Координати: 45°57′53″ пн. ш. 63°18′18″ сх. д. / 45.9648° пн. ш. 63.3051° сх. д. / 45.9648; 63.3051

Байконур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байконур
Дата створення / заснування 1955
Зображення
Названо на честь Байконир
Країна  Казахстан
Адміністративна одиниця Кизилординська область
Геодані Data:Baikonur Cosmodrome.map
Висота над рівнем моря 90 м
Оператор Федеральне космічне агентство Росії
Дата офіційного відкриття 1955[1][2]
У межах місцевості обслуговування Байконир
Мапа
CMNS: Байконур у Вікісховищі

45°57′53″ пн. ш. 63°18′18″ сх. д. / 45.9648° пн. ш. 63.3051° сх. д. / 45.9648; 63.3051

Байкону́р — космодром у Казахстані, перший і найбільший у світі[3].

Збудований у СРСР 1955 року. Байконур — місце старту радянських ракет і космічних кораблів.

Початок експлуатації — травень 1955 року, коли з Байконура була запущена ракета Р-7. 1961 року запущений «Восток-1», пілотований Юрієм Гагаріним. У 1994 році орендований Росією у Казахстану до 2050 року.

Вночі 6 серпня 2019 року відбувся останній запуск ракети-носія «Протон-М» із російським військовим супутником на борту з «Байконура». Російське міністерство оборони вирішило перенести всі запуски ракет-носіїв до космодрому «Плєсєцк». Анонсував завершення використання «Байконура» начальник штабу, перший заступник командувача космічними військами ВКС Росії Ігор Морозов, ще в лютому 2019 року[4].

Експлуатація

[ред. | ред. код]
«Протон-К» виводить на орбіту модуль «Зірка» для МКС. Фото NASA

Інфраструктура

[ред. | ред. код]
  • 9 типів стартових комплексів у складі 15 пускових установок для запусків ракет-носіїв;
  • 4 пускові установки для випробувань міжконтинентальних балістичних ракет;
  • 11 монтажно-випробувальних корпусів, в котрих розміщено 34 технічні комплекси для передстартової підготовки ракет-носіїв та космічних апаратів, а також 3 заправочно-нейтралізаційні станції для заправок космічних апаратів і розгінних блоків компонентами ракетних палив і зрідженими газами;
  • Вимірювальний комплекс із сучасним інформаційно-обчислювальним центром для контролю та керуванням польотом ракет-носіїв, а також обробки телеметричної інформації;
  • Киснево-азотний завод сумарною продуктивністю до 300 тонн кріогенних продуктів за добу;
  • Теплоелектроцентраль на 60 МВт;
  • Газотурбінний енергопотяг на 72 МВт;
  • 600 трансформаторних підстанцій;
  • 92 вузли зв'язку;
  • Два аеродроми 1-го класу («Крайній» та «Ювілейний» на БТКС «Буран»);
  • 470 км залізничних шляхів (спец.шляхів — 40 км);
  • 1281 км автомобільних доріг;
  • 6610 км ліній електропередач;
  • 2784 км ліній зв'язку.

Стартові комплекси

[ред. | ред. код]
  • СК РН Рокот. Пл. № 175
  • СК РН типу Протон. Пл. № 200. ПУ № 39
  • СК 17П32-6 РН типу Р-7. Пл. № 31. ПУ № 6
  • СК РН типу Протон. Пл. № 81. ПУ № 23
  • СК 11П877 РН Зеніт. Пл. № 45. ПУ № 1
  • СК РН Циклон. Пл. № 90. ПУ № 20
  • СК РН типу Протон. Пл. № 81. ПУ № 24
  • СК 17П32-5 РН типу Р-7. Пл. № 1. ПУ № 5
  • СК ракети РС-20. Пл. № 109

Перспективи Байконура

[ред. | ред. код]

До 2009 року російські військові залишили космодром Байконур і він переданий Роскосмосу. Залишилося лише кілька нечисленних військових частин, що сприяють запускам супутників оборонного призначення. Росія вважає для себе перспективним перенесення пілотованих пусків на новий російський космодром «Восточний» в Амурській області (після 2018 року). Таким чином, у 2020—2040 роках з Байконура запускатимуться автоматичні космічні апарати (ракети-носії «Союз-2», «Зеніт», «Байтерек»). Казахстан у наш час[коли?] опрацьовує питання самостійної експлуатації Байконура після остаточного перенесення стартів в Амурську область і припинення оренди космодрому Байконур Російською Федерацією (на період після 2050).

З Францією підписано угоду про співпрацю у сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, а також угоду про умови створення і використання космічної системи дистанційного зондування Землі та будівництва в Астані складально-випробувального комплексу космічних апаратів (супутників).

Природа

[ред. | ред. код]

Клімат

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.bbc.com/mundo/noticias/2013/11/131114_galeria_baikonur_cosmodromo_mas_grande
  2. ↑ https://www.efe.com/efe/america/destacada/baikonur-la-piedra-angular-del-programa-espacial-ruso-cumple-65-anos/20000065-4306791
  3. ↑ SPACE FLIGHT 2007 — The Year in Review. Other Countries Space Activities. NASA. 24 серпня 2011. Архів оригіналу за 15 жовтня 2012. Процитовано 14 квітня 2015.
  4. ↑ Міноборони Росії йде з Байконура. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 6 серпня 2019. Архів оригіналу за 6 серпня 2019. Процитовано 6 серпня 2019.
  5. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Baikonur
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Байконур&oldid=41950306