Ансельм Феєрбах
Ансельм Феєрбах (нім. Anselm Feuerbach; 12 вересня, 1829, Шпаєр — 4 січня, 1880, Венеція) — німецький художник середини XIX ст., представник академізму.
Ансельм Феєрбах походив з відомої родини. Його дід Пауль Йоган Асельм фон Феєрбах був відомим адвокатом. Батько Йозеф Ансельм Феєрбах був археологом. Мати Амалія Керл померла вже у 1830 році. В родині вже була сестра Емілія та малих дітей забрали до себе в місто Ансбах дід та бабця.
1834 року батько узяв другий шлюб із пані Генріеттою Гайденрайх (1812—1891), котра виросла в тому самому Ансбаху й походила з родини священика. Пані Генріетта займалася літературою, давала уроки гри на фортепіано та сама грала, утримувала музичний салон, відвідувачами котрого згодом були Клара Шуман та композитор Йоганнес Брамс.
-
Батько художника -
Клара Шуман, піаністка і композитор, 1859 р. -
Йоганнес Брамс, 1853 р.
У період 1845—1848 років він навчався в Дюссельдорфській академії мистецтв. Його вчителі — Йоган Вільгельм Шірмер (1808—1863), Карл Сон (1805—1967), Вільгельм фон Шадов (1789—1862). Потім він перейшов до Мюнхенської художньої академії. Навчання в останній його не задовольнило й разом із купкою невдоволених студентів 1850 року він покинув Мюнхен. Ансельм перебрався в місто Антверпен, де вивчав твори митців фламандського бароко та проблеми колоризму (його керівник в Антверпені — Густав Ваппенрс). На цьому етапі привабливим для художника-початківця став Париж, куди він відбув 1851 року. У період 1851—1854 років від працював в майстерні художника Тома Кутюра (1815—1879). До цього періоду належить його картини «Хафіз біля фонтана» (1852 р.)
1854 року за фінансової підтримки князя Фрідха Баденсього він уперше відвідав Венецію. На нього справили сильне враження картини венеційських майстрів, особливо те, як вони вирішували проблеми колориту.
У період між 1854—1873 роками він мешкав і працював у Італії, переважно в Римі, ненадовго відвідуючи Німеччину. Є підстави вважати, що під час чергового візиту до Венеції митець захворів на сифіліс.
Ансельм Феєрабх досяг тридцятирічного віку, а все ще ходив в учнях. 1851 року помер його батько й, і без того схильний до пригніченості, художник засумував. У нього склався своєрідний жіночий ідеал у вигляді величної та сумної жінки, утіленням котрого стала мачуха, Генріетта Гайденрайх. 1861 року він зустрів Анну Різі, дружину ремісника, зовнішність котрої нагадувала зовнішність Генріетти. Чотири роки Анна Різі, котру він називав Нанна, була його моделлю та коханкою. Стосунки з Нанною не склалися та через чотири роки вона його покинула. Місце моделі для нього посіла Лючія Бруначчі, дружина корчмаря. Саме остання позувала для величної фігури Медеї в картині «Човен для Медії перед вигнанням».
1862 року художник зустрів графа Шака. Адольф Фрідрфх фон Шак замовив Ансельму копії з улюблених картин італійських майстрів, а також сприяв його знайомству з художниками Арнольдом Бекліним (1827—1901) та Гансом фон Маре (1837—1887). Трійцю цих художників згодом почали називати «Німецькі римляни» за їхню працю та перебування роками в італійському Римі.
Перебування в Римі привело художника до спроб змагання з великими авторитетами минулого. Він створює власні варіанти цілком академічних тем, серед них «Суд Париса», «Орфей і Еврідіка», «Данте та Вергілій у пеклі». Персонажі останнього твору навіяні могутніми фігурами Мікеланджело Буонарроті.
Він робить спроби звернутися до реальності та створює низку картин із жіночою фігурою з якимось музичним інструментом, але всі вони сумні й пасивні («Весна», «Жінка з мандолиною» та інші). Удалішими були його звертання до створення пейзажів («Пейзаж із козами», «Героїчний пейзаж»). Феєрбаха чимось зачепило одне узбережжя та він створив реалістичний краєвид «Узбережжя моря біла Порто д'Анціо», пізніше митець використає цей пейзаж у картині «Човен для Медеї перед засланням». Пейзажі роботи Феєрбаха наближені до пейзажів настрою, котрі створював Арнольд Беклін, вони величні й похмурі, але позбавлені беклінівської таємничости й багатозначности.
Досвід вивчення творів Мікеланджело Буонарроті та Рубенса він використав ще один раз, коли створив величезний плафон для парадної зали Віденської художньої академії. Твір вийшов у стриманій необароковій стилістиці, доволі звичної для віденської авдиторії. Тим не менше «Падіння титанів» його роботи викликало нарікання та несхвальні відгуки.
Академічний живопис спрямовує зусилля власних представників на створення значущих або монументальних творів з античності або з Біблії. Пошуки значимої теми привели Ансельма Феєрбаха 1869 року до теми « Сімпосій філософа Платона». Він узяв момент прибуття на сімпосій у Платона п'яного Алківіада з його прихильниками.
Перебування в Італії спрямувало митця на використання в картині давньоримських реалій, що було антиісторично. Розкішні стінописи помешкання, коштовний мармур на стінах та підлозі, одяг головних персонажів був узятий із реалій імператорського Риму та якоїсь вакхічної сцени, що були абсолютно неможливі для греків доби Платона (філософ Платон не був багатим, а сімпосії проводилися в доволі скромних помешканнях). Сама зустріч відбулася в скромному будинку драматурга Агатона в Афінах, де розкоші вважали неприпустимими для пересічних осіб. Але для митця-академіста створити значиму та красиву картину на античну тему було важливішим за все. Підгулялий натовп із Алківіадом на чолі в картині зустрічав Арістодем, закутаний в імператорську тогу.
У картині Феєрбаха було поєднано врочистість зустрічі філософів, готових провести час за схвальними розмовами про бога кохання та розгульна поведінка Алківіада (через рік після сімпосія — Алківіада вишлють з Афін у заслання). Картина у Феєрбаха вийшла холодно-академічна й надто декоративна, незважаючи на претензії на значимість.
Імперських реалій у другому варіанті картини, котру Феєрбах творив 1874 року, ще більше (золотий посуд, золочена архітектурна ніша з крилатою богинею, золотий вінець Арістодема, розкішні ткані хламіди Алківіада та самого Арістодема). Другий варіант картини, незважаючи на майстерність виконання та розкоші, був холодно зустрітий критикою.
1872 року він прибув у Відень. Незважаючи на всі події з виставками й доволі різним сприйняттям його живопису, Ансельма запросили на посаду професора у Віденську художню академію. Призначення на посаду відбулося 7 серпня 1873 року. Викладацька діяльність художника тривала чотири роки.
Він отримав замову на великий за розмірами плафон для актової зали академії. Митець знову вибирає значущу й декоративну тему «Падіння титанів». Ансельм встиг виконати лише центральну частину запланованого плафона. Розпочалися претензії архітектора Теофіла Хансена. Тому Феєрбах покинув працю над плафоном, котрий доведуть до закінчення лише 1892 року художники Кристіан Гріперкрль та Г. Тентшерт за його ескізами.
1875 року митець практично відбув у відпустку в Італію. У березні 1876 року він захворів на пневмонію. Перебрався до мачухи в місто Гейдельберг. У червні 1876 року Феєрбах пішов у відставку з посади професора. Помер у січні 1880 року у Венеції.
Увічненням пам'яті про художника опікувалась Генріетта Гайденрайх, котра писала про нього статті й витратилася на облаштування його персональної виставки.
Будинок, де народився майбутній художник, перетворено на невеликий музей Ансельма Феєрбаха.
-
Ансельм Феєрбах. Голова Медеї, малюнок -
Ансельм Феєрбах. Штудія до фігур амазонок, 1871 р. -
Ансельм Феєрбах. Штудія фігури для Медаї з сином
- «Автопортрет» у віці 17 років
- «Портрет Лодовіко Аріосто», бл. 1850 р.
- «Покладання Христа в труну», 1851 р.
- «Хафіз біля фонтана», 1852 р.
- «Смерть П’єтро Аретіно»
- «Іфігенія», варіант 1862 року
- " Сад Аріосто " («Лодовіко Аріосто на віллі неподалік Феррари»), 1863 р.
- «Суд Париса»
- «Медея біля урни»
- «Медея на узбережжі» (Medea mit dem Dolche)
- «Данте та Вергілій у пеклі»
- «Старий Вергілій», 1856, Баден-Баден
- «Жінки оплакують смерть Данте»
- «Портрет сестри в блакитній сукні»
- «Портрет Лукреції Борджа» (вигаданий), 1864 р.
- «Голова Отелло» у профіль, тондо
- «Паоло та Франческа», 1864 р.
- «Мадонна з немовлям і янголами»
- «Поет біля джерела», 1866 р.
- «Узбережжя моря біла Порто д'Анціо», 1866 р.
- «Згадка про Тіволі», до 1867 р.
- «Весна» (три жінки й лютнистка), 1868 р.
- «Портрет Б’янки Капелло» (вигаданий)
- «Орфей та Евридіка»
- «Поет Хафіз у шинку»
- «Падіння титанів», плафон дла академії у Відні
- «Сімпосій у філософа Платона», до 1869 р., Карлсруе
- Човен для Медеї перед вигнанням, 1870 р. Нова пінакотека, Мюнхен
- «Скеля в Етрета, Франція»
- «Пейзаж із козами»
- Автопортрет, 1873 р.
-
Алківіад прибуває на бенкет. Картина «Сімпосій філософа Платона» (1869) -
-
Автопортрет, 1846 р. -
«Купання дітей» -
Штудія чоловічої фігури -
«Смерть П'єтро Аретіно» -
«Згадка про Тіволі», 1867 р. -
«Нова Іфігенія», 1875 р. -
«Нанна з віялом», 1862 р. -
«Поет Хафіз із келихом вина в шинку», 1852 р. -
«Поет біля джерела», 1866 р. -
«Паоло та Франческа», варіант вз парковими терасами. Кунстгалле, Маннгейм
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б RKDartists
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118532731 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Karl Günther Zelle: Zur Ikonographie von Anselm Feuerbachs «Medea». In: Zeitschrift für Kunstgeschichte nr. 70, 2007.
