Гарольд Вільсон
| Гарольд Вільсон англ. James Harold Wilson | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 16 жовтня 1964 року — 19 червня 1970 року | |||
| Монарх: | Єлизавета II | ||
| Попередник: | Александр Дуглас-Г’юм | ||
| Наступник: | Едвард Хіт | ||
| |||
| 4 березня 1974 року — 5 квітня 1976 року | |||
| Монарх: | Єлизавета II | ||
| Попередник: | Едвард Хіт | ||
| Наступник: | Джеймс Каллаган | ||
| Народження: |
11 березня 1916[1][2][…] Гаддерсфілд, Велика Британія[4] | ||
| Смерть: |
24 травня 1995[1][2][…] (79 років) Лондон, Велика Британія | ||
| Причина смерті: | колоректальний рак і хвороба Альцгеймера | ||
| Поховання: | Корнуолл | ||
| Країна: | Велика Британія | ||
| Релігія: | Конгрегаціоналізм | ||
| Освіта: | Коледж Ісуса і Wirral Grammar School for Boysd[5] | ||
| Партія: | Лейбористська партія | ||
| Батько: | James Herbert Wilsond[6] | ||
| Мати: | Ethel Seddond[7] | ||
| Шлюб: | Mary Wilson, Baroness Wilson of Rievaulxd | ||
| Діти: | Robin Wilsond і Giles Wilsond[6] | ||
| Автограф: | 
| ||
| Нагороди: |   | ||
Га́рольд Ві́льсон (англ. Harold Wilson; 11 березня 1916 — 24 травня 1995) — прем'єр-міністр Великої Британії.
Гарольд Вільсон мав довічний (не успадкований) титул барона Ріво, англ. Baron Wilson of Rievaulx, був кавалером орденів Підв'язки та Британської імперії; , політиком-лейбористом, лідером партії з 1963 року, прем'єр-міністром Великої Британії (1964–1970 та 1974–1976). Він вважається одним з найвидатніших британських державних діячів XX століття. Під його керівництвом лейбористи виграли загальні вибори 4 рази. Вільсон пішов у відставку несподівано, на піку популярності, можливо за станом здоров'я.
Закінчив Оксфордський університет (Коледж Ісуса, 1937). З цього ж року викладав в альма-матер: спочатку у Новому коледжі, а потім (1938–1945) в Університетському коледжі.
З початком Другої світової війни спробував записатись добровольцем до чинної армії, але був направлений працювати статистиком та економістом у вугільній промисловості. У 1943-44 роках керував відділом економіки та статистики у міністерстві палива та енергетики; за свою діяльність був нагороджений Орденом Британської імперії.
На виборах 1945 року був обраний до палати громад від округу Ormskirk[en] (з 1950 до 1983 обирався від округу Huyton[en]). З 1947 року обіймав посаду міністра торгівлі у кабінеті Клемента Аттлі. У квітні 1951 року Вільсон залишив уряд разом із Еньюріном Бівеном та Джоном Фріменом після того, як лейбористський уряд збільшив витрати на оборону через Корейську війну у збиток безплатній охороні здоров'я.
До середини 50-их Вільсон вважався у партії представником лівого крила, але потім долучився до Г'ю Гейтскелла, представника правого крила партії. У 1955-61 роках Вільсон був канцлером скарбниці у тіньовому кабінеті, у 1961-63 — тіньовим міністром закордонних справ. 18 січня 1963 року Гейтскелл помер, і новим лідером партії було обрано Вільсона. З постом лідера партії Вільсон також отримав пост лідера опозиції.
На парламентських виборах у жовтні 1964 року лейбористи під керівництвом Вільсона здобули на 59 місць більше, ніж на попередніх виборах, але мали тільки 317 мандатів у 630-місній Палаті громад. Це змусило Вільсона, який став новим прем'єр-міністром, провадити обережну політику, а у 1966 році — призначити дострокові вибори, на яких партія отримала вже 364 місця з 630.
На посту прем'єр-міністра Вільсон запровадив кілька нових податків, а у 1967 році для пожвавлення економічної ситуації уряд провів девальвацію фунта стерлінгів.
У 1965 році Палата громад схвалила заміну страти за вбивство довічним ув'язненням. Однак смертна кара все ще могла застосовуватись під час розгляду справ про державну зраду, шпигунство, піратство, підпал і кілька видів воєнних злочинів. З 1967 року гомосексуальність законодавчо перестала бути карним злочином; було узаконено аборти. За Вільсона також було введено обмеження на імміграцію до Великої Британії. Була проведена реформа освіти.
Вільсон дотримувався ідеї вступу Великої Британії до ЄЕС, однак після вето де Голля у 1967 році процес вступу було відкладено, передусім через відсутність єдиної позиції з цього питання в партії.
Незадовго до виборів 1970 року була оприлюднена економічна статистика, що негативно вплинула на рейтинг лейбористів і стала однією з причин поразки партії.
Попри поразку на виборах, Вільсон залишився лідером партії та привів її до результату у 301 з 635 місць на виборах у лютому 1974 року та 319 з 635 на дострокових парламентських виборах 1974 року.
Вільсон зумів частково стабілізувати становище в економіці, хоч воно й залишалось складним через наслідки нафтової кризи. Вільсон також докладав зусиль до врегулювання становища у Північній Ірландії.
16 березня 1976 року Вільсон несподівано подав у відставку (затверджена 5 квітня). Наступним лідером партії та прем'єр-міністром став Джеймс Каллаган.
У 1983 році пішов з палати громад, отримавши при цьому титул барона Ріво. В останні роки життя мав хворобу Альцгеймера. Помер 1995 року.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ Вильсон Гарольд // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Moore P. G. Obituary: James Harold Wilson 1916-95 // J. R. Stat. Soc. — Royal Statistical Society, 1996. — Vol. 159, Iss. 1. — P. 165–173. — ISSN 0964-1998; 1467-985X — doi:10.1111/J.1467-985X.1996.TB00710.X
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- Р. А. Кривонос. Вільсон Гарольд // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
| XVIII століття | 1. Волпол • 2. Комптон • 3. Пелем • 4. Пелем-Голлс (вперше) • 5. Кавендіш • 6. Пелем-Голлс (вдруге) • 7. Стюарт • 8. Гренвіль • 9. Вотсон-Вентворт (вперше) • 10. Пітт-старший • 11. Фіцрой • 12. лорд Норт • 13. Вотсон-Вентворт (вдруге) • 14. Петті-Фіцморіс • 15. Кавендіш-Бентінк (вперше) • 16. Пітт-молодший |  |
|---|---|---|
| XIX століття | 16. Пітт-молодший (вперше) • 17. Аддінгтон • 18. Пітт-молодший (вдруге) • 19. лорд Гренвіль • 20. Кавендіш-Бентінк (вдруге) • 21. Персіваль • 22. Дженкінсон • 23. Каннінг • 24. Робінсон • 25. Веллінгтон (вперше) • 26. Ґрей • 27. Мельбурн (вперше) • 28. Веллінгтон (вдруге) • 29. Піль (вперше) • 30. Мельбурн (вдруге) • 31. Піль (вдруге) • 32. Расселл (вперше) • 33. Дербі (вперше) • 34. Гамільтон-Гордон • 35. Пальмерстон (вперше) • 36. Дербі (вдруге) • 37. Пальмерстон (вдруге) • 38. Расселл (вдруге) • 39. Дербі (втретє) • 40. Дізраелі (вперше) • 41. Гладстон (вперше) • 42. Дізраелі (вдруге) • 43. Гладстон (вдруге) • 44. Солсбері (вперше) • 45. Гладстон (втретє) • 46. Солсбері (вдруге) • 47. Гладстон (вчетверте) • 48. Розбері • 49. Солсбері | |
| XX століття | 49. Солсбері (втретє) • 50. Балфур • 51. Кемпбелл-Баннерман • 52. Асквіт • 53. Ллойд Джордж • 54. Бонар Лоу • 55. Болдвін (вперше) • 56. Макдональд (вперше) • 57. Болдвін (вдруге) • 58. Макдональд (вдруге) • 59. Болдвін (втретє) • 60. Чемберлен • 61. Черчилль (вперше) • 62. Еттлі • 63. Черчилль (вдруге) • 64. Іден • 65. Макміллан • 66. Дуглас-Г'юм • 67. Вільсон (вперше) • 68. Гіт • 69. Вільсон (вдруге) • 70. Каллаган • 71. Тетчер • 72. Мейджор • 73. Блер | |
| XXI століття | ||
- Народились 11 березня
- Народились 1916
- Уродженці Гаддерсфілда
- Померли 24 травня
- Померли 1995
- Померли в Лондоні
- Кавалери ордена Підв'язки
- Члени ордена Британської імперії
- Кавалери ордена Британської імперії
- Прем'єр-міністри Великої Британії
- Померли від хвороби Альцгеймера
- Випускники Оксфордського університету
- Члени парламенту Великої Британії
- Лейбористи Великої Британії
- Члени Фабіанського товариства
- Члени Таємної ради Великої Британії