Важа Пшавела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Важа Пшавела
ვაჟა-ფშაველა
Ім'я при народженніЛука Павлович Разікашвілі
Народився14 липня (26 липня) 1861(1861-07-26)
Чаргалі, Тифліська губернія, Російська імперія
Помер27 червня (10 липня) 1915(1915-07-10) (53 роки)
Тбілісі, Російська імперія
ПохованняМтацмінда
Громадянство Російська імперія
Національністьгрузин
Діяльністьписьменник, поет, драматург
Alma materЗакавказька учительська семінарія
Мова творівгрузинська
Magnum opusХазяїн та гість
Брати, сестриBachana Razikashvilid
ДітиLevan Razikashvilid
Автограф
Сайт: rustaveli.tripod.com/pshavela.html
CMNS: Важа Пшавела у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ва́жа Пшаве́ла (груз. ვაჟა-ფშაველა — «син Пшаві», псевдонім Луки Разікашвілі (груз. ლუკა პავლეს ძე რაზიკაშვილი); нар. 14 (26) липня 1861(18610726), Чаргалі — пом. 27 червня (10 липня) 1915, Тбілісі) — грузинський письменник і поет XIX століття, класик грузинської літератури.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Важа Пшавела народився в родині священнослужителя у невеликому селі Чаргалі, розташованому в гірській провінції Пшаві Східної Грузії. З 10 років шість літ навчався в духовному училищі Телаві, що було для його вихованців наполовину монастирем, наполовину буцегарнею. Закінчив Закавказьку учительську семінарію в Горі (1882), де тісно спілкувався з грузинськими «народниками», вивчав літературу, філософію, історію. Потім вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету у 1883 році, але повернувся до Грузії у 1884 через фінансові обмеження. Влаштувався викладачем грузинської мови. Також став відомим представником національно-визвольного руху Грузії.

Літературну діяльність Важа-Пшавела розпочав у середині 1880-х років. У своїх творах він відобразив побут і психологію своїх сучасників. Важа-Пшавела є автором багатьох літературних творів світового рівня — 36 епосів, близько 400 поем («Алуда Кетелаурі», «Бахтріоні», «Гоготур і Апшина», «Господар і Гість», «Змієїд», «Етері», «Міндія» та ін.), п'єс та оповідань, а також літературно-критичних, публіцистичних та наукових статей етнографічного інтересу. Навіть у своїй художній прозі він з майже етнографічною точністю згадує життя грузинських горян і змальовує цілий світ міфологічних уявлень. У своїх віршах поет звертається до героїчного минулого свого народу, оспівує боротьбу із зовнішніми та внутрішніми ворогами (поеми «Поранений сніговий барс» (1890), «Лист пшавського солдата до матері» (1915) та ін.).

У найкращих своїх епічних творах Важа-Пшавела потужно торкається проблем, які породжує взаємодія індивіда з суспільством, людства з природним світом і людської любові з любов'ю до батьківщини. Конфлікт між особистістю і темою (громадою) зображений в епопеях «Алуда Кетелаурі» (1888) і «Гість і господар» (1893). Головні герої обох творів піддаються сумнівам і, зрештою, ігнорують застарілі закони, яких дотримуються відповідні громади, у своїй особистій подорожі до більшої людяності, яка виходить за межі простої парафіяльності[1]

Наскрізна тема поета — вольовий народ, його гідність, прагнення до свободи. Ці ж теми порушуються в п'єсі «Відкинутий» (1894). Важа-Пшавела ідеалізує освічені часом ритуали пшавів, їхню чистоту та «невиродженість», порівнюючи та протиставляючи це цінностям того, що він вважає «хибною цивілізацією». Він стверджує, що «Кожен справжній патріот є космополітом і кожен справжній космополіт є патріотом»[2].

Мудрець Міндія в епосі «Змієїд» (1901) гине, тому що не може узгодити свої ідеали з потребами сім'ї та суспільства. Каталітичний сюжет, коли Міндія споживає плоть змії під час спроби самогубства, що натомість призводить до отримання окультних знань, є літературним використанням центрального мотиву народної казки, присутнього у Білій змії (Брати Грімм), що втілює тип казки 673 у системі класифікації Аарне-Томпсона.

Епос «Бахтріоні» (1892) розповідає про роль племен грузинського нагір'я в повстанні Кахетії (Східна Грузія) проти іранських гнобителів у 1659 р.

Важа-Пшавела також не має собі рівних у грузинській поезії у своїх своєрідних і спонукальних зображеннях природи, до якої він відчував глибоку любов. Його пейзажі сповнені руху і внутрішніх конфліктів. Його поетичний звук насичений усіма багатствами рідної мови, а все ж це бездоганно точна літературна мова. Завдяки чудовим перекладам на англійську (Дональд Рейфілд, Венера Урушадзе, Лела Джгереная, Ніно Рамішвілі та інші), французькою (Гастон Буатчідзе) та німецькою (Йоланда Марчев, Штеффі Чотіварі-Юнгер), творчість поета знайшла ширшу аудиторію, на яку вона, безперечно, заслуговує.

На сьогоднішній день його вірші та твори опубліковані більш ніж 20 мовами.

Важа-Пшавела помер у Тифлісі 10 липня 1915 і був похований там, у стародавній столиці своєї батьківщини, отримавши знаменну честь усипальниці в престижному Пантеоні на горі Мтацмінда, як визнання його літературних досягнень і його ролі як представника національно-визвольного руху Грузії.

Поет-альпініст Важа-Пшавела дійсно, як пише Дональд Рейфілд, «якісно більшої величини, ніж будь-який інший грузинський письменник»[3].

П'ять епічних поем Важа-Пшавела («Алуда Кетелаурі» (1888), «Бахтріоні» (1892), «Господар і гість» (1893), «Месник за кров» (1897) і «Пожирач змій» (1901)) створені за принципом золотого перетину, і тому спонукають до порівняння з творами авторів Античності та Відродження, натхненних подібним чином[4]

У 1961 році в Чаргалі було побудовано музей і меморіал на честь Важа Пшавела[5].

Портрети

[ред. | ред. код]
Важа Пшавела. Портрет Гурама Гагошидзе.
Важа Пшавела на поштовій марці 1961 р.

Епічні поеми

[ред. | ред. код]
  • Алуда Кетелаурі, 1888
  • Бахтріоні, 1892
  • Господар і гість, 1893
  • Месник за кров, 1897
  • Змієїд, 1901

Інша поезія

[ред. | ред. код]
  • Бенкет, 1886
  • Огрове весілля, 1886
  • Орел, 1887
  • Я був у горах, 1890
  • Скеля і річка, 1899
  • Я дивлюся на гори, 1899
  • Пташенята-сироти, 1899
  • Заповіт Голдфінгера, 1891
  • Ніч у горах, 1890
  • До гір, 1910

Новели

[ред. | ред. код]
  • Історія косулі, 1883
  • Старий бук, 1889
  • Висота гори, 1895
  • Сатагурі, 1908

Театральні п'єси

[ред. | ред. код]
  • Сцена в горах, 1889
  • Полювання на батьківщину (драма), 1894
  • Лісова комедія, 1911

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Tuite, K. (2008). The Banner of Xaxmat'is-Jvari: Vazha-Pshavela's Xevsureti. У Гамкрелідзе, Катерина (ред.). .umontreal.ca/tuitekj/publications/Tuite_Vazha-Xevsureti.pdf Der Dichter Važa-Pšavela. Fünf Essays (PDF). Würzburg: Königshausen & Neumann. с. 11—38.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. ↑ Важа Пшавела, переклад Ребекки Рут Гулд. [https ://www.asymptotejournal.com/nonfiction/vazha-pshavela-cosmopolitanism-and-patriotism/ «Космополітизм і патріотизм» (2016)]. Asymptote.
  3. ↑ Donald Rayfield (1994). The Literature of Georgia: A History. Oxford: Clarendon Press. с. 207.
  4. ↑ Mixo Mosulišvili. Vazha-Pshavela. Open Library. Процитовано 26 листопада 2011.
  5. ↑ Будинок Важа-Пшавела музей. georgianmuseums.ge

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Важа_Пшавела&oldid=42344665