Очікує на перевірку

Іван Денікін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Професор Іван Генріхович Денікін (рос. Иван Генрихович Деникин) — віртуальний персонаж українського та російськомовного інтернету. Невідомий автор, який пише під цим псевдонімом, вважає себе доктором історичних наук, видатним вченим та письменником, професором та троюрідним племінником російського генерала Денікіна, а також — великим патріотом Росії.[1]

Історія Івана Денікіна

[ред. | ред. код]

Денікін вперше з'явився у 2002 році на кількох російськомовних форумах під псевдонімом Птоломей, розважаючи публіку параноїдальними дописами щодо «конфлікту між гуманітаріями та технарями».[2]

У 2006 році Денікін з'являється у Живому Журналі під псевдонімом za_nashe_delo («За нашу справу!»)[3] Журнал Денікіна фактично є пародією[4] на творчість російських імперіалістів, шовіністів, расистів, антисемітів, комуністів але головним чином — українофобів. Головна ідея Денікіна — як і ідея спільноти «Фофуддя» — «квасний» патріотизм на зразок російських чорносотенців.[5]

Восени 2006 року Іван Денікін розпочав співпрацю з білоруським Інтернет-проектом «Третій Шлях» (Трэці Шлях [Архівовано 11 серпня 2009 у Wayback Machine.])

Джерела натхнення

[ред. | ред. код]

Іван Денікін просто переказує своїми словами дописи тих, кого вважає своїми «вчителями». Наприклад, роман «Місто Львів» є квінтесенцією публікацій у російській пресі щодо примусової українізації та утисків російськомовного населення. Думки про те, що червоний радянський прапор є не тільки «споконвічно російським», але й «православним» повністю взяті зі статей Аркадія Малєра (прихильника «російського православного імперіалізму»)[6] Ідея, що поразка Наполеона у війні з Росією стала «поразкою білої арійської раси і всього російського народу» була запозичена у російських неонацистів.[7] Легендарна фраза, що «слова росіянин та людина є тавтологією» без жодної зміни взята в російського інтелектуала[джерело?] Дмитра Крилова [2]. Заяви про те, що українська та білоруська мови були вигадані австрійськими офіцерами, фактично копіюють деякі статті «Комсомольської правди» та інших видань [3].

Творчість

[ред. | ред. код]

Одним з найвідоміших сучасних сатиричних творів на теренах інтернету, що приписують авторству Івана Денікіна є роман «Місто Львів» (Львов).[8] Цей роман описує подорожі росіян теренами сучасної України і відверто висміює великодержавні та шовіністичні стереотипи головних героїв. Це оповідання поширювалося винятково через інтернет і набуло неабиякої популярності серед прихильників Живого Журналу, а також загальної аудиторії і передусім, молоді.

Авторству Івана Денікіна також належать такі твори: Топор Олексы Довбуша [4][недоступне посилання з червня 2019], Протоколы Карпатских мудрецов [5], Путь Лумумбы или НАШИ в Конго [6] та декілька інших.

2007 року видавництво Буква і Цифра випустило збірку творів Івана Денікіна під назвою «За наше дєло. Архів професора Денікіна», в якому вказано Євгена Лакінського як упорядника збірки.

Іван Денікін виступає також як «перекладач з чукотської мови» романів Сергія Тимнеттикая «Московський Автономний Округ» і «Місто Менськ», видані у 2015 у Мінську (Білорусь), у Видавництві історичної книги ЯНУШКЕВИЧ.

«Лжеденікіни»

[ред. | ред. код]

Останнім часом на деяких Інтернет-форумах та сайтах з'явилися тексти, що приписуються І. Денікінові, хоч і не мають жодного відношення до «справднього» професора. Зазвичай, «лжеденікінські» дописи представляються як «невідомий роман (повість, стаття) Івана Денікіна»[9]

Бібліографія професора Денікіна

[ред. | ред. код]

Як «автор»

[ред. | ред. код]

«За наше дєло. Архів професора Денікіна». Київ : Буква і Цифра, 2007. 352 стор. ISBN 978-966-96583-3-3

Як «перекладач»

[ред. | ред. код]

Московский автономный округ. Город Менск: повести / Сергей Тымнэттыкай ; перев. с чукотского Иван Деникин. — Минск: А. Н. Янушкевич, 2015. — 150 с. : ил. ISBN 978-985-90346-4-0.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. «Третий Путь». Интернет сообщество. Колонка профессора Деникина. Архів оригіналу за 2 березня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
  2. Иоан Деникин. Ptolomey. У края незримой черты. Роман. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
  3. Журнал народного интеллектуала. За НАШЕ ВЕЛИКОЕ дело!. Архів оригіналу за 15 травня 2006. Процитовано 15 січня 2007.
  4. «Противсіхи» і «фофудія» як питомо українські медіавіруси. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 8 січня 2021.
  5. Інтернет Репортер. Фофудья — відповідь українчегів московському «прєведу». [1] [Архівовано 13 січня 2007 у Wayback Machine.]
  6. Аркадий Малер: Мы в очередной раз торжествуем и пьем шампанское. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
  7. 1912 год — ПОРАЖЕНИЕ АРИЙСКОЙ РАСЫ!. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 15 січня 2007.
  8. * Город Львов. Роман. Архів оригіналу за 15 січня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
  9. http://community.livejournal.com/fofudja/25579.html

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]