Conf 57

ISSN 2788-4708
Human Virtual: New Horizons

Issue 1 (8)
Collection of scientifical works

(based on materials of the VIII International
scientific and practical conference
March 14-15, 2021)
Under the general editorship of Doctor of Philosophy Science Mykola Zhurba
2021
ISSN 2788-4708 (Print)
ISSN 2788-4716 (Online)
Recommended for publication by the Council of NGO Sobornist
(the proceedings No.7 March 26, 2021)
Publisher: NGO "Sobornist" (Ukraine), Center of Modern Pedagogy "Learning

Without Borders" (Canada).
Editor-in-Chief:
Zhurba Mykola, Ph.D., professor, Head of the scientific public organization
"Sobornist" (Ukraine).
Deputy Editor-in-Chief:
Aliyeva Yagut Nadir, PhD. in Sociology, Associate Professor of the Department of
Sociology of the Faculty of Social Sciences and Psychology of Baku State University
(Azerbaijan).
Okulich-Kazarin Walery, Dr. habil. MBA., Professor of School of Entrepreneurship,
Wroclaw University of Environmental and Life Sciences (Poland).
Sabahattin Ciftci, Ph.D., Professor, Department of Class Education of Ahmet
Kelesoglu Faculty of Education of Necmettin Erbakan University (Turkey).
Starichenko Olena, Head of Analytical Department of the NGO Sobornist (Ukraine).
Mainhandling Editor:
Kravchenko Yuliya, Manager on international cooperation of the scientific public
organization "Sobornist" (Ukraine).
Human Virtual: New Horizons: Collection of scientifical works / edited

by M. Zhurba. 2021. Issue 1 (8). 80 р.
The collection provides a multifaceted analysis of the transformation of modern

culture, spirituality in the information space, taking into account the specifics and social
dynamics of philosophy, ethics, aesthetics, art, psychology, pedagogy, sociology,
economics, politics and law.
The publication is intended for students, teachers, postgraduates and students.
Our organization, NGO Sobornist, together with the Centre of Modern Pedagogy
"Learning without Borders" (Montreal, Canada) publishes the collections of scientific
works for international conferences materials. All our publications are included in the
international scientometric database and published in Canada.
UDC 3(045)
The authors of the published papers bear full responsibility for selection and accuracy of
the given facts, quotations and other data.
© NGO Sobornist, 2021
Human Virtual: New Horizons: Collection of scientifical works, Issue 1 (8). 2021
Editorial Board:
Aydın Ayhan Kazım, Ph.D., Professor, Educational Sciences Department of
Education Faculty of Eskishehir Osmangazi University (Turkey).
Ahmadov Badal Asadullah, Ph.D. in Sociology, Acting Associate Professor of the
Department of Humanities of the Azerbaijan State Economic University (Azerbaijan).
Akpınar Nevide Mehmet, Ph.D., Professor, German Language Teaching Program
Department of Foreign Language Education of Mugla Sıtkı Kochman University (Turkey).
Aliyeva Sevinj Nadir, Ph.D. in Sociology, Lecturer at the Department of Sociology,
Faculty of Social Sciences and Psychology, Baku State University (Azerbaijan).
Arslan Coskun Halil, Ph.D., Professor, Department of Psychological Counseling
and Guidance of Ahmet Keleshoglu Faculty of Education of Nejmettin Erbakan University
(Turkey).
Arslan Emel Salim, Ph.D., Professor, Preschool Education Department of Ahmet
Keleshoglu Faculty of Education of Nejmettin Erbakan University (Turkey).
Aslanova Rabiyyat Nurulla, Doctor of Philosophy Science, Professor, Head of the
Department of History of Philosophy and Cultural Studies of the Faculty of Social Sciences
and Psychology of Baku State University (Azerbaijan).
Bokhonkova Yuliia, Doctor of Psychology, Professor, the Head of Department of
Psychology and Sociology of Volodymyr Dahl East Ukrainian National University (Ukraine).
Hamarta Erdal Satılmısh, Ph.D., Professor, Dean of Ahmet Keleshoğlu Faculty of
Education of Nejmettin Erbakan University (Turkey).
Hasanov Rafail Musa, Doctor of Sociology Science, Professor, Head of the
Department of Sociology of the Faculty of Social Sciences and Psychology оf Baku State
University (Azerbaijan).
Kalko Iryna, Ph.D., Associate Professor of Department of Educational Management of
Luhansk Regional Institute of Postgraduate Pedagogical Education (Ukraine).
Kasyanova Valentina, Ph.D., Associate Professor of Institute of Chemical
Technologies of Volodymyr Dahl East Ukrainian National University (Ukraine).
Korotkova Olena, Ph.D., Associate Professor the Head of Department of Social and
Humanitarian Disciplines and Methods of Their Teaching of Luhansk Regional Institute of
Postgraduate Pedagogical Education (Ukraine).
Kuzmichenko Inna, Ph.D., Associate Professor, Dean of the Faculty of Medicine of
SE «Luhansk State Medical University» (Ukraine).
Murshudlu Gamar Jafar, Ph.D. in Philosophy, Associate Professor, Department
of History of Philosophy and Cultural Studies of the Faculty of Social Sciences and
Psychology of Baku State University (Azerbaijan).
3
Mustafayev Azer Khoshbakht, Doctor of Philosophy Science, Professor, Head of

the Social Philosophy Department of the Institute of Philosophy of the National Academy of
Sciences of Azerbaijan (Azerbaijan).
Pagava Oksana, Ph.D., Associate Professor, the Head of Department of Pedagogy
and Psychology of Luhansk Regional Institute of Postgraduate Pedagogical Education
(Ukraine).
Panahova Kamala Hasan, Ph.D. in Philosophy, Associate Professor, Head of the
Department of Philosophy of the Faculty of Social Sciences and Psychology of Baku State
University (Azerbaijan).
Polishchuk Olena, Doctor of Philosophy Sciences, Professor of Philosophy
Department of Ivan Franko Zhytomyr State University (Ukraine).
Polovyi Mykola, Doctor of Political Science, Professor of Department of Political
Science and Public Administration of Vasyl Stus Donetsk National University (Ukraine).
Safarova Gulnara Hasan, Ph.D. in Philosophy, Associate Professor, Department
of Social Sciences of Azerbaijan Medical University (Azerbaijan).
Sagıroglu Recep Mustafa, Institute of Social Sciences, the Department of Turkish
Language and Literature of Mersin University (Turkey).
Zavatska Natalia, Doctor of Psychology, Professor, the Head of Department of
Psychology and Sociology of Volodymyr Dahl East Ukrainian National University
(Ukraine).
Zhurba Anatoliy, Ph.D., Associate Professor of Management Department of
Interregional Academy of Personnel Management (Ukraine).
4
Partners:
 VOLODYMYR DAHL EAST UKRAINIAN

NATIONAL UNIVERSITY (Ukraine)
 LUGANSK REGIONAL INSTITUTE OF POSTGRADUATE

PEDAGOGICAL EDUCATION (Ukraine)
 SCIENTIFIC PUBLIC ORGANIZATION

“SOBORNIST” (Ukraine)
 CENTER OF MODERN PEDAGOGY

“LEARNING WITHOUT BORDERS” (Canada)
 CONSORTIUM FOR ENHANCEMENT OF UKRAINIAN

MANAGEMENT EDUCATION (CEUME) (Ukraine)
 SE “LUHANSK STATE MEDICAL UNIVERSITY” (Ukraine)
 UNIVERSITY OF ZIELONA GÓRA (Poland)
 BAKU STATE UNIVERSITY (Azerbaijan)
5
PHILOSOPHY, RELIGION AND CULTURE
Гриффен Л.А.,
профессор, д.т.н., ст. научный сотрудник
Национального историко-архитектурного музея «Киевская крепость»,
Украина, г. Киев
ПРЕДЕЛЫ ВИРТУАЛИЗАЦИИ МУЗЕЙНОГО ДЕЛА

Музей как социальный институт имеет довольно длительную историю,
на протяжении которой происходили достаточно заметные изменения в его
социальных функциях и методах работы. Однако в конце прошлого века в
связи с развитием IT-технологий эти изменения оказались весьма значитель-
ными. Прежде всего, начала осуществляться компьютеризация различных
направлений деятельности традиционных музеев – от ведения документации
до оформления экспозиций. Но качественный скачок произошел со станов-
лением явления, получившего наименование виртуального музея, которое с
развитием Интернета превратились в заметное явление музейной деятель-
ности.
Появление виртуальных музеев вызвало в среде музейщиков полемику
по поводу ряда вопросов, связанных с данным явлением. К ним относился
вопрос правомочности применения к данному явлению термина «музей», о
том, какое влияние они оказывают и окажут на музейное дело, изменений в
методах работы и ряд других. Сторонники традиционного музея в основном
считали, что новые технологии должны играть сугубо вспомогательную роль,
а адепты нового явления склонны были преувеличивать его значение, вплоть
до предположений о замене им традиционного музея. Хотя эти дискуссии
продолжаются и сейчас, они потеряли былую остроту и больше касаются
частных вопросов. Но вопрос о соотношении музеев традиционных и
виртуальных, как и их общественной роли все же остается.
Чтобы представить себе соотношение виртуального и традиционного
направлений музейной работы, следует хотя бы вкратце обратиться к
социальным функциям музея. Принято считать, что он выполняет ряд таких
функций, как научно-исследовательская, просветительская, воспитательная,
рекреационная и т. д. Однако всех этих целей можно достигать и другими,
кроме музейного показа, средствами, причем часто гораздо эффективнее. Для
музея же как особого социального института, как бы ни важны были
упомянуты выше, как и многие другие цели музейного показа, все же должна
существовать такая, которая, являясь необходимой для общества, была бы
специфична именно и исключительно для музея, и которой нельзя достичь
иначе, чем через музейную экспозицию. Такая цель действительно сущест-
6
вует, и ее достижения основывается на использовании музейных предметов

(экспонатов) как объектов культурного наследия.
Если музейный предмет как объект культурного наследия используется
по своей основной функции памятника истории и культуры, его главная роль
как экспоната должна заключаться в том, чтобы эмоционально «погрузить»
посетителя музея в прошлое, обеспечив для него таким образом «связь
времен». Только так можно решить одну из важнейших задач социализации
человека – помочь ему эмоционально усвоить свои личностные и групповые
координаты в многомерном социально-экономическом и временнόм конти-
нууме существования и его, и общества. А это возможно постольку, поско-
льку памятник истории и культуры в своей материальной структуре несет
аксиологическую, ценностную информацию об обществе, создавшем его на
определенном историческом этапе, которая и должна быть раскрыта в
музейном показе. Раскрыта именно сейчас, в нынешних условиях, эмоциона-
льно связывая таким образом прошлое с настоящим посредством включения
данного памятника истории и культуры в нынешней культурный контекст.
Отметим при этом, что какой бы ни была обширной и значительной такая
информация, сам по себе отдельный экспонат не может полностью реализо-
вать упомянутую выше функцию. Дело в том, что предмет старины, который
в настоящее время стал объектом культурного наследия, в свое время был
элементом синхронного ему общества. И как таковой, он выполнял свою
функцию не сам по себе, а в весьма сложных взаимосвязях с многочислен-
ными другими элементами современной ему культуры. В качестве музейного
предмета данный объект (движимый памятник истории и культуры) оказы-
вается вырванным из этих связей, что не только обедняет, но и в ряде случаев
существенно искажает информацию, которая нами от него воспринимается.
Максимальное раскрытие экспоната именно в качестве памятника
истории и культуры как раз и призвана обеспечивать экспозиция. Чтобы
возможно полнее устранить указанный недостаток, она тем или иным
способом условно вмещает конкретный объект культурного наследия в
соответствующий культурно-исторический контекст, в той или иной степени
восполняя утраченные связи. Это может быть вербальное сопровождение, но
главным все же является размещение данного объекта в определенном
предметном окружении – экспозиция. Разумеется, при таком искусственном
воспроизводстве связей нельзя достичь полной реконструкции ситуации,
имевшей место в прошлом. Но лучше что-то, чем ничего.
Однако искусственный характер воспроизводства связей кроме недостат-
ков имеет и важные положительные стороны. Во-первых, экспозиционными
средствами можно подчеркнуть, усилить и т. п. определенные связи, сделав
памятник истории и культуры более действенным в реализации его основного
назначения. Во-вторых, с помощью соответствующего «окружения» экспо-
ната удается актуализировать имеющиеся у посетителя знания и представ-
7
ления в данной сфере, что также способствует компенсации утраченных

связей. И, наконец, в-третьих, варьированием характера этих связей и спосо-
бов их использования можно достигать, кроме главной, и других упомянутых
выше целей музейного показа. Но, так или иначе, в основе лежит аутентичный
материальный объект, одновременно принадлежащий и прошлому, и настоя-
щему.
Все это отсутствует в музее виртуальном – именно потому, что он вирту-
альный, т. е. зрителю предлагается не реальный материальный объект, а толь-
ко его отображение. Оно вполне обеспечивает передачу информации научной
(семантической), но пробуждать эмоции, связывать зрителя с прошлым может
только аутентичный объект, в свое время действительно принадлежавший
прошлому, но не его нынешнее, даже самое лучшее изображение.
Можно ли считать данное обстоятельство недостатком виртуальных
музеев? Никоим образом. Хотя сегодня еще не существует общепринятой
дефиниции виртуального музея, но для него, тем не менее, характерным
является использование интерактивных возможностей, предоставленных
электронными носителями. Он может представить возможность даже не
выходя из дома познакомиться с экспонатами, доступ к которым для данного
контингента затруднен – в любое время и в любом ракурсе, получать допол-
нительные сведения. Важное преимущество – постоянная обратная связь с
посетителем сайта. Следует также отметить более широкие возможности для
включения данного объекта в современный культурный контекст. Благодаря
этим положительным свойствам, виртуальные музеи уже сейчас отличаются
многообразием своих видов и постоянно развиваются. Но, не «соприкасаясь»
с аутентичными объектами, посетитель виртуального музея никогда не полу-
чит тех ощущений, которые вызывает в нем посещение музеев традиционных,
экспонаты которых связывает эмоционально прошлое с настоящим.
Таким образом, несмотря на их важные достоинства и решение важных
для общества задач, виртуальные музеи на самом деле музеями в общепри-
нятом понимании все же не являются, поскольку сегодня не выполняют той
социальной функции, которая для традиционных музеев является конституи-
рующей их социальный статус. Но они имеют также ряд указанных выше и
других достоинств, в определенном смысле обеспечивающих им также и
преимущества в таком сравнении. Благодаря используемым ими средствам
виртуальные музеи значительно превосходят традиционные по информатив-
ности. Но, несомненно, безнадежно уступают им в эмоциональном воздей-
ствии. Отсюда следует, что традиционные музеи не только могут, но и
обязаны заимствовать присущие виртуальным музеям методы и средства
информатизации, но опираться, как и раньше, должны прежде всего на
аутентичность «настоящего» экспоната. Это не значит, однако, что
виртуальные музеи в принципе не могут развивать собственные средства
эмоционального воздействия на «потребителей», точно так же, как, скажем,
8
это сделала фотография, которая вовсе не конкурирует с живописью; она

просто нашла свои собственные выразительные средства.
При всей условности такого сравнения, обратим все же внимание на то
влияние, которое на изобразительное искусство оказало изобретение
фотографии (до того, как фотокамера сама стала инструментом художника).
Объективно изобразительное искусство (как, впрочем, и любое другое) в
качестве главного средства воздействия на публику всегда использовало
отражение в художественном произведении личности художника. Но если в
«дофотографический» период это осуществлялось через совершенство в
передаче объекта изображения, то в «постфотографический» – через отраже-
ние своеобразного видения этого объекта художником. Что, кстати, потом
переняла и фотография как вид искусства.
Так и музеи традиционные, и музеи виртуальные как принципиально
различные явления, не нуждаются в конкуренции между собой, но вполне
могут заимствовать друг у друга методы и средства с целью использования их
каждые в своей сфере. При этом нельзя исключить и то, что та область
информационной активности, которая сегодня представлена виртуальными
музеями, со временем выйдет на свои способы использования аксиологи-
ческой информации. А последние дадут им возможность обратиться к
эмоциям публики, создав, таким образом, социальный институт с функциями,
аналогичными музейным, но с опорой не на аутентичные музейные предметы,
а на информационные технологии.
Шедяков В.Е.,
доцент, д.соц.н., к.э.н., независимый исследователь,
Украина, г. Киев
ВИРТУАЛЬНОЕ – РЕАЛЬНОЕ:
ПОВОРОТНЫЙ МИГ ВЫБОРА СУДЬБЫ
Ужели человеческому роду

Так сладки скрежет, лязг, пальба и крик,
Что в чистую гармонию Природы
Он вечно диссонанс вносить привык?
Г.У. Лонгфелло «Арсенал в Спрингфилде»
В соотношении меры взаимодействия реальности и виртуальности

накопление общего потенциала и необходимость его структурирования
вызывает к жизни период ускоренных трансформаций, тесно связанный с
утверждением новой общественной парадигмы (а во многом и приводящей к
ней). Тенденции к противостоянию формирующихся черт суверенных
9
народных (социальных) государств и космополитических цифровых ТНК

отражаются в многообразии характеристик тяги к конвергенции (вплоть до
обезличивания) и самобытности (с патологизацией в виде эгоцентризма) [1;
2]. Созданные предпосылки могут и лечь в основание развѐртывания
творческих сил каждого, и послужить манипулированию и закабалению
народных масс. Искажѐнное отношение к сети – не только симптом качества
общественных отношений и характера социокультурного полотна, но и
фактор их патологизации, взаимной отчуждѐнности и социальной атомизации.
Нарастает массив Интернет-зависимости как формы ухода из реальности
(хоть при расценивании еѐ в качестве неприглядной и неприемлемой
включают и другие варианты отказа от неѐ). Зачастую перестало оцениваться
само соответствие реальности подаваемой «видеокартинки». С одной
стороны, уже не только виртуальные миры втягивают в себя, формируя
потоки игроманов, наряду с прочими социальными заболеваниями, но и ради
влияния на эмоции потребителей выстраивают сценарии реальных событий, с
другой, – пора кризисов вышелушивает реальный остов из-под спуда виртуа-
льных нагромождений.
Естественно, взламывание вызревшими новыми общественными
отношениями прежних социально-политических форм обостряет вопрос об
употреблении Интернета: сеть оказывается инструментом преимущественно
Добра или Зла, послужит ли развитию или деградации человечества,
накоплению или упадку ценностного ядра каждого из культурно-
цивилизационных миров? Период сконцентрированных преобразований –
переход отнюдь не к какому-либо одному определѐнному для всех культурно-
цивилизационных миров образцу образа жизни, общественного устройства,
политического режима и т. д., а именно к новой общественной парадигме
(в частности, ориентированной как раз, напротив, на рост разнообразия).
С одной стороны, для отстаивания своей суверенности и самобытности
культурно-цивилизационный мир должен обладать достаточно весомым
потенциалом (в т. ч. демографическим). С другой стороны, для наращивания
своих возможностей вовсе нет необходимости следовать внешним,
оказавшимся где-то и на каком-то этапе успешными, канонам. Напротив,
опора на идентичность может открыть для культурно-цивилизационного мира
решающие конкурентные преимущества [3-6].
Переходный период к новой эпохе не только позволяет глубже познать
законы общественного развития и использовать их продуктивный потенциал,
но и несѐт серьѐзные «испытания на прочность» социально-политических
конструкций. Условия, характеризующиеся социальной эклектикой, плюраль-
ностью, разнонаправленностью, движением общности от свойств социально-
экономической системы к бессистемным социокультурным целостностям,
особенно потворствуют формированию социокультурных динамик на основе
методологии и техник оперирования образами. Определение «переходности»
10
с комплексом еѐ характеристик вскрывается и фиксируется бирками «постгло-

бализм» и «постглобальность». Природа же постглобализма оказывается
восприимчива к социальным комбинациям потребительского самоограни-
чения в пользу творческого процесса и индивидуальной самодисциплины
ради реализации сущностных сил. Вместе с тем, суть творчества отнюдь не
редуцируется к родовым (по сути своей – звериным) стандартам типа
«посадить дерево, построить дом, вырастить ребѐнка»: забота о жилище,
потомстве, еде и т. д. свойственна и насекомым. Дело – в просоциальных
развитии и реализации уникальной одарѐнности каждого, что интегрируют
жизнь человека и народа в сотворчестве. В свою очередь, обеспечение
самодостаточности с формированием мир-системы – результат не только
накопленных предпосылок, но и их реализации, в частности, – создания
привлекательного образа будущего. Т. о. существенны меры не только по
развитию реального сектора, импортозамещению, преодолению долговой
удавки и др. факторам факторов эндогенного роста, но и по культивированию
нравственно-духовной жизни, преодолению угроз социальной атомизации.
При этом нравственно-духовный императив целеполагания прямо противо-
стоит деградации и хаосу: как при структурировании сакрального, так и в
повседневной действительности.
Виртуализация предоставляет широкие возможности в диапазоне от
реализации своей творческой активности до пассивного потребления /
агрессивного накопления, от избирательности до впитывания штампов. Не
только позволяя влиять на происходящие события, но и открывая дополни-
тельные пути ухода от реальности, виртуальность комбинирует средства с
сущностями и целями, непосредственно взаимодействуя с феноменами из
сферы идеалов, ценностей, смыслов. Так, роль виртуализации отнюдь не
ограничивается изменением палитры инструментария. Виртуализация
выводит на нравственно-духовные и социокультурные основания общества.
Нарастание жестокости цензурирования текстов по указаниям владельцев
сетей и газет коррелирует с бесчестностью и аморальностью мировых
коммуникационных корпораций, являясь таким же симптомом деградации
общества в США, как и лавина доносов там. Кроме того, сетецентрический
характер коммуникаций невиданно упрощает работу на внешнего хозяина;
деградация целых отраслей собственной экономики обрекает вузовских
преподавателей и науку на подготовку специалистов для внешнего потреб-
ления или же переквалификацию после обучения. Это обстоятельство
невиданно обостряет общественную ответственность властной элиты. Вместе
с тем, переосмысления / перевѐртыши на тему классического инструмен-
тального отношения в стиле «газета – не только коллективный организатор,
но и коллективный пропагандист и агитатор» способны существенно
иррационализировать и патологизировать общественную жизнь, исказить
конечный вектор перемен. Соответственно, народный контроль над
11
использованием прессы выступает серьѐзным направлением развития

гражданского общества. Конечная эффективность и прочность информа-
ционного влияния требуют формирования информационной установки. Так,
наше время требует отказа от облегчѐнного, абстрактного подхода к человеку,
когда его ценность однобоко определяется исключительно наличием опреде-
лѐнного признака, а личность интересна не сама по себе, но лишь как его
носитель [7-9]. В частности, отстаивание реального суверенитета и расшире-
ние поля эндогенного развития предполагает обновление информационных
инфраструктур и повышение социального иммунитета на основе базовых
ценностно-смысловых комплексов. Вместе с тем, всѐ заметнее противоречие
между курсами, ориентированными на приоритеты либо развития человека,
либо обеспечения нормы прибыли [10-12]. При абстрактном подходе к
человеку растѐт искус отчуждѐнного соскальзывания в плоскость лишения его
как свободы, так и необходимости, манипулирования им. Напротив, всеоб-
щность распространения конкретного подхода предполагает умение видеть
всю совокупность человеческой одарѐнности, всю полноту смыслов народа.
Между тем, власть по-прежнему чревата идеологией «экономики недове-
рия» к человеку. Соответственно, быстрого возрождения не происходит.
Скорее, напротив. Прежние базовые ресурсы социально-экономического роста
во многом эррозировали или исчерпаны. Демонтированы технологические
линии. Ликвидированы целые отрасли, в т. ч. – когда-то становые для
народнохозяйственного комплекса. Заодно это лишает целый ряд инженерных
специализаций отечественного заказчика. Уже не только высшее, но и полное
среднее образование, а также качественное здравоохранение становятся
элитарными. Растѐт доля людей за чертой бедности. Одновременно у «хозяев
жизни» с детства формируется эгоцентризм с незнанием (и не желанием
знать) условий жизни народа, использованием патриотической риторики
исключительно как средства прикрытия бизнес-интересов и карьерных целей.
Деление на анклавы учѐбы, проживания, жизнедеятельности противостоящих
групп становится настолько отчѐтливым, что напоминает классические «две
нации». Наследуемая собственность, родственное переплетение кланов,
избирательность в применении норм права фиксирует этот раскол общества.
Естественно, что люди стараются искать свой удел за границей. И когда миф о
быстром, безболезненном выздоровлении общества и экономики развеялся,
зазмеились разломы на сонмы надежд, возникла чересполосица представ-
лений о путях к лучшему будущему. И здесь виртуальные миры угодливо
предлагают не только альтернативность, склоняя к бегству из реальности, но и
идеологические клише. Всѐ это дополнительно влияет на качество и подвиж-
ность социально-экономических баз. Однако созданные ранее человечеством
материально-техническая база и общественно-политические отношения могут
стать основанием как повышения социальных стандартов и взлѐта творческой
активности, так и обрыва в неоархаику – вплоть до запуска тотального
12
уничтожения. Путь гипериндустриализации как антитезы системного нараста-

ния неоархаики ориентирует на максимальное просоциальное высвобождение
творческой (прежде всего – научно-интеллектуальной) активности, что озна-
чает объективную необходимость курса на построение социума, государства и
экономики общего блага. И здесь разнокачественность общества, будучи
потенциальным фактором проблем, как ни странно, может стать толчком к
стабилизации и развитию: в иначемыслии, творческой инициативе, поиске
должно видеть средство гармонии социального и индивидуального: «Пусть
расцветают сто цветов…». Отнюдь не сконструированные формальные конст-
рукты, а именно качество жизни и возможности творчества определяют
прогресс страны; горизонты открываются тем государствам, где обществен-
ный строй максимально способствует развитию и реализации творческого
потенциала граждан. А то, что не станет «почкой роста», может превратиться
в резервацию социально-экономических отношений и архаику технико-
технологических укладов, территорию агрессии и опосредованных конфлик-
тов между глобальными (а то и региональными) игроками.
Диапазон и приоритеты возможностей и рисков парадигмальных измене-
ний, новые грани свободы и необходимости надо осваивать. Предотвращение
нежелательных сценариев трансформации, связанных с деградацией и
упадком, предполагает широкое использование исторически нарабатываемых
форм интеграции интересов без поглощения их части. Опасности запуска
генерализирующих механизмов регресса могут актуализироваться как
прямым откатом к социокультурному фундаментализму, так и попытками
насаждения извне органично не присущих обществу форм и структур.
Вообще, имитационное заимствование как копирование чуждых шаблонов и
стандартов в социально-политической культуре способно не только исказить
плодотворные существующие традиции, но и затормозить инновационное
раскрытие потенциала собственных форм. Преодоление локального характера
культурно-цивилизационных миров процессами глобализации реактуали-
зирует формирование как просоциальных интеграционных ресурсов своего
общества, так и мембран, позволяющих воспринимать, но не заражаться
информационными вирусами, что ориентирует на новые требования к
социально-экономическому структурированию.
Литература
1. Castells M. The Power of Identity. The Information Age: Economy, Society and
Culture Vol. II. Wiley-Blackwell, 2010. 584 p.
2. Trout J., Rivkin S. Differentiate or Die: Survival in Our Era of Killer Competition.
Wiley. 272 p.
3. Шедяков В.Е. Переходной период: организация творческой активности и
механизмы социального партнѐрства. Регіональна економіка та управління. 2020. № 4
(30). C. 130-137.
13
4. Шедяков В.Е. Обогащение закономерностей переходного периода конкретикой

случайного. Labyrinths of Reality: Collection of scient. works / ed. by M.A. Zhurba.
Montreal. 2020. Issue 4 (9). P. 6-9.
5. Шедяков В.Е. Постглобальные возможности и угрозы: диапазон решений.
Economic Development: Global Trends and National Peculiarities / ed. by A. Pawlik,
K. Shaposhnykov. Kielce: Baltija Publishing, 2020. P. 261–275. DOI: 10.30525/978-9934-
588-61-7-18
6. Polstyana N., Kononenko T. «Green» economy as a prospective model of Ukraine
development. Pandemic Economic Crisis: Changes and New Challenges to Society / scient.
ed. by M. Bezpartochnyi. Sofia: St. Grigorii Bogoslov, 2020. P. 301-310.
7. Шедяков В. Людей неинтересных в мире нет! Комсомольская правда. 1979. № 85
(16492). 11 апр. С. 2.
8. Шедяков В. Иметь активную жизненную позицию. Красный маяк. 1979. № 31
(4699). 13 марта. С. 2.
9. Шедяков В.Е. Возможности и угрозы для творческой реализации человека в
сетевом обществе. Development of Socio-Economic Systems in a Global Network
Environment: Proceed. of Intern. Scient. Conf. Le Mans, 2020. P. 88-90.
10. Шедяков В.Е. Управление инфосферой и управление инфосферы: вектор
постглобальных трансформаций. Розвиток сучасних міжнародних економічних
відносин: фінансово-економічні та соціальні чинники: Матер. ІІ Міжнар. наук.-практ.
конф. Одеса, 2018. С. 12-15.
11. Шедяков В.Е. Реальность под давлением виртуального: взаиморезонирование
материального и идеального. Нові завдання суспільних наук у XXI столітті: Матер.
Міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 2018. С. 44-48.
12. Шедяков В.Е. Идеальное – реальное: реализация меры взаиморезонирования,
адекватной обществу знаний. ІДЕЯ І ДІЯ: погляд Ф./П./П./С./ / заг. ред. О.А. Івакіна,
Д.В. Яковлева. Херсон: Гельветика, 2017. С. 175-190.
14
PHILOLOGY AND LINGUISTICS
Aziz Sevinj,
Ph.D. student, Nakhchivan State University,
Azerbaijan, Nakhchivan
JANE AUSTEN’S NOVELS IN THE CONTEXT

OF THE POETICS OF REALISM
The novels of the English writer Jane Austen have always been in the spotlight.
This was natural, because the writer knew her own artistic solutions in her
descriptions of human life. On the other hand, her novels resonated with universal
values that did not lose their relevance, and at the same time revealed the evolution
of the concept of women's identity in the development of literature. J. Austen gave
impetus to the development of English realist literature and brought new themes and
motives to English prose. The problems raised in J. Austen’s novels later formed
the basis of the works of C. Dickens, W. Thackeray, E. Gaskell. For this reason,
J. Austen’s novels are considered to be the basic principles of early XIX century
English realist prose. Literary criticism, taking into account this important point,
wrote that: “Although the birth of the English novel is to be seen in the first half
of the 18th century in the work of Daniel Defoe, Samuel Richardson, and
Henry Fielding, it is with Jane Austen that the novel takes on its distinctively
modern character in the realistic treatment of unremarkable situations of everyday
life” [3;38].
Only four novels were published during Austen’s lifetime. These novels were
appreciated and accepted by the reader. The author’s three novels have been
reprinted several times during his lifetime. However, the writer, who could not go
against the traditions and dogmas of her time, was published under a pseudonym.
Although literary critics are skeptical of these novels, there were many who liked
them.
Charlotte Bronte criticized the lack of brilliant heroes and unusual situations in
the works of the writer. This was due to the fact that J. Austen described the
ordinary life of ordinary people, thus disappearing in the onslaught of romanticism
that prevailed in literature. However, Walter Scott, who liked her novels and spoke
about the realistic life situations she described, appreciated the writers exceptional
contribution to the creation of realism.
Taking into account all the above, it is worth noting that J. Austen, in a sense,
was ahead of her time, participated in the emergence of realism and left her mark on
the literature as the first realist novelist [1;17].
15
In her novels, the writer criticizes social realities and portrays the inner
workings of the hypocritical, profit-seeking, flattering English society that
surrounds her. Her focus was on the lives of provincial nobles, the military, and the
village clergy. For this reason, the writer emphasizes the influence of social facts on
the discovery and development of the characters of the heroes, the role of the social
environment and material security. Pam Morris, studying the realism of J. Austen,
came to the conclusion that the writer opposed the traditional idealist hierarchy of
gender, class and racial subordination, and promoted the idea of an egalitarian
society among people – a society with equal rights with social and civic rights.
J. Austen’s principle of description was close to the aesthetics of realism, and
for this reason she was able to overtake her contemporaries, the representatives of
realism. The writer didn’t teach morality in a realistic style, she didn’t teach
anything, she showed the dynamics of her inner world in the formation of the
character of the young hero. This style has been repeatedly criticized by literary
critics as the first examples of an English realist novel. It is known that the full
formation of realism as a literary movement occurred in 1830, while J. Austen
continued her work from 1794 to 1816, and was published in 1811. Apparently,
romanticism prevailed in European countries when the writer gave impetus to the
beginning of the realist novel. That is why J.Austen is considered the first
representative of English realism. On the other hand, what distinguished the writer
from her contemporaries was the depiction of ordinary English provincial life in his
novels, simple people, the most ordinary situations, the role of behavior and
characters in interpersonal relationships. The whole image became the object of
inquiry with simple realistic lines, which was a new approach to the English novel.
Austen uses themes and motifs that are not typical of the literature of her time,
and her style is close to the “realism without border” defined by Roger Garaudy.
Due to this feature, the author’s novels were considered as an example of romantic
realism [4].
Although J. Austen didn’t dictate a moral position to his readers, he didn’t
overlook its basic principles. All her novels (“Sense and Sensibility”, “Love and
Freindship”, “Persuasion”) have an educational value along with the spiritual
awakening of man. It is in this sense that he approaches critical realists. One of the
features that Austen brought to the realist novel was that he highlighted the changes
in the character’s psychological state. In other words, the characters created by the
writer, as a rule, develop throughout the work, creating a realistic image of the
character (“Pride and Prejudice”, “Northanger Abbey”).
J. Austen was one of the first writers to describe the objective description of
life not in the author’s position, but in the language of the characters. In this case, he
either adhered to the principle of dialogue and spoke about the existence of social
problems in the dialogue, or in internal monologues implemented the author’s
strategy with the emotional and moral state of the character.
16
The writer, who adapted her depiction of life as it is in images to life situations,
created typicality with real facts. Interestingly, the life of J. Austen gives the essence
of events in the context of his own contradictions of life and described them with
real boards. On the other hand, when the writer portrayed the protagonist in the face
of social conflict, he did not ignore the influence of social conditions on moral
values. For this reason, he organically portrayed social conditions as human.
At the heart of Austen's novels was the reflection of reality, his leading
aesthetic principle. Describing the norms of life and social relations with new social
types, the writer pays attention to the authenticity of the details, typically combining
individuality. Her novels create a connection between the reader and the subtle
moments in the world of the character’s heart, between real events. The hero’s inner
world and behavior were directly related to their existence in the society inhabited
by their social, spiritual and religious worlds, and therefore the writer focused on the
social problems of the time.
The social environment and the rules prevailing in the society had a great
influence on the formation of the characters of the writer’s novel heroes. However,
J. Austen expanded the choice of heroes, the superiority of the individual over the
circumstances, the resistance to social and domestic problems as a moral value from
work to work. Therefore, from his first novel to his last novel, the heroes resisted
external factors, did not reconcile with them and opposed them as much as they
could. That is why Alfred Leslie Rowse described the writer as a realist writer who
raised social issues, and wrote that “J. Austen remains of all English novelists the
most perfect artist by describing the reality in dynamics” [2;16].
Literature
1. Griffin C. The Development of Realism in Jane Austen's Early Novels// ELH.
Published By: The Johns Hopkins University Press. Vol. 30, No. 1, 1963, pp. 36-52.
2. Rowse A.L. Jane Austen As Social Realist. In: Portraits and Views. Palgrave
Macmillan, London.1979, 168p.
3. The New Encyclopedia Britannica. Chicago, Auckland, London, Manila, Paris,
Rome, Seoul, Sydney, Tokyo, Toronto, 1994. V.1. 710p.
4. Tauchert A. Romancing Jane Austen: Narrative, Realism, and the Possibility of a
Happy Ending. Palgrave Macmillan. 2005, 120p.
17
Jafarova Parvana F.,

Senior teacher of the department of Foreign Languages at the
Azerbaijan University of Languages,
Azerbaijan, Baku
T-GLOTTALLING IN THE ENGLISH LANGUAGE

Language is constantly changing, evolving and trying to meet new needs. As
English is a global language, it is evolving and changing faster than any other
languages. At present the English language has the richest vocabulary in the world
and it is taught in almost every part of the world. Therefore, it is always in the
interest of linguists around the world.
In the last few years, a new tendency / t / -glottalling, which combines non-
standard features, has been widespread among young people who speak in Received
Pronunciation. Glottalling -is a complete or partial closure of the glottis (the path
between the vocal cords) during pronunciation. If a plosive sound is completely
replaced by a glottal stop, for example, it was /ıʔ wəz/ and butter /'bʌʔə /, it is called
a glottal stop. Thus, / t / -glottalling is an explosive pronunciation of the consonant /
t / in the throat / ʔ /. Glottal stop is not a new tendency, it has been developing in
various British dialects for a long time. For many years this consonant has been
considered like a "lazy sound" [5, p.35]. It was thought that its influence came from
the Cockney dialect and should not interfere with Received Pronunciation.
However, this stereotype was later considered to be wrong. Nowadays the use of
glottal stop is widespread. It is also important to note that glottal replacement was
first noted by D. Jones in the 1920s, and he indicated that this trend would become
popular in the next century, and everyone would pronounce certain words in the
glottis with explosion. According to D. Jones when the glottal stop is pronounced,
the glottis is completely closed, compressed by the air pressure from the lungs, and
then the glottis opens and the air suddenly comes out [2, p.150]. It is neither voiced
nor voiceless.
The question is, "Where does the source of T-glottalling come from?"
Although there is no agreement among linguists, three territories are claimed to be
its source: East Anglia, Glasgow and London. According to P. Trudgill, the main
center of glottalling in modern English is East Anglia [4, p.132]. The second source
of T-glottalling is Glasgow. P.Trudgill believes that / t / -glottalling in southern
British dialects and Cockney dialect is because of the influence of Scottish accents.
Finally, another geographical source for the spread of / t / -glotting is London and
Cockney English [3, p.34]. Some linguists (J. Wells 2008; J. Prezedlacka 2001,
U. Altendorf 2004) have identified London the source of t-glotalling in the South of
England and the rest of the UK, and other consonantal changes, such as TH-fronting
and / l / -vocalization. U.Altendorf points out that, this new variant comes from
18
non-standard dialects, and it is associated with London English and widespread in

many territories [1, p.87].
According to the modern description of Received Pronunciation (RP) t -
glottalling is widespread among young people who speak Standard English. J. Wells
shows that some forms of t-glottalling are accepted as an influence of Cockney
dialect, for example, bottle / bɒʔl /, but there are some pronunciation forms where
glottalling is inevitable [5, p.261]. For example, quite good / kwaıʔgʊd /, quite
likely / kwaıʔlaıkli /, curtsey / kɜ: ʔsi / or quite easy / kwaıʔi: zi /. T-glotting of word
endings before vowels, for example, take it / iʔ / away, not | ʔ | interested can be
heard in all social classes, both in the north and in the south.
When young people start a word with a consonant sound after / t /, they replace
it with a glottal stop. For example, that table / ðəʔ ʹteɪbl /, get down / gɛʔ daʊn /.
When a word begins with a vowel after / t / and before / n /, / l / syllable-forming
consonants, / t / -glottalling was not accepted as a norm of Received pronunciation,
but now it is considered to be a norm of Received Pronunciation (RP). For example,
cotton / ʹkɒʔn /, little / lɪʔl /.
A. Hugh and P. Trudgill also show that / t / -glotting has been widespread
recently. However, they also note that despite not having phoneme status, the glottal
stop has long been a feature of Received Pronunciation. The glottal stop can be
pronounced even before the vowel for example, quite awful / ʹkwaʔ ʹɔ: f (ə) l /. They
notice that officials, as well as members of the royal family, demonstrate this feature
in their speeches [4, p.162].
Consequently, it is clear from the above mentioned facts that / t / -glottalling in
RP is not a new phenomenon. In the past this sound occurred both in the middle and
at the end of the word before the consonant, but now it can be found even before the
vowel. However, t -glottalling between vowels is not considered to be a norm of RP
and it is a feature of the lower class. Overall, T-glotalling is a part of Modern
Received Pronunciation, and teachers should take this phenomenon into account
while teaching English, so that students can understand and sound more natural.
Literature
1. Altendorf, U. The Dialects in the South of England: Phonology. Varieties of English
1, – 2008. – 302 p.
2. Jones, D. An Outline of English Phonetics / D.Jones. 9 th edition. – Cambridge: –
1962. – 246 p.
3. Mair, C. Twenties century English. History, Variation and Standardization / C.Mair.
Cambridge University Press, – 2006. – 200 p.
4. Trudgill, P. The Dialects of England / P.Trudgill. John Wiley and Sons, Second
Edition, – 2000. – 168 p.
5. Wells, J.C. Accents of English / J.C.Wells. Cambridge University Press. – 1982. –
216 p.
19
Jumayeva Leyla Arif,

Doctoral student, Azerbaijan University of Languages,
Azerbaijan, Baku
ENGLISH LANGUAGE TEXTS IN CONTEXT

AND LANGUAGE PRISM
Key words: context, speech, language, word.
Ключевые слова: контекст, речь, язык, слова.
The relationship of context to text has always been the focus of researchers.
The views of many researchers on the study of texts in the context and language
prism are noteworthy. The next step in the study of conceptual integration is to
include it more in the textual sphere.
In this regard, in recent years, the aspects of this field related to the text
(semantic formation of the text, the connection between the sentences, link,
relationship, communication, etc.) have been reviewed. However, many scientists
who have conducted research in this field still have unstudied issues in this area.
R.Wodak identified four types of context. The researcher shows that they
have strong influence to the cause of the formation of the text, genre and finally
the discourse [5, p.38-39].
He classifies them as following:
– The intertextual and interdisciplinary relationships between the sentences,
the texts, the genres and the discourses;
– The extralinguistic, social / sociological types;
– The history and archeology of texts and institutions;
– The nstitutional frameworks of the specific context related to the situation [5,
p.38-39]
T. van Dyke considers the context as a communicative situation that depends
on the people and their thinking, ie mental models [1, p.76-77].
At the same time T. v. Dyke defines the following categories for the context
model:
– Synthesis of time, space, place, and environment;
– Participants (you and others), including communicators (participation
structure), types of social roles, membership or freedom, the relationships
between theparticipants (preference, friendship), shared and socially important
knowledge and trust, intentions and goals;
– Communicative and other activities, events [1, p.76-77]
Consider the following text in terms of conceptual integration issues:
Life, as he had known it, not only had had no place in it for much that he
now did, but all the currents had gone counter to those to which he now
20
abandoned himself. In short, when all things considered, he had to achieve an

orientation far vaster than the one he had achieved at the time he came
voluntarily in form the
Wild and accepted Gray Beaver as his lord. At that time he was a mere
puppy, soft from the making, without form,ready for the thumb of circumstance to
begin its work upon him. But, now it was different [3, s.152].
Here we see the implicit manifestations of the bitter, sweetness of the
concept of life. In this small part, we encounter two input fields. In one of the
input field the life is full of optimistic scenes. It is not the same in the other input
fields. However, the “run the blend” field is leading. That is, stands out on the fist
line. Thus, there is a sudden transfer of “info” to the “blend” area, including what
is happening in the general area. This is a step for the hero to abandon himself.
The general concepts reflected in the “Blend” field are the words “currents, time,
life” and etc. In this part we see a special, striking comparison in the phrase “but
now it was different”. Thus, the combined usage of the present tense adverbwith
the past tense verb is interesting. The same situation is noted in the expresions
used in the sentence Life, as he had known it, not only had had no place in it for
much that he now did, but all the currents had gone counter to those to which he
now abandoned himself .In this case, there is a need to analyze the sequence of
events process in the place. This leads to increase of dynamism. The sudden
appearance of Now, the proximal adverb of time in the sentence confronts us with
a specific comparison.
The deictic elements have significantly accelerated the dynamism in the text.
Here, the harmony of person, time and space is clearly visible. By the way, a clear
sample of this is the usage of the personal pronouns he, she, her, his, his, him, that
are the color representations of the person, with the adverbs of timefuture
(distal),now (proximal) and there, the adverb of place of regular and irregular
verbs in the past tense. In this case, there refers to the distal region beyond the
speaker. In comparison with the word Now the distal expression of the word then
is used in both in the past and in the future tenses.
Note that the words last and nexthave a distal character.
Thus, we see in the text that the deictic elements and the modal verbs
havethe ability to conceptualize.
Death, oh,death! The world all blood, and the blood all writhing with
death. The soul like the tiniest little light out on a dark sea, thesea of blood. And
the light guttering, beating, pulsing in a windless storm, wishing it could go out,
yet unable [2, p.39].
The general concepts in the sentences [1] and [5] were, in principle, focused
on the context before them and played a leading role at the logical-grammatical
level of the sentence. The concept of life is represented by death, and blood.
21
It is the same for all nations. However, this is not always the case. In addition
to this, the definite article the stands out as a potential factor for background
knowledge.
Note that such texts are related with the author's desire to demonstrate his
inner world, his ability of expressiveness and imagery. In order to realize the
different styles and pragmatic interests in a literary text, a writer can have the
opportunity to create not only the artistry, expressiveness, charm, but also the
ambiguity and the uncertainty.
The language structures, considerations, claims, commands, and apologies
contained in the literary text do not directly affect the recipient of the text, they
affect in various ways.
Thus, it is clear that almost all the discourse strategies depend on the author's
consciousness, the structure of the text, and the text receiver’s understanding
ability. A. Mammadov, M. Mammadov write: “Discourse explains the general
aspects of the cognitive mechanism of a person and creates a connection between
the universal and the cultural concepts.
The inference, understanding, and interpretation of the same universal
concept and its linguistic and rhetorical representations may differ in both cultural
and multicultural discourse.
Therefore, both types of concepts are the main source of the communicative
dynamism in the discourse. The reason for these differences is that the relationship
between the language and the culture is very specific in each language fact” [4, 99].
Thus, the study of texts in the context and language prism is of great interest.
Literature
1. Dijk Teun A. van. Discourse and context. A Socio-cognitive Approach. Cambridge:
Cambridge University Press, 2008, 270 p.
2. Lawrence D.H. England, my England, Penguin Books: 2000, 189 p.
3. London J. White Fang and The Call of the Wild. London: Penguin Books, 1994,
278 p.
4. Mammadov A., Mammadov M. Discourse Research. Baku: 2016, 111 p.
5. Wodak R. The Discourse of Politics in action. Politics as Usual. London: Palgrave
Macmillan, 2009, p. xvi+252 p.
22
Farhadova Gulchohra İsfandiyar,

Doctoral student, Azerbaijan University of Languages,
Azerbaijan, Baku
THE ROLE OF AMERICANISM IN ENRICHING

THE ENGLISH LEXICAL FUND
Key words: americanism, speech, language, word.
Ключевые слова: американизм, речь, язык, слова.
American English is known as the greatest component of American political
history. The notion of “Americanism” can be defined as a word or a fixed word
combination that contains the features of the spoken English language in the
United States.
This is not only reflected in the names given to the animals and the plants by
North Americans, but also it is valued as the first and the greatest contribution of
the American people to the English language.
In different years, for example, the wordssuch as “corn” and catfish (sea
cat)borrowed in 1608–1612, and the wordssuch as “raccoon” (raccoon), “moose”
(American elk), borrowed in 1609-1613, became the part of the vocabulary of the
language.
When studying the history of the language, American English dates back to
the XVII (seventeenth century), which was the period of the first colonies. The
growth of the colonies accelerated the use of English in America.
This was pushed by the celebration of significant days. Thus, the celebration
of Thanksgiving Day in 1621 (this was celebrated in the United States and
Canada), the opening of the Public School in 1636, and the celebration of the
Alumnus day in 1696, change of the Frontier by the colonialists in 1676 are in
this order. From a chronological point of view, the 18 th (eighteenth) century is
remembered with the events such as the National Awakening of 1736 and the
Immigrant Migration of 1789. In the 19th century, more precisely, in 1838, the
“new technology method” and in 1883, the “First Skyscrapers” appeared. The
twentieth century was remembered for its other features.Thus, in 1916, the
Americans began to conduct “Intelligence Tests (IQ) to assess human
intelligence.” In 1985, they made it possible for Rocket Scientists to study.
Already in the late twentieth century, the year 1980 was characterized by the
emergence of new words and concepts. This led to the lexical enrichment typical
for the era of globalization. Thus, words and expressions such as the “Ethical
investment”, and the “Internal market” appeared.
In addition, the word “payment” was replaced by the word “plastic”.
Concepts such as “credit cards, ATMs” were widely used in the language.
23
Later, the word “Yuppie” appeared, that is considered one of the main
figures in the language.
In the 20th century, the term meant young, intelligent, agile business people
aged 25–30. At other times, new words such as mobile phone, laptop or plamptop
have already enriched the language.
The new American version of the English language can be considered as the
landmark of the “American Revolution”.
Thus, the new option above mentioend was to settle this revolution at its
highest point. At the same time, if we view the ideas of the leaders of the
“American Revolution”, we see that they saw it as the most obvious sample of the
independence. The leaders of the new world were the Scots and the Irish. Some
examples once were in Scotland-Ireland usage are now being actively used. For
example, the word “cabin”. It is used in the meaning of hut, cottage, and “cabin”.
The word “Americanism” was a unique notion characteristic for the colonies.
There are various features in the usage of terms and idiomatic expressions in the
American version of English.Some thought that these words were borrowed from
the language of the local Hindus. However, there is also the fact that it would be
wrong to assume that the Native Americans borrowed all the words included into
“Americanism” from the language of Hindus. So, there are such words used in the
list of terms to describe the American way of life and certain things.For example,
“telephone”, “photograph” and so on. Most of us know that such words are rooted
in Americanism. Words like “lunch, jazz” are considered from this type.
Even today, the word “computer”, which is one of the most active words in
our language, was used before the World War II in the meaning “to compute”.
Currently, this word is used to mean “counting machine”.
In addition, the words and the phrases related to both large “mainframes” and
small “microcomputers” began to appear.
The vocabulary of the English language has never been as rich as in the
twentieth century of globalization. This richness has also been accompanied by
change. The main reason for the emergence of new words in the United States
was the development of science and technology.
Today, it is difficult to say that how many words in American English
absolutly belong to Americans. At the same time, this can be also concerned to
the fact that it is difficult to say how many words there are in general. This can
only be determined with the help of recent American English dictionaries.Thus,
when the Americanism reached to a level that could be felt in language,
controversy began to flare up. Thus, at first the British began to criticize the
Americans for repeating their words and expressions, using them in American
speeches under the name of “Americanism”, which were used in England in the
XVII century, and later became archaic and completed theirusage period in the
vocabulary of language.
24
As soon as the British calmed down on this matter, the Americans began to
fight again for the purity of their language and to defend themselves. This scene
has been going on since the 19th century.
In this regard, the English linguist David Adger notes that a small unit can
take different forms while maintaining the feature of meaning [1, p.196].
The author gives examples of this. In this case, he shows examples of
auxiliary verbs used in different dialects.
Another author, Philipson Robert, emphasizes the inevitability of language
integration [2, p.50-57].
It seems that here the author draws attention to all the possible situations that
occur in the language layers as a result of the integration of languages.
Thus, the study of Americanism is still of interest today.
Literature
1. Adger D. Language variability in syntactic theory // In Game Picallo, ed.Linguistic
Variation in the Minimalist Framework. 2014, OUP, pp.196-170
2. Philipson R. Linguistic Imperialism and Linguistics. // Linguistic Imperialism.
Oxford: OUP, 1992, pp.50-57
25
PEDAGOGY. PSYCHOLOGY
Антонюк Н.А.,
к.пед.н., викладач педагогічних дисциплін,
Савчук С.В.,
викладач педагогічних дисциплін
КЗВО «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради,
Україна, м. Луцьк
ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР

РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ
Нова українська школа – це ключова реформа Міністерства освіти і

науки. Головна мета – створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка
даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосо-
вувати їх у повсякденному житті. НУШ – це школа, провідною стратегією
якої є орієнтація на розвиток школяра як автономної і самодостатньої
особистості; це школа до якої приємно ходити учням, де прислухаються до
дитячої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати та
відстоювати власну позицію та бути відповідальними громадянами.
Нова українська школа працює на засадах особистісно-орієнтованої
моделі освіти, максимально враховуючи права дитини, її здібності, потреби та
інтереси, цим критеріям повинне відповідати й освітнє середовище.
«Середовище» − поняття міжпредметне та багатозначне, проте не має
чіткого й однозначного визначення в науці [1. c.5]. В 20-ті роки ХХ століття
вчені доводили, що об’єктом впливу педагога повинна бути не сама дитина,
не її риси (якості), а умови, в яких вона існує. У сучасному філософському
розумінні «середовище» розглядають як простір для розвитку.
Сучасне освітнє середовище – це система впливів й умов формування
особистості, а також можливостей її розвитку, які містяться в соціальному та
просторово-предметному оточенні. Навчання будь-де, будь-коли, будь-яке, з
максимальною користю особисто для кожного – таким воно має бути [3, c.20].
Освітнє середовище у початкових класах має бути безпечним місцем, де
діти відчуватимуть себе захищеними та в безпеці, де відбувається більшість
навчальних видів діяльності. Створення освітнього середовища навчальних
кабінетів потребує широкого використання нових IT-технологій, мультиме-
дійних засобів навчання, оновлення навчального обладнання. Усе це здійс-
нюється через організацію 8 осередків [4. c.15]:
– осередок навчально-пізнавальної діяльності. Устатковується мобільними
партами чи столами, які легко можуть змінювати своє місцеположення − для
26
роботи у парах, для колективної чи командної праці. Також обов'язковими

елементами є зручні стільчики;
– осередок учителя, до оснащення якого відноситься стіл, стілець, шафи і
стелажі для зберігання навчальних посібників, дидактичного матеріалу, тощо.
Серед необхідного обладнання цієї зони виділяють мультимедійне обладнан-
ня для нової школи, пристрої для сканування та друку, проектор, маркерна
дошка та інші засоби навчання, список яких закріплений у відповідних
нормативних актах [4];
– ігровий осередок. Зона для розваг, ігор, відпочинку, без якої неможлива
початкова школа. Може устатковуватися кріслами-мішками, пуфіками. Обов'яз-
ковими елементами є настільні ігри, конструктори, розвиваючі іграшки.
Також в цій зоні може бути присутнє сенсорне обладнання, речі для заспоко-
єння та релаксу;
– зона з м'яким покриттям підлоги для ранкового обговорення у колі,
бесід щодо підсумку дня. Може використовуватися килим або, замість нього,
для кожної дитини повинна бути невелика подушка для сидіння чи пледи для
кількох учнів;
– тематичні змінні осередки, обладнані магнітними дошками, фліпчартами,
стендами;
– зона дитячої бібліотеки. Увесь матеріал повинен розташовуватися на
відкритих полках, стелажах для зручності користування;
– осередок художньо-творчої діяльності, обладнанням для якого стануть
мольберти, полиці для влаштування виставок;
– зона живої природи з рослинами, або й куточком для утримання тва-
рин − рибок, черепах тощо [4].
Освітнє середовище створюють для заохочення самовизначення дітей у
класі та розвитку їхніх спроможностей, оскільки відомо, що люди, які
контролюють те, що відбувається з ними, краще адаптовані до життя. Одним
із важливих чинників для розвитку самовизначення і самоактуалізації дітей є
забезпечення можливості здійснювати вибір у класі і, відповідно, ухвалювати
самостійні рішення, усвідомлюючи при цьому їхні наслідки. Такі можливості
вчителі можуть легко знайти впродовж навчального дня – це вибір учнями
навчальних матеріалів, підходу до розв’язання проблеми, місця за столом, де
вони хочуть працювати, як оформити клас, визначення відповідальних за ту
чи іншу роботу тощо.
У такому освітньому середовищі є баланс між навчальними видами
діяльності, ініційованими вчителем, та видами діяльності, ініційованими
самими дітьми.
На основі аналізу характеристики розвивального освітнього середовища
важливо виокремити його функції:
1. Дидактично-виховна – передбачає задоволення навчально-пізнаваль-
них потреб та інтересів учнів та спрямування середовища на виховне
навчання, що має на меті формування світоглядної культури особистості,
27
морально-ціннісних орієнтацій, позитивних загальнолюдських якостей та

досвіду суспільної поведінки [1].
2. Інформаційно-розвивальна – забезпечує входження дитини в навчально-
інформаційне середовище школи шляхом опанування змісту початкової освіти,
розвиток її творчих здібностей і задатків у процесі навчальної діяльності.
3. Координаційна – передбачає наступність у видах навчальної діяльності
школяра, формування рефлексивних умінь, навичок самоконтролю та самоор-
ганізації, мотивації саморозвитку.
4. Комунікаційна – реалізується шляхом організації суб’єкт-суб’єктної
взаємодії між учасниками навчально-виховного процесу;
5. Адаптивно-емоційна – сприяє підвищенню адаптаційного потенціалу
суб’єктів освітнього середовища; створення морально-психологічного комфорту в
процесі опанування знаннями, вміннями, навичками, компетентностями, цін-
ностями; розвиток почуття радості від власних навчальних досягнень тощо.
6. Інтеграційна – забезпечує взаємодію різних видів і складових розвива-
льного освітнього середовища, підходів до його організації за критерієм ціліс-
ності [1].
7. Соціокультурна – визначає входження молодшого школяра в культурно-
освітнє середовище, соціальну взаємодію в ньому, окультурення знання;
опанування цінностей загальнолюдської та національної культури, формування
умінь, навичок взаємодії, поведінки та діяльності в умовах полікультурності.
Ці функції реалізуються через змістовне наповнення діяльності почат-
кової школи як цілісної системи. І вчитель, організовуючи сприятливе освітнє
середовище, повинен враховувати вимоги концепції НУШ, пропозиції та
бажання учнів.
Аналізуючи суть і роль освітнього середовища як ресурсного центру
розвитку особистості, можна узагальнити наступне: правильно організоване
освітнє середовище допоможе вчителю забезпечити ефективність навчального
процесу, сприятливу емоційну атмосферу у класі, організацію колективної
роботи учнів, позитивне ставлення дітей до навчання та бажання відвідувати
школу щодня.
Література
1. Бібік Н.М. Нова українська школа: порадник для вчителя. Київ : ТОВ «Вид. дім
«Плеяди», 2017. 206 с.
2. Грищенко М. Концептуальні засади реформування середньої школи. Міністер-
ство освіти і науки України, 2016.
3. Короденко М. Нова школа – нові підходи. Київ : Освіта України. 2017. 198 с.
4. Концепція Нової української школи [Електронний ресурс]-Режим доступу:
https:// www.kmu.gov.ua /.../ukrainska-shkola-compressed.pd...
5. Організація простору в школі: ідеї та помилки [Текст] // Сучасна школа
України. 2019. №1.
28
Дідик Н.М.,
доцент, к.психол.н., доцент кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи,
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка,
Україна, м. Кам’янець-Подільський
ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ’ЄКТ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ

У насиченому інформаційному житті потрібне вміння організовувати
свій час, раціонально його використовувати, щоб досягнути якомога вищих
діяльнісних результатів. Тому актуальним для кожної особистості стає
самоменеджмент.
З.В. Юринець дає таке визначення самоменеджменту: самоменеджмент –
це послідовне та цілеспрямоване використання ефективних методів роботи у
повсякденній практиці з оптимальним використанням власних ресурсів для
досягнення власних і професійних цілей [5, с.8]. Самоменеджмент передбачає
оптимальне управління власними можливостями, самопізнання та самороз-
виток.
О. Штепа поняття «самоменеджент» розглядає в кількох визначеннях:
1) науку про самокерування і самоорганізацію людини; 2) роботу людини
над собою в межах особистісного розвитку та оволодіння методами ділової
активності, керування людиною власним життям; 3) здатність людини
організувати свою діяльність так, щоб чітко розпланувати робочий та
вільний час; 4) управління власними ресурсами, тобто вміння їх набувати,
зберігати, розвивати та раціонально використовувати й бути успішною і
самодостатньою людиною [4, c.224].
Головною метою самоменеджменту є ефективне виконання завдання у
зазначені для цього терміни, розвивати успішне самокерівництво, постійне
навчання і розвиток, розкрити внутрішні потенційні можливості та макси-
мально їх застосувати.
Більшість вчених погоджуються з думкою Лотара Зайверта, що до
функцій самоменеджменту належать: постановку мети, планування,
прийняття рішення, реалізація і організація, контроль як основні функції та
як додаткова – інформація і комунікація. В.Т. Шатун за результатами власних
досліджень також підтверджує думку Л. Зайверта, що в самоменеджменті
потрібно визначати такі функції, як: визначення мети, планування, рішення,
організація і реалізація, контроль [3].
А.К. Семенов зазначає, що самоменеджмент повинен містити в собі
необхідність виконання таких функцій: 1) постановка мети, 2) планування
особистого часу, 3) визначення пріоритетів, 4) складання розпорядку дня та
організація трудового процесу, 5) самоконтроль та коригування цілей [2].
М.І. Волобуєв у своїй статті «Функції самоменеджменту: сучасний
погляд» [1] пропонує додати ще нову функцію – «мотивація», яка є сумою
29
мотивів і відповідає на запитання «Чому я повинен виконати всі заплановані

завдання та досягти поставленої мети?».
Інколи специфічною функцією самоменеджменту науковці описують
самосвідомість.
О.С. Штепа виділяє такі основні напрями самоменеджменту:
1. Тайм-менеджмент (організація часу) (Д. Адаір). Мета – вміння
людини оптимально розподіляти час на пріоритетні справи.
2. Стрес-менеджмент (самоорганізація у стресових ситуаціях) (М. Фрезе).
Мета – вміння попереджати та долати стресові ситуації завдяки власній
психологічній компетентності.
3. Тім-менеджмент (командний менеджмент). (Г. Паркер). Мета – вміння
людини самостійно обирати «роль» у групі та ефективно її виконувати.
4. Імпресіон-менеджмент (менеджмент справити враження) (Е. Джоунс).
Мета – вміння людини справити на оточуючих доцільне враження, найчас-
тіше сприятливе.
5. Ресурс-менеджмент (самоорганізація особистих цінностей). Мета –
вміння виявляти компетентність у саморозвитку [4, с.225].
Науковці описують такі концепції самоменеджменту [3;5]:
1. Концепція економії свого часу (Л. Зайверт): самоменеджмент –
цілеспрямоване та послідовне використання методів роботи на практиці для
продуманого, оптимального застосування власного часу.
2. Концепція здолання власних обмежень (М. Вудкок і Д. Френсіс):
основна увага – обмеження (фактори), що стримують розвиток організації,
групи чи індивіда (наприклад, невміння керувати собою; зупинений
саморозвиток; відсутність творчості; невміння навчати та ін.).
3. Концепція самоменеджменту як сукупності соціальних технологій
(В. Карпічев): самоменеджмент носить практичний, прикладний характер та
відображає міждисциплінарну модель, яка базується на всіх науках, вивчених
людиною; велике значення мають технології самоменеджменту.
4. Концепція саморозвитку творчої особистості (В. Андрєєв): основне –
це творчий характер особистості менеджера, його саморозвиток, самоосвіта,
самоконтроль та самореалізація, глибока індивідуальність менеджера.
В. Андрєєв описує 18 типів особистості управлінця:
5. Концепція підвищення власної культури ділового життя (А.Хроленко):
самоменеджмент як набір ділових порад, відводиться значна роль діловим
якостям.
6. Концепція досягнення власного ділового успіху (Бербель і Хайнц
Швальбе): самоменеджмент передбачає досягнення успіху в кар’єрі як резу-
льтату діяльності через самопізнання, важливим є вміння перетворювати
досягнення на успіх.
30
Отже, самоменеджмент є важливим для кожної особистості, яка прагне

до саморозвитку та самовдосконалення. Самоменеджмент передбачає вміння
оптимально використовувати власний час, тому характеристиками високого
рівня самоменеджменту особистості є: знання ритму і техніки виконання
індивідуальної роботи, вміння контролювати свій емоційно-вольовий стан,
навички самодисципліни, здатність особистості реалізовувати власну
життєву ціль. А, головне, – це готовність до самозміни та організації
власного життя відповідно до вимог часу.
1. Волобуєв М.І. Функції самоменеджменту : сучасний погляд. Science and
Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences. 2017. V (21). С. 69-71.
2. Семенов А.К. Самоменеджмент руководителя. URL: http://www.elitarium.ru/vremja-
planirovanie-postanovkacelej-zadachi-rezultat-menedzher-rukovoditelsamomenedzhment/
3. Шатун В.Т. Основи менеджменту : навчальний посібник. Миколаїв : Вид-во
МДГУ ім. Петра Могили, 2006. 376 с.
4. Штепа О.С. Самоменеджмент: процесуальна та диспозиційна характеристика.
Соціогуманітарні проблеми людини. 2010. №4. С. 224-235.
5. Юринець З.В. Самоменеджмент : навч. посібник. Львів : ЛНУ імені Івана
Франка, 2014. 272 с.
Іванова О.В.,
ст. викладач кафедри гуманітарної підготовки
Донбаської національної академії будівництва і архітектури,
Україна, м. Краматорськ
ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Пошук і встановлення, а головне, активне використання потенціалу
міждисциплінарних зв’язків в освітньому процесі – це один із необхідних
дидактичних засобів формування у студентів професійних знань і навичок,
рушійна сила якісного розвитку загальної і фахової компетентності майбут-
ніх спеціалістів.
На сьогодні технологія взаємодії різних навчальних дисциплін набуває
все більш широкого впровадження, це популярний інструмент якісної
підготовки фахівця, не зважаючи на те, що питання міжпредметних і
міждисциплінарних зв’язків в освітньому процесі не є чимось новим. Воно
розглядалось ще за часів таких китів педагогічної науки, як Я. Коменський,
І. Песталоцці, К. Ушинський [2]. На сучасному етапі актуальність вивчення
проблеми міждисциплінарних зв’язків зростає та стає провідною в контексті
підготовки компетентного та конкурентоспроможного фахівця.
31
Мета статті – продемонструвати використання міждисциплінарних

зв’язків іноземної мови (англійської) та інших навчальних дисциплін
(української мови та літератури, історії, географії, риторики) на прикладі
авторської розробки інтерактивного заняття-вікторини з англійської мови,
присвяченого 150-річчу видатної української поетеси Лесі Українки.
Якісна підготовка компетентного фахівця сьогодні значною мірою
завдячує міждисциплінарній інтеграції, основою якої є міждисциплінарні
зв’язки. Освітній процес, який будується на засадах міждисциплінарної інте-
грації, потребує системного підходу. Це означає, що використання активних
методів навчання, впровадження сучасних прийомів і передових технологій
в освітньому процесі має бути одним з пріоритетів освітньо-методичної
діяльності будь-якого викладача.
Оцінити рівень реалізованих у процесі навчання зв’язків можна через їх
відображення в свідомості студентів, тобто за результатами того, як вони
вміють застосовувати знання під час виконання міждисциплінарних завдань.
Результат характеризує набутий досвід міждисциплінарного застосування
знань, а отже, й рівень усвідомлення міждисциплінарних зв’язків. Насправді,
це дає новий метод кількісної оцінки міждисциплінарних зв’язків. Треба
наголосити, що студенти, вивчаючи різні навчальні дисципліни відповідно
до технології міждисциплінарної інтеграції, яка багаторазово примножує
ситуації використання набутих знань в нових умовах, одночасно набувають
досвід застосовувати отримані знання в майбутній професійній діяльності,
що свідчить про вже новий, компетентнісний рівень навчання [3].
Розглядаючи питання міждисциплінарних зв’язків, варто звертати увагу
на те, що навчальна інформація, набута під час вивчення різних дисциплін,
не повинна просто повторюватись, вона має використовуватися для мотива-
ції подальшої навчальної діяльності студентів, актуалізації опорних знань,
умінь і навичок, з’ясування змісту речей та явищ, обґрунтування, моделю-
вання процесів тощо.
Сучасні реалії свідчать про те, що професійна компетентність повинна
включати окрім ґрунтовних професійних знань і навичок, фахове мовлення,
зокрема іншомовну комунікативну компетентність. Тож популярність
вивчення іноземної мови як засобу підвищення професійної компетентності
спеціаліста зростає. Міждисциплінарний підхід лише додає до процесу
оволодіння мовою. Іноземна мова, а тим більш англійська, – це яскравий
приклад відкритості для взаємодії з іншими навчальними дисциплінами.
Продемонструємо використання міждисциплінарних зв’язків іноземної
мови, у нашому випадку – англійської, з іншими навчальними дисциплінами
(українською мовою та літературою, історією, географією, риторикою) на
прикладі авторської розробки інтерактивних завдань з англійської мови до
150-тої річниці від дня народження видатної української поетеси Лесі
Українки.
32
До визначного ювілею Лариси Петрівни Косач «для забезпечення куль-

турного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у
вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму» [1] було
розроблено відкрите практичне заняття з англійської мови для студентів
першого курсу немовних спеціальностей. Воно проходило у формі інтерак-
тивного змагання, присвяченого життю та творчості великої поетеси.
По-перше, студентам було запропоновано підготувати доповіді-пре-
зентації про Ларису Петрівну Косач Теми доповідей були такі: «Lesia
Ukrainka’s Biography», «Love and Tragedy in Lesia’s Life», «Interesting Facts
about Lesia Ukrainka»). Міждисциплінарний зв’язок англійської мови з
українською літературою та історією в цьому завданні є очевидним. Просте
на перший погляд завдання – розповісти про добре знайому студентам по-
стать англійською мовою, мало за мету тренування перекладу з рідної мови,
вдосконалення навичок монологічного мовлення (логічного, структурованого,
зв’язного повідомлення), а також уміння виступати на публіці, що є важливою
складовою майбутньої професійної компетентності (вміння презентувати
свою дослідну роботу, зацікавити своїми проєктами та розробками тощо).
Друге завдання – вікторина. Студентам потрібно було дати розгорнуті
відповіді на питання про життєвий та творчий шлях Великої Українки.
Завдання 2. Questionnaire. Answer the questions and score one point for
each correct answer. (Дайте відповіді на питання та отримайте один бал за
кожну правильну відповідь).
1. What is Lesia Ukrainka’s real name? (Larysa Petrivna Kosach-Kvitka)
2. Where was Lesia Ukrainka born? (Novograd-Volynsky town, Volyn (now
Zhytomyr oblast)
3. Who were Lesia’s parents and what did they do? (Olha Drahomanova-
Kosach, writer and publisher; Petro Antonovych Kosach, lawer)
4. How many children were there in her family? (6, Larysa had 2 brothers
and 3 sisters)
5. When did she write her first poem? (at the age of 9)
6. What Ukrainian composer was a good friend Lesia’s family? (Mykola
Lysenko)
7. When was the pseudonym Lesia Ukrainka used first? (At 13, when her
first published poem, “Lily of the Valley” appeared in the magazine Zorya in
Lviv.
8. What is the title of her first collection of poems? (On the wings of songs,
1893)
9. Could Lesia Ukrainka play any musical instrument? (Piano)
10. Who is her dramatic poem “Oderzhyma” (The Possessed) devoted to?
(Serhii Merzhynsky)
11. Where did Lesia Ukrainka die? (Suramy, Georgia)
12. What literary piece of Lesia Ukrainka became the basis of the video
game created by Colabee Studios? (The Forest Song)
33
Виконуючи завдання, студенти практикували не лише навички іншомов-

ного мовлення, а й закріплювали знання з історії України, літератури, географії.
Завдання на лексику були розроблені на основі віршів Лесі Українки в
перекладі Персівала Канді та безпосередньо пов’язані з літературою.
Завдання 3. Put the lines of the poem in the correct order. Guess what poem
it is. (Поставити рядки правильно. Здогадатися, який це вірш Лесі Українки).
Бланк відповіді: 1-___, 2-___, 3-___, 4-___.
А) Drearily and sadly pass away?
В) Should my days of youth be spent in woe,
С) Hence, dark thoughts! Away, ye autumn mists!
D) Golden spring is here, she’s here today!
Correct answer (правильна відповідь): Contra Spem Spero:1-C, 2-D, 3-B,
4-A.
Завдання 4. Fill in the gabs with the words below. (Заповнити пропуски в
реченнях).
A) live B) gloom C) smile D) songs E) tears
Nay, through all my 1___ still will 2) ___ ,
Sing my 3) ___ though troubles round me loom
Hopeless, still hope on against all odds,
I will 4) ___ ! Away, ye thoughts of 5) ___ !
Correct answer (правильна відповідь): 1-E, 2-C, 3-D, 4-A, 5-B.
Дуже часто зв’язок англійської мови з іншими дисциплінами встанов-
люється під час вивчення лексичних тем, але опанування граматичної теми
також може стати доброю основою для таких зв’язків. Матеріали заняття було
підібрано таким чином, щоб студенти мали змогу відпрацювати навички
вживання пасивного стану дієслова.
Завдання 5. Watch the interview with film producer Yulia Sinkevych about
the biographical film called “Lesia Ukrainka. Uzlissya”. Put the verbs in brackets
into a suitable passive tense. (Подивіться інтерв’ю з кінопродюсером Юлією
Сінкевич про автобіографічний фільм «Леся Українка. Узлісся». В реченнях
нижче вставте правильну форму пасивного стану дієслова).
1. The last fixture movie about Lesia Ukrainka ___ (film) in Kyiv at
Dovzhenko film studio in 1971.
2. The first teaser of the film “Lesia Ukrainka. Uzlissya” ____
(already/release).
3. Love and tragedy of Lesia Ukrainka ___ (depict) in the teaser.
4. How the story should ___ (tell) is the most challenging of making the film.
5. The poem “Oderzhyma” (A Woman Possessed) ___ (write) by Lesia
Ukrainka within one night after Serhii Merzhynsky’s death.
Наведені завдання наявно демонструють ефективне використання
взаємодії англійської мови з іншими дисциплінами та підтверджують, що
міждисциплінарні зв’язки мають необмежені ресурси підвищення не тільки
34
мовно-комунікативної підготовки, але й загальної професійної компетент-

ності майбутніх фахівців.
Таким чином, міждисциплінарні зв’язки відповідають реалізації дидак-
тичних принципів в освітньому процесі. Навчання, яке базується на засадах
міждисциплінарності, з одного боку, мотивує студента до навчально-пізна-
вальної діяльності, сприяє розвитку його професійній компетентності, а з
іншого – стимулює викладача до оновлення змісту навчальної дисципліни,
пошуку актуальних міждисциплінарних тем, створення нових комуніка-
тивних ситуацій. Підготовка інтерактивного заняття з англійської мови,
присвяченого 150-річному ювілею Лесі Українки, дала змогу це продемон-
струвати.
1. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VІІ (редакція
станом на 01.07.2014 р.).
2. Надольська Ю.А. Роль міжпредметних зв’язків на уроці іноземної мови у
сучасній школі. Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана
Хмельницького, Україна. URL: https://cutt.ly/lzcqmOd (дата звернення: 08.03.2021).
3. Шершнѐва В.А. Междисциплинарная интеграция и компетентностный
подход // Альманах современной науки и образования Тамбов: Грамота, 2008. № 10
(17): в 2-х ч. Ч. I. C. 201-202. ISSN 1993-5552. URL: www.gramota.net/materials/
1/2008/10-1/80.html (дата звернення: 05.03.2021).
Коваленко О.В.,
доцент, к.пед.н., ст. викладач кафедри образотворчого мистецтва,
музикознавства та культурології Сумського державного педагогічного
університету імені А. С. Макаренка,
Україна, м. Суми
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ГІДА-ЕКСКУРСОВОДА

ДЛЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Сьогодні екскурсійну діяльність розглядають, як особливий тип профе-
сійної діяльності, якій повинна відповідати певна модель особистості, з її
специфічними інтересами та здібностями, певним поєднанням індивідуально-
особистісних, психофізіологічних і фізичних властивостей. Найбільшу профе-
сійну значущість для майбутнього гіда-екскурсовода мають особистісні
якості, пов’язані з розумінням внутрішнього світу людей і гуманного
ставлення до них. Сучасний розвиток цивілізації розглядається крізь призму
її складових – економіки, соціальної сфери і духовної культури. Глобальним
чинником, який торкається кожної з наведених вище складових – є світовий
туризм як соціальний феномен, надзвичайно багатий за змістом і проявами.
35
Туризм безпосередньо впливає на стабільність у суспільстві, виховуючи

толерантність і гостинність, формує комунікативну культуру й народну
дипломатію, тим самим консолідуючи націю.
На початку XXI століття стала глобально розвиватися сфера туризму,
що спричинено добровільною тимчасовою міграцією великих потоків людей
в інше середовище з певною туристичною метою. Завдяки таким масовим
подорожам людей в інше соціокультурне середовище інтенсифікуються
міжкультурні комунікації, шо передбачає проінформованість учасників цих
процесів у різних галузях знань, активнішими стають економічні та
культурні зв’язки між етносами та народами. Особливо актуальною стає
проблема задоволення потреб споживачів туристичного ринку послуг [2;5].
Туристичні послуги розкривають внутрішній світ людини у нових
аспектах, що супроводжується виникненням нових емоцій і психологічним
розвантаженням. У цьому процесі нелінійним шляхом розвиваються інте-
лектуальні, чуттєві, пізнавальні зусилля, спрямовані на збагачення соціаль-
ного досвіду, незалежно від фінансового статусу людини (в чому деякою
мірою й виявляється демократизм туризму). Тому особлива увага має
приділятися підготовці кадрового забезпечення цієї галузі. Ті програми
підготовки фахівців за профілем екскурсійної діяльності, що використову-
ються сьогодні, а також їхній зміст і нормативна база процесів професійної
підготовки не повною мірою відображають запити практики туристично-
екскурсійної діяльності. Це загострює проблему побудови професійно
орієнтованого педагогічного процесу, що забезпечує передачу сучасних
професійних знань, умінь і навичок у сфері організації й управління екскур-
сійною діяльністю. Необхідне розроблення систем підвищення кваліфікації
викладачів і працівників туристичної галузі з виділенням специфіки змісту
професійної підготовки фахівця туристичного супроводу (гіда-екскурсовода),
також обов’язкове ухвалення єдиного професійного стандарту підготовки
гідів-екскурсоводів, а ще перейняття досвіду європейських країн, у яких вже
давно введено єдині вимоги та стандарти підготовки фахівців туристичного
супроводу (гідів).
На даний момент, змістовною основою професійної підготовки фахівців
туристичного супроводу (гідів- екскурсоводів) стає культура – цінності і
осмислені знання, уявлення, які отримали відображення в мистецтві, релігії,
традиції та людському досвіді. Однак, в умовах традиційної системи навчання
присутнє вузьке розуміння культурологічного підходу – зведення до культу-
рологічного аспекту, принципу культуроцентричності, що говорить про
недостатність його методологічних обґрунтувань і неповноту використання
можливостей в цій сфері [7].
Дуже важливою умовою реалізації культурологічного підходу до профе-
сійної підготовки гідів-екскурсоводів виступає їх духовно-моральний розвиток.
Сьогодні, коли вступають в діалог різні національні культурні традиції,
відбувається їх взаємодія та збагачення, виникають сприятливі можливості
36
для розуміння гідом процесів інтернаціоналізації суспільного життя, форму-

вання та функціонування загальнолюдської культури. Одним з ключових
моментів в реалізації культурологічного підходу є необхідність забезпечення
культурної ідентифікації особистості майбутнього гіда-екскурсовода.
Необхідно відзначити, що культурологічний підхід по відношенню до
професійної діяльності фахівця туристичного супроводу (гіда-екскурсовода)
мас ряд нюансів, в яких виражається діалектика даного поняття. По-перше,
сама професійна діяльність є невід’ємною частиною, феноменом культури.
Тому її розвиток може бути забезпечено тільки в соціально-культурно-
історичних рамках. Разом з тим професійна діяльність гіда це не тільки
культурний саморозвиток, але й процес передачі, трансляції культурних
зразків життя та поведінки. При цьому дуже важливо, щоб цей процес
здійснювався саме в контексті культури, щоб в якості його результатів
виступали не утилітарні знання, вміння та навички, а й освоєні цінності
культури [1; 4].
Головними передумовами розвитку вітчизняної туристичної галузі є
формування ефективно діючої системи підготовки фахівців туристичного
супроводу. Це передбачає не лише становлення туристичної освітньо-
педагогічної системи, але й удосконалення організації навчального процесу
підготовки фахівців туристичної галузі. Потреба удосконалення системи
професійної освіти в туристичній галузі викликана соціальним замовленням
суспільства, що змінюється під впливом глобалізаційних процесів в Україні та
світі.
У цьому контексті можна зазначити, що підвищення рівня професійної
підготовки фахівців туристичного супроводу (гідів-екскурсоводів) до комуні-
кативної взаємодії з представниками різних соціумів залежить від якості їх
підготовки до міжкультурного спілкування, а також рівня володіння інозем-
ною мовою та знання відмінностей потреб різних категорій туристів.
У контексті формування досвіду продуктивної толерантної міжкультурної
комунікативної взаємодії майбутніх фахівців треба розглянути його складові,
а саме:
– соціокультурне оточення, виховання та практика, які реалізуються
через освіту;
– ознайомлення із світовою культурою з одночасним залученням до
загальнолюдських цінностей та стандартів існування;
– формування духовного потенціалу і нового мислення у контексті
громадянських прав людини;
– сприйняття історії свого народу крізь призму історичного минулого
своєї країни й людства, а себе – як носія національних цінностей і відпові-
дального за майбутнє всього людства;
– формування розуміння цілісності сучасного світу, взаємозалежності
всіх подій і процесів, необхідності об’єднання зусиль представників різних
культур для вирішення глобальних проблем людства;
37
– визнання рівності та достоїнств усіх культур і права представників

інших культур зберігати свою культурну самобутність тощо [8].
Професійна підготовка фахівця туристичного супроводу (гіда-екскурсо-
вода), з точки зору ведення міжкультурної інтерактивної взаємодії, передбачає
врахування аспекту міжкультурного діалогу при здійсненні процесі цієї
підготовки. Міжкультурний діалог фахівця туристичної галузі трактується як
«професійна й ділова взаємодія з представниками різного культурного й
мовного походження, набуття творчих умінь діалогічної взаємодії в ситуаціях
професійної діяльності» [3;6].
З огляду на вищесказане, міжкультурну комунікативну взаємодію можна
розглядати як цілеспрямований зв’язок між представниками різних культур,
завдяки якому відбувається обмін інформацією, культурними та духовними
цінностями з урахуванням унікальності кожної з культур у професійній
діяльності для задоволення потреб туристів та результативного ведення
міжкультурного діалогу.
Для уникнення комунікативних суперечностей необхідно розуміти
контексти, які можуть бути: контекст реальної ситуації та контексти кожного
з учасників комунікації. Розуміння контекстів є методом пізнання діалогу
культур, який можна розглядати як засіб комунікативної взаємодії між
окремими людьми чи групами людей, які є представниками різних культур.
Сучасні вимоги, які ставляться перед фахівцями туристичного супроводу
(гідами-екскурсоводами) з боку роботодавців та споживачів туристичних
послуг зумовлені конкуренцією на ринку праці. Саме тому професійна
підготовка фахівців цієї галузі повинна бути націлена на забезпечення
високого рівня їх теоретичної та практичної підготовки, готовності до
здійснення професійної, а також комунікативної взаємодії зі споживачами
туристичних послуг.
Незважаючи на те, що туристична освіта в Україні здійснює підготовку
фахівців на достатньо високому рівні, прослідковується певна проблема
забезпечення галузі потенційними кадрами, зумовлена доволі низьким рівнем
співпраці навчальних закладів туристичного профілю та підприємств
туристичної галузі. Тому важливими є також такі напрями спільної діяльності,
як інтеграція роботи фахівців сфери туризму та закладів освіти шляхом
проведення консультацій, виконання практичних завдань, участі у тренінгах
тощо. Необхідна участь викладацького складу в професійній діяльності
сектора туризму (праця у фірмах екскурсоводами, туроператорами тощо).
Якісним результатом цієї співпраці є інтеграція готовності й здатності
випускників виконувати професійну діяльність. З метою аналізу програм
підготовки в інших країнах ми розділили їх натри блоки, щоб представити
об’єктивну картину про можливості підвищення кваліфікації, перепідготовки
та атестації екскурсоводів, гідів-перекладачів та інструкторів-провідників в
країнах Європи і США, в країнах Азії і Африки та Австралії.
Підсумовуючи усе вищезазначене, можемо зробити наступні висновки
38
про те, що до важливих аспектів професійної підготовки майбутнього гіда-

екскурсовода для здійснення міжкультурної комунікативної взаємодії у
професійній діяльності можна віднести наступні: усвідомлення культуро-
творчої функції туризму; необхідність базових психологічних знань з проблем
міжкультурної комунікативної взаємодії для ціннісного освоєння світу
(взаємоповага один до одного, вияв толерантності, знання про індивідуальні
особливості людини, адекватність емоцій, способів і засобів спілкування діям
і поведінці партнера по спілкуванню); міжкультурна складова професійної
підготовки розглядається як тактика, дотримання якої допомагає майбутньому
фахівцю побачити загальне й особливе в різних культурах, що їх об’єднує та
розділяє, навчитися спілкуванню з позицій діалогу культур, розуміння між-
культурної комунікативної взаємодії як цілеспрямованого зв’язку між пред-
ставниками різних культур, завдяки якому відбувається обмін інформацією,
культурними та духовними цінностями з урахуванням унікальності кожної з
культур у професійній діяльності для задоволення потреб туристів; підготов-
леність до усунення суперечностей спілкування (конструктивного характеру
спілкування, ЯКІ поглиблюють, удосконалюють і розвивають відносини, та
деструктивного характеру спілкування, що руйнують відносини).
З огляду на вищесказане застосування культурологічного підходу щодо
професійної підготовки фахівця туристичної супроводу (гіда-екскурсовода), є
важливим. Це, у свою чергу, зумовлює потребу наповнення навчальних
програм професійної підготовки фахівців туристичної галузі культурологіч-
ним змістом та актуалізує необхідність створення відповідного навчально-
методичного забезпечення цього процесу щодо набуття майбутніми
фахівцями професійно важливих якостей, необхідних для успішної профе-
сійної діяльності й відповідних умінь для якісної комунікативної взаємодії з
представниками інших культур.
1. Bâez, A.B., Dominguez, D.C., Tercefio, J.R. (2020). Integration of emotional
education as a new conforming axis in the university degree of tourism. Fronteiras, 9 (3),
197-219.
2. Caber, M., Ünal, C., Cengizci, A.D., Güven, A. (2019). Conflict management styles
of professional tour guides: a cluster analysis. Tourism Management Perspectives, 30, 89-97.
3. Dashevska, I.M., Tomkovich, O.I. (2018). Interactive teaching methods and their
application in excursion activities. Вісник Луганського національного університету імені
Т. Г. Шевченка. Педагогічні науки , 4 (239), 129-134.
4. Ghahramani, L., Khalilzadeh, J., Kc, B. (2018). Tour guides communication
ecosystems: an inferential social network analysis approach. Information Technology and
Tourism, 20 (1-4), 103-130.
5. Gültekin, S., leigen, E. (2019). A research on professional tour guides emotional
intelligence and problem-solving skills. Journal of Quality Assurance in Hospitality and
Tourism, 20(2), 230-258.
6. Kovalenko, O.V. (2019) Basic principles of forming the content of professional
39
training of tourist support specialists (guides) in Belarus and Ukraine. Вісник Луганського
національного університету імені Т. Г. Шевченка. Педагогічні науки, 6 (329), 46-53.
DOI: 10.12958/2227-2844-2019-6(329)-2- 46-53
7. Shmeleva, N.V., Spasskii, A.N. (2018). Features of culturology as an academic
discipline: goals, objectives. Perspektivy Nauki і Obrazovania, 33 (3), 179-183.
8. Yepyk, L., Kovalenko, O. (2020). Innovative technologies in modern cultural
education. European vector of modern cultural studies and art criticism: the experience of
Ukraine and the Republic of Poland. Riga: IzdevniecTba “Baltija Publishing”. DOI:
10.36059/978-9934- 588-41-9/38-54
Мехед К.М.,
аспірант національного університету «Чернігівський колегіум»
імені Т.Г. Шевченка,
Україна, м. Чернігів
ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ ЗАСОБАМИ ГЕЙМІФІКАЦІЇ
Стрімке зростання попиту в сфері ІТ на дійсно кваліфікований персонал
поставило перед системою вищої освіти завдання підготовки компетент-
нісного, конкурентоспроможного, мобільного, ефективного та ініціативного
фахівця, готового до змін, здатного до самоосвіти і постійного підвищення
кваліфікації, такого, що вміє пристосовуватися та набувати нові компетент-
ності впродовж життя, які вимагає суспільство та ринок праці. Для успішної
соціалізації майбутні ІТ-фахівці повинні володіти такими компетентностями,
що допоможуть їм адаптуватися до реалій мінливого сучасного світу.
Молодий фахівець повинен знати, як ставити мету і докладати зусиль для її
досягнення.
У Державному стандарті базової та повної середньої освіти ключова
компетентність визначена як спеціально структурований комплекс характе-
ристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних
сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх
стандартів [1]. Ключові компетентності лежать в основі будь-якої діяльності.
Потрібно приділити особливу увагу процесу їх формування. Наразі просте-
жується тенденція збільшення кількості робочих місць із вмінням вирішувати
проблеми, в той час як скорочуються робочі місця з рутинною працею [2].
Сучасна особистість повинна вміти бачити нетрадиційні способи і методи
вирішення завдань, повинна бути здатною знаходити нові рішення. З огляду
на важливість цього питання, дуже часто зустрічаємо його обговорення
науковцями та освітянами на різних рівнях. Згідно з аналізом сучасної
наукової літератури стає зрозумілим, що питання формування ключових
40
компетенцій висвітлюються в основному в публікаціях, присвячених середній

освіті. Хоча одним із основних завдань закладів вищої освіти є розвиток
культурно-універсальних і професійних компетентностей, однак ми вважаємо,
що формування ключових компетенцій не можна вважати завершеним на
момент закінчення середньої школи. Більш того, набуті компетентності
можуть змінюватися в міру набуття нового досвіду протягом життя. Саме
тому не тільки базова та повна загальна середня, а й і вища освіта має сприяти
розвитку ключових компетентностей.
Згідно Закону України «Про освіту» освіта в Україні визначена як та, що
базується на компетентностях, метою якої є «всебічний розвиток людини як
особистості, її талантів, інтелектуальних, творчих та фізичних здібностей,
формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетент-
ностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспіль-
ного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і
суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, твор-
чого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього
рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європей-
ського вибору» [3]. Не менш значущими для розвитку освіти в Україні є
Рекомендації Європейського парламенту та ради ЄС «Про ключові компетен-
тності для навчання впродовж життя» 2018 року [4]. Важливим в даному
документі є наголос на неперервності. Адже неперервна освіта, як багато-
рівневе поняття, є процесом, який ніколи не завершується та включає різні
напрями освітньої діяльності особистості залежно від її потреб. Хоча
здійснений аналіз джерел інформації із досліджуваного питання дозволив
зробити висновок, що єдиної класифікації ключових компетентностей осо-
бистості не існує, треба зауважити на майже ідентичному баченні компетен-
тнісної освіти та ключових компетентностях у Законі [3], У Державному
стандарті базової й повної середньої освіти [1] та згідно Концепції Нової
української школи [5] з європейським.
Рішення такого питання як проблема формування ключових компетен-
тностей вимагає від викладача новаторського підходу.
Термін гейміфікація вперше був застосований Pelling N. програмістом та
винахідником в 2002 році, і майже до 2010 року не привертав широкої уваги
[7]. Але з тих пір практики та науковці все частіше використовують
гейміфікацію. Huizinga J. визначає гру як «вільну діяльність», що цілком
свідомо стоїть за межами «звичайного» життя, як «несерйозну» [8], але в той
самий час інтенсивну, «з головою» [8] поглинаючу гравця, що починає
існувати в своїх власних межах часу та просторів відповідно до встановлених
правил та впорядкованого образу. Це визначення передбачає чіткий розподіл
між «серйозними» і «звичайними» видами діяльності і тими, які не є такими
(мається на увазі ігри), але при цьому не враховується, що межі між грою і
41
роботою, навчанням стають все більш розмитими, таку ситуацію можна

означити поняттям «серйозних ігор» [9]. Впровадження вищезазначеної
діяльності з правильним добором способів її інтеграції у різні форми навчання
з чітким розумінням викладачем «які елементи гейміфікації в якому порядку і
обсязі слід включати у різні форми навчання та до яких результатів це може
привести» [6], на нашу думку, повинно позитивно вплинути на формування
ключових компетентностей майбутніх ІТ-фахівців.
Сьогодні випускник закладу вищої освіти потребує широкого набору
компетентностей, щоб знайти повноцінну роботу та стати незалежним,
залученим громадянином. Формування ключових компетенцій на високому
рівні – це те, до чого прагне Європейський освітній простір разом з освітя-
нами та науковцями нашої країни. Використання гейміфікації як засобу для
формування ключових компетентностей майбутніх ІТ-фахівців здатне не
тільки допомогти успішній реалізації в професійній діяльності випускнику
закладу вищої освіти, а й є дійсно перспективним фактором підвищення
інноваційного потенціалу країни вцілому, її продуктивності та конкуренто-
спроможності.
1. Постанова «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної
середньої освіти». Затверджено постановою Кабінету Міністрів України 23.11.2011
року № 1392. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-п
2. Solov`eva, S.M. (2019). Formation of key competencies: heuristic conversation.
Conference: 5th International Forum on Teacher Education (IFTE 2019), 10, 69 – 75. doi:
10.15405/epsbs.2020.01.10.
3. Закон України «Про освіту». 2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.
4. Key competences for lifelong learning. (2018) Retrieved from: https://op.europa.eu/
en/publication-detail/-/publication/297a33c8-a1f3-11e9-9d01-01aa75ed71a1/language-en
5. Концепція Нової Української школи. Міністерство освіти і науки України:
[офіційний веб-портал]. URL: http://mon.gov.ua/202016/12/05/konczepcziya.pdf.
6. Мехед К.М. Гейміфікація навчання як інноваційний засіб реалізації
компетентнісного підходу у закладах вищої освіти. Вісник Національного університету
«Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. Педагогічні науки. Чернігів, 2020. Вип.
7(163). С. 19-22.
7. Meder, M., Jain, B.J., Plumbaum, T., Hopfgartner, F. (2015). Gamification of
workplace activities. In Hopfgartner, F. (ed.), Smart information systems: Computational
intelligence for real-life applications. Series: Advances in computer vision and pattern
recognition. Berlin, Germany: Springer Verlag, 239-268. doi: 10.1007/978-3-319-14178-7_9.
8. Huizinga, J. (1967). Homo ludens: A study of the play-element in culture. Boston,
MA: Beacon Press.
9. Agogué, M., Levillain, K., Hooge, S. (2015). Gamification of creativity: Exploring
the usefulness of serious games for ideation. Creativity and Innovation Management, 24(3),
415-429.
42
Філімонова Т.В.,
доктор філософії в галузі освіти, доцент кафедри початкової освіти
Миколаївського національного університету ім. В.О. Сухомлинського,
Колесніченко А.М.,
магістерка Миколаївського національного університету
ім. В.О. Сухомлинського, вчитель початкових класів,
Україна, м. Миколаїв
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ
На сучасному етапі розвитку української держави триває складний період
становлення, позначений кризовими явищами в суспільстві, оскільки
демократичні та гуманістичні цінності утверджуються суперечливо і повільно.
Відродження України неможливе без пробудження патріотизму, національної
свідомості українського народу, насамперед молоді. Тільки усвідомивши
витоки своєї культури, осмисливши історичне минуле можна краще зрозуміти
сьогодення і уявити майбутнє.
Значну роль у вирішенні цієї проблеми відіграє саме освіта. Важливою
ланкою освіти, що закладає основи гармонійного розвитку дитини, сприяє
збереженню національних традицій, мови, культури, є початкова школа. Відтак,
перед початковою школою стоїть важливе завдання – формування цілісної
особистості, яка володіє різними компетенціями, необхідними в сучасному
житті. У цьому контексті метою освітнього процесу стає формування не просто
вмінь і навичок, а певних якостей особистості, які сприятимуть адаптації дітей у
суспільстві і реалізації їхніх можливостей у сучасному житті. Тому особлива
увага приділяється формуванню соціальної та громадської компетентності,
спрямованої на виховання справжніх патріотів України.
Методологічні та теоретичні основи формування особистості з глибоким і
свідомим почуттям патріотизму розкриті у працях вітчизняних науковців:
І. Беха, М. Боришевського, Г. Ващенка, Ю. Завалевського, Г. Касяновича,
Б. Кобзаря, В. Кузя, М. Левківського, І. Огієнка, Ю. Руденка, М. Стельмаховича,
О. Сухомлинської, Д. Чижевського, К. Чорної, П. Щербаня та ін.
Концептуальні засади реформування шкільної освіти України з опертям на
виховання патріотизму обґрунтовано в основних державних і нормативних
документах: Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну
середню освіту», Концепція національно-патріотичного виховання, Концепція
Нової української школи, Державний Стандарт початкової освіти, у яких
зазначається, що навчання та виховання повинні сприяти усвідомленню
43
людиною свого коріння й місця у сучасному світі, прищепленню поваги до

інших культур. Разом з тим наголошується, що найціннішим результатом
початкової освіти в особистісному вимірі є дитина, яка відповідально ставиться
до себе та інших людей, усвідомлює себе громадянином/громадянкою України
[4, с.10]. Нам імпонує позитивне гасло, проголошене Концепцією нової
української школи: «освічені українці, всебічно розвинені, відповідальні
громадяни і патріоти, здатні до ризику та інновацій, – ось хто поведене
українську економіку вперед у ХХІ столітті [4, с.10].
На думку І. Кутняк, «в особистості, у якої розвинена національна само-
свідомість, гармонійно поєднуються такі компоненти: здатність усвідомлювати
сутність нації, з якою вона себе ідентифікує, надання важливого значення тому,
як ставляться до неї, до її нації інші національні спільноти; усвідомлення того,
що кожна нація є джерелом розвитку й забезпечення усіх інших націй, що разом
складають людство, і патріотизм [3, с.46]. Національний прояв патріотизму
виявляється в усвідомленні себе представником української нації, а справж-
ньому патріоту властиве почуття гордості за свій народ, знання його історії,
культури, повага традицій та звичаїв. Патріотична діяльність виявляється у
пошуковій, краєзнавчій роботі, в процесі пізнання, в праці тощо.
Пріоритетного значення в розбудові Нової української школи набуває
завдання формувати в здобувачів початкової освіти систему загальнолюдських
цінностей – морально-етичних (гідність, чесність, справедливість, турбота,
повага до життя, повага до себе та інших людей) та соціально-політичних
(свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури,
патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність,
відповідальність). У центрі освіти має перебувати виховання в учнів відпові-
дальності за себе, за добробут нашої країни [4, с.19].
Ми переконані, що людині, яка змалку не відчуває нерозривного зв’язку зі
своїм народом, важко визначитися, досягти успіху, реалізуватися в житті.
Первинні уявлення про патріотизм з’являються вже в дошкільному віці,
поступово закарбовуються і підживлюються в початкових класах; вони не
розчиняються у часі, не зникають, хоча без належного підкріплення можуть
слабшати і зникати. Виховання патріотизму – це цілеспрямований процес
розвитку змістового і сутнісного наповнення емоційно-почуттєвого складника
особистості дитини, що забезпечується діяльнісним механізмом гідної взаємодії
особистості із собою, як представником свого народу, із власним народом та
його здобутками, а також з іншими народами.
Так, О. Коркішко розглядає патріотизм як духовно-моральний принцип
життєдіяльності особистості, який характеризується відповідальним ставленням
людини до рідного краю, до Батьківщини, до народу, це активна праця на благо
Вітчизни, примноження її багатств, розбудова науки та культури, захист
свободи та честі своєї держави [2, с.17]. Ми спираємося на наукові розвідки
44
І. Беха і згодні з ним, що процес патріотичного виховання розпочинається з

першого року навчання у школі [1, с.101]. Разом з тим ми переконані, що саме
від вчителя-патріота, який має високий рівень національної самосвідомості,
залежить успішність патріотичного виховання учнів початкових класів в умовах
Нової української школи. У контексті нових викликів, що постали перед
країною, учителям початкових класів доцільно переглянути практику виховної
роботи та захисту прав дітей у закладі освіти, адже діти також причетні до
подій, які відбуваються в нашій державі: їхні татусі захищають Батьківщину,
беруть участь у громадських і волонтерських акціях. Усе це вимагає
тактовності, досвідченості й делікатності у спілкуванні з учнями.
Серед ефективних методів патріотичного виховання вважаємо дієвими такі
як метод проєктів, міні-диспути, міні-дискусії, ігрові подорожі, інтерактивні
технології, години спілкування, години милування, музичні й танцювальні
конкурси, козацькі забави, народні свята, тематичні конкурси малюнків,
вікторини, виставки, вечорниці, зустрічі з ветеранами АТО, відвідування музеїв,
естафети тощо.
Отже, патріотичне виховання учнів початкових класів учителі повинні
розпочинати з перших днів перебування дитини в школі, ставлячи перед собою
мету – вироблення в кожного учня відданості загальнолюдським моральним
цінностям, успадкування духовних надбань і культури свого народу, виховання
громадянського світогляду.
1. Бех І.Д., Чорна К.І. Програма українського патріотичного виховання дітей та
учнівської молоді. Київ. 2014. 229 с.
2. Коркішко О.Г. Патріотичне виховання молодших школярів: Методичні
рекомендації вчителям початкових класів, вихователям груп подовженого дня,
організаторам виховної роботи / за заг.ред. проф. Сипченка В. І. Слов’янськ, 2002. 38 с.
3. Кутняк І. М. Національна свідомість у контексті антропологічно-екзистенційного
виміру. Мультиверсум. Філософський альманах. Київ: Центр духовної культури, 2019.
№ 41. С. 44-49.
4. Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Бібік Н. М. Київ: ТОВ
«Видавничий дім «Плеяди», 2017. 206 с.
45
Філімонова Т.В.,
к.пед.н., в. о. доцента кафедри початкової освіти
Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського,
Дрібниця А.М.,
здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти групи 648 спеціальності
013 Початкова освіта факультету педагогічної та соціальної освіти
Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського,
Україна, м. Миколаїв
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ

УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Одним з основних показників виховання, формування та розвитку
особистості здобувача початкової освіти є пізнавальний інтерес, рівень
розвитку якого багато в чому визначає продуктивність навчального процесу.
Важливість розвитку пізнавального інтересу учнів початкової школи до
сучасних умов навчання не викликає сумнівів. Однак питання про те, як
можна досягти найбільшого ефекту від його розвитку, все ще залишається
відкритим. Спираючись на психолого-педагогічні дослідження в даній галузі,
ми вважаємо, що вирішення цієї проблеми неможливе без теоретичного
обґрунтування поняття «пізнавальний інтерес», в якому ми спираємось на
теоретичні засади психології та педагогіки, що розкривають сутність та
основні особливості інтересу, а також його значення в розвитку особистості.
Поняття «інтерес» дослівно з латинської мови «interest» означає
«важливо, має значення». Якщо ж звернутися до українського освітнього
словника Семена Гончаренка, то ми знаходимо трактування «інтересу» як
справжньої причини людської дії, бажання пізнати об’єкт чи явище, оволодіти
певною діяльністю [3, с.147].
Аналіз літератури з даної проблеми дозволяє визначити поняття «інтерес»
як неоднозначне. Його зміст пов’язаний з характеристиками соціальних груп
різних спільнот (суспільні інтереси) та з характеристиками особистості
(особисті інтереси).
Психологи стверджують, що пізнавальний інтерес є найважливішою
частиною загального явища інтересу. Вони визначають пізнавальний інтерес як
найважливішу властивість особистості: пізнавати світ не тільки заради
біологічної та соціальної орієнтації в дійсності, а й прагнення проникнути в
його різноманітність, відобразити у свідомості основні аспекти, причинно-
наслідкові зв’язки, закономірності, суперечливості. Таким чином, у своїх
дослідженнях Г. Щукін визначає своєрідність пізнавального інтересу у
46
складному ставленні до світу предметів, явищ, при їх детальному вивченні, у

постійному та самостійному засвоєнні знань у галузі інтересів, в активному та
діяльному придбані необхідних для цього способів, щоб наполегливо долати
труднощі [5, с.176].
Аналіз сучасних досліджень також дозволяє визначити, що пізнавальний
інтерес є рушійною силою активізації навчання, розвитку пізнавальної
самостійності учнів та важливою сферою підвищення ефективності навчальної
діяльності. Саме пізнавальний інтерес стимулює пізнавальну діяльність учнів і
тим самим спрямовує розвиток психічної, психічної та соціальної сфер
особистості та створює умови для формування творчості учнів. Ці положення
привертають увагу дослідників до цієї проблеми, як психологів, так і вчителів:
Н. Бібік, В. Уайт, М. Бєляєв, Л. Божович, Д. Водзинський, Л. Гордон,
О. Ковальов, В. Котирло, В. Крутецький, В. Лозова, В. Онищук, В. Паламарчук,
О. Савченко, С. Рубінштейн, Н. Тализіна, Т. Шалева, Г. Шамова, Г. Щукіна
та ін.
Молодший шкільний вік вважається початком формування мотивації до
навчання, коли у дітей формується «внутрішня позиція учня», що виражається у
бажанні піти до школи, долучитися до нової діяльності – навчитися приймати
нову соціальну роль серед своїх однолітків.
Молодший школяр перебуває в новому для нього середовищі – він бере
участь у соціально значущих навчальних заходах, результати яких близькі
дорослі оцінюють як високі чи низькі. Розвиток його особистості протягом
цього часу безпосередньо залежить від успішності дитини та її оцінки як
хорошого чи поганого учня. У сфері пізнавальних інтересів можна спостерігати
чіткі відмінності серед молодших школярів. Глибокий інтерес до вивчення
будь-якого предмета в початковій школі буває рідко, він, як правило,
поєднується з ранньою розробкою спеціальних навичок.
Вчителі виявляють, що більшість молодших школярів не мають дуже
високого рівня пізнавальних інтересів. Однак слід зазначити, що успішних дітей
приваблюють різні, в тому числі і найскладніші, предмети. Вони ситуативні, на
різних уроках, при вивченні різних навчальних матеріалів, викликають сплеск
інтересу, збільшення інтелектуальної активності [1, с.8].
На думку дослідників, важливою передумовою формування загалом
позитивного ставлення до школи є широта інтересів молодших школярів, їх
допитливість, допитливість. Однак на перших етапах навчання ці властивості не
можуть функціонувати як ефективні мотиви навчальної діяльності, оскільки в
структурі навчальних мотивів пізнавальний інтерес займає незначне місце
(Ш. Амонашвілі, Л. Божович, О. Скрипченко та ін.).
Формування пізнавальних інтересів у молодших школярів відбувається у
формі допитливості, допитливості з включенням механізмів уваги. Перехід
інтересу з однієї фази свого розвитку на іншу не означає зникнення
47
попередньої. Вони залишаються і функціонують разом із новими формами, що

з’являються. Розвиток інтересу може включати випадки перетворення
пізнавального інтересу в освітній.
Практика показує, що формування пізнавальних інтересів у учнів
починається з початку навчання в школі. Лише тоді, коли молодші школярі
виявляють інтерес до результатів своєї освітньої роботи, починає розвиватися
інтерес до змісту навчальної діяльності, і виникає потреба в отриманні знань. На
цій основі можуть формуватися мотиви високого соціального порядку у дитини
молодшого шкільного віку, пов’язані з дійсно відповідальним ставленням до
навчальної діяльності. У цьому контексті вчитель початкових класів повинен
розвивати такі мотиви навчання, щоб усвідомлювати дітям соціальну
важливість навчальної роботи. Важливо зазначити, що цей процес не повинен
застосовуватися доти, доки не будуть створені відповідні умови.
Особливості формування пізнавального інтересу до змісту навчальної
діяльності та здобуття знань полягають, на нашу думку, у тому, що це пов’язано
із досвідом студента, щоб відчувати задоволення від його успішності [2, с.349].
Розглянемо динаміку інтересів молодших школярів. У перші кілька років
навчання всі інтереси учня початкової школи розвиваються дуже чітко,
особливо пізнавальний інтерес, який виявляється в жадібному прагненні до
більшого навчання в інтелектуальній цікавості. Спочатку існують інтереси до
окремих фактів, ізольованих явищ (1-2 класи), потім інтереси, пов’язані з
розкриттям причин, закономірностей, взаємозв’язків та взаємозалежностей між
явищами. Коли першокласники та другокласники кажуть: «Що це?» Якщо вам
цікаво, типовими питаннями в старшому віці стають «Чому?». і «Як?».
У міру розвитку навичок читання розвивається інтерес до читання певної
літератури, а хлопчики швидко розвивають інтерес до техніки. Починаючи з 3-
го класу, навчальні інтереси починають диференціюватися.
Якщо порівняти пізнавальний інтерес та творчу активність, то можна
побачити, що це складні багатогранні явища, які можна розглядати з двох
сторін. По-перше, вони виступають як інструмент навчання, як зовнішній
стимул для проблеми допитливості. По-друге, ці поняття є найціннішим
мотивом навчальної діяльності студента [4, с.287]. Але щоб формування
мотивів було недостатнім, вони повинні бути адаптовані до потреб особистості.
Тому ми можемо розрізняти внутрішні та зовнішні прояви пізнавального
інтересу, а отже умови, що впливають на їх формування, також можна поділити
на внутрішні та зовнішні.
У зв’язку з вищесказаним слід зазначити, що при формуванні пізна-
вального інтересу молодших школярів, виконуючи різні завдання, важливо
враховувати як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Однак учитель не може
повною мірою вплинути на мотиви та потреби особистості учня. Тому
48
необхідно зосередитись на навчальних ресурсах і, отже, враховувати зовнішні

умови.
Отже, продуманий, добре підібраний навчальний матеріал, який буде
новим і невідомим, який стимулюватиме уяву учнів, буде вражати їх, і який
обов’язково включатиме нові досягнення в науці, дослідженнях і відкриттях,
буде найбільш важливою ланкою та засобом зацікавлення до навчання. Тому ми
можемо зробити висновок, що головне у системі роботи для розвитку
пізнавального інтересу молодших школярів полягає в тому, що процес навчання
повинен бути напруженим та захоплюючим, а стиль спілкування – м’яким та
доброзичливим. Необхідною передумовою успішного навчання є створення
атмосфери радості, допитливості та інтересу до навчального процесу.
Серед характерних рис пізнавального інтересу дітей молодшого шкільного
віку для нас виражається така риса, як ефективність, яка виражається в активній
діяльності дитини, спрямованій на пізнання предметів та явищ соціальної
реальності, труднощів та сили волі для подолання мети .
Тому можна стверджувати, що для розвитку пізнавальних інтересів учнів
початкових класів у процесі навчання необхідно забезпечити правильний
баланс репродуктивної та продуктивної діяльності, вміле включення емоційного
матеріалу та постійне стимулювання учнів всі рівні пізнавальної активності.
В результаті теоретичного аналізу ми також виявляємо, що когнітивні
інтереси не завжди локалізуються в молодшому шкільному віці, оскільки обсяг
систематизованих знань та досвіду для їх придбання невеликий. Дослідження
підтверджують, що досвід пізнавальної діяльності лише поступово супровод-
жується оволодінням узагальненими методами дії, інтерес до яких характеризує
високий рівень їхньої освіченості.
Таким чином, можна стверджувати, що:
1. Пізнавальний інтерес розпізнається швидше за інші мотиви. «Цікаво» та
«нецікаво» – основні критерії оцінки уроку.
2. Пізнавальний інтерес краще спостерігається. Його легше виявити,
виявити, спричинити і, відповідно, легше управляти.
3. Пізнавальний інтерес як мотив особистості менш ситуативно задіяний,
ніж інтерес як інструмент навчання.
4. Пізнавальний інтерес – це ланка в мотиваційній системі, а не
відокремлена від мотивів, якими одночасно керує студент. Це пов’язано з
мотивами обов’язку, відповідальності, потреби в самореалізації, соціальними та
колективними мотивами тощо. Це потрібно враховувати при формуванні
пізнавального інтересу, оскільки зв’язок мотивів збагачує особистість, а інтерес
до знань на психологічній основі позитивно впливає на інші мотиви.
Формування позитивного ставлення до навчання в молодшому шкільному
віці залежить від багатьох умов, особливо від знань вчителя про готовність
дитини до навчання, формування у дитини ставлення до навчання як до
49
серйозної, відповідальної та наполегливої праці, від знань вчителя про

ставлення учня до школи щодо предметів та зміни цього ставлення протягом
тривалого періоду часу, починаючи від організації навчального процесу,
зокрема використання можливостей дітей до здобуття знань.
Однією з умов формування пізнавального інтересу є розуміння дитиною
змісту та значення навчальних матеріалів.
Другою важливою вимогою до формування інтересу є наявність чогось
нового як у змісті навчального матеріалу, так і в підході до його врахування.
Неможливо повторити відомі істини на одному пізнавальному рівні. Для
глибшого розуміння матеріалу необхідно розширити кругозір знань учнів.
Третьою передумовою сприяння інтересу молодшого шкільного віку є
емоційна привабливість навчання. Учитель повинен прагнути до того, щоб
знання, отримані на уроці, викликали емоційний відгук учнів та активізували
їхні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття.
Четвертою умовою для тренування інтересу є наявність оптимальної
системи тренування творчих вправ та пізнавальних завдань для відповідної
«частини» навчального матеріалу програми.
Отже, створення тривалого інтересу – це тривалий і складний процес. Для
цього потрібна система ретельно продуманих методів, починаючи від розвитку
допитливості до інтересу, від інтересу аморфного, нестійкого до більш стійкого
глибокого пізнавального інтересу, що характеризується напруженістю думки,
зусиллям волі, вираженням емоцій та активною активністю. пошук пізна-
вальних завдань і великі можливості пропонують нетрадиційні уроки.
1. Беляева Н.Н. Активизация интереса к учению как одно из средств повышения
успеваемости: автореф. дис. ... канд. пед. наук. Москва, 1955. 18 с.
2. Виговська О.І., Рудаківський С.В. Особистісно-орієнтоване навчання. Педагогіка
толерантності. 2000. №11. с.28-32.
3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. Київ, 1997. 375 с.
4. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. Київ: Рад. шк., 1988. 304 с.
5. Щукина Г.И. Проблема познавательного интереса в педагогике. Москва:
«Просвещение», 1971 . 368 с.
50
Yablonskaya T.N.,
Professor, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor of the West and Oriental
Languages and Methods of Their Teaching SI «South Ukrainian National
Pedagogical University named after K.D. Ushinsky»,
Ukraine, Odessa
THE PLACE OF CLUBS AND CONFERENCES IN MODERN

STUDENTS' SCIENTIFIC AND RESEARCH ACTIVITIES
Students scientific and research activities are considered to be one of the most
significant forms of the educational process. Different scientific laboratories,
societies, circles, clubs and conferences allow modern students to be involved in a
full scientific work, to find accomplices, to consult with them and to share the
results of their studies. Anyway, students of all Higher Educational Institutions are
tightly connected with scientific activities today. It demands a lot of efforts from
them because writing of reports, course works, diplomas is impossible without
carrying out even the simplest research. Students, involved into scientific activities,
are responsible only for themselves, for the quality of their works, for the
authenticity and uniqueness of the text. Deadlines also depend only on them.
Spending their own personal time, students develop such important features of their
character as creative thinking, responsibility and skill to stand their own ground. All
students, especially junior ones, are in need of their tutors' belief, support and kind
attention. Why? Sooner or later they start working independently and if their tutors
don't believe in their capacities, devalue their undertakings and creative impulses,
students will not be eager (or even will not be able) to take up «boring scientific
work» and to accumulate learning material. It happens because practically each
discipline seems to them monotonous at the initial stage. That's why students need
positive atmosphere at classes, favourable psychological climate and benevolent
attitude towards them.
Information has always been and is the main way of learning material
submission. Tutors convey knowledge to their students through lectures, interviews
etc. Students memorize the given material. Such way would have been ideal at the
beginning of the century, but nowadays, when science develops intensively,
knowledge, acquired in this way, are of little value, because they lose its relevance.
Consequently, many tutors are inclined to think that their aim is not only to make
their students memorize the lecture and then retell it in details on practical classes or
make use of it in the specialty. They try to learn students to update knowledge
throughout their lives [1].
But the problem is that most of students can't approach the educational process
creatively on account of many reasons. All students are individual and have quite
different wishes and necessities. Some of them work with manuals, papers,
51
supplementary sources and get something new with pleasure but as for the majority
of students, they are not willing to study according to new standards. Fortunately, it
is not very difficult to resolve this complex problem. Scientific circles and clubs
always give gifted students a choice to prove themselves. Ideally with great desire
and experience tutors can also uncover those students' talents who give preference
to old standards in studying [2].
Nowadays a lot of students' conferences are arranged at Higher Educational
Institutions. Young researchers get a wonderful opportunity to perform with their
work in front of a wide audience. It induces them to work out their performance
more fundamentally and to hone their speaking skills. In addition, everybody can
compare how his work looks at the general level and make the necessary
conclusions. It is a very useful result of scientific activities because many students
often consider their judgments to be infallible at the initial stage. The same concerns
their works. They also appreciate them as the deepest and the most valuable in a
scientific plan and percept their tutors and scientific supervisors' remarks as simple
and even intentional niggles. But listening to the reports of other students, everyone
can not help but notice the gaps of their scientific works and to determine the
strongest merits.
Moreover, each participant can obtain original and fresh ideas, tightly
connected with different topical issues and put them into practice. Creative
discussion always gives birth to new thoughts.
Scientific and practical conferences include not only theoretical reports but
discussion of the ways of practical tasks solution. For example, scientific and
practical conferences can be based on students' summer practice results.
International conferences also play a key role in students' life too owing to a very
essential fact. Most conferences are attended by guests from different foreign
countries. Students, who study foreign languages (no matter what – West or
Oriental), have a splendid possibility for practicing and learning a lot about the
features of the educational process in other countries. Foreign guests' performances
always arouse vivid interest of the audience. Internet (on-line) conferences holding
is very actual today too. It has a lot of advantages and disadvantages. On the one
hand, students and other participants are not deprived of the possibility to do
something else. They can combine such conferences with various things flexibly
adjusting the schedule of their activities. It is possible to be present at the conference
alive and to watch something at the record. But, on the other hand, there are some
significant disadvantages. On-line conferences can't provide bright impressions to
the audience as off-line. It is so-called «artificial communication». Sometimes the
participants can collide with technical problems because the net is very overloaded
today. At last it is necessary to add to it that nothing will substitute live
communication [3].
However, in spite of anything, students scientific and research activities are
considered to be the main factor in young specialists and scientists' training.
52
Everybody wins in this situation. Students acquire the skills necessary for their
future profession. Independence of judgments, ability to concentrate, to enlarge
there own vocabulary, to have a multilateral view of the difficulties encountered, to
work purposefully and thoughtfully will help them to be all-rounders in all spheres
of life wherever they work.
Literature
1. Снопченко В.І., Захарчук Н.В. Professional English: professional and scientific
communication : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Нац. авіац. ун-т. К. : Ун-т
"Україна", 2011. - 241 с.
2. Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін. Основи наукових
досліджень. Навчальний посібник / Л.: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.
3. https//m.habr.com/ru
53
STATE ADMINISTRATION AND LAW. SOCIAL WORK
Дубина Ю.О.,
магістрант кафедри державного управління і права
Київського університету культури,
Україна, м. Київ
СТАН ФОРМУВАННЯ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ

ГРОМАД В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Європейська хартія місцевого самоврядування стала своєрідним пошто-

вхом до прискорення процесів реорганізації місцевої влади в Україні.
Положення згаданого документа зумовили формування нового механізму
місцевого самоврядування як дієвого способу управління. Однак, на думку
дослідників, місцеве самоврядування в Україні на даному етапі ще не
відповідає меті його суспільного призначення з позиції стану децентралізації
державного управління. Сьогодні питання щодо децентралізації державної
влади є досить актуальним як для наукової сфери, так і для практики
державного управління, адже відбувається динамічне реформування місцевої
влади та зміни у фінансуванні регіонів, що об'єднуються.
2014 р. на підставі прийняття Концепції реформи місцевого самовряду-
вання й територіальної організації влади в Україні, а також законодавчих актів
(«Про співробітництво територіальних громад», «Про добровільне об’єднання
територіальних громад»), внесення змін до Бюджетного і Податкового
кодексів щодо фінансової децентралізації було ініційовано процес реформу-
вання державної влади. Відповідно до основних тез «Європейської хартії
місцевого самоврядування» започаткування процесу децентралізації сприяло
створенню потужного органу управління місцевого рівня у вигляді перших
об’єднаних територіальних громадських утворень.
У галузі державного управління термін «децентралізація» вживається у
двох значеннях: більш поширеному (якщо мається на увазі розподіл влади,
тобто передача частини повноважень від центрованої влади до місцевої), та
вузькому – в сенсі розуміння взаємовідносин між державою та територіаль-
ними одиницями [5, с.111].
Ефективність реформи децентралізації влади передбачає урахування
цілого ряду принципів. Формування об’єднаних територіальних громад
ґрунтується до дотриманні таких вимог: конституційності, добровільності,
економічної ефективності, державної підтримки, повсюдності місцевого
самоврядування, прозорості та відкритості, відповідальності [3].
54
На практиці кожен з наведених принципів діє в залежності від своєї

специфіки, а також в комплексі з іншими, оскільки для створення спроможної
об’єднаної територіальної громади потрібно, щоб всі сім принципів діяли, як
одна цілісна, ефективна система.
Спеціалістами у науковій літературі активно обговорювалися переваги та
недоліки процесів централізації та децентралізації. Зокрема, було описано дві
протилежні моделі, за допомогою яких відбувається управління державою та
її регіонами – це модель партнерства та модель посередництва.
Загалом виокремлюють 2 способи місцевого управління:
1) «згори», коли керівника призначають вищі органи управління;
2) на основі обрання керівника до органів місцевого самоврядування в
ході виборів на певній територіальній одиниці держави.
На думку вченого В. Величка, саме останній спосіб на даний момент є
дієвим, оскільки забезпечує демократичне управління значною частиною
справ на одній території, де проживає місцеве населення [1, с.14].
Проблеми децентралізації влади перебувають у полі зору науковців,
поштовхом до чого став успішний досвід децентралізації в країнах
Європейського Союзу. Питанню модернізації системи державного управління
в умовах децентралізації влади приділила увагу дослідниця Т. Забейворота,
яка у своїй дисертаційній праці звернулася до вивчення позитивного досвіду
реформування у даному напрямку, що сприяв розвиткові та утвердженню
Німецької Республіки, Франції, Великої Британії на політичній арені. У
Франції ініціатором децентралізації виступив президент країни задля поси-
лення ролі місцевих органів управління. Велика Британія розпочала реформи
для зміни взаємовідносин між своїми округами – Шотландією, Уельсом, та
самою Англією. Німеччина, навпаки, за допомогою децентралізації влади
зменшила кількість регіонів [2, с.19].
Досвід західних держав свідчить про вагоме значення децентралізації для
країн перехідного періоду, адже за допомогою проведення реформи можна сут-
тєво змінити можливості та перспективи розвитку регіонів. Отримані результати
дозволяють говорити про важливість вказаного процесу для розвитку України, її
місцевого самоврядування, та визначити головні аспекти децентралізації.
Зарубіжні держави, що провели реформу децентралізації влади, зіткну-
лися з низкою проблем. За оцінкою експертів, до найголовніших з них
віднесли такі:
1) фінансування органів місцевого самоврядування (так звана «бюджетна
децентралізація»);
2) формування належної законодавчої бази для організації об’єднаних
територіальних громад;
3) уточнення можливостей та повноважень об’єднаних територіальних
громад;
4) відпрацювання механізмів надання відповідальності об’єднаним
територіальним громадам;
55
5) налагодження взаємовідносин між вищими органами влади та

органами місцевого самоврядування;
6) вдосконалення процедури проведення місцевих виборів;
7) здійснення землеустрою на територіях об’єднаних територіальних
громадах тощо [2].
Слід зазначити, що станом на 10 січня 2020 р. в Україні вже було
зорганізовано 1029 об’єднаних територіальних громад відносно до загальної
чисельності населення (понад 11,7 млн. громадян), що добре віддзеркалює
проведений моніторинг децентралізації влади та реформування місцевого
самоврядування [4].
З метою покращення якості життя населення у 2014 році було ухвалено
«Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної
організації влади в Україні». Однак реалізовуватися вона почала у 2015 р. від
моменту об’єднання перших громад. Реформа децентралізації передбачала
створення сучасної ефективної системи державного управління шляхом
орієнтації на європейські цінностей у розвитку місцевої демократії [6].
Слід зазначити, що процес децентралізації, з погляду експертів, практично
не вплинув на добробут українських сіл, оскільки додаткове фінансування
отримали переважно міста обласного значення у вигляді суттєвих грошових
дотацій, відповідних повноважень, а також реальної можливості змінювати їх з
урахуванням інтересів місцевих громад. Проте у селах задля одержання
вказаних привілеїв повинні бути сформовані об’єднані територіальні громади.
Важливим фактором самої реформи є зміна місцевої системи влади та
сприйняття мешканцями механізму утворення територіальних громад.
Збільшення політичного та економічного впливу посадових осіб, місцевих
депутатів об’єднаних територіальних громад значно посилило увагу
загальноукраїнських політичних партій, а також місцевих етнічних груп,
активних громадян та громадських організацій, що знаходяться в межах
територіальної громади, до процедури об’єднання.
Суттєвою проблемою сучасних українських реалій процесу децентралі-
зації є його відставання від темпів світової динаміки, адже на сьогодні новоут-
ворені громади не в змозі спрогнозувати, що буде надалі з медичною сферою,
освітою, культурою, соціальною допомогою, оскільки самі не мають чіткої
відповіді, стратегії подальших дій чи алгоритму роботи від відповідного міні-
стерства. Законодавством передбачено механізм утворення та введення в дію
об’єднаних територіальних громад, але як саме функціонуватимуть галузі, що
підпорядковувалися колишнім сільським та селищним радам, не конкретизовано.
Таким чином, за результатами аналізу проблеми можна зробити
висновок, що на сучасному етапі ряд проблемних аспектів ускладнюють
процес реорганізації органів місцевого самоврядування в Україні, що, у свою
чергу, гальмує процес децентралізації в межах населених пунктів щодо
утворення об’єднаних територіальних громад.
56
1. Величко В.О. Децентралізація влади: міжнародний досвід / В.О. Величко //
Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2014. – Вип. 28. – С. 12-22.
2. Забейворота Т.В. Модернізація системи державного управління в умовах
децентралізації влади : дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Забейворота Тетяна
Валентинівна; Харків. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові
України. – Харків, 2017. – 276 с.
3. Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» № 562-IX
від 16.04.2020 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2015. – Режим
доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-19#Text
4. Моніторинг процесу децентралізації влади та реформування місцевого
самоврядування // Міністерство розвитку громад та територій України. – 2020. – Режим
доступу: https://www.minregion.gov.ua/press/news/shho-u-rozvitku-gromad-i-teritoriy-
vidbulosya-za-2019-rik-dani-monitoringu-detsentralizatsiyi/
5. Оболенський О. Державна служба : навч. посіб. / О.Ю. Оболенський. –К. :
КНЕУ, 2006. – 274 с.
6. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та
територіальної організації влади в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України від 1
квіт. 2014 р. № 333-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/
laws/show/333-2014-%D1%80
Зінченко Т.В.,
викладач, магістр соціальної роботи
Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя,
Україна, м. Ніжин
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

ДО РОБОТИ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ
СУСПІЛЬСТВІ
В умовах науково-технічного прогресу однією з найактуальніших

проблем постає безпека життєдіяльності людини. Питання сталого розвитку
та безпеки людства актуалізувалося на стадії інформаційного суспільства.
прискорений плин подій та умов життя постійно змушують сучасну людину
шукати нові засоби праці, звʼязку, шляхів отримання інформації тощо.
Науково-технічний прогрес, з одного боку, вирішує ці завдання, з іншого –
постійно наражає людину різним небезпекам та негативним явищам.
Одним із завдань працівників соціальної сфери є створення умов
безпечного проживання різних категорій населення. Професійна підготовка
майбутніх соціальних працівників спрямована на вирішення ряду питань,
повʼязаних із попередженням можливих небезпек сучасної людини, їх
проявів, а також способів їх попередження. Для цього потрібно знати й
розуміти, які небезпеки та загрози може нести інтернет його користувачам.
57
Найбільш вразливими категоріями щодо безпечного користування

інформаційно-комунікаційними технологіями є діти та люди похилого віку.
Недостатній життєвий досвід дітей, переживання в даний момент,
відсутність довірливих стосунків з батьками, їх підтримки можуть «сприяти»
налагодженню спілкування з далекими незнайомцями.
У всьому світі найактивнішими користувачами ІКТ (інформаційно-
комунікативними технологіями) є діти. Вони широко користуються мобіль-
ними телефонами, включаючи переписку через mms та sms, здійснюють пошук
інформації через інтернет-сторінки, пишуть та отримують листи через елек-
тронну пошту, створюють свої блоги, форуми, ролики, спілкуються в чатах,
різних соціальних мережах одночасно; обмінюються фільмами, музикою,
фото- та відео-матеріалами; грають групами в он-лайн ігри, користуються веб-
камерою, іншими засобами відеозвʼязку [1, с.7].
Інтернет-мережа, як перспективний сектор розвитку економіки, зумовила
використання інтернет-ресурсів злочинними угрупованнями та агресивно
налаштованими особами для торгівлі людьми через інтернет, поширення
вірусів, розповсюдження відеопродукції із сценами жорстокості, насильства,
порнографії, в тому числі дитячої, цькування, принижень, залякувань,
сюжетів діяльності, що несе загрозу життю тощо. Саме тому бурхливий
розвиток ІКТ має супроводжуватися поширенням культури їх використання.
Підростаюче покоління з цікавістю сприймає різні нові пропозиції у
віртуальному просторі, при цьому непоодинокі представники стають часто
досить незахищеними до негативних проявів ІКТ. У процесі використання
ІКТ переваги та небезпеки тісно переплетені, що ще швидше підштовхує до
необдуманих вчинків. Користування електронною поштою стирає межі між
користувачами будь-якого віку, статі, релігії, національності, скорочує час
спілкування. Таке спілкування часто відбувається під вигаданим іменем, в
ігровій формі, і водночас бути небезпечним інструментом маніпулювання
свідомістю малолітнього співрозмовника і містити загрозу його життю.
Поліція частину пограбувань житла повʼязує з тим, що діти, не задумую-
чись над наслідками, повідомляють особисту інформацію для зловмисників.
Особисте фото, яке діти легко погоджуються переслати, може бути викорис-
таним для компонування порнографічної продукції, для шантажу з метою
отримання чималих коштів за них від батьків чи інших родичів. Можливість
віртуально користуватися тілами та позами дітей у реальному часі коштує
дорого, тож цей вид порнографії розвивається доволі швидко.
Легке невимушене спілкування в часі може стимулювати дітей до
безпосередньої зустрічі. Під час таких зустрічей діти часто перебувають без
дозволу дорослих, зовнішність віртуального «друга» може не відповідати
представленому фото (дитина почуває себе обманутою), зустріч з особою
старшого віку веде до розчарування, інколи діти не повертаються додому
взагалі [1, с.11].
58
Компʼютерні ігри та спілкування стали заміняти дітям реальне спілку-

вання і життя в цілому. При цьому не всі батьки усвідомлюють потенційну
небезпеку для їх дитини. Вони вважають, що ігри в інтернеті безпечніші, ніж
на вулиці з однолітками, поблизу дороги, поряд з незнайомими людьми.
Ризики під час користування інформаційно-комунікативними технологі-
ями в сучасному житті досить високі, при цьому рівень обізнаності про них
серед населення залишається відносно низьким. Тому проведення систематич-
ної просвітницької роботи серед дітей, молоді, вчителів, батьків є необхідною.
Оскільки інтернет не має кордонів, на захисті інтересів населення усіх
країн є співпраця правоохоронних органів на міжнародному рівні, обʼєднання
зусиль урядів та громадських організацій, створення ряду міжнародних
документів та внутрішньодержавних на їх основі. На захисті прав та інтересів,
у першу чергу, дітей постають такі документи, як: Конвенція ООН Про права
дитини, Факультативний протокол щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції
та дитячої порнографії, Конвенція Ради Європи Про кіберзлочинність,
Конвенція Ради Європи Про захист дітей від сексуальної експлуатації та
знущань сексуального характеру, Стокгольмська декларація та План дій проти
сексуальної експлуатації дітей з комерційною метою тощо. В Україні захища-
ють інтереси дітей на основі таких документів: Закон України Про внесення
змін до деяких законодавчих актів щодо протидії розповсюдженню дитячої
порнографії; Кримінальний кодекс України: «про кримінальну відповідаль-
ність та збут дитячої порнографії» [2, ст.301]; Закон України «Про телекомуні-
кації» [4, ст.39].), та ін. У Законі України «Про захист суспільної моралі»
зʼявилося визначення дитячої порнографії: « зображення у будь-який спосіб
дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної у реальній або змодельо-
ваній відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих
органів дитини в сексуальних цілях» [3, ст.1].
Перебування протягом тривалого часу дітей та молоді в соціальних
мережах носить стихійних характер впливу на свідомість підростаючого
покоління. Відсутність регуляції поведінки особистості веде до формування
девіацій внаслідок несформованих суспільних норм та цінностей. Проявами
девіантної поведінки є недотримання вимог соціальних норм, протиправні дії
тощо.
Розвиток ІКТ також негативно впливає на безпеку дітей та молоді. Для
агресивно налаштованих осіб – це нові засоби для насильницького тиску над
особистістю в закладах середньої освіти, а саме: чати, мобільні телефони,
інтернет-сайти тощо. Процес булінгу означає залякування, цькування, фізич-
ний або психологічний терор щодо дитини від групи дітей з метою викликати
в неї страх і підкорення собі. Використання різних способів оприлюднення
ганебних ситуацій за допомогою мобільного телефона, чатів, інтернет-сайтів,
різних соціальних мереж як інструментів булінгу називається кібербулінг.
Важливим напрямком роботи соціального працівника у просвітницькій
роботі з дітьми та молоддю є налагодження співпраці з соціальними педаго-
59
гами навчальних закладів для проведення профілактичних заходів щодо

запобігання негативного впливу ІКТ та їх складових – ігрової залежності,
дитячої порнографії, кібербулінгу – з метою підвищення загального рівня
правової свідомості дітей, молоді, батьків; розширення знань у сфері
порушення прав дітей та людей; навчанням моделям безпечної поведінки;
виробленню та формуванню навичок протистояння негативним впливам,
толерантного ставлення до потерпілих від жорстокості й насильства тощо.
Для підвищення ефективності такої роботи серед широкого кола населення
варто поєднувати різні форми роботи, наприклад, форуми, конференції,
бесіди, відеопокази з обговореннями, дискусії, вікторини, конкурси, виховні
години, соціально-педагогічні тренінги, семінари для педагогічних працівни-
ків та батьків, зустрічі з працівниками правоохоронних органів та соціальних
служб і закладів тощо.
Провідним завдання просвітницької роботи є формування моральної
культури особистості, в тому числі у кіберпросторі. Моральна свідомість
повинна включати переконання, погляди, ідеали, прагнення особистості.
Культура поведінки та спілкування акумулює результати виховання, ступінь
розвитку свідомості особистості. Знання повинні реалізуватися в діяльності,
поведінці, манері спілкування, відбиваючи глибину засвоєння норм соціальної
поведінки.
Для привернення уваги людства до проблем використання ІКТ
Європейською спільнотою визнано 10 лютого як День безпечного інтернету.
У закладах освіти з 2009 року почали проводити заходи щодо безпечного
використання ІКТ. На інтернет-сторінці http://www.onlandia.org.ua діти,
молодь, батьки, педагогічні працівники можуть отримати інформацію про
безпечне користування інтернетом, а також зразки проведення заходів,
безкоштовні тренінги для дітей тощо. Також важливою інформацією для
широкого кола населення з метою отримання консультацій щодо безпечного
користування інтернет-ресурсами може стати інформація про роботу
безкоштовної Національної гарячої лінії з протидії домашньому насильству та
захисту прав дитини при Центрі «Ла-Страда-Україна»: 0-800-500-335 (зі
стаціонарного телефона) або 386 (для дзвінків з мобільних операторів
Київстар та МТС) [1, с.31-32].
Поряд з дітьми недостатньо умінь і впевненості у використанні ІКТ
мають люди похилого віку. Як наслідок це може спричиняти попадання таких
осіб у незвичайні та неприємні ситуації, які можуть загрожувати втраті
коштів, майна, здоровʼя (через психічний стрес) і навіть життя. Через телефон,
інтернет, соціальні мережі люди поважного віку можуть отримувати неочі-
кувану для них інформацію, яка впливає на їх емоційний стан. У збудженому
стані в поєднанні з недостатніми навиками користування технічними
засобами вони швидше повірять у негативного змісту інформацію, яка може
стосуватися безпеки життя їх рідних, і тому негайно починають діяти –
виконувати «прохання» невідомого співрозмовника.
60
Найдієвішими способами запобігання негативних проявів у житті людей

похилого віку можуть стати підтримка рідних, близьких, знайомих; їх
постійне нагадування та розʼяснення неприємних ситуацій; проведення
заходів соціальними працівниками щодо запобігання різних видів шахрайства,
перегляд відеоматеріалів та обговорення конкретних ситуацій, зустрічі з
фахівцями поліції, кіберполіції, психологами.
Таким чином, використання інформаційно-комунікаційних технологій у
сучасному житті має бути безпечним. Для запобігання негативних наслідків
застосування ІКТ дієвим та ефективним буде систематичне проведення різних
просвітницьких форм роботи з населенням з метою постійної інформованості
та застереження від нових проявів негативних факторів.
1. Безпечне користування сучасними інформаційно-комунікативними техноло-
гіями: метод. реком. Київ: Україна, 2010. 72 с.
2. Кримінальний кодекс України : документ 2341-III, чинний, поточна редакція
від 30.12.2020. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131. URL: 1074-
IX https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
3. Про захист суспільної моралі : Законі України від 20.11.2003 р. № 1296-IV.
Дата оновлення: 13.02.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1296-15#Text
(дата звернення: 10.03.2021).
4. Про телекомунікації :Закон України від від 18.11.2003 р. № 1280-IV. URL:
https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/zakoni-ukraini/arhiv-zakoniv-
ukraini/zakoni-ukraini-za-2003-rik/30850.html (дата звернення: 10.03.2021).
Штепа О.О.,
к.філос.н., ст. викладач кафедри філософії
Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка,
Коваленко С.В.,
викладач циклової комісії гуманітарних дисциплін, спеціаліст вищої категорії
Полтавського коледжу нафти і газу Національного університету
«Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»,
Україна, м. Полтава
ВИМОГИ ДО ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ У ВІТЧИЗНЯНОМУ

ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
В наш час правочини виступають найважливішим засобом регулювання
цивільно-правових відносин та основою цивільного обігу. Вони займають
важливе місце в системі юридичних фактів, покладених в основу виникнення,
зміни та припинення прав та обов'язків суб'єктів цивільно-правових відносин.
61
Тому від законності укладення правочинів залежить стан захищеності

громадян, а також стабільність цивільного обігу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення
цивільних прав та обов’язків [4]. Зі змісту визначення правочину можна
виділити такі основні його ознаки:
1) правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його вчинення
виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки;
2) правочин – це вольова дія суб’єктів цивільного права, що характеризує
внутрішнє суб’єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізня-
ють від юридичних учинків, правові наслідки яких наступають в силу закону
незалежно від волі його суб’єктів;
3) правочин породжує правовий наслідок (наприклад, бажання спадко-
давця заповісти своє майно визначеному суб’єкту зумовлює виникнення для
останнього цивільних прав та обов’язків);
4) правочин – це завжди дії незалежних та рівноправних суб’єктів
цивільного права;
5) правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити
закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію
правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена
законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку [1, с.8].
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його
недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом
недійсним [4].
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких
є необхідним для чинності правочину, а саме:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам
цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його
моральним засадам;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної
дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати
його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може супере-
чити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних
дітей [4].
Тепер розглянемо ці вимоги більш детально. Особа, яка вчиняє правочин,
повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 30 та ч. 1 ст. 92 ЦК України цивільною дієздатністю
особи є здатність фізичної особи своїми діями та здатність юридичної особи
62
через органи, які діють згідно з установчими документами та законом,

набувати для себе цивільних прав і їх здійснювати, а також здатність
створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно (або через відповідні
органи) їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання [4].
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи залежить від її віку (ст. 31,
32 ЦК України) та психічного здоров’я (ст. ст. 36, 39 ЦК України), встанов-
лених законом обмежень (наприклад, у частині заборони укладення договорів
щодо вилучених з цивільного обігу речей), а також від існування дозволів на
вчинення окремих правочинів (наприклад, органу опіки та піклування) [1,
с.12-13].
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його
внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України) [4].
Вказана вимога до правочину містить дві складові: по-перше, відповід-
ність волевиявлення внутрішній волі учасника правочину, по-друге, відсут-
ність дефекту волі такого учасника, коли його воля зазнала протиправного
впливу внаслідок обману, насильства, погрози тощо) [1, с.13-14].
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 3 ст. 203 ЦК
України). Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися
усно або в письмовій (електронній) формі.
В. Пастернак підкреслює, що письмовою формою буде вважатися таке
оформлення правочину, яке забезпечує фіксацію змісту правочину в одному
документі, або в кількох документах, листах телеграмах, якими обмінялись
учасники правочину. Воля сторін також може бути виражена за допомогою
телетайпного, електронного, або іншого технічного засобу зв'язку, але за
умови наявності достатніх ознак їхньої належності стороні цього правочину.
Сформульований текст обов'язково має бути підписаний стороною (сторо-
нами). Під підписанням правочину необхідно розуміти скріплення тексту
оригінальною позначкою, притаманною лише цій особі. Правочини юри-
дичної особи мають бути підписані особами, уповноваженими на це її
установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивіль-
ного законодавства, і скріплюються печаткою [2, с.15-16].
Усно згідно з ст. 206 ЦК України можуть вчинятися правочини, які
повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення за винятком
правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має
наслідком їх недійсність [4].
У письмовій формі відповідно до ст. 208 ЦК України належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів,
передбачених частиною першою статті 206 ЦК України;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять
і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК України;
63
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Стаття 205 Цивільного кодексу України розкриває зміст об’єктивного
вираження цієї форми, яка, врешті, одночасно відображає способи зовніш-
нього волевиявлення суб’єкта правочину. Цивільним кодекс України (ст. 205)
передбачає дві форми вчинення правочину: усну й письмову. У тих випадках,
коли закон не встановлює обов’язковість певної форми, сторони можуть
обирати її на власний розсуд. При цьому маються на увазі випадки,
передбачені законом, а не іншими нормативно-правовими актами [4].
В. Пастернак відзначає, що законодавство надає мовчанню значення
вияву волі особи, хоча воно формально не має ознак зовнішнього вияву, але
фактично є ним і при цьому відрізняється від конклюдентних дій, при
здійсненні яких воля знаходить вираження зовні [3, с.215].
Усно можуть бути вчинені правочини, які повністю використовуються
сторонами в момент їх вчинення (ст. 206 Цивільного кодексу України), наприк-
лад, купівля фізичною особою речі в магазині, що супроводжується одночасною
сплатою ціни речі та її передачею покупцю. У такому самому порядку
вчиняються усні правочини за участю юридичних осіб, закон лише зобов’язує
продавця у випадках їх вчинення видати юридичній особі, яка сплатила за
товар, документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних продавцем
коштів. Не можуть бути вчинені в усній формі правочини, щодо яких потрібне
нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочини, для яких
недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність .
За домовленістю сторін усно можуть вчинятися правочини на виконання
договору, укладеного письмово. Однак укладатися в усній формі правочини
можуть лише за таких умов: укладення у письмовій формі правочину, на
виконання якого укладаються такі договори; відсутність у законі норм, які
забороняли б укладення такого договору в усній формі; відсутність заборони
його укладення в усній формі у договорі, на виконання якого він уклада-
ється [4].
В. Пастернак зазначає, що порушення форми угоди саме по собі ще не є
підставою для визнання її недійсною (ст. 45 Цивільного кодексу). Подібне
можливе лише у випадку, коли такий наслідок прямо визначений відповідним
законом. Отже, заінтересована сторона чи суд мають послатись на конкретний
закон, що передбачає подібні наслідки для конкретного виду спірних угод.
Що стосується укладення договорів у письмовій формі, то у новому
Цивільному кодексі України вперше у самостійній статті (ст. 207) визначено
вимоги до письмової форми [3, с.215].
Дослідниця доречно зауважує, що письмова угода складніша порівняно з
усною, але має низку переваг:
1) привчає учасників цивільного обігу до порядку шляхом чіткого
виявлення своєї волі;
2) дає змогу вільно користуватися текстом документа, а під час
укладання – вносити корективи в юридичний зміст угоди;
64
3) сприяє з’ясуванню справжнього змісту угоди;

4) точніше закріплює дію угоди в часі;
5) дає змогу ознайомитися з умовами угоди безпосередньо за текстом і
переконатися в її укладенні;
6) на відміну від усної, може виступати доказом за виникнення спору між
сторонами;
7) дає змогу перевірити дійсність документа і полегшує контроль за
законністю угоди;
8) дає можливість мати кілька ідентичних примірників угоди.
Недійсність правочинів внаслідок недотримання форми залежить від
того, яку форму встановлено законом або за домовленістю сторін для того чи
іншого правочину.
Відповідно до Цивільного кодексу недолік форми правочину може
полягати у:
а) недодержанні простої письмової форми правочину;
б) недодержанні нотаріальної форми правочину [3, с.216].
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,
що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Відсутність у сторін наміру на реальне виникнення, зміну або
припинення обумовлених правочином прав та обов’язків є підставою для
застосування встановлених ст. ст. 234, 235 ЦК України наслідків вчинення
фіктивних та удаваних правочинів.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може
суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України) [1, с.18].
Підбиваючи підсумки варто зазначити, що правочин займає важливе
місце в системі гарантій прав суб'єктів цивільних правовідносин. Саме тому
проблема дослідження вимог до його дійсності є однією з ключових у
вітчизняній цивілістиці і потребує подальшого ретельного дослідження.
1. Нижний А.В., Ходаківський М.П., Юровська Г.В. Визнання правочинів
недійсними: основи теорії та судова практика. Посібник для суддів / А.В. Нижний,
М.П. Ходаківський, Г.В. Юровська. / Під редакцією А.В. Нижного. Київ: Алерта, 2020.
234 с.
2. Пастернак В.М. Дотримання форми правочину як умова його дійсності.
Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція.
2015. № 16. Т. 2. С. 15-17.
3. Пастернак В.М. Форма правочину - невід'ємна частина його дійсності. Часопис
Київського університету права. 2013. № 2. С. 215-218.
4. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення 23.02.2021 р.). – Назва з
екрана.
65
POLITICAL SCIENCE AND INTERNATIONAL RELATIONS.

ECONOMY
Годжаева Саида Шакир гызы,

студентка, Азербайджанский Государственный Экономический Университет,
[email protected],
Азербайджан, г. Баку
ФЕМИНИСТСКАЯ ЭКОНОМИКА
Ключевые слова: феминистская экономика, гендер, основная экономика,

женский труд, женщина.
Феминистская экономика – это школа, которая критикует феминистским
взглядом игнорирование женщины экономическими теоремами и предлагает
альтернативную экономику. Феминистская экономика предусматривает
достижение гендерного равенства во всех сферах с экономической сферой во
главе. Отстаивает то, что мы должны рассматривать экономику с перспективы
женщины (Kuiper & Sap, 1995). Цель феминистской экономики не
заключается в создании относящейся только к женщине экономики, в
создании экономики с сугубо мужской ориентацией, а предлагает
совершенствование экономической сферы в охватывающей мужчину и
женщину форме с более совокупным понятием человека.
Феминистская экономика начала формироваться в период проявления и
обсуждения дискриминации на рынке труда в 1960-х годах. Представитель
классического экономического взгляда Адам Смит в своей книге под
названием «The Theory of Moral Sentiments» назвал основным преимуществом
женщин уважение к своим супругам, добросовестность и альтруизм, и даже
выразил такое мнение, что они должны подчиняться своим мужьям. Вдобавок
он подчеркнул, что женатый мужчина обладает правом собственности над
своей женой и детьми (Кая и Бельке, 2018, стр.55-58). Как видно, попытки
отстранения даже пионером классической экономики Адамом Смитом
женщин из экономической системы, ограничения свободы мысли и введения
в рамку патриархального мышления были одним из основных причин,
обусловивших необходимость возрождения феминистской экономики.
Первые феминистские экономисты J.S. Mill, H. Taylor и B. Bodichon в
период с 1840 по 1870 гг. уделили в своих произведениях равенству женщины
в занятости и собственности в качестве теории. Инициатором феминистской
экономики в США был C.P. Glipman, который в 1989г в своей книге «Women
and Economics» проанализировал статус женщин, ограничивающийся сугубо
66
домашними обязанностями, и заявил, что они должны участвовать на рынке.

«Абстрагируя природу от человека, а человека от женщин, указав его
мужчиной, а относящиеся к женщинам экономические поведения (деятель-
ность) от экономики, объявляя ее «научной», строят невидимые стены между
«наукой», женщиной и экономикой. Феминистские экономисты подвергают
углубленному спросу «науку», чтобы выявить и преодолеть построенную ею
эти стены, поставили перед собой цель поднять экономику на более высокий
уровень, способный охватить новым взглядом женский опыт и все отличные
другие опыты, а также такие изолированные элементы, как этика и политика».
Поскольку феминистские экономисты являются выходцами школ
Кейнесчи, Марксизма с различными конвентами, обладают такими различ-
ными феминистскими мыслями, как либерализм, марксизм, радикализм,
постмодернистский феминизм. Поэтому к феминистской экономике подхо-
дили с перспективы различных экономических школ. Феминистские эконо-
мисты разделились на пять групп, не опровергающих друг друга (Фербер и
Нельсон, 1993, стр.7).
• Положительное дискриминационное поведение – соображение, поддер-
живаемое феминистскими экономистами в положительной дискриминацион-
ной группе, заключается в повышении числа и стимулировании женщин –
экономисток, предоставлении первенствующих позиций в публикации статей
и академической деятельности.
• Феминистическая эмпиричность – феминистские экономисты этой
группы утверждают, что эксперименты, используемые в научных исследо-
ваниях, безошибочны, проблема возникает в ходе применения этих моделей
(Бланк, 1993, стр.133).
• Феминистическое разнообразие – феминистские экономисты уделяют
внимание на различие между женщиной и мужчиной. Группа, поддержи-
вающая феминистическое разнообразие, заявляет, что женщины должны
использовать собственно методы женскоцентризма. В этом смысле они
отодвигают в сторону рационалистские, объективные, количественные, и
поддерживают применение женщиной субъективных, качественных и
чувственных методов (Фербер и Нельсон, 1993, стр.9).
• Феминистический постмодернизм – течение, которое утверждает, что
нельзя ограничивать женские опыты в экономике на тех, кто внутри рамок
(общественное окружение – рынок, индивидуальные агенты, деятельность,
дефицит) и на тех, кто вне рамок (частное окружение – семья, общество,
равенство, изобилие), а можно разделить понятие традиционной экономики
(Сердароглу, 2010, стр.87).
«Для того, чтобы усвоить экономический термин, основывающийся на
феминистской перспективе, необходимо устранить обратный дуализм –
основу расслоения в нашей жизни. Общественный строй с половой
67
ориентацией, определяемый такими двоякими противоречиями, как

объективное – субъективное, интеллектуальное – чувственное, культурное –
естественное, позитивное – нормативное, сознание – тело, общественное –
частное, качество – количество, идентифицирует первую группу с
маскулинностью, а вторую группу – с феминизмов, развиваясь в пользу
первой группы с сохранением иерархии. Деконструкция неоклассических
суждений выведет на белый свет и недоброжелательную идеологию
(общественную с половой ориентацией, расистскую, классовую, культурную),
скрытую под занавесом объективности и обобщенности (Williams, 1993,
стр.144-145).
• Феминистская структуризация – феминистские экономисты, входящие в
эту группу, думают, что без продвижения вперед, беря за основу идеологи-
ческую экономику между социальным строем гендера и социальным строем
науки, все усилия окажутся безрезультатными, даже если устранить сексист-
ские различия в экономически теориях. Для того, чтобы ввести перспективу
женщин в экономику, в первую очередь, необходимо определить мужскую
сторону экономики и избавиться от них. (Фербер и Нельсон, 1993, стр.9)
утверждали, что взаимодействие между теорией феминистской структури-
зации с феминистской экономикой и экономикой вообще будет очень легко.
Неоклассическая школа, признанная как основная экономика и
развивающаяся на столпах классической школы, продолжает гегемонию в
дисциплине существующей экономики (Бирол, 2016г, стр. 26). Модели этой
школы сформированы на основе мужско-сексистского подхода, как и в
классической школе, которая не замечает такие функции женщин, как
домашнее производство, уход за семьей, наряду с этим считает труд
работающих женщин низкого качества и недостойным высокой оплаты.
Классические и неоклассические экономисты вообще считали женщину не
производителем, а просто потребительской силой, рассматривали ее как мать
и супругу, зависящую от мужа. Феминистские экономисты критикуют такой
подход, поддерживающий созданную являющейся доминирующей идеоло-
гией в экономике неоклассической школой половой ориентации дискрими-
нацию, требуя ответы на следующие вопросы, которые составляют фундамент
теоризации феминистской экономики (Сердароглу 2010, стр. 84-85).
• По какой причине они ограничивают свои исследования только
количественными методами, например, зачем они с подозрением относятся к
информации, собранной путем собеседования?
• Зачем они поддерживают в подходе к объектам исследования «мнение
зрителей», а не «осознанный умысел», что приводит к усложнению отноше-
ний между субъектом и объектом?
• Зачем они считают математические понятия в моделировании и предста-
влении теорий более ценными, чем строение рассказа и переносный подход?
68
Эти вопросы показывают, что феминистские экономисты и, естественно,

феминистская экономика уделяют наибольшее внимание эпистемологии –
методологии как экономика постмодернизма, что в итоге приведет к развитию
новых экономических методов, теорий и политик без привязки к такому
иерархическому правилу, как «отличное, но равное», и расширит, таким
образом, возможности экономики. Кроме того, доминирование в экономичес-
кой теории таких понятий, как дефицит, эгоизм и конкуренция причиняет вред
интересам женщин. В самом же деле, как дефицит, эгоизм и конкуренция – это
вторая половина единого целого «дефицит – изобилие, эгоизм – самоотвер-
женность, конкуренция – сотрудничество». Теория экономики занимается, в
целом, исключением из экономического анализа одной из половин единого
целого. То есть, экономика почти всегда зиждется на таких понятиях, как
дефицит, эгоизм и конкуренция, чаще всего не придает значения таким
понятиям, как изобилие, самоотверженность и сотрудничество. Феминистская
экономика затрагивает такие вопросы, как домашнее производство, уход за
семьей, детьми, удовлетворение потребностей, которые характеризуются в
экономической литературе как второстепенные. Ревизия этих понятий с
феминистской позиции приносит пользу не только женщинам, но и
экономической теории и экономике.
Литература
1. Williams, R.M., “Race, Deconstruction and the Emergent Agenda of Feminist
Economic Theory,” içində Beyond Economic Man – Feminist Theory and Economics,
M.A.Ferber ve J.A. Nelson, (der.) Chicago, The University of Chicago Press, 144-153,1993.
2. Ferber, M. & Nelson, J. (1993), Beyond Economic Man,Chicago:University of
Chicago Pres, səh: 7,9
3. Kuiper & Sap J. (1995), Out of the Margin: Feminist Perspectives on Economics,
New York: Routledge
4. Serdaroğlu, U. (2010), Feminist İktisat’ın Bakışı, İstanbul: Elif nəşriyyat səh: 75,84-85
5. Kaya, H. ve Belke, M. (2018). Feminist iktisat ve iktisadi düşüncede kadının
konumu. Hakemli Ekonomi ve Kültür Junalı, səh:55-58.
6. Blank, R.M., “What Should Mainstream Economists Learn From Feminist Theory?”
içində Beyond Economic Man – Feminist Theory and Economics, M.A. Ferber ve J.A.Nelson
(der.), Chicago, The University of Chicago Press, səh.133-143, 1993.
7. Birol, E. (2016). Ana Akım (Ortodoks-Neoklasik) İktisat Öğretisi Eleştirisi:
Heteredoks Yaklaşım İhtiyacı. Akademik Araştırmalar ve Çalışmalar Junalı, 8-ci cild 14-cü
nəşr səh:26
69
Чижова О.М.,
професор кафедри політології
та міжнародних відносин НПУ імені М.П. Драгоманова,
Україна, м. Київ
ОСОБЛИВОСТІ ПРАГМАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

СЬОГОДНІ
Сьогодні відбувається процес оновлення українського, в якому
суспільство перебуває на шляху демократичних перетворень та активного
політичного оновлення. Під контролем суспільства українська влада змушена
змінюватися – цей процес невідворотній.
Новим прагматичним в політичній науці сьогодні є така поняття як
політичний прагматизм. Витоки принципів прагматизму знаходимо в творах
Н. Макіавеллі, Б. Рассела, Ч. Борджіа, які підкреслювали, що здатність
людини теоретизувати виступає як невід’ємна частина інтелектуальної
практики. Наступним принципом прагматизму як економічного, так і
політичного, виступає єдність теорії і практики, які є інструментами для
пошуку правильного, прагматичного шляху в житті. Так, Дьюї стверджував:
не слід розділяти теорію і практику; теорія – це абстрактне уявлення досвіду ,
принцип , згідно з яким слід збагачувати досвід інформацією, тобто його
можна розглядати як предмет дослідження для прагматизму.
В основі прагматизму Ч. Пірса лежать теорія “сумнівіри”, яка заснована
на “прагматичній вірі” Канта, та теорія значення. Дія, що базується на
“прагматичній вірі” є суттю філософської доктрини Ч. Пірса, її принципом.
Теорія значення стверджує, що зміст ідеї полягає в тих прагматичних
наслідках , які вони викликають. Ці принципи – ідеї розробляє далі У. Джеймс
і вводить поняття про волю до віри, що виступає як основа продуктивної
діяльності. Важливим принципом прагматизму можна розглядати необхідність
релігійної віри як дослідну спрямованість. Згідно Дьюї, істина – принцип, це
перехід від ситуації, вона ототожнюється з поняттям корисність. Слід
підкреслити, що при визначенні істини проблематика роблять наголос на
ціннісні характеристики, а істиною оголошується все те, що приносить
вигоду, служить дії, тобто вона в їх поняттях – “корисність”.
Отже за Пірсом прагматизм – це готовність діяти особливим чином, що
спирається на віру, прагнення до емоційного спокою, психологічного
задоволення від подолання сумніву… Доктрину прагматизму розробляє також
У. Джеймс, Дж. Дьюї, Ф.К. Шиллер, Дж. Г. Леіз [2, С.23-25].
Філософія прагматизму проявляє підвищений інтерес до вивчення його
принципів, до поведінки та суспільної свідомості, але прагматизм обмежує і
не дозволяє заглянути у майбутнє , відводячи людей від реальності.
70
Однак, прагматизм і , безпосередньо, політичний, є суперечливим. Тому,

що має кілька підходів для його трактування: так, одним з них розглядає
прагматизм як властивість політичної діяльності, коли головним критерієм та
чинником стає досягнення поставленої мети; другий підхід трактує прагма-
тизм як необхідність діяти, не покладаючись на авторитет та апріорні ідеї, цей
підхід сприяє пошуку кращих варіантів дій, випробовування та перевірки їх,
налаштовує на прийняття обґрунтованих рішень, керуючись при цьому
розумом та логікою.
Цей варіант пояснення прагматизму наближається до головних елементів
філософії “справжнього” макіавеллізму , яка так само розглядає прагматизм як
вміння та можливість обирати у політичній діяльності розумні політичні
рішення для досягнення адекватних політичних цілей [1, С.123]. Крім того,
таке пояснення прагматизму відповідає сучасній уяві політичного життя, яке є
складним, динамічним, і для якого характерна стійка, високого рівня
спрямованість, яка виявляється в органічній єдності в одній або кількох видах
діяльності. Кількість суб’єктів політичного життя зростає, ускладнюючи
політичні відносини, а тому будь-яке політичне рішення вимагає детального
осмислення та співставлення власних інтересів з інтересами інших. Рішення
діяти силою та рішучістю, не рахуючись ні з ким, далеко не завжди
спрацьовує, оскільки жодна політична сила не володіє абсолютною силою та
можливостями, і дуже швидко зустрічає проти – рішень та дій для досягнення
поставлених задач є найбільш вдалим за сучасних умов.
Поняття політичного прагматизму прийнято застосовувати щодо характе-
ристики процесу та принципів прийняття політичних рішень та політичних
дій, які є прагматичними.
Чи можна назвати прагматичною політичну дію; чи можна подібним
чином класифікувати політичні цілі і які політичні дії можемо називати
прагматичними? Прагматичними можуть бути названі лише виправдані цілі
політичних суб’єктів.
Як приклад, можна розглянути механізм виборів, за головним принципом
яких перемогу отримує та сила, яка зможе представити детальну,
обґрунтовану програму розвитку і відповідно команду професіоналів, що зможе
її реалізувати. Тому перемога подібної політичної сили має засвідчити її
компетентність, а наявна мета здобуття влади – є прагматичною для даної
політичної сили, оскільки вона ресурсно її виправдовує.
Слід підкреслити, що політичні сили, які на початку свого існування та
включення у боротьбу за владу не були сильними та не користувались
широкою підтримкою народу, не мали чітких програм розвитку, а мали
сильних політичних супротивників за дуже короткий проміжок часу
опинилися на самій політичній вершині.
Політична ситуація, яка складається у сучасному світі є унікальна: під час
виборів електорат майже не має можливості безпосереднього контакту з
71
політичними силами. Суб’єктивно, кожна політична сила готова визнати та

відстоювати своє право на владу. Таким чином, прагматичними можуть бути
не лише політичні дії, але й цілі, задля яких вони здійснюються. Однак, досить
часто об’єктивна та суб’єктивна сторони характеристики політичних цілей
для тих чи інших політичних сил не співпадають.
Політичний прагматизм характеризує політичну діяльність та цілі
політичних суб’єктів включає цілий ряд компонентів: політичні партії та
громадські організації, масові рухи, соціальні спільноти, а основним системо
творчим компонентом кожного з них є особа як член соціуму. Розглядаючи
політичний прагматизм дій та цілей окремої особи доречно було б його
розглянути щодо еліти та маси. Між характерним прояву політичного
прагматизму еліт та мас існує досить суттєва різниця. Спостерігається цікава
деталь: політична діяльність еліти, як правило, направлена на завоювання
прихильності мас , а маси, в свою чергу, підключаючись до політики, ведуть
боротьбу за зміну та оновлення еліт, тобто взаємодія еліти та маси є взаємно-
направленою.
А якщо проаналізувати процес світового політичного розвитку в
розвинутих країнах, можна простежити підвищення рівня політичного
прагматизму у діях мас та еліт водночас. Основною причиною цього стало
зародження інституту демократії та демократичних режимів і як наслідок
поява таких явищ , як політична культура, громадянське суспільство.
Вибори стали законним механізмом участі мас у політиці, вони є тим
інструментом та своєрідним регулярним дійством, яке сприяло, наприклад,
прагматизм багатьох президентів, при цьому ігноруючи ідеологічну складову
своєї зовнішньої політики, їх висловлення на підтримку інтеграції на захід не
викликали довіри, тому що це контрастувало з їх внутрішньою політикою [3,
C.140-144].
Перший візит президента України Януковича в США виявився
продуктивним та прагматичним, а напередодні саміту з ядерної безпеки йому
вдалося фактично повністю реалізувати заплановану програму( зустрічатися з
американським лідером Бараком Обамою, поспілкуватися з ним півгодини,
замість запланованих десяти хвилинок, провести переговори з Міжнародним
валютним фондом, зустрітися з американськими бізнесменами).
Після переговорів з президентом США, глава Української держави
оголосив, що Україна відмовиться від 90 кг збагаченого урану, якого
достатньо для створення ядерної зброї.
Влада США назвала епохальним рішенням України позбутися запасів
високо збагачуваного урану до проведення наступного саміту з ядерної
безпеки, вона підтвердила свій намір надалі підтримувати Україну в питанні
приведення Чорнобильської станції в безпечний стан.
Як бачимо, більшість історичних прикладів політичної участі мас,
свідчать про їх деструктивний та революційний характер. Як правило, маса,
72
вимагає всього і одразу, не довіряє логічним твердженням, але віддає перевагу

простим установкам та ідеологемам (про що свідчать у свої працях видатні
дослідники мас та масовості З.Фрейд та Г. Лебон). Індивіди, об’єднуючись в
масу, схильні усвідомлювати свою непереможну силу і майже ніколи не
відчувають відповідальність за власні дії. Тому тривалий час дії мас були суто
макіавеллістськими – масові заворушення, зокрема, революції, що супровод-
жувались насильством: Велика французька революція, Жовтневий державний
переворот 1917 р. в Російській імперії [4, C.36].
Інститут виборів привніс у ці процеси важливі зміни: за їх допомогою
традиційно агресивна маса перетворилась на прагматичного учасника
політичних відносин.
Слід підкреслити : ігнорування політичною еліти сили мас призводить до
пробудження в останньої бажання продемонструвати свою силу, а недооці-
нювання політичною елітою ступеню почуття відповідальності мас призводить
до масових актів в яких на першому місці – демонстрація масою відповідаль-
ності.
Політичні еліти цивілізованих країн сильно залежні від мас і тому рідко
ігнорують їхню силу, хоча тривале ігнорування відповідальності мас
призводить до демонстрації нею власної сили. Ігнорування елітою сили маси
майже завжди призводить до заміни влади та еліти [5, C.72-78]. Одним з
яскравих прикладів цьому – Помаранчева революція 2004 року.
Радянська історія знає два яскравих випадки прояву політичної
макіавеллізму політичної еліти: відсторонення від влади М. Хрущова 1964
року та М. Горбачова, щоправда, встиг розпочати процес перебудови системи,
що дозволило вивільнити політичну активність маси. На погляд М. Горбачова,
цей його крок був цілком прагматичним і переслідував єдину ціль – вберегти
від розпаду радянського монстра – СРСР. Весною 1989 року навіть було
проведено перші вільні вибори до Верховної Ради СРСР та республік, зокрема
до Верховної Ради УРСР. Ці політичні події , гласність, відміна с.6 радянської
конституції, розбурхали політичне життя в Україні. Зрештою, 24 серпня
1991 року Україна стала незалежною. 1 грудня того ж року було проведено
перші президентські вибори та референдум на підтримку Акту проголошення
незалежності. Першим президентом було обрано Л. Кравчука, абсолютною
більшістю голосів було схвалено Акт на референдумі.
Політична історія незалежної України переживає творчий період
становлення нації та політичного суспільства, а також національно свідомої
еліти. Власне, лише сьогодні Україна посправжньому стає самостійною
державою.
Світова економічна та фінансова криза вразила Україну відчутніше від
інших держав розвинутої та молодої демократії. Потреба прагматичної оцінки
державних перспектив стала очевидно і щоб реально оцінити перспективи
слід взяти до уваги самий широкий спектр чинників різного рівня та ваги.
73
Тридцять років демократичної трансформації українського суспільства були

роками сподівань, розчарувань та пошуків оптимальної моделі і стратегії
реформування, а розвіювання багатьох романтичних ілюзій цього періоду
дозволяє говорити про необхідність започаткування нової української
стратегії – оновлення концепції розвитку держави у ХХІ сторіччі.
1. Політологія. Підручник/За ред… І.Дзюба. – К., 2010. – С.123.
2.Філософський словарь – М., 1981. – С.23-25.
3. Кисіль М.В. Креативність і прагматизм для сучасної освіти. Вісник
Дніпропетровського університету. Серія “Філософія, соціологія, політологія. –
Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. – Вип. 17. – С.140-144.
4. Теорія держави і права. Навч. посіб./ За ред… В.В.Копейчикова. – К., 2002. –
С.36.
5. Політологія. Підручник/ за ред. О. Бабкіної, В. Горбатенька. – К: Видавничий
центр “Академія”. – 1998. – С.72-78.
74
TOURISM AND SPORT
Koshcheyev A.S.,
Ph.D., Associate Professor of Theory and Methods of Sports Training
Prydniprovska State Academy of Physical Culture and Sports,
Ukraine, Dnipro
METHODS OF TEACHING COUNTERATTACKING ACTIONS

AT THE STAGE OF INITIAL TRAINING IN TAEKWONDO
Key words: Taekwondo, technique, tactics, counterattack, preparation,
athletes, the stage of initial training.
Today, taekwondo, as an Olympic sport, is inconceivable with an in-depth
and perfect system of training athletes, taking into account the stages of many
years of improvement. In modern taekwondo, a counterattack is one of the main
tactical actions of a taekwondo player, which allows him to successfully
counteract an opponent who strives to continuously and at a high pace to fight at
medium, short and long distances. Increasing the level of physical, technical and
tactical readiness of athletes and the pace of the fight forces the coaches to pay
special attention to the methods of improving counterattacks in the process of
teaching and training [2,4,9].
The aim of the research is to develop a methodology for teaching counter-
attacking actions at the stage of initial training in taekwondo.
Objectives of the study: 1. Analyze the scientific and methodological
literature on this research topic. 2. To study the role of technical and tactical
training for children 7–10 years and its importance in taekwondo. 3. To propose
and experimentally substantiate the most effective methods of improving counter-
attacking actions at the stage of initial training in taekwondo.
The following research methods were used to solve the tasks: generalization
and analysis of scientific and methodological literature; analysis of documentary
materials; surveys and questionnaires of coaches; pedagogical observation;
analysis of training and competitive activities; pedagogical testing; pedagogical
experiment; methods of mathematical statistics.
The study was conducted on the basis of the sports club "OLYMPUS TKD"
with taekwondo athletes in the amount of 18 sportsmen’s of initial training
groups. The work with the group was carried out according to the method
developed by us during training sessions, the duration of the pedagogical
experiment was 6 months.
Until now, studies of counterattacking actions in taekwondo have not yet
revealed their psychophysiological and biomechanical essence, and this, in turn,
75
does not allow giving methodological recommendations for sports practice [5,7].
In our opinion, all this is due to the fact that either individual type of motor
reactions were studied experimentally in isolation from the methodology of
teaching and improving counterattacking actions, or the technique and tactics of
counterattacking actions and the process of their improvement without analyzing
their psychological, physiological and biodynamic characteristics. This approach
did not allow revealing the patterns underlying counter-attacking actions, and the
most rational way to develop a methodology for teaching them.
We proceeded from the assumption that a counterattack is a complex specific
sensorimotor reaction in response to an enemy attack. Therefore, the study of
counterattacking actions (if not highlighting the biomechanical aspect of taekwondo
activity) should primarily be aimed at studying sensorimotor processes [3,5].
If we compare the time of the counterattack in the case of a response form
with a simple response and in the case of a choice of two alternatives under
conditions of positive differentiation, it turns out that the studied differences are
statistically significant for both latent and motor periods: latent period – 323 ms
and 341 ms; motor period for a simple reaction against the corresponding values
420ms and for a selection reaction 429ms (P <0.001).
Consequently, simple and complex specific reactions are different not only in
sensory, but also in motor characteristics. Faster perception and recognition of the
situation in a simple response, apparently, optimizes neural processes in the
efferent pathways. All this indicates the expediency of training beginners in
taekwondo at an early stage of the training process so that they build a battle
strategy taking into account the timely recognition of the enemy's intentions and
the implementation of a counterattack, if possible, on a known action [8].
The response time in a series of "auto-temp" type increases mainly due to the
latency period: if for the selection reaction this period is 420 ms, then for the
"auto-temp" response it represents the following series of values for five actions -
493,530,590,529,536 ms. Consequently, serial work places the most complex
requirements on the assessment of a newly emerging situation and its recognition.
The fact that the situation changes immediately after the completion of the next
action, when it still leaves certain nerve "traces", is a strongly acting confusing
factor for taekwondo athletes, whose performance of basic technical and tactical
techniques has not yet been brought to perfection.
The speed characteristics of counterattacking actions fulfillment during the
beginning of training largely depend on the athlete's general ability to respond
quickly, on the manifestation of such basic properties of the nervous system as
lability and mobility of nervous processes [1,2,6].
In such a specific sports field of activity as taekwondo, which is
characterized by an extreme situation and fast changing tactical situations, the
essential factors determining success in a duel are reactions to the opponent's
actions in the form of a counterattack. At the same time, a limited time limit
76
forces not the most rational action, but one that, according to the principle of
stereotyping, is most compatible with the given situation [3,4,7]. In order for a
taekwondo fighter to apply the most rational answer, he needs:
1. Quickly recognize the situation; at the same time, one of the essential
factors is the anticipation of changes in the tactical situation in the near future on
the basis of an adequate assessment of pre-signals and a logical assessment of the
emerging combat bundles;
2. Know in advance the standard combat situations and have well-learned
ready-made answers to them;
3. Have a high level of choice reaction speed with positive and inhibitory
differentiation, a sense of time, distance, accuracy of muscular-motor
differentiations, etc.
These provisions predetermine the following sequence of teaching
counterattacking actions, consisting of four stages:
• Training in responses to typical situations.
• Recognition and study of typical situations in a simple setting and
highlighting both pre-signals and typical ligaments, the most frequent repetitions
in complex actions. Learning to recognize typical situations in complicated
conditions (conditional and freestyle battles). Development of the ability to
observe the actions of the enemy, to predict the subsequent action both by pre-
signals and by repetitions and typical ligaments.
• Learning and improvement of response actions, adequate to each specific
situation: development of the accuracy of muscular-motor differentiation, sense of
time and sense of distance.
• Learning the ability to challenge the enemy to a certain action, followed by
a previously prepared action.
Conclusions. Thus, we tried to characterize the methodology of teaching
young taekwondo athletes to counterattack actions, which can be used in sports
training during the technical and tactical training of athletes at the initial stage of
long-term training of athletes. The proposed techniques require further
consideration and experimental confirmation.
The results of the pedagogical experiment allow us to recommend our
proposed method in the practice of working with taekwondo athletes of different
qualifications.
Literature
1. Vsemirnaya federatsiya tkhekvondo VTF. [Elektronnyy resurs] Rezhim dostupa:
http://www.worldtaekwondofederation.net
2. Koshcheyev A.S. Sovershenstvovaniye predsorevnovatel'noy podgotovki
tkhekvondistov massovykh razryadov na spetsializirovanno-bazovom etape/ A.S.Koshcheyev
// Í Mezhdunarodnaya nauchno-prakticheskaya internet-konferentsiya «Problemy i
perspektivy razvitiya nauki v nachale tret'yego tysyacheletiya v stranakh Yevropy i Azii» //
Sbornik nauchnykh trudov. - Pereyaslav-Khmel'nitskiy, 2014 g. – 250 s.
77
4. Koshche v O.S. Do pitannya vikoristannya «printsipu mayatnika» v peredzmagal'no

p dgotovts tkhekvondist v / O.S. Koshche v // F zichne vikhovannya, sport kul'tura
zdorov’ya u suchasnomu susp l'stv // Zb.nauk.prats' Voli.nats. un-tu m. Les Ukra nki: U 3 t.
[Uklad. A.V. Tsos', S.P. Koz brots'kiy]. – Luts'k: RVV «Vezha», 2002. – S. 192.
5. Koshche v O.S. Zmagal'na d yal'n st' v tkhekvondo / O.S. Koshche v // Moloda
sportivna nauka Ukra ni: Zb. nauk. prats' z galuz f zichno kul'turi ta sportu. – L'v v, 2004. –
S. 204.
6. Koshche v O.S. Udoskonalennya navchal'no-trenuval'nogo protsesu v tkhekvondo z
urakhuvannyam r znikh sistem sudd vstva / O.S. Koshche v // Moloda sportivna nauka
Ukra ni: Zb. nauk. prats' z galuz f zichno kul'turi ta sportu. – L'v v, 2014. – S.123.
8. Tkhekvondo (VTF): Navchal'na programa dlya dityacho-yunats'kikh sportivnikh
shk l, spets al zovanikh dityacho-yunats'kikh shk l ol mp ys'kogo rezervu, shk l vishcho
sportivno maysternost ta spets al zovanikh navchal'nikh zaklad v sportivnogo prof lyu. – K.:
Nats onal'niy ol mp ys'kiy kom tet Ukra ni, 2009 - 87.
9. Tsentr razvitiya tkhekvondo VTF. Kukkivon. [Elektronnyy resurs] Rezhim dostupa:
http://www.kukkiwon.or.kr
78
СONTENT
PHILOSOPHY, RELIGION AND CULTURE

Гриффен Л.А.
ПРЕДЕЛЫ ВИРТУАЛИЗАЦИИ МУЗЕЙНОГО ДЕЛА ................................6
Шедяков В.Е.
ВИРТУАЛЬНОЕ – РЕАЛЬНОЕ: ПОВОРОТНЫЙ МИГ
ВЫБОРА СУДЬБЫ ........................................................................................9
PHILOLOGY AND LINGUISTICS

Aziz S.
JANE AUSTEN’S NOVELS IN THE CONTEXT OF THE POETICS
OF REALISM ................................................................................................ 15
Jafarova P.F.
T-GLOTTALLING IN THE ENGLISH LANGUAGE ...................................18
Jumayeva L.A.
ENGLISH LANGUAGE TEXTS IN CONTEXT
AND LANGUAGE PRISM............................................................................ 20
Farhadova G.İ.
THE ROLE OF AMERICANISM IN ENRICHING
THE ENGLISH LEXICAL FUND ................................................................. 23
PEDAGOGY. PSYCHOLOGY
Антонюк Н.А., Савчук С.В.
ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР РОЗВИТКУ
ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ ................................................................................ 26
Дідик Н.М.
ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ’ЄКТ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ .......................... 29
Іванова О.В.
ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ...................................................... 31
Коваленко О.В.
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ГІДА-ЕКСКУРСОВОДА
ДЛЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ................... 35
79
Мехед К.М.
ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ ЗАСОБАМИ ГЕЙМІФІКАЦІЇ .................... 40
Філімонова Т.В., Колесніченко А.М.
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ........................................... 43
Філімонова Т.В., Дрібниця А.М.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ
УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ .............................................. 46
Yablonskaya T.N.
THE PLACE OF CLUBS AND CONFERENCES IN MODERN
STUDENTS' SCIENTIFIC AND RESEARCH ACTIVITIES ........................ 51
STATE ADMINISTRATION AND LAW. SOCIAL WORK

Дубина Ю.О.
СТАН ФОРМУВАННЯ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ
ГРОМАД В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ................................................................................. 54
Зінченко Т.В.
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
ДО РОБОТИ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ .... 57
Штепа О.О., Коваленко С.В.
ВИМОГИ ДО ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ У ВІТЧИЗНЯНОМУ
ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ................................................................................ 61
POLITICAL SCIENCE AND INTERNATIONAL RELATIONS. ECONOMY

Годжаева С.Ш.
ФЕМИНИСТСКАЯ ЭКОНОМИКА ............................................................ 66
Чижова О.М.
ОСОБЛИВОСТІ ПРАГМАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ
СЬОГОДНІ ................................................................................................... 70
TOURISM AND SPORT

Koshcheyev A.S.
METHODS OF TEACHING COUNTERATTACKING ACTIONS AT THE
STAGE OF INITIAL TRAINING IN TAEKWONDO ................................... 75
80
Scientific publications
COLLECTION OF SCIENTIFICAL WORKS
Human Virtual: New Horizons
based on materials of the VIII International scientific and practical conference

March 14-15, 2021
Under the general editorship of Doctor of Philosophy Science Mykola Zhurba
Proofreader and Designer Olena Starichenko
Signed for printing 26.03.2021.

Format 60×84 1/16. Paper offset. Font Times.
Offset printing. Сonventional printed sheet 4,82. Рublisher's sheet-copy 4,82.
Circulation 300 copies. Оrder 2957.
NGO Sobornist
92600, 106 Zoriana Str., Svatove, Ukraine
tel. 380502273003,
Center of Modern Pedagogy «Learning Without Borders»

6435, bld. Longelier, Montreal, H1M 2C1, Canada
tel. 015142541920,
e-mail: [email protected]
website: http://www.virtus.conference-ukraine.com.ua

Conf 57

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Conf 57

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Conf 57

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ISSN 2788-4708

Human Virtual: New Horizons

Collection of scientifical works

Under the general editorship of Doctor of Philosophy Science Mykola Zhurba

Publisher: NGO "Sobornist" (Ukraine), Center of Modern Pedagogy "Learning

Human Virtual: New Horizons: Collection of scientifical works / edited

The collection provides a multifaceted analysis of the transformation of modern

Mustafayev Azer Khoshbakht, Doctor of Philosophy Science, Professor, Head of

 VOLODYMYR DAHL EAST UKRAINIAN

 LUGANSK REGIONAL INSTITUTE OF POSTGRADUATE

 SCIENTIFIC PUBLIC ORGANIZATION

 CENTER OF MODERN PEDAGOGY

 CONSORTIUM FOR ENHANCEMENT OF UKRAINIAN

 SE “LUHANSK STATE MEDICAL UNIVERSITY” (Ukraine)

 UNIVERSITY OF ZIELONA GÓRA (Poland)

 BAKU STATE UNIVERSITY (Azerbaijan)

PHILOSOPHY, RELIGION AND CULTURE

ПРЕДЕЛЫ ВИРТУАЛИЗАЦИИ МУЗЕЙНОГО ДЕЛА

вует, и ее достижения основывается на использовании музейных предметов

ления в данной сфере, что также способствует компенсации утраченных

это сделала фотография, которая вовсе не конкурирует с живописью; она

Ужели человеческому роду

В соотношении меры взаимодействия реальности и виртуальности

народных (социальных) государств и космополитических цифровых ТНК

с комплексом еѐ характеристик вскрывается и фиксируется бирками «постгло-

использованием прессы выступает серьѐзным направлением развития

уничтожения. Путь гипериндустриализации как антитезы системного нараста-

4. Шедяков В.Е. Обогащение закономерностей переходного периода конкретикой

PHILOLOGY AND LINGUISTICS

JANE AUSTEN’S NOVELS IN THE CONTEXT

Jafarova Parvana F.,

T-GLOTTALLING IN THE ENGLISH LANGUAGE

non-standard dialects, and it is associated with London English and widespread in

Jumayeva Leyla Arif,

ENGLISH LANGUAGE TEXTS IN CONTEXT

abandoned himself. In short, when all things considered, he had to achieve an

Farhadova Gulchohra İsfandiyar,

THE ROLE OF AMERICANISM IN ENRICHING

ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК РЕСУРСНИЙ ЦЕНТР

Нова українська школа – це ключова реформа Міністерства освіти і

роботи у парах, для колективної чи командної праці. Також обов'язковими

морально-ціннісних орієнтацій, позитивних загальнолюдських якостей та

ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ’ЄКТ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ

мотивів і відповідає на запитання «Чому я повинен виконати всі заплановані

Отже, самоменеджмент є важливим для кожної особистості, яка прагне

ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Мета статті – продемонструвати використання міждисциплінарних

До визначного ювілею Лариси Петрівни Косач «для забезпечення куль-

Виконуючи завдання, студенти практикували не лише навички іншомов-

мовно-комунікативної підготовки, але й загальної професійної компетент-

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ГІДА-ЕКСКУРСОВОДА

Туризм безпосередньо впливає на стабільність у суспільстві, виховуючи

для розуміння гідом процесів інтернаціоналізації суспільного життя, форму-

– визнання рівності та достоїнств усіх культур і права представників

про те, що до важливих аспектів професійної підготовки майбутнього гіда-

ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

компетенцій висвітлюються в основному в публікаціях, присвячених середній

роботою, навчанням стають все більш розмитими, таку ситуацію можна

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ