори[7][17][18].
Фактично президент був «першим серед рівних», керуючи діяльністю глав європейських держав і урядів в Раді. Бувши в першу чергу відповідальним за підготовку та головування на засіданнях Європейської ради, голова Європейської ради не мав виконавчих повноважень.[17][18]
Після набуття чинности Лісабонських угод обов'язки голови Європейської ради стали наступними: підготовка роботи Європейської ради, організація та головування на її засіданнях, допомога у пошуках консенсусу між її членами та звітність у Європейському парламенті після кожного засідання. Президент також забезпечує зовнішнє представництво Союзу з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, при цьому не беручи на себе повноважень Верховного представника Європейського Союзу з закордонних справ і безпеки[20]. Деяке дублювання між ролями президента Європейської ради, голова Європейської Комісії та Верховних представників досі залишається невирішеним.[21]
При реорганізації керівних постів ЄС у рамках Лісабонського договору прозвучала деяка критика нечіткості визначення обов'язків кожного з них. Так, посол України в ЄС Андрій Веселовський оцінив рамки діяльності нових керівників Європейського Союзу:
Президент Європейської комісії буде, керувати урядом ЄС, тоді як Президент Європейської Ради буде стратегом європейської політики. Верховний представник спеціалізуватиметься на міжнародних відносинах, а Європейський комісар з питань розширення та європейської політики сусідства керуватиме технічними питаннями при здійсненні зовнішньої політики та підписанні угод. Президент Європейського парламенту тим часом артикулює значення ЄС.[22]
Голова Європейської ради також розширив свій вплив у фінансовій політиці.[23] Багато змін у діяльності ЄС, які стали можливими після набуття чинності Лісабонського договору, безрезультатно намагались скасувати. Іспанія під час свого головування (I півріччя 2010 року) без успіху намагалась скасувати пост голови Європейської ради.[24] Однак, під час головування Бельгії (II півріччя 2010 року) спроби скасувати цю посаду припинились, не в останню чергу через те, що Герман ван Ромпей — колишній прем'єр-міністр Бельгії.[25]
Офіційні переговори про заробітну платню та привілеї виборного президента почалося у квітні 2008 року у рамках проєкту бюджету ЄС на 2009 рік. За результатами переговорів було вирішено, що президент повинен мати ті ж самі умови, що і Голова Європейської комісії, з основною зарплатою 138 % від найвищої Європейської цивільної зарплати, що становитиме €24874.62 на місяць.[26][27][28]
Президент отримує службовий автомобіль із водієм та штат у приблизно 20 співробітників. Йому також виділяється житло (а не офіційна резиденція, яку вважають «занадто символічною»). Крім того, ідея приватного літака також була відхилена за «надмірну символічність», і як зазначив дипломат, розбіжність у привілеях між Радою Європи та Європейською комісією можуть тільки підживити суперництво між ними.[29]
Можливість виділення більших пільг для голови Європейської ради, ніж для президента Єврокомісії, спонукало Європарламент погрожувати відмовою від прийняття бюджету на 2009 рік. Європарламентарі сприйняли велику заробітну платню і додаткові пільги як символічний сигнал, що пост Голови Європейської ради є важливішим і впливовішим, аніж пост Президента Єврокомісії.[30]
Хоча Європейська рада є, відповідно до положень Лісабонської угоди, окремою установою ЄС, вона не має власної адміністрації. Адміністративна підтримка Європейської ради та її президента забезпечується Генеральним секретаріатом Ради Європейського Союзу. При цьому голова Європейської ради має власних радників.
| Країна | Портрет | Голова | Європейська партія | Національна партія | Вступ на посаду | Закінчення повноважень |
|---|---|---|---|---|---|---|
 Бельгія |
 |
Герман ван Ромпей | Європейська народна партія | Християнські демократи і фламандці | 1 грудня 2009 | 30 листопада 2014[31] |
 Польща |
 |
Дональд Туск | Європейська народна партія | Громадянська платформа | 1 грудня 2014 | 30 листопада 2019[32] |
| Бельгія |
 |
Шарль Мішель | Альянс лібералів і демократів за Європу | Реформаторський рух | 1 грудня 2019 | донині |
- ↑ Лісабонський договір про внесення змін до Договору про Європейський союз та Договір про заснування Європейського співтовариства [Архівовано 25 жовтня 2017 у Wayback Machine.], Артикль 9 B
- ↑ Special meeting of the European Council (30 June, 1 and 2 July 2019) — Conclusions [Архівовано 2 липня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Italy's Mogherini and Poland's Tusk get top EU jobs. BBC News. 30 August 2014. Архів оригіналу за 31 серпня 2014. Процитовано 30 August 2014.
- ↑ http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cms_data/docs/pressdata/en/ec/111607.pdf [Архівовано 22 вересня 2014 у Wayback Machine.] Офіційна заява Європейської ради про виконання Лісабонського договору
- ↑ Туск обраний президентом Ради ЄС. 24tv.ua. 24 TV. 30 серпня 2014. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014. (укр.)
- ↑ Stark, Christine. Evolution of the European Council: The implications of a permanent chair (PDF). Dragoman.org. Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2007. Процитовано 12 липня 2007.
- ↑ а б van Grinsven, Peter (September 2003). The European Council under Construction (PDF). Netherlands Institution for international Relations. Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2007. Процитовано 16 серпня 2007.
- ↑ Європа (вебпортал). Consolidated EU Treaties (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 грудня 2007. Процитовано 27 червня 2007.
- ↑ SCADPlus: The Institutions of the Union: European Council. Європа (вебпортал). Архів оригіналу за 21 грудня 2009. Процитовано 27 червня 2007.
- ↑ Goldirova, Renata (22 жовтня 2007). First names floated for top new EU jobs. EU Observer. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 22 жовтня 2007.
- ↑ Iey Berry, Peter Sain (16 листопада 2007). [Comment] The new EU president" standard bearer or shaker?. EU Observer. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 18 листопада 2007.
- ↑ CONFERENCE DE PRESSE DU PRESIDENT DE LA REPUBLIQUE, M. NICOLAS SARKOZY. France diplomatie. 19 жовтня 2007. Архів оригіналу за 25 липня 2011. Процитовано 18 лютого 2008.
- ↑ New leadership team for Europe. Рада Європейського Союзу. Архів оригіналу за 23 листопада 2009. Процитовано 24 November 2009.
The formal decisions on these appointments will be taken once the Treaty of Lisbon has entered into force, on 1 December 2009.
- ↑ Belgian PM Van Rompuy is named as new EU president. Daily Telegraph. 19 November 2009. Архів оригіналу за 20 листопада 2009. Процитовано 20 листопада 2009.
- ↑ Henry Chu: European Union settles on a Belgian and a Briton for top posts. Los Angeles Times. [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.] Retrieved 19 November 2009.
- ↑ а б Андрей Дюфф (23 February 2010) Who is Herman Van Rompuy? [Архівовано 27 травня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ а б How does the EU work. Європа (вебпортал). Архів оригіналу за 4 вересня 2013. Процитовано 12 липня 2007.
- ↑ а б European Council. Європа (вебпортал). Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 12 липня 2007.
- ↑ European High-level Delegations visit Paranal. ESO Press Release. Архів оригіналу за 4 березня 2013. Процитовано 12 лютого 2013.
- ↑ President of the European Council (PDF). General Secretariat of the Council of the EU. 24 November 2009. Архів оригіналу (pdf) за 15 лютого 2010. Процитовано 24 November 2009.
- ↑ Mahony, Honor (28 листопада 2007). Unclear EU treaty provisions causing 'nervousness'. EU Observer. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 28 листопада 2007.
- ↑ Rettman, Andrew (15 March 2010) Ukraine gives positive appraisal of new-model EU [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.], EU Observer
- ↑ http://euobserver.com/9/30236
- ↑ EU-Observer: Spain ends invisible Presidency. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 27 жовтня 2013.
- ↑ EU-Observer: Belgian presidency sets parliament in its sight. Архів оригіналу за 30 січня 2011. Процитовано 27 жовтня 2013.
- ↑ COUNCIL DECISION of 1 December 2009 laying down the conditions of employment of the President of the European Council. EurLex. European Commission. Архів оригіналу (pdf) за 7 лютого 2012. Процитовано 20 червня 2010.
The basic monthly salary of the President of the European Council shall be equal to the amount resulting from application of 138% to the basic salary of an official of the European Union at grade 16 third step.
- ↑ Table: officials, Article 66 (PDF). European Commission Civil Service. 1 липня 2009. Архів European Commission: Officials' salaries оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 20 червня 2010.
- ↑ Regulation No 422/67/EEC, 5/67/Euratom of the Council. EurLex. European Commission. 25 липня 1967. Архів оригіналу (pdf) за 11 червня 2019. Процитовано 20 червня 2010.
- ↑ Mahony, Honor (14 квітня 2008). Member states consider perks and staff for new EU president. EU Observer. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 15 квітня 2008.
- ↑ Mahony, Honor (22 квітня 2008). MEPs to use budget power over EU president perks. EU Observer. Архів оригіналу за 27 квітня 2008. Процитовано 22 квітня 2008.
- ↑ Herman Van Rompuy re-elected president (PDF). Рада Європейського союзу. 1 березня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 29 жовтня 2013. Процитовано 5 травня 2013.
- ↑ David M. Herszenhorn (9 березня 2017). EU leaders defy Warsaw to reappoint Donald Tusk. Politico. Архів оригіналу за 11 жовтня 2019. Процитовано 1 січня 2020.
- President of the Офіційний вебсайт
- Сюжет BBC News [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
 Карл Негаммер • Александер де Кроо •  Димитр Главчев •  Кіріакос Міцотакіс •  Метте Фредеріксен •  Крістен Міхал •  Саймон Гарріс •  Педро Санчес •  Джорджа Мелоні •  Нікос Христодулідіс •  Евіка Сіліня •  Ґітанас Науседа •  Люк Фріден •  Роберт Абела •  Дік Схоф •  Олаф Шольц • Дональд Туск •  Луїш Монтенегру •  Клаус Йоганніс •  Роберт Фіцо •  Роберт Голоб •  Віктор Орбан •  Петтері Орпо •  Емманюель Макрон •  Андрей Пленкович •  Петр Фіала •  Ульф Крістерссон |
| Почергові голови |
| | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Виборні голови | |||||||||||
| Словники та енциклопедії | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
