Філолай
Філолай (грец. Φιλόλαος) — давньогрецький філософ, досократик. Учень Піфагора, сучасник Сократа і Демокріта.
| Філолай | ||||
|---|---|---|---|---|
| дав.-гр. Φιλόλαος | ||||
| Народження | 470 до н. е. Кротоне, Калабрія, Італія або Таранто | |||
| Смерть | 390 до н. е. Фіви | |||
| Громадянство (підданство) | Кротоне | |||
| Знання мов | ||||
| Діяльність | ||||
| Літературний напрям | Піфагореїзм | |||
| Відомі студенти | Архіт Тарентський, Xenophilusd, Echecrates of Phliusd, Кебет, Phanto of Phliusd, Евріт (філософ) і Diocles of Phliusd[1] | |||
|
| ||||
 Філолай у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.Батьківщиною Філолая було місто Тарент в Південній Італії (за Діогеном Лаертським — Кротон). Коли демократична партія в Метапонті повстала проти піфагорійців, причому будинок, в якому вони збиралися, був спалений, Філолай втік до Луканії. Пізніше, рятуючись від переслідувань, він переселився до Фів, де жив ще незадовго до смерті Сократа. Повернувшись в Кротон, він досяг високого становища, але був убитий демократами, які підозрювали його в прагненні до тиранії.
Безпосередніми учнями Філолая були Ксенофіл Халкідський, Фантон, Ехекраз, Діокл і Полімнест (останні чотири — уродженці Фліунта).
Філолай перший записав і видав вчення Піфагора про природу. На прохання Платона (ймовірно) цей твір було куплено для нього Діоном в Сицилії: від Платона воно перейшло до Спевзіппа, а від останнього до Аристотеля. Видання складалося з трьох книг, з яких у першій містилося вчення про світ (гармонії і космології), у другій — про природу (про кількість і про його значення в світоутворенні), в третій — про душу і душопереселення.
До нашого часу дійшли під ім'ям Філолая значні уривки доричною говіркою, що є, поряд з критикою Аристотеля, головними джерелами для вивчення піфагореїзму. Щодо їх автентичності в науковій літературі лишаються суперечки. Бек у своєму дослідженні вважає їх справжніми[2]; Целлер[3] за небагатьма винятками, також визнає їх справжність. Розі[4]) зовсім відкидає значення цих уривків; Шааршмідт[5] вважає їх недійсності і твір, від якого вони вціліли, відносить до першого або другого століття до н. е.
Примітки
ред.- ↑ Wellmann E. Diokles 49 // Kategorie:RE:Band V,1 — 1903.
- ↑ Philolaos D. Pythagoreers Lehren NEBS T ден Bruchstü cken Werkes неводи", Б., 1819
- ↑ стаття «Aristoteles Und Philolaos „в Х т“. Hermes'a, 1875 р., стор 178 та стаття „Die Philosophie дер Griechen“, Лпц., 1876,1 т., 4 видання, стор 261
- ↑ De Арістотеліс librorum Ordine ET auctoritate», Б., 1854
- ↑ Die angebliche Schriftstellerei DES P. Und Die Bruchst ücke дер IHM zugeschriebenen Bü Шер ", Бонн, 1864
Джерела
ред.- Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона
- Досократики
- Узбек Костянтин Минович.. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
- К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.
|
Це незавершена стаття про філософа. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |