Албанська партія праці
 | |
| Країна |  Народна Соціалістична Республіка Албанія |
| Голова партії | Енвер Годжа і Алія Раміз |
| Дата заснування | 8 листопада 1941 |
| Дата розпуску | 5 червня 1991 |
| Штаб-квартира | Тирана, Албанія |
| Ідеологія | сталінізм, марксизм-ленінізм і годжаїзм |
| Друкований орган | Zëri i Popullit |
Алба́нська па́ртія пра́ці (АПП) (алб. Partia e Punës e Shqipërisë (PPSh)) — правляча та єдина легальна партія Албанії в комуністичний період ( 1945–1991). Була заснована 8 листопада 1941 року як Комуністична партія Албанії (PKSh), але змінила назву в 1948 році. Партію було розпущено 13 червня 1991 року, її наступницею стала Соціалістична партія Албанії. Під час більшої частини свого існування в партії домінував її перший секретар Енвер Ходжа, який також був фактичним лідером Албанії. [1]
У 1920-х роках Албанія була єдиною балканською країною без комуністичної партії. Перші албанські комуністи були послідовниками албанського священнослужителя і політичного діяча Фана С. Нолі. Опинившись у Москві, вони створили Національний революційний комітет і приєдналися до Комінтерну. У серпні 1928 року в Радянському Союзі була створена перша Албанська комуністична партія. Найвидатнішою фігурою партії був Алі Кельменді, який покинув Албанію в 1936 році, щоб брати участь у громадянській війні в Іспанії. Пізніше він був очільником невеликої групи албанських комуністів у Франції. Проте до 1941 року в Албанії не існувало єдиної організації [2].
Після нападу Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 року югославський лідер Йосип Броз Тіто за директивами Комінтерну направив двох югославських делегатів Міладіна Поповича[en] та Душана Мугошу[en] до Албанії. Ці двоє допомогли об’єднати албанські комуністичні групи в 1941 році. [3] Після інтенсивної роботи 8 листопада 1941 року делегатами зі Шкодера була створена Албанська комуністична партія, лідером якої став Енвер Ходжа з філії Корча. [4] Серед членів-засновників було 8 християнських членів: Кочо Ташко, Кочі Хоксе , Панді Крісто, Джин Марку, Василь Шанто, Тук Якова, Крісто Темелко та Анастас Луло; і 5 мусульманських членів: Енвер Ходжа, Кемаль Стафа, Рамадан Читаку, Кадрі Ходжа і Садік Премте. [5]
PKSh був домінуючим елементом Національно-визвольного руху[en] (LNC), сформованого в 1942 році. LNC звільнив Албанію від німецьких окупантів (які захопили владу у італійців у 1943 році) 29 листопада 1944 року. З цього дня в Албанії було запроваджено комуністичний режим. У решті східноєвропейських країн комуністи принаймні номінально були частиною коаліційного уряду протягом кількох років, перш ніж захопити владу. Королю Зогу було заборонено повертатися до Албанії, хоча офіційно монархію не було скасовано до січня 1946 року [6].
На виборах до Установчих зборів, що відбулися 2 грудня 1945, виборцям було представлено єдиний список від Демократичного фронту[en], організованого та очолюваного PKSh. Фронт здобув 93,7% голосів.
На зустрічі з Йосипом Сталіним у липні 1947 року Сталін запропонував перейменувати партію на «Партію праці Албанії», оскільки селяни становили більшість у країні. Ходжа прийняв цю пропозицію. [7]
При Ходжі партія стала найбільш жорстко антиревізіоністською партією у радянському блоці. В 1961 році Ходжа розірвав відносини з Москвою через передбачувані відхилення Микити Хрущова від фундаментальних принципів марксизму-ленінізму, хоча відносини між Тираною та Москвою почали охолоджуватися ще в 1955 році. [8] Натомість Ходжа вирішив поглибити співробітництво з Народною Республікою Китай під орудою Мао Цзедуна. У 1968 році Албанія офіційно вийшла з Варшавського договору. Партія навіть дійшла до створення албанської версії[en] китайської культурної революції . [9]
Після смерті Мао відбулось охолодження відносин з КНР, оскільки наступники Мао відійшли від його спадщини. У 1978 році Ходжа заявив, що Албанія торуватиме власний шлях до соціалістичного суспільства.
Ходжа очолював партію та державу більш-менш без опору до своєї смерті в 1985 році.
Наступник Ходжі Раміз Алія був змушений розпочати поступові реформи, щоб зупинити економічний спад країни. Проте наприкінці 1989 року різні верстви суспільства почали виступати проти обмежень, які все ще діяли. Страта румунського диктатора Ніколае Чаушеску змусила Алію побоюватися, що він буде наступним. У відповідь він дозволив албанцям виїжджати за кордон, припинив давню політику державного атеїзму режиму та трохи послабив урядовий контроль над економікою. Проте ці заходи лише відтермінували відставку Алії. Нарешті, 11 грудня 1990, Алія оголосив, що PPSh відмовляється від однопартійної системи та легалізації опозиційних партій. PPSh перемогла на виборах до Конституційної асамблеї 1991 року. Проте на той час вона вже не була марксистсько-ленінською партією і була безсила перешкодити прийняттю нової тимчасової конституції, яка формально позбавляла її монополії на владу.
У 1991 році PPSh розпустилася та відновила себе як Соціалістична партія Албанії, яка зараз є однією з двох провідних політичних партій Албанії. Група під назвою «Добровольці Енвера», очолювана Хюсні Міллоші[en], висунула претензії на ідентичність PPSh як Комуністичної партії Албанії[en].
І з'їзд КПА (8—22 листопада 1948) підбив підсумки діяльності партії за період 1941, розглянув дворічний план економічного і культурного будівництва (1949—1950). З'їзд визначив завдання корінної перебудови партійно-організаційної та масово-політичної роботи партії, затвердив статут партії та нову назву КПА — Албанська партія праці (АПП).
II з'їзд АПП (31 березня — 7 квітня 1952) розглянув підсумки розвитку народ, господарства Албанії, затвердив перший п'ятирічний план розвитку народ. господарства (1951—1955).
III з'їзд АПП (25 травня — 3 червня 1956) затвердив директиви по другому п'ятирічному плану (1956—1960), вніс зміни в статут партії. З'їзд схвалив історичні рішення XX з'їзду КПРС (1956). Делегація АПП взяла участь в Нараді представників комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн (14—16 листопада 1957) в Москві і підписанні Декларації, а також в Нараді комуністичних і робітничих партій (16—19 листопада 1957) в Москві, на якій був прийнятий Маніфест Миру.
Станом на 1958 р. АПП налічувала понад 50 тис. членів і кандидатів.
Перший секретар ЦК АПП:
- Енвер Ходжа (1941—1982)
- Раміз Алія (1982—1991)
Центральний орган АПП — газета «Зері і популіт» («Голос народу»), теоретичний орган — «Руга є партіє» («Шлях партії»).
- ↑ Dervishi, Kastriot (2012). Kryeministrat dhe ministrat e shtetit shqiptar në 100 vjet. Tiranë: Shtëpia Botuese "55". с. 272. ISBN 9994356224.
- ↑ Krasniqi, Afrim. Sistemet Politike në Shqipëri (1912–2008) (вид. 2nd). Tiranë: Shtypshkronja "EMAL". ISBN 978-99956-19-36-7.
- ↑ Komunist: organ Centralnog komiteta KPJ [Communist: a body of the Central Committee of the Communist Party of Yugoslavia.] (серб.). Borba. 1949.
Дугим радом и убеђивањем на састанцима с појединцима и с по двојицом-тројицом, другови Миладин Поповић и Душан Мугоша сломили су групашки отпор код већине албанских другова. Они су успели да их убеде како је Партија неопходна радпим масама у њи- ховој борби за ослобођење од капиталистичке експлоатације и импе- ријалистичког поробљавања. Тај рад довео је до састанка 8 новем- бра 1941 године, на коме је било присутно преко двадесет ... [With long work and persuasion at meetings with individuals and with two or three, comrades Miladin Popović and Dušan Mugoša broke the group resistance of most Albanian comrades. They succeeded in convincing them that the Party was necessary for the working masses in their struggle for liberation from capitalist exploitation and imperialist enslavement. This work led to a meeting on 8 November 1941, which was attended by over twenty ...]
- ↑ Vickers, Miranda (1995). The Albanians: A Modern History. New York: IB Tauris. ISBN 978-1850437499.
- ↑ Bojanić, Dušanka; Slavenko Terzić (1997). Islam, Balkan i velike sile (XIV-XX vek): međunarodni naučni skup 11–13. decembar 1996 [Islam, the Balkans and the Great Powers (XIV-XX century): International Scientific Conference 11–13. December 1996] (серб.). Istorijski institut SANU. с. 579. ISBN 9788677430108.
- ↑ Omari, Luan (2000). Sistemi Parlamentar. Tiranë: Botimet "Elena Gjika". с. 238. ISBN 9789992769836.
- ↑ Enver Hoxha: 'With Stalin – Memoirs from my Meetings with Stalin.'. 1981.
- ↑ Hoxha, Enver (1986). Halliday, J. (ред.). The Artful Albanian: The Memoirs of Enver Hoxha. London: Chatto & Windus Ltd. ISBN 9780701129705.
- ↑ Buda, Aleks (1985). Fjalori Enciklopedik Shqiptar. Tiranë: Akademia e Shkencave e RPSSH. с. 1245.
|
Це незавершена стаття про комуністичну партію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про Албанію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |