Координати: 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.6° пн. ш. 36.6° сх. д. / 50.6; 36.6

Бєлгород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Запит «Білгород» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
місто Бєлгород
рос. Белгород
Герб Бєлгорода Прапор Бєлгорода
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Бєлгородська область
Муніципальний район Бєлгородська міськрада
Код ЗКАТУ: 14401
Код ЗКТМО: 14701000001
Основні дані
Час заснування 1596
Статус міста 1779[1]
Поділ міста 2 округи
Населення ▼ 339 978 (2021)
Площа 153,1 км²
Густота населення 2221 осіб/км²
Поштові індекси 308000
Телефонний код +7 4722
Географічні координати: 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.6° пн. ш. 36.6° сх. д. / 50.6; 36.6
Часовий пояс +3 GMT
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма річка Сіверський Донець
Міста-побратими Герне, Ополе, Ніш, Вейкфілд, Елджин, Чанчунь
День міста 5 серпня
Найближча залізнична станція Бєлгород
Відстань
До Москви (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:
695

Схема міста
Схема міста
Схема міста
Влада
Вебсторінка beladm.ru
Міський голова Демідов Валентин Валентинович
Мапа
Бєлгород (Росія)
Бєлгород
Бєлгород
Бєлгород (Бєлгородська область)
Бєлгород
Бєлгород

Мапа

CMNS: Бєлгород у Вікісховищі

Бєлгород[2], застаріле Бі́лгород[3][4][5][6] (рос. Белгород) — місто та адміністративний центр Бєлгородської області в Російській Федерації, місто обласного підпорядкування. Розміщене на південній окраїні Середньоруської височини, переважно на правому березі Сіверського Дінця (притоки Дону); за 40 км від російсько-українського кордону, 70 км від Харкова та 695 км на південь від Москви.

Кількість населення міста впродовж деякого часу зростала через приплив жителів із півночі, але згодом, згідно з даними перепису 2021 року, зменшилася до рівня перепису 2002 року, становлячи 339 978 осіб[7].

Походження назви міста

Слов'янське поселення на території сучасного міста існувало ще в часи Київської Русі і містилося в історичному центрі міста — на Білій горі. Білі, крейдяні узвишшя є характерною ознакою усієї Східної Слобожанщини. У наші часи часто можна почути думку, що ім'я Білгорода пов'язане нібито з фортецею з білого каменю, яка існувала тут колись, але це неправильно. Місцеві жителі й дотепер любовно називають своє місто «Білогір'ям». Хоча із самого свого початку Білгород формувався як російський адміністративний центр на прикордонні, але його завжди активно заселяли українці з навколишніх українських сіл та з України. Нині українці є другою за чисельністю національністю міста, хоча їх і набагато менше від росіян.

Український автор «Історії Русів» називає місто Білгородом-Руським[8], аби відрізнити його від двох інших Білгородів — княжого Білгорода під Києвом, та Білгорода-Дністровського, тодішнього турецького Аккерману (у перекладі з турецької — «Біла фортеця»).

Історія

Місто засноване в XVI столітті[9] як фортеця на історичній території Слобідської України. У тогочасній українській літературі назву міста вимовляли як Білгород[10][11], а писали як Бѣлгородъ. Із посиланням на літописи в описі міських поселень Російської імперії вказано, що воєводи князі Михайло Ноздреватий та Андрій Волконський, за вказівкою царя Федора Йоановича, 1593 року поставили городи́ Білгород, Оскол, Валуйки та інші, що, поза сумнівом, свідчило про побудову нових і відновлення наявних укріплень у тогочасних населених пунктах[12]. Цілком імовірно, що якась невеличка фортеця на місці сучасного Білгорода існувала й до 1593 року. Її неодноразово спалювали при набігах татаро-монголи і через це за указом царя Федора Івановича була відбудована заново. Із цього часу Білгород став головним містом 800-кілометрової оборонної лінії, яка захищала Московську державу від набігів кримських татар та українських козаків. Під час Смоленської війни підрозділ Якова Острянина знищив острог і випалив передмістя[13]. На початку XVIII століття, після створення Малоросійського приказу, була побудована нова оборонна лінія і стратегічне значення Білгорода значно зменшилося. Незабаром після завоювання Криму в 1785 році місто було виключене з числа діючих фортець.

При поділі Російської імперії на вісім губерній місто серед інших 56 18 (29) грудня 1708 року було приписане до Київської губернії[14] і стало центром її однойменної провінції. З 1 (12) березня 1727 року — центр губернії, до якої входили також міста Орел і Харків. Після скасування губернії 23 травня (3 червня) 1779 року — повітове місто Курської губернії.

Чѣмъ ближе подъѣзжалъ я къ Белгороду, тѣмъ рѣзче сказывалась разница въ небѣ и солнцѣ, во всей природѣ сѣвера и юга. Здѣсь вы покидаете Великороссію, вступаете, если не въ Малороссію, то въ область съ нею родственную и по природѣ и по населеію.[15]

У XIX столітті основою промисловості в місті був видобуток крейди, вовномийні та переробка воску. Білгородські свічки дуже славилися по всій країні. До середини XIX століття місто було одним із головних центрів торгівлі салом і напоями, які містили алкоголь (горілкою). Наприкінці XIX століття в місті було 15 церков і 2 собори, чоловічий і жіночий монастирі, чоловіча класична гімназія, жіноча восьмикласна гімназія, учительські інститут та семінарія, духовне початкове училище, повітове і парафіяльне училища. Заводів було 41, з них: 7 салотопних, 3 миловарних, 7 шкіряних, 2 восково-свічкових, 2 сально-свічкових, 6 цегельних, 4 кахельних, 4 вапняних і 6 гончарних.

Радянську владу в місті встановлено 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. З 10 квітня 1918 до 20 грудня 1918 був у складі Української Держави[16]. До Гетьманського перевороту адміністративно належав до Донеччини з центром у місті Слов'янськ. З 24 грудня 1918 до 7 січня 1919 Білгород було містом засідання тимчасового робітничо-селянського уряду України[16]. Взимку 1919 між урядами України і Росії розгорівся конфлікт через невизначеність кордонів і в 1917—1919 роках під час російсько-української війни Білгород як залізничний вузол відігравав стратегічне значення.[5][17] Тільки 7 лютого 1919 офіційний Харків визнав територію Білгородського повіту частиною Курської губернії.[17] 14 травня 1928 року ліквідовано Бєлгородський повіт і Курську губернію. Білгород стає центром Білгородсього округу Центрально-Чорноземної області, яка була ліквідована 1934 року. 13 червня 1934 року Білгород стає центром Білгородського району Курської області.

Бі́лгород (Україна) 1918.

Під час Німецько-радянської війни в околицях йшли кровопролитні бої. На честь звільнення міста і Орла від нацистів 5 серпня 1943 року був даний салют у Москві — з того часу називають містом першого салюту, а 5 серпня святкується День міста. 6 січня 1954 року став центром однойменної області.

Розвиток герба міста:

  • Герб 1730 року
    Герб 1730 року
  • Герб 1893 року
    Герб 1893 року
  • Герб 1970 року
    Герб 1970 року

  • Герб 1994 року
    Герб 1994 року

Російсько-українська війна 2022

Докладніше: Російське вторгнення в Україну (з 2022)

1 квітня 2022 року під час російського вторгнення в Україну два українських ударних вертольоти Мі-24 здійснили удар по нафтобазі, розташованій у місті, внаслідок чого на нафтобазі виникла пожежа[18].

20 квітня 2024 року над Бєлгородом під час польоту російського літака Су-34 відбувся «позаштатний схід авіаційного боєприпасу, є пошкодження житлових будівель» — про це повідомило в Мінобороно РФ. Губернатор Бєлгородської області заявив про двох поранених[19].

Адміністративний поділ

Місто поділене на два адміністративних округи:

  • Західний — 195 321 особа (2002),
  • Східний — 141 709 осіб (2002).

Населення

Населення сучасного Білгорода багатонаціональне, наразі на території міста проживає до 100 національностей. Найбільша частина — росіяни. На другому місці — українці. Населення міста збільшується з кожним роком за рахунок мігрантів з півночі Росії і колишніх радянських республік, також в останні роки відзначений природний приріст населення.

Білгородська агломерація складається з селищ: Сєверне, Розумне, Дубове, Стрілецьке, Травневе, Таврове та інших населених пунктів. Населення агломерації становить приблизно 600 тисяч жителів.

Демографічний розвиток (тис.)
1801 1861 1891 1939 1959 1970 1979 1989 2002 2006 2008 2010 2013
3462 11 852 22 940 34 000 72 278 151 336 239 814 300 408 337 030 344 200 353 043 352 300 373 500

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року[20]:

Мова Чисельність, осіб Частка
Російська 24 149 90,91 %
Українська 1 391 5,24 %
Їдиш 421 1,58 %
Польська 399 1,50 %
Німецька 104 0,39 %
Інші 100 0,38 %
Разом 26 564 100,00 %

Економіка

Нині одним із пріоритетних напрямків в економіці Білгорода є видобуток і експорт крейди. Крейда, яку видобувають на території області, не має аналогів у світі. Окрім цього, на території Бєлгородської області видобувають залізну руду (Курська магнітна аномалія). Теплом та електроенергією забезпечують ТЕЦ, зокрема, Бєлгородська ТЕЦ «Луч».

Екологічний стан

Білгород характеризує концентрація антропогенних об'єктів на обмеженій території, що роблять негативний вплив на компоненти природного середовища. За результатами соціально-гігієнічного моніторингу сумарний показник хімічного забруднення ґрунту у 2012 році в Білгороді дорівнював 18,8 при допустимому значенні до 16. У ґрунті виявили залізо, свинець, мідь, цинк.

Торгівля

На території міста є понад 20 великих торгових комплексів, універмагів, торгових центрів і гіпермаркетів.

  • Універмаг «Маяк»
    Універмаг «Маяк»
  • ТЦ «Модний бульвар»
    ТЦ «Модний бульвар»
  • ТЦ «Слов'янський»
    ТЦ «Слов'янський»
  • Торгово-офісний центр «Вокзальний»
    Торгово-офісний центр «Вокзальний»
  • ТЦ «Супутник Стиль»
    ТЦ «Супутник Стиль»
  • ТЦ «Супутник Дім»
    ТЦ «Супутник Дім»
  • ТЦ «Аеробус»
    ТЦ «Аеробус»
  • Гіпермаркет «Лінія»
    Гіпермаркет «Лінія»

Культура й освіта

Бєлгородський державний університет

Місто має низку вищих навчальних закладів:

Середні спеціальні навчальні заклади

Бєлгородський будівельний коледж
  • Бєлгородський індустріальний коледж.
  • Два медичні коледжі.
  • Бєлгородський педагогічний коледж.
  • Бєлгородський механіко-технологічний коледж.
  • Бєлгородський будівельний коледж
  • Професійне училище № 4.
  • Професійне училище № 5.
  • Професійне училище № 6.
  • Бєлгородський політехнічний коледж (колишній Бєлгородський політехнічний технікум) (колишній ліцей № 17)
  • Бєлгородський технікум громадського харчування.
  • Професійне училище № 20.
  • Бєлгородський музичний коледж ім. С. А. Дегтярьова.

Театри міста

Бєлгородський державний академічний драматичний театр імені М. С. Щепкіна
Білгородський державний театр ляльок
Білгородська державна філармонія

Музеї міста

Парки міста

  • ЦПКіВ імені В. І. Леніна.
  • Міський парк Перемоги.
  • Міський парк пам'яті полеглих у ВВВ.
  • Парк ім. Ю. А. Гагаріна.
  • Архієрейська гай.
  • Південний парк на Харківській горі.

Інші культурні об'єкти

  • Білгородська державна філармонія (колишній БК залізничників). Відкрита після реконструкції у грудні 2010 року, має органний зал.
  • Білгородський державний центр музичного мистецтва (БК «Ювілейний»).
  • Міський палац культури (БК «Енергомаш»).
  • Білгородський міський палац дитячої творчості.
  • Білгородський обласний палац дитячої творчості.
  • Центр молодіжних ініціатив (БК «Будівельник»).
  • Міський центр народної творчості (БК «Сокіл»).
  • Білгородський міський зоопарк. Розміщений практично у центрі міста, на березі р. Везелки, поблизу жвавого пр-та Б. Хмельницького. У зв'язку з цим ухвалене рішення про перенесення зоопарку в урочище Соснівка на околиці міста, де надалі також планується побудувати аквапарк і новий сучасний стадіон).
  • Молодіжний культурний центр БелДУ.
  • Виставковий центр БДТУ ім. Шухова.
Смоленський собор.
  • Муніципальна установа культури «Центр дозвілля» (розміщений на території мікрорайону Крейда).

Храми міста

Преображенський кафедральний собор

Транспорт

Докладніше: Бєлгородський тролейбус та Бєлгород (аеропорт)
Аеропорт Бєлгород
БКМ 420 «Вітовт» в Білгороді

Повітряне сполучення з містом здійснювалося через міжнародний аеропорт «Бєлгород» (через російське вторгнення в Україну авіасполучення припинено на невизначений термін).

У місті пасажирів обслуговують: два залізничні вокзали (Бєлгород та Бєлгород-Сумський), автовокзал «Бєлгород», внутрішньоміські та приміські автобусні маршрути. З 3 грудня 1967 по 30 червня 2022 року в місті діяла тролейбусна мережа. Довжина контактної мережі тролейбусних ліній становила 86 км. Тролейбусний парк міста складався з тролейбусів російського виробництва Тролза-5275.07 «Оптіма», ЗіУ-682Г (012), білоруських БКМ 420030 «Вітовт». Раніше експлуатувалися два тролейбуса моделі ЗіУ-683 (з 1990 року), три Тролза-6205, а також єдиний у місті тролейбус Škoda 14Tr-ВМЗ (з 1996 року). У 2002 році адміністрацією міста було придбано 15 нових тролейбусів ЗіУ-682Г, 2005 року — ще 20 нових тролейбусів ЗіУ-682Г, а у 2013 році — 20 тролейбусів БКМ-420 «Вітовт»[22].

У майбутньому передбачалося будівництво швидкісного трамваю і фунікулеру, а також підвісної канатної дороги від міського пляжу до спальних районів Харківської гори[23].

Персоналії

Міста-побратими

Див. також

Література

Примітки

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 15 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Бєлгород // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. ↑ Адміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіант 1]. — Х., 1932.
  4. ↑ на офіційних українських мапах Рудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.; Колекція мап Гарвардського Університету. [Архівовано 13 травня 2020 у Wayback Machine.]; і в українській літературі вживається традиційна українська назва Білгород; Міста зі слобідськими осадчими. [Архівовано 19 грудня 2014 у Wayback Machine.]; Макарчук С. А. Етнічна історія України. — К. : Знання, 2008. — 471 с. — ISBN 978-966-346-409-1.
  5. ↑ а б Білгород // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 127-128. — ISBN 5-7707-4049-3.
  6. ↑ Білгород // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930. — Т. 1 : А – Ж. — С. 313. — 676 с.
  7. ↑ Таблица 5. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, городских округов, муниципальных районов, муниципальных округов, городских и сельских поселений, городских населенных пунктов, сельских населенных пунктов с населением 3000 человек и более. rosstat.gov.ru (рос.). // Росстат. Архів оригіналу за 1 вересня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
  8. ↑ Исторія Русовъ, или Малой Россіи. — М., 1846. — С. 17. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
  9. ↑ «В лето 7101 году (1593 г.):… царь Федор Иванович виде от Крымских людей своему государству войны многие и помысля поставити по сакмам Татарским городы и посла воевод своих со многими ратными людми. Они же, шедше, поставиша на степи городы: Белгород, Оскол, Валуйку и иные городы». Новый летописец. — ПСРЛ, М., 1965, т. 14, с. 44, 45.(рос.)
  10. ↑ Літопис Самовидця. — К. : Наукова думка, 1971. — С. 78.
  11. ↑ Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ / Подъ редакціей проф. Ө. К. Волкова, проф. М. С. Грушевскаго, проф. М. М. Ковалевскаго, акад. Ө. Е. Корша, проф. А. Е. Крымскаго, проф. М. И. Туганъ-Барановскаго и акад. А. А. Шахматова. — С.-Петербургъ : Книгоиздательство «Жизнь и Знаніе». Типографія т-ва «Общественная польза», Б. Подъяческая, 39. — 1914. — Т. II. — С. 379. (рос.)
  12. ↑ Городскія поселенія въ Россійской Имперіи. Том третій. — С.-Петербург : Въ типографіи К. Вульфа, 1863. — С. 18. (рос.)
  13. ↑ А.И. Папков. Оборона Белгорода от черкас летом 1634 г. http://www.historybel.narod.ru (рос.). Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
  14. ↑ Городскія поселенія въ Россійской Имперіи. Том третій. — С.-Петербург : Въ типографіи К. Вульфа, 1863. — 684 с.
  15. ↑ Краснов А. Первое знакомство съ Малороссіей.— У кн.: Европейская Россія. Иллюстрированный географическій сборникъ, составленный преподавателями географіи А. Кпуберомъ, С. Григорьевымъ, А. Барковым и С. Чефрановым. Издание II, исправленное и дополненное, Т-ва И. Н. Кушнерев и К°.— Москва, 1906.— С. 368
  16. ↑ а б Ігор Роздобудько. Східна Слобожанщина в боротьбі за незалежну Україну. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 24 червня 2014.
    Білгород — це Україна // Історична правда, 30 березня 2022
  17. ↑ а б Геннадій Єфіменко. Про кордон між радянською Україною і більшовицькою Росією. 1919 рік [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]. Історична правда. 10.03.2014
  18. ↑ Россия сообщила об украинском ударе по нефтебазе в Белгороде. Что известно. BBC News Русская служба (рос.). 1 квітня 2022. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 28 серпня 2022.
  19. ↑ У Міноборони рф визнали, що їх літак «впустив» на Бєлгород боєприпас. Слово і Діло (укр.). 11 серпня 2024. Процитовано 11 серпня 2024.
  20. ↑ Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. www.demoscope.ru (рос.). Архів оригіналу за 28 липня 2023. Процитовано 5 червня 2021.
  21. ↑ Официальный сайт Смоленского собора. [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  22. ↑ Белгород принимает автобусы и троллейбусы XXI века. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 23 квітня 2015.
  23. ↑ В Белгороде появится канатная дорога «Воздушное метро». (рос.)
  24. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білгород
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бєлгород&oldid=43890223