What do you think?
Rate this book
Сад Гетсиманський
У творі талановитого українського письменника Івана Багряного зображено потужну сталінську машину свавілля і беззаконь, яка нищила людину морально і фізично. В центрі роману образ інженера Андрія Чумака, який в роки терору потрапляє до в`язниці. Могутній дух і воля не дають зламатися йому навіть у нелюдських умовах. Детальні описи тюремного побуту, допитів і тортур свідчать про те, що роман значною мірою автобіографічний.
560 pages
First published January 1, 1950
About the author
Ivan Bahrianyi
30 books73 followersSee also Іван Багряний
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 195 reviews
June 4, 2022
Що ж, ця таки не розчарувала. Частково біографічна історія про перебування Андрія Чумака, сина славного козацького роду, в харківських тюрмах в часи сталінських репресій 37-39го років. Написана шістьма роками по "Тигроловах" і на противагу їм вже не містить такого виразного юнацько-пригодницького елементу, але при тому на щастя й не втратила в силі характерів й атмосфері надії, яка так вигідно виділяла "Тигролови" серед іншої класичної літератури, яка мені траплялася.
Багряний тут показує себе вже доволі зрілим та виваженим інтелектуалом і письменником. Не скочується в шароварщину, показує різногранну дійсність, при тому дуже гостро критикуючи сталінський режим, лишає простір для роздумів і для часом несподіваних симпатій і висновків. Дотепний і гуманістичний, замислений і щиро переживаючий за своїх героїв, сатиричний і дуже влучний у своїй критиці, часом навіть доволі поетичний - одним словом зрілий.
Звісно, в першу чергу підкупає сильний, вольовий образ Андрія, але цікаво спостерігати і за тим, якими показуються його кати - несподівано симпатично поданий образ Донця і історії з ним загалом, епізодична демонстрація людяності навіть серед працівників НКВС, часом майже на рівні з їх жертвами - все це доволі сміливо і навіть зараз вже могло б відчутно критикуватись, як симпатії до ворогів. А проте це робить історію фактурною і реалістичною. При цьому ж сама сталінська система тут висміюється щиро, влучно й безкомпромісно - весь цей абсурд звинувачень "ворогів народу", ставлення до "людішек" як до сміття, "дирки від бублика", легка зміна ролі слідчого на роль підозрюваного при "вербовці" і глибинну взаємну недовіру всередині системи, яка при тому пнеться виглядати монолітною і абсолютно в собі впнененою.
Читаючи зараз часом виникало химерне відчуття, що за майже сто років ставлення до людей в Кремлі так і не змінилось, бо ось же Асєєв у "Світлому шляху" пише ледь не те саме, але вже в сучасній автобіографічній книзі. Але от, зрештою, прийшла війна, яка схоже нарешті таки все змінить, бо тепер умовний Донець з умовним Чумаком вдже по одну сторону, змушені бути, і Україна нарешті може вдарити по зубах своєму кривднику.
То ж загалом враження по собі лишила дуже хороше і тепер не виключено, що десь ще візьмусь прочитати його "Людина біжить над прірвою", ну але то вже згодом.
З курйозного - запам'ятались чогось кумедні описи бюсту Нечаєвої та його кореляції з її лайливістю, а також опис хтивої збоченої (майорки? слідчої?) якій приписувались сексуальні збочення з ув'язненими, але далі ця тема так ніде й не розкривалась. Чи це був натяк й на такі жорстокості в радянських тюрмах, чи якийсь реальний персонаж з досвіду Багряного - чорт зна)
Багряний тут показує себе вже доволі зрілим та виваженим інтелектуалом і письменником. Не скочується в шароварщину, показує різногранну дійсність, при тому дуже гостро критикуючи сталінський режим, лишає простір для роздумів і для часом несподіваних симпатій і висновків. Дотепний і гуманістичний, замислений і щиро переживаючий за своїх героїв, сатиричний і дуже влучний у своїй критиці, часом навіть доволі поетичний - одним словом зрілий.
Звісно, в першу чергу підкупає сильний, вольовий образ Андрія, але цікаво спостерігати і за тим, якими показуються його кати - несподівано симпатично поданий образ Донця і історії з ним загалом, епізодична демонстрація людяності навіть серед працівників НКВС, часом майже на рівні з їх жертвами - все це доволі сміливо і навіть зараз вже могло б відчутно критикуватись, як симпатії до ворогів. А проте це робить історію фактурною і реалістичною. При цьому ж сама сталінська система тут висміюється щиро, влучно й безкомпромісно - весь цей абсурд звинувачень "ворогів народу", ставлення до "людішек" як до сміття, "дирки від бублика", легка зміна ролі слідчого на роль підозрюваного при "вербовці" і глибинну взаємну недовіру всередині системи, яка при тому пнеться виглядати монолітною і абсолютно в собі впнененою.
Читаючи зараз часом виникало химерне відчуття, що за майже сто років ставлення до людей в Кремлі так і не змінилось, бо ось же Асєєв у "Світлому шляху" пише ледь не те саме, але вже в сучасній автобіографічній книзі. Але от, зрештою, прийшла війна, яка схоже нарешті таки все змінить, бо тепер умовний Донець з умовним Чумаком вдже по одну сторону, змушені бути, і Україна нарешті може вдарити по зубах своєму кривднику.
То ж загалом враження по собі лишила дуже хороше і тепер не виключено, що десь ще візьмусь прочитати його "Людина біжить над прірвою", ну але то вже згодом.
З курйозного - запам'ятались чогось кумедні описи бюсту Нечаєвої та його кореляції з її лайливістю, а також опис хтивої збоченої (майорки? слідчої?) якій приписувались сексуальні збочення з ув'язненими, але далі ця тема так ніде й не розкривалась. Чи це був натяк й на такі жорстокості в радянських тюрмах, чи якийсь реальний персонаж з досвіду Багряного - чорт зна)
March 5, 2023
Про що книга: про те як потопають в крові та підкошуються глиняні ноги системи-монополіста на террор і жорстокість
Для чого читати: геній Багряного в тому, що він пише про неймовірно жорстокі речі, від яких неможливо відірватися. На кожній сторінці ти вигукуєш: «ні! Це абсурд, таке просто неможливо!»
А потім згадуєш Маріуполь, Бучу, весь 2022 рік і розумієш: «можливо.»
Саме так, з крапкою в кінці слова.
Проте, за всім цим несусвітнім кошмаром, прихована велика інтрига: хто зрадник?
Вона не відпускає до останньої сторінки.
Сам автор дає нам прозору підказку хто це, але паралельно він же наводить 100 і 1 аргумент про кожного з можливих підозрюваних.
Читати це фізично боляче, але не читати неможливо.
Для чого читати: геній Багряного в тому, що він пише про неймовірно жорстокі речі, від яких неможливо відірватися. На кожній сторінці ти вигукуєш: «ні! Це абсурд, таке просто неможливо!»
А потім згадуєш Маріуполь, Бучу, весь 2022 рік і розумієш: «можливо.»
Саме так, з крапкою в кінці слова.
Проте, за всім цим несусвітнім кошмаром, прихована велика інтрига: хто зрадник?
Вона не відпускає до останньої сторінки.
Сам автор дає нам прозору підказку хто це, але паралельно він же наводить 100 і 1 аргумент про кожного з можливих підозрюваних.
Читати це фізично боляче, але не читати неможливо.
October 28, 2022
Читаю Сад вже втретє. Вперше було в школі, в середині нульових. Потім було на початку десятих, коли тільки починав читати для себе. Зараз буде мало сказати, що я сприйняв книгу вже зовсім по-іншому. По десяти роках від попереднього прочитання НКВД для мене більше не є просто рядком в підручнику, як і Юда - в Біблії. Та й місяці новин про тортури потроху виводять ї�� з категорії абстрактного, навіть якщо я не спізнав їх на собі. Книгу зрозуміти дуже просто - в анотації все написано. Хіба що треба пояснити назву. Саме в Гетсиманському саду Ісус дізнався, хто зрадник. Так само Андрій Чумак, несправедливо обвинувачений у терористичній діяльності (привіт, безглуздя сталінських репресій!), намагається зрозуміти, хто його зрадив, хто на нього доніс. А тим часом проходить всі кола пекла в руках катів.
August 18, 2023
Боляче, страшно, важко, неможливо відірватися.
600 сторінок сконденсованого гасла радянської системи «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного». Чотири частини блукання тюрмами, жахіттями, допросами, побиттями, стражданнями, а також мукою Гетсиманського Саду (геніальна рамка) - хто ж той Юда, який мене здав? Герой мучиться до останнього підозрюючи своїх трьох братів (хто ж з них?) і ця розбавлена «детективна» історія тягнеться впереміж супер детальних описів всього того, що ви ніколи не хотіли знати про тюрми ссср - камери-одиночки в яких напхано по 28 людей і все жахіття цього «побуту», розстіли, хвороби, тортури психологічні і фізичні, і так далі і тому подібне. Але це все максимально важливо знати і пам’ятати. Чому?
Бо найстрашніша цитата цієї книги на самому початку: всі прізвища правдиві.
П.С
Також несподівані цікавинки про ідеологічного вегетаріанця, який не зрадив принципам, раптові гумористичні історії від вірмена, який переповідав їх сокамерникам як шахерезада, гумор за який тримались в’язні як ми зараз тримаємось за наші меми, як легко слідчі перетворювалися на переслідуваних і як можна було це використати проти них, простукування з сусідніми камерами через телеграф, і багато багато інших дрібних деталей. (Тобто ця мандрівка не буде тотальним безпросвітом і я її дуже раджу. І ще від твісту в кінці щелепа відпала трохи).
600 сторінок сконденсованого гасла радянської системи «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного». Чотири частини блукання тюрмами, жахіттями, допросами, побиттями, стражданнями, а також мукою Гетсиманського Саду (геніальна рамка) - хто ж той Юда, який мене здав? Герой мучиться до останнього підозрюючи своїх трьох братів (хто ж з них?) і ця розбавлена «детективна» історія тягнеться впереміж супер детальних описів всього того, що ви ніколи не хотіли знати про тюрми ссср - камери-одиночки в яких напхано по 28 людей і все жахіття цього «побуту», розстіли, хвороби, тортури психологічні і фізичні, і так далі і тому подібне. Але це все максимально важливо знати і пам’ятати. Чому?
Бо найстрашніша цитата цієї книги на самому початку: всі прізвища правдиві.
П.С
Також несподівані цікавинки про ідеологічного вегетаріанця, який не зрадив принципам, раптові гумористичні історії від вірмена, який переповідав їх сокамерникам як шахерезада, гумор за який тримались в’язні як ми зараз тримаємось за наші меми, як легко слідчі перетворювалися на переслідуваних і як можна було це використати проти них, простукування з сусідніми камерами через телеграф, і багато багато інших дрібних деталей. (Тобто ця мандрівка не буде тотальним безпросвітом і я її дуже раджу. І ще від твісту в кінці щелепа відпала трохи).
March 26, 2024
5 stars 🌟
Книга геніальна, але жахаюче підшкірно болюча. Було дуже тяжко слухати, особливо першу половину, а потім, як і головний герой історії Андрій, почала звикати до деталей в тюрмах, до несправедливості і жахів сталінської системи.
Книга вразила, бо це я вперше чула як проходив процес судів, про тактику кліпання справ 'ворогів держави', про види тортур, і як це переносили люди.
Написана вона гарно, іноді навіть поетично, і має хорошу дозу філософії, тим розчиняє жах самої історії. Дуже сподобалось, що автор писав багато думок героя, він розкрив його могутній дух і волю, і було цікавіше спостерігати за історією, розуміючи внутрішній стан героя.
Я б цю книгу класифікувала не просто як роман, а як автобіографічний документальний роман.
Ще, слухаючи, не раз думала що в таку жахливу систему терору, до якої зараз повертаються сусіди на болотах, українцям повертатися не можна. Ніколи.
Книга геніальна, але жахаюче підшкірно болюча. Було дуже тяжко слухати, особливо першу половину, а потім, як і головний герой історії Андрій, почала звикати до деталей в тюрмах, до несправедливості і жахів сталінської системи.
Книга вразила, бо це я вперше чула як проходив процес судів, про тактику кліпання справ 'ворогів держави', про види тортур, і як це переносили люди.
Написана вона гарно, іноді навіть поетично, і має хорошу дозу філософії, тим розчиняє жах самої історії. Дуже сподобалось, що автор писав багато думок героя, він розкрив його могутній дух і волю, і було цікавіше спостерігати за історією, розуміючи внутрішній стан героя.
Я б цю книгу класифікувала не просто як роман, а як автобіографічний документальний роман.
Ще, слухаючи, не раз думала що в таку жахливу систему терору, до якої зараз повертаються сусіди на болотах, українцям повертатися не можна. Ніколи.
July 4, 2021
Друге прочитання зміщує акценти, причому тепер твір з документального / свідчення перетворюється і на філософський / психологічний роман.
Ось посилання на короткий огляд: https://www.facebook.com/groups/vraje...
Ось посилання на короткий огляд: https://www.facebook.com/groups/vraje...
January 7, 2024
Це книга-вакцина від подальшої наївності у відношенні до росії.
Читаєш Сад Гетсиманський, читаєш Світлий шлях, слухаєш інтерв'ю військових, які повернулись з полону й розумієш, що наш ворог яким був таким є.
Написано розкішно. Іван Багряний вміє написати жахливі речі так, що текст при цьому буде легким для читання, хоч це і дивно.
Читаєш Сад Гетсиманський, читаєш Світлий шлях, слухаєш інтерв'ю військових, які повернулись з полону й розумієш, що наш ворог яким був таким є.
Написано розкішно. Іван Багряний вміє написати жахливі речі так, що текст при цьому буде легким для читання, хоч це і дивно.
March 31, 2024
"Найдорожчий скарб, що людина має – це віра в себе і собі подібних".
Знаєте, є книги улюблені, а є найкращі. Так ось ця точно потрапляє в категорію останніх. Щиро раджу прочитати. Багряний вправно описав всю суть радянської системи крізь призму життя персонажів, яких мені не хочеться відпускати.
І от хто, трясця, зрадив Андрія Чумака...
Знаєте, є книги улюблені, а є найкращі. Так ось ця точно потрапляє в категорію останніх. Щиро раджу прочитати. Багряний вправно описав всю суть радянської системи крізь призму життя персонажів, яких мені не хочеться відпускати.
І от хто, трясця, зрадив Андрія Чумака...
November 18, 2012
Читати «Сад Гетсиманський», канвою якого є безперервні катування та страждання загнаних людських істот в переповнених камерах, було б майже неможливо, якби він не містив детективну інтригу, заради розкриття якої хочеться прочитати великий роман одним махом. Андрій ламає собі голову над тим, хто його зрадив, вагаючись між двома однаково важкими варіантами — рідні брати чи кохана дівчина. Читачеві належить розгадувати цю загадку разом із героєм, і разом з ним без надії сподіватись на кращий кінець. Сама назва твору натякає, що основним його мотивом є зрада, ажде у саду Гетсиманському Іуда поцілував Ісуса — умовний знак зради, за який Іуда отримав свої тридцять шекелів. А розв’язка роману викриває іще одну особливість совєтського режиму, називати яку не варто, щоб не зіпсувати кінцівку майбутнім читачам.
Цікаво також читати майстерні описи різних типажів в’язнів, наглядачів та слідчих, які автор виписує з притаманною майстерним письменникам уважністю до найтонших психологічних деталей. Так складається галерея портретів підлабузників, скнар, «маленьких людей», тупоголових служак, садистів, моральних дегенератів, і, на противагу цим всім, сильних духом, бунтарів, та просто людей, що залишаються добрими попри найстрашніші обставини.
Окремий інтерес, що відволікає від описаних жахів, складає гра головного героя, яку він веде зі слідчими. Він затявся «розколюватись» у приписуваних йому злочинах і намагається розгадати, які козирі можуть мати слідчі проти нього, як вони його збираються «ламати», готує себе до всіх можливих ходів з їх боку та припасає деякі козирі проти них самих. Дивовижно, що людина знаходить способи для боротьби навіть у таких безнадійних умовах. Тому, попри всю депресивність, роман є життєствердним та, з теперішнім посиленням позицій інституту політичних ув’язнень, може навіть скласти практичну цінність для потенційних політичних в’язнів нового окупаційного режиму.
Стикаючись із несвідомістю співгромадян стосовно злочинів комунізму, невільно задаєшся запитаннями. Чому із впровадженням у шкільну програму творів Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки, із визнанням Голодомору як геноциду українського народу, не була заборонена комуністична партія та символіка? Чому відкрите обговорення цих проблем не вилилось у зміни в національній свідомості? Чому ми досі святкуємо закінчення німецько-совєтської війни, хибно називаючи її «великою вітчизняною», продовжуючи підтримувати совєтську міфологію, коли це була всього-навсього «перемога Колими над Бухенвальдом», одного тирана над іншим? Хочеться сподіватись, що згодом ці запитання відпадуть, «хохли» піднімуть свої рила з корит та стануть на шлях перетворення на українців. А тим часом дякуємо й на тому, що Багряного та інших принаймні вивчають у школах та більше не клеймлять «ворогом народу» та «запроданцем».
Більше тут: hkhm.blogspot.com/2012/11/ivan-bahria...
Цікаво також читати майстерні описи різних типажів в’язнів, наглядачів та слідчих, які автор виписує з притаманною майстерним письменникам уважністю до найтонших психологічних деталей. Так складається галерея портретів підлабузників, скнар, «маленьких людей», тупоголових служак, садистів, моральних дегенератів, і, на противагу цим всім, сильних духом, бунтарів, та просто людей, що залишаються добрими попри найстрашніші обставини.
Окремий інтерес, що відволікає від описаних жахів, складає гра головного героя, яку він веде зі слідчими. Він затявся «розколюватись» у приписуваних йому злочинах і намагається розгадати, які козирі можуть мати слідчі проти нього, як вони його збираються «ламати», готує себе до всіх можливих ходів з їх боку та припасає деякі козирі проти них самих. Дивовижно, що людина знаходить способи для боротьби навіть у таких безнадійних умовах. Тому, попри всю депресивність, роман є життєствердним та, з теперішнім посиленням позицій інституту політичних ув’язнень, може навіть скласти практичну цінність для потенційних політичних в’язнів нового окупаційного режиму.
Стикаючись із несвідомістю співгромадян стосовно злочинів комунізму, невільно задаєшся запитаннями. Чому із впровадженням у шкільну програму творів Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки, із визнанням Голодомору як геноциду українського народу, не була заборонена комуністична партія та символіка? Чому відкрите обговорення цих проблем не вилилось у зміни в національній свідомості? Чому ми досі святкуємо закінчення німецько-совєтської війни, хибно називаючи її «великою вітчизняною», продовжуючи підтримувати совєтську міфологію, коли це була всього-навсього «перемога Колими над Бухенвальдом», одного тирана над іншим? Хочеться сподіватись, що згодом ці запитання відпадуть, «хохли» піднімуть свої рила з корит та стануть на шлях перетворення на українців. А тим часом дякуємо й на тому, що Багряного та інших принаймні вивчають у школах та більше не клеймлять «ворогом народу» та «запроданцем».
Більше тут: hkhm.blogspot.com/2012/11/ivan-bahria...
December 4, 2023
10 балів. На Абук геніальна аудіоверсія у виконанні Андрія Любіча.
Життя в колоніях - це нестерпно. Книги, які викликають нестерпний біль, це моя найбільша пристрасть.
Життя в колоніях - це нестерпно. Книги, які викликають нестерпний біль, це моя найбільша пристрасть.
April 17, 2020
Іван Багряний остаточно і безповоротно вкрав моє серце. Він пише так, що я забуваю дихати.
І наче у кожному творі так багато болю, зла, невинної крови, але яка сила духу! Його герой не ламається, не маліє, він сильніший за всі системи, партії і зброю.
"Сад Гетсиманський" - це пісня болю у прозі. Одна історія, переплетена з сотнями історії у кам'яній могилі, повній безсмертних духом людей. Кожне слово лишає пекучий слід у думках. Бо ж невигадані історії! У романі - моє минуле, минуле моїх дідів, бабусь, інтелігенції, яку не зламали.
Воістину гідна книга!
І наче у кожному творі так багато болю, зла, невинної крови, але яка сила духу! Його герой не ламається, не маліє, він сильніший за всі системи, партії і зброю.
"Сад Гетсиманський" - це пісня болю у прозі. Одна історія, переплетена з сотнями історії у кам'яній могилі, повній безсмертних духом людей. Кожне слово лишає пекучий слід у думках. Бо ж невигадані історії! У романі - моє минуле, минуле моїх дідів, бабусь, інтелігенції, яку не зламали.
Воістину гідна книга!
May 1, 2023
це дуже тяжка історія, особливо тяжка вона тому, що усвідомлюєш що таких історій - мільйони
не читати це - не можна; як на мене - це одна з найважливіших книг української літератури і всі хто це прочитав ніколи не буде таким як раніше.
історію Андрія Чумака можна трактувати по-різному:
• як індивідуальну історію людину, яка потрапила на конвеєр репресивної машини срср
• як історію про віру, любов, дружбу; зло, ненависть, втрату людської подоби і перетворення Людей на «людішек»
• як чорну сторінку в історії цілого народу, цілої нації, і не тільки української!
• як нагадування про те, що росія і її методи ніколи не зміняться, ця історія позбавляє від ілюзій назавжди
словом, кожен знайде тут щось своє, але що можу сказати точно - ви будете вражені.
«Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч! - кінчається ранком…І вони йдуть…Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись доти, доки її не перейдуть»
не читати це - не можна; як на мене - це одна з найважливіших книг української літератури і всі хто це прочитав ніколи не буде таким як раніше.
історію Андрія Чумака можна трактувати по-різному:
• як індивідуальну історію людину, яка потрапила на конвеєр репресивної машини срср
• як історію про віру, любов, дружбу; зло, ненависть, втрату людської подоби і перетворення Людей на «людішек»
• як чорну сторінку в історії цілого народу, цілої нації, і не тільки української!
• як нагадування про те, що росія і її методи ніколи не зміняться, ця історія позбавляє від ілюзій назавжди
словом, кожен знайде тут щось своє, але що можу сказати точно - ви будете вражені.
«Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч! - кінчається ранком…І вони йдуть…Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись доти, доки її не перейдуть»
February 3, 2024
Дослухала. Це капець. І знаєш все, але ці деталі.. . Коли? Коли ми все зрозуміємо, вивчимо і не будемо повторювати помилок?
Реконструкція людської душі. Так вони називали всі знущання над людьми (фізичні і психологічні), які були в тюрмах.
Вороги народу. Мільйони ворогів народу. Чи може таки навпаки? Але хто ж то визнає?
Події у книзі відбуваються на початку ХХ століття в м. Харків. Частково вона автобіографічна.
ГГ — найменший син у багатодітній родині Чумаків, який пішов проти системи, але ніякі тортури не примусили його зізнатися у тому чого він не робив.
Це важка книга. А зараз ще переносиш то все на сьогодення, і думаєш за наших захисників та захисниць, які були чи є в полоні.
Реконструкція людської душі. Так вони називали всі знущання над людьми (фізичні і психологічні), які були в тюрмах.
Вороги народу. Мільйони ворогів народу. Чи може таки навпаки? Але хто ж то визнає?
Події у книзі відбуваються на початку ХХ століття в м. Харків. Частково вона автобіографічна.
ГГ — найменший син у багатодітній родині Чумаків, який пішов проти системи, але ніякі тортури не примусили його зізнатися у тому чого він не робив.
Це важка книга. А зараз ще переносиш то все на сьогодення, і думаєш за наших захисників та захисниць, які були чи є в полоні.
October 31, 2022
Книжка дуже актуальна.
Коли ти читаєш у ній приблизно те ж саме, що розказують азовці після полону.
Якщо ваша русофобія недостатня, то вона стане трохи менш недостатньою після прочитання.
Коли ти читаєш у ній приблизно те ж саме, що розказують азовці після полону.
Якщо ваша русофобія недостатня, то вона стане трохи менш недостатньою після прочитання.
January 13, 2024
Це геніальна книжка. Важка, болюча, правдива.
Щоразу дивуєшся жорстокості радянської влади і стійкості справжніх українських людей.
Так детально розповісти про роки ув'язнення може лише людина, яка це пройшла.
Величезна книжка, де події відбуваються практично завжди в одному місці, уявіть собі цю детальність.
Дивуюсь, як українська держава встояла, будучи стільки років в тому червоному терорі.
Читайте, пізнавайте історію, це краще ніж будь-який підручник з історії.
Щоразу дивуєшся жорстокості радянської влади і стійкості справжніх українських людей.
Так детально розповісти про роки ув'язнення може лише людина, яка це пройшла.
Величезна книжка, де події відбуваються практично завжди в одному місці, уявіть собі цю детальність.
Дивуюсь, як українська держава встояла, будучи стільки років в тому червоному терорі.
Читайте, пізнавайте історію, це краще ніж будь-який підручник з історії.
February 26, 2021
Тверда і болюча дійсність НКВД, спрямована на те, щоб зробити з людини «дірку від бублика».
Горда, стійка, до неможливості витривала Людська Душа.
Міцне тіло, що постає як фелікс після неймовірних тортур, бо ж « бітіє опредєляет сознаніє».
Витримка, гумор, інтелігентність, і оптимістична надія, романтика характерів і співочість, навіть в камері де 340(!!!) людей.
Незламна віра людини в себе, в свою гідність і честь.
Як добре, що ми живемо в інший час... та чи справді в інший?
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи»
«Світ злоби й зненависті й тому приречений на передчасну старість, через отруйну злостивість неповноцінних. Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих.»
«Але людська душа взагалі велика загадка...Отак дивишся - бачиш одне, а отак - виходить зовсім інше. Отак велич, а отак... жаль.»
Горда, стійка, до неможливості витривала Людська Душа.
Міцне тіло, що постає як фелікс після неймовірних тортур, бо ж « бітіє опредєляет сознаніє».
Витримка, гумор, інтелігентність, і оптимістична надія, романтика характерів і співочість, навіть в камері де 340(!!!) людей.
Незламна віра людини в себе, в свою гідність і честь.
Як добре, що ми живемо в інший час... та чи справді в інший?
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного»! І ця заповідь стала девізом епохи»
«Світ злоби й зненависті й тому приречений на передчасну старість, через отруйну злостивість неповноцінних. Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих.»
«Але людська душа взагалі велика загадка...Отак дивишся - бачиш одне, а отак - виходить зовсім інше. Отак велич, а отак... жаль.»
June 15, 2022
Якщо "Тигролови" можна назвати справжньою літературою, незважаючи на певну сюжетність, то "Сад Гетсиманський" - це скоріше напівдокументальне свідчення, аніж власне література.
Так, корпус книжок про репресії 1930-х не такий вже й великий, і кожне свідчення важливе. Але книжка не вдалася. Детальні описи побуту харьківських "місць утримання" виглядають відстороненими. Автору не вдається змалювати персонажа так, щоб він задавався справді живим, і щоб читач співчував йому, підкорившись магії прози.
Отож книжка, перш за все важлива своєю документальною складовою: бо повноцінно показати трагедію автору не вдалося.
Набаго сильніше зловісність та жорстокість епохи автор змалював у тих таки "Тигроловах"
Так, корпус книжок про репресії 1930-х не такий вже й великий, і кожне свідчення важливе. Але книжка не вдалася. Детальні описи побуту харьківських "місць утримання" виглядають відстороненими. Автору не вдається змалювати персонажа так, щоб він задавався справді живим, і щоб читач співчував йому, підкорившись магії прози.
Отож книжка, перш за все важлива своєю документальною складовою: бо повноцінно показати трагедію автору не вдалося.
Набаго сильніше зловісність та жорстокість епохи автор змалював у тих таки "Тигроловах"
November 1, 2011
A book about the struggle between human will and soulless totalitarian system. It made me appreciate my life the way it is.
November 10, 2022
A very important read, maybe the most important to understand Ukrainian modern history, to understand relationships between Ukrainian and russian people. Every Ukrainian should read.
January 18, 2024
Неймовірна книга! Я так довго наважувалась її прочитати і готувалась до довгого читання, а в результаті проковтнула за тиждень.
Вона має досить невизначений кінець, як на мене, але це видалось настільки неважливим на фоні загальної насиченості книги.
Дуже сподобалось як автор використовує слово "знаменито", у спосіб, який ми більше не вживаємо.
Захотілось також знайти пісні, що співали в'язні, та послухати їх (якщо є записи)
Найбільше книга вразила своїм гумором посеред безпросвітнього мороку. Це те, про що я думала впродовж усього читання і те, про що я хочу неодмінно буду думати ще.
пс. читаючи книгу, постійно в голові зринала память про мого двоюрідного прадідуся, що був розстріляний у 1938році. ця книга для мене - як живе свідчення людини, що дивом вийшла з цього жаху живою і поділилась тим, як це все відбувається зсередини. тепер, коли я більше почитала про його слідчу справу та те, що роман все ж автобіографічний, хочу якось ще раз його перечитати.
Вона має досить невизначений кінець, як на мене, але це видалось настільки неважливим на фоні загальної насиченості книги.
Дуже сподобалось як автор використовує слово "знаменито", у спосіб, який ми більше не вживаємо.
Захотілось також знайти пісні, що співали в'язні, та послухати їх (якщо є записи)
Найбільше книга вразила своїм гумором посеред безпросвітнього мороку. Це те, про що я думала впродовж усього читання і те, про що я хочу неодмінно буду думати ще.
пс. читаючи книгу, постійно в голові зринала память про мого двоюрідного прадідуся, що був розстріляний у 1938році. ця книга для мене - як живе свідчення людини, що дивом вийшла з цього жаху живою і поділилась тим, як це все відбувається зсередини. тепер, коли я більше почитала про його слідчу справу та те, що роман все ж автобіографічний, хочу якось ще раз його перечитати.
July 13, 2024
Не дивлячись на всю складність шляху, який проходить головний герой Андрій Чумак, на всю ту несправедливість і весь той жах, з яким він стикнеться, для мене ця книга вижається сповненою оптимізму. Стійкість і сила характеру Андрія надихає, впродовж читання я постійно вірив, що він справиться з усім.
Автор не описує усіх подробиць жаху, натомість фокусує увагу на звичайних людських речах і ідеях, для мене тим самим підкреслюючи, що в будь-яких обставинах можна лишатись людиною.
Я раджу книгу усім, хто має бажання краще зрозуміти: якими були 30-ті роки ХХ століття в Україні, як українців могли знищити, але на щастя не змогли.
Автор не описує усіх подробиць жаху, натомість фокусує увагу на звичайних людських речах і ідеях, для мене тим самим підкреслюючи, що в будь-яких обставинах можна лишатись людиною.
Я раджу книгу усім, хто має бажання краще зрозуміти: якими були 30-ті роки ХХ століття в Україні, як українців могли знищити, але на щастя не змогли.
June 2, 2024
Важка і складна книга, особливо коли розумієш, що нічого вигаданого в ній немає.
Окрім загального настрою, сам стиль та подання тексту наповнене великою кількістю описів, метафор та легко і приємно читається на фоні похмурого настрою.
Продовжуватиму далі читати Неканонічний канон, і вам раджу, якщо є ресурс читати складні твори в складні часи
Окрім загального настрою, сам стиль та подання тексту наповнене великою кількістю описів, метафор та легко і приємно читається на фоні похмурого настрою.
Продовжуватиму далі читати Неканонічний канон, і вам раджу, якщо є ресурс читати складні твори в складні часи
January 25, 2016
Роман, который читаешь с болью в сердце. Роман о стойкости человеческого духа и достоинства, о человеке, который до последних строчек в книге, пройдя все испытания сталинского режима, унижения, избиения, моральное давление, не сломался. Роман написан в 1948-1950 и основан на фактах пережитых самим автором, Иваном Багряным, который в 1932 был арестован за якобы контрреволюционную агитацию своими произведениями, прошел многочисленные пытки, две ссылки в концлагеря, совершил побег и был вновь пойман, но как и главный герой, он так и не подписал бумаги с предъявленными ему обвинениями, и в 1940 его освободили.
Автор пишет очень просто, красивым живым украинским языком. И. Б. сохранил все имена нквдистов, он очень детально описал тюремную жизнь, камеры, допросы, издевательства над заключенными, главные статьи по которым проходили неугодные, показал весь маразм сталинского режима, поднял тему любви, семьи, религии. Он погружает героя в многочисленные разговоры с самим собой. Не смотря на весь описанный Багряным ужас, он все же остается гуманистом, даже в самых подлых людях он находит человечность, а самые страшные пытки описывает с сарказмом.
Автор пишет очень просто, красивым живым украинским языком. И. Б. сохранил все имена нквдистов, он очень детально описал тюремную жизнь, камеры, допросы, издевательства над заключенными, главные статьи по которым проходили неугодные, показал весь маразм сталинского режима, поднял тему любви, семьи, религии. Он погружает героя в многочисленные разговоры с самим собой. Не смотря на весь описанный Багряным ужас, он все же остается гуманистом, даже в самых подлых людях он находит человечность, а самые страшные пытки описывает с сарказмом.
March 5, 2024
Я звісно знала, про що цей роман, і він точно був у моєму беклозі, але я прокрастинувала до нього братися, адже усвідомлювала, що це буде дуже темне читання, але завдяки книжковому клубові процес пришвидшився. Це було дуже боляче. Деталізований опис тортур і нелюдських умов, в яких доводилося виживати тисячам українців. З кожною сторінкою ненависть до русні росла (хоча, здавалося б, куди вже більше?)
October 9, 2021
Я просто в шоке от всего того, что прочла. Это очень сильно!
May 27, 2023
Так вийшло, що я почала читати цю книгу паралельно з "Bloodlands" Тімоті Снайдера - історичною працею про Європу між Гітлером і Сталіним. Ох і гримуча вийшла суміш! Ці твори чудово доповнювали одне одного, але не впевнена, чи порадила б повторювати це вдома. Читати було важко, але не читати неможливо.
Я мало можу додати до похвал визнаного класика української літератури. Скажу тільки, що рада, що Івану Багряному вдалося уникнути долі митців "Розстріляного Відродження". Йому вдалося майстерно показати всю абсурдність і цинічність радянської влади і донести ідею безглуздості "совєцької держави" до наступних поколінь. Твір розбиває серце, але від нього неможливо відірватися.
Я мало можу додати до похвал визнаного класика української літератури. Скажу тільки, що рада, що Івану Багряному вдалося уникнути долі митців "Розстріляного Відродження". Йому вдалося майстерно показати всю абсурдність і цинічність радянської влади і донести ідею безглуздості "совєцької держави" до наступних поколінь. Твір розбиває серце, але від нього неможливо відірватися.
Read
February 19, 2024попервах було незносно читати описи тих мордувань. ще тяжче розуміти, що ніякий запалений мозок не став би вигадувати таке, і ця неможлива, абсолютно тупа і безпричинна жорстокість була (і є для наших полонених зараз?) реальністю.
багато думаю про пам’ять як про хоч якусь можливу данину всім невинним закатованим (хоча це спосіб допомогти собі у першу чергу — мовляв, ми можемо хоч якось зарадити мертвим (not really)). тому мені цілюще було усвідомлювати, що багряний зберіг хоча б частково історії тих замордованих і безвісти зниклих, і це така наче б ода кожному та кожній (well, жінки тут більше обʼєкти, але зважаючи на автобіографічність роману, автор з ними й не міг в камерах контактувати + здавалось, що трохи віяло ксенофобією; ну але час).
поза тим, іван павлович навіть влаштовував місцями кумедії, з яких я щиро сміялась. вочевидь, щоб у слабкодухих читачів не повилітали останні клепки. за що я йому вдячна.
багато думаю про пам’ять як про хоч якусь можливу данину всім невинним закатованим (хоча це спосіб допомогти собі у першу чергу — мовляв, ми можемо хоч якось зарадити мертвим (not really)). тому мені цілюще було усвідомлювати, що багряний зберіг хоча б частково історії тих замордованих і безвісти зниклих, і це така наче б ода кожному та кожній (well, жінки тут більше обʼєкти, але зважаючи на автобіографічність роману, автор з ними й не міг в камерах контактувати + здавалось, що трохи віяло ксенофобією; ну але час).
поза тим, іван павлович навіть влаштовував місцями кумедії, з яких я щиро сміялась. вочевидь, щоб у слабкодухих читачів не повилітали останні клепки. за що я йому вдячна.
June 20, 2023
Просто дуже важлива книжка для кожного українця
April 1, 2023
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного».
Вперше я прочитала роман більше 10 років тому. Я вже давно забула і сюжет, і фабулу, та не забула як сильно була шокована і розчавлена ним у свої 16. Довго сперечалася з батьком про різні історичні факти, які відкрилися тоді переді мною, плакала від несправедливості. Моя національна свідомість формувалася, а тато питав у мами: «Откуда в ней это?»
Звідки в людях ця жорстокість, питаю я себе зараз. У річницю звільнення міст на Київщині від окупантів згадуються всі жахи, що відкрилися перед нами минулою весною. І я думаю тепер: та це ж ті самі люди! Ті ж гвинтики в механізмі Єжова, які використовують ті самі методи. Назви та імена змінилися, але «бітіє» продовжує визначати рос. свідомість.
Страшним відкриттям стало те, наскільки словник (і рос., і укр.) наповнений фразеологізмами, створеними в умовах цього страшного терору. «Єжовські рукавиці», «чорний ворон», інші фрази, які так чи інакше виринають в повсякденній мові. А значить, підсвідомо досі програмують людей на весь цей жах, та на можливість донести, зрадити, щоб врятуватися.
Якщо говорити про персонажів, то певно, до кінця книги я змогла дотягнути тільки через внутрішню силу Андрія Чумака. «Могутня порода й твариняча живучість брали гору». Його сильний дух, його віра в робітничий клас, але не спотворений, віра в працю та український народ, та віра в братів й кохану до останнього, навіть під тиском сумнівів — те, що, допомогало терпіти та проходити через усі страждання разом з ним.
«…Будеш проклятий, милий синочку,
Як зігнеш себе, мов билиночку!…»
Та все одно так сильно болить. За розстріляне відродження. За кожного інженера, священника, парторга, за кожного селянина та людину, що були перемелені на диявольському конвейєрі. За кожного Аслана та Давида.
Болить навіть за садюг, типу Сєргєєва (тут Багряному добре вдалося показати складність та багатошаровість персонажів), життя і мрії яких були загублені совєцькою машиною.
СРСР зламало всіх. Одних зробило мучениками, а інших — іудами.
Вперше я прочитала роман більше 10 років тому. Я вже давно забула і сюжет, і фабулу, та не забула як сильно була шокована і розчавлена ним у свої 16. Довго сперечалася з батьком про різні історичні факти, які відкрилися тоді переді мною, плакала від несправедливості. Моя національна свідомість формувалася, а тато питав у мами: «Откуда в ней это?»
Звідки в людях ця жорстокість, питаю я себе зараз. У річницю звільнення міст на Київщині від окупантів згадуються всі жахи, що відкрилися перед нами минулою весною. І я думаю тепер: та це ж ті самі люди! Ті ж гвинтики в механізмі Єжова, які використовують ті самі методи. Назви та імена змінилися, але «бітіє» продовжує визначати рос. свідомість.
Страшним відкриттям стало те, наскільки словник (і рос., і укр.) наповнений фразеологізмами, створеними в умовах цього страшного терору. «Єжовські рукавиці», «чорний ворон», інші фрази, які так чи інакше виринають в повсякденній мові. А значить, підсвідомо досі програмують людей на весь цей жах, та на можливість донести, зрадити, щоб врятуватися.
Якщо говорити про персонажів, то певно, до кінця книги я змогла дотягнути тільки через внутрішню силу Андрія Чумака. «Могутня порода й твариняча живучість брали гору». Його сильний дух, його віра в робітничий клас, але не спотворений, віра в працю та український народ, та віра в братів й кохану до останнього, навіть під тиском сумнівів — те, що, допомогало терпіти та проходити через усі страждання разом з ним.
«…Будеш проклятий, милий синочку,
Як зігнеш себе, мов билиночку!…»
Та все одно так сильно болить. За розстріляне відродження. За кожного інженера, священника, парторга, за кожного селянина та людину, що були перемелені на диявольському конвейєрі. За кожного Аслана та Давида.
Болить навіть за садюг, типу Сєргєєва (тут Багряному добре вдалося показати складність та багатошаровість персонажів), життя і мрії яких були загублені совєцькою машиною.
СРСР зламало всіх. Одних зробило мучениками, а інших — іудами.
February 28, 2024
Одна з найшвидше прочитаних мною книг і одна з найважче усвідомлених.
Ця книга є частково біографічною історією Багряного.
Дуже багато болі та несправедливості в ній. Важко було усвідомити що це зовсім не антиутопічна історія, а реальний світ.
росія як завжди - пліснява людства, якої не можеш збутися.
Головний герой викликає багато емпатії та співчуття, та водночас натхнення та повагу.
Рекомендована до прочитання та перепрочитання.
Ця книга є частково біографічною історією Багряного.
Дуже багато болі та несправедливості в ній. Важко було усвідомити що це зовсім не антиутопічна історія, а реальний світ.
росія як завжди - пліснява людства, якої не можеш збутися.
Головний герой викликає багато емпатії та співчуття, та водночас натхнення та повагу.
Рекомендована до прочитання та перепрочитання.
Displaying 1 - 30 of 195 reviews