Вільгельм Адам (полковник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:05, 21 вересня 2024, створена Антон Даньків (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм Адам
нім. Wilhelm Adam
Адам — праворуч (1943).
Народився28 березня 1893(1893-03-28)[1][2]
Eichend, Ніддерау, Майн-Кінціг, Дармштадт, Гессен, Німеччина
Помер24 листопада 1978(1978-11-24)[1][2] (85 років)
Дрезден, НДР
ПохованняДрезден
Країна НДР
Діяльністьполітик, боєць опору, військовий керівник
Галузьвійськова справа[3], політика[3] і уряд[3]
Знання мовнімецька
УчасникПерша світова війна і Друга світова війна
ЧленствоСА
Посададепутат Народної палати НДРd
Військове званняГенерал-майор
ПартіяНаціонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, Національно-демократична партія Німеччини[d] і Німецька народна партія
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
За поранення (нагрудний знак)
За поранення (нагрудний знак)
Орден крові
Орден крові
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Почесна пряжка до ордена «За заслуги перед Вітчизною»
Почесна пряжка до ордена «За заслуги перед Вітчизною»
Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (НДР)
Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (НДР)
Орден Прапор Праці I ступеня (НДР)
Орден Прапор Праці I ступеня (НДР)

Вільгельм Адам (нім. Wilhelm Adam; 28 березня 1893, Дармштадт — 24 листопада 1978, Дрезден) — офіцер вермахту, оберст (полковник) (1942); політичний і військовий діяч НДР, генерал-майор ННА (1977).

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

З сім'ї заможного селянина. У 1908—1913 роках навчався в учительській семінарії в Шлюхтерні. Після її закінчення 1 жовтня 1913 року вступив добровольцем в 5-у роту 88-го піхотного полку (2-го Нассауського).

Перша світова війна

[ред. | ред. код]

Першу світову війну Адам зустрів уже в званні унтер-офіцера, брав участь в перших боях на Західному фронті. 23 вересня 1914 він опинився в Дюссельдорфському лазареті.

Після одужання 26 жовтня було направлено до резервного батальйон свого колишнього полку. З 6 квітня по 20 травня 1915 року Адам відвідував офіцерські курси в таборі Локштедт і 22 травня 1915 йому було присвоєно звання лейтенанта.

14 червня 1915 він був призначений на посаду командира взводу на 1-й збірно-навчальний пункт 16-го армійського корпусу, а з 5 жовтня 1915 року обіймав ту саму посаду в 5-й роті 30-го піхотного полку «Граф Вердер» (4-го Рейнського).

6 липня 1916 року він, будучи хворий, був поміщений в польовий лазарет Гемершайн в Пфальці.

25 липня 1916 року він був переведений в 1-й резервний батальйон 88-го піхотного полку.

З 28 серпня по 27 вересня 1916 року Адам був відряджений на навчальні курси кулеметників (MG-Lehrkurs) в Деберітц. Після свого повернення він 28 вересня 1916 року стало командиром 31-ї кулеметної польовий роти, а трохи пізніше — 2-й кулеметної роти 424-го піхотного полку. Одночасно, з 26 листопада по 2 грудня 1917 року Адам відвідував курси для молодшого командного складу в Богданова.

28 жовтня 1918 року був призначений офіцером для доручень в 70-ю піхотну бригаду ландвера.

Після того, як війна закінчилася Адам узяв відпустку і поїхав на батьківщину. 31 січня 1919 року був звільнений з лав армії.

Міжвоєнний період

[ред. | ред. код]

У 1919—1929 роках Адам працював старшим викладачем (нім. Oberfachschullehrer) у військово-ремісничій школі (нім. Fachschule des Heeres) в Лангензельбольд (Гессен), а в 1929—1934 роках був на тій же посаді в військово-ремісничій школі в Веймарі (Тюрингія). У таких школах навчалися цивільним професіям старослужащие солдати рейхсверу. Паралельно він в 1922—1924 роках навчається в Університеті у Франкфурті-на-Майні і в 1927 році здає іспит на звання викладача середньої школи. Розлючений поразкою Німеччини у війні, Адам активно бере участь в реваншистських і профашистських організаціях.

Майже відразу ж після війни, в 1919 році, він вступає в Військовий Союз Лангензельбольда (нім. Militärvereins Langenselbold), а в 1920 році — в Младогерманскій Орден (нім. Jungdeutschen Ordens). У 1923 році Адам стає членом НСДАП й у тому ж році бере участь в Мюнхенському путч. Однак уже в 1926 році він виходить з НСДАП і вступає в більш помірну Німецьку Народну Партію (ННП), лідером якої був відомий в той час політик Густав Штреземан; проте в 1929 році Адам виходить і з цієї партії.

Після приходу Гітлера до влади він вступає в Союз фронтовиків «Сталевий шолом». У тому ж році «Сталевий шолом» був включений до складу штурмових загонів, а Адам став обершарфюрера СА. У 1933 році Адам був переведений в резерв СА, а влітку наступного, 1934 року, в чині капітана був покликаний на військову службу в 3-ю роту 15-го піхотного полку (Гізен). З 16 липня по 14 вересня 1934 року проходив навчання в центрі підготовки піхоти в Дьоберіце (нім. Lehrgang im Ausbildungsstab für Infanterie in Döberitz).

Після цього він до 1937 року командував ротами в різних полицях. 12 жовтня 1937 року Адам був призначений викладачем по тактиці і топографії у військову школу в Дрезден. Там він 31 грудня 1937 року одержав чергове звання майора. Деякий час (з 12 серпня по 25 жовтня 1938 роки) він викладав тактику і топографію в піхотній школі в Дёберітце, поки знову не був переведений в Дрезден на свою колишню посаду.

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

25 вересня 1939 він був призначений на посаду ад'ютанта командира 23-го армійського корпусу (IIa XXIII. Armeekorps). 16 травня 1940 року в ході боїв за Францію загинув його син Гейнц.

У листопаді 1941 року він став начальником управління кадрів 6-ї армії, 1-м ад'ютантом 6-ї армії під командуванням генерал-фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау, якого 20 січня 1942 року змінив Фрідріх Паулюс. У складі 6-ї армії Адам брав участь у Сталінградській битві. У листопаді-грудні 1942 року, коли залишки 6-ї армії були оточені, Адам як командир бойової групи за допомогою контратак і оборонних боїв стримував натиск радянських військ по річці Чир. За це він 17 грудня 1942 року був нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста.

Полон

[ред. | ред. код]

31 січня 1943 разом зі штабом 6-ї армії і своїм патроном здався в полон. Разом з полоненими генералами 6-ї армії він в лютому 1943 року був відправлений до табору для військовополонених в Красногорськ (під Москвою). У квітні їх перевели в Суздаль.

З липня 1943 він перебував у таборі для військовополонених в Войкове. У липні 1944 року Адам був знову відправлений в Красногорськ, а трохи пізніше, в Луньова, де розташовувалася штаб-квартира Союзу німецьких офіцерів. Вступив до Спілки німецьких офіцерів після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року.

Після закінчення Другої світової війни Союз німецьких офіцерів в листопаді 1945 року був розпущений. У травні 1946 року знову був переведений в табір для військовополонених в Войкове. Влітку 1947 року його з Паулюсом, фон Ленскі і Мюллером возили в Сталінград для зйомок документального фільму. У квітні 1948 році відвідував курси, організовані Антифашистської школою № 27. У самому кінці місяця в результаті хворобливого запалення нерва на лівій руці він був змушений перервати навчання.

На службі НДР

[ред. | ред. код]

У вересні 1948 року Адам повернувся до Німеччини. Спочатку він працював в Міністерстві народної освіти Саксонії. Вступив в Національно-демократичну партію Німеччини. Восени 1949 його обрали головою НДПН землі Саксонія.

Восени 1950 року Адам був обраний депутатом в Народну Палату (до 1962 року) і міністром фінансів уряду землі Саксонія. З 1949 року по 1978 рік він був членом президії НДПН. У серпні 1952 він був переведений до Берліна, в штаб казарменій Народної Поліції, де прослужив рік і три місяці на посаді керівника відділу інспекції в управлінні навчальних закладів (нім. Leiter der Abteilung Inspektion in der Verwaltung der Lehranstalten).

У жовтні 1953 року Адам знову повернувся в Дрезден на посаду керівника Вищої офіцерської школи казарменій народної поліції. Після утворення замість казарменій народної поліції Національної народної армії офіцерська школа була перетворена в Вища офіцерське училище (з 1959 року — Військова академія ім. Фрідріха Енгельса). 31 березня 1958 року Адам вийшов у відставку.

У 1953 році до Німеччини повернувся Фрідріх Паулюс і оселився в Дрездені. До самої смерті колишнього фельдмаршала 1 лютого 1957 року Адам підтримував з ним теплі дружні стосунки. У 1960-і роки він активно працює в Співтоваристві колишніх офіцерів (нім. Arbeitsgemeinschaft ehemaliger Offiziere). У 1965 році вийшла в світ книга спогадів Адама «Важке Рішення» («Der schwere Entschluss»). У 1968 році він був нагороджений Орденом «Знамено Праці». 7 жовтня 1977 року, 28-у річницю утворення НДР йому було присвоєно звання генерал-майор у відставці. Помер в Дрездені у віці 85 років.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118500554 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в TracesOfWar
  3. а б в Чеська національна авторитетна база даних

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Сталинградская битва. Июль 1942 — февраль 1943: энциклопедия / под ред. М. М. Загорулько. — 5-е изд., испр. и доп. — Волгоград: Издатель, 2012. — С. 31—32. — 800 с.
  • В. Адам. Катастрофа на Волге. — Смоленск: Русич, 2001.
  • Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002.
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939—1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9.