Post-komunistychna Transformtsyia (ukr. translation)

ПОСТ-КОМУНІСТИЧНA ТРАНСФОРМАЦІЯ: УКРАЇНА В ПЕРСПЕКТИВІ 27 КРАЇН ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ Доповідь представлена на Міжнародну Конференцію „“АСИМЕТРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ”” Київ, Україна 6 – 7 жовтня 2005 року Олег Гаврилишин Міжнародний Валютний Фонд ______________________________________________________Преставлена робоча версія не може бути цитована без дозволу автора. Погляди, висловлені в статті відображують думку автора та не представляють позиції МВФ, або Ради Директорів МВФ. Переклад та редакція тексту – Наталія Інгрід Гаврилишин Технічна підтримка –- Константин Костенко  СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ІК Індекс корупції ІПП Індикатор Перехідного Процесу КЗ ЄС Кодекс Законів Європейського Союзу СД Статистичний додаток СНД Співдружність Незалежних Держав ОР Обмежені реформи ПМ Помірковані реформи РГР Індекс Розвитку Гуманітарних Ресурсів ПОСТ-КОМУНІСТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ:УКРАЇНА В ПЕРСПЕКТИВІ 27 КРАЇН ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ В основу данної статті покладено витяг головних висновків монографії проф. Олега Гаврилишина: ” “Diverse Outcomes in Post Communist Transformation: Capitalism For All vs. Capitalism For the Few,”- Palgrave MacMillan Publishers, яка запланована вийти друком в 2006 році. РЕЗУЛЬТАТИ ПОСТ-КОМУНІСТИЧНОЇ Т РАНСФОРМАЦІЇ: ЛІБЕРАЛЬНІ СУСПІЛЬСТВА , ОЛІГАРХІЧНІ РЕЖИМИ ТА ДЕРЖАВИ НЕВИРІШЕНОГО НАПРЯМКУ Підводячи підсумки пост-комуністичної трансформації на сьогоднішній день , виникає питання: чи закінчено процес переходу країн від комуністичної системи центрального планування до ліберальної ринкової системи, - іншими словами, чи закінчений період переходу до ринку? Перший висновок полягає в тому, що спостерігається широкий діапазон різноманітних вислідків серед 27 країн: в одній групі країн перехідний період вже практично завершений; в другій – ще не завершений до кінця,але необоротньо прогресуючий; в третій, яка знаходиться значно позаду двох попередніх, процес єпереходу до ринку зупинився на стадії часткової, замороженої трансформації.Беручи під увагу факт прийняття країн Центральної Європи та країн Балтії до складу членів Європейського Союзу, можна вважати, що процес трансформації для них завершений. В країнах Південно-Східної Європи цей процес ще не є завершений, хоч його необоротність імовірна. Для країн-членів СНД процес переходу до ринку далекий від завершення в концептуальному сенсі установлення бази для ліберальної економіки і режиму державного управління. На жаль, можна сказати, що в практичному аспекті цей процес на зараз “”закінчений ”, оскільки ці країни попали в пастку олігархічно-автократичного режиму часткового капіталізму, або, в кращому випадку, зовнішньо-показної демократії. Не виключено, що революції «кольору надіі», які відбулися в деяких із цих країн, спроможні розірвати цю пастку, але на сьогоднішній день ще зарано робити висновки або прогнозувати подібну перспективу розвитку в інших країнах регіону. Решта цієї статті присвячено підведенню підсумків впливу вищезгаданих варіацій на розвиток процесу трансформації; наступний розділ висвітлює курс подій, що відбувалися протягом останніх 15 років, наводяться пояснення, чому перехідний період відбувався інакше в різних країнах регіону. Заключний розділ включає висновки щодо впливу поточного стану трансформації на майбутні перспективи розвитку економічної політики в країнах регіону. ВАРІАЦІЇ ПЕРЕХІДНОГО ПРОЦЕСУ Перший погляд на індивідуальні покажчики прогресу в кожній окремо взятій країні, такі як індекси ринкових операцій, розвитку демократії, економічного відродження, співвідношення бідності, тенденцій тривалості життя , свідчать про надзвичайну розбіжність результатів перехідного процесу серед 27 країн, які підлягали аналізу. На перший погляд можна б було зробити заключення, що існує так багато різних результатів перехідного процесу, скільки країн і вимірів; однак виявляється, що розподіл країн на чотири, чи п”ять категорій дає спростовану, але систематичну картину динаміки перехідного процесу процесу цього періоду. В данній роботі поданий аналіз п”ятьох внутрішньо-гомогенних груп країн, які можна ідентифікувати в наступному порядку їх прогресу або результатів переходу до ринку (див. статистичний додаток (СД), графік 1): Центральна Європа, країни Балтії, Південно-Східна Європа, країни колишнього Радянського Союзу, або СНД, в яких можна виділити 2 групи країн: : такі, що відрізняються поміркованим характером проведення ринкових реформ ( СНД ПР) і такі, де реформи впроваджувались вкрай обмежено ( СНД ОР). Цей порядок градації спостерігається майже в кожному суттєвому покажчику вимірів прогресу країн на шляху до ринку. Аналіз синтетичного Індикатора Перехідного Процесу, ІПП (Transition Progress Indicator), запропонованого Європейським Банком Реконструкції і Розвитку для визначення порядку груп країн, показує, що перекривання покажчиків серед країн,які входять в ту саму групу,практично не існує, за виключенням незначного часткового збігу серед групи Південно-Європейських країн, а також серед країн групи СНД з поміркованими реформами . Найбільш важливим і дещо дивовижним є той факт, що цей покажчик, який завжди був призначений для підсумовування економічних вимірів трансформації,повністю співпадає з великою кількістю інших вимірів , які науковці, що займаються питаннями перехідного періоду,вважають індикатором прогресу трансформації(див.СД, графік 2; табл.1 – 5). Детальний аналіз,наочно представлений в таблиці А, включає деякі вибрані субститативні індикатори для кожного із шести вимірів. Перші два можуть вважатися як подвійний покажчик  TABLE A : KEY INDICATORS OF TRANSFORMATION OUTCOMES (Latest Year) TPI DEMOCRACY corruption media-freedom rank ECONOMIC RECOVERY 2002 GDP FDI per capita HDI latest [change] STATE CAPTURE INDEX EU MEMBERSHIP PROSPECTS CE 3.6 5.9 — 3.6 11 — 33 134 $2,300 845 [+ .030] 15 5 acceded in May’00 CRO high prospects Baltics 3.6 5.5 —3.8 11 —17 105 $1,640 822 [+ .010] 11 all 3 acceded in May’04 SEE 2.9 3.9 — 2.3 34 — 59 83 $470 772 [+.020] 24 BUL, and ROM high prospects others distant but feasible prospects CISM 2.8 3.0 —1.8 73 —148 76 $340 737 [- .035] 30 most virtually no prospects UKR a possibility since Orange Revolution CISL 1.8 UZB 2.4; others n.a. 151 — 158 104 $170 760 [- .010] n.a. zero prospects Notes: TPI = EBRD Transition Indicator 3003 (Chapter 3); Corruption Index: Latest value from 2004 listing in Transparency International website; Media Freedom: rating range by reporters without borders (2003); Economic Recovery: Index of GDP 1989=100, average of official GDP and Asland Adjustments (Chapter 4); FDI from Table 2.3, HDI = Human Development Index as described in Chapter 3. The second value is the change in HDI from 1990 to 200; State Capture Index as in Chapter 6.  як економічної, так і політичної трансформації: поступ до ринкової економіки, виміряний на підставі ІПП, а також ступінь демократизації, як субститут індекса корупції (ІК) і індекс свободи преси, підготовлений організацією “”Репортери без кордонів”. Ці три індикатори можуть бути застосовані для визначення заходів політики трансформації, спрямованих на генерацію бажаних соціально - економічних наслідків для суспільства. Наступні два індикатори вживаються для виміру досягнутих результатів: перший – для визначення рівня економічного відродження після перехідної ресесії (індекс результатів 2003 року частково узгоджений до зміни визначення ВВП); другий – для визначення стану соціального благополуччя – виміряний на підставі узагальнюючого індексу розвитку гуманітарних ресурсів (РГР), розробленого UNDP. Нарешті , таблиця відображує важливі інституційні результати, наприклад, до якої міри органи державного управління були захоплені (“”state capture”) В подальшому тексті ця назва буде передана терміном “state capture” , який прийнятий в міжнародній економічній практиці.- Прим. перекладача. потужними олігархічними структурами, і статусом, або перспективами вступу до Європейського Союзу. Результати раніше проведеного аналізу, представлені в таблиці А, підтверджують, що: 1) покажчики зміни економічної політики і результати трансформації взаємозв”язані між собою; 2) розподіл країн на групи залишався значної мірою тим самим, незалежно від типу аналізованих покажчиків. Єдине Незначне виключення спостерігалося при градації групи країн СНД ОР за індексом результатів відродження та індексу ресурсів гуманітарного розвитку (РГР). На базі офіційних показників ВВП за 1989 рік для всіх 27 країн , за цим індексом можна виявити наступну закономірність групування країн:Центральна Європа, СНД ОР, країни Балтії, Південно-Східна Європа та СНД ПР (див. СД, табл.1).Треба зауважити, що вживання данних ВВП 1989 як точки відрахунку аналізу для всіх країн, за виключенням “”Вішеградської четвірки”, не може бути абсолютно вірним. Ці данні відображують Індех ВВП починаючи із 1989, включає зменшення продуктивності на протязі останніх років комуністичного способу господарювання до розпочатку процесу ринкової реформації, який вбільшості країн почався значно пізніше (див. СД, табл.6). Така поправка призводить до аналогічних результатів всіх інших індикаторів, причому результати діяльності країн групи СНД ПР дещо краще, ніж в групі СНД ОР. Часткова поправка різниці виміру ВВП під час комуністичного управління і періоду переходу до ринку (див. СД, табл.1 кол. 2) зближує країни, розташовані по групах, також і за іншими показниками, що відображено в таблиці А. Покажчики ВВП в країнах групи СНД ОР краще, ніж в групі СНД ПР, хоч це може бути поставлено від сумнів: це може відображувати завищення цифр ВВП завдяки бартерної торгівлі на вигідних умовах, або відкладення проведення необхідних змін функціонування неефектовних підприємств. Можливо, це є результат простого перебільшення офіційних данних. Важливо відмітити, що всі інші розглянуті індикатори результатів економічної діяльності, такі, як інфляція (див.СД,табл.2), а також показники прямої іноземної інвестиції на душу населення (див.СД,табл.3), ставлять країни групи СНД ОР далеко позаду країн групи СНД ПР. Аналіз індексу розвитку гуманітарних ресурсів (див.СД,табл.5), також відображує дещо кращу результативність серед країн групи СНД ОР на порівняння з групою СНД ПР, хоча детальний аналіз специфічних індикаторів вказує на те, що неспівпадання може бути більшим,ніж показують офіційні данні.Зокрема,недавні оцінки коефіцієнту бідності в принаймні двох країнах СНД –Туркменістані та Узбекістані – свідчать про рівень, що співвідноситься до рівня групи країн СНД ПР. Якщо припустити,що покажчики індексу розвитку гуманітарних ресурсів подани вірно для обидвох груп країн, найбільш імовірне пояснення полягає не в тому, що практика поступового переходу до ринку в країнах групи СНД ОР була більш успішною і з меншими соціальними втратами.Найбільш імовірно, що ці країни просто відклали процес трансформації, в кращому випадку, відклали проведення необхідних ринкових реформ, уникнувши тим самим трансформаційного болю, який інші, включаючи країни групи СНД ПР , вже в основному абсорбували. В дебатах науковців-економістів на початкових стадіях переходу до ринку дискутувався цілий ряд гіпотез щодо свпіввідношення політики проведення реформ і очікуваних результатів (див.СД, табл.6 та 7). Заслуговують на увагу дві наступні наукові гіпотези. Перша гіпотеза: задуже швидке проведення ринкових реформ загрожує розвитку демократії, призводить до погіршення соціального стану населення.Розглянемо цей підхід. Добре відома пропозиція Пржеворського, яка заключається в тому, що швидкий перехід до ринку може бути несумісний з установленням ринкових інституцій і розвитком демократії, прямо протирічить даним таблиці А: в країнах, де проведення ринкових реформ відбулося швидко і широким фронтом, спостерігається значно більший прогрес закорінення устоїв ліберальної демократіїї, ніж в тих країнах, де реформи впроваджувались повільно і які надалеко відстають від перших по всіх основних показниках. Цей висновок продемонстровано в таблиці А данними індикатора свободи преси ; чітке співвідношення синтетичного індексу перехідного процесу з іншими вимірами демократичного розвитку, враховуючи індекс конституційного лібералізму, також підтверджують цей аргумент (див. СД, графік 2). Передбачення Пржеворського стосовно непопулярності швидкого впровадження політики економічної стабілізації і лібералізації цін, і як наслідок, заміна попередніх урядів наново вибраними урядами більш популістичної орієнтації і такими, що віддають перевагу проведенню поступової трансформації, виправдалися тільки частково. В багатьох країнах Центральної Європи (але не в країнах Балтії) партії колишньої про-соціалістичної, або про-комуністичної орієнтаціїї повернулися до влади після нових виборів, але курс економічної політики, якщо і був змінений, то тільки поверхово.Причин такого розвитку подій може бути багато, але головним є те, що більшість популістичних партій були так само переконані в необхідності проведення змін, як і попередні уряди. Перебираючи владу після успішних виборів , ці партії ставили перед собою пріоритетну ціль - вступ країни до ЄС, - необхідною умовою досягнення якої був стійкий і непохитний шлях до ринку. Ці дві мотивації неможливо відокремити , обидві свідчать про серьозний намір керівництва країн щодо впровадження ринкових реформ і курсу до ліберальної демократії, так зване “”подвійне ліберальне бачення”. Друга гіпотеза заключається в повільному, або поступовому проведенні ринкових реформ.Аналіз показує,що в країнах, що географічно знаходяться на півдні або на сході від тих , що були проаналізовані Пржеворським,проведення ринкових реформ було відкладено, або здійснювалось повільним темпом.Слід зауважити, що перехід до ринкової системи в цих країнах , дійсно, відбувався повільно, але не в тій послідовності, яка була запропонована Пржеворським, тобто на першій стадії - застановлення демократичних інституцій, а на другій - послідовний перехід до економічної лібералізації. На практиці , тактика відкладення економічних реформ надала час і можливість колишній номенклатурі переорієнтуватися в умовах нової капіталістичної гри. В кінцевому результаті , повільний перехід до ринку не тільки призупинив розвиток демократичних інституції і економічну лібералізацію,але, гірше, спричинив розвиток олігархічних режимів . Короткий період розвитку демократії, що спостерігався в середині 1990-х років , кардинально змінився в сторону розвитку автократії. Цей феномен буде розглянуто пізніше під рубрикою Захват держави олігархічними структурами (“”state capture”). Розглянемо цю другу гіпотезу в контексті швидкого проведення реформ і їх впливу на соціальний стан населення.Пропоненти поступового, крок за кроком підходу , в основному, були занепокоєні можливістю погіршення соціального стану населення, що неминуче виникає в результаті закриття, або переорієнтації на нові умови господарювання вкрай неефектовних соціалістичних підприємств.Передбачалося, що радикальні реформи більш інтенсивно впливають на погіршення соціального добробуту населення.На практиці, однак, виявилось, що швидке проведення реформ приводить до цілком інших результатів, спростовуючи запропоноване передбачення:чим раніше і швидше введені економічні реформи, тим менше їх негативний вплив на соціальний стан населення, тим швидше відбувається відродження економіки.Подібний сценарій є однозначно вірний для країн Центральної Європи і країн Балтії, в яких відбувся найбільш швидкий перехід до ринку, з мінімальним негативним впливом на соціальний стан населення, який вдалося подолати вже в кінці декади (див. СД,табл.5). Розглянемо дві альтернативні інтерпретації на користь підтримки оригінального аргументу поступового переходу до ринку. Перша інтерпретація. Деякі науковці вважають, що критерій категорізації країн на швидких і поступових реформаторів економіки не стільки визначується результатами рівня індикатора перехідного процесу,скільки залежать від початкового “”шоку”стабілізації. Таким чином, такі країни, як Угорщина та Словенія , можуть бути поставлені в категорію поступових реформаторів, тоді як Росія і Киргізстан,- в категорію країн, де проводилися радикальні реформи (див. СД, табл. 98). Це не зовсім так, хоч на перший погляд, в перших двох країнах в перші роки не відбулося радикальних змін, тоді як в двох останніх спостерігався початковий стрибок. Однак, цей стрибок не тривав довго, показник ІПП застиг на місці, і навіть змінив траєкторію,в той час як в Угорщині та Словенії не спостерігалося коливань вищезгаданого індикатора.Виникає питання, чому в останніх не відбувся такий самий швидкий стрибок, як в Польщі, Чехословаччині, або в країнах Балтії? Найбільш імовірне пояснення заключається в тому, що Угорщина і Словенія в 1989 році мали кращі стартові позиції і впровадження радикальних реформ не було актуальним. Друга інтерпретація. Школа думки, що схиляється до переваги поступового переходу до ринку аргументує, що серед країн СНД в трьох країнах, в яких реформи здійснювались повільно, а саме в Бєлорусії, Узбекістані і Туркменістані, рівень соціального добробуту населення дещо краще, на порівняння з країнами групи СНД ПР, де реформи провадились більш швидким темпом (див.СД, табл.5). Однак, детальний аналіз соціальних індикаторів викликає сумнів щодо об”єктивності подібної інтерпретації. Дійсно, показники тривалості життя, і розподілу доходу в цих країнах дещо краще, чим в країнах групи СНД ПР, особливо в такому екстремальному випадку, як Росія,але це можна пояснити тим, що процес переходу до ринку був відкладений і необхідні економічні реформи не були впроваджені. Більше того, показники РГР в цих країнах не були кращими, чим середньостатистичні показники країн групи СНД ПР. Наступний висновок заслуговує на увагу при підведенні підсумків стосовно членства країн в Європейському Союзі на порівняння з країнами, в яких органи державного управління були захоплені олігархічними структурами. Статус членства країни в ЄС розглянутий тут на трьох рівнях: фактор досягнення членства; в процесі до прийняття в члени ЄС; дуже низькі перспективи майбутнього членства. Очевидно, (див. таблицю А), що порядок градації країн за характеристиками їх прогреса на шляху переходу до ринку тим вище,чим кращі їх ранні перспективи до членства в Європейському Союзі. Аналогічно,чим вище покажчики прогресу переходу до ринку, тим нижче ступінь потенційної можливості захоплення органів державного управління олігархічними структурами. Який зв”язок між причиною і наслідками? На підставі аналізу вищезгаданих покажчиків можна зробити висновок, що більш швидкі темпи впровадження реформ і вищі рівні досягнутих результатів трансформації економіки і способу державного управління знаходяться в прямопропорційній залежності від кращих результатів економічної діяльності країни, і показників соціальних індикаторів. В випадку статусу членства в ЄС і статусу захоплення органів державного управління олігархічними структурами, причинна обумовленість не така проста. Можна запропонувати наступне пояснення:при виборі стратегії проведення ринкових реформ варто прийняти під увагу, що ціль країни на перспективу досягнення членства в ЄС, а також ризика захоплення органів державного управління олігархічними структурами із сторони “”rent-seekers”, Термін “”rent-seeker”визначує представника ділових, або політичних кіл, що має особливі привілеї, або інтереси і використовує своє положення для отримання персонального прибутку; ” rent-seeking”- процес такої діяльності. – Прим.перекладача. взаємозв”`язані між собою круговою порукою. Така причинна обумовленість може привести країну або до чарівного синьо-зоряного кола країн Європейського Союзу, або обмежити її лімітами власного зачарованого кола (див.СД, графіки 3а та 3б). Розглянемо детальніше питання: чи закінчено процес трансформації? Для країн Центральної Європи і країн Балтії процес переходу до ринку, в основному, треба вважати закінченим. Залишилося зробити незначні поправки і регуляції в юридичному законодавстві та інституційній системі, які не були вповні конкретизовані під час вступу в ЄС, і мають бути за короткий час завершені в робочому порядку. Із цієї групи країн тільки Хорватія ще не є членом ЄС, однак, в середині 2004 року Європейський Договір вже був підписаний , і переговори відносно вступу мають скоро розпочатися. За всіма показниками економіка Хорватії не є економікою країни перехідного періоду, але може вважатися ринковою економікою середнього рівня доходу населення. Незначне виключення спостерігається в аспекті приватизації, що ставить країну на дещо нижчий ранг при порівнянні з іншими країнами цієї групи: в Хорватії доля приватного сектору складає приблизно 65 відсотків від ВВП, в той час як в інших цей показник знаходиться на рівні 75 – 80 процентів, або і вище. Характерне виключення з протилежної сторони спектру спостерігається в Естонії, де навіть деякі ключові підприємства, що входять до складу інфраструктури, як наприклад,громадський транспорт, або комунальні послуги приватизовані більше, чим в країнах Західної Європи. Розглянемо групу країн Південно-Східної Європи. Тут спостерігається досить чіткий розподіл на дві підгрупи. За індикаторами перехідного процесу Болгарія і Румунія значно випереджують інших. Із країн цієї групи тільки вони , в основному, закінчили переговори при обговоренні глав Кодексу Законів (КЗ) країн-членів ЄС (Acquis Communautaire). При порівнянні цих двох країн можна відмітити, що в Болгарії реформи впроваджувались більш динамічно, особливо після фінансової кризи 1996-1997 років. Всі індикатори перехідного процесу свідчать, що від 2003-2004 року Болгарію можна беззастережно порівняти з країнами , що знаходяться на нижньому рівні серед групи країн Центральної Європи і країн Балтії , в той сам час ринкові реформи в Румунії відбувалися неспішним темпом. Однак, продовження переговорів стосовно вступу до ЄС, які на початку 2005 року були практично закінчені для обидвох країн, вселяють оптимізм щодо більш рішучих темпів проведення реформ в обидвох країнах. Інші країни групи Південно-Східної Європи відстають в проведенні реформ із різних причин, включаючи такі, як соціальна нестабільність; беручи під увагу досить непевні перспективи щодо вступу до ЄС , поступ проведення ринкових реформ не є динамічним.Македонія, наприклад, за показниками ІПП, була значно попереду Болгарії і Румунії до середини 1990-х років, що відображувало активний старт розвитку економіки, коли країна входила до складу Югославської Федерації. Розпад Федерації і конфлікт в Косово значно уповільнили темп ринкової реформації економіки; згідно з данними 2003 року, незважаючи на деякий прогрес, країна знаходиться значно позаду Болгарії і Румунії, які є лідерами цього регіону. Відмітимо, що навіть ті країни, що знаходяться далеко від перших, мають позитивні, хоч і не такі певні перспективи щодо можливого членства в ЄС. Група країн СНД ПР, до якої входить дев”`ять країн,відрізняється продвинутим станом переходу до ринку. Однак, незважаючи на те, що їх економічний розвиток ще далекий від ринкового, це також, і навіть в більшій мірі можна сказати про розвиток демократії, - можна вважати, що перехідний період там тимчасово “”закінчився”. Деяка форма капіталізму процвітає в цих країнах, - частка приватного сектору складає принаймні 55 відсотків , а в багатьох випадках доходить до рівня 65—70 відсотків, ринкова економіка не є відкритою і конкуренційною, але такою, де спостерігається домінантність крупних учасників економічної діяльності, часто монополістичного характеру, з дуже незначною кількістю малих та середнього розміру підприємств. Ринкові та юридичні регуляціїї не дуже прихильні для підприємців меньшого калібру, що пробують конкурувати з підприємцями великого бізнесу (див. СД, табл.4). Справедливість і транспарентність законодавчих актів затьмарена діями потужнього лоббі політично впливових одиниць, які використовують своє положення для отримання вигоди (rent-seeking). Такий стан відомий в економічній літературі як олігархічний режим, тобто захоплення держави олігархічними структурами, які не тільки отримують вигоду, використовуючи привілеї свого положення інсайдерів, але значною мірою контролюють як економічну політику, так і політичний режим. Звучить парадоксально,але можна сказати, що хоча перехідний період далекий від закінчення в цих країнах,з практичної точки зору, він “”завершений”, оскільки досягнуто політико-економічний еквілібріум, в умовах якого проведення подальшої лібералізаціїї в недалекому майбутньому є мало імовірним. Нарешті, існує ще одна невелика група країн, СНД ОР, —--Бєлорусь, Туркменістан і Узбекістан, —-- де процес переходу до ринку тільки почався, і де економічний режим не змінився багато з часів радянського періоду. В випадках цих країн ступінь приватицації залишається дуже низькою в процентному співвідношенні до ВВП, коливаючись від 25 відсотків в перших двох країнах до 45 відсотка в Узбекістані. За данними 2003—2004 років в усіх трьох країнах спостерігався виключно низький ІПП,хоча можна зауважити деякі різниці фактора часу при проведенні реформ. Так, наприклад, в Туркменістані відбувся дуже незначний поступ до ринкової економіки з часів незалежності.В Бєлорусії короткий поштовх до ринку спостерігався до тих пір, поки Лукашенко не був обраний президентом в 1996 році, і який звів нанівець ті скромні досягнення впродовж наступних чотирьох років.Деякі заходи щодо проведення лібералізації, часткової приватизації і макроекономічної стабілізації були зроблені, починаючи з 2000 року, але ці заходи були значно менш дієвими, ніж ті, які були впроваджені до того, як до влади прийшов Лукашенко.Початкові реформи, проведені в Узбекістані в контексті стратегії “”індустріальної політики”, були навіть більш рішучими; за станом на 1996 рік характер реформаторської діяльності в Узбекістані можна порівняти з деякими скромними, але поступовими країнами-реформаторами, як Україна і Казахстан. З часом , останні суттєво прискорили введення ринкових реформ, однак керівництво Узбекістану почало виявляти занепокоєння з приводу втрати контроля в найбільш приватизованому секторі ринкової економіки, і поступово більшість із лібералізаційних заходів було реверсовано. Процес переходу до ринку в цих країнах ледве розпочався. Доцільно підсумувати результати перехідного періоду в пост-комуністичних країнах шляхом опису чотирьох типів режимів, які переважають в теперішній час в цих країнах.Ці чотири типи співпадають близько, але не вповні з п”`ятьма вищерозглянутими групами країн. Незважаючи на досить чітке угрупування за географічною ознакою,основний критерій цих угруповань навіть більш важливий, чим географія, а саме: міра ліберальності як в економічному, так і в політичному вимірах. СУСПІЛЬСТВА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ В зоні найбільш успішного фрагменту спектру ринковї трансформації можна виділити принаймні вісім, або і більше країн, в яких спостерігається розвинута ринкова економіка, відкрита для всіх учасників економічного процесу, суттєво конкуренційна, така, в якій паралельно розвинуті лібералізм, транспарентність і демократія. Ці країни, в основному, уникнули розвитку олігархічної концентрації економіки, достатньо сильної для того, щоб впливати на політику держави і результати виборів, хоча і в них, як і в інших країнах перехідного періоду,на певному етапі існувало лоббі впливових економічних інтересів, шукаючих протекціонізму і привілеїв.До складу цих країн, як мінімум, входять три країни Балтії, Чеська Республіка, Угорщина, Польща і Словенія,і останнім часом, Словаччина і Хорватія. В останніх двох країнах на протязі 90-х років спостерігалися деякі тенденції щодо захоплення держави олігархічними структурами, але їх вдалося подолати. Болгарія і Румунія теж мали перейти через цю проміжну стадію, почавши, щоправда, більш повільним темпом, перехід до більш ліберального ведення економічного господарювання і способу державного врядування.В цих всіх країнах ступінь прогресу на шляху до ліберального суспільства також знайшла своє віддзеркалення в покращенні основних показників економічних і соціальних індикаторів. Паралельно відмітимо інший важливий факт: всі вісім країн були прийняті в члени ЄС в травні 2004 року; інші дві або три (Болгарія, Румунія і, вірогідно, Хорватія) є кандидатами вступу наступної хвилі. КРАЇНИ, ДЕ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАХОПЛЕНІ ОЛІГАРХІЧНИМИ СТРУКТУРАМИ З протилежної сторони спектру знаходяться країни, де перехід на ринкову систему управління відбувався менш успішно. Для цих країн характерний високий ступінь концентрації власності в руках небагатьох , тобто наявність потужної економічної олігархії, яка “”захопила” політику держави і практично детермінує результати виборів , які відбуваються далеко не демократичним шляхом.До різної міри до цієї категорії можна віднести такі країни, як Росія, Казахстан, Азербайджан, Молдова, Вірменія; донедавна Грузія, Україна та Киргізстан також могли бути віднесені до цієї групи.Після народних революції, або революцій “”кольору надії”, які недавно відбулися в останніх,є реальні шанси на зміну цього статусу. За часів правління Мілошевича , Сербія також належала до цієї категорії. Економічна політика Монтенегро навіть в той час, коли країна входила до складу конфедерації, відрізнялася незалежністю і лібералізмом, але зараз її можна віднести до категорії країн з незавершеними реформами, описаними нище. З огляду економічної ситуації Таджикістану зауважмо, що кількість реформаторських нововведень ще не перейшла в якість, потрібну для класифікації країни в певну категорію; хоча за показниками країна тяжіє до групи країн з незавершеними реформами. Середньостатистичні економічні і соціальні індикатори в країнах групи, що розглядається,значно нижчі на порівняння з іншими країнами перехідного періоду, хоч деякі окремо взяті показники декількох країн не обов”язково гірші, ніж серед країн-лідерів з більш розвинутою ринковою економікою. Економічний зріст, який спостерігався донедавна в економіці цих країн, справляє глибоке враження, але приймаючи під увагу низьку результативність під час ресесії, що тривала на протязі десяти років, ці країни ще далеко відстають від країн-лідерів. В сфері розвитку демократичних інституцій більшість країн данної групи досягли максимальних здобутків в середині 1990-х років; однак деякі з них звернули до недемократичних норм. Інтенсивність феномена “”state capture” в різних країнах регіону продемонстровано в СД, табл.10; конкретні показники кількості міліардерів за класифікацією Форбса, подано в СД, табл.11. КРАЇНИ СТАТУСУ НЕЗАВЕРШЕНИХ РИНКОВИХ РЕФОРМ В країнах, де перехід до ринку розпочався, але реформи не були завершені,ще спостерігається досить високий рівень використання привілейованого положення з метою отримання персональних прибутків (rent-seeking) та продовження олігаргічних тенденцій, але це становище не так чітко визначено, як в тих країнах, де органи державного управління захоплені олігархічними структурами.В трьох країнах групи Південно-Східної Європи , а саме в Албанії, Боснії-Герцеговині та Македонії спостерігається зниження цієї тенденції; можливо, Сербія також може бути віднесена до цієї категорії. Донедавна за деякими граничними показниками до цієї групи могли бути віднесені також такі країни, як Хорватія, Болгарія, Румунія, і навіть Словаччина на протязі короткого 3-4 – річного періоду під час правління Мечара. За економічними та соціальними індикаторами , поступ до ринкових реформ в цих країнах можна визначити на рівні середніх показників шкали переходу. Надзвичайно важливо відмітити зростаюче серьозне ставлення цих країн до впровадження ринкових реформ, продиктоване рішенням останніх досягнути членства в ЄС. Ця ціль є рушійною силою відходу від типу державного устрою, коли органи державного управління захоплені олігархічними структурами (state capture) в напрямок ліберального стану суспільства. КРАЇНИ, ЩО ВІДСТАЮТЬ ВІД ІНШИХ ПРИ ПРОВЕДЕННІ РИНКОВИХ РЕФОРМ В невеликії групі СНД ОР, що складається з трьох країн, ледве почався поступ переходу до ринку від часів попереднього економічного стану, характерного для комуністичного режиму. Ступінь ринкових трансформацій настільки незначна, що важко говорити про будь-яку суттєву зміну ролі відкритих ринків, або зміни структури правлячої еліти. До цієї групи можна віднести Бєлорусь, Туркменістан і Узбекістан, де роль і характер оригінальної комуністичної номенклатури не змінився суттєво, за виключенням нової назви. В дусі часу, переіменована номенклатура користується перевагами відкритої можливості перейти в категорію класу власників капіталу в тому невеликому сегменті економіки, де відбулася приватизація. При надзвичайній обмеженості згаданих змін, роль державного керівництва залишається домінантною в економіці. Офіційні данні показників економічних і соціальних індикаторів свідчать про дещо кращий економічний стан країн групи, що розглядається, на порівняння з тими країнами, де органи державного управління захоплені олігархічними структурами, але залишається багато протирічь щодо пояснення цих данних.Серед найбільш розповсюджених мотивів пояснень відрізняються такі: - свідоме завищення статистичних данних; - підтвердження переваг поступового переходу до ринку, і як наслідок, уникнення погіршення соціального стану населення; - данні відображують відкладення процесу переходу до ринку і його неминучих наслідків тимчасового погіршення соціальних стандартів населення, зв”`язаних з переходом на нову систему господарювання. ПРИЧИНИ РОЗБІЖНИХ НАСЛІДКІВ ПЕРЕХІДНОГО ПРОЦЕСУ Пояснення причин розбіжних результатів ринкової трансформації полягає в зрозумінні параметрів навігаційної парадигми Подалі в тексті автор при теоретичному поясненні структурних факторів перехідного процесу вдається до аналогії судноплавства, при цьому узагальнюючі положення ринкової трансформації визначені як “”навігаційна ” парадигма; “ ”навігаційна карта” – програма проведення ринкових реформ; “”піратський рейд” – зусилля нових капіталістів присвоїти державне майно, або” “прихватизація”; ” “безпечна гавань” – інституція або ринкові інструменти, що заперечують результативність несправедливої приватизації.- Прим. перекладача. яка складається з трьох ключових факторів, або детермінант процесу переходу до ринкової економіки. Розглянемо ті фактори, які впливають на результати процесу ринкової трансформації в системі взаємовпливу причин і наслідків. Тривалість та інтенсивність дебатів стосовно “”навігаційних карт” проведення програми реформи. Найчастіше подібні дебати відбувалися між пропонентами швидкого і широкомасштабного підходу і тими, що вважали поступовий, поетапний підхід найбільш доцільним. Недостатня відпірність державних інституцій до впливу “”піратських рейдів”, спрямованих на захоплення державного майна і привілеїв, а також потурання представникам крупних бізнесових інтересів , використовуючих надані привілеї в цілях отримання персональних прибутків.Цей процес лежав в основі формування нової капіталістичної еліти і утворенням олігархічних структур з послідовним захопленням останніми органів державного управління. Перспектива наявності “” безпечної гавані”, як наприклад, Європейського Союзу, або іншої організації чи інституції, членство в якій виконує функцію дисциплінуючого важеля процесу переходу до ринку, що в змозі заперечити розвиток олігархічних режимів. Ці фактори є взаємозалежними, і при формальній специфікації вони можуть бути представлені в системі співіснуючих рівнянь, які включають ряд екзогенних перемінних, що визначують історичний досвід і стартові умови країн при переході до ринку. Однією із можливих перемінних є перспектива членства в ЄС, хоч можна сперечатися, що і це не так однозначно: адже екзогенний фактор - пропозиція до членства в ЄС – спостерігався тільки серед обмеженої групи двох-трьох країн, що значно менше загальної кількості прийнятих, тобто в контексті групи з вісьми країн, що формалізували своє членство в ЄС, а також додаткових кандидатів з високими шансами на членство до 2010 року. Розроблена автором навігаційна парадигма переходу до ринку предназначена для пояснення диференційного прогресу різних країн , що перебувають в стані процеса трансформації. Цей процес, однак, не обов”`язково обумовлює успішні результати економічного росту, демократизації, або інших показників процесу переходу до ринкової економіки. Однак, приймаючи під увагу той факт, що спостерігаються суттєві статистичні кореляції між показниками індикаторів перехідного процесу та рядом інших показників виміру успішності переходу, навігаційну парадигму можна розглядати також як структурний блок для пояснення розбіжності характеру процесу переходу до ринку в різних країнах. Таблиця Б за квалітативним принципом підводить підсумковий аналіз трьох вищерозглянутих факторів, детермінуючих процес переходу до ринку і проєкцію їх динаміки на тип і характер результатів, що спостерігалися в різних країнах, за виключенням групи країн СНД ОР, які відставали від інших.Згідно з логікою навігаційної парадигми (див.СД, графіки 3а та 3б), чим довше продовжуються дебати стосовно характеру проведення реформ, пошуків оптимальної “”навігаційної карти”, тим більше можливостей для нової капіталістичної еліти використовувати своє положення для досягнення високих прибутків шляхом лоббіювання уряду в цілях отримання різноманітних привілеїв в умовах часткової реформації ринку; при цьому відбувається перерозподіл державного майна і його концентрація в руках небагатьох (“”піратські рейди”). Чим більша концентрація капіталу в руках нових власників, тим повільніше відбуваються процеси лібералізації економіки , тим менш імовірний розвиток нової підприємчої діяльності, особливо серед малих і середнього розміру підприємств. Основна причина полягає на тому принципі, що крупні капіталісти, які впроваджують свою бізнесову діяльність в системі доступу до привілеїв, зацікавлені робити бізнес в умовах меншого, але не більшого рівня конкуренції. Нетранспарентність фінансових операцій, заплутаність юридичних та інших регуляцій складає сприятливі умови для продовження отримання надзвичайно високих прибутків від використовування свого привілейованого статусу інсайдерів, що в умовах напівреформованої економіки закріплює тенденції “«state capture” - захвату органів державного управління групкою політично впливових олігархів. Іншими словами, капіталісти-олігархи мають найбільш оптимальні умови для  TABLE B : FINAL TRANSFORMATION OUTCOMES AND PRINCIPAL DETERMINANTS OUTCOME TYPES1 REFORM DEBATES PROCLIVITY TO RENT-SEEKING EU BEACON Liberal Societies almost all rapid reformers, either advanced start and early progress or sustained big-bang marginal: BULG early efforts but unsustained; ROM always gradual most had first government non-comm. or coalition, or reformed communist privatization generally open, transparent Bulg. and Rom. renamed communist Slovakia short period of “crony” privatization Croatia somewhat greater degree of insider-privatization Višegrad four, Bul., Rom. had early “invitations” Baltics and Croatia had clear and strong vision, demand for membership and eventually convinced EU through reform progress in several cases, EU played “stick and carrot” game effectively: Slovakia, Bul., Rom., and Croatia best examples Captured States all but 2-3 gradual Russia, Kyrgyz, Moldova (perhaps Armenia) cases of aborted big-bang almost all renamed communist gov. privatization generally oriented and non-transparent none enjoyed a warm signal from EU, but own desire ranged from very low to lukewarm no willingness by EU to try “stick and carrot” in serious way Intermediate Regimes Albania and Macedonia aborted big-bang others very late and gradual first governments generally renamed communist. Alb. Exception, very mixed but lots of political instability privatization very mixed, but with exception of Alb. late and not always transparent all had long-term vision of EU membership, but no expectations of early Accession EU disinterest less categorical than for CIS countries, and by 2003 turned positive 1: The categorization of outcome types is described in the article main text.  свого функціонування там і тоді, де і коли загальмовуються процеси економічної лібералізації і демократизації суспільства. Відмітимо, що характер і інтенсивність впливу груп крупних бізнесових інтересів на урядові структури неоднакові для різних пост-комуністичних країн. Варіації ступенів лоббіювання від поміркованого до екстремального знаходиться в прямій пропорційній залежності до ступеня домінування цих груп в структурах органів державного управління, включаючи здатність останніх впливати , або визначувати результати номінально-незалежних виборів. Одним із факторів, що має здатність заперечити негативний ефект впливу крупних бізнесових інтересів , є рішучий намір країни стати членом ЄС, її перспективи до членства, оскільки умови вступу до Європейського Союзу автоматично включають впровадження чисельних лібералізаційних мір, які обмежують можливості згаданих груп продовжувати непрозору бізнесову діяльність.Крім того, слід зауважити роль таких факторів, як радикальну зміну уряду,і як наслідок, спрямованість курсу країни на рішуче проведення ринкових реформ; або поява на політичному горизонті сильної особистості, харизматичного лідера, який спроможний переконати суспільство в необхідності переходу до ринку. Останнє зауваження може бути вірним при поясненні рішучого проведення реформ в Росії і Киргізстані на початкових стадіях. Причини їх подальшого припинення і відсутності закріплення ринкових відносин визначити значно важче. В випадку Росії початкові ринкові реформи за часів Єльцина можна частково пояснити як феномен “”висоти хвилі моменту”, а також тим, що небажання впливових кіл продовжувати ринкові реформи виявилось сильнішим, чим зусилля реформаторів.Останній фактор може служити за приклад спрощеного пояснення причин зупинення і реверсу ринкових реформ в Киргізстані та наявності такого стану, коли органи державного управління виявляються захопленими олігархічними структурами. Намір вступу країни до престижної міжнародної організації або установи , такої наприклад, як ЄС, або інші, має дисциплінуючий ефект на процеси економічної та політичної лібералізації, допомагаючи скороченню часу дебатів щодо шляхів переходу до ринку, швидкому початку економічних реформ та зменшенню впливу груп крупних бізнесових інтересів . На практиці виявилось, що рішення країни домогтися статусу членства в ЄС, мало найбільш визначний вплив на характер проведення ринкових реформ, хоч в принципі, членство в НАТО, СТО, МВФ, Світовому Банку, ЄБРР також мали дисциплінуючий ефект і позитивний вплив. Слід наголосити, що дисциплінований підхід до проведення ринкових реформ можна пояснити не стільки фактом елементарного “”запрошення” до вступу в ЄС, скільки рівночасно важливим і інтенсивним проявом серьозного наміру країни стати членом ЄС, навіть без офіційного запрошення. Рішучий намір “”повернення до Європи” , який спостерігався в країнах Балтії, є прикладом практичної реалізації вищерозглянутого ефекту; як результат – швидке підвищення показників індикатору перехідного процесу, - допомогло подолати початкову стриманість ЄС щодо запрошення цих країн до столу переговорів. Інтерполяція цих трьох факторів спричиняє циклічну причинну обумовленість можливих результатів процесу переходу до ринку. Так, наприклад, повільний старт і відкладання проведення реформ призводять до обмеження країни рамками зачарованого кола (див.СД, таблграф. 3а) ; швидкий старт і широкомасштабне проведення економічних реформ надають переваги країні,покращуючи шанси на отримання ефектовних результатів (див.СД,табл граф..3б). Відкладання процесу переходу до ринку частково може бути спричинений низькими перспективами , або невизначеністю намірів країни стосовно членства в Європейському Союзі, але незважаючи на причини, відкладення проведення ринкових реформ створює сприятливі умови для закорінення негативного впливу впливових ділових або політичних кіл, що використовують своє привілейоване положення для збагачення. Як наслідок, відбувається швидка акумуляція капіталу групою впливових осіб, особливо інсайдерів, з послідовним викристалізуванням олігархічної кліки. Намір останніх підтримувати встановлений status quo призводить до обмеження впровадження економічних реформ і підсилення впливу олігархічних кланів. Зазвичай , позиція олігархів щодо політичної орієнтації країни не проєцирується відверто. Це не є нове в історичному контексті взаємодії впливових капіталістів і суспільства, і ні в якому випадку не є монополією особистостей, сформованих радянською системою: ця особливість властива натурі капіталістів. Так, навіть в США, країні, де ступінь відкритості і конкурентності фінансових ринків була відносно високою,прийняття Glass-Steagall Act в 1934 році, суттєво скоротило рівень конкуренції в цьому секторі, хоч публічно він був представлений як такий, що спрямований на цілковито протилежну ціль, - припинення “”порушеннь фінансової системи”. Rajan and Zingales (2003). – Saving Capitalism From Capitalists,р.222. Розглянемо далі, яким чином ці три безпосередні причини впливають на формування чотирьох типів режимів, розглянутих вище. Проаналізуємо спочатку окремо групу КРАЇН, ЩО ВІДСТАЮТЬ ВІД ІНШИХ ПРИ ПРОВЕДЕННІ РЕФОРМ , переходячи поступово до решти трьох. В країнах цієї групи, -- СНД ОР --, ступінь впровадження економічних реформ була дуже обмеженою; крім того спостерігалися випадки реверсу реформ на протязі останньої декади. За виключенням Бєлорусії, де на протязі дуже короткого періоду відбувалися зміни політичного устрою, ця група країн не зазнала інших змін правлячої структури, крім переіменування комуністичної партії; спостерігалася слаба мотивація і відсутність зобов”`язання в проведенні глибоких ринкових і демократичних реформ; лідери країн проявляли нахил до впровадження більш поміркованих реформ та акцій, спрямованих на збереження і укріплення своїх позицій.Більше того,перспектива пропозиції членства в ЄС була або закрита, або країна не виявляла зацікавлення до цієї інституції. Всі інші можливості членства в міжнародних організаціях були або відсутні, або мали дуже обмежений характер впливу на країну , щоб спричинити поштовх до проведення лібералізаційних заходів. Країнам цієї групи вдалося уникнути серьозної економічної кризи, яка могла би викликати необхідність звертання до Міжнародних фінансових інституцій з метою отримання зовнішньої допомоги; таким чином, навіть ця форма важеля на їх економічну політику була, в основному, відсутня. В випадках країн, включених до інших категорій, взаємодія трьох основних факторів, що визначують результати процесу ринкової трансформації, та наявність в деяких випадках інших моментів,не така прямолінійна, хоч сила їх впливу очевидна. Розглянемо далі групу країн, включених до категорії:СУСПІЛЬСТВА ЛІБЕРАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ. Реформи в усіх країнах, за виключенням двох , що входять в цю групу, були введені рано, швидко і широкомасштабно, причому характер здійснення реформ був більш радикальним (big-bang effort) в Чехословаччині, Польщі та в країнах Балтії (див.СД,табл.8), або більш поміркований поступ, але з вищими показниками стартового рівня, як наприклад, в Угорщині, Словенії та Хорватії (хоча в останній процес розвитку демократичних інституцій до 2000 року відбувався значно більш повільним темпом). Швидкий початок проведення лібералізаційних заходів дозволив уникнути довготривалих дебатів щодо шляхів переходу до ринку та продовження стану диспропорційного ціноутворення, встановлення субсидій і введення адміністративних регуляцій. Таким чином, розмах діяльності впливових кіл, що капіталізують на свойому привілейованому положенні і який характерний для країн, де органи державного управління виявилися захопленими олігархічними структурами, був перешкоджений. Не в усіх випадках процес приватизації можна охарактеризувати як чіткий і транспарентний: до певної міри в Чеській Республіці та в Хорватії,наприклад, можна зауважити наявність переваг інсайдерів , і особливо в випадку Словаччини в середині 90-х років. Однак, в усіх випадках ступінь ліберальності, відктритості та конкуренційності ринків була достатньо високою, щоб обмежити негативний вплив інсайдерів. Останні два фактори мали важливий вплив на скорочення періоду дебатів щодо стратегії переходу до ринку. В більшості випадків спостерігався низький рівень розвитку інсайдерських тенденцій, що може бути пояснено тим, що до складу перших урядів входили ліберали, орієнтовані на проведення ринкових реформ, або колишні комуністи, що практикували введення лібералізаційних заходів як економічної, так і політичної системи ще до початку 1989 року. Такий розвиток подій був відображенням стійкого і радикального повороту суспільства від комунізму до ринкової економікі і демократії, “”поворотом до Європи”. Тільки цей один факт був достатнім, щоб забезпечити швидкий і транспарентний процес трансформації. Декілька із цих країн отримали чіткий сигнал про готовність ЄС надати їм статус членства, що ще більше закріпило готовність останніх продовжувати курс проведення ринкових реформ. На початкових стадіях країни Балтії не отримали подібного безпосереднього запрошення , але власне рішення досягнути членства послужило потужним поштовхом на ефективне продовження процесу трансформації; вже до 1995 року вони також ступили на формальний шлях до членства.Такі різні шляхи країн є наочною демонстрацією того, що дисципліна, накладена умовами членства в ЄС може бути досягнена або завдяки отриманої пропозиції із сторони ЄС, а бо навіть і без формального запрошення, але як результат невідворотнього і рішучого наміру країни досягнути членства. В деяких ситуаціях, як наприклад, в випадку Болгарії та Румунії, що за результатами ринкової трансформації знаходяться на маргінальному рівні спектру країн ліберальної орієнтації, чітка пропозиція з боку ЄС до членства виявилася недостатньою для забезпечення необхідної дисципліни при проведенні реформ переходу до ринку. На протязі ранніх років трансформації характер проведених ними реформ можна охарактеризувати в кращому випадку, як поміркований, з сильними тенденціями до захоплення державних органів управління олігархічними структурами. Відхід від стратегії рішучого впровадження реформ в Болгарії , чітка тенденція до повільного характеру реформації в Румунінії до певної міри пояснюють причини несталого шляху трансформації в цих країнах.Відмітимо, що в обидвох країнах стадія початку дискусії стосовно вступу до членства в ЄС співпадала в часі з аналогічним обговоренням в групі країн ”Вішеградської четвірки”, але часта зміна урядів, що складалися із переіменовваних комуністів, хоч і свідчила про наявність певних демократичних тенденцій, віддзеркалювала непевність керівництва щодо курсу економічних реформ і слабкість подвійного ліберального бачення лідерів. Відповідно, рішення ЄС стосовно членства цих країн було відкладено. До 1996-1997 років, коли відбулася друга фінансова криза, в обидвох країнах спостерігалася тенденція активізації впливових бізнесових груп і загроза встановлення олігархічних режимів. Згадана криза стала каталізатором розвитку демократичних тенденцій, і вже в наступні роки уряди обидвох країн виявили сильний намір досягнути членства в ЄС і були більш готові продовжувати реформи з урахуванням дисциплінуючого ефекту Кодексу Законів ЄС. Така періодизація розвитку подій особливо характерна в випадку Болгарії після перемоги партії Союзу Демократичних Сил на виборах 1997 року. Кожен із вищевизначених факторів, взятий окремо не є достатнім для пояснення шляхів вступу країн до ЄС; в кожному із випадків не можна не враховувати попередні умови їх економічного розвитку . Беручи під увагу різноманітний досвід цих країн на шляху до європейської спільноти, не можна вважати що фактор членства в ЄС виконував функцію Deus ex machinа.Так, першопочаткова відсутність чіткої пропозиції до членства в випадку країн Балтії , не тільки не послабила намір останніх продовжувати проведення ліберальної стратегії , але й підсилила готовність уряду до рішучого впровадження економічних реформ. З іншого боку, пропозиція вступу до членства для Болгарії та Румунії не була достатнім стимулом для рішучого проведення реформ ; консенсус щодо шляхів переходу до ринкової системи та готовність уряду до виконання реформ були досягнуті значно пізніше. В випадку таких країн,як Словаччина, Литва та Хорватія дисциплінарний вплив ЄС на проведення реформ підтримувася за допомогою “”батога і пряника”. Групу КРАЇН, ДЕ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАХОПЛЕНІ ОЛІГАРХІЧНИМИ СТРУКТУРАМИ, можна умовно представити як дзеркальний відбиток країн ліберальної орієнтації (див.СД,графік 3а). Аналізуючи вплив другого фактору, тобто тенденцію впливових бізнесових кіл маніпулювати діями уряду,можна зауважити, що навіть в країнах СНД ПР, групі, де реформи впроваджувались помірковано, ступінь готовності реформаторських сил, керівництва держави, і, можливо навіть суспільства до економічної та політичної лібералізації не була адекватною. До складу урядів увійшли партії переіменованих комуністів, що були більше зацікавлені втримати свої привілейовані позиції шляхом блокування проведення радикальних реформ, і, в світлі нових відкритих можливостей,використати переваги свого привілейованого положення інсайдерів . Ці умови створили благодатне підгрунтя для затягнення дебатів щодо стратегії проведення ринкових реформ, сприяли відкладенню стабілізаційних заходів, призвели до поступової реструктуризації економікі та непрозорої приватизації на користь політичних інсайдерів. Такі передумови застановили основи розвитку класу нових капіталістів, створили можливості для отримання надзвичайно високих прибутків, приватизації державного майна за низькими цінами для небагатьох. Подальша еволюція вищеназваних тенденцій призвела до створення олігархічних режимів та стану, коли органи державного управління виявилися захопленими олігархічними структурами. В тих країнах, де реформи розпочалися рішучим темпом, спостерігалося тимчасове пригнічення вищезгаданих тенденцій, однак в усіх випадках групи країн СНД ПР , реформи були або перервані (Росія),або недостатньо ефектовно стабілізовані (Вірменія, Киргізстан, Молдова). В випадку Росії, розвиток олігархічних тенденцій може бути пояснений не тільки неефектовним і половинчастим характером проведення стабілізаціїї і лібералізації під час рішучого етапу реформації ринку в 1992 році; закріпленню цих тенденцій сприяло проведення компромісної приватизаційної стратегії, коли найбільш впливовим опонентам проведення реформ були надані права привілейованого доступу до приватизації державних активів.Приватизація за принципом “”позика - за - акцію”, що відбувалася в середині 1990-х років, очевидно, не була задумана архітекторами реформ для створення олігархічних угруповань, - її ціль заключалася в створенні класу капіталістів, зацікавлених в закріпленні лібералізаційних тенденцій і встановленні законопорядку, здатного захистити приватну власність. На практиці, проведення приватизації на таких засадах, дало протилежний результат: створення олігархічного класу, що несприятливо ставиться до ліберальності та транспарентності. Із сторони ЄС, можливість майбутнього членства країн групи СНД була зустрінута повним мовчанням; була відсутня ініціатива можливого запрошення, або потенційного членства, навіть в перспективі довшого періоду. Варто відмітити, що тільки деякі з країн цієї групи спочатку висловили зацікавлення стати членами ЄС, причому заяви досить часто носили непослідовний, або протирічний характер. Так, наприклад, керівництво України, починаючи з середини 1990-х років почало висловлювати інтерес до членства в ЄС, але ці заяви не були підкріплені послідовним проведенням реформ економічної і політичної системи, оскільки на цей час органи державного управління були захоплені олігархічними угруповуваннями, в інтереси яких не входило виконання вимог КЗ ЄС щодо процесів лібералізації, характерних для відкритих ринків.Крім того, висловлення бажання до членства, вербалізація намірів радикально відрізнялася від практичної демонстрації намірів і того розмаху впровадження ринкових реформ, який спостерігався в країнах Балтії на початку 1990-х років.Залишається відкритим академічне питання: якщо би ЄС запропонував Україні не тільки “”батіг” відмови від членства, але натомість “”пряник”однозначної (завжди умовної) пропозиції до вступу,- як спостерігалося в вивадку Словаччини та Румунії, - чи довело би це до впровадження більш суттєвої лібералізації як економічних, так і політичних параметрів? В випадку групи КРАЇН СТАТУСУ НЕЗАВЕРШЕНИХ РЕФОРМ (до якої до кінця 1990-х років входили Болгарія, Румунія, і можливо, Хорватія), інтерполяція трьох основних детермінант навігаційної парадигми, свідчить про неоднозначність та різноплановість перехідних процесів. В деяких країнах на ранніх стадіях була зроблена спроба проведення реформ рішучим і швидким темпом, але подібна стратегія реформації не виявилася довготривалою.В Болгарії, наприклад, спостерігалося уповільнення структурних реформ, продовження надання великих субсидій державним підприємствам, що призвело до краху стабілізаційної політики. Слабкість системи контролю фінансової системи та відсутність адекватних регуляцій, що є характерною рисою часткового введення ринкових реформ, спричинили до появи фінансових пірамід в Албанії, і як результат – кризу фінансової довіри.Для решти країн Південно-Східної Європи процес переходу до ринку відзначується поступовим характером, що частково можна пояснити умовами політичної нестабільності та розгортанням соціальних конфліктів на території колишньої Югославської Федерації. Розглянемо характер реформаторської діяльності у співвідношенні до еволюції політичного соціуму. В групі цих країн спостерігається неоднорідна кореляція курсу проведення ринкових реформ до типу пост-комуністичних урядів . В Албанії, наприклад, на протязі перших років періоду трансформації, спостерігалася тривала боротьба різноманітних угруповань широкого поля політичного спектру. В Болгарії та Румунії – домінантність старої структури влади, з незначною пропорцією нових, більш демократичних коаліцій. В колишній Югославії – також змішаний тип уряду, складений на початкових стадіях з партій колишньої соціалістичної еліти, і пізніше – коаліційних урядів. Нарешті, фактор членства в ЄС також виявився неоднозначним. Як відмічалося вище, Болгарія та Румунія були в першій групі учасників ранньої фази неформальних дискусій щодо можливостей членства, в той час як інші країни, в силу свого географічного розташування, в свою чергу також розраховували на членство, але реальний стан економіки цих країн до певної міри може пояснити мовчання адміністрації ЄС. Позиція Європейського Союзу щодо перспектив можливого членства цих країн ніколи не мала заохочуючого, чи запевнюючого характеру; деяку зміну тону, натякаючу на віддалену можливість членства, можна зауважити після недавніх декларацій 2002 – 2003 років в контексті угоди Стабілізації та Асоціації . В той же час , позиція ЄС щодо цієї групи країн не була настільки супротивна самій ідеї членства, як в випадку країн групи СНД, що знаходяться далі на Схід. Півсумовуючи , зауважимо, що в ході проведеного аналізу була застосована розроблена автором навігаційна парадигма перехідного процесу, яку необхідно розглядати в системі детермінант, або факторів, що впливають на результати ринкової трансформації і яка логічно пояснює ключові тенденції процесу переходу до ринку.На підставі данної парадигми емпірічним шляхом було перевірено ряд гіпотез, а також там, де представлялося можливим, було проведено статистичний аналіз. Деякі із тестів, що були проведені , дали переконуючі результати, інші, – як наприклад,вимір такої перемінної, як перспективи можливого членства в ЄС,- виявилось більш важко виміряти, однак в усіх випадках результати співпадають з запропонованими гіпотезами. Так,ступінь захоплення органів державного управління олігархічними структурами на 1999 рік, виміряна Світовим Банком, суттєво співпадає з відкладанням розпочатку процесу стабілізації (див. СД, графік 4) і введенням реформ (див.СД, графік 5). Оцінка перспектив на членство в ЄС може бути виміряна як значимість пропозиції на вступ, отриманої безпосередньо від ЄС, або як ступінь рішучості намірів конкретної країни; чим вище значимість пропозиції або рішучості намірів, тим коротше період відкладання реформ (див. СД,табл.9). Представляє особливий інтерес наступний результат статистичного аналізу: рівень ступеню захоплення органів державного управління олігархічними структурами (за даними 1999 року) зворотньо пропорційний рівню прогресу до ринку (ІПП за показниками 2004 року). [/Див.СД,графік 6 і табл.12/. ]. Проведені розрахунки підтверджують центральну гіпотезу, запропоновану на підставі навігаційної парадигми: в країнах, де органи державного управління виявилися захопленими олігархічними структурами, процес переходу до ринку можна охарактеризувати як “”заморожений”, а стан економіки – як такий що знаходиться в стані еквілібріума, тобто зупинений на півшляху до ринкової економіки. Зауважимо два наступних момента стосовно навігаційної парадигми. По – перше, існує значно більш спрощена, альтернативна парадигма: фактор географічної близькості до Західної Європи. Поверховий аналіз, що базується на вимірах географічної відстані, для деяких дослідників є дійсно засобом пояснення перехідного процесу. Однак, географічне положення, взяте за основу пояснення, не дає трактовку фактору вибору політичної стратегії, натомість обмежуючись тим, що відстань до Європи визначує характер політики економічних реформ. Географічна спроба пояснення не в змозі пояснити причини вибору тих, або інших механізмів поведінки, які є важливим аспектом соціально-наукового аналізу причин різнобіжних результатів перехідного процесу в різних групах країн. Географічна парадигма звужує наукове пояснення до теорії детермінізму, що заключається в передвизначеності шляхів подальшого політичного і економічного розвитку країн. Розмах сили амплітудних коливань центробіжних сил від усталеної соціально-економічної формації, яка характеризується плановим веденням економіки до пост-комуністичної трансформації, процес якої розпочався після розпаду комуністичної імперії в 1989 році, також виявився недостатньо врахованим. В багатьох країнах політичні еліти виявилися спроможними використати цей історичний шанс для проведення радикальних змін, як наприклад, в Польщі, Чехословаччині, країнах Балтії, Албанії, та на протязі короткого періоду, - в Вірменії, Росії та Киргізстані. Рішення інших країн провадити економічні зміни менш радикальним шляхом було обумовлено їх власним, характерним для кожної окремої країни вибором, але не тільки фактором географічної передвизначеності. Таким чином, характер рішення країн щодо способів економічної трансформації можна пояснити не тільки географічними і історичними умовами, скільки їх власним вибором. Розглянемо наступний приклад. При порівнянні Чехословаччини та України на ранніх стадіях пост-комуністичної трансформації можна зауважити, що номенклатура, яка була при владі в останніх роках радянського режиму, не відрізнялася наявністю сильних реформаторських тенденцій, на відміну від Угорщини, або Польщі. Потужні демократичні зрушення кінця 1980-х років, що передвипередили зміни політичних режимів, вилились в народні демонстрації, лідери яких в обидвох країнах складалися, в основному, із дисидентів та інтелектуальної еліти, з обмеженою кількістю спеціалістів технічних професій, або економістів. В Чехословаччині лідери демократичного руху не вагалися взяти владу і відповідальність за долю держави в свої руки, тоді як непопулярне комуністичне правління втрачало контроль. В Україні же сили Руху не були певні своїх можливостей управляти урядом. Як результат компромісного рішення з номенклатурним урядом під керівництвом Кравчука була заключена так звана Фаустова угода, за якої переіменовані комуністи дали обіцянку підтримати незалежність України в обмін на відкладення проведення економічних реформ, які вважалися вторинними на порівняння з прерогативою установлення символів незалежності. По-друге, теоретичні рекомендації щодо першопочаткового встановлення ринкових інституцій з послідовною лібералізацією економіки не були прийняті під увагу в жодній із країн, де перевага була віддана поступовому підходу трансформації ринку. Таке рішення було зроблено виключно на підставі індивідуального вибору кожної окремо взятої країни. Фактично, це можна зауважити при розгляді складаючих Індексу Перехідного Процесу: в тих країнах, де перехідний період відбувався найбільш повільним темпом, показники стану лібералізації були навіть нижчі, чим показники розвитку ринкових інституцій (див. СД,табл.4). На практиці, заяви політичних еліт стосовно неготовності суспільства до ринкових змін і пропаганда переваг поступової трансформації, служили прикриттям для збереження і укріплення персональних позицій в системі влади. На порівняння з цим , стратегія радикального проведення економічних реформ (big-bang strategy), яка з теоретичної точки зору (за розрахунками математичних моделей), виглядає менш привабливою,на практиці виявилася більш ефективною: швидкий, рішучий темп впровадження реформ не залишає часу і місця для політичних маніпуляцій, коли впливові кола капіталізують на своєму привілейованому положенні, прикриваючи персональну мотивацію лозунгами відкладання реформ для соціального блага. В математичних моделях градуалізму, що обгрунтовували доцільність поступового переходу, не було теоретичної помилки; можливо, було недооцінене значення математичної погрішності того припущення, що політичні діячі, переслідуючи власні інтереси, будуть готові строго слідувати рекомендаціям науковців. Математичні розрахунки, зроблені на підставі нової генерації моделей переходу до ринку, стосовно країн, в яких органи державного управління виявились захопленими олігархічними структурами, включають параметри “”персональних інтересів олігархів” до складу математичного аналізу. Результат проведеного аналізу стверджує, що олігархічні групи надають перевагу status quo , за якого продовжується можливість отримання високих персональних прибутків, на відміну від стану більш лібералізованої економіки, яка надійніше забезпечує права власності.Абстрактна математична модель не протирічить тому самому висновку, який спостерігається на практиці. ПЕРСПЕКТИВИ МАЙБУТНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА РЕКОМЕНДАЦІЙНІ ЗАУВАЖЕННЯ На початкових стадіях 27 пост-комуністичних країн, що стали предметом данного аналізу, були згруповані в п”ять категорій на підставі індикаторів перехідного процесу; в процесі дослідження виявилося більш доцільним угруповання країн на чотири категорії, які відповідали характеру їх політико – економічних режимів за станом на 2004 рік. При аналізі основних напрямків майбутнього розвитку країн пост-комуністичної трансформації, виділемо три основні групи , де ці тенденції виявилися особливо чітко. 1. Перша група включає країни Центральної Європи і країни Балтії , де перехід до ринкової економікі вважається успішно завершеним, а також переважну більшість країн Південно – Східної Європи, де цей проце ще не завершений, але на 5 – 10-річну перспективу найбільш імовірно буде визначений перспективами інтеграції до ЄС. 2. Друга група складається із країн СНД-ОР, що відстають від інших при проведенні ринкових реформ, і де перехід до ринкової системи тільки розпочався. 3. Третя група включає країни групи СНД-ПР, де органи державного управління виявилися захопленими олігархічними структурами. Рекомендації щодо економічної політики і тенденцій розвитку легше давати, або визначувати для перших двох груп країн; в той час, як для третьої – завдання більш складне і спірне. 1. Для країн першої групи, зв”`язаних узами членства, або тими, що знаходяться в стадії переговорів вступу до членства в ЄС, характер майбутньої економічної політики щораз менше визначується проблемами переходу від соціалістичного способу господарювання до ринкової економіки, але натомість, більшою мірою проблемами , типовими для вступу в ринкову систему нових економік середнього доходу, де залишилося впорядкувати деякі неспівпадання інституційного характеру. Для цих країн в майбутньому будуть актуальними питання загальних напрямків розвитку економіки, державних фінансів, монетарної політики та політики обміну валюти. Треба відмітити також деякі додаткові специфічні особливості, що відносяться до аспекту членства в ЄС, як, наприклад, оптимальний час входження до єврозони і прийняття Євро як монетарної одиниці розрахунку. Ці проблеми харктерні для більш розвинених економік і виходять поза межи питань ринкової трансформації. Для тих країн, що мають високі шанси вступу до ЄС, але де процес трансформації ще не досяг відповідного рівня, такі аспекти перехідного періоду, як лібералізація, приватизація, розвиток ринкових інституцій, та інші,будуть вирішуватись в ході переговорів з ЄС, при практичному узгодженні вимог Кодексу законів ЄС для кожної окремої країни, що не залишає місця для відхилення від курсу ринкової трансформації, але можуть різнитися в часі. В ході аналізу було виділено ряд наступних особливостей ринкової трансформації, характерних для цих країн: проведення структурної лібералізації було найбільш успішним в тих випадках, де стабілізаційні заходи проводились швидко і на ранніх етапах перехідного періоду; успішність приватизації обумовлюється відкритістю і прозорістю приватизаційних заходів. Крім того, відмітимо,що прямий розпродаж державного майна, здійснений під контролем реформаторських урядів, виявився найбільш успішним, оскільки така методика забезпечувала більшу ступінь прозорості, чим інші способи приватизації. 2. Прийде час, коли країни,що відстають і де реформи провадились тими провідниками, чиє бачення більше схилялося до режиму соціалістичного планування, чим до ринкової економіки, будуть готові до впровадження ринкових реформ.В такому випадку, буде корисний досвід тих 24 країн, що знаходяться на різних етапах ринкової трансформації. По-перше, незважаючи на важливість застановлення ринкових інституцій та установ, пріоритет на початкових стадіях трансформації ринку має бути наданий заходам лібералізації, спрямованої на закриття різноманітних лазівок для диспропорцій ціноутворення і державних регуляцій з метою мінімізації можливостей для персонального збагачення.Час, витрачений на застановлення ринкових інституцій та очікування результатів їх функціонування, на довшу перспективу, може виявитись дуже коштовним для країни, оскільки дозволяє створити передумови для формування груп інсайдерів, готових використати своє привілейоване положення з метою здобуття персонального прибутку, що було неможливо за часів обліку та контролю, властивого плановій економіці соціалізму. Крім того, рішучий та широкомасштабний характер введення реформ (в тих випадках, де він був втриманий), мав більш позитивні наслідки,чим поступова лібералізація. Побоювання стосовно негативного впливу такого підходу на погіршення соціального стану населення виявилися безпідставними , хоча необхідною умовою успішності подібного підходу є впровадження “”сітки безпеки”, тобто підключення окремих механізмів, що спрямовані на фінансову компенсацію тих категорій населення,які втратили роботу внаслідок неминучої зміни структури ринку. По – друге, незалежно від часового фактору ,- ранішого або пізнішого проведення широкомасштабної приватизації, - цей процес має бути відкритим і прозорим для всіх можливих учасників економічного процесу з метою виключення можливостей приватизації об”`єктів державного майна інсайдерами та впливовими індивідуалами за неадекватно низькими цінами. Феномен доступу інсайдерів до приватизації державних маєтків на привілейованих умовах, погіршує перспективи ринкової трансформації з наступних причин: викликає обурення та підриває довіру населення до проведення ринкових реформ; призводить до створення фінансових угруповань, здатних захопити органи державного управління. По – третє, не можна недооцінювати такий аспект успішності трансформації, як створення ринкових умов і законодавчого клімату, сприятливого для розвитку підприємств середнього і малого бізнесу.Це потребує радикального спрощення процедур ліцензування, оподаткування та регуляцій; при цьому не вистачає простого спрощення законодавства і полегшення шляхів вступу до ринку, - важливо подолати бюрократичні бар”`єри, створити механізми роботи податкових комісій в режимі прозорості, що заперечують хабарництво. Приклади керівництва є найбільш потужним інструментом для досягнення цієї мети. 3. Найбільшу ділему в світлі перспективи переходу до ринкової системи представляють країни, де органи державного керівництва виявилися захопленими олігархічними структурами.Надання практичних рекомендацій в таких країнах, де члени уряду пов”`язані з олігархами круговою порукою, може нагадувати поради, як безпечніше вийти лисиці із курника.В екстремальних випадках, олігархічні уряди та олігархічні клани невідроздільні. Однак, не виключається можливість, що деякі із членів уряду задля встановлення законності в країні і історичної справедливості, будуть готові прийняти пораду щодо шляхів подолання влади олігархів. В принципі, є резонним передбачити, що після зведення нанівець можливостей приватизації державних маєтків, олігархи почнуть шукати можливостей захисту прав своєї власності. Існує аналітична гіпотеза, яка базується на тому законі діалектики, що коли вищезгадана ситуація набирає кількісного розмаху, олігархічний стан тяжіє до переходу в іншу якість,тобто імовірний такий розвиток подій, коли самі олігархи виставляють вимоги політичного врегулювання, що в кінцевому рахунку призводить до впровадження лібералізаційних заходів, і як наслідок,зменшенню олігархічних впливів. Можна сперечатися, що подібний погляд щодо “”неминучої” еволюції перехідного процесу не тільки не співпадає з історичною тендецією поведінки впливових бізнесових кіл, але і з тим станом економічного розвитку, який в умовах засилля олігархії, залишає широке поле для використання привілейованих позицій для власного збагачення навіть тоді, коли процес приватизації державного майна вже закінчений. В теорії, олігархи дійсно зацікавлені в механізмі захисту прав своєї власності; на практиці, за право власності може бути завлачено індивідуально, причому ціна може бути значно меншою, чим рента від непрозорого лоббіювання.Не виключаючи можливості виникнення ситуації, коли олігархи стануть пропонентами проведення реформ і більш відкритих ринків,залишається питання, як скоро це може відбутися? – адже дотепер в країнах СНД ще спостерігаються сильні олігархічні тенденції , ринкові реформи призупинені, або “”заморожені”. Зауважимо, що за виключенням деяких параметрів, жодна із країн знаходиться в тому екстремальному стані олігархічного захоплення органів державного управління, що був описаний вище. Досить імовірно, що політичні діячі, або широкоглядні олігархи виявлять здатність до продовження ринкових реформ, і таким чином, поступово елімінувати практику закріплення законом права власності для впливових ділових, або політичних кіл на підставі наданих привілеїв. Можливо, радикальні зміни урядів, що відбулися після хвилі революцій “”кольору надії” в Грузії, Україні та Киргізстані відкриють нові можливості для економічної лібералізації і демократизації суспільства, та дозволять реверсувати тенденції захоплення органів державного управління олігархічними структурами. Серед політичних заходів , здатних заперечити розвиток олігархічних тенденцій, найбільш ефективними виявляються наступні: - Реверс приватизації і скорочення впливу олігархів; - Обмеження впливу олігархів антимонопольними регуляціями та ліквідація будь-яких субсидій та ліцензій; - Підсилення розвитку підприємств малого і середнього бізнесу як противага великим підприємствам. Перший підхід є найбільш ризиковний і найменш рекомендований для застосування на практиці.Він може бути найбільш політично популярний в тих країнах, де олігархи, з певною долею справедливості, в суспільній свідомості розглядаються як вори. В тих випадках, коли факт нелегальної приватизації не доказаний юридично, такий підхід може виявиться більш шкідливим на довшу перспективу.Приймаючи під увагу той загальний клімат непрозорості, в якому проводилася приватизація, перспективи юридичного доказу нелігітимності є дуже непевними, тому вплив реверсивних акцій уряду, та обєктивність цього процесу може бути досить обмеженою. Позбавлення окремого олігарха права власності без грунтовного юридичного доказу носить більш характер політичної акції, чим акту справедливості, залишаючи враження, що уряд завжди більш впливовий, чим приватний сектор, - погляд, який бажано подолати в країнах данного регіону, - і що протирічить самому змісту ринкової трансформації. Навіть для малих підприємств подібні дії уряду служать не стільки сигналом перемоги справедливості, скільки ствердженням фактору всемогутньості держави. Найбільшу небезпеку становить приватизаційний реверс на користь іншого привілегійованого інсайдера. Таким чином, в випадку прийняття рішення стосовно реприватизації економічних об»`єктів, необхідно враховувати наступні умови: число об»`єктів реприватицації має бути обмеженим; юридичний процес має носити відкритий характер, факт юридичної нелігатимності доведеним; виключення можливості несправедливої приватизації із сторони нової генерації інсайдерів. Обмеження олігархічного впливу шляхом антимонопольних регуляцій досягається не тільки наявністю відповідних законодавств та інституцій, - такі законодавства існують на папері в більшості країн регіону. Проблема їх недієздатності носить більш класичний характер: приймаючи до уваги розповсюджену практику підкупу олігархами законодавців, ділема заключається в питанні: quis custodiet custodies, - хто регулює регуляційні агенції.Контроль виконання законодавчих актів, а також ліквідація субсидій та державних привілеїв заперечує розвиток олігархічних впливів. Наявність сильної політичної волі подолати подібні тенденції приносить позитивні результати, однак в умовах довготривалості олігархічних режимів, непідкріплені дії уряду можуть звести ці зусилля до рівня політичних демаршів, або одноразових антикорупційних заходів. Таким чином, уряди з деякою мірою незалежності і бажанням працювати на добро суспільства, мають робити все можливе, щоб подолати олігархічні впливи, навіть якщо цей процес відбувається повільно і не приносить миттєвих результатів. Третій аспект, - сприяння розвитку малого і середнього бізнесу,- також не дає швидких результатів, але він є в категорії найбільш ефективних підходів. Термін “”сприяння”, на відміну від “”підтримка” підхреслює той нюанс, що уряд не повинен направляти державні ресурси на розвиток малого бізнесу. Сприяння означає полегшення подолання бюрократичних бар”`єрів та тягара оподаткування, які спостерігаються в цьому секторі в країнах регіону.Визначені вище перепони є головною причиною малочисельності підприємств цього сектору економіки на порівняння з країнами Центральної Європи; його обмежений розвиток включає багато факторів пояснення причин слабкості громадянського суспільства.Важливість існування сильного сектору економіки, який складається із малих і середніх підприємств,полягає на тому факті, що він не тільки є найбільш іноваційною та динамічною частиною економіки, - його важливість полягає на тому, що такі учасники економічної діяльності є сильними пропонентами прозорості, рівних прав та демократії, іншими словами,справжнього правління закону. Є підстави вважати, що незважаючи на всі перешкоди, цей сектор продовжує повільно розвиватися; за умов усунення цих перешкод, цей процес може бути прискорений, створюючи ефективну противагу політичному впливу олігархії. Цей підхід є основоположним для країн, де процес переходу до ринку знаходиться в процесі стагнації і де капіталізм процвітає для тих небагатьох обранців, які роблять бізнес в неконкурентних умовах режиму обмеженої ринкової економіки.Відкриття ринку для нових учасників економічної діяльності та вирівнення параметрів поля конкуренції як для великих, так і для малих підприємств, є найбільш потужним важелем трансформації таких держав до ринкової економіки, де капіталізм доступний для всіх. В трьох окремих випадках країн, де органи державного управління виявилися захопленими олігархічними структурами, критична маса незадоволення населення вилилася в спроби змінити існуючий лад: відбулася рожева революція в Грузії, померанчева революція в Україні, та революція тюльпанів в Киргізстані. Не забігаючи наперед в оцінці перспектив цих країн щодо можливого повернення до ліберальних змін в економіці та політиці, відмітимо очевидну унікальність України: важливість стратегічного положення і розмір цієї країни підвищують імовірність відновлення курсу на членство в ЄС. Досвід переходу до ринку пост-комуністичних країн , що спостерігається на протязі отсанніх 15 років, чітко доказує сильний дисциплінуючих вплив фактора членства в ЄС на зміну економічної політики. В заключенні, відмітимо два наступні моменти.По-перше, кожна із революцій “”кольору надії” мала свій, унікальний характер, але домінантним фактором, характерним для всіх випадків,який спричинив великі людські зрушення, було зростаюче розчарування населення політичними та економічними зловживаннями олігархічної кліки. По-друге, важко робити передбачення щодо можливості аналогічних революційних зрушень в інших країнах. Незважаючи на схожі прецеденти в Словаччині в 1998, або в Сербії в 2000 році , важко було передбачити, або навіть уявити подібний хід подій. Однак, незадоволення та розчарування широких кіл суспільства щодо економічних та політичних зловживань, спостерігається і в інших країнах регіону. Не пробуючи робити прогнози, будемо сподіватися приємних сюрпризів.  СТАТИСТИЧНИЙ ДОДАТОК  Figure 1 Figure 1   Figure 2 Figure 2  Figure 3a. Vicious Circle of Delayed Reform and Oligarchic Development Figure 3ab.. Virtuous Circle of Rapid Reform and Liberal Market Development  Figure 3b. Vicious Circle of Delayed Reform and Oligarchic Development  Figure 4. State Capture Higher the Longer Delay in StabilizationFigure 4. State Capture Higher the Longer Delay in Stabilization  Figure 5. State Capture Lower the More Rapid Reforms  Figure 6. State Capture Freezes Further Transition  Table 1. RECOVERY: ESTIMATED INDEX of GDP 2003 (1989=100) Unadjusted 2003 Value Adjustment Central Europe 115 139 Baltics 90 112 Southeast Europe 82(96) 86 CISM 67 84 CISL 104 n.a. Source: Unadjusted Value: EBRD Transition Report 2004; Adjustment: Adjusted by 50% of Asland estimates as shown in Table 3.1, except CISL, explained in text.  The first number is for all six countries; the brackets value excludes Bosnia-Herzegovina and Serbia, whose crises and hence transition start came much later. Table 2. INFLATION PERFORMANCE (CPI Increase in 2003, Percent) Range Mid Point Low Case High Case Central Europe 2.5 Czech Rep. (0.2) Hungary (4.7) Baltics 0.9 Lithuania (-12) Latvia (3.0) Southeast Europe 8.8 Macedonia (1.1) Romania (15.4) CISM 9.7 Kyrgyz (3.1) Tajikistan (16.3) CISL 13.3 Turkmenistan (6.5) Belarus (28.5) Source: EBRD Transition Report 2004, Table A 2.3 Table 3. CUMULATIVE FDI PER CAPITA, 1989-2003, $U.S. (By Subregion) Group Average Low Countries High Countries Central Europe 2,305 Poland (1,355) Czech Rep. (3,710) Baltics 1,641 Lithuania (1,070) Estonia (2,400) Southeastern Europe 465 BiH(282) Bulgaria (795) CISM 339 (136) Russia (31) Kazakhstan (1.094) CISL 168 Uzbekistan (35) Turkmenistan (269) Source: EBRD Transition Report 2004, Table A 2.8  Value in brackets excludes the energy exporters: Azerbaijan, Kazakhstan, Russia Table 4. Quality of Institutions in Transition Economies 1997-98 Average value of index(a) (Range -20 to +20) Developing countries in same range Central Europe (b) +6.0 Chile, Korea, South Africa Baltics +4.0 Uruguay, UAE South-East Europe - 2.8 India, Lebanon, Pakistan CIS Moderate Reforms -6.1 Peru, Burkina Faso, Guatemala CIS Limited Reforms -10.3 Kenya, Haiti, Laos Average Industrial Countries +12.6 Source: Author’s calculations based on data in Weder (2001) Notes: (a) The Weder index is a composite of five governance indicators from the World Bank data base noted in text. (b) The country groupings are elaborated in Chapter 2 and reflect approximately the degree of progress to market economy status.  TABLE 5: AVERAGE HUMAN DEVELOPMENT INDICATOR VALUE (UNDP, HUMAN DEVELOPMENT REPORT Various years) (Maximum 2001, Norway=.944 ;Min. Sierra Leone= .275) 1990 1995 2001 Central Europe .815 .821 .845 Baltics .812 .779 .822 SEE(3 of 6) .752 .749 .772 CISM .772 .721 .737 CISL .767 743 .760 TABLE 6. CHRONOLOGY OF EVENTS: POST-COMMUNIST COUNTRIES Years Regime Transition Stabilization Europe Comm. Change Start Start(m) Agreement Central Europe Hungary 42 10/89 1990 3/90 (5) 3/92 Poland 41 6/89 1990 1/90(7) 3/92 Czech Rep. 42 12/89 1991 1/91(1) 3/92 Slovakia 42 12/89 1991 1/91(1) 3/92 Slovenia 46 6/91 1992 2/92(8) 6/95 Croatia 46 6/91 1992 12/92* (18) 6/04 Baltics Estonia 51 8/91 1992 6/92 (10) 6/95 Latvia 51 9/91 1992 6/92 (9) 6/95 Lithuania 51 8/91 1992 6/92 (9) 6/95 SEE Bulgaria 43 6/90 1991 2/91 (7) 1/95 Romania 42 5/90 1991 1/93 (32) 2/95 Macedonia 47 12/91 1992 1/94 (24) -- Albania 47 3/92 1991 8/92 (5) -- CISM Armenia 71 9/91 1992 12/94 (38) -- Georgia 70 4/91 1992 9/94 (38) -- Kazakhstan 71 12/91 1992 1/94 (38) -- Russia 74 12/91 1992 1/92 * (2) -- Kyrgyz R. 71 8/91 1992 4/93 (20) -- Moldova 51 8/91 1992 9/93 (24) -- Ukraine 72* 8/91 1992 11/94 (38) -- Azerbaijan 70 10/91 1992 1/95 (40) -- Tajikistan 71 9/91 1992 2/95 (40) -- CISL Uzbekistan 71 9/91 1992 11/94 (38) -- Belarus 72 7/91 1992 11/94 (40) -- Turkmenistan 71 10/91 1992 99?? (90+) -- Sources: Years of Communism, Transition Start, Stabilization Start: from IMF (2000), Table 3.1 and 3.6; Regime Change, Europe Agreement from Heenan and Lamontagne (1999). * Three dates were arbitrarily changed by author. For Croatia, the 10/93 date in IMF source is the finally successful effort; the first in 8/91was stillborn due to war financing, while a second shown here in 12/92 was temporarily successful though reversed. Russia’s first stabilization undoubtedly started with Gaidar’s reforms in January 1992 even if they failed — April 95 dates the first large IMF standby which was more successful. Ukraine had a socialist government as early as 1917, but Republican governments contended for power until 1919. TABLE 7. MILESTONES OF TRANSITION PROGRESS Months to Year priv. Year Year TI Year TI delTI 5%/m sec.share TI= “half-market” “near-market” first inflation 50%/65% 2.5 =2.7 =3.3 3 yrs. Central Europe Hungary 0 93/96 92 93 95 1.0 Poland 12 93/97 92 93 95 1.2 Czech Rep. 0 93/94 92 93 94 1.6 Slovakia 0 94/96 92 93 95 1.6 Slovenia 10 95/00 93 93 98 0.9 Croatia 25 96/03 94 95 00 0.6 Baltics Estonia 14 94/95 93 94 96 1.7 Latvia 14 95/98 94 95 00 1.4 Lithuania 10 94/95 93 94 00 1.6 SEE Bulgaria 45 95/98 95 97 02 1.0 Romania 48 96/01 95 97 [03=3.0] 0.9 Macedonia 28 96/03? 95 96 [03=3.0] 0.6 Albania 15 94/96 95 00 [03=2.8] 0.9 CISM Armenia 45 96/02 96 98 [03=3.0] 0.5 Georgia 45 96/02 96 97 [03=3.0] 0.4 Kazakhstan 39 97/02 96 96 [03=3.0] 0.8 Russia 44 94/97 95 95 [03=2.9]* 1.3 Kyrgyz R. 29 96/02 94 95 [03=3.0]* 1.5 Moldova 32 98/03=50 94 95 [03=2.8]* 1.1 Ukraine 51 96/02 96 02 [03=2.8] 0.4 Azerbaijan 40 01/03? 98 00 [03=2.7] 0.3 Tajikistan 60 02/03=55 98 03 [03=2.7] 0.3 CISL Uzbekistan 43 [02=45] [95=2.4] [03=2.2]* 1.0 Belarus 42 [02=25} [95=2.1] [03=1.9]* 0.6 Turkmenistan 70 [02=25] [97=1.6] [03=1.3]* 0.1 Sources: Months to reach 5% monthly inflation taken from Kraft (2000) for 10 cases, IMF reports for the rest. Other data author’s computations based on EBRD Transition Report 2003 and TI values as in Ch.3 Appendix. [x]: Shows latest or closest relevant value of TI achieved. *: TI score constant or reduced in recent years, as shown in CISL cases with maximum under col. 3-4. For Russia the maximum was 3.0 in 1997; Kyrgyz has remained at 3.0 since 97, and for Moldova at 2.8 since 1998. ?: Indicates data not available after 2002, but recent trend if projected would give 65% by 2003. TABLE 8. TRANSITION COUNTRIES AND TYPE OF REFORM STRATEGY I. ADVANCED-START/ III. BIG-BANG/ABORTED IV. GRADUAL,DELAYED STEADY PROGRESS UNSUSTAINED or UNSTEADY REFORMS ________________ __________________ ___________________ Croatia Albania Azerbaijan Hungary Bulgaria Armenia (Poland?) Kyrgyz R. Georgia (Macedonia?) Macedonia Kazakhstan Slovenia (Moldova?) Moldova Russia Ukraine Tajikistan Romania II. SUSTAINED V. LIMITED or REVERSED BIG-BANG REFORMS ___________ ____________________ Estonia Belarus Czech R. Uzbekistan Latvia Turkmenistan Lithuania Poland Slovakia Table 9. EU “OFFER” and Reform Delay Months to Strength of EU Offer 5% Infl. STRONG MODERATE WEAK - Turkm(70) --60 Taj - - - - --50 Ukr - Rom - Bulg Arm/Geo - Rus/Uzb - Bel --40 Aze - Kaz - - - Mol --30 Kyr - - Mac - Cro - --20 - - Alb - Est/Lva - Pol Slv/Lith --10 - - Hun - - Czech/Svk ------------------------------------------------------------------------------------------------------------ Source: Months to 5% inflation or start of stabilization: Tables 6.1, 6.2. EU offer, see text  Table 10. State Capture Index, 1999 Hungary 0.10 Armenia 0.11 Poland 0.17 Georgia 0.34 Czech Republic 0.16 Kazakhstan 0.18 Slovakia 0.34 Russia 0.45 Croatia 0.43 Kyrgyz Republic 0.41 Central Europe 0.20 Moldova Ukraine 0.52 0.45 Estonia 0.14 Azerbaijan Tajikistan 0.58 -- Latvia (0.22) Lithuania 0.17 CISM 0.38 Baltics 0.18 Uzbekistan Belarus 0.08 0.12 Bulgaria 0.40 Turkmenistan -- Romania 0.30 Macedonia (0.35) CISL 0.10 Albania (0.35) Bosnia-Herzegovina (0.40) Serbia-Montenegro (0.50) South-East Europe 0.35 (0.38) Source: Author’s calculations averaging two concepts of state capture, pervasiveness and concentration, as reported in Figure 3 of Hellmann and Schankermann (2000). For bracketed cases, no values are reported in the 1999 study; 1999 values are pro-rated using a 2003 World Bank study of ‘crony bias’ (a related but different concept), Hellmann and Kaufmann (2002)), Chart 2.  Table 11. Concentration of Forbes Billionaires No. of Billionaires % of Billionaires % of World GDP %Bill>% GDP Russia 26 4 1 USA 340 48 30 Sweden 6 0.9 0.7 Canada 16 2.3 2.2 Ukraine 3 0.4 0.3 %Bill<% GDP Poland 2 0.3 0.5 Germany 41 5.9 6.2 Mexico 10 1.4 1.8 Spain 8 1.1 1.8 France 10 1.4 4.4 UK 8 1.1 4.7 Table 12. Regression Results: State Capture 1999 determined by (1) months to 5% Inflation and (2) TPI after 4 years Regression Statistics Multiple R 0.754683359 R Square 0.569546972 Adjusted R Square 0.51890544 Standard Error 0.098592675 Observations 20     ANOVA df SS MS F Significance F Regression 2 0.218646235 0.109323 11.24664 0.00077334 Residual 17 0.165248765 0.009721 Total 19 0.383895             Coefficients Standard Error t Stat P-value Lower 95% Upper 95% Lower 95.0% Upper 95.0% Intercept 0.550214564 0.23084186 2.383513 0.029079 0.06318082 1.037248312 0.063180817 1.037248312 X Variable 1 0.003655104 0.001714457 2.131931 0.047898 3.7916E-05 0.007272291 3.79159E-05 0.007272291 X Variable 2 -0.129416055 0.072198175 -1.79251 0.090864 -0.2817409 0.022908778 -0.281740888 0.022908778                    Regression Statistics Multiple R 0.754683359 R Square 0.569546972 Adjusted R Square 0.51890544 Standard Error 0.098592675 Observations 20     ANOVA df SS MS F Significance F Regression 2 0.218646235 0.109323 11.24664 0.00077334 Residual 17 0.165248765 0.009721 Total 19 0.383895             Coefficients Standard Error t Stat P-value Lower 95% Upper 95% Lower 95.0% Upper 95.0% Intercept 0.550214564 0.23084186 2.383513 0.029079 0.06318082 1.037248312 0.063180817 1.037248312 X Variable 1 0.003655104 0.001714457 2.131931 0.047898 3.7916E-05 0.007272291 3.79159E-05 0.007272291 X Variable 2 -0.129416055 0.072198175 -1.79251 0.090864 -0.2817409 0.022908778 -0.281740888 0.022908778                    TABLE B : FINAL TRANSFORMATION OUTCOMES AND PRINCIPAL DETERMINANTS OUTCOME TYPES1 REFORM DEBATES PROCLIVITY TO RENT-SEEKING EU BEACON Liberal Societies almost all rapid reformers, either advanced start and early progress or sustained big-bang marginal: BULG early efforts but unsustained; ROM always gradual most had first government non-comm. or coalition, or reformed communist privatization generally open, transparent Bulg. and Rom. renamed communist Slovakia short period of “crony” privatization Croatia somewhat greater degree of insider-privatization Višegrad four, Bul., Rom. had early “invitations” Baltics and Croatia had clear and strong vision, demand for membership and eventually convinced EU through reform progress in several cases, EU played “stick and carrot” game effectively: Slovakia, Bul., Rom., and Croatia best examples Captured States all but 2-3 gradual Russia, Kyrgyz, Moldova (perhaps Armenia) cases of aborted big-bang almost all renamed communist gov. privatization generally oriented and non-transparent none enjoyed a warm signal from EU, but own desire ranged from very low to lukewarm no willingness by EU to try “stick and carrot” in serious way Intermediate Regimes Albania and Macedonia aborted big-bang others very late and gradual first governments generally renamed communist. Alb. Exception, very mixed but lots of political instability privatization very mixed, but with exception of Alb. late and not always transparent all had long-term vision of EU membership, but no expectations of early Accession EU disinterest less categorical than for CIS countries, and by 2003 turned positive 1: The categorization of outcome types is described in the article main text.  . PAGE - 66 - - - CHART 4.4 Virtuous Circle of Timely Reform and Development of Competitive Market, Rule-of-Law Limits Rent-Seeking Early & Steady Reforms EU Membership Offer (Strong) EU Membership Desire (Strong) START Limits Development of Powerful Vested-Interests Facilitates SME Development & New Entry Transparency, Even-handed Rule-of-Law High Level of Market Competition mall Entrepreneurs Support Liberal Democracy, Open Markets Support for Global Integration, EU Creates Rent-Seeking Opportunities / Old Elite Revived Delayed Reform EU Membership Offer (Weak) EU Membership Desire (Weak) START Captures State Policy For Self-Interest Oligarchy Develops New Entrants SME’s Face Difficulties Weak Rule-of-Law Weak Support for EU Membership Against Competition, Prefer Status-Quo, Prefer Non-transparent Procedures Fear EU Membership Discipline Creates Rent-Seeking Opportunities / Old Elite Revived Delayed Reform EU Membership Offer (Weak) EU Membership Desire (Weak) START Captures State Policy For Self-Interest Oligarchy Develops New Entrants SME’s Face Difficulties Weak Rule-of-Law Weak Support for EU Membership Against Competition, Prefer Status-Quo, Prefer Non-transparent Procedures Fear EU Membership Discipline