Різка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію Розширене редагування з мобільного |
додане зображення знарядь Страстей |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
== Історія == |
== Історія == |
||
Різка як засіб виховання згадується ще в [[Біблія|Біблії]]; за настановами [[Соломон|царя Соломона]]: «''Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання''». Також {{не перекладено|Бичування Ісуса Христа|бичування Ісуса Христа|ru|Бичевание Иисуса Христа}} є одним із [[Страсті Христові#%D0%97%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%B4%D1%8F%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9|знарядь його мук]] та описане в одному з епізодів [[Страсті Христові|Страстей Господніх]]. |
Різка як засіб виховання згадується ще в [[Біблія|Біблії]]; за настановами [[Соломон|царя Соломона]]: «''Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання''». Також {{не перекладено|Бичування Ісуса Христа|бичування Ісуса Христа|ru|Бичевание Иисуса Христа}} є одним із [[Страсті Христові#%D0%97%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%B4%D1%8F%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9|знарядь його мук]] та описане в одному з епізодів [[Страсті Христові|Страстей Господніх]]. |
||
[[Файл:Фрагмент_ризи_Чудотворної_ікони_Розп'яття_з_Зарваниці.jpg|міні|Зображення пучка різок, як елемента знарядь Страстей на частині ризи [[Ікона Розп'ятого Спасителя Зарваницька|Розп'яття з Зарваниці]]]] |
|||
Биття різками набирало все більшої популярності, воно було найпоширенішим шкільним та судовим покаранням у Європі аж до середини XIX століття. [[Батіг|Батоги]], палиці, [[Шпіцрутен|шпіцрутени]], різки вважалися неодмінними та обов'язковими знаряддями фізичних покарань. Їх застосовували всюди: у в'язницях, поліцейських дільницях, армії, школі, для придушення селянських заворушень і за постановою військових судів на землях Росії та «підросійської» України у XVIII – першій половині ХІХ століть<ref>{{Cite web|url=http://ethnography.org.ua/content/pedagogika-rizky|title=Педагогіка різки|last=Курочкін|first=Олександр|date=|website=ethnography.org.ua|publisher=|language=|accessdate=25-01-2020}}</ref>.[[Файл:Покарання_різками_в_гімназії_за_часів_Російської_імперії.jpg|міні|Покарання різками в гімназії за часів Російської імперії, малюнок [[1858]] року]]Як засіб покарання у навчальних закладах згадується в творах багатьох українських письменників: [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г.Квітка-Основ’яненко]] «<nowiki/>[[Пан Халявський]]<nowiki/>», [[Наріжний Василь Трохимович|В.Наріжний]] «Бурсак», [[Свидницький Анатолій Патрикійович|А.Свидницький]] «<nowiki/>[[Люборацькі]]<nowiki/>», М.Помяловський «Нариси бурси». Зокрема у життєписі [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|І.Нечуя-Левицького]] написаним ним самим: |
Биття різками набирало все більшої популярності, воно було найпоширенішим шкільним та судовим покаранням у Європі аж до середини XIX століття. [[Батіг|Батоги]], палиці, [[Шпіцрутен|шпіцрутени]], різки вважалися неодмінними та обов'язковими знаряддями фізичних покарань. Їх застосовували всюди: у в'язницях, поліцейських дільницях, армії, школі, для придушення селянських заворушень і за постановою військових судів на землях Росії та «підросійської» України у XVIII – першій половині ХІХ століть<ref>{{Cite web|url=http://ethnography.org.ua/content/pedagogika-rizky|title=Педагогіка різки|last=Курочкін|first=Олександр|date=|website=ethnography.org.ua|publisher=|language=|accessdate=25-01-2020}}</ref>.[[Файл:Покарання_різками_в_гімназії_за_часів_Російської_імперії.jpg|міні|Покарання різками в гімназії за часів Російської імперії, малюнок [[1858]] року]]Як засіб покарання у навчальних закладах згадується в творах багатьох українських письменників: [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г.Квітка-Основ’яненко]] «<nowiki/>[[Пан Халявський]]<nowiki/>», [[Наріжний Василь Трохимович|В.Наріжний]] «Бурсак», [[Свидницький Анатолій Патрикійович|А.Свидницький]] «<nowiki/>[[Люборацькі]]<nowiki/>», М.Помяловський «Нариси бурси». Зокрема у життєписі [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|І.Нечуя-Левицького]] написаним ним самим: |
||
{{Цитата|Важка тоді була школа для школярів: тоді було царство різок та паль. Ігумен Феодор вчив добре, але був нетерплячий, палкий та любив бити різками за ніщо... Він часом спересердя посилав під різку цілі парти школярів.|3=|4=}} |
{{Цитата|Важка тоді була школа для школярів: тоді було царство різок та паль. Ігумен Феодор вчив добре, але був нетерплячий, палкий та любив бити різками за ніщо... Він часом спересердя посилав під різку цілі парти школярів.|3=|4=}} |
||
В українських школах за давньою традицією, сікли в суботу (звідси звичай «субітки» або «давати суботників»). Публічні екзекуції відбувалися біля порогу класу або в коридорі школи, [[Бурса|бурси]] й на академічному плацу, обов'язково на очах однокласників і в присутності педагогічного персоналу<ref>{{Cite web|url=https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_najbilshim-grihom-vvazhali-kradizhku-harchiv-u-odnoklasnikiv/414068|title=Найбільшим гріхом вважали крадіжку харчів у однокласників|last=Чебанюк|first=Олена|date=13-12-2011|website=gazeta.ua|publisher=|language=|accessdate=20-01-2020}}</ref>. |
В українських школах за давньою традицією, сікли в суботу (звідси звичай «субітки» або «давати суботників»). Публічні екзекуції відбувалися біля порогу класу або в коридорі школи, [[Бурса|бурси]] й на академічному плацу, обов'язково на очах однокласників і в присутності педагогічного персоналу<ref>{{Cite web|url=https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_najbilshim-grihom-vvazhali-kradizhku-harchiv-u-odnoklasnikiv/414068|title=Найбільшим гріхом вважали крадіжку харчів у однокласників|last=Чебанюк|first=Олена|date=13-12-2011|website=gazeta.ua|publisher=|language=|accessdate=20-01-2020}}</ref>. |
||
У [[Російська імперія|Російській імперії]] бичування різками, як офіційне дисциплінарне тілесне покарання було скасоване [[1903]] року<ref>[http://leksika.com.ua/13710425/legal/tilesni_pokarannya Тілесні покарання] // {{Юридична енциклопедія|6}}</ref>. |
У [[Російська імперія|Російській імперії]] бичування різками, як офіційне дисциплінарне тілесне покарання було скасоване [[1903]] року<ref>[http://leksika.com.ua/13710425/legal/tilesni_pokarannya Тілесні покарання] // {{Юридична енциклопедія|6}}</ref>. |
||
[[Файл:Nikolaus_krampus.jpg|міні|Крампус (з пучком різок) і [[Святий Миколай]] відвідують домівку у [[Відень|Відні]], 1896 рік]] |
[[Файл:Nikolaus_krampus.jpg|міні|Крампус (з пучком різок) і [[Святий Миколай]] відвідують домівку у [[Відень|Відні]], 1896 рік]] |
||
Версія за 10:00, 26 січня 2020
Рі́зка — зрізаний з будь-якого дерева або куща тонкий, гнучкий прутик. Один або кілька зв'язаних прутиків, використовувались в якості засобу тілесного покарання — бичування. Кожної різки зазвичай вистачало на 10 ударів, а потім її замінювали на нову. Попередньо різки розпарювали, що надавало їм особливої гнучкості. Процес покарання називався давати (дати, всипати) різок.
Історія
Різка як засіб виховання згадується ще в Біблії; за настановами царя Соломона: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання». Також бичування Ісуса Христа[ru] є одним із знарядь його мук та описане в одному з епізодів Страстей Господніх.
Биття різками набирало все більшої популярності, воно було найпоширенішим шкільним та судовим покаранням у Європі аж до середини XIX століття. Батоги, палиці, шпіцрутени, різки вважалися неодмінними та обов'язковими знаряддями фізичних покарань. Їх застосовували всюди: у в'язницях, поліцейських дільницях, армії, школі, для придушення селянських заворушень і за постановою військових судів на землях Росії та «підросійської» України у XVIII – першій половині ХІХ століть[1].
Як засіб покарання у навчальних закладах згадується в творах багатьох українських письменників: Г.Квітка-Основ’яненко «Пан Халявський», В.Наріжний «Бурсак», А.Свидницький «Люборацькі», М.Помяловський «Нариси бурси». Зокрема у життєписі І.Нечуя-Левицького написаним ним самим:
|
Важка тоді була школа для школярів: тоді було царство різок та паль. Ігумен Феодор вчив добре, але був нетерплячий, палкий та любив бити різками за ніщо... Він часом спересердя посилав під різку цілі парти школярів. | 
|
В українських школах за давньою традицією, сікли в суботу (звідси звичай «субітки» або «давати суботників»). Публічні екзекуції відбувалися біля порогу класу або в коридорі школи, бурси й на академічному плацу, обов'язково на очах однокласників і в присутності педагогічного персоналу[2].
У Російській імперії бичування різками, як офіційне дисциплінарне тілесне покарання було скасоване 1903 року[3].
В католиків і православних збереглись традиції коли на день Святого Миколая діти отримували подарунки під подушками. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів - в'язку різок[4]. Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії[5], але різки приносив не Миколай, а фольклорний персонаж Крампус.
Примітки
- ↑ Курочкін, Олександр. Педагогіка різки. ethnography.org.ua. Процитовано 25-01-2020.
- ↑ Чебанюк, Олена (13-12-2011). Найбільшим гріхом вважали крадіжку харчів у однокласників. gazeta.ua. Процитовано 20-01-2020.
- ↑ Тілесні покарання // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- ↑ Прийшов Мікулаш: Чому закарпатські діти отримують подарунки від святого двічі. zak.depo.ua. 06-12-2019. Процитовано 25-01-2020.
- ↑ Brunner, Christian (17 August 2015). Mountain Magic : Celtic Shamanism in the Austrian Alps. Lulu.com. ISBN 9781312995192.
Джерела
Джеймс Бертрам. История розги. — Москва : Просвет, 1992. — Т. 1. — 288 с. — ISBN 5-86068-010-4.