Мащенко Микола Павлович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
категоризація |
|||
| (Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача) | |||
| Рядок 63: | Рядок 63: | ||
* 1982 — «[[Карастоянови]]» (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія) |
* 1982 — «[[Карастоянови]]» (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія) |
||
* 1983 — «[[Паризька драма]]» |
* 1983 — «[[Паризька драма]]» |
||
* 1985 — «[[Напередодні (фільм, 1985)|Напередодні]]» |
|||
* 1986 — «[[Мамо, рідна, любима...]]» |
* 1986 — «[[Мамо, рідна, любима...]]» |
||
* 1987 — «[[Все перемагає любов]]» |
* 1987 — «[[Все перемагає любов]]» |
||
| Рядок 112: | Рядок 113: | ||
[[Категорія:Померли в Києві]] |
[[Категорія:Померли в Києві]] |
||
[[Категорія:Поховані на Байковому кладовищі]] |
[[Категорія:Поховані на Байковому кладовищі]] |
||
[[Категорія:Керівники Кіностудії ім. Довженка]] |
|||
Поточна версія на 17:25, 10 травня 2024
| Мащенко Микола Павлович | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||||
| Народився | 12 січня 1929 Мілуватка, Кабанський район[d], Куп'янська округа, Українська СРР, СРСР | ||||||||||
| Помер | 2 травня 2013 (84 роки) Київ, Україна | ||||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | ||||||||||
| Країна |  СРСР Україна | ||||||||||
| Діяльність | кінорежисер, сценарист, письменник | ||||||||||
| Alma mater | Харківський театральний інститут | ||||||||||
| Заклад | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | ||||||||||
| Членство | СК СРСР | ||||||||||
| Жанр | Українське поетичне кіно | ||||||||||
| Партія | КПРС | ||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||
| IMDb | ID 0556310 | ||||||||||
| |||||||||||
Мико́ла Па́влович Ма́щенко (12 січня 1929, Мілуватка, Кабанський район[d], Куп'янська округа, Українська СРР, СРСР — 2 травня 2013, Київ) — український кінорежисер, сценарист, письменник, професор. Один із представників хвилі «українського поетичного кіно».
Мащенко був членом та головою Національної спілки кінематографістів України, членом Національної спілки письменників України, генеральним директором Київської кіностудії ім. Довженка (1989—2004), академіком Національної академії мистецтв України (1997—2013). У 1983 році отримав звання Народний артист УРСР.
Народився 12 січня 1929 року в с. Мілуватка, тепер Сватівський район, Луганська область, Україна. Мати - свинарка в колгоспі, батько – працівник залізничної станції. У сім’ї було 7 дітей. Коли наймолодшому, Миколі, було 19 днів від народження, батько загинув внаслідок нещасного випадку.[1]
Закінчив Мілуватську семирічну школу, старші класи – у школі міста Рубіжне.[1]
1953 — закінчив Харківський театральний інститут (майстерня Мар'яненка).
1957 — почав працювати на Київській кіностудії художніх фільмів.
1989—2004 — директор, згодом генеральний директор Київської кіностудії ім. Довженка.
1996 — засновник Академії мистецтв України, а за рік — її дійсний член (академік).
2004 — академік-секретар відділення кіномистецтва Національної академії мистецтв України.
Помер 2 травня 2013 року на 85-му році життя[2]. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52, 50°25′18.79″ пн. ш. 30°30′26.53″ сх. д. / 50.4218861° пн. ш. 30.5073694° сх. д.).
У Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки поставив спектакль «Будинок, де все шкереберть» А.Портеса (1995).
Микола Мащенко є автором низки книг:
- «Зоря для матері» (1983);
- «Мамо, рідна, єдина…» (1991);
- «Відьма-енкаведистка» (2000);
- «Ви бачили, як плаче птаха…» (2003);
- «Спогад про любов. Троє» (2004);
- «Остання атака» (2005);
- «Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка» (2006).
Також він є автором низки книг з історії телебачення.
- 1961 — «Повія» (2-й режисер у співавт.)
- 1962 — «Радість моя» (у співавт.)
- 1963 — «Новели Красного дому» (у співавт.)
- 1965 — «Хочу вірити»
- 1965 — «Всюди є небо»
- 1967 — «Дитина»
- 1970 — «Комісари»
- 1971 — «Іду до тебе…»
- 1973 — «Як гартувалася сталь» (за романом російського письменника Миколи Островського, 6 серій)
- 1978 — «Шлях до Софії» (за романом болгарського письменника Стефана Дичева, 5 серій, СРСР — Болгарія)
- 1980 — «Овід» (за романом англійської письменниці Етель Ліліан Войнич, 3 серії)
- 1982 — «Карастоянови» (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія)
- 1983 — «Паризька драма»
- 1985 — «Напередодні»
- 1986 — «Мамо, рідна, любима...»
- 1987 — «Все перемагає любов»
- 1988 — «Зона» (у співавт. з С. Шахбазяном)
- 1993 — «Кобзар»
- 1992 — «Вінчання зі смертю»
- 2008 — «Богдан-Зиновій Хмельницький»
Свого часу Микола Павлович висловлював впевненість у скорому відродженні українського кіновиробництва. Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, митець згадував, як:
Колись президент США Рузвельт, побачивши картину Марка Донського «Райдуга», вигукнув: «Народ, який здатен знімати такі фільми, непереможний!», А французький президент Де Голль, зачарований силою енергетики, що випромінювали «Тіні забутих предків» Параджанова, замовив собі копію і багато років дивився фільм удома"http://argumentua.com/stati/sergei-paradzhanov-i-slezhka-kgb [Архівовано 25 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Республіканська премія ЛКСМУ (1970)
- Орден Трудового Червоного Прапора (1971)
- Почесна Грамота Верховної Ради Абхазії (1971)
- Премія Ленінського комсомолу (1974) — за к/ф «Як гартувалася сталь» (1973)
- Орден Кирила та Мефодія (Болгарія) за фільм «Шлях до Софії» (1978)
- Орден Дружби народів (1978)
- Народний артист УРСР (1983)
- Лауреат Національної премії України ім. Шевченка за фільм «Овід» (1982)
- Почесна Грамота Верховної Ради УРСР (1990)
- Почесна відзнака Президента України (22 серпня 1996) — за видатний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, вагомі творчі досягнення та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[3]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (11 грудня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку національного кіномистецтва, багаторічну плідну громадську діяльність[4]
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (29 грудня 2004) — за визначні особисті заслуги у розвитку українського кіномистецтва, багаторічну плідну творчу працю та громадську діяльність[5]
- Орден «За заслуги» II ст. (10 вересня 2008) — за значний особистий внесок у розвиток національного кіномистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну плідну працю та з нагоди Дня українського кіно[6]
- Орден «За заслуги» I ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[7]
- Державна премія України імені Олександра Довженка 2011 року — за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва[8]
- Почесний громадянин Софії (Болгарія).
- ↑ а б УІНП. 1929, народився кінорежисер Микола Мащенко. УІНП (укр.). Процитовано 10 квітня 2024.
- ↑ Помер Микола Мащенко. [Архівовано 4 травня 2013 у Wayback Machine.] УКРІНФОРМ. 02.05.2013.
- ↑ Указ Президента України № 739/96 від 22 серпня 1996 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України». Архів оригіналу за 1 липня 2019. Процитовано 3 травня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 1544/99 від 11 грудня 1999 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“». Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 3 травня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 1572/2004 від 29 грудня 2004 року «Про нагородження М. Мащенка орденом князя Ярослава Мудрого». Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 3 травня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 821/2008 від 10 вересня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України діячів кіномистецтва». Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 3 травня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 3 травня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 908/2011 від 10 вересня 2011 року «Про присудження Державної премії України імені Олександра Довженка 2011 року». Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 3 травня 2013.
- П. М. Бондарчук. Мащенко Микола Павлович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 566. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Мащенко Микола Павлович на сайті IMDb (англ.)
- Національна академія мистецтв України. Мащенко Микола Павлович. [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Микола Мащенко: Син сім'ї довженківців [Архівовано 1 липня 2007 у Wayback Machine.]
- Помер колишній директор кіностудії Довженка Микола Мащенко
 | |
|---|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
- Народились 12 січня
- Народились 1929
- Уродженці Мілуватки
- Померли 2 травня
- Померли 2013
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Викладачі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
- Члени Спілки кінематографістів СРСР
- Члени КПРС
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» I ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» (Почесна відзнака Президента України)
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена Дружби народів
- Лауреати Шевченківської премії 1982 року
- Лауреати Державної премії України імені Олександра Довженка
- Народні артисти УРСР
- Українські кінорежисери
- Українські режисери
- Українські письменники
- Почесні громадяни Софії
- Керівники Кіностудії ім. Довженка