Руська православна церква
Ця стаття може містити оригінальне дослідження. (грудень 2018) |
Руська православна церква — православна церква руських земель (Русі), які входили в такі держави: Королівство Руське, Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, Велике Князівство Руське, Річ Посполита, Військо Запорізьке і Гетьманщина.
В XI-XIII століттях канонічна територія Руської православної церкви (Київської митрополії в юрисдикції Константинопольського патріархату, а також Галицька митрополія та Литовсько-Руська митрополія) поступово поширилась не тільки на теренах сучасних України та Білорусі, а й на частину території Росії, Литви, Польщі, Словаччини, Угорщини та інших.
Основні історичні етапи існування української православної церкви, коли офіційною назвою українських територій було слово «Русь»:
- Київська митрополія (988—1240)
- Галицька митрополія (1303-1401)
- Литовсько-Руська митрополія (1351-1435)
- Київська митрополія (1458—1596)
- Київська митрополія (1620—1685)
Після відокремлення Московської митрополії від Київської у 1458 році її предстоятелі прибрали собі титул «Митрополит Московський і всія Русі». Титул Київських митрополитів, що його надавав Константинопольський патріарх був «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». У 1589 році було проголошено Московський патріархат. З 1686 року, українська церква була переведена під його юрисдикцію (де-факто, тільки Київська та Чернігівська єпархії). Київські митрополити почали призначатися в Москві, а титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі» було замінено спочатку на «Митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Росії», а з 1770 — на «митрополит (архієпископ) Київський».
Константинопольський патріархат неодноразово заявляв, що не визнає канонічним підпорядкування Руської православної церкви (Київської митрополії) до Московського патріархату. Так, у своєму Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII пише: "відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу".
Під час зустрічі офіційної делегації Константинопольського патріархату з президентом України 24 березня 2005 р. глава делегації Вселенського престолу архієпископ Скопельський Всеволод (Майданський) заявив: "Матір Церква, Константинопольський патріархат, вважає, що її дочка - Московський патріархат - має ту канонічну територію, яка існувала в тій Церкві до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії під Московську Церкву (1686) було здійснено Патріархом Діонісієм без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової". А 26 липня 2008 року у своєму Зверненні до Українського народу Патріарх Варфоломій каже: «Найкращим прикладом служби Вселенського Патріархату в Православній Церкві коштом його власних прав на розвиток стосунків із значною серед дочірніх Церков - Українською Церквою, яка сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським князем (988 р.) аж до її анексії до Російської держави за Петра І (1687). І справді, Церква-Мати, за відомих несприятливих обставинах, обмежила себе задля того, щоби з готовністю надати Українській Церкві всіляку церковну, духовну і матеріальну підтримку, орієнтуючись не тільки на повніше застосування духовної спадщини Візантії, але й на оборону її православної ідентичності від важкого політичного тиску поширювачів неправославного вчення, особливо в дуже важкі для побожного українського народу часи.» Далі в цьому ж листі Патріарх ще раз називає приєднання Київської митрополії до Москви «анексією» та каже про її не канонічність: «після анексування України Росією і під тиском Петра І, Вселенський Патріарх Діонісій IV розсудив, що за тогочасних обставин стало необхідним церковне підпорядкування Української Церкви Московському Патріархатові (1687 р.), щоб не примножувати бід побожного українського народу і щоб він був під православним політичним проводом - хоча українська ієрархія сильно і одностайно противилася цьому рішенню, рішенню, що дорівнювало нанесенню явної шкоди канонічним правам Церкви-Матері».
В офіційних документах УПЦ (МП) — структури Московського патріархату на території України — термін «Руська православна церква» вживається стосовно сучасного Московського патріархату[1]. Україномовна версія офіційного сайту Московського патріархату також називає РПЦ «Руською православною церквою»[2].
Українські історики, представники духовенства та науковці доводять, що Руська православна церква — це Українська православна церква на початку свого історичного існування. Своє походження від Руської православної церкви також виводять Американська карпаторуська православна єпархія та Русинська греко-католицька церква.
- ↑ «Українська Православна Церква … є самокерованою частиною Руської Православної Церкви». Архів оригіналу за 12 серпня 2010. Процитовано 29 липня 2010.
- ↑ Офіційний сайт Руської Православної Церкви. Архів оригіналу за 21 липня 2010. Процитовано 29 липня 2010.
- Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
- Історія автокефалії в Україні.
- Іван Огієнко. Українська Церква [Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.]