Вікіпедія

Генуя

муніципалітет в Італії

Ге́нуя (італ. Genova [dʒɛ ːnova], ліг. Zena [ze ːna], лат. Genua, Ianua) — портове місто на півночі Італії, головне місто провінції Генуя та регіону Лігурія, на відстані[1] близько 410 км на північний захід від Рима. Генуя розміщена на березі Генуезької затоки Лігурійського моря, облямованої Апеннінськими горами. Це узбережжя має назву «Лігурійська Рив'єра» (Ligurian Riviera) — курортна зона, яка вузькою довгою дугою тягнеться більш ніж на 30 км, від кордону з Францією до Тоскани. Гори захищають узбережжя від холодних вітрів і тут тепло навіть взимку. Центром Лігурійської Рив'єри є Генуя, яка ділить її на дві основні частини: «Узбережжя призахідного сонця» (Riviera di Ponente) — розширення на захід від Генуї до кордону з Францією, та «Узбережжя висхідного сонця» (Riviera di Levante) — між Генуєю та Капо Корво.

Генуя
Genova
Комуна
Герб Прапор
КраїнаІталія Італія
Регіон Лігурія
ПровінціяГенуя
Код ISTAT010025
Поштові індекси16100
Телефонний код010
Координати44°24′40″ пн. ш. 8°55′57″ сх. д. / 44.41111° пн. ш. 8.93250° сх. д. / 44.41111; 8.93250
Висота19 м.н.р.м.
Площа243,60 км²
Населення558 745 (01-01-2023)
Густота2293,7 ос./км²
Розміщення
Commune
 
Мапа
Помилка Lua у Модуль:Mapframe_для_карток у рядку 88: attempt to index field '?' (a nil value).
Влада
МерMarco Bucci (27-6-2017)
Офіційна сторінка
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Генуя (значення).

Населення — 604,8 тис. осіб (2012)[2], шосте за величиною місто країни. Утворює агломерацію Велика Генуя з населенням понад 800 тисяч осіб.

Найбільший морський порт Італії; міжнародний аеропорт імені Христофора Колумба; метрополітен. Історичний центр межує зі старим портом. Палаци знаті (Palazzi dei Rolli) під охороною ЮНЕСКО.

У давнину — поселення лігурів, завойоване римлянами у III столітті до н. е. З XI століття вело активну торгівлю у Середземному морі; завдяки участі у хрестових походах перетворилося на могутню Генуезьку республіку з численними заморськими колоніями. Після поразки у війні з Венецією та внаслідок зміщення торгових шляхів в Атлантичний океан у XIV — XVI століттях, республіка занепала, втративши незалежність у 1797.

Вважається Батьківщиною Христофора Колумба. День міста — 24 червня. Покровитель — Іван Хреститель.

Історія

ред.
Див. також: Історія Генуї

Ранній період

ред.

У період античності на території нинішнього міста розташовувалася крихітна грецька колонія — тут знайдені залишки грецьких поховань. Під час Пунічних воєн Лігурія виступала на стороні Риму. У 209 р. до н. е. рибальське поселення лігурів було зруйноване військами Карфагену.

Після падіння Римської імперії місцевість була захоплена спочатку остготами, у VI ст.  — візантійцями, потім лангобардами. У VIII столітті ця територія була завойована франками.

Перетворення Генуї в один з найбільших портів Середземномор'я почалося у X столітті, особливо після набігу Фатімідів у 934, після якого містяни під керівництвом єпископа та місцевого феодального володаря (віконта) побудували нові міські укріплення та взялися зміцнювати зв'язки з іншими християнськими центрами. З того часу генуезькі кораблі стали регулярно заходити у порти Іспанії та Палестини.

Генуезька республіка

ред.
 
Генуя 1493 року
Докладніше: Генуезька республіка

До початку XII століття Генуя стає незалежним містом-державою. Формально визнаючи владу імператора Священної Римської імперії та єпископа, Генуєю фактично керувала рада виборних консулів. Особливість генуезької таласократії полягала в тому, що найвпливовіші сім'ї — Фієскі, Спінола, Доріа, Грімальді — захищали торгові інтереси різних цехів і тим самим врівноважували одна одну. Містом керували як торговою компанією, проте постійні політичні чвари довгий час аніскільки не заважали його розвиткові.

У часи хрестових походів за своїм багатством та впливом Генуя перевершувала багато королівств Європи. Поряд з Пізою, Венецією, Гаетою та Амальфі це була морська республіка з населенням 100 000 осіб (серед яких багато вихідців з інших земель), з розвиненою торгівлею, суднобудівною промисловістю та навіть банківською системою.

Економічний добробут Генуї залежав від розгалуженої мережі колоній. Часом це були окремі будівлі (торгові факторії), подекуди — міські передмістя (наприклад, Галата під Константинополем), а іноді генуезці заволодівали цілими островами та узбережжями (наприклад, Корсикою та північною частиною Сардинії). Проникання генуезців до східних морів здійснювалося як за допомогою дипломатичних домовленостей, так і шляхом прямого військового вторгнення. Завдяки союзу з візантійським імператором (1261) та монголами Генуї вдалося влаштуватися у Кафі (Феодосія), Тамані, Тані та інших ключових пунктах Північного Причорномор'я (див. Генуезька Газарія). Перемоги над Пізанським флотом при Мелорі (1284) і над венеційцями при Курцолі (1298) ознаменували настання короткого століття генуезького панування на всьому Середземномор'ї.

Період занепаду

ред.

Ознаки політичної та економічної кризи проявилися в Генуї в середині XIV століття. Спроби покласти край внутрішнім чварам вилилися у 1339 у введення інституту виборних дожів за венеційським зразком. У 1394—1409 Генуя опинилася в політичній залежності від французів, у 1421-1435 — від міланців. До середини XV століття республіка остаточно втратила статус великої держави: Корсика бунтувала, Сардинією заволоділи арагонці, колонії в Леванті страждали від нападів турків та мамелюків. Іспанці, французи та міланці нападали навіть на республіканську метрополію  — Лігурію.

У 1528 адмірал Андреа Доріа переконав містян прийняти новий порядок управління, за яким дожі обиралися на два роки, але вирішальне слово зберігалося за купецькою олігархією. 1470 року було засновано Генуезький університет, а двадцять років потому найзнаменитіший уродженець Генуї Христофор Колумб відкрив Америку. (Хоча переконливих доказів його генуезького походження не існує, туристам навіть показують будиночок, де нібито народився великий мореплавець). Доріа зробив ставку на союз з Іспанією, який дозволив генуезцям «збирати вершки» з іспанської колонізації Америки, пускаючи до торговельного обігу здобуте там золото. Завдяки цій стратегії наприкінці XVI та початку XVII століття Генуя залишалася однією з найуспішніших земель Італії та вела велике будівництво.

До XVIII століття залежна від американського золота економіка Генуї, як і Іспанії, зазнала повного занепаду, а 1768 року республіка була змушена поступитися французам своїм останнім «заморським володінням» — Корсикою.

XIX–XXI століття

ред.

У 1797 Наполеон перетворив слабку Генуезьку республіку у французький протекторат під назвою Лігурійська республіка, а через вісім років і зовсім приєднав її до Франції. За умовами Віденського конгресу місто відійшло до П'ємонту, після чого почався його швидкий розвиток як головного порту Сардинського королівства, а потім і всієї Італії. До початку XX століття Генуя вже змогла відібрати у Марселя звання найжвавішого порту на всьому Середземномор'ї.

Генуезька конференція — перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія (всіх 29 держав); міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань, відбувалася з 10 квітня по 19 травня 1922 року. Зокрема, обговорювалося питання статусу ЗУНР.

У 2001 у Генуї пройшов саміт «Великої вісімки», що супроводжувався найбільшими протестами антиглобалістів (одна людина загинула).

Демографія

ред.

Населення за роками:[3]


У ХІІІ — XV століттях 4–10 % населення Генуї становили раби із Золотої Орди, половину з яких складали русинки і черкешенки. Їхня їхня присутність, крім демографічно-економічного ефекту, викликала й соціальні напруги — зростання злочинності, збільшення кількості безбатченків тощо[4]. Станом на 1 січня 2023 року в муніципалітеті офіційно проживали 60 544 іноземці з 158 країн, серед них 9044 громадяни країн Євросоюзу та 2260 громадян України.[5]

Клімат

ред.

У місті субтропічний клімат з прохолодною зимою та спекотним літом.

Клімат Генуї
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C 10,9 11,8 14,2 16,8 20,5 23,9 27,2 27,2 24,3 20,3 15,1 12,0 18,7
Середній мінімум, °C 5,0 5,7 7,9 10,6 14,1 17,5 20,6 20,5 17,7 14,0 9,3 6,1 12,4
Норма опадів, мм 106.4 95.1 105.8 85.3 75.6 53.2 26.8 80.8 98.6 153 110.5 81.1 1072.2
Джерело: meteoAM

Транспорт

ред.

Архітектура

ред.

Осередком життя Генуезької республіки була площа Банкі (Piazza Banchi), прикрасою якої є «Ложа купців» (Loggia dei Mercanti) — місце, де була відкрита перша в Італії товарна біржа. Центральною площею сучасного міста є Площа Феррарі (Piazza De Ferrari). Вулиця Святого Лаврентія (Via S. Lorenzo) виводить до однойменного собору (Cathedral of St. Lorenzo), освяченому у 1118 Папою Геласієм II; основні перебудови його фасаду відносяться до початку XIV і середини XVI століття. Соборна каплиця Івана Хрестителя (Cappella di San Giovanii) (1450-1465) планувалася як вмістилище християнських реліквій Генуї, переважно пов'язаних з ім'ям святого. Найколоритнішим нагадуванням про середньовічну могутність Генуї є високі ворота Сопрана (Porta Soprana) — вцілілий фрагмент міської стіни XII століття.

Палац дожів будувався за декілька заходів та відображає смаки різних епох; загальна площа його споруд перевищує 35 тис. м².

У місті збереглися палаци генуезької аристократії (Palazzi dei Rolli). У 2006 вони був оголошені пам'ятками всесвітньої спадщини та знаходяться під захистом ЮНЕСКО. Палац сардинських королів (Palazzo Reale) належить до пізнішої епохи; побудований у стилі бароко.

Головний міський оперний Театр Карло Феліче (Teatro Carlo Felice, 1828) повністю вигорів під час Другої світової війни, але згодом був відновлений. Цікава етнографічна колекція представлена у музеї культур світу (Museo delle culture del mondo).

На дні бухти Сан-Фруттуозо недалеко від Генуї розташована статуя Христа, відома як Христос із безодні. Поблизу міста знаходяться Акваріум Генуї (Acquario di Genova) та цвинтар Стальєно (Cimitero monumentale di Staglieno), що потопає у зелені, і славиться на весь світ своїми мармуровими статуями.

Палаци Генуї

ред.

Присутність української церковної громади в Генуї

ред.

Українська громада у Генуї заснована і розпочала свою активну діяльність у листопаді 2003 року з капеланом о.Віталієм Тарасенком, запропонованим координатором українців УГКЦ в Італії о. Василієм Поточняком і Апостольським Візитатором кир Глібом Лончиною.

У 2013 році минуло 10 років нашого спільного життя у Католицькій Церкві Генуї згідно з християнськими принципами та східною духовністю Візантійського обряду з цієї нагоди відбулись великі святкування у присутності Апостольського Візитатора Преосвященного владики Діонізія Ляховича, Кардинала Анджело Бан'яско, Архиєпископа Генуї та Високодостойного Посла України при республіці Італія Євгена Перелигіна.

У неділю 19 червня 2011 року Блаженніший Святослав очолив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі Св.Степана в м.Генуя з нагоди Пастирського візиту як новообраний глава УГКЦ. Тоді ж відбувлась перша зустріч із Кардиналом Анджело Бан'яско, Архиєпископом Генуї та Головою Єпископської Конференції в Італії

Церковна громада налічує від 200 до 300 осіб. Щонеділі у храмі святого Степана збирається 100-150 віруючих. Громада бере активну участь у громадських, культурних подіях міста. Для приїзджих груп проводяться чудові екскурсії нашими парафіянами.

Богослуження відбуваються у Неділю Божественна Літургія 12.00 — 14.00 та Четвер 16.00 — 18.00 за адресою Genova, piazza S.Stefano Стародавній храм знаходиться у центрі міста Chiesa di Santo Stefano (Genova)[it]

У Генуї Існує Почесне консульство України

Станом на 2016 рік кількість офіційно зареєстрованих українців у Генуї становить 1.875 осіб

Сусідні муніципалітети

ред.

Особи, пов'язані з містом

ред.

Міста-побратими

ред.

Галерея

ред.
  •  
    Генуя, церква Санті Вітторе е Карло, каплиця Францоні, вівтар Івана Хрестителя.
  •  
    Урядовий комплекс регіону Лігурія (Centro dei Liguri)
  •  
    Палац дожів на площі Маттеотті
  •  
    Кафедральний собор Сан Лоренцо
  •  
    Кафедральний собор Сан Лоренцо (фасад, статуя лева)
  •  
    Кафедральний собор Сан Лоренцо (фасад)
  •  
    Кафедральний собор Сан Лоренцо
  •  
    Середньновічні ворота Порта Сопрана — частина міських укріплень XII століття
  •  
    Маяк
  •  
    Морський порт Генуї
  •  
    Порт Генуї
  •  
    Площа Феррарі
  •  
    Фонтан на площі Феррарі
  •  
    Палаццо Сан-Джорджо
  •  
    Захід сонця у Генуї
  •  
    Вулиця Брігата

Список муніципалітетів метрополійного міста Генуя

ред.

Див. також

ред.
Генуя
у сестринських Вікіпроєктах
  Генуя у Вікімандрах?
  Генуя у Вікісховищі?

Примітки

ред.
  1. ↑ Фізичні відстані та напрямки розраховані за координатами муніципалітетів
  2. ↑ [1] = Notiziario statistico. — Comune de Genova, 2012. — С. 8.
  3. ↑ Наведено за італійською вікіпедією (30.05.2024).
  4. ↑ Галенко О.І. Рабство в Україні // Енциклопедія історії України
  5. ↑ Resident population by sex, municipality and citizenship [Постійне населення за статтю, муніципалітетом і громадянством] (англ.) . ISTAT. Процитовано 12 червня 2024.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генуя&oldid=42795887