Lietuvos istorija

Žiūrėdamas į linksmas nerūpestingai " dūzgiančio " Vilniaus gatves, neretai pagalvoju, kad kažkada žmogus gyveno kitaip. Prieš atsirandant technologijai, prieš išplintant Švietimo amžiaus idėjoms ir dar prieš įvedant krikščionybę senovės lietuviai gerokai giliau išgyveno savo santykį su juos supusiu pasauliu. Tokio santykio atspalviai dar skamba šventumo sampratoje. Šventos vietos, šventa tvarka, šventi daiktai ir šventi žmonės, yra tarsi užuominos, tam, kuris bando susivokti, vėl apmąstyti savo paskirtį pasaulyje. Bet šventas sritis " užpildė " pasaulietiški reiškiniai, urbanizacijos, technologizacijos ir kiti procesai išstūmė jas į kultūrinius paribius. Tad šventumo samprata retai svarstoma, beveik praradusi savo aktualią prasmę. Bet ar tikrai šventumas prarado savo aktualumą? Ar atsisakius šventumo nebuvo prarasta kažkas esmingai svarbaus, ar žmogus netapo perdėm paviršutiniškas? Technologijos amžiuje žmogus jau priprato gyventi su spartėjančiais gyvenamojo pasaulio pokyčiais, o tas pripratimas slepia, kad šių pokyčių pagrindai yra neapmąstyti. Neapmąstyti, nes ir pats mąstymas suformuotas tų pačių principų, iš kurių šie pokyčiai kyla. Tokio apmąstymo laukia ne tik technologija, bet ir ant jos pagrindų kylančios ekonominės, socialinės, politinės ir kitos sistemos, kurios sparčiai plisdamos užima vis didesnes gyvenamojo pasaulio sritis. Pokyčiai ne tik transformuoja šventumo ir kitas pamatines sampratas, jie šiandien radikaliai keičia požiūrį į šeimą, bendruomenę, viešumą, užtvindė gyvenamąjį pasaulį profanišku beprasmiškumu. Taigi neapmąstyti lieka ne tik patys pokyčiai, bet ir jų padariniai, tad straipsnyje keliamas klausimas, ar galima šventumo sampratą, kurią aptinkame archainiame lietuvių pasaulyje, atkurti šiandieniniame pasaulyje? Bandydamas atsakyti į šį klausimą, tyrinėju archainiame mitopoetiniame substrate gyvenusio ir dainuojamojoje tautosakoje savo pasaulėžiūrą poetiškai išreiškusio lietuvio mąstymą. Bandau suprasti, kiek jis prieinamas šiandien.

Манаграфiя прысвечана адной з малавядомых старонак гiсторыi грамадска-палiтычнага руху на землях Беларусi i Лiтвы ў ХIХ ст. — эмiграцыi ўдзельнiкаў паўстання 1830–1831 гг. На падставе шырокага кола разнастайных крынiц даследуецца вялiкая колькасць звязаных з эмiграцыяй пытанняў.

Studijoje analizuojami XVI amžiaus pabaigoje ir XVII amžiaus pradžioje atlikti LDK žemėlapio sudarymo ir leidybos darbai. Išskiriami LDK kartografavimo darbų pagrindiniai etapai. Tai -
1. lauko kartografavimo darbai ir LDK žemėlapio autorinio originialo braižymas; apie 1590 - 1600m.;
2. LDK žemėlapio leidybinio originalo braižymas ir žemėlapio spausdinimas; apie 1600 - 1603 m.; šioje studijoje žemėlapis sąlyginiai įvardintas kaip LDK 1603m. žemėlapis;
3. LDK 1603 m. žemėlapio tobulinimo darbai, atlikti po 1603m.; išbraižytas būsimo LDK 1613m. žemėlapio autorinis originalas;
4. LDK 1613m. žemėlapio spausdinimas Amsterdame, V. J. Blau leidykloje.
Apie pirmąjį ir antrąjį darbų etapus rašoma pirmoje studijos dalyje, o apie trečiąjį ir ketvirtąjį - antroje studijos dalyje. Trečioje studijos dalyje aprašomi XVIII a. ir XIX a. bibliografiniai leidiniai, kuriuose įrašyti žemėlapiai. Taip pat analizuojamos LDK 1613 m. žemėlapio studijos, atliktos XX a. ir XXI a. pradžioje.

ISBN 978-609-8192-14-8

Кніга з’яўляецца першай у Беларусі спробай стварэння аб’ёмнага біяграфічнага слоўніка ўдзельнікаў паўстання 1863–1864 гг. і асоб, што трапілі пад рэпрэсіі, праведзеныя падчас і пасля яго. Яна напісана на падставе 762 спраў з фондаў Нацыянальнага гістарычнага архіва Беларусі і змяшчае 7053 біяграмы, напоўненыя фактычным гістарычным матэрыялам.

Knygoje analizuojamas žemėlapiuose pažymėtas Lietuvos teritorinis suskirstymas. Jis detaliau pradėtas žymėti tik XVII amžiuje bei tebebraižomas ir dabar. Administracinis suskirstymas atsipindi tolaikmečio politinę, socialinę ir kitokią valstybės sanklodą, jos santykius su gretimomis valstybėmis. Administracinis suskirstymas yra vienas iš valdžios svertų valdant valstybę ar imperiją. Administracinių teritorinių vienetų dydžių bei centrų parinkimas, jų svarbos valstybės valdyme nustatymas nulemia viso regiono įvairiapusę plėtrą ir ateities perspektyvą. Per amžius žemėlapiuose pažymėtas Lietuvos administracinis teritorinis suskirstymas savaip atspindi sudėtingos jos istorijos ypatumus.

ISBN 978-9955-759-18-8

"Fights in the historical memory of Lithuania: the mounds as a place of memory":

There are almost one thousand mounds in Lithuania. These objects of cultural heritage are the expressive accents of the cultural landscape, which were once significant as fortification facilities, and locations of fortified settlements, castles, and manors. The mounds are seen in this article as ‘memory locations’ representing the fights for national freedom and independence, which took place in the past, and other historical events important to the people and the state. The purpose of the article is to investigate and reveal the mounds – the natural and cultural landscape elements becoming significant historical memory locations, by paying particular attention to the change in their content and meaning, and the forms of expression of historical and cultural memory there during different historical periods. The study aims to find out how the objects of heritage, namely mounds, were used as memory locations for historical consciousness and the patriotic education of citizens (in particular – soldiers, shooters, students) of the restored state in independent Lithuania in 1918–1940 and the Revival period (1988–1990); how it was attempted to install the Soviet cultural memory using the mounds as memory locations – the expressions of the historical and cultural memory after having changed or adapted the contents of memory to new conditions; how even after the sovietisation of the contents of cultural memory of mounds, they became the place of Lithuanian cultural resistance for Lithuanian intellectuals. At the end of the nineteenth century and the beginning of the twentieth century, the mounds became not only objects of historical interest, but also symbols of searches for the ideological roots of the nation, of Lithuanian battles for freedom, and of the nation’s strength. A generalised image of mounds as monumental symbols of the nation’s history and Lithuanian battles for freedom was formed in society through publications in the press. Mounds became not only places of local historical attractions, but also collective historical memory locations. Mounds during the interwar period in Lithuania became a very important place of historical memory – as the ancestral legacy for muture generations capable of being not only objects of interest and pride, but also providing strength to the new generations. Historical and cultural memory was manifested in the following forms: management of mounds and tree planting, excursions, organisation of various events on the mounds or at their base. The Lithuanian Riflemen’s Union (1920–1940), soldiers, students and members of various public organisations (in particular – the Society for the Beautification of Lithuania) took care of the mounds. In the 1920s, the romantic image of the mounds based on imagination still dominated in the media, and the specific and more scientifically based knowledge on mounds spread in the 1930s due to the increasing number of publications prepared by archaeologists and historians, and professional
archaeological researches covered in the media. During the Soviet occupation, it was attempted to link the mounds, as places of Lithuanian battles with crusaders, with the struggles of World War II between the Soviet Union and Germany, by including these objects of heritage into attempted ideologies of joint fights of the Lithuanian and Russian peoples against German aggression. The mounds during the Soviet occupation were a significant location of expression of Lithuanian cultural resistance. Rasos (Saint Jonas’ Festival) celebrations and other events of hiking clubs and other organisations fostering national values, which very often provoked negative reactions by the authorities, were held on or near the mounds. During the National Revival period of Lithuania, the mounds also became locations for different events and gatherings. Currently, the mounds are a large and frequently visited cultural heritage group. Some mounds (like Veliuona, Seredžius, Kernavė, Punia, Apuolė and many others) and Alka-hills (Rambynas Hill) have become places for events that refresh and form living archaeology and other historical memory. Mounds installed centuries ago thanks to the awakening of Lithuanian national revival, which at the end of the 20th century became important points of the Lithuanian national identity and historical self-restraint, today also remain important memory locations for the Lithuanian state and the Lithuanian fights.

In 1429 a congress of European monarchs took place in Lutsk, which was held in order to allow the Lithuanian prince Vytautas to crown and thus could receive complete sovereignty for his state. There is only one written testimony about the participation of musicians in the congress, however, with the help of other sources, it is possible to reconstruct musical instruments and the type of music performed, as well as the number and nationality of musicians of prince Vytautas. The Lutsk congress was organized by the servants of prince Vytautas and it is therefore logical to assume that the musicians of the Lithuanian prince also participated in it. All available information about his musicians comes from two sources – the accounts of the Polish King Władysław II Jagiełło and from the expense book of the city of Marienburg, the capital of the Teutonic Order. Despite the fact that between the years 1399 and 1427 the five Great Masters changed, the musical contacts between the Lithuanian principle and the Teutonic Order are characterized as diverse and long-lasting. An active exchange of musicians was held, the prince's friends listened to German musicians in Marienburg, and the princess received present – modern, rare musical instruments. Also, at the Lutsk Congress, another governor of the Gediminids dynasty – the cousin of Prince Vytautas, Polish King Władysław II Jagiełło took part. Information about his musicians with a high degree of confidence can be extrapolated to the court musicians of Prince Vytautas. In addition to the fact that the Polish king was also born and raised in Lithuania, he also brought his own musicians from there to Krakow. It is noteworthy that the vast majority of his musicians were of Ruthenian origin. In view of this, we can assume that Prince Vytautas served Ruthenian musicians too. Thanks to the list of musical instruments of the royal chapel of Władysław II Jagiełło, we can assume that similar instruments were used at the court of Vytautas. In general, musical groups of Europe at that time were clearly divided into two groups – loud and soft musical instruments. This is also confirmed by the accounts of the Teutonic Order. In the first group there were wind instruments, and in the second group – stringed instruments. By the end of the 15th century, these two categories of instruments were not integrated into one ensemble. The human voice is usually combined with soft instruments. About the participation of "loud" instruments in the Lutsk Congress, documentary evidence is preserved, the use of "soft" ensemble can only be guessed.

Siekiant išnaudoti Lietuvoje ne itin populiarios sakytinės istorijos teikiamas galimybes ir turint omenyje tai, jog nėra daug šviesių žmonių, gebančių pasidalyti atsiminimais apie gyvenimą Lietuvoje iki Antrojo pasaulinio karo, nutarta atlikti mikroistorijos tyrimą apie Kauno Šančių mikrorajoną XX a. ketvirtame dešimtmetyje. Šančiai buvo viena sparčiausiai augančių miesto dalių, nemažai naujakurių kėlėsi į Šančius iš provincijos ieškodami darbų Kaune. Šančiuose veikė kelios stambios gamyklos, dešimtys smulkesnių dirbtuvių ir įstaigų.
Todėl ir mikrorajono gyventojų daugumą sudarė darbininkai ar žemesnieji tarnautojai, o Šančiai buvo laikomi darbininkišku rajonu.
2014-ųjų vasarą buvo atlikti trys nestruktūruoti interviu su esamomis ar buvusiomis Šančių gyventojomis. Interviu metu informantės pasidalijo savo vaikystės patirtimis Šančių „Krantų“ kvartale. Surinkta medžiaga leido papasakoti istoriją apie Šančių kasdienybę XX a. ketvirtame dešimtmetyje, pristatyti Šančių gyventojų socialinę, ekonominę ir etninę įvairovę, pažvelgti į jų šeimyninį gyvenimą, darbą, laisvalaikį bei tarpusavio santykius.

Соймікі Рэчыцкага павета ў Рагачове 1735 – 1763 гг.: віды, месца правядзення, удзельнікі і соймавае прадстаўніцтва // Рагачоўскія чытанні – 2016: матэрыялы навукова-практычнай канферэнцыі, прысвечанай Дню беларускага пісьменства (г. Рагачоў, 3 верасня 2016 года). – Мінск : Права і эканоміка, 2016. – С.108 – 116.

Manvydas Vitkūnas, Gintautas Zabiela. ------ Military Archaeology in Lithuania: recent research -------
Military archaeology researches military conflicts of the past based on the material culture traces found in the soil or under water. Its objects can be divided into 4 main groups: battlefields, bunkers, fortifications, and burials. In Lithuania, military archaeology covers the period spanning from the Middle Ages (the 13Th century) till the beginning of the Soviet Occupation Period (1950s). As for the Middle Ages, military archaeology methods were applied when searching for the locations of the Battle of Saulė (1236) and Pabaiskas (1435). The research of the battlefields of the 20th century is represented by the investigation of the area of the Vilnius (Belmont, Sapieginė) battle, which took place in summer 1944. Locations of the bunkers of the Lithuanian postwar partisans who waged guerrilla warfare against the Soviets in 1944-1953 have been researched more intensively. Methodological framework for such research was established by the year 2010 excavations of the Daugėliškiai bunker (Raseiniai District, Western Lithuania) destroyed in 1950. As for 2018, locations of about 10 bunkers have been researched (most of the excavations have been helmed by G. Vėlius and G. Petrauskas). Fortifications (hillforts) have been researched since the early 20th century, but the relevant military archaeology aspects have often been overlooked. Fortifications of the modern and recent times, namely the 16th - 20th century, which have the most explicitly defensive character, are scarce in Lithuania and their research is only taking the first steps. As for the investigation of the mass burials of soldiers, the burial of the Napoleon’s Great Army soldiers who died in Vilnius in winter 1812 located in the northern part of the city should be mentioned. It was researched by A. Kuncevičius in 2002-2003. Remains of about 3 thousand individuals were unearthed. Since 2015, systematic and methodical research of the burials of WWII (1941-1944) German soldiers related to their transfer to graveyards has begun. Research of the burials of the prisoners of war in Kaunas and Armalėnai (Western Lithuania, near Šilutė) has also been initiated recently. Although rather modest so far, military archaeology findings in Lithuania add new important and otherwise inaccessible details to the history of military conflicts of this region.

Soviet history becomes a multiple resource for recognizing or defining the contemporary threats to Lithuania as well as leading to specific strategies. All this combines (1) the successful experience in the demolition of the Soviet system; (2) the perception of an ongoing Cold War; and (3) the escalation of a sense of blame for the Soviet period. By applying discourse analysis, this article reveals some dominating post-Soviet trajectories of those Soviet Lithuanians working in the field of culture who participated in the national revival. The analysis shows how a few key analytical categories (totalitarianism, ethnicity) are practically exploited in these trajectories and how they influence the growing usage of the politics of history in the Lithuanian public sphere.
Ethnic mobilization activities engaged in during Soviet times by some intelligentsia members
became favorable criteria for engaging in the national revival movement at the end of the 80s.
Capital conversion, being the face of changes or even being the moral authority (for example,
Justinas Marcinkevičius or Vytautas Landsbergis) apparently legitimized their authority and
the cultural leaders‘ exclusive right to articulate the foundations of a new system or to openly
criticize the weakening Soviet system. The national question for a time overlapped with the
ideas of a free market and liberalism. Today we observe the process of trying to move away from
the dominance of the liberal path, calling it the wrong trajectory on which to proceed in the
post-Soviet period (“we fought for different Lithuania”). This re-positioning includes a wide
range of Soviet intelligentsia members who were also part of Sąjudis. This new position shares a
critical approach towards Western influence. Their rhetoric evokes parallels with the past (e.g.,
the old empire has been replaced by a new empire; a new center is aspiring to greater power, etc.). Their cultural-social capital provides them with the legitimacy to articulate emerging
political threats and gives them an opportunity to become saviors again and to use their know
how of the 80s in a new situation.However, these cultural leaders not only pose challenges but also face them. A neoconservative line actively emphasizes the responsibilities of cultural leaders who once served the Soviet system and demands that this fact be appropriately evaluated in contemporary society. This line
uses ‘totalitarianism’ as a practical category, aiming ro reveal the ‘evil empire’ and calling for a
preventive strategy against current Russian imperialist designs. It also sees the “self-centered”
trajectories of former Soviet cultural elites as inadequate in the context of geopolitical rivalries
and growing tensions between the Russian world and U.S. allies. In this perspective the “ethnicity” category is seen as promoting localism and preventing rapid westernization. The neoconservative line also attempts to correct the development of Lithuanian liberalism by criticising
the latter‘s too strong enagagement on behalf of the right to individual self-expression and too little regard for collective engagement. By working out these influences of two competing lines of post-Soviet intellectual development, the politics of history in Lithuania will carry on at a high level and will further use “Soviet history” and “Soviet experiences” as a resource for political or personal strategies.

THE COPY OF THE GRAND DUCHY OF LITHUANIA WALL MAP KEPT IN SWEDEN, UNIVERSITY OF UPSALA LIBRARY
Summary
In Sweden, in the Carolina Rediviva Library of Uppsala University, one copy of Duke Mikołaj Krzysztof “the Orphan” Radziwiłł wall map of the Grand Duchy of Lithuania of 1613, with the description of the Grand Duchy of Lithuania Benevolo Lectoris at the bottom is kept. The map is surrounded by a decorative frame and glued to the fabric with tassels, and its top and bottom are attached to the sticks. It is a universal wall map that can be hung on the wall and, if necessary, rolled on a stick to take on a trip. Cartographic research confirms that its prints were made in 1631–1645. The political events of that time in Europe and in the Polish­-Lithuanian Commonwealth determined the adjustments. After evaluating them, it can be assumed that the map prints were made in 1631–1933. Another assumption is that the map is a gift from Duke Christoph Radziwiłł II (Jr.) to the King of Poland and the Grand Duke of Lithuania Władysław Vasa. It could be presented in Vilnius, in August 1633, discussing the war with Moscow near Smolensk.
The map for 2014–2016 was restored by the restorers of Uppsala University Library. The fabric was removed to reduce tension between the fabric and the paper. It was replaced with Japanese paper. Wooden sticks and fabric details are preserved and stored along with the map.

This is a presentation about 6 years work in collecting Baltic (Old Prussian, Lithuanian, Curonian) language origin toponyms in Kaliningrad (Königsberg) district area.
In Lithuanian:
Dirbdamas su Europos vietovardžiais Europos Komisijoje, Jungtiniame tyrimų centre, pastebėjau, kad GIS (Geografinės informacinės sistemos) duomenų bazėse nėra jokių baltiškų vietovardžių, esančių už Lietuvos ir Latvijos ribų. Taip yra todėl, kad niekas nėra suskaitmeninęs baltiškų pavadinimų už šių šalių ribų. Oficialiame lygmenyje yra tik Valstybinės lietuvių kalbos komisijos 1997 m. išleistas „Tradicinių lietuviškų vietovardžių“ sąrašas, kuris apima tik apie 500 pavadinimų už Lietuvos ribų, bet jis taip ir liko tik ant popieriaus. Todėl nusprendžiau pats tokį duomenų rinkinį sukurti.
Dėl didelės pavadinimų gausos nusprendžiau apsiriboti tik Karaliaučiaus sritimi. Kiekvienam vietovardžiui priskyriau geografines koordinates. Pasirinkau CartoDB platformą ir sukūriau web puslapį http://vietovardziai.lt. Dabar duomenų bazėje yra daugiau nei 4600 gyvenviečių ir 700 upių pavadinimų. Džiaugiuosi, kad didžiulį darbą yra atlikę vokiečiai, Rytų Prūsijos senųjų vaizdų entuziastai. Jie portale https://www.bildarchiv-ostpreussen.de/ yra surašę beveik visus istorinius Rytų Prūsijos vietovardžius, kada nors paliudytus istoriniuose šaltiniuose. Taip pat daug senųjų vietovardžių radau įvairiuose senoviniuose žemėlapiuose bei leidiniuose. Jų autoriai yra Merkatorius, Neselmanas, Gerulis ir kt. Stengiausi atrinkti seniausius, baltiškiausiai skambančius pavadinimus. Tai yra medžiaga ne tik baltų kalbų tyrinėtojams, bet ir istorikams. Naudojantis tokiais GIS programų įrankiais, kaip Query Builder ir SQL where clause, galima aptikti, kur Karaliaučiaus srityje yra paplitę pavadinimai su baigmeniu -čiai arba su kuria vietove yra susijęs vardas Gediminas ar kiti karalių vardai.

The article looks at Jewish settlement in the Grand Duchy of Lithuania in the second half of the 18th century. The source documents are records of poll tax from 1764/65. Based on analyses of this source it was determined that in the second half of the 18th century about 40% of the Jewish population of the Grand Duchy of Lithuania lived in the countryside. It was determined that the occupational structure of the rural Jewish population was diversified and resembled the occupational structure of the Jewish population of the town.

УКРАЇНА І СВІТ 32 УДК 327 (091) У статті розглядається вплив міжнародного та особистісного факторів на процес формування українського козацтва наприкінці ХV ст. Стверджується, що в цей період, внаслідок ряду міжнародних подій відбулася «геополітична революція», що вплинула на подальший розвиток світових міжнародних процесів. До таких подій слід віднести і появу українського козацтва, на що вплинули фактори як міжнародного, так і особистісного характеру. Від самого ж початку козацтво з'являється як формування з міжнародними амбіціями (спочатку в межах литовсько-татарсько-московських стосунків). Перші ж сутички показали про втягнення козацтва в проблеми стосунків державних структур Великого князівства Литовського, Кримського ханату і Москви. Причому саме козацтво виступало не як складова частина державного механізму, а як незалежний суб'єкт. Водночас колонізація українським населенням (Східна Європа) Степу співпадає у часі із західноєвропейською колонізацією Світу. Формування козацтва відбувалося в процесі розвитку загальної суспільної ідеї, яку виробляло і реалізовувало суспільство в цілому, яке складалося з окремих членів, об'єднаних цією ідеєю. Будучи суспільним явищем, воно потребувало певного поштовху для своєї появи. Таким поштовхом могли стати події 1482 року -похід кримського хана Менглі-Герая на Київ. Період 1482-1492 рр. -це «хронологічна вилка», в рамках якої з'явилася сама ідея творення козацтва і її практичне втілення. Ця ідея мала стихійний характер. Козацтво з'явилося як природний продукт і як складова частина процесу розвитку міжнародних відносин. Ключові слова: історичний процес, міжнародні відносини, українське козацтво, геополітична революція, колонізація, природний розвиток, зовнішня політика, суспільне явище, особистісний фактор, географічний простір, Кримський ханат. Походження українського козацтва -тема, що займає уми науковців від ХVI ст. і до сьогодні, про яку будуть говорити і в майбутньому. Та навряд чи ця тема ко-ЛАСТОВСЬКИЙ ВАЛЕРІЙ доктор історичних наук, професор (Київ) МІЖНАРОДНИЙ ТА ОСОБИСТІСНИЙ ФАКТОРИ В ПРОЦЕСІ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Milžiniškos finansinės priemonės, kuriomis, praėjus 30 metų po susivienijimo, Vakarų Vokietija vis dar remia Rytų Vokietiją, leidžia manyti, kad 2014 m. Rusijos įvykdytas Krymo užgrobimas buvo prastai apskaičiuotas nevykęs nuotykis, "Emerging Europe" rašo Andreas Umland. Ši publikacija yra LRT.lt portalo partnerio "Emerging Europe" originalus kūrinys. Vis labiau krizės alinama Rusija gali būti nebepajėgi ilgesnį laiką išlaikyti praktiškai vien nuo subsidijų priklausomą aneksuoto pusiasalio ekonomiką. Kadangi Rusijos ir Krymo nesieja tampresni istoriniai saitai, šalies pasiryžimas aukoti ir taip negausius finansinius išteklius atokiam pusiasaliui, greičiausiai, ims blėsti, tuo labiau, kad ir pačios Rusijos gyventojai kenčia dėl buksuojančios ekonomikos.

Šiuo esė noriu skaitytoją pakviesti atrasti ir tirti infrastruktūras kaip centrines politines utopijas, formuojančias Baltijos visuomenių istoriją ir ateitį. Jeigu nacionalinės kultūros, kurios iš tikro yra išrastos tradicijos, siekia transformuoti ateitį selektyviai aktualizuodamos praeitį, infrastruktūros įgyvendina ateitiškumą. Lietuvoje turime išplėtoti naują konceptualų aparatą ir vaizdinę kalbą, leidžiančią aprašyti į ateitį nukreiptą infrastruktūros veiklą. Tai sunki, bet būtina užduotis, kurios keletą galimų aspektų aptariu šioje esė.

УДК 94 (477) «16» © Валерій Ластовський (Київ) ЛЕГЕНДА ПРО ПОХОДЖЕННЯ МІСТА ЧЕРКАСИ ТА ЇЇ РЕАЛЬНІСТЬ У роботі досліджується проблема походження міста Черкаси в контексті легенди 1552 р. про його заснування. Розглядаються основні теоретичні уявлення істориків стосовно реальності цієї легенди та її впливу на східноєвропейську історіографію. Частина істориків сприймає цю легенду як достовірний факт, інші ж вважають її недостовірною. Вказується на безпосередній зв'язок між цією легендою та відомим середньовічним твором «Хронікою Биховця». Висловлюється думка про запозичення із «Хроніки» основної інформації для створення легенди. Зокрема, наголошується на запозиченні ідеї щодо походу литовського князя Гедиміна та традиції заснування ним ряду литовських міст. Як один із основних аргументів використовується відома праця австрійського посла Сигізмунда Герберштейна, котрий безпосередньо цікавився питанням походження Черкас і його можливими зв'язками із кавказькими черкесами. Висловлюється думка про те, що вірогідним автором легенди про походження міста Черкаси став канівський боярин Чайка. По-перше, саме він виступив в якості зацікавленої особи у впорядкуванні користування уходами. По-друге, він довгий час виконував адміністративні функції в Каневі, підпорядковуючись старості Остафію Дашковичу. Він мав значні земельні володіння, отримував певні прибутки від уходів і займав посаду канівського намісника ще при старості Остафію Дашковичу в проміжку між 1514 та 1535 рр. Саме через старосту черкаського і канівського та його адміністрацію, до якої належав і боярин Чайка, проходила дипломатична інформація на початку ХVI ст. щодо п'ятигорських черкесів. Збіг у назвах став підставою для створення легенди. Автор легенди підкреслив роль литовського фактору як основного у заснуванні міста, а переселення черкесів використав як вторинний результат. Іноді на підтвердження «черкеської версії» як аргумент наводиться існування на території сучасного міста топонімів «Кавказ/Казбет/Казбек». Однак, сучасний черкаський історик Ю. Мариновський аргументовано показав їх пізнє походження (кінця ХІХ -початку ХХ ст.), пов'язане з іменами жителів та скороченням в радянський період слів «козацька біднота».