Перегляд вихідного коду сторінки Історія Сатанова

[[Файл:Sataniv Castle 5.jpg|міні|праворуч|300px|[[Сатанівський замок]]. Сучасний вигляд]]
[[Файл:План Сатанова Сіцінський.jpg|міні|праворуч|300px|План Сатанова. 1928 рік]]
'''Істо́рія Са́танова'''&nbsp;— історія [[містечко|містечка]], а нині [[селище міського типу|селища міського типу]] [[Сатанів]] [[Городоцький район (Хмельницька область)|Городоцького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]. Відомий в історичних документах з [[1404]] року, Сатанів входив до складу [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], [[Османська імперія|Османської]] та [[Російська імперія|Російської імперій]], [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]], а після розпаду останнього перебуває в складі незалежної [[Україна|України]]. Містечко над [[Збруч]]ем і його довкілля були ареною бойових дій під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]], [[Перша світова війна|Першої світової війни]], [[Українська революція|Української революції 1917—1921 років]], [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Як зазначила [[Липа Катерина Анатоліївна|Катерина Липа]], «історія Сатанова&nbsp;— це типова історія невеликого порубіжного міста-[[фортеця|фортеці]], в якій періоди жахливих руйнувань змінювалися періодами процвітання, розквіту [[торгівля|торгівлі]] та [[ремесло|ремесел»]]&nbsp;<ref>''Липа К.'' Актові книги сатанівського магістрату: відомості щодо архітектури міста // Архітектурна спадщина України.&nbsp;— 1996.&nbsp;— Т.&nbsp;3.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С.&nbsp;109.</ref>.

Сатанів був [[село]]м, містечком, [[місто]]м, знову містечком, а [[1938]] року за ним закріпився статус селища міського типу. Свого часу він користувався [[магдебурзьке право|магдебурзьким правом]], з кінця [[1920-ті|1920-х]] по [[1959]] роки був районним центром.

[[1985]] року Сатанів визнано [[курорт]]ом республіканського значення. [[2001]] року він увійшов до [[Список історичних населених місць України|Списку історичних населених місць України]]. Сатанів є складовою одного із [[Сім природних чудес України|семи природних чудес України]]&nbsp;— найбільшого в Європі [[Подільські Товтри (національний парк)|національного природного парку «Подільські Товтри»]], створеного [[27 червня]] [[1996]] року.

== Дата заснування ==
[[Файл:Jogaila (Władysław II).jpg|міні|246x246px|праворуч|Владислав II Ягайло]]
Час заснування Сатанова невідомий. Найдавніша писемна згадка про нього припадає на [[1404]] рік. Уперше поселення з назвою «Schathanow» зафіксовано в грамоті [[Правителі Польщі|польського короля]] [[Владислав II Ягайло|Владислава II Ягайла]], виданій 3 березня (за чинним сьогодні [[Григоріанський календар|григоріанським календарем]]&nbsp;— [[12 березня]]) [[1404]] року краківському [[підстолій|підстолію]] [[Петро Шафранець|Петрові Шафранцю]]. Цю грамоту, написану [[латинська мова|латинською мовою]], опубліковано [[1894]] року в другому томі восьмої частини [[Архив Юго-Западной России|«Архива Юго-Западной России»]], який у [[Київ|Києві]] видавала Тимчасова комісія з упорядкування давніх актів, заснована при київському, подільському та волинському [[генерал-губернатор]]ові<ref>Жалованная грамота кор. Владислава Ягайла II Шафранцу на потомственное владение Сатановым, Зиньковцами, Н.&nbsp;Мукаровым и Чесью с принадлежащими к ним селами. 3 марта 1404 г. // Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Ч.&nbsp;8.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К., 1894.&nbsp;— С.&nbsp;327.</ref>. Документи зазначеного тому підготував до друку [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]. Грамоту наведено за копією, вписаною [[1564]] року до книги ревізії привілеїв на землю. Під час публікації грамоти ця книга зберігалася в Московському архіві Міністерства юстиції, а нині зберігається в Головному архіві давніх актів у [[Варшава|Варшаві]] у фонді [[Литовська метрика|Литовської Метрики]]<ref name="Kamieniec Podolski 2005">''Михайловський Віталій''. Велика земельна власність на західному Поділлі у XV&nbsp;ст. (на прикладі документів для Шафранців та Одровонжів) // Kamieniec Podolski: Studia z dziejów miasta i regionu / Pod redakcją ''Feliksa Kiryka''.&nbsp;— T.&nbsp;2.&nbsp;— Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005.&nbsp;— S.&nbsp;92.</ref>.

[[1905]] року було опубліковано ще одну копію грамоти, виданої Петрові Шафранцю. Публікацію здійснив польський історик [[Францішек Пекосінський]] у четвертому томі «Дипломатичного кодексу Малої Польщі»<ref name="Franciszek Piekosiński 1450">Kodeks dyplomatyczny Małopolski / wyd. ''Franciszek Piekosiński''.&nbsp;— T.&nbsp;IV (1386—1450).&nbsp;— Kraków, 1905.&nbsp;— №&nbsp;1079.&nbsp;— S.&nbsp;89—90.</ref>. Копія, видана Пекосінським, є повнішою не тільки в змісті самого документу, а й на лист свідків, якого немає в копії, вміщеній у книзі ревізій. На думку українського історика [[Михайловський Віталій Миколайович|Віталія Михайловського]], повнота цієї копії пояснюється тим, що вона докладно списана саме з оригіналу. А сталося це найімовірніше [[1469]] року, коли проводилася ревізія маєтків<ref>Kamieniec Podolski: Studia z dziejów miasta i regionu.&nbsp;— T.&nbsp;2.&nbsp;— Kraków, 2005.&nbsp;— S.&nbsp;92.</ref>.

1404 рік є загальновизнаною датою першої писемної згадки про Сатанів. Її наведено в працях [[Степенко Олександр Дмитрович|Олександра Степенка]]<ref>''Степенко О. Д.'' Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;200.</ref>, [[Григорян Вартан Рубенович|Вартана Григоряна]]<ref>''Григорян Вартан''. История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии).&nbsp;— Ереван, 1980.&nbsp;— С.&nbsp;157—158.</ref>, [[Петров Микола Борисович|Миколи Петрова]]<ref name="XVIII 2004">''Петров Микола''. Сатанів XV—XVIII&nbsp;ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;1—2.&nbsp;— С.&nbsp;29.</ref>, [[Рибак Іван Васильович|Івана Рибака]]<ref>''Рибак І. В.'' Наш край в історії України: Навчальний посібник.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2007.&nbsp;— С.&nbsp;242.</ref> та інших істориків. Проте деякі путівники, довідники та навіть енциклопедії стверджують, що перша літописна згадка про Сатанів припадає на [[1385]] рік, але жодних посилань для обґрунтування цього твердження не наводять. Так, [[Радзієвський Володимир Олександрович|Володимир Радзієвський]] і [[Бурма Василь Олександрович|Василь Бурма]] у путівнику «Медобори» (друге видання, 1975) пишуть: «Вірогідно, що перші відомості про Сатанів відносяться до 1385 року. Але в історичних документах Сатанів вперше називається у 1404 році»&nbsp;<ref>''Радзієвський Володимир'', ''Бурма Василь''. Медобори: Путівник.&nbsp;— 2-ге видання.&nbsp;— Львів: Каменяр, 1975.&nbsp;— С.&nbsp;44.</ref>. Набагато категоричніші автори історичного путівника «100 єврейських містечок» (друге видання, 1998)<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;195.</ref> та третього випуску довідкового видання «Хто є хто на Хмельниччині» (2005)<ref>Хто є хто на Хмельниччині.&nbsp;— Випуск 3.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С.&nbsp;10.</ref>, які прямо стверджують, що «перші літописні згадки про Сатанів припадають на 1385 рік». Така ж категоричність притаманна і для [[Універсальний словник-енциклопедія|«Універсального словника-енциклопедії»]] (четверте видання, 2006), де стверджується, що Сатанів «уперше згадується в літописі 1385»<ref>Універсальний словник-енциклопедія.&nbsp;— 4-те видання.&nbsp;— Видавництво «Тека», 2006.&nbsp;— С.&nbsp;1108.</ref>.

У грудні 1886 року член Комітету для церковно-історичного та статистичного опису Подільської єпархії [[Шипович Іван Омелянович|Іван Шипович]] писав у [[Подольские епархиальные ведомости|«Подольских епархиальных ведомостях»]]&nbsp;<ref>''Ив. Ш.'' (Иван Шипович). Из прошлого Сатановского монастыря и летопись этого монастыря // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1886.&nbsp;— №&nbsp;51.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;1063.</ref>:

{{text|Залишки так званого [[Траянові вали|Траянового валу]], який проходить біля Сатанова паралельно до [[Збруч]]а, а далі губиться в [[Галичина|Галичині]], а також та обставина, що в цьому валу знаходять монети часів [[Траян]]а та [[Антоніни (династія)|Антонінів]], дають підстави припускати, що сатанівська місцевість входила до складу [[Римська імперія|Римської імперії]] або лежала на кордоні з нею.}}

На відміну від [[Дако-римська гіпотеза про заснування Кам'янця-Подільського|дако-римської гіпотези про заснування Кам'янця-Подільського]], яка набула широкого розголосу завдяки працям київських архітекторів-реставраторів [[Пламеницька Євгенія Михайлівна|Євгенії]] та [[Пламеницька Ольга Анатоліївна|Ольги Пламеницьких]], аналогічна концепція щодо Сатанова досі залишається в зародку. Як зазначила ще одна київська дослідниця [[Липа Катерина Анатоліївна|Катерина Липа]], припущення, що Сатанів походить від римського військового табору, як і чимало міст у всій [[Європа|Європі]], «не може поки що спертись ні на дані розкопок, ані на структуру пізнішої забудови»<ref>''Липа К.'' Актові книги сатанівського магістрату: відомості щодо архітектури міста // Архітектурна спадщина України.&nbsp;— 1996.&nbsp;— Т. 3.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С.&nbsp;109.</ref>.

Дослідник минувшини [[Поділля]] [[Гульдман Віктор Карлович|Віктор Гульдман]] припускав, що «першими поселенцями Сатанова були карпатські горці та тільки згодом сюди проникли [[вірмени]], [[греки]] та [[євреї]]»<ref>''Гульдман В. К.'' Памятники старины в Подолии (Материалы для составления археологической карты Подолии).&nbsp;— Каменец-Подольский, 1901.&nbsp;— С.&nbsp;168.</ref>.

Практика виробила певні критерії для визначення дати заснування міста чи поселення. По-перше, про їх вік говорять за першою згадкою в письмових джерелах. По-друге, історія міста з того моменту не повинна перериватись, а саме воно має розташовуватися весь цей час на одному й тому ж місці<ref>''Бабюх Віталій''. Методологічні критерії та принципи датування виникнення міст // Регіональна історія України: Збірник наукових статей.&nbsp;— Випуск 3.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С.&nbsp;261.</ref>. Щодо Сатанова, то після 1404 року його історія добре простежується і ніде не переривається, місця розташування Сатанів не змінював, тож за зазначеними канонами [[12 березня]] [[1404]] року може виступати датою заснування цього містечка на Збручі. Це умовна дата. Але достовірної звістки про Сатанів, зафіксованої раніше, немає.

== Походження назви ==

=== Латинські версії ===

Думка про римські корені Сатанова була популярною в другій половині XIX століття. Тож звідси визріла спроба пояснити назву Сатанова засобами [[латинська мова|латинської мови]]. Ось як цю версію викладено в дев'ятому випуску «Трудов Подольского епархиального историко-статистического комитета», що побачив світ 1901 року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]]&nbsp;<ref>Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;743 (За виданням: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета.&nbsp;— Выпуск девятый. Под редакцией священника Евфимия Сецинского. Приходы и церкви Подольской епархии.&nbsp;— Каменец-Подольск, 1901).</ref>:

{{text|Саму назву нинішнього поселення Сатанова дехто прагне приписати до епохи захоплення [[Дакія|Дакії]] римлянами в часи імператора [[Траян]]а. Кажуть, що один із його полководців&nbsp;— Тонілій, дійшовши до місця, де нині розкинувся Сатанів, начебто запитав воїнів, що його оточували: «Sat aut non?» (тобто, «Досить чи йти далі?»). Легіонери відповіли: «Sat». Ця обставина нібито дала назву Сатанову.}}

Оскільки зазначений випуск видано «під редакцією священика [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхима Сіцінського»]], то в низці популярних публікацій (наприклад, у статтях Дмитра Полюховича «Твердиня віри над Збручем»<ref>[http://archivorthodoxy.org/page-1778.html ''Полюхович Дмитро''. Твердиня віри над Збручем]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>, «Подорож до „міста Сатани“»<ref>{{Cite web |url=http://gorodok-region.narod.ru/satanov.html |title=''Полюхович Дмитро''. Подорож до «міста Сатани» |accessdate=4 липня 2010 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304115332/http://gorodok-region.narod.ru/satanov.html }}</ref>) цю версію приписано подільському дослідникові. Але, як видно з передмови до дев'ятого випуску «Трудов…», відомості про населені пункти п'ятого благочинного округу [[Проскурівський повіт|Проскурівського повіту]], куди входив Сатанів, укладав не Сіцінський, а Місюра&nbsp;<ref>Приходы и церкви Подольской епархии.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;4.</ref>. По-друге, Юхим Йосипович не був прихильником римської версії. Так, переповівши її в брошурі «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII століть» (Київ, 1928), дослідник у примітці зауважив: «Але чи не під слова „сатана“ походить назва містечка? Недалеко від Сатанова в [[Галичина|Галичині]] є місто, що має назву від нашого подібного слова ([[Чортків]])»&nbsp;<ref name="tovtry.km.ua">{{Cite web |url=http://www.tovtry.km.ua/ua/history/secinski/zamki/text_full.html |title=''Сіцінський Юхим''. Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII століть. — К., 1928. |accessdate=4 липня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110511104329/http://www.tovtry.km.ua/ua/history/secinski/zamki/text_full.html |archivedate=11 травня 2011 |deadurl=yes }}</ref>. До того ж вказану латинську версію було оприлюднено ще в лютому 1862 року, коли Юхимові Сіцінському було всього два роки.

Із січня 1862 року в Кам'янці-Подільському стали виходити двічі на місяць «[[Подольские епархиальные ведомости]]». У третьому номері на їх сторінках з'явився історико-статистичний опис містечка Сатанів Проскурівського повіту. Матеріали для опису зібрав священик [[Орловський Михайло Якимович|Михайло Орловський]] із села [[Глядки (Волочиський район)|Глядки]] того ж Проскурівського повіту, а підготував опис до друку перший редактор «Подольских епархиальных ведомостей» [[Троїцький Павло Микитович|Павло Троїцький]]. На початку опису наведено римську версію походження назви Сатанова (запитання Тонілія зафіксовано у дещо іншій, ніж вище, формі&nbsp;— «Sat an non?»), але одразу ж зауважено, що ця здогадка «дотепніша, ніж правдива»&nbsp;<ref>''Троицкий П.'' Историко-статистическое описание местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря, составлено из сведений, доставленных священником ''М.&nbsp;Орловским'' // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;47.</ref>.

Полководець Тонілій більше ніде, крім розповіді про походження назви Сатанова, не фігурує. Підручники<ref>Для прикладу: ''Маслюк В. П.'', ''Оленич Р. М.'' Латинська мова.&nbsp;— Львів: Вища школа, 1975.</ref> та словники<ref>Для прикладу: ''Дворецкий И. Х.'' Латинско-русский словарь.&nbsp;— 2-ое издание.&nbsp;— Москва: Русский язык, 1976.</ref> фіксують, що sat означає «досить, доволі, годі», an, aut&nbsp;— «або, чи», non&nbsp;— «не, ні». Хтось колись слово «Сатанов» подав у вигляді «Sat+an+non», сконструював запитання «Годі чи ні?» і під нього припасував [[легенда|легенду]].

2001 року російські дослідники&nbsp;— майбутній доктор філологічних наук [[Бєлова Ольга Владиславівна|Ольга Бєлова]] та доктор історичних наук [[Петрухін Володимир Якович|Володимир Петрухін]]&nbsp;— записали в Сатанові кілька варіантів цієї легенди. В одній із версій, яку повідав 55-річний Володимир Федорович Бабійчук, вона виглядає так<ref>''Белова О. В.'', ''Петрухин В. Я.'' Фольклор и книжность: миф и исторические реалии.&nbsp;— Москва: Наука, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;104.</ref>:

{{text|Грецький центуріон на чолі з Тонілієм просувався на північ. І на березі невідомої річки зі скелястими берегами цей воєвода підняв руку і сказав: «Сат ау нон?» («Зупинимось чи підемо далі?»). Мабуть, ці вояки відмахали не одну версту (це я так, по-українськи) і сказали: «Сат!», що означає «зупинка». Мабуть, тут був, так, за тими всіма канонами і за тими записами, що у мене були, так написано є, що тут був ще [[Гай Юлій Цезар|Юлій Цезар]].}}

А 75-річний Микола Андрійович розповів дослідникам таке: «Сатанів сто разів руйнувався і сто разів відбудовувався. Кажуть, що за історією він старший за [[Москва|Москву]]. А назва, що ніби десь кудись якісь війська йшли. Звідкіля вони йшли&nbsp;— чи туди, чи сюди&nbsp;— і зупинка. І говорили: „Сат ау нон! Сат ау нон!“&nbsp;— і, значить, тут зупинка. І з того часу кажуть, що Сатанів»<ref>''Белова О. В.'', ''Петрухин В. Я.'' Фольклор и книжность: миф и исторические реалии.&nbsp;— Москва: Наука, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;104—105.</ref>.

Ольга Бєлова та Володимир Петрухін, які записали ці розповіді, у книзі «Фольклор і книжність: міф і історичні реалії» (Москва, 2008) пишуть&nbsp;<ref>''Белова О. В.'', ''Петрухин В. Я.'' Фольклор и книжность: миф и исторические реалии.&nbsp;— Москва: Наука, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;105.</ref>:

{{text|Ця легенда, яка є прикладом фольклоризації «краєзнавчої творчості», відома багатьом мешканцям Сатанова. Вона широко розповсюджена завдяки тиражуванню в місцевій пресі та в популярній літературі 1980—1990-х років (зокрема, в історичному нарисі [[Соха Володимир Іванович|Володимира Сохи]] «Сатанів», 1991). 2001 року машинописні роздруківки «місцевого літопису» з текстом цієї легенди («Стаття-довідка про селище Сатанів (за період XIV—XX століть)») зберігалися в селищній бібліотеці та в музеї [[Сатанівський цукровий завод|цукрового заводу]].}}

Кандидат економічних наук [[Онопенко Оксентій Дмитрович|Оксентій Онопенко]], який живе і працює в [[Москва|Москві]] та захоплюється [[Топоніміка|топонімічними]] дослідженнями, уклав словник «Образи [[Слов'янська міфологія|української міфології]] в історії і географії». У ньому він виводить назву «Сатанів» від шведського «satt» (від «sitta») та «satte» (від «sätt»)&nbsp;— сидіти, добре чи міцно сидіти (як фортеця), ладно сидіти (вписуватись у місцевість), садовити (посадник). Синонімами назви «Сатанов» є назви міста [[Седнів]] (Чернігівщина) та «Saßnitz» (Рюген, ФРГ), а також назва «сіттичі» в списку «Баварського географа» (IX сторіччя). Разом з тим, потрібно зауважити, що аналогічне значення мають назви «Гродно» (від швейцарського німецького «gröden»&nbsp;— військовий табір, привал), «Ташау» (від українського «ташуватись»), «Мілокс» (від шведського «milo»&nbsp;— військовий табір), «Снятин» (від «снятися»&nbsp;— виступати в похід), «Кемп» (від англійського «camp»&nbsp;— військовий привал, табір), «Махів» (від грецького «μαχη»&nbsp;— війна), «Стадниця» (від слова шведської мови «stadda»&nbsp;— похід, та «stad»&nbsp;— місто), «Шаргород» (від німецького «Schar»&nbsp;— загін, військовий полк), «Ковель» (від старого слова «ков», ковуй"&nbsp;— бити). Все це військові поселення. Розташування міста побіля Збруча, який плине у Дністер, нагадує про бога вітрів (Стрибога). Латинське [[дієслово]] «satus»&nbsp;— віяти, сіяти.

=== Версії зі словом «сатана» ===

Слово «[[сатана]]», як засвідчує «[[Етимологічний словник української мови]]», [[давньоруська мова]] запозичила з [[грецька мова|грецької]]. А та в свою чергу скористувалася [[Іврит|гебрейським]] словом зі значенням «той, що протидіє». Є споріднене [[арабська мова|арабське]] слово, яке проникло і в українську мову у формі «шайтан»<ref>{{ЕСУМ5}}&nbsp;— С.&nbsp;183.</ref>. Тож цілком закономірно, що низка версій пов'язує ім'я Сатанова зі словом «сатана», відомим здавна.
[[Файл:Swiatowid3011.jpg|міні|120px|праворуч|Святовит]]
Згідно з однією з таких версій, турецькі [[яничари]] після багатьох невдалих спроб завоювати місто стали називати проклятим місцем («сатаною») густу лісову околицю поселення. «Коли мешканці містечка вийшли назустріч завойовникам,&nbsp;— розповідає одна з легенд,&nbsp;— то побачили значну перевагу нападників, тому стали відходити, але не до містечка, а в глибину лісів. Захисники довго водили ворога непрохідними нетрями й болотами, з яких нападники не змогли вибратися. Тому турки прозвали цю місцевість проклятою, по якій їх водила нечиста сила, тобто сатана»<ref>[[Мошак Мирослав Іванович|''Мошак Мирослав'']]. Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;5.</ref>.

Як засвідчують дослідження, на Сатанів в XVI і XVII століттях нерідко нападали [[кримські татари]] (зокрема [[1528]], [[1530]], [[1617]], [[1618]], [[1649]] року) й [[турки]] ([[1676]] року). Однак малоймовірно, щоб вони дали ім'я місту&nbsp;— воно з'явилося за багато століть до їхніх набігів<ref>''Павлюченко Татьяна'', ''Сапарова Ирина''. В поисках Збручской Прави.&nbsp;— Киев, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;43.</ref>.

Зафіксовано з народних уст і таку варіацію походження назви містечка: коли татари намагалися загарбати [[Поділля]], то їхній полководець побачив на березі Збруча прекрасний сад, а тоді й промовив: «Ой, який прекрасний сат». Звідси і пішла назва Сатанів&nbsp;<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npkpnu/Fil/2009_18/2_23_Shevchuk.pdf ''Шевчук В. В.'' Категоральні форми топонімічних легенд та переказів на Поділлі // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки.&nbsp;— Випуск 18.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;247.] Легенду записала А.&nbsp;М.&nbsp;Кисла від Євдокії Гаврилівни Кислої (1914 року народження, освіта початкова, українка) у селі [[Прислуч (Полонський район)|Прислуч]] [[Полонський район|Полонського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]].</ref>.

Назву Сатанову могли дати і у зв'язку з «бісівським» сусідством. До середини XIII століття в тутешніх місцях зберігався [[Збручанський культовий центр|останній острівець]] [[Язичництво|язичництва]], а таємні обряди давнім богам здійснювалися аж до XVI—XVII століть. [[Християнська церква|Церква]] ж усе, пов'язане з колишніми богами, оголосила сатанинським. Звідси, мовляв, і назва міста, що розкинулося мало не в самому серці «країни» [[Волхви|волхвів]], що нікому не скорилася<ref>''Павлюченко Татьяна'', ''Сапарова Ирина''. В поисках Збручской Прави.&nbsp;— Киев, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;43—44.</ref>.

Ця версія багатьом дослідникам здається найправдоподібнішою. Тим паче, що місце, де [[1848]] року в [[Збруч]]і знайдено статую язичницького Бога [[Святовит]]а, розташоване не так уже й далеко від Сатанова&nbsp;— за 15 кілометрів від [[Свято-Троїцький жіночий монастир|Сатанівського монастиря]]. Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук [[Лозко Галина Сергіївна|Галина Лозко]] вважає&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://svarga.kiev.ua/hram3.html |title=''Лозко Галина''. Язичницькі святині Медоборів на туристичній карті України |accessdate=4 липня 2010 |archive-date=5 травня 2008 |archive-url=https://web.archive.org/web/20080505035352/http://www.svarga.kiev.ua/hram3.html }}</ref>:

{{text|На нашу думку, топонімічні назви [[Чортків]] і Сатанів мають язичницьку [[Семантика|семантику]], про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись [[етимологія|етимологізувати]] ці назви з чужоземних мов.}}

Поселення досить часто називали за прізвиськом першого чи найпомітнішого поселенця. Таким поселенцем цілком міг бути чоловік на [[прізвисько]] Сатана.

Ще одна версія виводить назву «Сатанів» із того, що тут колись виробляли різних божків, сатанів. Підставою для цього варіанта легенди є свідчення, що до Сатанова завозили із сусіднього села [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]] [[вапняк]], з якого і робили так званих «сатанів»&nbsp;<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npkpnu/Fil/2009_18/2_23_Shevchuk.pdf ''Шевчук В. В.'' Категоральні форми топонімічних легенд та переказів на Поділлі // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки.&nbsp;— Випуск 18.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;247.] Легенду записала Л.&nbsp;В.&nbsp;Малікова від Галини Францівни Косенької (1913 року народження, українка) у селі [[Вовковинці]] [[Деражнянський район|Деражнянського району]] Хмельницької області.</ref>.

Автор чотиритомної праці «Етнічна та еволюційна історія Русі» ([[Москва]], [[2001]]) [[Богданов Валерій Валентинович|Валерій Богданов]] у другому томі «[[Слов'яни]], дворяни, [[гуни]], [[сармати]]» зазначив, що плем'я із союзу [[анти|антів]] під назвою «сат» надумало стати господарем на землях народу «он», тому додало корінь «он» до своєї назви, звідси і утворилася назва союзу&nbsp;— Сатана. Як один із доказів реальності цієї події Богданов наводить назву поселення Сатанів<ref>''Богданов Валерий''. Этническая и эволюционная история Руси. Славяне, дворяне, гунны, сарматы.&nbsp;— Москва: Белые альвы, 2001.&nbsp;— С.&nbsp;224—225.</ref>.

=== Молдовська версія ===

Кандидат історичних наук [[Бабишин Степан Дмитрович|Степан Бабишин]], автор книг «Топоніміка в школі» (1962) та «Топоніміка в позакласній роботі з географії» (1968), писав&nbsp;<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;19.</ref>:

{{text|Та найбільш ймовірно назва Сатанів пов'язана з молдовським словом «сат»&nbsp;— велике село, селище. Відомо, що в часи поневолення цього краю в IX столітті частина предків сучасних [[молдовани|молдован]] переселялась в наші краї. В той час на місці теперішнього Сатанова вже було якесь давньослов'янське поселення, назва якого загубилась у віках. Про його існування свідчить багато археологічних пам'яток тієї далекої доби. Нові поселенці дали йому свою назву Сат, яка згодом у слов'янській транскрипції набула форму Сатанів.}}

Ця версія набула поширення в кількох довідкових виданнях з української топоніміки. Кандидат педагогічних наук [[Янко Микола Тимофійович|Микола Янко]] в «Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» (Київ, 1973), виклавши латинську версію, зазначив наприкінці: найімовірніше, що топонім утворено від молдовського ''сат'' «велике село, селище»&nbsp;<ref>''Янко М. Т.'' Топонімічний словник-довідник Української РСР.&nbsp;— К.: Радянська школа, 1973.&nbsp;— С.&nbsp;129.</ref>. Підтримав цей підхід письменник [[Кругляк Юрій Михайлович|Юрій Кругляк]] у книзі «Ім'я вашого міста» (Київ, 1978). Навівши римську версію, він додав: «За іншими переказами, назва походить від слова ''сатана''&nbsp;— „прокляте місце“, або від [[молдовська мова|молдовського]] слова ''сат''&nbsp;— „велике село“, „селище“. Останнє&nbsp;— найімовірніше, бо, як розповідають, колись у селищі жило багато [[молдовани|молдован»]]<ref>''Кругляк Юрій''. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1978.&nbsp;— С.&nbsp;115.</ref>.

Виклавши ті ж версії, що і Юрій Кругляк, доктор філологічних наук [[Коваль Алла Петрівна|Алла Коваль]] у книзі «Знайомі незнайомці» (Київ, 2001) підсумувала: «Є документи, які свідчать, що в цьому селищі колись жило багато молдован; отож тлумачення назви селища від молдовського ''сат'', мабуть, найближче до істини»<ref>''Коваль А. П.'' Знайомі незнайомці.&nbsp;— К.: Либідь, 2001.&nbsp;— С.&nbsp;124.</ref>.

У «Топонімічному словнику України» (Київ, 1998) Микола Янко вніс уточнення в молдовську версію. Тепер довідка про Сатанів набула такого вигляду: «Походження назви не з'ясовано. Існує ряд народних переказів, за якими назву пов'язують з римськими легіонерами. Проте вони далекі від наукових пояснень. Дослідники сходяться на тому, що назва поселення походить від молдовського словосполучення ''Сату Ноу'' в означенні Нове село, Новоселиця, Новоселівка. Утворилася шляхом [[Морфологія (мовознавство)|морфологічного]] освоєння молдовської назви за допомогою [[суфікс]]а -ів»&nbsp;<ref>''Янко М. Т.'' Топонімічний словник України: Словник-довідник.&nbsp;— К.: Знання, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;312—313.</ref>.

Дослідники української топоніміки досить обережні, але і досить однозначні у висновках щодо походження назви Сатанова. Зате професійні історики обходять це питання стороною. Ні [[Степенко Олександр Дмитрович|Олександр Степенко]] в нарисі «Сатанів» у томі «Хмельницька область» з [[Історія міст і сіл Української РСР|«Історії міст і сіл Української РСР»]] (Київ, 1971)&nbsp;<ref>''Степенко О. Д.'' Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;200—209.</ref>, ні [[Петров Микола Борисович|Микола Петров]] у статті, опублікованій у науково-краєзнавчому збірнику «Хмельниччина. Дивокрай» (Кам'янець-Подільський, 2004) і присвяченій 600-річчю найдавнішої відомої писемної згадки про Сатанів<ref>''Петров Микола''. Сатанів XV—XVIII&nbsp;ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;1—2.&nbsp;— С.&nbsp;29—34.</ref>, не порушують питання про можливе походження назви містечка. Це, очевидно, пояснюється тим, що історикам потрібні конкретні документи, а таких немає.

Утім, молдовська версія має певне історичне підґрунтя. Так, [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхим Сіцінський]] у праці «[[Поділля]] під владою [[Велике князівство Литовське|Литви»]] писав, що [[1393]] року литовський князь [[Федір Коріятович]] (останній з [[Коріятовичі]]в, що упродовж кількох десятиліть володіли Поділлям) «обсадив подільські міста [[Волощина|волохами»]], оскільки «молдовський князь Роман був його спільником» у боротьбі з великим литовським князем [[Вітовт]]ом&nbsp;<ref>''Сіцінський Юхим''. Поділля під владою Литви.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;55.</ref>. А сталося це за 11 років до першої згадки про Сатанів. Крім того, в Сатанові зафіксовано мікротопонім Волохи. Місцеві жителі так пояснюють цю назву: «Волхви. Волхви, то це, як би сказати, молдовани. Тому що волхви»<ref>''Белова О. В.'' Названия сел Полесья и топонимические нарративы // Вопросы ономастики.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;154.</ref>.

=== Готська версія ===

Оригінальний підхід до розшифрування топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець&nbsp;— [[Вища атестаційна комісія України]]), вони пишуть: «Вийшовши в IV&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. з території нинішньої [[Україна|України]] в [[Західна Європа|Західну Європу]], [[готи]] стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи ([[німці]], [[французи]], [[англійці]] й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів&nbsp;— готів. І що ж? Виявилось, що нинішні [[англійська мова|англійська]] і, меншою мірою, [[німецька мова|німецька]] можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, [[топонім]]ів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого [[Сатана|сатани]] там не водилося, просто [[Збруч]] в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав&nbsp;— sough (sau)&nbsp;— шелест, дзюрчання»&nbsp;<ref>[http://www.nordic-land.com/topic/1599 ''Палійчук Є.'', ''Палійчук Ю.'' Готський шифр на карті України // Науковий світ.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;5.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140306103751/http://www.nordic-land.com/topic/1599 |date=6 березня 2014 }} Див. також: ''Палійчук Ю.'' Готський шифр на карті України // Вісник НАН України.&nbsp;— К., 1996.&nbsp;— №&nbsp;9—10.&nbsp;— С.&nbsp;91—93.</ref>. Про цю концепцію схвально відгукнувся («цікава праця») кандидат філософських наук [[Гуцуляк Олег Борисович|Олег Гуцуляк]] у монографії «Пошуки заповітного царства: Міф&nbsp;— текст&nbsp;— реальність»<ref>''Гуцуляк Олег''. Пошуки заповітного царства: Міф&nbsp;— текст&nbsp;— реальність.&nbsp;— Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2007.&nbsp;— С.&nbsp;89.</ref>.

Як зазначив краєзнавець [[Будзей Олег Васильович|Олег Будзей]], «можливо, колись якийсь винахідник (як Шурик із фільму „Іван Васильович змінює професію“) винайде машину часу&nbsp;— і ми, занурившись у глибину віків, зуміємо довідатися, коли і як сформувалося ім'я Сатанова. Сьогодні ж, не маючи належного фактажу, ми можемо тільки більш чи менш правдоподібно фантазувати про латинські, готські чи молдовські корені назви та про те, яким боком можна притулити сатану до назви містечка»&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://h.ua/story/269077/ |title=''Будзей Олег''. Яким боком притулився сатана? // ХайВей |accessdate=4 липня 2010 |archive-date=4 червня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120604142315/http://h.ua/story/269077/ }}</ref>.

== Сатанів у XV столітті ==

=== Петро Шафранець ===
[[Файл:POL COA Starykoń.svg|міні|120px|праворуч|«Старий кінь»&nbsp;— герб Шафранців]]
Сатанів з'явився на історичній арені, за словами Юхима Сіцінського, «в добу першої гуртової польської колонізації [[Поділля]]»&nbsp;<ref>''Сіцінський Юхим''. Поділля під владою Литви.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;76.</ref>. На початку XV століття (у 1402—1411 роках), коли Поділля перебувало під владою польського короля, він щедро роздавав подільські землі. Так, 1403 року Петру Качореку дісталося село [[Устя (Кам'янець-Подільський район)|Устя]] (при впадінні [[Смотрич (річка)|Смотрича]] в [[Дністер]]), 1406 року Томку з Коморника&nbsp;— село [[Сокіл (Кам'янець-Подільський район)|Сокіл]] (на Дністрі), 1407 року Ходку з Кроації&nbsp;— село [[Ярмолинці (смт)|Ярмолинці]], а Богуславу із Стахова&nbsp;— села [[Купин]] і [[Чорниводи|Чорна Вода]]. У листопаді 1410 року [[Владислав II Ягайло|Владислав Ягайло]] за хоробрість у битві з [[Хрестоносці|хрестоносцями]] надав Фридру (Фредру) із Плешовиць (Плескавиць) села Фридрівці (нині [[Залісся Перше]]), [[Суржа (село)|Суржа]], [[Кадиївці]].

Але найбільше&nbsp;— аж 12 подільських сіл&nbsp;— дісталося [[Краків|краківському]] підстолію [[Петро Шафранець|Петрові Шафранцю]]. У королівській грамоті від [[12 березня|3(12) березня]] [[1404]] року, крім Сатанова, названо ще 11 сіл. Чотири з них входили в округу Сатанова. Це Яблунів (Jablonow; тепер [[Яблунів (Чортківський район)|Яблунів]] [[Гусятинський район|Гусятинського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]), Стрийова (Strijowa; тепер [[Стриївка]] [[Збаразький район|Збаразького району]] Тернопільської області), Постолівці (Postolowcze; нині [[Постолівка (Волочиський район)|Постолівка]] [[Волочиський район|Волочиського району]], на березі Збруча, від Сатанова&nbsp;— 14 км) та [[Борщівка (Городоцький район)|Борщівка]] (Borczowka; нині [[Городоцький район (Хмельницька область)|Городоцького району]], від Сатанова&nbsp;— 10 км). В грамоті також названо Зіньківці (Zankowcze, нині село [[Зіньків (село)|Зіньків]] [[Віньковецький район|Віньковецького району]]) та належні до них села Гринечка (Grinieczka, нинішня [[Грим'ячка]] Віньковецького району), Барсуків (Borssukow), Месаків (Mesakow) і Скваржиці (Skwarzicze), а також Нижній Мукарів (Nisny Mukarow; нині [[Пільний Мукарів]] [[Дунаєвецький район|Дунаєвецького району]]) і Чесь (Czess). Перші 11 сіл (включаючи Сатанів) віднесено до Смотрицького округу (нині [[Смотрич (смт)|Смотрич]]&nbsp;— селище міського типу Дунаєвецького району), а останнє село (Чесь)&nbsp;— до Летичівського.

У грамоті Сатанів, як зазначив сучасний історик [[Петров Микола Борисович|Микола Петров]], «виступив як поселення сільського типу (villa)»&nbsp;<ref name="XVIII 2004"/>. Але прикметно, що з 12 сіл, згаданих у грамоті, Сатанів названо першим. Крім того, воно виступає як головне для чотирьох названих у грамоті сіл. Отже, 1404 року Сатанів вже існував і навіть дещо просунувся в своєму розвиткові, оскільки був певним центром для навколишніх сіл. Історик [[Рибак Іван Васильович|Іван Рибак]], аналізуючи грамоту 1404 року та наступні грамоти, видані польськими королями, в публікаціях про Зіньків говорить про Зіньківську волость, Зіньківський ключ. Аналогічно можна говорити про Сатанівську волость, Сатанівський ключ. Тим паче, то термін «Сатанівська волость» вживає [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] в «Історії України-Руси» при аналізі грамоти 1404 року<ref>''Грушевський Михайло''. Історія України-Руси.&nbsp;— Т.&nbsp;5.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1994.&nbsp;— С.&nbsp;80.</ref>.

Надання таких щедрих маєтностей Петрові Шафранцю польський король обставив цілою низкою умов. По-перше, дідич (власник маєтностей) сам мав жити в наданих йому маєтностях або утримувати там рівного собі заступника. По-друге, він мав виставляти у закордонні походи 6 [[Сулиця|сулиць]] (списників) і 12 стрільців, а коли виникне потреба обороняти край&nbsp;— ставати сам з усіма своїми людьми. По-третє, передавати свою маєтність третій особі дідич міг тільки з дозволу короля. І по-четверте, піддані дідича мали сповняти всі служби й сплачувати податки, які були за давніших володарів Поділля&nbsp;— князів [[Коріятовичі]]в. Утім, як засвідчують документи, такі вимоги були типовими при наданні подільських земель. Наприклад, такі ж умови виставлено й Петру Качореку. Але, оскільки він отримав тільки одне село, то мав виставляти в походи лише одного списника та двох стрільців.

=== Вітовт ===
[[Файл:Vytautas the great.png|міні|120px|праворуч|Вітовт]]
Хоч Сатанів дістався Петрові Шафранцю у спадкове володіння, ні його [[Петро Шафранець (молодший)|синові]], ні його внукові він не належав. Невдовзі після надання, Сатанів (як і решту зазначених у грамоті 1404 року подільських сіл) у Шафранця викупив за 1000 кіп широких (празьких) грошей великий князь литовський [[Вітовт]]. [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] припускав, що ці гроші, «очевидно, йшли через руки Ягайла, і той виплатив цю суму Шафранцю не повністю»<ref name="ReferenceA">Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Часть 8.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— К., 1893.&nbsp;— С.&nbsp;52.</ref>. Як зазначав [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхим Сіцінський]], можливо, Вітовт викупив ці землі для того, щоб вирвати їх із польських рук<ref>''Сіцінський Юхим''. Поділля під владою Литви.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;79.</ref>.

Невдовзі до Вітовта повернулося все [[Поділля]]. [[15 липня]] [[1410]] року відбулася [[Грюнвальдська битва]], в якій об'єднані збройні сили [[Польща|Корони Польської]] та [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], очолювані польським королем [[Владислав II Ягайло|Владиславом II Ягайлом]] і великим князем литовським Вітовтом, здолали лицарів-[[хрестоносці]]в під командуванням великого магістра [[Тевтонський орден|Тевтонського ордену]] [[Ульріх фон Юнгінген|Ульріха фон Юнгінгена]]. Внаслідок цієї перемоги значення Вітовта зросло настільки, що [[1411]] року Ягайло змушений був погодитися з вимогами великого князя литовського та передати йому Поділля. Відтоді, аж до самої смерті Вітовта [[27 жовтня]] [[1430]] року, Поділля (зокрема, і Сатанів) перебували під владою великого князя литовського.

Управляли Поділлям Вітовтові старости. Русько-литовський літопис подає їх імена. Це Грановський, потім Петро Монткирдович, далі Гідигольд. Коли ж останньому було дано [[Смоленськ]], то Вітовт посадив на Поділлі Довгирда, який був подільським старостою аж до смерті великого князя литовського. Ці старости як княжі намісники сиділи в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці]].

Як зазначає Сіцінський, подільські поляки не хотіли коритися Вітовтові, коли 1411 року до нього перейшло Поділля, тож польський король Владислав II Ягайло змушений був двічі висилати грамоти до подільської польської шляхти із закликом, щоб вона склала присягу Вітовтові. Перша з цих грамот датується [[1414]] роком. У наступній грамоті від [[1418]] року король підкреслює, що Поділля належить Великому князівству Литовському тимчасово&nbsp;— тільки до смерті Вітовта.

Земельні надання Вітовта упродовж цих 19 років, коли він вдруге володів Поділлям, відомі не всі. А у відомих грамотах Вітовта цього періоду Сатанів не згадується. Можливо тому, що Сатанівська та Зіньківська волості залишалися за самим Вітовтом, раз він ще до 1411 року їх викупив.

=== Одровонжі ===
[[Файл:POL COA Odrowąż.svg|міні|праворуч|120px|Герб Одровонж]]
Невдовзі після смерті Вітовта польський король Владислав II Ягайло, грамотою від [[8 серпня]] [[1431]] року, надав Сатанівську та Зіньківську волості [[Петро Одровонж|Петрові Одровонжу]]&nbsp;— за його заслуги у війні проти Свидригайла. [[Свидригайло Ольгердович]] був молодшим братом польського короля. Після смерті Вітовта Свидригайла проголошено великим князем литовським. 1431 року він виступив проти свого брата Ягайла.

Петрові Одровонжу було надано ті самі землі та на тих самих умовах, що й 27 років тому Петрові Шафранцю. Як зазначено в грамоті, Петро Одровонж зобов'язаний був доплатити Петрові Шафранцю 150 гривень, які, очевидно, не додано йому, коли маєтності Шафранця викупив Вітовт<ref name="ReferenceA"/>.

Невдовзі, [[1 червня]] [[1434]] року, помер Владислав II Ягайло. Новий польський король [[Владислав III Варненчик]] (син попереднього короля від його четвертої дружини) грамотами, виданими [[1436]] та [[1440]] року, підтвердив зроблене раніше надання земель Петрові Одровонжу. Зокрема, грамотою від [[23 листопада]] [[1436]] року Сатанову надано [[магдебурзьке право|німецьке (магдебурзьке) право]]. Цю грамоту теж опубліковано (латинською мовою) у другому томі восьмої частини [[Архив Юго-Западной России|«Архива Юго-Западной России»]]&nbsp;<ref>Жалованная грамота короля Владислава III немецкое право Сатанову, Зиньковцам и др. подольским имениям П.&nbsp;Одровонжа. 23 ноября 1436 г. // Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Часть 8.&nbsp;— Том 2.&nbsp;— К., 1894.&nbsp;— С.&nbsp;331—332.</ref>.

[[6 вересня]] [[1450]] року Петро Одровонж загинув у бою. Після нього Сатановом володіли його сини&nbsp;— спочатку [[Анджей Одровонж|Андрій]] (помер [[1465]] року), потім [[Ян Одровонж (подільський воєвода)|Ян]] (помер [[1485]] року), далі його внук (син Яна) [[Ян Одровонж (белзький воєвода)|Ян]] (помер [[1513]] року) і його правнук [[Станіслав Одровонж (львівський каштелян)|Станіслав]] (помер [[1545]] року).

Як зазначив історик [[Петров Микола Борисович|Микола Петров]], не виключено, що при одному з Одровонжів, десь у другій половині XV&nbsp;— на початку XVI століття, у Сатанові було зведено [[Сатанівський замок|замок]]&nbsp;<ref>''Петров Микола''. Сатанів XV—XVIII&nbsp;ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;1—2.&nbsp;— С.&nbsp;30.</ref>.

== Сатанів у XVI столітті ==

=== Від Одровонжів до Костків ===
[[Файл:Anonymous_Zofia_Odrowąż.jpg|міні|праворуч|120px|Софія Одровонж]]
[[Файл:Anonymous_Jan_Krzysztof_Tarnowski.jpg|міні|праворуч|120px|Ян Криштоф Тарновський]]
[[Файл:POL COA Dąbrowa.svg|міні|праворуч|120px|Домброва&nbsp;— герб Костків]]
Двічі, [[1528]] та [[1530]] року, Сатанів плюндрували [[кримські татари]]. 1530 року, згідно з податковими джерелами, в поселенні значився тільки один [[Поплужне|плуг]]&nbsp;<ref>Zrόdla dziejowe.&nbsp;— T.&nbsp;XIX.&nbsp;— S.&nbsp;164.</ref>. У зв'язку з цим, [[17 березня]] [[1532]] року польський король [[Сигізмунд I Старий]], надав міщанам Сатанова значні пільги. Він звільнив їх і мешканців навколишніх сіл, що підпорядковувалися Сатанову, на вісім років від «[[шос]]у», [[Чопове|«чопового»]] та інших податків<ref>Льоготная грамота кор. Сигизмунда жителям г.&nbsp;Рова и Сатанова и принадлежащим к ним селам Станислава Одровонжа на 8 лет от шоса, чопового и прочих повинностей. 17 марта 1532 г. // Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Часть 8.&nbsp;— Том 1.&nbsp;— К., 1893.&nbsp;— С.&nbsp;63—64.</ref>. Цей захід сприяв тому, що в Сатанові побільшало населення. Крім того, він став привабливим місцем для втечі селян. Так, 1539 року сюди втекло двоє кріпаків із [[Городниця (Чортківський район)|Городниці]] (нині село [[Гусятинський район|Гусятинського району]]), один із [[Біла (Чемеровецький район)|Білої]] (нині село [[Чемеровецький район|Чемеровецького району]]), кілька родин із Сковродинців (село в [[Галичина|Галичині]]), 1559 року&nbsp;— один селянин із [[Перегінка|Перегінки]] (нині село [[Ярмолинецький район|Ярмолинецького району]]) та один із [[Левківці (Волочиський район)|Левківців]] (нині село [[Волочиський район|Волочиського району]])<ref>''Bialkowski Leon''. Podole w XVI wieku.&nbsp;— Warszawa, 1920.&nbsp;— S.&nbsp;70.</ref>.

[[12 квітня|2(12) квітня]] [[1545]] року помер останній із роду Одровонжів по чоловічій лінії&nbsp;— [[Станіслав Одровонж (львівський каштелян)|Станіслав Одровонж]], одружений з [[Мазовія|мазовецькою]] княгинею Анною (померла після 26 січня 1557 року). Їхня єдина і пряма спадкоємниця&nbsp;— дочка [[Софія Одровонж|Софія]] (народилася близько 1540 року)&nbsp;— [[1555]] року стала дружиною графа [[Ян Криштоф Тарновський|Яна Криштофа Тарновського]], але він рано помер ([[1 квітня]] [[1567]] року). Тоді Софія одружилася зі шляхтичем [[Ян Костка|Яном Косткою]]. Так Сатанів перейшов до родини Костків.

Польські королі та власники Сатанова надавали містечкові привілеї і у 1561—1566 роках<ref>''Bialkowski L.'' Podole w XVI wieku.&nbsp;— Warszawa, 1920.&nbsp;— S.&nbsp;70, 205—209.</ref>. Зокрема, на основі привілею [[1561]] року, наданого Яном Криштофом Тарновським та його дружиною Софією з Одровонжів, а [[1566]] року підтвердженого польським королем<ref>Przywilej Jana Krzysztofa hr. na Tarnowie i żony jego Zofii (Odrowążówny) ze Sprowy dla miasteczka Satanowa, podwierdzony przed króla w r. 1566. Див.: ''Bialkowski Leon''. Podole w XVI wieku.&nbsp;— Warszawa, 1920.&nbsp;— S.&nbsp;227.</ref>, мешканці Сатанова звільнялися від усяких повинностей на 8 років, а найголовніше&nbsp;— встановлювалися чіткі обов'язки міщан: платити щороку тільки по 15 грошей [[чинш]]у, давати медову данину та двадцятого кабана, працювати п'ять днів на рік на власницьких землях (один день оранки та сівби, два дні косовиці та збору сіна й два дні у жнива), надавати підводи для переїзду до [[Микулинці]]в і Тинкова, відбувати [[Шарварок|«шарварки»]]<ref>''Bialkowski L.'' Podole w XVI wieku.&nbsp;— Warszawa, 1920.&nbsp;— S.&nbsp;107—108, 205—206.</ref>.

=== Розвиток ремесел і торгівлі ===

У другій половині XVI століття в Сатанові значного розвитку набули [[Ремесло|ремесла]]. Якщо 1565 року тут зафіксовано тільки 15 ремісників, то 1578 року, як засвідчила проведена [[люстрація]],&nbsp;— вже 57. Серед них було 15 шевців, 14 пекарів, 10 кушнірів, 6 ковалів, 2 слюсарі та 2 ситники, по одному сідляреві, лудильникові, ювелірові, лимареві, гончареві, кравцеві, бондареві та мечникові. Для порівняння: 1578 року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці]] зафіксовано 130 ремісників<ref>''Голобуцький В.&nbsp;О.'' Про цехове ремесло і зародження капіталістичного виробництва в XVI&nbsp;— першій половині XVII&nbsp;ст. на Україні // Вісник Академії наук Української РСР.&nbsp;— 1958.&nbsp;— №&nbsp;8.&nbsp;— С.&nbsp;36.</ref>. 1583 року в містечку налічувалося 58 ремісників шістнадцяти спеціальностей, об'єднаних у [[Цех|цехи]]&nbsp;— шевський, гончарний, ковальський, кушнірський, ткацький, ювелірний та інші. Найрозвинутішим було гончарство. Сатанівські майстри забезпечували виробами не тільки містечко, але й торгували ними поза його межами. Славилися також вироби ткачів, ковалів, ювелірів.<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— С.&nbsp;201.</ref>

У містечку відбувалися щорічні [[Ярмарок|ярмарки]]<ref>''Грушевський Михайло''. Історія України-Русі.&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— К., 1995.&nbsp;— С.&nbsp;101.</ref>. На них приїжджали купці з [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця]], [[Львів|Львова]], [[Луцьк]]а та інших міст і містечок [[Волинь|Волині]], [[Поділля]] та [[Галичина|Галичини]]. Тариф 1578 року засвідчує, що в Сатанові мешкало 53 купці&nbsp;<ref>Zrόdla dziejowe.&nbsp;— T.&nbsp;XIX.&nbsp;— S.&nbsp;238.</ref>. Переважна більшість з них вела внутрішню торгівлю.

Окрім торгівлі та ремесел, мешканці Сатанова не забували і про сільське господарство. 1578 року місту належало 53 плуги землі<ref>Zrόdla dziejowe.&nbsp;— T.&nbsp;XIX.&nbsp;— S.&nbsp;242.</ref>.

Перепис 1578 року засвідчив, що на Поділлі найулюбленішими містами для проживання [[євреї]]в виявилися [[Меджибіж]]&nbsp;— 230 голів, [[Бар (Україна)|Бар]]&nbsp;— 100 голів, Сатанів&nbsp;— 80 голів<ref>''Владимирский-Буданов М.'' Население Юго-Западной России от второй половины XV&nbsp;в. до Люблинской унии (1569 г.) // Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Ч.&nbsp;7.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К., 1890.&nbsp;— С.&nbsp;209.</ref>. Як зазначив польський історик [[Александер Валеріан Яблоновський|Олександр Яблоновський]], тут під іменем голови потрібно розуміти не буквально кожну особу, а сімейство чи господарство, тож кожну наведену цифру треба помножити щонайменше на 5<ref>Zrόdla dziejowe.&nbsp;— T.&nbsp;XIX.&nbsp;— S.&nbsp;67.</ref>.

=== Релігійне життя ===

Наприкінці XVI століття родина Костків, власників Сатанова, заснувала в містечку [[Сатанівський костел|костел Пресвятої Трійці]]. У виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії» (Кам'янець-Подільський, 1901) часом заснування костелу вказано [[1581]] рік<ref name="ReferenceB">Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника ''Евфимия Сецинского''.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;744.</ref>. Це була дерев'яна будівля, обладнана [[1592]] року Катажиною (Катериною) з роду Костків. Пізніше зведено мурований костел у [[Готика|готичному стилі]].

[[1590]] року сатанівські міщани звернулися з клопотанням до львівського братства дати їм «братські порядки», щоб запровадити їх у себе<ref>''Грушевський Михайло''. Історія України-Русі.&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— К., 1995.&nbsp;— С.&nbsp;533.</ref>. У Сатанові деякий час жив і намісник львівського православного єпископа (офіціал)<ref>Zrόdla dziejowe.&nbsp;— T.&nbsp;XIX.&nbsp;— S.&nbsp;234, 238.</ref>.

[[1592]] року в селі [[Угриньківці]] (нині [[Заліщицький район|Заліщицького району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]) виконано копію [[Євангеліє|Євангелія]] учительного. Розпочав цю роботу місцевий попович Данило Гриневський, а завершив Федір Пашкович із Сатанова<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Nzvdpu/istoriya/2008_13/inwi%20sekcii/rykopusna%20knujkova%20traduciya.pdf Рукописна книжкова традиція Поділля XV—XVII&nbsp;ст.]</ref>.

Другою половиною XVI століття датується Євангеліє театральне, написане на Поділлі. Його оздоблено [[Мініатюра (живопис)|мініатюрою]], на якій зображено [[Марк (євангеліст)|євангеліста Марка]], та заставками, виконаними в [[Відродження|ренесансному]] стилі. У приписках згадуються [[Рожище]] неподалік [[Луцьк]]а, Сатанів і [[П'ятничани (Чемеровецький район)|П'ятничани]] (нинішнього [[Чемеровецький район|Чемеровецького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]). Євангеліє зберігається в [[Краків|Кракові]] в Ягеллонській бібліотеці&nbsp;<ref>''Запаско Яким''. «Доброписці тоді славні були»: Нариси з історії українського рукописного мистецтва.&nbsp;— Львів: Афіша, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;65.</ref>.

=== Від Костків до Сенявських ===
[[Файл:POL_COA_Leliwa.svg|міні|120px|праворуч|Леліва&nbsp;— герб Сенявських]]
Наприкінці XVI століття [[Катерина Сенявська|Катерина Костка]] ([[1576]]–[[1648]]), донька Яна Костки та Софії Одровонж, яка була напрочуд красивою, стала дружиною підчашого коронного, старости Яворівського [[Адам Єронім Сенявський (староста)|Адама Єроніма Сенявського]] ([[1576]]–[[1616]]). В придане їй було віддано [[Меджибіж]], Сатанів, а також [[Зіньків]] із навколишніми селами (так званий зіньківський ключ). Таким чином, Сатанів на основі шлюбного контракту аж до середини XVIII століття став власністю польських магнатів [[Сенявські|Сенявських]]&nbsp;<ref>[http://zinkivtown.at.ua/index/0-21 ''Рибак Іван''. Зіньків в історії Поділля]</ref>.

3—4 липня [[1589]] року в Сатанові перебував і залишив лаконічний щоденниковий запис про цей візит австрійський дипломат [[Еріх Лясота]]&nbsp;<ref>[http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Lassota/text.phtml?id=838 Еріх Лясота. Щоденник] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090215040238/http://vostlit.info/Texts/rus14/Lassota/text.phtml?id=838 |date=15 лютого 2009 }}{{ref-ru}}</ref>.

Навесні [[1594]] року [[Северин Наливайко]], який, як припускають деякі дослідники (наприклад, [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]]<ref>{{Cite web |url=http://varnak.psend.com/narys/ch1_13.html |title=''Дорошенко Дмитро''. Нарис історії України. — Том 1. — Розділ 13. |accessdate=28 липня 2010 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305225826/http://varnak.psend.com/narys/ch1_13.html }}</ref>), народився в Сатанові, очолив загін «із охочих людей» і став іменуватися «запорозьким гетьманом», хоча ним і не був. Завдяки організаторським і воєнним здібностям, особистій мужності Наливайко швидко перетворився на найвпливовішого керівника повстання. Упродовж червня&nbsp;— липня він зайняв [[Теребовля|Теребовлю]], [[Городок (Хмельницька область)|Городок]], [[Гусятин]], Сатанів та інші міста, спустошив чимало шляхетських маєтків в околицях [[Бар (Україна)|Бара]] та [[Зіньків (село)|Зінькова]]<ref>''Смолій В. А.'', ''Степанков В. С.'' Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.).&nbsp;— К., 1999.&nbsp;— С.&nbsp;55.&nbsp;— (Україна крізь віки.&nbsp;— Т.&nbsp;7).</ref>.

== Сатанів у XVII столітті ==

=== Дарунок церкві ===

[[1614]] року Андрій і Петро Молчани з дружинами подарували церкві святого Георгія в Сатанові рукописне [[Євангеліє]] XVII століття, написане [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янською мовою]] з виразними впливами усного мовлення. Нині воно зберігається в бібліотеці [[Польська академія наук|Польської академії наук]] у Курнику. Цей рукопис на 289 паперових аркушах розміром 32×20 сантиметрів містить текст чотирьох Євангелій із передмовами і списком розділів, із долученим [[календар]]ем. Євангеліє дбайливо оправлене липовими дошками в [[оксамит]]і, що до сьогодні зберегли сліди від широких металевих наріжників; оздоблене заставками у формі переплетених блакитних кіл кольоровими ініціалами. Старанна [[каліграфія]] і по-мистецьки зроблені заставки свідчать про майстерність переписувача. На аркушах 16—21 унизу сторінки [[скоропис]]ом уміщено запис про дарителів&nbsp;— Андрія та Петра Молчанів із дружинами. В інших примітках зазначено ім'я переписувача. Це Іван Сидорович, Стельмахів син з Янова, що працював при церкві Преображення Господнього з листопада 1613 року до травня 1614 року<ref>[http://library.lnu.edu.ua/bibl/Normativedoc/Visnyky/2008_Vupysk_III/262-267.pdf ''Вальчак-Миколайчакова Маоіола''. Кириличні рукописи у фондах бібліотек Познані та околиці // Вісник Львівського університету. Книгознавство.&nbsp;— Випуск 3.&nbsp;— Львів, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;265—266.]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

=== Спустошення та відродження ===

[[1617]] року [[кримські татари]] спустошили Сатанів і його околиці. [[1618]] року вони знову напали на північне Поділля та пограбували міста [[Збараж]], [[Скалат]], [[Тернопіль]] і Сатанів. Про цей напад згадував польський поет Петро Горчин у творі «Свіжі смутні сльози стражденного Поділля 1618 року» ({{lang-pl|«Łzy świeżosmutne Podola utrapionego w roku Pańskim 1618»}})<ref>Шляхами золотого Поділля: Регіональний історично-мемуарний збірник Тернопільщини.&nbsp;— Том 1.&nbsp;— Комітет «Тернопільщина», 1983.&nbsp;— С.&nbsp;38.</ref>. Напади татар повторювалися і в наступні десятиліття, проте мешканці міста його відбудовували. На початку XVII століття Сатанів і далі зростав. [[1629]] року тут було зібрано податок із 912 димів<ref>''Крикун М. Г.'' Населення Кам'янець-Подільського воєводства в першій половині XVII&nbsp;ст. // Український історико-географічний збірник.&nbsp;— Випуск 1.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;119.</ref>. Вважають, що тоді в місті жило понад 4,5 тисячі мешканців.
[[Файл:Mikołaj Hieronim Sieniawski.JPG|міні|120px|праворуч|Миколай Єронім Сенявський]]
У ті часи, на думку українського дослідника [[Отамановський Валентин Дмитрович|Валентина Отамановського]], довіз [[Лікарські засоби|ліків]] в Україну йшов головним чином через містечко Сатанів. Так, [[1632]] року [[Кам'янець-Подільський|кам'янецький]] аптекар Андрій Закревський придбав тут значну кількість квасу грецького, [[лимон]]ного соку, [[Імбир садовий|імбиру]], [[ладан]]у, [[Перець чорний|перцю]] тощо<ref>''Сергійчук Володимир''. Армія Богдана Хмельницького.&nbsp;— К.: Аграрна думка, 1996.&nbsp;— С.&nbsp;167; ''Сергійчук Володимир''. Що дала Україна світові.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С.&nbsp;411.</ref>.

[[1641]] року власниця Сатанова [[Катерина Сенявська]] піднесла [[містечко]] до статусу [[місто|міста]] та, зі згоди польського короля, надала поселенню (вдруге) [[магдебурзьке право]]. Собі вона обумовила право призначати [[війт]]а (міського начальника) та право остаточно розв'язувати всі судові справи громади. За цю «дуже сумнівну автономію» (так її охарактеризовано у виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії», 1901) власниця поклала на міщан обов'язок будувати та тримати справними міські укріплення, а також забезпечувати їх [[артилерія|артилерією]] та бойовими припасами&nbsp;<ref>Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;743.</ref>. Активізувалися міська торгівля, ремесла, містобудування. За кількістю населення (понад 5 тисяч мешканців) Сатанів посів значне місце серед великих міст України.

[[1648]] року померла Катерина Сенявська. Вона пережила чоловіка [[Адам Єронім Сенявський (староста)|Адама Єроніма Сенявського]] (помер [[1616]] року) та всіх трьох синів&nbsp;— Олександра (помер [[1621]] року), Прокопа (помер [[1626]] року) та Миколая (помер [[1636]] року). Після смерті Катерини Сенявської власником Сатанова став син Прокопа, якого, як і діда, звали [[Адам Єронім Сенявський (коронний писар)|Адамом Єронімом Сенявським]]. Але [[1650]] року, через два роки після смерті бабусі, помер і він. Спадкоємцем маєтків Сенявських, серед них і Сатанова, став єдиний син Адама Єроніма&nbsp;— п'ятирічний [[Микола-Єронім Сенявський|Миколай Єронім Сенявський]].

=== Хмельниччина ===

Не залишився Сатанів і осторонь Української національної революції середини XVII століття, відомої ще як [[Хмельниччина]]. Українське населення міста підтримувало повстанців, а [[1648]] року Сатанів на деякий час навіть захопили подільські опришки&nbsp;— [[левенці]]<ref>''Степанков В. С.'' Рух опришків в околицях Кам'янця-Подільського влітку&nbsp;— восени 1648&nbsp;р. // Питання історії України: Збірник наукових статей кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— Чернівці, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;85.</ref>.
[[Файл:Chmelnicki Hondius 1.png|міні|праворуч|120px|Богдан Хмельницький]]
На початок вересня 1648 року, внаслідок масового повстання селян і міщан, від польсько-шляхетського панування було звільнено територію [[Чернігівське воєводство|Чернігівського]], [[Київське воєводство|Київського]], [[Брацлавське воєводство|Брацлавського]], [[Подільське воєводство|Подільського]] (за винятком [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця]]) та півдня [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинського воєводств]]. У ці дні галицький стольник Анджей Войцех М'ясковський звертав увагу [[Познань|познанського]] єпископа на небезпеку, що «загрожує нашому війську, яке перебуває наче у матні, обложене вже звідусіль противником, коли неприятелем, який захопив Сатанів і [[Скалат]], відрізано тил війська»<ref>''Степанков Валерій''. Розвідка і контррозвідка Богдана Великого (1648—1657&nbsp;рр.).&nbsp;— Кам'янець-Подільський: Медобори, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;119.</ref>. За ще одним свідченням М'ясковського, «вся Русь по самі львівські передмістя повстала поголовно. [[Гусятин]], Сатанів, Скалат, [[Зіньків (село)|Зіньків]] і багато інших міст захоплені [[опришки|опришками]] й пограбовані, гострять зуби на [[Львів]]»<ref>''Смолій Валерій'', ''Степанков Валерій''. Богдан Хмельницький.&nbsp;— К.: Альтернативи, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;142.</ref>.

[[18 серпня|8(18) серпня]] [[1649]] року укладено [[Зборівський договір]]. Одним із найперших його трагічних наслідків стало жахливе пограбування татарами [[Волинь|Волині]], [[Галичина|Галичини]], а найбільше [[Поділля]]. За визначенням анонімного автора однієї з «новин» татари пішли, «вогнем і шаблею все в ніщо обертаючи, беручи тільки дітей і жінок». Повністю спустошено Сатанів, а також [[Острог]], [[Ізяслав|Заслав]], [[Бар (Україна)|Бар]], [[Меджибіж]], [[Ямпіль]] та інші міста (всього близько 70). Невідомий подільський шляхтич у творі, умовно названому «[[Римована хроніка]]», писав, що татари «замки, містечка, села дощенту перетворювали на попіл, навіть із могил і гробів, задля збагачення, мертвих витягали»<ref>''Смолій В. А.'', ''Степанков В. С.'' Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.).&nbsp;— К., 1999.&nbsp;— С.&nbsp;141.&nbsp;— (Україна крізь віки.&nbsp;— Т.&nbsp;7).</ref>.

Сатанів і надалі опинявся в зоні військових дій. Так, у середині травня 1651 року [[Богдан Хмельницький]] здійснив швидкий кидок, очевидно, через Сатанів, у район [[Зборів|Зборова]]<ref>''Смолій В.'', ''Степанков В.'' Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.) / НАН України. Інститут історії України.&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.&nbsp;— С.&nbsp;128.</ref>. Навесні 1653 року українська армія на чолі з Богданом Хмельницьким вирушила в черговий похід. Пройшовши через Бар, Меджибіж, [[Дунаївці]], вона рушила до [[Городок (Хмельницька область)|Бедрихового Городка]], де було влаштовано табір. Козацькі загони зайняли Сатанів, [[Тернопіль]] та інші міста західного Поділля та східної Галичини<ref>''Смолій Валерій'', ''Степанков Валерій''. Богдан Хмельницький.&nbsp;— К.: Альтернативи, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;296.</ref>. Голод, грабежі татар, звістки про невдачі в [[Молдавське князівство|Молдові]] викликали в повстанців вибух невдоволення діями гетьмана. Хмельницькому довелося докласти великих зусиль, щоб заспокоїти козаків. Козацька армія почала відступ до [[Біла Церква|Білої Церкви]]. Восени 1653 року Богдан Хмельницький повернувся на Поділля<ref>[http://www.mil.univ.kiev.ua/portal/file/kaf-vgd/narisi_format.pdf Нариси воєнно-політичної історії України: Навчальний посібник.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С.&nbsp;156—157.]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. У грудні того ж року після [[Жванецька облога|Жванецької кампанії]], політичні наслідки якої виявилися для Української держави катастрофічними, та звістки про згоду [[Олексій Михайлович|московського царя]] прийняти [[Військо Запорозьке]] під свою протекцію, шлях гетьмана проліг через Сатанів, [[Городок (Хмельницька область)|Городок]], [[Меджибіж]], [[Летичів]], [[Літин (смт)|Літин]], [[Вінниця|Вінницю]] на [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]]&nbsp;<ref>''Смолій Валерій'', ''Степанков Валерій''. Богдан Хмельницький.&nbsp;— К.: Альтернативи, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;313—314.</ref>.

Згодом події Хмельниччини обросли в Сатанові численними [[легенда]]ми. Так, [[1862]] року священик [[Орловський Михайло Якимович|Михайло Орловський]] писав: «1651 року війська Богдана Хмельницького перетворили Сатанів на попіл. Легенда розповідає, що в цей час брацлавський полковник [[Данило Нечай]], сподвижник Богдана Хмельницького, пограбувавши в найближчому до Сатанова поселенні жителів, наближався вже до самого Сатанова. Але тут він зустрів відважних захисників містечка. Одна сатанівська жінка (її імені чи прізвиська переказ не зберіг) із сімома синами, що верховодили дружиною, як і вона сама, зважилася захищати містечко проти Нечая. Але перевага сил козаків винищила відважних захисників. Досі на південній стороні Сатанова, при дорозі, що йде в село [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]], видно підряд сім могил; в цих могилах, за переказами, поховано по одному синові зі своїми дружинами. Так стверджують усі старожили і тутешній ксьондз Калинський, що має від роду 90 років»<ref>Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;48.</ref>.
[[Файл:Sataniv Isus.jpg|міні|200пкс|Скорботний Ісус]]
Той же Михайло Орловський зафіксував ще один народний переказ: «Нечай пограбував Сатанів. Польський уряд, підозрюючи, що і [[Православна церква|православні]] при спустошенні містечка діяли разом із Нечаєм, велів оточити Сатанів і покарати на смерть його жителів. У переляку ті звернулися у [[Варшава|Варшаву]] до гетьмана Сенявського, свого власника, благаючи про пощаду. Гетьман поспішив до Сатанова, переконався, що його жителі не мали жодних стосунків із Нечаєм. З містечка було знято блокаду, а гетьман на пам'ять про звільнення містечка від страти поставив кам'яну статую на північній стороні, під горою, на тому місці, де вішали християн. Ця статуя і нині стоїть вище від саду теперішньої сатанівської аптеки. Заввишки вона понад два сажні. На колоні бачимо кам'яну статую [[Ісус Христос|Ісуса Христа]], що плаче над Сатановом»<ref>Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;48—49.</ref>.

Сьогодні [[Скорботний Ісус (Сатанів)|статуя скорботного Ісуса]] стоїть на території лікарні. Вона вважається найдавнішим в Україні пам'ятником, присвяченим визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, та датується [[1653]] роком<ref>[http://www.dt.ua/3000/3150/43189/ ''Полюхович Дмитро''. Таємниця скорботного Ісуса // Дзеркало тижня.&nbsp;— 2003.&nbsp;— №&nbsp;40.]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. Проте викладена вище історія спорудження пам'ятника є, найімовірніше, легендою. Про це засвідчує зокрема те, що 1653 року власнику Сатанова [[Микола-Єронім Сенявський|Миколаєві Єроніму Сенявському]] було всього вісім років, а польним коронним гетьманом він став тільки [[1682]] року.

У першій половині 1650-х років у Сатанові деякий час жив лікар [[Стефан фон Гаден]] (пізніше відомий також як Данило Ієвлев або Євлевич, Данило Ільїн, Данило Жидовинов, Данило Фунгаданов), польський єврей за походженням. У Сатанові він одружився. Згодом Гаден поселився в [[Чортків|Чорткові]], далі потрапив у [[Київ]] і, нарешті, в [[Москва|Москву]], де невдовзі став царським придворним лікарем. 18 лютого 1676 року Гадену наказано було «ходити тільки до хоромів&nbsp;— до благовірної государині цариці і великої княгині Наталії Кирилівни і благовірних государів цесаревичів і до благовірних государинь царівен&nbsp;— до більших і менших». 1682 року Гаден загинув під час стрілецького бунту. Його дружину стрільці пощадили на прохання цариці [[Наришкіна Наталія Кирилівна|Наталії Кирилівни]]<ref>''Бердников Лев''. Дело врача // Форум: Еврейская газета на русском языке для семейного чтения.&nbsp;— 2010.&nbsp;— №&nbsp;273 (28 января&nbsp;— 3 февраля).&nbsp;— С.&nbsp;19.</ref>.

Перебування у вирі збройної боротьби не сприяло розвиткові Сатанова. У цьому, зокрема, переконує «Реєстр димів у містах і селах Подільського воєводства, засвідчених 1661 року під присягою з нагоди стягування [[Дим (одиниця оподаткування)|подимного]] податку». З цього документа довідуємося, що [[29 вересня]] [[1661]] року шляхетний Степан Білик приніс для Сатанова присягу тільки на 84 дими<ref>Исчисление дымов в городах и селениях Подольского воеводства, показанное под присягою по случаю взымания подымной подати в 1661 г. // Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Часть 7.&nbsp;— Том 2.&nbsp;— К., 1896.&nbsp;— С.&nbsp;504.</ref>. Для порівняння: у сусідньому [[Гусятин]]і зафіксовано 58 димів.

=== В складі Османської імперії ===

Коли [[1672]] року Західне Поділля [[Бучацький мирний договір|перейшло]] під владу [[Османська імперія|Османської імперії]], Сатанів і далі залишався у володіннях [[Польща|Польщі]]. За нього між поляками й турками довго йшли військові дії. І тільки [[1676]] року місто потрапило під владу турків. Сатанів став центром нахії (округи) у кам'янецькому санджаці.

Збереглися перекази про захоплення міста турками. 1862 року їх переповів священик Михайло Орловський: «22 квітня 1676 року, під час володіння Оттоманської Порти Поділлям, турки пограбували та спалили Сатанів. Тоді його мешканці ховалися де хто міг: в укріплених брамах, у церквах&nbsp;— Благовіщенській, Воскресенській, Юріївській, в єврейській школі або синагозі. Легенда розповідає, що турки, дізнавшись про мешканців, які сховалися в [[Міська брама (Сатанів)|брамі]], обклали її довкола деревом і запалили, бажаючи розжарити стіни брами і тим самим примусити обложених здатися. Тим часом захисники брами, поливаючи турків згори гарячою водою, змусили їх відступити. Стіни залишилися закуреними всередині й донині. Оскаженілі турки спалили містечко. За переказом старожилів і ксьондза Калинського, тоді вбито було в Сатанові до чотирьох тисяч мешканців. Євреїв поховали при [[Синагога (Сатанів)|синагозі]] з північного боку і насипали над ними високий квадратний [[курган]], обведений кам'яною стіною. Щороку євреї в певний час поминають убитих за своїм обрядом: вони обводять курган ниткою і кидають на нього цибулю з [[Часник городній|часником]]. Турків поховали за містечком, на північній стороні, при дорозі, що веде в містечко [[Кузьмин (Городоцький район)|Кузьмин]], поблизу садиби священика Благовіщенської церкви й аптеки. Над ними насипано довгастий курган. Ці могили євреї вказують і тепер»<ref>Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;49.</ref>.

Орловський вказав на ще одне свідчення спустошення Сатанова турками 22 квітня 1676 року&nbsp;— образ Христа Спасителя, що зберігався в церкві святого Георгія. Як зазначив дослідник, турки посікли ікону в трьох місцях: на очах Спасителя, на устах і на грудях. На іконі був напис: «Образ Спасителя, турками посічений 1676 року квітня 22 дня»<ref>Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;49—50.</ref>.

[[1681]] року було проведено опис, який зафіксував у сатанівській окрузі 180 господарств, 18 кавалерів (неодружених чоловіків), 19 євреїв&nbsp;— усього 1194 мешканці. Сатанівська округа належала до найбільше спустошених. Із 47 її поселень заселеними були тільки три. Найбільшим із них був Сатанів: 100 дворів, 12 кавалерів, 16 євреїв&nbsp;— усього 696 осіб.

[[1699]] року внаслідок договору між Туреччиною та Річчю Посполитою, підписаного під час [[Карловицький конгрес|Карловицького конгресу]], Сатанів, як і все Поділля, мирним шляхом повернувся під владу Речі Посполитої.

== Сатанів у XVIII столітті ==

=== Повстання та військові дії ===
[[Файл:Sataniv Brama.jpg|міні|200px|праворуч|Міська брама в Сатанові]]
Наступ на права [[Козаки|козацтва]], що відродилося на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]] в останній чверті XVII століття під час боротьби з [[Османська імперія|турками]], викликав народне повстання під керівництвом козацького наказного гетьмана [[Самійло Іванович Самусь|Самійла Самуся]] та його побратимів&nbsp;— фастівського полковника [[Семен Палій|Семена Палія]] та брацлавського полковника [[Андрій Абазин|Андрія Абазина]]. Повстання вибухнуло навесні [[1702]] року. У його ході загони Самуся, після перемог під [[Бердичів|Бердичевом]] і [[Біла Церква|Білою Церквою]], вступили на територію [[Поділля]]. Повстанці зайняли [[Дунаївці]], [[Китайгород (Кам'янець-Подільський район)|Китайгород]], [[Калюс (Україна)|Калюс]], [[Стара Ушиця|Ушицю]], [[Летичів]], Сатанів, [[Новокостянтинів|Новий Костянтинів]], [[Старокостянтинів]] та інші міста.

Події цих років мали відгук у [[Українські народні пісні|народних піснях]]. Так, у пісні про битву козацького ватажка Медведенка під [[Солобківці|Солобківцями]] 1702 року, вміщеній у рукописному збірнику XVIII століття, є такі рядки<ref>Записки наукового товариства імені Шевченка.&nbsp;— Т. 133.&nbsp;— 1922.&nbsp;— С.&nbsp;171; ''Нагорний М.'' Шевченко і історична народна пісня // Наукові записки філологічного факультету Київського держуніверситету.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— К., 1939.&nbsp;— С.&nbsp;155.</ref>:

:: Хвалилися козаченьки, з Сатанова йдучи,
:: Будем драти, пане-брате, з китайок онучі.

[[10 січня]] [[1703]] року невідомий автор у листі зі [[Львів|Львова]] сповіщав, що три тисячі повстанців вступили на Поділля в район [[Меджибіж|Меджибожа]] та Сатанова, знищуючи шляхту. Повстанське військо було за три милі від [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]]. Це військо очолював полковник [[Шпак Федір|Федір Шпак]]<ref>''Сергієнко Г. Я.'' Визвольний рух на Правобережній Україні наприкінці XVII і на початку XVIII&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1963.&nbsp;— С.&nbsp;152.</ref>.

Уряд [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] кинув на придушення повстання великі сили. У січні [[1703]] року майже 100-тисячна армія під командуванням польного гетьмана [[Адам-Миколай Сенявський|Адама Миколая Сенявського]], власника Сатанова та інших подільських маєтків, увійшла на територію Поділля. У бою під Старокостянтиновом загін Самуся втратив понад тисячу чоловік убитими. Основні сили повстанців зазнали поразки<ref>''Трубчанінов С. В.'' Матеріали до уроку «Наш край у першій половині XVIII століття» // Наукові праці історичного факультету.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1995.&nbsp;— С.&nbsp;228—229.</ref>.

Для покарання селян, які брали участь у повстанні, сеймик [[Подільське воєводство|Подільського воєводства]] ухвалив організувати спеціальні суди<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;201.</ref>.

У 1705—1711 роках на Поділлі діяли повстанські загони Тригуба, полковника Сави Волошина з центром у [[Могилів-Подільський|Могилеві-Подільському]], інших ватажків. Наприкінці березня [[1709]] року московський резидент (дипломатичний представник) при польському великому коронному гетьмані Адамові Миколаєві Сенявському [[Дашков Олексій Іванович|Олексій Дашков]] писав із Сатанова: «З'явилися два волохи: Сава, який узяв Могилів на [[Дністер|Дністрі]], спустошує та мучить шляхту нестерпно, кажучи, що діє на основі указу царської величності; другий, Іваненко, захопив [[Брацлав]] і також спустошує і мучить шляхту»<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;45.</ref>.

[[19 серпня|8 (19) серпня]] [[1711]] року після [[Прутський похід|Прутського походу]] Сатанів проїздом (на шляху з [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]] до [[Золочів|Золочева]]) ймовірно відвідав московський цар [[Петро I]] разом із дружиною [[Катерина I|Катериною]]. Щоправда, похідний журнал 1711 року цей факт не підтверджує<ref>''Степенко О. Д.'' Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;201. Див. також: Походный журнал 1711 года.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1854.&nbsp;— С.&nbsp;22.</ref>. [[24 серпня]] того ж [[1711]] року в Сатанові побував данський посланник при Петрі I [[Юст Юль]]. Він занотував у щоденнику: «Це добре облаштоване місто. Воно укріплене старовинними мурами та баштами»<ref>[http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Jul/frametext10.htm Записки данського посланника в Росії при Петрі Великому] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100621054633/http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Jul/frametext10.htm |date=21 червня 2010 }}{{ref-ru}}</ref>. 1711 року через Сатанів двічі пролягав шлях французького дворянина [[Жан Ніколя Моро де Бразьє|Жана Ніколя Моро де Бразьє]], автора тритомних «Записок політичних, потішних і сатиричних пана Жана Ніколя де Бразьє, графа Ліонського, полковника Казанського драгунського полку та бригадира військ його царської величності», уривок з яких, що стосується Прутського походу, в перекладі [[російська мова|російською мовою]] опубліковано [[1837]] року в журналі «Современник» з передмовою та примітками [[Пушкін Олександр Сергійович|Олександра Пушкіна]]. Перший раз де Бразьє з двадцятьма драгунами, виїхавши з [[Рига|Риги]], через [[Тернопіль]], Сатанів (в російському перекладі&nbsp;— «Сатаноп») добрався в [[Шаргород]], де наздогнав армію. Повертаючись із Прутського походу в [[Європа|Європу]], де Бразьє вдруге, цього разу з двома генералами&nbsp;— бароном Денсбергом і бароном Остеном, проїхав через Сатанів (в російському тексті назву залишено без перекладу&nbsp;— «Satanope») і через [[Тернопіль]], [[Львів]] добрався до [[Варшава|Варшави]]<ref>''Пушкин А. С.'' Записки бригадира Моро-де-Бразе: (Касающиеся до Турецкого похода 1711 года) // ''Пушкин А. С.'' Полное собрание сочинений: В 16 т.&nbsp;— Москва; Ленинград: Издательство АН СССР, 1937—1959.&nbsp;— Т.&nbsp;10. История Петра. Записки Моро-де-Бразе. Заметки о Камчатке.&nbsp;— 1938.&nbsp;— С.&nbsp;293—339.</ref>.

На початку [[1712]] року шведський король [[Карл XII]], який після [[Полтавська битва|Полтавської битви]] перебував у турецькій фортеці [[Бендери]], закликав до військових дій. Тож у квітні 1712 року загони козаків на чолі із заступником [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] [[Пилип Орлик|Пилипом Орликом]] здійснили похід на Сатанів, [[Збараж]], [[Броди]], руйнуючи дорогою шляхетські маєтки&nbsp;<ref>''Трубчанінов С. В.'' Матеріали до уроку «Наш край у першій половині XVIII століття» // Наукові праці історичного факультету.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1995.&nbsp;— С.&nbsp;230.</ref>.

=== Від Сенявських до Чарторийських ===

Попри не завжди спокійну обстановку, життя у місті на початку XVIII століття відроджувалося. Власник Сатанова [[Адам-Миколай Сенявський|Адам Миколай Сенявський]] (останній в роді [[Сенявські|Сенявських]]) відновив [[Сатанівський замок|замкові]] та [[Міська брама (Сатанів)|міські укріплення]], розбудував місто, перетворив його на відомий торговельний і ремісничий осередок Поділля.

Актові документи сатанівського магістрату засвідчують, що 1720 року в місті був 181 будинок, а в передмістях&nbsp;— 209 будинків. У них мешкало близько 2000 осіб.

[[1726]] року Сенявський помер. Його величезні маєтності (зокрема, Сатанів) через шлюб дочки [[Марія Софія Сенявська|Софії]] з [[Август Александер Чарторийський|Августом Олександром Чарторийським]] перейшли до князів [[Чорторийські|Чарторийських]].
<gallery widths=180 heights=180>
ASieniawski.JPG|[[Адам Миколай Сенявський]]<br/> ([[1666]]—[[1726]])
Manyoki Sieniawska.JPG|Його дружина&nbsp;—<br/> [[Ельжбета Гелена Сенявська]]<br/> (уроджена Любомирська)<br/> ([[1669]]—[[1729]])
Anonymous_Maria_Zofia_Czartoryska.png|Їхня донька&nbsp;—<br/> [[Марія Софія Сенявська]]<br/> ([[1699]]—[[1777]])
Aleksander August Czartoryski.jpg|Її чоловік&nbsp;—<br/> [[Август Олександр Чарторийський]]<br/> ([[1697]]—[[1782]])
</gallery>
Чарторийські володіли на Поділлі величезними статками. Так, 1778 року їм належала частина [[Старокостянтинів]]ського ключа, [[Меджибіж|Меджибізький]], [[Зіньків (село)|Зінківський]], [[Миколаїв (Хмельницький район)|Миколаївський]], [[Стара Синява|Старосинявський]], [[Тарноруда (Волочиський район)|Тарнорудський]] і Сатанівський ключі. Крім того, вони докупили ще декілька сіл: [[Черепова|Черепову]], [[Завадинці (Городоцький район)|Завадинці]], [[Скіпче|Скипче]], [[Слобідка-Скипчанська|Слобідку-Скипчанську]]. До Сатанівського ключа, крім Сатанова з передмістями, входило ще 12 сіл: [[Сатанівка (Городоцький район)|Сатанівка]], [[Мартинківці]], [[Веселець]], [[Рудка (Чемеровецький район)|Рудка]], [[Хоптинці]], [[Борщівка (Городоцький район)|Борщівка]], [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]], [[Курівка]], [[Турчинці]], [[Радковиця]], Звяглівка (відома в документах ще як Заглівка, Звіглівка, нині [[Жаглівка]]). 1778 року середньорічний дохід від Сатанівського ключа, обрахований за трирічними інвентарями, становив 124 тисячі 624 [[злотий|злотих]] 28 [[грош]]ей 8 [[шеляг]]ів. На утримання маєтків ключа йшло всього 4 тисячі 420 злотих 20 грошів. Отже, маємо чистий річний дохід від Сатанівського ключа в 120 тисяч 184 злотих 8 грошів 8 шелягів. А загальна вартість маєтків ключа, включаючи ціну двірських пасік, становила тоді 2 мільйони 413 тисяч 267 злотих 18 грошів 16 шелягів. Як засвідчують документи, магнати свої статки рахували з точністю до шеляга. Варто також зауважити, що на 1778 рік несплачених боргів маєтків Сатанівського ключа не було<ref>''Трубчанінов С. В.'' Розвиток господарства Поділля у XVIII&nbsp;ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки.&nbsp;— Т. 2(4).&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;125, 126, 128.</ref>.

До Сатанівського магістрату обиралися три [[райці]] (відали цивільним судом, поліцією, наглядали за торгівлею тощо) та чотири [[лавники]] (розглядали карні та певні категорії цивільних справ), колегія мужів (особливий контрольний орган) тут не згадується<ref>''Тхор В. І.'' Актові книги ЦДІА УРСР у м.&nbsp;Києві про розвиток міст України доби феодалізму // Архіви України.&nbsp;— 1975.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С.&nbsp;62.</ref>.

=== Розвиток ремесел і торгівлі ===

Записи в реєстрах міських магістратів дають змогу встановити кількість ремісників деяких ремесел і число цехів. Так, із реєстру Сатанівського магістрату на [[Дим (одиниця оподаткування)|подимне]], складеного в лютому [[1728]] року, видно, що в Сатанові тоді було шість ремісничих цехів<ref>''Тхор В. І.'' Актові книги ЦДІА УРСР у м.&nbsp;Києві про розвиток міст України доби феодалізму // Архіви України.&nbsp;— 1975.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С.&nbsp;63.</ref>. Упродовж першої половини XVIII століття власники містечка надали грамоти якраз шести сатанівським цехам: 1704 року&nbsp;— кушнірів, шевців, ткачів, 1726 року&nbsp;— теслярів, 1740 року&nbsp;— гончарів і ковалів<ref>''Сеценский Е.'' Материалы для истории цехов в Подолии.&nbsp;— Каменец-Подольск, 1904.&nbsp;— С.&nbsp;21, 23, 25—27; ''Трубчанінов С. В.'' Розвиток господарства Поділля у XVIII&nbsp;ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки.&nbsp;— Т.&nbsp;2(4).&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;121.</ref>. Це посприяло їхньому розвиткові. Так, якщо 1725 року в шевському цехові було 20 ремісників, то 1734 року&nbsp;— вже 34<ref>''Трубчанінов С. В.'' Матеріали до уроку «Наш край у першій половині XVIII століття» // Наукові праці історичного факультету.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1995.&nbsp;— С.&nbsp;234.</ref>.

Як і скрізь, усередині сатанівських цехів точилася гостра боротьба. Як засвідчують архівні документи, ремісники Сатанова скаржилися на цехмістрів (старшин цехів) за самовільне витрачання цехових грошей, звинувачували їх у недбалому виконанні своїх обов'язків.

[[1744]] року [[Софія Михайлівна Чорторийська|Софія Чарторийська]] виклопотала королівську грамоту, якою в Сатанові запроваджувався щорічний чотиритижневий ярмарок<ref name="ReferenceC">Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника ''Евфимия Сецинского''.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;743.</ref>. Містечко було одним із центрів ярмаркової торгівлі західної частини Поділля. Сюди з [[Теребовля|Теребовлі]] вів Сатанівський гостинець<ref>''Пришляк Володимир''. До питання про торговельні комунікації і митні системи українських земель першої половини XVIII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка.&nbsp;— Т.&nbsp;240.&nbsp;— С.&nbsp;378.</ref>. Через Сатанів пролягав соляний шлях із [[Коломия|Коломиї]] на [[Київ]]. Так, улітку 1741 року мешканці Коломиї шляхтич Степан Березовський з євреями Лейбовичем, Лехмановичем, челядником Летковичем і 59 фурманами везли на 61 мажі ступкову сіль на продаж до Києва. Їхній шлях проліг через [[Гусятин]], Сатанів, [[Хмельницький|Проскурів]]&nbsp;<ref>''Пришляк Володимир''. До питання про торговельні комунікації і митні системи українських земель першої половини XVIII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка.&nbsp;— Т.&nbsp;240.&nbsp;— С.&nbsp;381.</ref>.

[[Поділля]], де було дещо більше свободи, приваблювало селян-[[Гуцули|гуцулів]]. Так, у середині XVIII століття з 20 селян, що пішли з [[Ланчин]]а (нині селище міського типу [[Надвірнянський район|Надвірнянського району]] [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]]), більшість осіло на Поділлі: шість&nbsp;— у [[Зіньків (село)|Зінькові]], чотири&nbsp;— в [[Меджибіж|Меджибожі]], один&nbsp;— у Сатанові<ref>''Грабовецький Володимир''. Ілюстрована історія Прикарпаття: Тисячолітній літопис Гуцульщини.&nbsp;— Івано-Франківськ: Нова зоря, 2004.&nbsp;— С.&nbsp;165.</ref>.

=== Особливості забудови ===

На [[Західна Україна|західноукраїнських]] землях багато міст вирізнялися щільною забудовою, яка концентрувалася навколо центральних ринкових майданів із [[магістрат]]ами і ратушами посередині, кам'яними або дерев'яними будинками довкола. Неподалік розташовувалися церкви й костели, а стратегічно відповідальні місця займали кам'яні замки і фортеці. До таких міст належали [[Львів]], [[Кам'янець-Подільський]], [[Дрогобич]], [[Бережани]], [[Самбір]], Сатанів, [[Жовква]]&nbsp;<ref>Развитие строительной науки и техники в Украинской СССР: В трех томах.&nbsp;— Т.&nbsp;1: Строительная наука и техника на Украине с древних времен до 1917 г.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1989.&nbsp;— С.&nbsp;75.</ref>.

Аналізуючи документи XVIII століття, історик [[Петров Микола Борисович|Микола Петров]] дійшов до висновку, що тодішньою композиційною основою Сатанова був ринок, який розміщувався в південній частині містечка. Посередині прямокутного ринку стояла [[ратуша]], яка в актових книгах Сатанова за 1727 рік згадується як «Дім суду». Кожний бік майдану-ринку звався перією та мав житлову та господарську забудову, в якій переважали кам'яниці. Ринок сполучався з міськими брамами&nbsp;— [[Міська брама (Сатанів)|Кам'янецькою]] та Грудецькою, а також із [[Сатанівський замок|замком]] декількома вулицями, серед яких були Грудецька, Микільська, Броварська, Пригрудкова та Замкова<ref>''Петров Микола''. Сатанів XV—XVIII&nbsp;ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;1—2.&nbsp;— С.&nbsp;33.</ref>.

Окрім ринку, в планувально-топографічній структурі містечка важливу роль відігравали православні церкви, яких у XVIII столітті в Сатанові було вісім&nbsp;— соборна Воскресенська в центрі містечка, Благовіщенська, Преображенська, Георгієвська, Покровська, Успенська, Миколаївська та Іоанно-Богословська&nbsp;<ref name="ReferenceB"/>, а також [[Сатанівський костел|костел]] і [[Синагога (Сатанів)|синагога]]. У центрі містечка розташовувалися школи (одна з них біля синагоги), міський шпиталь, два заїзди (на ринку та в садибі костелу) тощо.

Головними житловими спорудами в містечку були кам'яниці, які коштували від 50 до 90 злотих. Крім них, писемні джерела зафіксували в Сатанові і хати, криті соломою, вартість яких становила в середньому 20 злотих, а також доми, халупи тощо.

=== Населення ===

У Сатанові мешкали [[українці]], [[поляки]], [[вірмени]], [[євреї]], [[греки]] та представники інших народів.

1780 року в Сатанові числилося 549 будинків, в яких мешкало 2745 чоловік. 40 відсотків господарів цих будинків займалися торгівлею та ремеслами.

Найточніші відомості писемні джерела дають про чисельний склад єврейського населення містечка, а також Сатанівського кагалу, до якого, крім Сатанова, ще входили навколишні села, оскільки в Речі Посполитій проводилися спеціальні переписи єврейського населення [[Подільське воєводство|Подільського]] та інших воєводств&nbsp;<ref>Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Часть 5.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К., 1890.&nbsp;— С.&nbsp;151—153, 233—234, 435, 550, 630—631.</ref>:

{| border="1" cellpadding="2"
|+Кількість євреїв за даними переписів
|-
! × !! містечко Сатанів !! Сатанівський кагал
|-
! 2 січня 1765 року
| 1369 || 1625
|-
! 31 жовтня 1775 року
| 889 || 1011
|-
! 8 липня 1784 року
| 963 || 1139
|-
! 17 серпня 1787 року
| 929 || 1307
|-
! 30 вересня 1789 року
| 1202 || 1503
|}
Останній перепис подає детальний розподіл зазначених 1202 осіб за категоріями: дорослих чоловіків&nbsp;— 420, жінок&nbsp;— 461, до одного року хлопчиків&nbsp;— 19, дівчаток&nbsp;— 14, понад один рік хлопчиків&nbsp;— 160, дівчаток&nbsp;— 128.

=== У складі Російської імперії ===

[[1793]] року після [[Поділи Речі Посполитої|другого поділу Польщі]] Сатанів увійшов до складу [[Російська імперія|Російської імперії]]. [[1796]] року сталися зміни в адміністративному устрої, внаслідок яких Сатанів став одним із містечок [[Проскурівський повіт|Проскурівського повіту]] [[Подільська губернія|Подільської губернії]]. Крім Сатанова, в цьому повіті було ще сім містечок&nbsp;— [[Кузьмин (Городоцький район)|Кузьмин]] (нині село [[Городоцький район (Хмельницька область)|Городоцького району]]), [[Миколаїв (Хмельницький район)|Миколаїв]] (нині село [[Хмельницький район|Хмельницького району]]), [[Тарноруда (Волочиський район)|Тарноруда]] (нині село [[Волочиський район|Волочиського району]]), Фельштин (нині село [[Гвардійське (Хмельницький район)|Гвардійське]] Хмельницького району), [[Чорний Острів (смт)|Чорний Острів]] (нині селище міського типу Хмельницького району), [[Шарівка (Ярмолинецький район)|Шарівка]] (нині село [[Ярмолинецький район|Ярмолинецького району]]), [[Ярмолинці (смт)|Ярмолинці]] (нині селище міського типу, районний центр). Всі вони, як і Сатанів, були приватновласницькими та отримали свій статус при польських королях. Крім того, Фельштин, Чорний Острів, Шарівка, Ярмолинці, як і Сатанів, користувалися за часів польських королів [[Магдебурзьке право|магдебурзьким правом]]. Така кількість містечок&nbsp;— вісім&nbsp;— зберігалася в повіті до 1905 року<ref>''Задорожнюк А. Б.'' Адміністративний устрій та правовий статус міст і містечок Поділля наприкінці XVIII&nbsp;— на початку XX&nbsp;ст. // Матеріали XI Подільської історико-краєзнавчої конференції.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2004.&nbsp;— С.&nbsp;388.</ref>. Єдиним містом повіту був повітовий центр Проскурів (нині це обласний центр [[Хмельницький]]).

У червні [[1797]] року в [[Хотин]]і з'явилася [[чума]] і з купецькими товарами проникла в Сатанів. Поступово вона охопила населені пункти [[Кам'янецький повіт (Подільська губернія)|Кам'янецького повіту]]: [[Брага (Кам'янець-Подільський район)|Брагу]], [[Вільхівці (Чемеровецький район)|Вільхівці]], [[Голенищеве (Чемеровецький район)|Голенищеве]], [[Збриж (Чемеровецький район)|Збриж]], [[Залуччя (Чемеровецький район)|Залуччя]], [[Киселівка (Кам'янець-Подільський район)|Киселівку]], [[Зарічанка|Лянцкорунь]], [[Почапинці (Чемеровецький район)|Почапинці]], [[Чорна (Чемеровецький район)|Чорну]] та [[Черче (Чемеровецький район)|Черче]]. За свідченням лікарів, які боролися там з чумою, в [[Подільська губернія|Подільській губернії]] лютувала бубонна та кишкова її форми. До кінця року епідемія стихла<ref>''Бородій М. К.'' До історії боротьби з чумою на Україні в XVIII&nbsp;ст. // Український історичний журнал.&nbsp;— 1984.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С.&nbsp;82—90.</ref>.

Того ж 1797 року подорож Україною здійснював австрійський учений і мандрівник, професор медичного факультету [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського університету]] [[Бальтазар Гакет]]. Завершуючи подорож, він хотів з [[Умань|Умані]] через [[Тульчин]] податися до [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]] і звідси&nbsp;— на перехід у [[Галичина|Галичину]]. Однак цьому перешкодило розповсюдження в районі [[Хотин|Хотина]] пошесті чуми. Щоб уникнути багатоденного перебування у карантині, Гакету довелося звернути на північ, щоб дістатися до Галичини через [[Радивилів]]. У публікації про цю подорож учений вважав своїм обов'язком розповісти про організацію [[карантин]]у з приводу вибуху якоїсь пошесті в замешканому євреями містечку Сатанів і ще двох близьких селах. Як згодом виявилося, це не була епідемія чуми, однак, страхуючись від неї, медична управа з Кам'янця-Подільського організувала карантин за всіма правилами тодішньої боротьби з [[інфекція]]ми. Місце карантину було оточене трьома кордонами, один з яких пильнували військові, два інші&nbsp;— здорові мешканці сіл. Хворим надавалася необхідна допомога. Здорові після карантину звільнялися. На основі цих спостережень Гакет виступив проти несправедливої зарубіжної інформації про те, що безнадійно хворих у таких карантинах начебто відстрілювали солдати<ref>{{Cite web |url=http://web.znu.edu.ua/pu/uk/articles/97.pdf |title=''Вальо М. А.'' Бальтазар Гакет (Аке) і його описи півдня України та Криму наприкінці XVIII століття. |accessdate=7 вересня 2010 |archive-date=27 червня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150627043654/http://web.znu.edu.ua/pu/uk/articles/97.pdf }}</ref>.

== Сатанів у XIX столітті ==

=== Власники ===
Після [[Чорторийські|Чарторийських]] Сатанів у плані землеволодіння мав таку долю. Донька Чарторийських ([[Август Александер Чарторийський|Августа Олександра Чарторийського]] та [[Марія Софія Сенявська|Марії Софії Сенявської]]), [[Ізабела Любомирська|Єлизавета Любомирська]] (дружина [[Станіслав Любомирський (маршалок)|Станіслава Любомирського]]), отримавши цей маєток як посаг, передала його своїй доньці&nbsp;— [[Олександра Потоцька|Олександрі Станіславівні Потоцькій]]. Після неї маєток дістався княгині Наталії Сангушко (дружині [[Роман Адам Санґушко|Романа Сангушка]]). Та передала Сатанів своїй доньці&nbsp;— [[Марія Клементина Потоцька|Марії Потоцькій]], дружині колишнього намісника [[Галичина|Галичини]] [[Альфред Юзеф Потоцький|Альфреда Потоцького]]. Наприкінці XIX століття маєток належав доньці Альфреда та Марії Потоцьких&nbsp;— графині [[Климентина Тишкевич|Климентині Тишкевич]]&nbsp;<ref name="ReferenceC"/>.

<gallery widths="180" heights="180">
Elisabeth Louise Vigée-LeBrun - Madame de Moreton, misidentified with Izabela Lubomirska.jpg|Єлизавета Чарторийська,<br/> [[Дошлюбне та шлюбне прізвище|у шлюбі]] (1753)&nbsp;— Любомирська<br/> (1733—1816)
Stanisław Lubomirski.PNG|її чоловік<br/> Станіслав Любомирський<br/> (1722—1783)
Rajecka Aleksandra Lubomirska.JPG|їхня донька<br/> Олександра Любомирська,<br/> у шлюбі (1776)&nbsp;— Потоцька<br/> (1760—1831)
Graff_Stanisław_Kostka_Potocki.jpg|її чоловік<br/> Станіслав Костка Потоцький<br/> (1755—1821)
Aleksander Stanisław Potocki.PNG|їхній син<br/> Олександр Станіслав Потоцький<br/> (1778—1845)
Anna z Potockich Dunin-Wąsowiczowa.PNG|його дружина<br/>Анна Тишкевич,<br/> у шлюбі (1805)&nbsp;— Потоцька<br/> (1779—1867)
Natalia Potocka - Sanguszkowa.jpg|їхня донька<br/> Наталія Потоцька,<br/> у шлюбі (1829)&nbsp;— Сангушко<br/> (1810—1830)
Roman Stanisław Adam Sanguszko.jpg|її чоловік<br/> Роман Станіслав Сангушко<br/> (1800—1881)
Sanguszko Maria Klementyna, zam. Potocka (1830-1903).jpg|їхня донька<br/> Марія Климентина Сангушко,<br/> у шлюбі (1851)&nbsp;— Потоцька<br/> (1830—1903)
JanMatejko.AlfredPotocki.ws.jpg|її чоловік<br/> Альфред Потоцький<br/> (1817—1889)
Klementyna Tyszkiewicz.gif|їхня донька<br/> Климентина Потоцька,<br/> у шлюбі (1878)&nbsp;— Тишкевич<br/> (1856—1921)
</gallery>

Сатанів входив до складу Російської імперії, але щоразу належав комусь із польських магнатів (причому переходив із рук у руки по жіночій лінії&nbsp;— як [[Придане|посаг]]). Єдиний виняток стався після [[Листопадове повстання (1830—1831)|польського повстання 1830—1831 років]]. За участь у ньому містечко відібрали в Потоцьких і передали в державну скарбницю, однак незабаром повернули його спадкоємцям<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;202.</ref>.

У виданні «Помісне землеволодіння в Подільській губернії» (Кам'янець-Подільський, 1898) [[Гульдман Віктор Карлович|Віктор Гульдман]] наводить розподіл земель між власниками на кінець XIX століття:

{| border="1" cellpadding="2"
|+Землі Климентини Тишкевич у [[Подільська губернія|Подільській губернії]] (в [[Десятина (одиниця площі)|десятинах]])
|-
! × !! вся !! садибна !! орна !! ліс !! непридатна
|-
! Сатанів
| 53 || 11 || || || 42
|-
! [[Олександрівка (Городоцький район)|Олександрівка]]
| 529 || 9 || 385 || 60 || 75
|-
! [[Кам'янка (Городоцький район)|Війтовина]]
| 497 || 15 || 422 || || 60
|-
! [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]]
| 2451 || 8 || 596 || 1765 || 82
|-
! [[Сатанівка (Городоцький район)|Сатанівка]]
| 345 || 11 || 292 || || 42
|-
! фільварок Ізабелина
| 418 || 15 || 380 || || 23
|-
! фільварок Клементинівка
| 73 || 2 || 70 || || 1
|}
Графиня Климентина Тишкевич мешкала у Вільно (нині [[Вільнюс]]). Представником її маєтку в Сатанові був [[Швейцарія|швейцарський]] підданий Фадей Геркуланович Гранд, в селі Сатанівка&nbsp;— Микола Іполитович Шульц, в селі Іванківці&nbsp;— [[Королівство Пруссія|прусський]] підданий барон Отто Вільгельмович Остен-Сакен, на фільварку Ізабелина&nbsp;— дворянин Фадей Станіславович Оржеховський, на фільфарку Клементинівка&nbsp;— дворянин Клеменс Миколайович Балицький<ref name="ReferenceD">Поместное землевладение в Подольской губернии / Составил ''В.&nbsp;К.&nbsp;Гульдман''.&nbsp;— Каменец-Подольский, 1898.&nbsp;— С.&nbsp;39, 44, 51, 52, 54, 69.</ref>.

=== Становище селян Сатанівського маєтку ===

Невелике дослідження про боротьбу селян Сатанівського маєтку за свої права провів український історик [[Лавров Павло Арсентійович|Павло Лавров]]. Це дослідження як фрагмент увійшло до його праці «Селянський рух у [[Подільська губернія|Подільській губернії]] в першій третині XIX століття», опублікованій [[1946]] року в «Наукових записках [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського державного університету»]]&nbsp;<ref>''Лавров П. А.'' Селянський рух у Подільській губернії в першій третині XIX&nbsp;ст. // Наукові записки Київського державного університету.&nbsp;— Т.&nbsp;5.&nbsp;— Випуск 1.&nbsp;— К., 1946.&nbsp;— С.&nbsp;158—159.</ref>.

Як з'ясував дослідник, [[20 січня]] [[1825]] року селяни Сатанова та його передмість ([[Сатанівка (Городоцький район)|Сатанівка]], [[Покровка (Городоцький район)|Покровка]], [[Кам'янка (Городоцький район)|Війтовина]], [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]]) через своїх довірених Стойка, Шмигля, П'ятка та Фея подали прохання великому князеві [[Костянтин Павлович|Костянтину Павловичу]], в якому писали, що вони вийшли вже з терпіння, оскільки «позбавлені статків своїх, страждаючи з великими злиднями повсякчас, ведуть життя своє із сімействами для одного тільки прохарчування». Викладаючи далі претензії до управителя маєтку, селяни зазначили, що за привілеєм, який [[1784]] року надав їм [[Станіслав Костка Потоцький]] і який назавжди зберігає свою силу, вони повинні відбувати [[панщина|панщину]] тільки один день на тиждень і виконувати незначну кількість інших повинностей (наприклад, лагодити шляхи). Так і було до [[1817]] року. А далі управитель маєтку Томашевський запровадив для селян спочатку триденну панщину, а потім став вимагати від них праці в економії упродовж цілого тижня.

Приводом для такого різкого збільшення панщини, як це не дивно, став [[іменний указ]] [[Сенат]]у від [[23 березня]] [[1818]] року про полегшення долі селян у губерніях, що відійшли до [[Російська імперія|Росії]] від [[Річ Посполита|Польщі]], а саме п'ятий пункт цього указу про те, що на панщині селяни повинні працювати тільки в дні, встановлені інвентарем&nbsp;<ref>Первое Полное собрание законов Российской империи.&nbsp;— Т.&nbsp;XXXV.&nbsp;— №&nbsp;27316.&nbsp;— С.&nbsp;170—172.</ref>. Скориставшись цим пунктом, Томашевський став вимагати, щоб селяни відбували панщину не за привілеєм, наданим їм старим Потоцьким [[6 жовтня]] [[1784]] року, а за інвентарем, як це зазначалося в свіжому указі, для чого і склав новий інвентар. Через деякий час цей інвентар було порушено, внаслідок чого загальну кількість днів панщини було доведено до шести на тиждень від кожного двору. Незабаром і тижнева панщина здалася економові замалою, тож селян усякими фізичними методами впливу стали змушувати працювати також у неділі та свята. Крім того, економія відібрала в селян частину польової землі, а також, як писали скаржники, «сади та придбання, що від предків у спадок дісталися». Сади економія вирубала, а на їхньому місці посіяла хліб. Усе це, як писали селяни, економія робила з допомогою «нелюдських тортур і тиранства», тож «від побоїв деякі з довірителів позбулися життя та поховані». 1822 року селяни зверталися зі скаргою до проскурівського [[Маршалок земський|повітового маршалка]], просили його заступитися за них. Коли про це довідалися управитель економії Правецький і економ Томашевський, переслідування селян ще збільшилося. Як згодом розповіли селяни під час слідства у цій справі, а також і в заяві, після 1822 року для них почалися «безперестанні тиранства та знущання, побої з боку управителя».
[[Файл:Grand Duke Constantine Pavlovich of Russia.JPG|міні|120px|праворуч|Великий князь Костянтин Павлович]]
У зв'язку з безперервними скаргами Костянтин Павлович наказав подільському губернаторові [[Миколай Грохольський|Миколаєві Грохольському]] розслідувати всі скарги селян. Розслідування встановило, що селяни перебували в дуже важкому становищі. Не тільки факти, викладені селянами 1825 року, але й наведені ними в скарзі 1822 року, повністю підтвердилися. Доповідаючи про це Костянтинові Павловичу, Грохольський писав, що ще 1822 року, коли селяни скаржилися тодішньому губернаторові [[Павловський Станіслав Іванович|Станіславу Павловському]], вони мали для цього всі підстави. Ще тоді проскурівський повітовий маршалок, посилаючись на указ від 23 березня 1818 року, заборонив економії збільшувати дні панщини для селян.

Як зазначив Павло Лавров, «на деякий час після того було спокійно. Треба думати, що губернське начальство попередило управителя маєтку про неможливість таких стосунків із селянами. Однак це тривало недовго. [[1830]] року скарги селян посипалися знову». Цього разу Костянтин Павлович вимагав від подільського губернатора з усією належною строгістю розслідувати справу та притягнути до відповідальності управителя маєтку.

Закінчивши розслідування, Миколай Грохольський [[16 травня]] [[1830]] року в рапорті Костянтинові Павловичу доповів, що «здійснене проскурівським повітовим хорунжим з означеного предмету розслідування» надійшло на розгляд Подільського губернського правління, яке має намір надалі діяти відповідно до указу від 23 березня 1818 року. При розгляді цієї справи, зазначав губернатор у рапорті, було встановлено, що «селян Сатанівського маєтку змушують, усупереч указові, відпрацьовувати закладні повинності», що «за твердженням селян, раніше повинності були меншими, нинішні ж нещодавно встановила економія», що селяни «раніше дрова не возили, курей і яєць не давали, коноплі не мочили, проса не відпрацьовували». І, нарешті, було встановлено, що Сатанівська економія, як то випливає зі справи, самовільно збільшивши селянські повинності, не має на те давніх інвентарів, оскільки таких інвентарів в архіві не знайдено.

Необхідність полегшити становище селян Сатанівського маєтку була настільки великою, що Подільське губернське правління ухвалило повернути селянам відібрані в них сади та землі. Крім того, правління наказало економії провести повний розрахунок із селянами за перероблену панщину, а також заборонило надалі самочинно збільшувати панщину.

=== Зростання населення ===

[[1830]] року в Сатанові було 688 дворів, мешкало 2756 осіб. З восьми містечок Проскурівського повіту Сатанів посідав перше місце за кількістю дворів і друге&nbsp;— за кількістю населення.

Від грудня 1830 року до серпня 1831 року в Сатанові тривала епідемія [[холера|холери]], яка влітку 1830 року проникла в Росію з [[Кавказ]]у. У зв'язку з цим [[12 серпня]] [[1831]] року Сатанівський кагал звернувся до Подільської казенної палати з проханнях вилучити із подушного окладу 284 єврея, що померли від холери<ref>{{Cite web |url=http://jewish-heritage.org/prep27.htm |title=''Хаеш А.'' Мертвые души из Сатанова. Генеалогические сведения в документах о холере 1830—1831 годов. |accessdate=11 вересня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130612190305/http://www.jewish-heritage.org/prep27.htm |archivedate=12 червня 2013 |deadurl=yes }}</ref>.

З розвитком промислових підприємств містечко порівняно швидко зростало. Якщо [[1863]] року тут мешкало 3199 осіб<ref>Статистический временник Российской империи: Издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1866.&nbsp;— С.&nbsp;122.</ref>, то [[1873]] року&nbsp;— вже 4677.

На кінець XIX століття Сатанів був досить значним містечком. За даними Всеросійського перепису населення 1897 року тут мешкало 4415 осіб (з них чоловічої статі&nbsp;— 2158, жіночої&nbsp;— 2257; за віросповіданням: православних&nbsp;— 1021, римо-католиків&nbsp;— 545, юдеїв&nbsp;— 2848)<ref>Населенные места Российской империи в 500 и более жителей.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1905.&nbsp;— С.&nbsp;167.</ref>. У містечку були станова квартира, камера мирового судді та судового слідчого, волосне правління, прикордонний пост і перехідний пункт<ref>Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника ''Евфимия Сецинского''.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;743—444.</ref>.

=== Економічний розвиток ===

Найбільшим підприємством Сатанова був [[Сатанівський цукровий завод|цукровий завод]], який став до ладу [[1899]] року. Розширювалося виробництво на цегельному й черепичному заводах, каменоломнях, броварні, двох шкіряних заводах, трьох водяних млинах, які існували ще до 1861 року.

У другій половині XIX століття Сатанів відомий як один із важливих центрів внутрішньої торгівлі на Поділлі та як ринок збуту сільськогосподарської продукції. Так, 1876 року на ярмарках Сатанова продали тільки зерна на 52,5 тисячі карбованців. У містечку щорічно відбувалося дев'ять ярмарків, через кожні два тижні&nbsp;— базар, торгувала 81 крамниця.

У Сатанові інтенсивно розвивалися і кустарні промисли. Тут налічувалося близько 100 ремісників. Частину виробів вони виготовляли на замовлення, значна кількість збувалася на місцевому ринку. Проте більшість міщан були зайняті в сільському господарстві та працювали поденниками в місцевого поміщика<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;202—203.</ref>.

У травні 1899 року в Сатанові робітники спільно із селянами містечка Сатанів, сіл [[Спасівка (Городоцький район)|Спасівка]], [[Покровка (Городоцький район)|Покровка]], [[Юринці]] та [[Сатанівка (Городоцький район)|Сатанівка]] «дозволили самоуправство щодо панського маєтку», 22 людини заарештовано<ref>Хроника рабочего движения на Украине (1861—1899).&nbsp;— К.: Наукова думка, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;117.</ref>.

=== Вивчення Сатанова ===

==== Перша половина XIX століття ====
[[Файл:MichalBalinski.png|міні|120px|праворуч|Міхал Балінський]]
У XIX столітті почалося вивчення Сатанова, було опубліковано низку матеріалів про нього та низку документів, пов'язаних з його історією. Першим це зробив [[Вавжинець Марчинський]], який у Вільно (нині [[Вільнюс]]) видав [[польська мова|польською мовою]] тритомний «Статистично-топографічний і історичний опис [[Подільська губернія|Подільської губернії»]]. У першому томі, що побачив світ [[1820]] року, п'ять сторінок відведено описові Сатанова та навколишніх сіл [[Олександрівка (Городоцький район)|Олександрівка]], [[Юринці]], [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]], [[Кринцілів]], [[Мартинківці]], [[Сатанівка (Городоцький район)|Сатанівка]] та Війтовина (нині [[Кам'янка (Городоцький район)|Кам'янка]]), якими тоді володів граф [[Станіслав Костка Потоцький]]&nbsp;<ref>''Wawrzyniec Marczyński''. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii podolskiey z rycinami i mappami.&nbsp;— T.&nbsp;1.&nbsp;— Wilno, 1820.&nbsp;— S.&nbsp;304—309.</ref>. Марчинський, пославшись на опис каноніка [[Собор святих Апостолів Петра і Павла (Кам'янець-Подільський)|кам'янецької кафедри]] та сатанівського парафіяльного священика Яна Вибодовського, зазначив, що немає певних відомостей, хто й коли заснував містечко Сатанів.

У 1840—1841 роках польський письменник, історик, етнограф [[Олександр Пшездзецький]] видав у Вільно польськомовний двотомник «Поділля. Волинь. Україна. Картини місць і часу». У другому томі, що побачив світ [[1841]] року, є 9-сторінковий розділ «Сатанів»<ref>''Przezdziecki Alexander''. Podole, Wołyń, Ukraina: obrazy miejsc i czasów.&nbsp;— T.&nbsp;2.&nbsp;— Wilno 1841.&nbsp;— S.&nbsp;41—49.</ref>. Є розділ про Сатанів і в другому томі тритомної праці [[Міхал Балінський|Міхала Балінського]] та [[Тимотеуш Ліпінський|Тимотеуша Ліпінського]] «Старожитня Польща з погляду історичного, географічного та статистичного», що побачив світ [[1845]] року у [[Варшава|Варшаві]]&nbsp;<ref>''Michał Baliński'', ''Tymoteusz Lipiński''. Starożytna Polska: pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym.&nbsp;— T.&nbsp;2.&nbsp;— Warszawa, 1845.&nbsp;— S.&nbsp;962—964.</ref>. Того ж 1845 року відомості про Сатанів, запозичені в Пшездзецького та перекладені [[німецька мова|німецькою мовою]], вміщено у виданому в [[Берлін]]і четвертому томі «Архіву наукових новин із Росії» під редакцією [[Георг Адольф Ерман|Георга Адольфа Ермана]]<ref>Archiv für wissenschaftliche Kunde von Russland.&nbsp;— Band 4.&nbsp;— Berlin, 1845.&nbsp;— S.&nbsp;85—88.</ref>.

==== 1850—1860-ті роки ====
[[Файл:Іванишев Микола Дмитрович.jpg|міні|120px|Микола Іванишев]]
[[Файл:Pavlo Chubynskyi.jpg|міні|120px|Павло Чубинський]]
Улітку [[1852]] року в Сатанові побував професор [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]] [[Іванишев Микола Дмитрович|Микола Іванишев]], який, згідно з приписом генерал-губернатора [[Бібиков Дмитро Гаврилович|Дмитра Бібикова]] від 5 червня 1852 року, оглядав архіви [[Подільська губернія|Подільської]] та [[Волинська губернія|Волинської губерній]]. У рапорті від 4 серпня 1852 року Іванишев писав: «У містечку Сатанів у тамтешнього управителя я знайшов стародавнє видання Саксонського Дзеркала та [[магдебурзьке право|права магдебурзького]] з доповненнями польських королів, також три актові книги містечка Сатанів. Ці книги я отримав від сатанівського управителя»&nbsp;<ref>Київський центральний архів давніх актів. 1852—1943: Збірник документів у двох томах.&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— Т.&nbsp;1: 1852—1921.&nbsp;— С.&nbsp;133—134.</ref>. У жовтні [[1882]] року, вже після смерті вченого, в журналі [[Кіевская старина|«Киевская старина»]] було опубліковано «Дорожні нотатки Іванишева», що містять, зокрема, розповідь про відвідування ним Сатанова. Виявлені київським професором вцілілі після пожежі актові книги Сатанівського магістрату (актова записна книга містечка Сатанова за 1709—1733 роки з додатками в кінці&nbsp;— 495 аркушів, така ж записна книжка без початку за 1728—1733 роки&nbsp;— 189 аркушів, числення податків і зборів за 1728 і 1746 роки&nbsp;— 188 аркушів) нині зберігаються в Києві в [[Центральний державний історичний архів України (Київ)|Центральному державному історичному архіві України]]. Наприкінці XX століття їх використали при дослідженні соціально-економічного розвитку Сатанова [[Тхор Василь Іванович|Василь Тхор]], а при вивченні історії архітектури містечка&nbsp;— [[Липа Катерина Анатоліївна|Катерина Липа]].

У травні [[1861]] року в Сатанові, коли виймали глину біля єврейського дому поблизу [[Синагога (Сатанів)|синагоги]], викопали дзвін вагою 10 [[пуд]]ів 10 [[Фунт (одиниця маси)|фунтів]]. На ньому по колу йшов [[латинська мова|латинський]] напис «Тебе, Боже, хвалимо, Тебе, Господи, сповідуємо. Місяця вересня 12 дня 1598 року». Дзвін спочатку зберігався у Воскресенській церкві, але за розпорядженням світського начальства його віддали в [[Сатанівський костел]]. На думку священика [[Орловський Михайло Якимович|Михайла Орловського]], дзвін закопано під час одного з нападів на Сатанів (в роки [[Хмельниччина|Хмельниччини]] чи, можливо, [[1676]] року&nbsp;— при спустошенні міста турками)<ref>Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;53.</ref>.

[[1862]] року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] стали виходити «[[Подольские епархиальные ведомости]]». І вже в третьому номері (перша половина лютого) на їх сторінках з'явився історико-статистичний опис містечка Сатанів [[Проскурівський повіт|Проскурівського повіту]]. Матеріали зібрав священик Михайло Орловський із села [[Глядки (Волочиський район)|Глядки]] того ж Проскурівського повіту, а підготував опис до друку перший редактор «Подольских епархиальных ведомостей» [[Троїцький Павло Микитович|Павло Троїцький]]&nbsp;<ref>''Троицкий П.'' Историко-статистическое описание местечка Сатанова Проскуровского уезда Подольской губернии и находящегося близ него Свято-Троицкого заштатного монастыря, составлено из сведений, доставленных священником ''М.&nbsp;Орловским'' // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1862.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;47—56.</ref>. Це була перша ґрунтовна [[російська мова|російськомовна]] публікація про містечко. Вона густо насичена легендами та переказами. Ось один із характерних прикладів: «Є ще переказ, начебто 100 років тому мешканець Сатанова іконописець Сухарський на східній стороні, за кам'яним муром містечка, мав золоті копальні. Добуваючи [[золото]] та таємно продаючи його у [[Львів|Львові]], тим утримував себе. На це місце вказував і лікар [[Станіслав Пац|Пац]], що прожив 123 роки, ксьондзу Калинському. Нащадки Сухарського досі мешкають у Сатанові під іншими прізвищами».

1860 року в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]] Міністерство внутрішніх справ [[Російська імперія|Російської імперії]] приступило до видання семитомного історично-статистичного огляду «Міські поселення в Російській імперії». [[1864]] року дійшла черга до четвертого тому, в якому, зокрема, були відомості про міські поселення [[Подільська губернія|Подільської губернії]], серед них і Сатанів<ref>Городские поселения в Российской империи.&nbsp;— Т.&nbsp;4.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1864.&nbsp;— С.&nbsp;124—125.</ref>. [[1873]] року статтю про Сатанів подав четвертий том «Географічно-статистичного словника Російської імперії», який укладав російський географ і статистик [[Семенов-Тянь-Шанський Петро Петрович|Петро Семенов-Тянь-Шанський]]&nbsp;<ref>Географическо-статистический словарь Российской империи / Составил ''П.&nbsp;Семенов''.&nbsp;— Т.&nbsp;4.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1873.&nbsp;— С.&nbsp;497.</ref>.

Улітку [[1865]] року в Сатанові побував російський геолог [[Барбот-де-Марні Микола Павлович|Микола Барбот-де-Марні]]. Підсумки поїздки він виклав у праці «Звіт про поїздку в [[Галичина|Галичину]], [[Волинь]] і [[Поділля]] в 1865 році», опублікованій [[1866]] року в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]]&nbsp;<ref>''Барбот-де Марни Н.'' Отчет по поездке в Галицию, Волынь и Подолию в 1865 г.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1866.</ref>. Барбот-де-Марні, зокрема, прослідкував [[Силурійський період|силурійську формацію]] на Поділлі від Сатанова до [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]] та далі вниз [[Дністер|Дністром]] до [[Ямпіль|Ямполя]], подав у праці списки [[Викопні рештки організмів|скам'янілостей]], серед них і ті, що виявлені ним у Сатанові<ref>Записки Императорского Санкт-Петербургского минералогического общества.&nbsp;— Вторая серия.&nbsp;— Часть четвёртая.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1869.&nbsp;— С.&nbsp;374.</ref>.

[[1869]] року, очолюючи етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західний край, в [[Проскурівський повіт|Проскурівському повіті]] і зокрема в містечку Сатанів побував [[Чубинський Павло Платонович|Павло Чубинський]]&nbsp;<ref>{{Баженов-93}}&nbsp;— С.&nbsp;394.</ref>. Серед іншого він вивчав народні юридичні звичаї за ухвалами волосних судів. В шостому томі праць експедиції, виданому [[1872]] року в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]], наведено 14 зразків ухвал Сатанівського волосного суду<ref>[[Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край]].&nbsp;— Т.&nbsp;6.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1872.&nbsp;— С.&nbsp;402.</ref>.

==== Остання чверть XIX століття ====
[[Файл:Volodymyr Antonovych.jpg|міні|120px|Володимир Антонович]]
[[Файл:Aleksander Walerian Jabłonowski.jpg|міні|120px|Олександр Яблоновський]]
[[Файл:Myhaylo Hrushevskiy.jpg|міні|120px|Михайло Грушевський]]
[[Файл:Sicinsk.jpg|міні|120px|Юхим Сіцінський]]
Історик [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимир Антонович]], ознайомившись із літописом [[Свято-Троїцький жіночий монастир|Сатанівського монастиря]], у лютого [[1882]] року вмістив статтю «Православний монастир і його уніатський літопис (До історії Сатанівського монастиря Подільської єпархії)» в журналі [[Кіевская старина|«Киевская Старина»]]&nbsp;<ref>''В. А.''. Православный монастырь и его униатская летопись (К истории Сатановского монастыря Подольской епархии) // Киевская старина.&nbsp;— 1882.&nbsp;— Февраль.&nbsp;— С.&nbsp;418—425.</ref>. [[1885]] року цю ж статтю під назвою «Літопис Сатанівського монастиря» він подав у першому томі своїх «Монографій з історії Західної та Південно-Західної Росії»&nbsp;<ref>Летопись Сатановского монастыря // ''Антонович В. Б.'' Монографии по истории Западной и Юго-Западной России.&nbsp;— Том 1.&nbsp;— Киев, 1885.&nbsp;— С.&nbsp;343—351.</ref>.

Статті про Сатанівський монастир з'являються на сторінках «Подольских епархиальных ведомостей»: [[1883]] року&nbsp;— «Історичні нотатки про Свято-Троїцький монастир Подільської єпархії, поблизу містечка Сатанова» (без підпису)<ref>Исторические заметки о Свято-Троицком монастыре Подольской епархии, вблизи местечка Сатанова // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1883.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;6—13.</ref>, [[1886]] року&nbsp;— «Із минулого Сатанівського монастиря і літопис цього монастиря» [[Шипович Іван Омелянович|Івана Шиповича]]&nbsp;<ref>''Ив. Ш.''. Из прошлого Сатановского монастыря и летопись этого монастыря // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1886.&nbsp;— №&nbsp;51.&nbsp;— Часть неофициальная.&nbsp;— С.&nbsp;1063—1076.</ref>. [[1891]] року, в п'ятому томі праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, опубліковано візиту Сатанівського монастиря [[1760]] року та монастирський літопис, що охоплює [[1770]]–[[1793]] роки&nbsp;<ref>Сатановский монастырь. Приложения: 1. Визита Сатановского монастыря 1760 г.; 2. Летопись Сатановского базилианского монастыря (1770—1793 гг.) // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета.&nbsp;— Выпуск пятый.&nbsp;— Каменец-Подольск, 1890—1891.&nbsp;— С.&nbsp;352—402.</ref>.

[[1889]] року у [[Варшава|Варшаві]] польський історик і археограф [[Александер Валеріан Яблоновський|Олександр Яблоновський]] опублікував восьмий том збірника документів «Польща XVI століття у географічно-статистичному розрізі» ({{lang-pl|«Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym»}}). У складі багатотомного польського археографічного серіалу «Історичні джерела» ({{lang-pl|«Źródła dziejowe»}}) це був дев'ятнадцятий том. Виданий том було присвячено [[Волинь|Волині]] та [[Поділля|Поділлю]]. В ньому, зокрема, наведено дані про Сатанів за [[1530]], [[1565]], [[1569]], [[1573]], [[1578]] та [[1583]] роки.

[[1894]] року в [[Київ|Києві]] Тимчасова комісія з упорядкування давніх актів, заснована при київському, подільському та волинському генерал-губернаторові, видала другий том восьмої частини «Архива Юго-Западной России». В ньому вміщено латиномовну грамоту польського короля [[Владислав II Ягайло|Владислава II Ягайла]], датовану [[1404]] роком, в якій уперше згадано Сатанів. У тому ж томі наведено (і теж латиною) ще дві королівські грамоти, в яких фігурує Сатанів. Їх датовано [[1431]] та [[1436]] роками. А ще подано витяг із ревізії прав [[Подільське воєводство|Подільського воєводства]], де також згадано Сатанів. Документ, написаний польською мовою, датовано [[1564]] роком. Опублікував усі ці документи, як і решту матеріалів тому, історик [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]].

Улітку 1887 та 1888 років значну увагу Сатанову приділяв [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхим Сіцінський]], який у 1886—1889 роках викладав у духовному училищі в місті [[Бахмут]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] (нині [[Донецька область|Донецької області]]). [[1887]] року в «Подольских епархиальных ведомостях»<ref>''Сецинский Е.'' Древнее рукописное евангелие, найденное в м.&nbsp;Сатанове Проскуровского уезда // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1887.&nbsp;— №&nbsp;44.&nbsp;— С.&nbsp;1007—1014.</ref> і окремим відбитком<ref>''Сецинский Е.'' Древнее рукописное евангелие, найденное в г.&nbsp;Сатанове Проскуровского уезда Подольской губернии.&nbsp;— Каменец-Подольск, 1887.&nbsp;— 8&nbsp;с.</ref> надруковано працю Сіцінського «Стародавнє рукописне [[євангеліє]], знайдене в Сатанові Проскурівського повіту Подільської губернії». Наступного року Юхим Йосипович опублікував в «Подольских епархиальных ведомостях» статтю «Святкування 900-річчя [[хрещення Русі]] в містечку Сатанів Проскурівського повіту 15 липня 1888 року»<ref>''Сецинский Е.'' Празднование 900-летия крещения Руси в м.&nbsp;Сатанове Проскуровского уезда 15 июля 1889 года // Подольские епархиальные ведомости.&nbsp;— 1888.&nbsp;— №&nbsp;34.&nbsp;— С.&nbsp;799—808.</ref>.

У 1887—1888 роках Сіцінський також записав три пісні від [[Лірник|лірника]] Семка, що жив у Сатанові. Пісня «Ой зійшла зоря», записана [[28 липня]] [[1887]] року, розповідала про те, як з допомогою Матері Божої Почаївської було захищено [[Почаївська Успенська лавра|Почаївський монастир]] від нападу турків. У пісні «Лазар», записаній того ж дня, співалося про хворого чоловіка Лазаря, який звернувся по допомогу до свого багатого брата і, не отримавши підтримки та допомоги, умираючи, просить Бога взяти його до себе. Багатий брат же після смерті опиняється у [[пекло|пеклі]] і просить Лазаря заступитися за нього перед Богом. Святий Абрамій, почувши це, говорить, що кожен має отримати те, що заслужив за життя. [[2 серпня]] [[1888]] року Сіцінський записав у Сатанові ще одну пісню&nbsp;— «Пречистая Діва Мати з руського краю»<ref>[http://etno.kyiv.uar.net/vyd/nartv/2003/N4/Art12.html ''Трембіцький Анатолій''. Лірницькі пісні та лірники Поділля]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

23 серпня ([[4 вересня]]) [[1887]] року в Сатанові народився найстарший син Сіцінського&nbsp;— Сергій. Від 1889 року він з батьками жив у [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]], тут навчався в [[Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія|гімназії]]. 1908 року Сергій закінчив [[Колегія Павла Ґалаґана|Колегію Павла Ґалаґана]] в Києві, далі прослухав курс юридичного факультету [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]]&nbsp;<ref>[[Смольніцька Мирослава Костянтинівна|''Смольніцька Мирослава'']]. Колегія Павла Галагана в національно-культурному житті України (1871—1920&nbsp;рр.).&nbsp;— К.: Інститут історії України НАН України, 2007.&nbsp;— С.&nbsp;422.</ref>. Під час [[Українська революція|Української революції 1917—1921 років]] був інспектором поліції Подільської губернії&nbsp;<ref>''Трембіцький А. М.'' Євфимій Сіцінський (1859—1937): наукова та громадська діяльність.&nbsp;— Хмельницький, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;74.</ref>. Помер в еміграції&nbsp;— восени 1923 року в [[Краків|Кракові]], проживши 36 років<ref>''Качкан Володимир''. Хай святиться ім'я твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (XVIII—XXI&nbsp;ст.): Антологія одного листа.&nbsp;— Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006.&nbsp;— Т.&nbsp;8.&nbsp;— С.&nbsp;67.</ref>.

[[1890]] року в Сатанові при оранці землі на поміщицькому полі знайдено скарб&nbsp;— 163 срібні польські монети. Імператорська археологічна комісія, куди послали цей скарб, не визнала за ним нумізматичного інтересу та повернула його місцевому жителю, який знайшов скарб<ref>{{Cite web |url=http://kp.km.ua/~tovtry/ru/history/secinski/03.html |title=''Сецинский Е.'' Археологическая карта Подольской губернии // Труды XI археологического съезда в Киеве. — Москва, 1901. |accessdate=12 вересня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080708050912/http://www.kp.km.ua/~tovtry/ru/history/secinski/03.html |archivedate=8 липня 2008 |deadurl=yes }}</ref>.

[[1891]] року [[Батюшков Помпей Миколайович|Помпей Батюшков]] видав книгу «Подолия» за матеріалами, які зібрали [[Петров Микола Іванович|Микола Петров]] і [[Городецький Митрофан Іванович|Митрофан Городецький]]. У цій книзі вміщено дві гравюри, на яких зображено скромну мазанку під соломою, в якій, за переказами, у Сатанові зупинявся російський цар [[Петро I]], та пишний камін у цій мазанці. Ці ілюстрації Городецький запозичив з [[акварель]]ного альбому «Замечательные места и предметы Подольской губернии, собранные генерал-майором [[Фліге Карл Якович|Флиге]], 1842 года».

Статистичні дані про Сатанів і відомості про його власницю [[Климентина Тишкевич|Климентину Тишкевич]] наведено в працях [[Гульдман Віктор Карлович|Віктора Гульдмана]] «Подільська губернія. Спроба географічно-статистичного опису» (1889)<ref>''Гудьдман В. К.'' Подольская губерния: Опыт географически-статистического описания.&nbsp;— Каменец-Подольский, 1889.&nbsp;— С.&nbsp;338—339.</ref> та «Помісне землеволодіння в Подільській губернії» (1898, друге видання&nbsp;— 1903)<ref name="ReferenceD"/>.

1899 року Юхим Сіцінський виступив із доповіддю «Археологічна карта Подільської губернії» на XI археологічному з'їзді в Києві. 1901 року цю доповідь надруковано в першому томі «Праць XI археологічного з'їзду в Києві». У праці є опис пам'яток старовини Сатанова та його околиць.

Наприкінці століття статті про Сатанів з'являються в енциклопедичних виданнях: [[1889]] року&nbsp;— в десятому томі польськомовного [[Географічний словник Королівства Польського|«Географічного словника Королівства Польського»]]&nbsp;<ref>Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.&nbsp;— Tom X (Rukszenice&nbsp;— Sochaczew).&nbsp;— Warshawa, 1889.&nbsp;— S.&nbsp;336—339.</ref>, [[1900]] року&nbsp;— у томі 28 російськомовного [[Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона|«Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона»]]&nbsp;<ref>Энциклопедический словарь. Издатели Брокгауз и Ефрон.&nbsp;— Том 28 (второй полутом).&nbsp;— Санкт-Петербург, 1900.&nbsp;— С.&nbsp;459.</ref>.

=== Візити відомих людей ===
[[Файл:Крестовський Всеволод Володимирович 5.jpg|міні|120px|Всеволод Крестовський]]
У Сатанові в службовому відрядженні побував російський письменник, автор роману «Петербурзькі нетрі» [[Крестовський Всеволод Володимирович|Всеволод Крестовський]], який у [[1887]]–[[1892]] роках працював у прикордонній варті на посаді штаб-офіцера для інспектування відділів і бригад цієї варти. Безперервні відрядження дали Крестовському матеріал для низки нарисів, що друкувалися в «Русском вестнике» та «Московских ведомостях». Серед них і дорожні нотатки «Вздовж [[Австро-Угорщина|австрійського]] кордону», в яких письменник передав свої враження від Сатанова<ref>''Крестовский Всеволод''. Вдоль австрийской границы: Путевые заметки // ''Крестовский Всеволод''. Собрание сочинений.&nbsp;— Т.&nbsp;7.&nbsp;— Санкт-Петербург: Общественная польза, 1900.&nbsp;— С.&nbsp;289.</ref>:

{{цитата|10 липня зробили ми переїзд від містечка Сатанова до містечка [[Гусятин]]а. Перше з них досить багатолюдне і не без привілля розкинулося на прибережжі [[Збруч]]а. Тут ще збереглися залишки давніх [[Сатанівський замок|фортечних стін]] із випаленої цегли та дві кам'яні вежі, з яких одна кругла, інша чотирикутна. [[Сатанівська міська брама|Ця остання]] розташувалася при пості прикордонної варти, біля перехідного пункту, і була споруджена [[1724]] року [[Адам Миколай Сенявський|Сенявським]], старостою краківським,&nbsp;— так свідчить латинський напис, вирізаний на великій пісковиковій плиті над входом до вежі. На Збручі можна побачити кілька руїн старих замків і башт, які свого часу служили оплотом проти [[кримські татари|кримських]] і буджацьких татар, а так само і проти сусідніх [[турки|турків]], які мали свій найближчий опорний пункт у [[Хотинська фортеця|Хотинській фортеці]]. Деякі з цих замків дуже древні і відносяться ще до часів [[Галицьке князівство|князів Галицьких]] і [[Острозькі|Острозьких]]. Від Сатанова прикордонна або так звана кордонна дорога йде серед прекрасної [[Товтри|гірсько-лісистої місцевості]].}}

== Сатанів у XX столітті ==

=== Перед Першою світовою війною (1901—1914) ===
[[Файл:Генрик Малковський 1927.jpg|міні|120px|Генрик Малковський, 1927 рік]]
[[Файл:An-ski 1910.jpg|міні|180px|Семен Ан-ський]]
[[9 червня]] [[1901]] року в [[Париж]]і помер граф [[Ян Тишкевич]]. Його вдова [[Климентина Тишкевич]] залишалася власницею Сатанова та його околиць увесь передвоєнний період. За даними на 1914 рік у неї в [[Проскурівський повіт|Проскуровському повіті]] було 6378 десятин землі<ref>[http://rodovoyegnezdo.narod.ru/Podolia/proskurovuezd.htm Проскурівський повіт. Список землевласників на 1914 рік] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191209091756/http://rodovoyegnezdo.narod.ru/Podolia/proskurovuezd.htm |date=9 грудня 2019 }}{{ref-ru}}</ref>.

[[1901]] року у виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії» вміщено детальну інформацію про Сатанів, який охарактеризовано як досить значне містечко з шістьма тисячами мешканців, з яких до двох тисяч [[євреї]]в. На початку XX століття сатанівським євреєм належали миловарна та мотузкова артілі, виробництво [[Вапно|вапна]] та деякі інші промисли. Проте більшість євреїв містечка, як і раніше, обробляли шкіру, шили та продавали одяг, заготовляли та продавали сільськогосподарську продукцію<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;203—204</ref>. У містечку діяли станова квартира, камера мирового судді та судового слідчого, волосне правління, прикордонний пост і пункт переходу<ref>Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника Евфимия Сецинского.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;743—744.</ref>.

Улітку [[1901]] року в Сатанові для огляду, опису та фотографування пам'яток давнини побував [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхим Сіцінський]]. На основі зібраних у Сатанові та інших місцях матеріалів він підготував доповідь для [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Історичного товариства імені Нестора-Літописця]]. Її на засіданні товариства, що відбулося [[28 вересня|15(28) вересня]] [[1902]] року, зачитав історик [[Щербина Володимир Іванович|Володимир Щербина]], оскільки Сіцінський не зміг прибути до Києва. [[1903]] року доповідь опубліковано в сімнадцятій книзі «Читань в Історичному товаристві Нестора-Літописця»<ref>Чтения в историческом обществе Нестора Летописца.&nbsp;— Книга семнадцатая.&nbsp;— К., 1903.&nbsp;— С.&nbsp;34.</ref>.

За даними, зібраними 1903 року Київським губернським статистичним комітетом, в Сатанові існувала [[Лірник|лірницька]] школа. Учителями в ній були Гринько Сафандулько та Микола Кравчин<ref>''Дмитренко Микола''. Українська фольклористика: історія, теорія, практика.&nbsp;— К.: Редакція часопису «Народознавство», 2001.&nbsp;— С.&nbsp;331.</ref>.

У сімнадцятому томі «Великої енциклопедії» під редакцією [[Южаков Сергій Миколайович|Сергія Южакова]], дозволеному цензурою [[15 серпня|2(15) серпня]] [[1904]] року, Сатанову відведено сім рядків: «містечко Подільської губернії, Проскурівського повіту, на річці Збруч, за 60 верст від повітового міста, біля австрійського кордону; мешканців 5 тисяч; дві православні, одна католицька церкви, синагога; значний торговий пункт, з постійними лавками, базарами, ярмарками; слюсарна майстерня»<ref>Большая энциклопедия / Под редакцией ''С.&nbsp;Н.&nbsp;Южакова''.&nbsp;— Семнадцатый том: Сальвадор&nbsp;— Статистика.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1904.&nbsp;— С.&nbsp;100.</ref>.

[[1905]] року в [[Краків|Кракові]] польський історик [[Францішек Пекосінський]] опублікував повнішу копію грамоти, якою [[1404]] року Сатанів та ще 12 поселень було надано [[Петро Шафранець|Петрові Шафранцю]]&nbsp;<ref name="Kamieniec Podolski 2005"/><ref name="Franciszek Piekosiński 1450"/>.

У 1907—1908 роках пересувний «Ілюзіон» демонстрував у містечку [[Кінофільм|кінофільми]] релігійного змісту. [[1916]] року в кіно, як актор, дебютував уродженець Сатанова [[Генрик Малковський]]. Він знявся в ролі обер-поліцмейстера Меєра в стрічці «Варшавська охранка та її таємниці»<ref>{{Cite web |url=http://www.imdb.com/title/tt0441403/ |title=Про фільм «Варшавська охранка та її таємниці» |accessdate=28 серпня 2010 |archive-date=15 березня 2005 |archive-url=https://web.archive.org/web/20050315190325/http://imdb.com/title/tt0441403/ }}</ref>. Всього ж упродовж 1916—1943 років актор знявся у 39 фільмах польського кінематографа<ref>{{Cite web |url=http://www.imdb.com/name/nm0539830/ |title=Фільмографія Генрика Малковського |accessdate=28 серпня 2010 |archive-date=23 січня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150123134633/http://www.imdb.com/name/nm0539830/ }}</ref>.

1911 року в Сатанові відкрилася приватна [[друкарня]]. Через два роки через брак замовлень вона припинила роботу. Того ж 1911 року в Сатанові збудовано земську лікарню<ref>''Степенко О. Д.'' Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;203.</ref>. Вона обслуговувала населення всієї волості. В лікарні працювали один лікар, фельдшер і акушерка. Першим лікарем у Сатанові був Квасневський<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;71.</ref>.

1913 року єврейський письменник і фольклорист [[Ан-ський Семен Якимович|Семен Ан-ський]] (справжнє прізвище Рапопорт), який упродовж 1911—1914 років керував «Єврейською етнографічною експедицією імені барона [[Гінцбург Горацій Осипович|Горація Осиповича Гінцбурга»]], записав у Сатанові переказ про те, що [[Синагога (Сатанів)|Велику синагогу]] в містечку було «викопано» з-під землі&nbsp;<ref>Актуальные проблемы полевой фольклористики.&nbsp;— Выпуск 2.&nbsp;— Москва, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;62.</ref>. Іншу легенду&nbsp;— про невисокий курган поруч із синагогою, під яким поховано наречених, убитих козаками відразу після вінчання, Ан-ський використав у п'єсі «Дібук» («Між двох світів»), яку ставили майже в усіх єврейських театрах світу<ref>''Сергєєва Ірина''. Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадського.&nbsp;— К., 2006.&nbsp;— С.&nbsp;27—28.</ref>. П'єсу перекладено [[українська мова|українською]], [[російська мова|російською]], [[англійська мова|англійською]], [[польська мова|польською]], [[німецька мова|німецькою]] та [[болгарська мова|болгарською мовами]]&nbsp;<ref>''Сергєєва І. А.'' Ан-ський Семен Якимович // {{ЕСУ/1}}&nbsp;— С.&nbsp;537.</ref>.

=== Війна та революція (1914—1920) ===

==== Військові дії ====
З початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]] Сатанів опинився у зоні бойових дій між [[Російська імперія|російськими]] й [[Австро-Угорщина|австро-угорськими]] військами. 24 липня ([[6 серпня]]) [[1914]] року Австро-Угорщина оголосила війну Росії, а вже через два дні [[штабскапітан]] російської армії [[Костанді Леонід Васильович|Леонід Костанді]], який служив у загальному відділі штабу 8-ї армії [[Південно-Західний фронт (Російська імперія)|Південно-Західного фронту]], занотував у щоденнику: «Штаби завалено роботою. Багато чого робиться без толку: мало керівництва, яке б об'єднало роботу. Якісь [[Корнет (військове звання)|корнети]], які вирвалися випадково на кордон, роблять дурниці. Сьогодні один підірвав без всякої причини міст біля Сатанова через [[Збруч]]. Це означає&nbsp;— готується до наступу»<ref>''Костанди Л. В.'' От Ревеля до Збруча: Записки офицера // Вышгород: Литературно-художественный общественно-публицистический журнал.&nbsp;— Таллинн, 2006.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С.&nbsp;10.</ref>. Наступ, але з австрійського боку, розпочався ще через дев'ять днів: [[17 серпня|4(17) серпня]] 5-та австро-угорська дивізія перейшла [[Збруч]], але російська 2-га зведена козача дивізія у [[Бій під Городком 17 серпня 1914 року|бою]] під [[Городок (Хмельницька область)|Городком]] розбила її, а вночі повністю розгромила біля Сатанова<ref>''Керсновский Антон''. История русской армии.&nbsp;— Т.&nbsp;3: 1881—1915 гг.&nbsp;— Москва: Голос, 1994.&nbsp;— С.&nbsp;179.</ref>.

Під час боїв мешканці містечка ховалися у великих погребах, які були в кожному будинку та в мирний час використовувалися для зберігання продовольчих запасів. З просуванням російських військ углиб [[Галичина|Галичини]] життя поверталося в звичне русло.

У липні 1915 року російська армія почала відступати, тож військова влада у триденний термін виселила із містечка всіх євреїв. Тільки через рік їм дозволили повернутися в рідні домівки. Повернулися далеко не всі, а ті, хто повернувся, побачили свої будинки зруйнованими, а господарство&nbsp;— розграбованим. У будинках було розібрано дощану підлогу, вирвано зі своїх місць залізні вироби, знято вікна й двері. «Неможливо зрозуміти,&nbsp;— свідчив очевидець,&nbsp;— як у деяких квартирах, зайнятих під житло, могло набратися до 50—60 возів сміття та гною»<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;206.</ref>.
[[Файл:Skoropadski.jpg|міні|120px|Павло Скоропадський]]
Значний вплив на перебіг подій у Сатанові мали [[Лютнева революція|Лютнева революція 1917 року]], [[Українська революція|Українська революція 1917—1921 років]] і [[Жовтневий переворот|Жовтневий переворот 1917 року]] в [[Санкт-Петербург|Петрограді]].

У середині липня 1917 року в Сатанові ненадовго розмістився штаб російського 34-го армійського корпусу, яким командував [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]]&nbsp;— майбутній гетьман України. Це сталося в ході липневого відступу російської армії, названого Скоропадським «однією з найсумніших, до відчаю тяжких сторінок російської військової історії»<ref>''Папакін Г. В.'' Українізація 34-го корпусу: за наказом Л.&nbsp;Корнілова чи покликом душі? (за новими джерелами) // Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С.&nbsp;229.</ref>. У спогадах Павло Петрович змалював обстановку тих днів<ref>''Скоропадський Павло''. Спогади.&nbsp;— Київ&nbsp;— Філадельфія, 1995.&nbsp;— С.&nbsp;69.</ref>:

{{text|Уночі на 13 липня я з корпусом успішно відійшов за Збруч і тут посилено став укріплювати позицію. Це була остання позиція, на якій я стояв. Нею я закінчив війну, та втім, далі німці не рушили. У Сатанові став мій штаб. Корпусу моєму дісталася чудова позиція. Я із захопленням став її зміцнювати. Попереду відкрита місцевість, тил наш прикритий густим лісом, забезпечені фланги, стерпні дороги і, крім того, чарівна, надзвичайно мальовнича місцевість. Ось, думав я, тут можна буде дати доброї прочуханки німцям, якщо підуть на мене. Але вони йшли на [[Гусятин]], а на мене щодня з тилу нападали комітети і всякий інший народ, свій і приїжджий, навіть із [[Петроград]]а, в особі якихось членів робітничих і солдатських депутатів.}}

[[29 листопада]] [[1917]] року в 41-му армійському корпусі 7-ї армії, що квартирував у Сатанові, створено військово-революційний комітет, який очолив Г.&nbsp;Караваєв<ref>[http://kprda.gov.ua/?p=276 ''Вітюк Олександр''. Військово-революційні комітети на Поділлі&nbsp;— тимчасові надзвичайні органи політичного управління військами (лютий 1917&nbsp;р.&nbsp;— січень 1918&nbsp;р.)]{{Недоступне посилання}}</ref>. 5 грудня 1917 року на об'єднаному засіданні військово-революційного комітету та голів дивізійних і полкових комітетів 41-го армійського корпусу виступив, зокрема, Самарін. Він доповів, що в Сатанові солдати чинять на базарі безлад, торгують виданою їм білизною, іншими речами. Щоб запобігти цьому, засідання ухвалило виділити з полків, що стоять у корпусному резерві, один батальйон у розпорядження ревкому<ref>Военно-революционные комитеты действующей армии, 25 октября 1917 г.&nbsp;— март 1918 г: Сборник документов.&nbsp;— Москва: Наука, 1977.&nbsp;— С.&nbsp;421.</ref>.

==== Переміни влади ====
Упродовж 1917—1920 років влада в Сатанові змінювалася доволі часто. Це була як українська влада в усіх трьох іпостасях ([[Українська Центральна Рада]], [[Українська Держава|Гетьманат]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]], [[Директорія Української Народної Республіки]]), так і [[більшовики]] (вони заволодівали містечком в квітні 1919 року, в липні 1920 року та остаточно в листопаді 1920 року). Крім того, у квітні 1918 року в Сатанів вступили лояльні до гетьмана Скоропадського австро-угорські війська. На початку листопада 1918 року ситуація в державі різко погіршилася, особливо в [[Подільська губернія|Подільській]] і [[Волинська губернія|Волинській губерніях]]. Листопадові революції в [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщині]] та [[Німеччина|Німеччині]] автоматично підірвали й основу стабільності гетьманської влади в Україні. Набуло поширення пограбування населення, заводів, економій. У Сатанові було вбито 11 вартових. У телеграмі до директора Державної варти подільський губернський староста [[Кисельов Сергій Іванович|Сергій Кисельов]] наголошував, що на кордоні австрійці передають зброю селянам і військовополоненим, яких у [[Гусятин]]і, Сатанові зібралося декілька тисяч, тож, якщо не прибудуть німецькі війська, варто очікувати великих безладів<ref>''Завальнюк О. М.'', ''Комарніцький О. Б.'' Подільські містечка в добу Української революції 1917—1920&nbsp;рр.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;92—93.</ref>.

З осені 1919 року до весни 1920 року в містечку була [[Польща|польська]] влада<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;203; ''Мошак Мирослав''. Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;19—20.</ref>. Розквартировані в Сатанові польські війська підтримували порядок. Відновилася жвава торгівля із сусідньою Галичиною<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;208.</ref>. Проте не обійшлося без інцидентів. Так, у Сатанові поляки заарештували начальника міліції<ref>''Завальнюк О. М.'', ''Комарніцький О. Б.'' Подільські містечка в добу Української революції 1917—1920&nbsp;рр.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;110.</ref>.

==== Із життя єврейської громади ====

Лютнева революція 1917 року посприяла бурхливому пробудженню громадської свідомості мешканців Сатанова. Активізувалися [[Сіонізм|сіоністські]] організації «Гехалуц» і «Цеїрей Ціон». Ваад (виборний орган самоуправління) сатанівської громади очолив учитель Реувен Ледервергер&nbsp;— сіоніст, ініціатор багатьох громадських починань у 1910—1920-х роках. Крім сіоністських партій, у містечку діяв і [[Бунд]].

Сіоністи відкрили школу «Іврі» для спільного навчання хлопчиків і дівчаток. Навчальна програма орієнтувалася на курс єврейських середніх шкіл у [[Палестина|Палестині]]. У школі викладали випускники учительських курсів в [[Одеса|Одесі]] та [[Вільнюс|Вільно]]. При школі була бібліотека з книгами на [[іврит]]і та [[їдиш]]і та навчальна палітурна майстерня. Крім того, відкрилися вечірні курси івриту, які відвідували близько 150 євреїв, здебільшого жінок. Шкільна драматична студія давала концерти, ставила п'єси на івриті та їдиші.

У містечку була позичково-ощадна каса, кооперативна крамниця. Відновили діяльність традиційні благочинні товариства «Бікур холім», «Лінат цедек», «Гекдеш». Також у Сатанові створилося декілька виробничих і торгових кооперативів<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;207.</ref>.

1919 року 18 єврейських юнаків містечка Сатанів приєдналися до [[Армія Української Народної Республіки|війська Директорії УНР]]&nbsp;<ref>''Комарніцький О. Б.'' Реалізація української національно-державної ідеї: поліетнічний аспект (на матеріалах містечок Правобережної України 1917—1920&nbsp;рр.) // Україна: національна ідея: Матеріали Міжнародної наукової конференції, 23 квітня 2002&nbsp;р.&nbsp;— К., 2003.&nbsp;— С.&nbsp;446.</ref>.

Щоб хоч якось оборонитися від [[погром]]ів, євреї створювали загони самооборони, які у своїй діяльності керувалися інструкціями. Нерідко до їх складу входили і [[християни]]. Так, у Сатанові організовано загін самооборони, куди увійшли 25 євреїв і 5 християн&nbsp;<ref>''Завальнюк О. М.'', ''Комарніцький О. Б.'' Подільські містечка в добу Української революції 1917—1920&nbsp;рр.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;168.</ref>.

Сатанів не зазнав кривавих погромів ні з боку українського війська, ні з боку [[більшовики|більшовиків]], [[Добровольча армія|денікінців]] чи поляків. Але зафіксовано два випадки грабунку містечка повстанськими загонами: [[20 червня]] [[1919]] року накладено контрибуцію та пограбовано населення на 1 мільйон карбованців, у грудні того ж року накладено контрибуцію<ref>''Завальнюк О. М.'', ''Комарніцький О. Б.'' Подільські містечка в добу Української революції 1917—1920&nbsp;рр.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;300.</ref>. Перебіг подій 20 червня та в наступні дні зафіксовано в зверненні голови єврейської громади Сатанова Лейдера до міністрів єврейських і військових справ [[Українська Народна Республіка|УНР]]. Як зазначив Лейдер, бандити стали вимагати від мешканців Сатанова [[Контрибуція|контрибуцію]] в 250 тисяч карбованців, триста четвертей тютюну і сто пар білизни та погрожувати, що коли цю вимогу не буде виконано, вони перевірять усе населення. 21 червня, згідно з розпорядженням належної влади, в Сатанів прийшла українська частина, яка вступила з бандитами в бій і вигнала їх. Тепер, як сказано в зверненні, бандити перебувають у [[Галичина|Галичині]] за чотири версти від Сатанова та погрожують, що прийдуть і всіх переріжуть, але поки що не можуть цього зробити, оскільки в Сатанові перебуває частина, яка їх прогнала. Проте завтра ця частина відходить, тому єврейська громада просить міністрів залишити в Сатанові частину під командою полковника Трохименка ще на кілька днів&nbsp;— до сформування місцевого загону, а якщо це неможливо, то прислати завтра іншу військову частину і цим самим «врятувати тритисячне єврейське населення від смерті»<ref>Звернення голови єврейської громадської ради Сатанова Лейдера до міністрів єврейських та військових справ УНР з проханням залишити в місті частину під командою полковника Трохименка для захисту місцевого населення // ''Сергійчук Володимир''. Погроми в Україні: 1914—1920. Від штучних стереотипів до гіркої правди, прихованої в радянських архівах.&nbsp;— К.&nbsp;: Видавництво імені Олени Теліги, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;432—463.</ref>.

==== Осінь 1920 року ====
Вирішальні події, що остаточно визначили долю Сатанова, як і всієї України, у протиборстві українських і антиукраїнських сил, відбулися восени 1920 року.

[[20 вересня]] [[1920]] року частини [[Армія Української Народної Республіки|Дієвої армії УНР]] вступили в [[Зарічанка|Лянцкорунь]], [[Скалат]], Сатанів. Козак 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР [[Ржевуцький Віктор Юрійович|Віктор Ржевуцький]] залишив спогад про останній наступ [[Армія Української Народної Республіки|Армії УНР]] восени 1920 року. Цей спогад переповів [[Коваль Роман Миколайович|Роман Коваль]] у книзі «Багряні жнива Української революції»&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://ukrlife.org/main/evshan/zhnyva65.htm |title=Похорон у Сатанові |accessdate=12 липня 2010 |archive-date=13 листопада 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20111113151902/http://www.ukrlife.org/main/evshan/zhnyva65.htm }}</ref>:

{{text|Увійшли до Сатанова. Населення щиро вітало рідне військо. Був теплий осінній день. Батарея, в якій служив Віктор Ржевуцький, піднімалася крутою вуличкою до церкви. Поруч гарцювала кіннота Мазепинського полку. А крізь розчинені двері церкви линули сумні співи. Віктор побачив дві труни з білих дощок. У них покоїлися тіла кіннотників-мазепинців. Коло покійників клопоталися дівчата в білих сукнях. Із заплаканими очима вони заквітчували домовини. Панахиду відправляв військовий панотець. Відправляв українською мовою. Віктор давно не був у церкві. Прості й зрозумілі слова священика глибоко западали в душу. Вся його істота пройнялася глибокою повагою до цих «лицарів-небіжчиків, що принесли два таких великих дари на олтар Батьківщини&nbsp;— два своїх життя». Зворушила Віктора й щирість дівчат, які, очевидно, не знали навіть імен козаків-мазепинців, не знали, хто вони і звідки. Але прощали їх в останню дорогу як рідних.}}
[[Файл:Sos'ura molodist'.jpeg|міні|120px|Володимир Сосюра]]
[[Файл:Ohienko, Ivan.jpg|міні|120px|Іван Огієнко]]
[[23 вересня]] [[1920]] року в бою з більшовиками під Сатановом тяжко поранено полковника армії УНР [[Прохода Василь Хомич|Василя Проходу]]&nbsp;— начальника штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії.

Восени 1920 року, відступаючи в складі [[Червона армія|Червоної армії]], в Сатанові побував український поет [[Сосюра Володимир Миколайович|Володимир Сосюра]], про що він потім згадував у романі «Третя Рота»: «Ми одступаємо через ліси на Сатанове. У тьмі ночі батареї загрузають у глині, і ми їх витягуємо руками, освітлюючи собі дорогу смолоскипами із соломи… Перейшли [[Збруч]], і уже в Сатанові хтось не витримав і крикнув: „Тепер ми на своїй землі, хай живе Радянська влада!“ Але і на своїй землі ми панічно відступали»<ref>''Сосюра Володимир''. Вибрані твори у двох томах.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К.&nbsp;: Наукова думка, 2000.&nbsp;— С.&nbsp;413.</ref>.

[[14 листопада]] [[1920]] року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] відбулося засідання [[Рада народних міністрів УНР|Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки]], на якому ухвалено розпочати евакуацію уряду і державних установ в ніч з 14 на 15 листопада. Напрямок евакуації визначено такий: Лянцкорунь (нині [[Зарічанка]])&nbsp;— [[Чемерівці]]&nbsp;— Сатанів.

Володимир Левицький у спогадах «В рядах Армії Української Народньої Республіки», опублікованих 1933 року, зафіксував у записі від [[18 листопада]] [[1920]] року епізоди відступу українських військовиків: «Довжелезні валки обозів посуваються понад Збручем у напрямі м.&nbsp;[[Волочиськ]], бо там має рішитися, що з нами буде. Так виглядає тепер недавно ще сильна наша армія». Шлях проліг через [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]], Сатанів (його Левицький характеризував як «брудне жидівське містечко, осередок жидівської контрабанди з України в Галичину й навпаки»), [[Мартинківці]], [[Зайчики]], де українські вояки заночували<ref>Свобода.&nbsp;— 1933.&nbsp;— 31 травня (№&nbsp;124).&nbsp;— С.&nbsp;2.</ref>.

Никон Немирон у спогаді «Через Збруч», опублікованому 1950 року, ці листопадові дні 1920 року згадав так: «У Сатанові ми застали жовнірів польської прикордонної сторожі, що, користаючи з хаосу, переправлялися через Збруч і забирали цукор з [[Сатанівський цукровий завод|місцевого цукрового заводу]]. Ми прогнали їх і відібрали заграблений цукор. 21 листопада прибули ми до Волочиська»<ref>Свобода.&nbsp;— 1950.&nbsp;— №&nbsp;162 (15 липня).&nbsp;— С.&nbsp;3.</ref>.

У листопаді 1920 року через Сатанів проліг шлях професора [[Іларіон (Огієнко)|Івана Огієнка]] (майбутнього митрополита Іларіона) з [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]], захопленого [[більшовики|більшовиками]], на [[Тарнів]]. [[Тимошик Микола Степанович|Микола Тимошик]] так зафіксував цю подію: «За наполяганням чергового старшини штабу діючої Української армії Іван Огієнко, нашвидкуруч зібравши дітей і дружину, в ніч з 15 на 16 листопада, пішки, фактично без будь-якого майна, вирушає в далеку і невідому дорогу. А діти? Дружина Домініка Данилівна була на восьмому місяці вагітності (донька Леся народиться в Тарнові 8 січня 1921 року; Анатолію виповнилося лише десять, а Юрію&nbsp;— дев'ять літ…) На одному з аркушів, віднайдених автором цих рядків у архіві митрополита Іларіона у [[Вінніпег|Вінніпезі]], зафіксований цей відчайдушний маршрут: [[Чемерівці]] (16 листопада), Сатанів (17 листопада), [[Волочиськ]] (19 листопада), [[Тернопіль]] і [[Львів]] (без дат), Тарнів (25 листопада)»<ref>[http://journ.ho.ua/elib/tymoshik/tymoshik_trudy_po4ayiv.pdf Труди Київської духовної академії.&nbsp;— 2005.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— С.&nbsp;184—197.]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

=== Довоєнний радянський період (1920—1941) ===

==== Радянські перетворення ====
У листопаді [[1920]] року в Сатанові остаточно встановилася радянська влада. Незабаром тут створено [[комітет незаможних селян]], а в січні [[1921]] року обрано сільську раду<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;203.</ref>. Символічно, що того ж 1921 року, коли в містечку на повну силу розгорнулися радянські перетворення, в [[Париж]]і [[7 червня]] на 65-му році життя померла остання власниця Сатанова&nbsp;— графиня [[Климентина Тишкевич]].

27 березня 1922 року газета [[Свобода (газета в США)|«Свобода»]], що виходила (і донині виходить) у [[Сполучені Штати Америки|США]], надрукувала лист мешканця села [[Калагарівка]] (нині [[Гусятинський район|Гусятинського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]). Це село, сусід Сатанова на правому березі [[Збруч]]а, відійшло до [[Польща|Польщі]]. У листі від [[17 лютого]] [[1922]] року мешканець Калагарівки писав&nbsp;<ref>Свобода.&nbsp;— 1922.&nbsp;— 27 березня.&nbsp;— С.&nbsp;3.</ref>:

{{text|Перед війною то хоть до Сатанова пішов та заробив, а тепер у нас нема де заробити одного цента. До Сатанова жива душа не йде, бо там суть [[Більшовики|большевики]]. Як кого зловлять з нашої сторони, то зараз стріляють, бо кажуть, що то шпіон. У [[Радянська Росія|Росії]] нема жадного порядку. Тому тиждень то розстрілили большевики зі Сатанова, [[Спасівка (Городоцький район)|Спасівки]] і з близьких сіл 250 людей. У них не вільно гендлювати нікому. Хто звідтам прийде до нас і що купить, большевики, коли зловлять на границі, розстрілюють, бо кажуть, що він «шпекулянт». Як була в Сатанові [[Українська Народна Республіка|Україна]], то було добре, бо було де заробити.}}

[[22 серпня]] [[1922]] року «Свобода» повідомила, що до прикордонних станцій на Збручі&nbsp;— [[Волочиськ]]а, [[Гусятин (село)|Гусятина]], Сатанова та інших&nbsp;— прибула спеціальна радянська комісія. Оскільки торгівля з Польщею має відбуватися тільки за посередництва «Зовнішторгу», то всі товари, «перепачковані з [[Галичина|Галичини]] і [[Волинь|Волині»]], підлягають конфіскації. Отож комісія проводить ревізію у купців, конфіскує товар, вартість якого обчислюється «грубими мільйонами». У зв'язку з цим, писала газета, на Великій Україні деякі товари, головно мануфактура, підскочили на 100 та більше відсотків<ref>Свобода.&nbsp;— 1922.&nbsp;— 22 серпня.&nbsp;— С.&nbsp;4.</ref>.

Через Сатанів часто пролягав шлях за кордон учасників [[Українська революція|української революції 1917—1921 років]]. Ним, зокрема, скористувався черкаський полковник Вільного козацтва [[Водяний Яків Михайлович|Яків Водяний]], якого 1919 року [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|ЧК]] заочно засудила до розстрілу. У травні 1922 року він виїхав з дачного селища [[Клавдієво-Тарасове|Клавдієве]] під [[Київ|Києвом]], де переховувався, до [[Хмельницький|Проскурова]], а звідси до Сатанова. Була неділя, ярмарковий день. Походивши берегом [[Збруч|річки]], Яків Водяний вивчив місцевість, а вночі перейшов кордон<ref>''Коваль Роман''. Коли кулі співали.&nbsp;— Державна картографічна фабрика, 2006.&nbsp;— С.&nbsp;324.</ref>.

[[7 березня]] [[1923]] року постановою [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|Всеукраїнського центрального виконавчого комітету]] в республіці ліквідовано [[повіт]]и та [[волость|волості]], натомість створено [[округ]]и та [[район]]и. Зокрема, сформувався Проскурівський округ у складі 16 районів, серед яких був Юринецький, утворений з частин Сарнівської та Юринецької волостей<ref>{{Cite web |url=http://www.csi.org.ua/www/wp-content/uploads/2009/06/hmelnichk_prn.pdf |title=''Врублевський Олександр'', ''Артеменко Володимир''. Територіальна реформа: від моделювання до реалізації: Інформаційні матеріали для Хмельницької області. — К.: ІКЦ «Леста», 2006. — С. 6—7. |accessdate=14 серпня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150923211530/http://www.csi.org.ua/www/wp-content/uploads/2009/06/hmelnichk_prn.pdf |archivedate=23 вересня 2015 |deadurl=yes }}</ref>. Його центром стало село [[Юринці]], згодом центр перенесено до Сатанова. 1933 року Юринецький район перейменували на Сатанівський.

На 1 січня 1924 року в Сатанові було 541 господарство, 4028 мешканців. У містечку діяли три школи&nbsp;— українська, польська та єврейська, [[Ліквідація неписьменності|лікнеп]], селянський будинок, хата-читальня, театр, із закладів охорони здоров'я&nbsp;— державна аптека, лікарня, медичний пункт<ref>Населені місця Поділля.&nbsp;— Вінниця, 1925.&nbsp;— С.&nbsp;332—333.</ref>.

У лютому 1924 року утворено Волочиський прикордонний загін, що діяв до осені 1939 року. Він складався з трьох комендатур, одна з яких розміщувалася в Сатанові. У жовтні 1939 року значна частина особового складу Волочиського загону склала основу створеного на новому кордоні Коломийського прикордонного загону<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdakk/2010_1/32.pdf ''Каленська Алла''. Службово-бойова діяльність подільських прикордонних загонів у 1924—1939&nbsp;рр.]</ref>.

[[1924]] року місцева влада ухвалила знести [[Сатанівський замок|Сатанівську фортецю]], бо вона нібито загрожувала людському життю, але [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет]] постанову скасував і наказав реставрувати фортецю, для чого асигнував 5 тисяч карбованців. Проте реставрацію не було зроблено<ref name="tovtry.km.ua"/>.
[[Файл:Sataniv Zavod.jpg|міні|200px|Сатанівський цукровий завод]]
[[1926]] року завершено відбудову [[Сатанівський цукровий завод|цукрового заводу]]. До кінця року на ньому вироблено 68 тисяч пудів цукру<ref name="ReferenceE">Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;204.</ref>. [[1933]] року дала перший струм Сатанівська гідроелектростанція<ref>Книга скорботи України. Хмельницька область.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— Хмельницький: Поділля, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;162.</ref>. 1934 року запрацював маслозавод, на якому трудилося 39 робітників. 1938 року його валова продукція становила 104 тисячі карбованців. Згодом відбудували цегельний, черепичний і шкіряний заводи. Щоб задовольняти побутові потреби населення, створено [[Артіль|артілі]] «Прикордонник», «Будівельник», «Червоний швейник»<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;86.</ref>.

[[18 вересня]] [[1931]] року в Сатанові почала виходити районна газета «Комуна» (згодом&nbsp;— [[Колгоспна правда (Сатанів)|«Колгоспна правда»]])<ref>Періодичні видання УРСР: 1917—1960: Газети: Бібліографічний довідник.&nbsp;— Харків, 1965.&nbsp;— С.&nbsp;254—255.</ref>.

[[27 лютого]] [[1932]] року Сатанів увійшов до новоствореної [[Вінницька область|Вінницької області]]. [[1 квітня]] [[1935]] року Центральний виконавчий комітет СРСР видав постанову №&nbsp;157 «Про утворення в УСРР шести округів», в якій задовольнив представлення Центрального виконавчого комітету УСРР та утворив, зокрема, Проскурівський округ у складі дев'яти районів, серед яких був і Сатанівський<ref>Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Союза Советских Социалистических Республик.&nbsp;— 1935.&nbsp;— 28 апреля.&nbsp;— №&nbsp;19.&nbsp;— С.&nbsp;273.</ref>. [[22 вересня]] [[1937]] року Сатанів увійшов до Кам'янець-Подільської області (нині [[Хмельницька область|Хмельницька]]), виділеної з Вінницької. [[1938]] року Сатанову надали статус [[селище міського типу|селища міського типу]].

[[1921]] року в містечку Сатанів відкрили початкову, а [[1926]] року&nbsp;— семирічну школи. [[1937]] року споруджено приміщення для середньої школи. У 1940/41 навчальному році в селищі діяли середня, неповна середня та початкова школи, в яких здобували освіту 970 учнів і працювало 37 учителів<ref name="ReferenceF">Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;205.</ref>. Також відкрито дитячий садок і ясла.

1928 року збудовано поліклініку, пологовий будинок, інфекційне відділення лікарні. 1931 року в центрі Сатанова насаджено невеликий парк. Того ж року розпочала роботу бібліотека для дорослих. 1938 року відкрито новий будинок культури. 6 листопада в ньому провели урочисте засідання з нагоди 21-ї річниці [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]] в [[Санкт-Петербург|Петрограді]]&nbsp;<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;87.</ref>.

[[17 вересня]] [[1939]] року частини [[Червона армія|Червоної армії]] перейшли державний кордон і вступили на територію [[Західна Україна|Західної України]] та [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]]. Негайно стали надходити рапорти про «вдячність визволителям». Так, начальник прикордонних військ [[Народний комісаріат внутрішніх справ Української СРР|НКВС]] УРСР комдив Соколов відзвітував у [[Москва|Москву]], що 18 вересня 1939 року в районі застави Сатанів до кордону з протилежного берега [[Збруч]]а підійшла група мешканців села [[Калагарівка]] в кількості 300 осіб із оркестром і прапорами «з метою висловити свою вдячність і вітання». Цього ж самого дня на підставі звіту з України склав своє зведення у Москві й начальник політичного управління прикордонних військ НКВС СРСР дивізійний комісар Мироненко. Правда, інформація вже виглядала трохи інакше: «В районі застави Сатанів до нашого кордону підійшла група польських мешканців села Калагарівка кількістю 500 осіб із оркестром і червоними прапорами, щоби вітати РСЧА і дякувати за звільнення з-під ярма польських панів». Історик [[Ткачов Сергій Васильович|Сергій Ткачов]] прокоментував цю метаморфозу з 300 до 500 чоловік так: «Відчуваєте різницю між Києвом і Москвою, між комдивом і дивізійним комісаром? Дорівнює вона майже двократній брехні!»<ref>''Ткачов Сергій''. Зона: Західна Україна. 1939—1941&nbsp;рр. (Уривок із книги) // Тернопіль.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С.&nbsp;115.</ref>.

==== Районне керівництво ====
1923 року секретарем Сатанівської районної партійної організації обрали Дмитра Павловича Борисенка&nbsp;— комісара бригади [[Червоне козацтво|Червоного козацтва]], члена [[Комуністична партія Радянського Союзу|ВКП(б)]] з 1920 року. Очолюваний ним партійний осередок налічував тоді 16 комуністів. До складу бюро райкому партії входили Овечкін, Голубєв, Рябченко, Пяртлі, жіночий організатор Грошева. Пізніше Дмитро Павлович працював секретарем [[Летичів]]ського та [[Чорний Острів (смт)|Чорноострівського]] райкомів КП(б)У, головним агрономом бурякорадгоспу, був на відповідальній роботі в обласному земельному відділі. Учасник [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] від її початку і до [[День Перемоги|Дня Перемоги]].

Головою Сатанівського районного комітету незаможних селян тоді був Григорій Омелянович Мартишевський. 1923 року в селі [[Маначин]] [[Волочиський район|Волочиського району]] він створив одне з перших на Поділлі [[Товариство спільного обробітку землі|товариство спільної обробки землі]]. За направленням партії очолив Сатанівський райкомнезам. У червні 1924 року був делегатом IV з'їзду комсомолу України в [[Харків|Харкові]]&nbsp;<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;82.</ref>.

У 1930—1934 роках парторганізацію району очолював [[Двадцятип'ятитисячники|двадцятип'ятитисячник]] Данило Іванович Муравйов. Головою райвиконкому в цей час працював Іван Мар'янович Сологуб. У 1930—1931 роках у Сатанові було три партійні організації: цукрового заводу&nbsp;— 10 комуністів, кооперативна&nbsp;— 5, райвиконкому&nbsp;— 16 комуністів. Останню парторганізацію довгий час очолював Іван Єгорович Старостін, член ВКП(б) з 1928 року. 1931 року районна [[комсомол]]ьська організація налічувала 700 членів. Очолював її О.&nbsp;Кузьмін. Була в Сатанові і районна [[Професійна спілка|профспілкова]] рада, яку 1930 року очолював Хоцький<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;85.</ref>.

==== Колективізація ====
[[1928]] року в Сатанові засновано [[Товариство спільного обробітку землі|товариство спільної обробки землі]] «Колос», яке мало близько 42 гектарів землі. Обробляли її члени товариства усуспільненими знаряддями праці. [[1930]] року «Колос» реорганізували в [[Колгосп|колективне господарство]] «Велетень». [[1931]] року воно об'єднувало 295 дворів. Першим головою колгоспу став двадцятип'ятитисячник Олександр Носик&nbsp;— член ВКП(б), машиніст Проскурівського (Гречанського) депо. Для членів колгоспу «Велетень» збудовано два великі житлові будинки, в яких проживало 26 сімей колгоспників<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;84.</ref>.

Оскільки земля колгоспу «Велетень» знаходилась за 7—8 кілометрів від Сатанова, то [[1935]] року господарство розформували, а його землі, інвентар і реманент передали колгоспам сусідніх сіл [[Зверхівці]], [[Спасівка (Городоцький район)|Спасівка]], [[Кам'янка (Городоцький район)|Кам'янка]]&nbsp;<ref name="ReferenceE"/>.

==== Машинно-тракторна станція ====
[[2 лютого]] [[1931]] року в Сатанові створено [[машинно-тракторна станція|машинно-тракторну станцію]] (МТС). В її організації активну участь узяли 25-тисячники Митрьохін, Кузнецов, Дубчак. Щоб забезпечити більшовицьке керівництво станцією, 5 травня того ж року тут оформлено партійний осередок.

На перших порах МТС мала 18 тракторів [[Сполучені Штати Америки|американського]] виробництва, які обслуговували 30 колгоспів району. Невдовзі станція поповнилася тракторами ленінградського виробництва, а 1932 року&nbsp;— [[Харківський тракторний завод|Харківського тракторного заводу]]. Перед війною в МТС уже було 75 тракторів і 5 зернових комбайнів.

1933 року врожайність зернових у Сатанівському районі становила: [[Жито посівне|жита]]&nbsp;— 14 центнерів, а [[пшениця|пшениці]]&nbsp;— 14,5 центнера з гектара.

1939 року 11 трактористів Сатанівської МТС за ударну працю стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Досягнення сатанівських механізаторів демонструвалися в [[Москва|Москві]] і наступного року<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;85—86.</ref>.

==== Голодомор 1932—1933 років ====
Юлія Петрівна Война, 1921 року народження, зі села [[Спасівка (Городоцький район)|Спасівка]], розташованого поруч зі Сатановом, розповіла про [[Голодомор в Україні (1932—1933)|голодомор 1932—1933 років]] таке<ref>Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Хмельницька область.&nbsp;— Частина 1.&nbsp;— Хмельницький, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;464. Записала В.&nbsp;Мазуркевич, секретар сільської ради с.&nbsp;[[Кам'янка (Городоцький район)|Кам'янка]], 25 січня 2008 року.</ref>:

{{цитата|У Сатанові жило 5 тисяч [[євреї]]в. Вони не голодували. У них було золото, за яке вони у магазинах [[Хмельницький|Проскурова]], [[Київ|Києва]] купували багато продуктів. Українці у них працювали. За це отримували харчі. Євреї допомагали всім, хто до них звертався за допомогою. Рятували, як могли, голодуючих [[українці]]в. Пам'ятаю, зі мною в одному класі навчався хлопчик Бевз Володя. Сім'я у Володі&nbsp;— батько, мати, сестричка Надя 3—4 років. Сім'я жила дуже бідно. Мабуть, крім шкільних сніданків, не було більше що їсти. З голоду померла мати Володі, батько та сестричка опухли. Одного разу у школу діти-сусіди Володі принесли страшну новину&nbsp;— Володя повісився у саду на яблуні (хотів дуже їсти&nbsp;— не було що). Клас це дуже вразило, а після цього односельці десь із півроку спостерігали картину, яка ятрила серце кожному: вранці батько з дочкою Надею, одягненою у червоне платтячко, ішли до Сатанова берегом річки, відпочивали на мості, бо важко було йти. Ввечері поверталися додому. У Сатанові просили. Батько помер через півроку після смерті Володі, Надя вижила, її вигодували сусіди, родичі.}}

Меланія Амбросіївна Туз із села [[Юринці]], 1909 року народження, згадала, що біля [[Сатанівський цукровий завод|цукрового заводу]] в Сатанові зберігали [[Картопля|картоплю]] у кагатах. Картопля погнила, але людям її не дали. Вже гнилу ходили вибирати голодні люди, варили з неї суп, додавали ще [[Кропива дводомна|кропиву]]&nbsp;<ref>Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Хмельницька область.&nbsp;— Частина 1.&nbsp;— Хмельницький, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;465. Записала О.&nbsp;Кушнір, завідувач бібліотеки с.&nbsp;Юринці, 26 січня 2008 року.</ref>. Емілія Павлівна Черніховська із села [[Борщівка (Городоцький район)|Борщівка]], 1926 року народження, розповіла, що мама брала відходи з [[Просо|проса]] та перемішувала їх із відходом цукробурякового виробництва&nbsp;— [[Меляса|мелясою]], яку «батько якимось чином діставав на цукровому заводі в Сатанові». Після випікання в печі родина смакувала «солодким делікатесом»<ref>Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Хмельницька область.&nbsp;— Частина 1.&nbsp;— Хмельницький, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;443. Записала Т.&nbsp;Борщовецька, учениця шостого класу Радковицької загальноосвітньої школи, 11 грудня 2007 року.</ref>.

Нині в Сатанові є пам'ятний знак із написом «Жертвам голодомору в Україні 1932—1933&nbsp;рр.»<ref>{{Cite web |url=http://goradm.inf.ua/golodomor.html |title=Городоцька районна державна адміністрація. Голодомор 1932—1933 років — геноцид проти українського народу |accessdate=14 вересня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100224095528/http://goradm.inf.ua/golodomor.html |archivedate=24 лютого 2010 |deadurl=yes }}</ref>.

==== Переслідування духовенства ====
Уже невдовзі після встановлення радянської влади в Сатанові почалося переслідування [[Духовенство|духовенства]]. Так, [[1923]] року перебував під слідством за підозрою в шпигунстві римо-католицький священик [[Ладиго Ян Якович|Ян Ладиго]], який від 1902 року був адміністратором [[Сатанівський костел|парафії Пресвятої Трійці]] в містечку Сатанів. Незабаром зі священика зняли обвинувачення, проте 1924 року він притягувався до суду за те, що «повінчав молодих, які не зареєструвалися в [[РАЦС|загсі»]], але був виправданий. [[2 січня]] [[1930]] року священика заарештували співробітники Сатанівського прикордонного загону ДПУ. Його притягнули до слідства у груповій справі духовенства та віруючих Римо-католицької церкви та відправили до [[Харків]]ської в'язниці. 27—30 червня 1930 року відбувся закритий судовий процес, на якому Ян Ладиго був засуджений до п'яти років виправно-трудових таборів<ref>«[[З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ]]».&nbsp;— 2003.&nbsp;— №&nbsp;2(21).&nbsp;— С.&nbsp;215—217, 220, 222, 229, 231, 232, 239, 245, 406.</ref>.

==== Репресії ====
Не обминули Сатанів і [[Сталінські репресії|репресії]]. Так, 1936 року три роки таборів отримав голова профспілки початкових та середніх шкіл Сатанівського району Йосип Іхелевич Айзан (народився 1908 року в [[Хмельницький|Проскурові]]). Його звинуватили у вільнодумстві, зокрема, в тому, що на [[комсомол]]ьських зборах при обговоренні питання про діяльність троцькістської опозиції і виключення [[Троцький Лев Давидович|Троцького]] з партії він разом із комсомольцем Гойхманом наполягав зафіксувати в протоколі зборів свою незгоду з рішенням партії про виключення Троцького з [[Комуністична партія Радянського Союзу|ВКП(б)]]&nbsp;<ref>''Слободянюк Петро''. Єврейські общини Правобережної України.&nbsp;— Хмельницький: Прометей, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;300.</ref>.

Чимало уродженців Сатанова репресовано поза межами містечка. Серед них і Станіслав Леонтійович Пухальський, який народився [[1900]] року в Сатанові в польській робітничій сім'ї, а жив у [[Семенівський район (Полтавська область)|Семенівському районі]] [[Полтавська область|Полтавської області]]. [[29 березня]] [[1930]] року Особлива нарада ДПУ УСРР засудила його до трьох років заслання у Північний край. Відбувши покарання, Пухальський працював комірником бурякорадгоспу в Семенівському районі. [[13 серпня]] [[1937]] року його заарештували вдруге. [[20 листопада]] [[1937]] року Особлива нарада при НКВС СРСР за статтею 54-6 Карного кодексу УРСР (шпигунство) засудила Пухальського до розстрілу. Вирок виконано [[1 грудня]] [[1937]] року в [[Полтава|Полтаві]]. Реабілітовано Пухальського Військовим трибуналом Київського військового округу [[3 липня]] [[1964]] року<ref>{{Cite web |url=http://www.irekw.internetdsl.pl/gubernie/p2_ua.html |title=Реабілітовані жертви комуністичного терору на Полтавщині |accessdate=18 серпня 2010 |archive-date=13 червня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160613134331/http://irekw.internetdsl.pl/gubernie/p2_ua.html }}</ref>.

==== Єврейська громада ====
Перед [[Друга світова війна|Другою світовою війною]] у Сатанові мешкало близько двох з половиною тисяч євреїв<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;209.</ref>.

У поселенні діяла Сатанівська єврейська сільська рада. 1937 року вона виконала робіт на 12,5 тисячі карбованців. Зокрема, було збудовано дві вбиральні, влаштовано дві криниці і 600 метрів парканів, забруковано вулиці, посаджено 6 тисяч дерев, 2,6 тисячі кущів, квітів, розбито 43 клумби, знесено три руїни, побілено 32 фасади будинків, відремонтовано дві хати, виготовлено 303 номерні таблички на хати, електрифіковано 14 будинків<ref>''Слободянюк Петро''. Єврейські общини Правобережної України.&nbsp;— Хмельницький: Прометей, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;311.</ref>.

На початку 1920-х років вивчати [[іврит]] у школах було заборонено. 24 листопада 1925 року головний штаб єврейського товариства «[[Гашомер Гацаїр]]» оголосив тиждень боротьби «за єврейську мову та єврейську культуру в СРСР». Відгукнувшись на цю ініціативу, група дітей і батьків із Сатанова (всього 125 осіб) надіслала заяву до єврейського бюро ЦК КП(б)У, в якій просила дозволити викладати іврит і традиційну єврейську культуру в школах. «Ми вважаємо рідною мовою іврит, своєю національною культурою&nbsp;— єврейську культуру, тому всі гоніння секції на іврит, єврейську культуру, „Тарбут“ є прямим порушенням політики радянської влади в галузі національного питання»,&nbsp;— говорилося в заяві. Це та інші аналогічні прохання задоволені не були. Навпаки, вжито репресивних заходів, які призвели до припинення діяльності осередків «Гашомер Гацаїр» на Поділлі<ref>''Нестеренко Валерій''. Діяльність єврейських закладів культури на Поділлі у 1919—1929&nbsp;рр. // Студії Кам'янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;379—380.</ref>.

Під впливом більшовицької пропаганди деякі євреї покидали Сатанів і поселялися в нових містах, які будувалися в Радянському Союзі. Так, [[1935]] року із Сатанова в [[Магнітогорськ]] переїхала сім'я Шейнбергів. Михайло Григорович Шейнберг, якому тоді було дев'ять років (народився [[12 листопада]] [[1925]] року), згодом 45 років (у 1945—1990 роках) пропрацював на [[Магнітогорський металургійний комбінат|Магнітогорському металургійному комбінаті]], останні 19 років&nbsp;— начальником проектного відділу, нагороджений [[Орден «Знак Пошани»|орденом «Знак Пошани»]]&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://magnitogorsk.citystar.ru/25164/news.htm |title=''Шевченко Евгения''. Проект судьбы: Завтра исполняется 80 лет Михаилу Шейнбергу — бывшему начальнику проектного отдела ММК // Магнитогорский металл: Городская газета. — 2005. — 11 ноября. |accessdate=19 вересня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160304133444/http://magnitogorsk.citystar.ru/25164/news.htm |archivedate=4 березня 2016 |deadurl=yes }}</ref>.

==== Вивчення Сатанова ====
[[Файл:Zoltovskyj.jpg|міні|120px|Павло Жолтовський]]
Вивчення Сатанова у довоєнний радянський період не було інтенсивним. [[1928]] року в [[Київ|Києві]] [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхим Сіцінський]] під грифом [[Національна академія наук України|Української академії наук]] видав історично-археологічні нариси «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII століть». Один із розділів цих нарисів «[[Сатанівський замок|Замок]] у Сатанові» вийшов за вузькі рамки, означені в заголовку, та став коротким викладом історії містечка та його пам'яток. 1994 року книгу перевидано в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]].

У 1926—1931 роках майбутній доктор мистецтвознавства [[Жолтовський Павло Миколайович|Павло Жолтовський]] як науковий співробітник [[Харківський художній музей|Харківського художнього музею]] брав участь в його експедиціях з виявлення та вивчення пам'яток історії та культури. [[1930]] року він побував у Сатанові та [[Слобідка-Сатанівська|Сатанівській Слобідці]], сфотографував їхні пам'ятки старовини. Зокрема, він зафіксував, що [[сонячний годинник]] на церкві [[Свято-Троїцький жіночий монастир|Троїцького монастиря]] вже не мав [[гномон]]а.

У 1933—1934 роках під час будівництва на [[Збруч]]і першої Сатанівської гідроелектростанції знайдено бронзову монету часів римського імператора [[Гордіан III|Гордіана III]], карбовану у [[Фракія|Фракії]]. До 1941 року зберігалася в Проскурівському музеї<ref>''Кропоткин В. В.'' Клады римских монет на территории СССР // Свод археологических источников.&nbsp;— Выпуск Г4—4.&nbsp;— Москва 1961.&nbsp;— С.&nbsp;85.</ref>. Одночасно з дна річки витягнули важкі дубові колоди-палі&nbsp;— залишки пристані для суден. Як зазначив краєзнавець [[Соха Володимир Іванович|Володимир Соха]], остання знахідка підтвердила [[Легенда|легенди]], які розповідали старі сатанівчани: мовляв, біля Лазарецької гори колись була велика річкова пристань, а Збруч був судноплавним<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;4—5.</ref>.

=== Під час війни (1941—1944) ===
[[Файл:Довідка про Нахтігаль Хмельницька область 1959.jpg|міні|200px|Довідка КДБ про перебування легіону «Нахтігаль» у Сатанові]]
Через два тижні після початку [[Німецько-радянська війна|війни між Німеччиною та СРСР]], [[6 липня]] [[1941]] року, частини німецької армії увійшли в Сатанів&nbsp;<ref>Нацистський окупаційний режим на Хмельниччині. 1941—1944: Документи і матеріали.&nbsp;— Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;550.</ref>. У приміщенні школи розмістилася німецька жандармерія, було обладнано тюремні камери. На території [[Хмельницька область|Кам'янець-Подільської області]] утворено дев'ять округ або [[Гебітскомісаріати|гебітскомісаріатів]]. Сатанівський район разом з Ярмолинецьким і Городоцьким увійшов до Ярмолинецької округи<ref>''Слободянюк П. Я.'' Місцеве самоврядування Хмельниччини: історико-етнографічні витоки, сторінки минулого та сьогодення місцевих громад.&nbsp;— Хмельницький: Поділля, 2004.&nbsp;— С.&nbsp;128.</ref>.

У боях біля Сатанова брала участь [[5-та танкова дивізія СС «Вікінг»]], яка майже на 50&nbsp;% складалася з [[Нідерландці|голландців]], [[данці]]в, [[норвежці]]в і [[фіни|фінів]]. Це було перше військове з'єднання, укомплектоване європейськими добровольцями. Частини дивізії СС «Вікінг» перейшли кордон СРСР [[29 червня]] [[1941]] року в районі [[Рава-Руська|Рави-Руської]]. Під час прикордонних боїв у [[Галичина|Галичині]] дивізія наступала через [[Тернопіль]], прорвала [[лінія Сталіна|«лінію Сталіна»]] біля Сатанова і досягла [[Хмельницький|Проскурова]]&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://www.nseuropa.org/Russian/Paul_Hausser-Waffen_SS_im_Einsatz.pdf |title=''Пауль Хауссер''. Войска СС в действии. — С. 399. |accessdate=11 вересня 2010 |archive-date=31 серпня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210831064238/http://www.nseuropa.org/Russian/Paul_Hausser-Waffen_SS_im_Einsatz.pdf }}</ref>.

У липні 1941 року через Сатанів проліг шлях легіону [[Нахтігаль (легіон)|«Нахтігаль»]]. [[13 липня]] «Нахтігаль» переправився через колись прикордонну річку [[Збруч]] і розпочав рух на схід як передове забезпечення 1-ї Гірської дивізії. Через містечка Сатанів, [[Ярмолинці (смт)|Ярмолинці]] та [[Деражня]] українська частина рухалася на Проскурів (нині [[Хмельницький]]), куди увійшла увечері 14 липня<ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси.&nbsp;— К.: Наукова думка, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;60.</ref>. У довідці від [[16 жовтня]] [[1959]] року, підготовленій працівниками [[Комітет державної безпеки Української РСР|Комітету державної безпеки]] в [[Хмельницька область|Хмельницькій області]], зазначено&nbsp;<ref>[https://archive.today/20120805070806/www.mfa.gov.ua/usa/ua/10464.htm Інформаційна довідка про створення, функціонування та долю українського військового підрозділу «Нахтігаль»]</ref>:

{{text|Встановлено, що в першій половині липня 1941 року із Західної України через Сатанів по шосейній дорозі до Хмельницька рухався на велосипедах та автомобілях озброєний загін українських націоналістів у німецькій формі. Загін в Сатанові не затримувався. Розстрілів ним радянського партійного активу та їх сімей не встановлено.}}

[[5 серпня]] [[1941]] року [[Нацизм|нацисти]] провели в Сатанові першу акцію знищення [[євреї]]в, а в ніч з 14 на [[15 травня]] [[1942]] року понад 240 євреїв загнали в кам'яний підвал на південній стороні «Іванковецького базару» і живцем замурували<ref>100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель.&nbsp;— Выпуск 1. Подолия.&nbsp;— 2-е издание.&nbsp;— Иерусалим&nbsp;— Санкт-Петербург, 1998.&nbsp;— С.&nbsp;209—210.</ref>.

У Сатанівському районі діяла підпільна партійна організація, яку від жовтня 1941 року очолював уповноважений ЦК КП(б)У Григорій Степанович Корецький (підпільна кличка Колумб), а після його арешту [[Гестапо|гестапівцями]] на початку серпня 1943 року&nbsp;— керівник підпільної групи в селі [[Радковиця]] Арсен Тарасович Нирко (підпільна кличка Клименко). На [[Сатанівський цукровий завод|Сатанівському цукровому заводі]] підпільну групу очолював технік-будівельник Анатолій Гнатович Левченко. У жовтні 1942 року його, як і багатьох сатанівських підпільників, заарештували, відправили в концтабір в [[Ярмолинці (смт)|Ярмолинцях]], де розстріляли. У грудні 1942 року підпільну групу заводу очолив Сергій Михайлович Пашко, який до війни був інструктором організаційного відділу Сатанівського райкому КП(б)У&nbsp;<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;92—98.</ref>.

[[1942]] року відновлено [[Свято-Троїцький жіночий монастир|Сатанівський жіночий монастир]], який діяв аж до [[1962]] року<ref>{{Cite web |url=http://orthodox.org.ua/uk/istoriya_eparhiy/2007/08/24/1691.html |title=Кам'янець-Подільська єпархія: Офіційний вебсайт |accessdate=27 липня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110604131606/http://orthodox.org.ua/uk/istoriya_eparhiy/2007/08/24/1691.html |archivedate=4 червня 2011 |deadurl=yes }}</ref>.

[[10 вересня]] [[1943]] року командир партизанського загону імені Чапаєва [[Тоскалюк Михайло Тимофійович|Михайло Тоскалюк]] із групою партизанів знищив три німецькі вантажні автомашини, які перевозили цукор із [[Сатанівський цукровий завод|Сатанівського цукрового заводу]] в село [[Вівся (Чемеровецький район)|Вівся]]. Двох німецьких шоферів убито, одного тяжко поранено<ref>''Протоцький Йосип''. Друзі мої партизани.&nbsp;— К., 1973.&nbsp;— С.&nbsp;132.</ref>.

На початку березня 1944 року в сатанівських лісах діяв партизанський загін імені Леніна, яким командував Микола Ілліч Вощило. Загін входив до складу партизанського з'єднання [[Одуха Антон Захарович|Антона Одухи]]&nbsp;<ref name="ReferenceF"/>.
[[Файл:Макаров Павло Олександрович.jpg|міні|120px|Павло Макаров]]
[[25 березня]] [[1944]] року підрозділи 11-го стрілецького корпусу [[1-ша гвардійська армія (СРСР)|1-ї гвардійської армії]] [[1-й Український фронт|Першого Українського фронту]] в ході [[Проскурівсько-Чернівецька операція|Проскурівсько-Чернівецької операції]] відвоювали Сатанів. Того дня він був не єдиним здобутком [[Червона армія|Червоної армії]]. В оперативному зведенні від Радянського Інформбюро зазначено: «Війська Першого Українського фронту після запеклих боїв 25 березня штурмом оволоділи містом і великим залізничним вузлом [[Хмельницький|Проскурів]]&nbsp;— сильним опорним пунктом оборони німців і, продовжуючи розвивати наступ, з боями зайняли понад 150 інших населених пунктів, зокрема районні центри [[Хмельницька область|Кам'янець-Подільської області]]&nbsp;— місто і велику залізничну станцію [[Деражня]], місто Сатанів, місто [[Городок (Хмельницька область)|Городок]], [[Вовковинці]], [[Чемерівці]], [[Оринин]], районні центри [[Тернопільська область|Тарнопільської області]]&nbsp;— місто [[Бучач]], місто [[Борщів]], [[Скала-Подільська|Скала]], [[Буданів]]»&nbsp;<ref>Во славу Родины: Красноармейская газета.&nbsp;— 1944.&nbsp;— 26 марта.&nbsp;— С.&nbsp;4.</ref>. Характерно, що в цьому повідомленні Сатанів названо не селищем міського типу, а містом.

У боях за селище полягло 280 воїнів Червоної армії. Їх поховано в братській могилі біля Будинку культури. Під час цих боїв особливо відзначився [[сержант]] [[Макаров Павло Олександрович|Павло Макаров]]. [[23 вересня]] [[1944]] року він посмертно став [[Герой Радянського Союзу|Героєм Радянського Союзу]].

На фронтах війни полягло 55 мешканців селища. Серед них Дмитро Созанський, який народився [[1911]] року в Сатанові в родині муляра. [[18 червня]] [[1943]] року командир батареї 462-го стрілецького полку 168-ї стрілецької дивізії [[старший лейтенант]] Созанський писав рідним, що тільки за перші 12 днів червня 1943 року він розбив шість [[Дерево-земляна оборонна точка|дзотів]] разом із кулеметами та обслугою. 5 червня він отримав [[медаль «За оборону Ленінграда»]], а 13 червня його нагородили [[Медаль «За бойові заслуги» (СРСР)|медаллю «За бойові заслуги»]]. Через п'ять днів, [[23 червня]] [[1943]] року, Созанський загинув у бою на [[Ленінградський фронт|Ленінградському фронті]]. Похований у братській могилі біля села Пеніки [[Ломоносовський район (Ленінградська область)|Ломоносовського району]] [[Ленінградська область|Ленінградської області]]&nbsp;<ref>Последние письма с фронта: В 5 томах.&nbsp;— Т.&nbsp;3.&nbsp;— М.: Воениздат, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;55.</ref>.

Уранці [[27 вересня]] [[1944]] року поблизу Сатанова, в лісі біля села [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]], розбився радянський літак, на борту якого були бійці повітрянодесантної бригади 1-го Чехословацького армійського корпусу [[Людвік Свобода|Людвіка Свободи]]. Через [[туман]] літак змушений був повернути на схід і в пошуках прийнятного аеродрому летіти над територією України, аж доки не закінчилося пальне. Загинуло четверо із шести членів екіпажу літака (командир Шишін, правий льотчик Смольний, штурман Колпіков, радист Ложкін&nbsp;<ref>Старший сержант Григорій Ілліч Ложкін народився 1924 року, в армії від 1942 року. Див.: Память: Российская Федерация: Свердловская область.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— Средне-Уральское книжное издательство, 1994.&nbsp;— С.&nbsp;298.</ref>), зазнали серйозних поранень бортовий технік Слухов і повітряний стрілець Богатирьов<ref>''Лановенко Марк''. Операция «Воздушный мост» // Воин России.&nbsp;— 2005.&nbsp;— №&nbsp;7.&nbsp;— С.&nbsp;112—115.</ref>. Із 12 десантників загинули двоє&nbsp;— молодші сержанти Ян Герман і Мілош Фабри. Багато десантників були поранені, серед них і їхній командир Ян Кварта. Він послав двох легко поранених бійців у розвідку. Невдовзі вони повернулися з українським селянином. Пізніше Ян Кварта згадував: «Люди забрали нас всіх у село, де перев'язали поранених. А мертвих потім поховали в парку на головній площі міста Сатанів. Похорон був урочистий, зі [[Львів|Львова]] від Білгородського авіаполку прибула особлива делегація з майором Радянської Армії Жиграєвим на чолі. Після похорону всіх нас перевезли із сатанівської лікарні у львівську військову лікарню»<ref>''Кварта Ян''. Спогад про радянських друзів // Переможним шляхом: Збірник спогадів і нарисів.&nbsp;— Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі, відділ української літератури, 1979.&nbsp;— С.&nbsp;85—90.</ref>.

=== Повоєнний радянський період (1944—1991) ===
[[Файл:Герб Сатанова.gif|міні|120px|Герб Сатанова 1989 року]]
Під час [[Німецько-радянська війна|війни]] промислові підприємства Сатанова були зруйновані. До [[15 квітня]] [[1944]] року відбудовано [[Сатанівський цукровий завод|цукровий завод]]. Того ж року він дав державі перші 10 тисяч центнерів цукру. 1946 року у всесоюзному змаганні серед цукровиків колектив Сатанівського цукрового заводу посів третє місце. На початку [[1945]] року дала струм Сатанівська ГЕС. [[1947]] року став до ладу [[Сатанівський консервний завод|плодоконсервний завод]]&nbsp;<ref>Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;206.</ref>.

[[23 вересня]] [[1959]] року Указом Президії Верховної Ради Української РСР ліквідовано Сатанівський район. Його територію віднесено до [[Волочиський район|Волочиського]] та [[Городоцький район (Хмельницька область)|Городоцького районів]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]&nbsp;<ref>Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність.&nbsp;— Хмельницький, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;213.</ref>. У зв'язку з цим Сатанів утратив статус районного центру й, відповідно до ухвали Хмельницького облвиконкому від [[24 вересня]] [[1959]] року, увійшов до складу Городоцького району. Тоді ж перестала виходити газета [[Колгоспна правда (Сатанів)|«Колгоспна правда»]].

[[24 серпня]] [[1963]] року постановою Ради Міністрів Української РСР до списку пам'яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, внесено [[Міська брама (Сатанів)|міську браму]], [[Сатанівський замок|замок]] і [[Синагога (Сатанів)|синагогу]] в Сатанові.

У травні [[1976]] року прийняв перших відвідувачів [[профілакторій]] «Берізка», який започаткував майбутнє місто-курорт на основі відкритого в цій місцевості [[Збручанське родовище мінеральних вод|Збручанського родовища мінеральних вод]]. [[5 грудня]] [[1985]] року Постановою Ради Міністрів Української РСР прийнято пропозицію Міністерства охорони здоров'я УРСР і Укрпрофради, погоджену з ВЦРПС, про визнання курортної місцевості Сатанів у Хмельницькій області курортом та віднесено його до курортів республіканського значення&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://uazakon.com/document/tpart19/isx19497.htm |title=Постанова № 426 Ради Міністрів Української РСР від 5 грудня 1985 року «Про визнання курортної місцевості Сатанів у Хмельницькій області курортом та віднесення його до курортів республіканського значення» |accessdate=12 липня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20111102133331/http://uazakon.com/document/tpart19/isx19497.htm |archivedate=2 листопада 2011 |deadurl=yes }}</ref>. [[17 листопада]] [[1986]] року Рада Міністрів Української РСР затвердила «Положення про курорт Сатанів».

[[16 жовтня]] [[1983]] року в [[Війна в Афганістані (1979—1989)|Афганістані]] загинув гвардії старший лейтенант Василь Іванович Харкуца із Сатанова (народився 5 березня 1957 року). Він згорів у збитому над [[Баглан]]ом вертольоті Мі-8. Василя упізнали лише завдяки зламаним вухам, характерним для [[Боротьба (спорт)|борців]]&nbsp;<ref>Чорні тюльпани: Афганський мартиролог України.&nbsp;— Випуск 1.&nbsp;— К., 1999.</ref>.

Згідно з підсумками Всесоюзного перепису населення, проведеного 12—19 січня 1989 року, в Сатанові було 1774 мешканці (816 чоловіків і 958 жінок)<ref>Итоги всесоюзной переписи населения 1989 года: Численность и размещение населения СССР.&nbsp;— Т.&nbsp;1.&nbsp;— Ч.&nbsp;1.&nbsp;— Москва, 1993.&nbsp;— С.&nbsp;240.</ref>. Про високий духовний потенціал жителів селища засвідчив лист Любові Вус із Сатанова, опублікований 1977 року в журналі «Телевидение и радиовещание»: "Як і всі, я бачила фільм «Броненосець „Потьомкін“» декілька разів. Я пам'ятала майже всі його кадри, знала зміст коротких, як постріли, титрів. Здавалося, ніщо вже з баченого не зможе зачепити мене так, як це було вперше… Я стояла у дверях кімнати, дивилася на екран телевізора і збиралася піти, ледь глянувши початок. Але так і простояла до кінця фільму, забувши про час… З роками нічого не потьмяніло. Той же хлопчик гине на приступцях сходів, той же візок котиться вниз, той же гордий [[Панцерник «Князь Потьомкін-Таврійський»|корабель-переможець]] йде у відкрите море, і ті ж сльози у мене на очах".

[[23 червня]] [[1989]] року затверджено [[герб Сатанова]]&nbsp;<ref>Сатанів // ''Напиткін Валерій''. Геральдика Хмельниччини.&nbsp;— Тернопіль: Підручники і посібники, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;28.</ref>.

[[1990]] року на закритому католицькому кладовищі розпочалося будівництво нового храму&nbsp;— [[Сатанівський костел|костелу Пресвятої Діви Марії&nbsp;— Матері Церкви]].

[[1971]] року в енциклопедичному виданні «Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область» вміщено 9-сторінковий нарис кандидата історичних наук [[Степенко Олександр Дмитрович|Олександра Степенка]] «Сатанів». [[1991]] року побачив світ 175-сторінковий історичний нарис директора Городоцького дослідно-експериментального заводу [[Соха Володимир Іванович|Володимира Сохи]] «Сатанів», витриманий в комуністичному дусі: з висловами на кшталт «петлюрівські головорізи»<ref>''Соха Володимир''. Сатанів.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С.&nbsp;78.</ref>, з яскравим змалюванням «участі трудящих у боротьбі за владу Рад»<ref>''Завальнюк О. М.'', ''Комарніцький О. Б.'' Подільські містечка в добу Української революції 1917—1920&nbsp;рр.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2005.&nbsp;— С.&nbsp;12.</ref>. І все ж у нарисі зібрано значний фактаж про радянську добу Сатанова.

=== У незалежній Україні (1991—2000) ===
[[Файл:Sataniv Kostel 1.jpg|міні|200px|праворуч|Новозбудований костел]]
Як і багато підприємств України, зазнав реорганізації [[Сатанівський цукровий завод]]: [[1993]] року його перетворено на орендне підприємство, а [[1996]] року&nbsp;— на [[відкрите акціонерне товариство]].

[[28 травня]] [[1994]] року єпископ Ян Ольшанський освятив новозбудований костел Пресвятої Діви Марії&nbsp;— Матері Церкви<ref>{{Cite web |url=http://www.camenecensis.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=276&Itemid=92 |title=Кам'янець-Подільська дієцезія. Сатанів — Ясногорської Пресвятої Діви Марії — Матері Церкви |accessdate=12 липня 2010 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304185545/http://www.camenecensis.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=276&Itemid=92 }}</ref>.

27—28 жовтня [[1995]] року в [[Хмельницька область|Хмельницькій області]] побувала урядова делегація на чолі з віце-прем'єр-міністром України з питань гуманітарної політики [[Курас Іван Федорович|Іваном Курасом]], яка вивчала можливості для прискорення розробки програми розвитку санаторно-курортного комплексу «Сатанів».

Посилився інтерес до Сатанова та його довкілля, до пам'яток містечка. Так, у серпні [[1992]] року наукова експедиція Санкт-Петербурзького єврейського університету провела обстеження будівлі [[Синагога (Сатанів)|колишньої синагоги]] в Сатанові&nbsp;<ref>''Лифшиц Ю.'' Натурные исследования здания синагоги XVII—XIX&nbsp;вв. в г.&nbsp;Сатанове Хмельницкой области // История евреев на Украине и в Белоруссии.&nbsp;— Санкт-Петербург, 1994.&nbsp;— С.&nbsp;120—127.</ref>. В експедиції на [[Поділля]] брав участь російський письменник єврейського походження [[Шубинський Валерій Ігорович|Валерій Шубинський]]. Він записував спогади єврейських та українських старожилів колишніх єврейських містечок. У Сатанів Шубинський прибув пізно вночі з [[Ярмолинці (смт)|Ярмолинців]]&nbsp;— батьківщини свого діда. Свої враження від поїздки письменник виклав у дорожніх нотатках «Автогеографія», опублікованих у грудні [[2001]] року в журналі «Знамя». Спогад про нічне купання в [[Збруч]]і вилився пізніше в такі рядки: «Над річкою нависала земляна гряда. Це було не що інше, як [[Траянові вали|Траянів вал]]&nbsp;— кордон [[Римська імперія|Римської імперії]] в пору її найвищої могутності. Наступник [[Траян]]а [[Адріан]] виселив [[євреї]]в із [[Палестина|Палестини]]; в результаті вони через тисячу з чимось років опинилися в [[Україна|Україні]]. Потім цією річкою проходив кордон двох інших імперій&nbsp;— [[Російська імперія|Російської]] та [[Австро-Угорщина|Австрійської]]. Тепер це місце&nbsp;— в глибині однієї незаможної, але досить великої країни»<ref>{{Cite web |url=http://magazines.russ.ru/znamia/2001/12/shub.html |title=''Шубинский Валерий''. Автогеография // Знамя. — 2001. — № 12. |accessdate=29 серпня 2010 |archive-date=1 травня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150501031330/http://magazines.russ.ru/znamia/2001/12/shub.html }}</ref>.

[[1993]] року в матеріалах Міжнародної конференції з проблем охорони фортифікаційних споруд України київська дослідниця [[Липа Катерина Анатоліївна|Катерина Липа]] опублікувала історико-архітектурну розвідку «Замок у Сатанові». [[1996]] року вона на основі актових книг Сатанівського магістрату оприлюднила в журналі «Архітектурна спадщина України» відомості про архітектурний вигляд міста в першій половині XVIII століття.

[[2000]] року викладачі та студенти [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільського педагогічного університету]] (разом 11 осіб) провели двотижневу етнологічну експедицію за маршрутом [[Іванківці (Городоцький район)|Іванківці]]&nbsp;— Сатанів<ref>''Коваленко Н. Д.'', ''Колотило Т. І.'' та ін. Комплексні дослідження лабораторії етнології // Матеріали XI Подільської історико-краєзнавчої конференції.&nbsp;— Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004.&nbsp;— С.&nbsp;550.</ref>.

== Сатанів у XXI столітті ==
[[26 липня]] [[2001]] року Сатанів, як і ще 11 селищ міського типу та 12 міст Хмельницької області, увійшов до [[Список історичних населених місць України|Списку історичних населених місць України]], затверджених постановою [[Кабінет Міністрів України|Кабінету Міністрів України]]. У цьому списку для Сатанова датою заснування або першої писемної згадки вказано не конкретний [[1404]] рік, а розпливчастий «початок [[XV століття]]».

2001 року в Сатанові працювала комплексна експедиція по [[Вінницька область|Вінницькій]] та [[Хмельницька область|Хмельницькій області]], метою якої було складання програми для вивчення [[історія|історії]], [[архітектура|архітектури]], [[побут]]у та духовної [[культура|культури]] колишніх єврейських містечок [[Поділля]]. Учасниця експедиції [[Бєлова Ольга Владиславівна|Ольга Бєлова]] зробила такий висновок&nbsp;<ref>''Белова О. В.'' Опыт комплексного исследования в регионе этнокультурных контактов // Актуальные проблемы полевой фольклористики.&nbsp;— Выпуск 2.&nbsp;— Москва: Издательство Московского университета, 2003.&nbsp;— С.&nbsp;60—61.</ref>:

{{text|Досі культурний ландшафт колишніх містечок визначають такі «вічні» складові, як [[синагога]] (найчастіше напівзруйнована), занедбаний єврейський цвинтар і рядова забудова, яка все ще домінує на центральних вулицях. Ймовірно, цей «матеріальний елемент» якимось чином не дає місцевим мешканцям забути своїх етнічних сусідів, їх звичаї, обряди та мову, попри те, що [[євреї]]в давно вже немає ні в [[Мурафа (Шаргородський район)|Мурафі]], ні у [[Вербовець (Мурованокуриловецький район)|Вербовці]], ні в Сатанові.}}

[[2002]] року припинив роботу [[Сатанівський цукровий завод]]. Місцеві жителі стали його розграбовувати. Так, [[19 серпня]] [[2009]] року близько другої години ночі внаслідок несанкціонованого доступу обвалилася одна зі споруд заводу. 25-річний Сергій Танаффе зрізав підпору, внаслідок чого завалився третій поверх, а потім і другий. Плити перекриття були вагою до 17 тонн кожна. Чоловік опинився під завалом заввишки 3,5 метра. Загальна площа руїни сягнула 600 квадратних метрів&nbsp;<ref>[http://gazeta.ua/index.php?id=304989&eid=883 ''Перков Михайло''. Завалилися два цукрові заводи]</ref>.

Припинення діяльності цукрового заводу (головного годувальника місцевості) та стрімкий розвиток Сатанівської здоровниці призвів до переорієнтації зайнятості населення. У Сатанові поступово зростає кількість закладів відпочинку, розвивається сфера [[торгівля|торгівлі]] та обслуговування, зростає виробництво [[сувенір]]ної та [[туризм|туристичної]] продукції&nbsp;<ref>''Мошак Мирослав''. Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;23.</ref>. [[16 червня]] [[2005]] року [[Хмельницька обласна державна адміністрація]] видала розпорядження «Про невідкладні заходи щодо розвитку Сатанова та раціонального використання Збручанського родовища мінеральних лікувальних вод».
[[Файл:Герб Сатанова 2007.jpg|міні|200px|Герб Сатанова 2007 року]]
[[Файл:Штандарт Сатанова 2007.jpg|міні|200px|Штандарт Сатанова 2007 року]]
[[2007]] року художник [[Войталюк Петро Броніславович|Петро Броніславович Войталюк]], автор герба та прапора [[Городоцький район (Хмельницька область)|Городоцького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]], розробив сучасний [[герб Сатанова]], а також штандарт Сатанова. За головний елемент як герба, так і штандарта взято реставрований герб Сатанова 1641 року.

[[2008]] року краєзнавець і видавець [[Мошак Мирослав Іванович|Мирослав Мошак]] із [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]] випустив у світ путівник «Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля». Того ж року побачили світ історико-краєзнавчий довідник «Сатанів» [[Кушнір Михайло Миколайович|Михайла Кушніра]] та [[Олійник Ігор Володимирович|Ігоря Олійника]]&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://khmelnytsky.edc.org.ua/ua/news/4143_Vyyshov_drukom_istoryko-kraieznavchyy_dovidnyk_Satanova |title=Вийшов друком історико-краєзнавчий довідник Сатанова |accessdate=17 вересня 2010 |archive-date=6 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160306045509/http://khmelnytsky.edc.org.ua/ua/news/4143_vyyshov_drukom_istoryko-kraieznavchyy_dovidnyk_satanova }}</ref>, путівник [[Байдак Ігор Миколайович|Ігоря Байдака]] «Стежками рідного краю», один із розділів якого присвячено Сатанову&nbsp;<ref>Сатанів&nbsp;— від Троянового валу до європейського курорту // ''Байдак Ігор''. Стежками рідного краю.&nbsp;— Хмельницький, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;145—153; [http://vn.20minut.ua/news/112707 ''Жужа Ксенія''. Хмельниччина має свій путівник «Стежками рідного краю»]</ref>, та путівник «[[Два береги Збруча]]» (упорядник [[Крушинська Олена Анатоліївна|Олена Крушинська]]), в якому 11 сторінок присвячено Сатанову та [[Сатанівська Слобідка|Сатанівській Слобідці]]. За рік до того Ігор Байдак у співавторстві з [[Перова Олена Володимирівна|Оленою Перовою]] видав інформаційний довідник «Сатанів&nbsp;— місто-легенда, місто-курорт». 2010 року Олена Перова та видавництво «Рута» (Кам'янець-Подільський) здійснили на його основі друге видання довідника&nbsp;— цього разу як путівник «Сатанів». За рахунок коштів, отриманих із першого видання, було встановлено меморіальну дошку [[Нестерова Ніна Андріївна|Ніні Нестеровій]]&nbsp;— першовідкривачеві [[Збручанське родовище мінеральних вод|Збручанського родовища мінеральних вод]]. Крім того, [[25 січня]] [[2008]] року Сатанівська селищна рада ухвалила перейменувати в Сатанові провулок Леніна на провулок Нестерової.

У червні [[2010]] року в Сатанові проведено регіональний етнографічний фестиваль-конкурс «Душа землі моєї», в якому взяли участь самодіяльні артисти з одинадцяти областей України&nbsp;<ref>[http://presscenter.ukrinform.ua/news-52864.html?p=9 На подільському курорті Сатанів провели етнографічний фестиваль-конкурс]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>[http://195.64.225.13/Article.aspx?id=182560 ''Козак Ірина''. Пісенний дух над Медоборами // Голос України.&nbsp;— 2010.]{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

Упродовж 2010 року статтями про історію Сатанова, його пам'ятки, найвідоміших уродженців активно поповнювалася [[Українська Вікіпедія]]. [[1 серпня]] [[2010]] року статтю «Історія Сатанова» було визнано однією з [[Вікіпедія:Вибрані статті|найкращих статей]] україномовного розділу Вікіпедії. Наприкінці року в серії «Поділля туристичне» побачила світ історико-краєзнавча розвідка «Сатанів: Історія, міфи та легенди» кандидата історичних наук [[Маркова Світлана Василівна|Світлани Маркової]] із [[Хмельницький|Хмельницького]] (книгу підписано до друку [[7 грудня]] [[2010]] року). Для написання розвідки використано матеріали [[Державний архів Хмельницької області|Державного архіву Хмельницької області]], дослідження істориків і краєзнавців XIX—XXI століть, а також статті Української Вікіпедії&nbsp;— «[[Сатанів]]» і «Історія Сатанова».

[[16 серпня]] [[2011]] року в Сатанові біля мурів середньовічної [[Міська брама (Сатанів)|міської брами]] відкрито пам'ятний знак «В пам'ять усіх захисників Сатанова». Його встановлено на честь представників трьох найбільших громад, які у XVI—XVII століттях пліч-о-пліч боронили місто, тож написи на камені зроблено [[українська мова|українською]] та [[польська мова|польською мовами]] та на [[іврит]]і&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://www.istpravda.com.ua/short/2011/08/19/53008/ |title=У Сатанові відкрили пам'ятник захисникам — українцям, полякам і євреям |accessdate=1 лютого 2012 |archive-date=19 липня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130719171318/http://www.istpravda.com.ua/short/2011/08/19/53008/ }}</ref>.

{{Розширити розділ|дата=жовтень 2024}}

== Див. також ==
* [[Хронологія подій, причетних до Сатанова]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym.&nbsp;— T.&nbsp;8: Ziemie ruskie. Wołyń i Podole.&nbsp;— Warszawa, 1889.&nbsp;— (Źródła dziejowe.&nbsp;— T.&nbsp;19).
* Архив Юго-Западной России.&nbsp;— Ч.&nbsp;8.&nbsp;— Т.&nbsp;2.&nbsp;— К., 1894.
* Kodeks dyplomatyczny Małopolski / wyd. [[Францішек Пекосінський|Franciszek Piekosiński]].&nbsp;— T.&nbsp;IV (1386—1450).&nbsp;— Kraków, 1905.&nbsp;— №&nbsp;1079.&nbsp;— S.&nbsp;89—90.
* Сатанов // Приходы и церкви Подольской епархии / Под редакцией священника ''Евфимия Сецинского''.&nbsp;— Біла Церква, 2009.&nbsp;— С.&nbsp;743—744. (За виданням: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета.&nbsp;— Выпуск девятый. Под редакцией священника Евфимия Сецинского. Приходы и церкви Подольской епархии.&nbsp;— Каменец-Подольск, 1901).
* Замок у Сатанові // [[Сіцінський Юхим Йосипович|''Сіцінський Є.'']] Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII&nbsp;ст.: Історично-археологічні нариси / Українська академія наук.&nbsp;— К., 1928.&nbsp;— С.&nbsp;42—52.
* [[Степенко Олександр Дмитрович|''Степенко Олександр'']]. Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С.&nbsp;200—209.
* [[Тхор Василь Іванович|''Тхор Василь'']]. Соціально-економічний розвиток Сатанова у XVIII&nbsp;ст. // Тези доповідей VI Подільської історико-краєзнавчої конференції. Секція історії дожовтневого періоду.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 1985.&nbsp;— С.&nbsp;60—61.
* [[Соха Володимир Іванович|''Соха Володимир'']]. Сатанів: Історичний нарис.&nbsp;— Хмельницький: Редакційно-видавничий відділ обласного управління з питань преси, 1991.&nbsp;— 176&nbsp;с.
* [[Липа Катерина Анатоліївна|''Липа Катерина'']]. Актові книги сатанівського магістрату: відомості щодо архітектури міста // Архітектурна спадщина України.&nbsp;— 1996.&nbsp;— Т.&nbsp;3.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С.&nbsp;109—116.
* [[Петров Микола Борисович|''Петров Микола'']]. Сатанів XV—XVIII&nbsp;ст.: заснування, соціально-економічний та історико-топографічний розвиток // Хмельниччина: Дивокрай.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;1—2.&nbsp;— С.&nbsp;29—34.
* [[Михайловський Віталій Миколайович|''Михайловський Віталій'']]. Велика земельна власність на західному Поділлі у XV&nbsp;ст. (на прикладі документів для Шафранців та Одровонжів) // Kamieniec Podolski: Studia z dziejów miasta i regionu / Pod redakcją ''Feliksa Kiryka''.&nbsp;— T.&nbsp;2.&nbsp;— Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005.&nbsp;— S.&nbsp;90—98.
* [[Два береги Збруча]].&nbsp;— К.: Грані-Т, 2008.&nbsp;— С.&nbsp;23—33.
* [[Мошак Мирослав Іванович|''Мошак Мирослав'']]. Сатанівська здоровниця та подорож туристичними стежками Поділля.&nbsp;— Кам'янець-Подільський, 2008.&nbsp;— 120&nbsp;с.
* [[Кушнір Михайло Миколайович|''Кушнір Михайло'']], [[Олійник Ігор Володимирович|''Олійник Ігор'']]. Сатанів: Історико-краєзнавчий довідник.&nbsp;— Городок, 2008.&nbsp;— 56&nbsp;с.
* [[Маркова Світлана Василівна|''Маркова Світлана'']]. Сатанів: Історія, міфи та легенди.&nbsp;— Хмельницький, 2010.&nbsp;— 96&nbsp;с.
* [[Андрощук Олександр Володимирович|''Андрощук О. В.'']] Сатанів // {{ЕІУ|9|461—462}}

== Посилання ==
* ''Будзей Олег''. [http://h.ua/story/269077/ Яким боком притулився сатана? // ХайВей] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120604142315/http://h.ua/story/269077/ |date=4 червня 2012 }}

{{медаль|з історії}}

[[Категорія:Сатанів]]
[[Категорія:Історія Поділля]]
[[Категорія:Історія Хмельницької області]]